<<
>>

3.1. Збирання речових доказів у цивільній справі

Збирання судових доказів у цивільній справі, у тому числі й речових, виступає важливим етапом процесу судового доказування. Але після цього етапу йде етап визначення предмету доказування, оскільки не можна збирати судові докази безцільно.

Усвідомлюючи факти предмету доказування, суб’єкти процесу доказування будуть збирати судові докази предметно. Тобто вони будуть знати, для яких саме обставин цивільної справи потрібно шукати судові докази і планомірно будуть їх розшукувати, спрямовуючи доказовий процес у певне русло.

Для того, щоби показати специфіку та особливість збору речових доказів у цивільному процесі, варто всі процесуальні дії, які здійснюються на етапі збору судових доказів, упорядкувати, визначаючи їх місце та значення в системі вказаних процесуальних дій і співвідносячи їх саме із можливістю чи не можливістю збору речових доказів у цивільному процесі.

Питаннями упорядкування та систематизації процесуальних дій, які здійснюються на етапі збору судових доказів у процесі доказування займалися багато науковців (В. Д. Андрійцьо, О. В. Іванов, В. В. Молчанов, М. К. Треушніков, М. А. Фокіна тощо).

Так, В. В. Молчанов діяльність зі збору доказів у цивільному процесі поділяє на декілька етапів, які утворюють структуру збору доказів - цільовий етап, операційний етап та аналітичний етап. Кожен етап представлений певною сукупністю процесуальних дій та характеризується своїм завданням, яке він повинен вирішити [133, с. 28-29].

Цільовий етап складається із процесуальних дій, спрямованих на виокремлення та з’ясування мети збирання доказів, складання плану її досягнення та визначення способу реалізації. Найбільш важливою частиною цільового етапу збору доказів є вибір способів збору доказів, від реалізації яких залежить ефективність усієї діяльності зі збору доказів. Причому всі способи збирання судових доказів В. В. Молчанов поділяє на дві групи: 1) способи, які пов’язані із залученням до процесу джерел доказової інформації, куди включаються такі процесуальні дії як подання доказів, витребування доказів судом; 2) способи, пов’язані з отриманням та процесуальним закріпленням доказової інформації, де виокремлюють такі дії, як забезпечення доказів, направлення судового доручення, призначення експертизи [133, с.

3335].

Операційний етап збору доказів складається з дій, спрямованих на залучення у процес джерел доказування, а за необхідності отриманні з джерел доказової інформації та її процесуальному закріпленні. Найбільш важливим аспектом операційного етапу є дотримання процесуальних правил отримання доказів на етапі їх збору, що буде гарантувати їх допустимість та достовірність [133, с. 36-39].

Аналітичний етап збору доказів складається з дій, спрямованих на виявлення властивостей зібраного доказового матеріалу. Тут можна виокремити два види аналізу: 1) аналіз властивостей окремо взятих доказів; 2) аналіз усіх зібраних доказів у сукупності; мета такого аналізу - визначення повноти зібраного доказового матеріалу [133, с. 39-45].

На нашу думку, не зовсім вдалою є позиція В. В. Молчанова структуризувати збір доказів на три етапи: цільовий, операційний та аналітичний. Справа в тому, що аналітичний етап, який очевидно пов’язаний з попередньою оцінкою судових доказів, пронизує весь етап збору доказів, а не виводиться в якусь окрему частину. Навіть коли сторони планують які докази слід подавати до суду, вирішують, якими способами найкраще їх подати до суду тощо, вони вже проводять попередню оцінку судового доказу, зіставляючи його з фактами предмету доказування. Попереднє уявлення, навіть поверхневе, про доказ, що має бути залучений у цивільну справу, у них уже повинно бути. Якщо його немає - немає інформації про сам доказ, а відтак і немає змоги планувати щось щодо нього. Як правильно зауважує Ф. Н. Фаткуллін, «в

судовому доказуванні органічно поєднуються дві рівноцінні сторони - розумова та практична» [240, с. 7]. Тому аналітична діяльність, спрямована на оцінку доказів окремо чи в сукупності, пронизує весь процес доказування, а не виступає окремими етапом на окремій стадії (етапу) судового доказування.

Крім того, В. В. Молчанов, визначаючи способи збору доказів у операційному етапі, сплутав способи збору доказів та процесуальні форми збору доказів. Дуже добре це проілюстрував В.

Д. Андрійцьо, який поставив собі завдання чітко прокласифікувати процесуальні дії, що так чи інакше мають відношення до збору доказів у цивільному процесі, описаних у чинному ЦПК України. Зокрема, якщо виходити із буквального тлумачення положень ЦПК України, то можна дуже багато вичленувати процесуальних дій, які вчиняються суб’єктами доказування під час збирання доказів. Усі ці процесуальні дії умовно за значенням та процесуальними наслідками можна розділити на дві великі групи: 1) дії, за результатом яких цивільна справа буде поповнена доказами; 2) дії, пов’язані із регламентацією процедури збирання доказів [6, с. 8].

До першої групи процесуальних дій, за результатами яких цивільна справа буде поповнюватися доказами, можна зарахувати таке: 1) експерт має право заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів і зразків - п. 2 ч. 10 ст. 53 ЦПК України; 2) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом - ст. 93 ЦПК України; 3) привід свідка - ст. 94 ЦПК України; 4) подання документів разом із заявою про видачу судового наказу - ч. 2-3 ст. 98 ЦПК України; 5) подання заяви про скасування судового наказу із доданими документами - ч.3-4 ст. 105 ЦПК України; 6) подання позовної заяви із документами як додатків до неї - ст. 120 ЦПК України (тут же можлива також подача речових доказів, які можна прикріпити до позовної заяви як додатків, наприклад, фотографії, звукозаписи тощо); 7) подання письмового заперечення проти позову, із зазначенням доказів, яке може супроводжуватися подачею письмових або речових доказів - ст. 128 ЦПК України; 8) судові доручення щодо збирання доказів - ст. 132 ЦПК України; 9) забезпечення доказів - ст. 133 ЦПК України; 10) виклик свідка - ст. 136 ЦПК України; 11) витребування

доказів -137 ЦПК України; 12) призначення судової експертизи - ст. 143 ЦПК України; 13) з’явлення в судове засідання сторін, третіх осіб, їхніх представників, яких можна допитати як свідків - ст. 62, 163 ЦПК України тощо [6, с. 8].

До другої групи процесуальних дій, які пов’язані із регламентацією процедури збирання доказів, належать такі: 1) особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази - ч.

1 ст. 27 ЦПК України; 2) секретар судового засідання оформлює матеріали справи - п. 5 ч. 2 ст. 48 ЦПК України; 3) судовий розпорядник під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду - п. 6 ч. 1 ст. 49 ЦПК України; 4) експерт не має права збирати за власною ініціативою матеріали для проведення експертизи - ч. 5 ст. 53 ЦПК України; 5) спеціаліст може бути залучений для надання технічної допомоги (фотографування, відбору зразків тощо) - ч. 2 ст. 54 ЦПК України; 6) докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, - ч. 2 ст. 60 ЦПК України; 7) письмові докази, як правило, подаються в оригіналі, інакше суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу документу - ч. 2 ст. 64 ЦПК України; 8) кошти на оплату судової експертизи вносить сторона, яка заявила клопотання про проведення експертизи - ч. 2 ст. 86 ЦПК України; 9) зазначення доказів, які підтверджують кожну обставину справи, - п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України;10) суд з’ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні - п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК України; 11) суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи..., або про судові доручення щодо збирання доказів - п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК України; 12) сторони зобов’язані подати свої докази до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє засідання не проводилося, - до початку розгляду справи по суті - ч. 1 ст. 131 ЦПК України; 13) докази, подані із порушенням вимог зі строку подання, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин - ч.

2 ст. 131 ЦПК України; 14) розгляд заяви про забезпечення доказів - ст. 134135 ЦПК України тощо [6, с. 8].

Спосіб збирання доказів у цивільному процесі - це безпосередній прийом залучення доказів до суду, який розглядає цивільну справу. Як вище ми вже визначили, до способів збирання судових доказів належить: 1) подання доказів; 2) з’явлення сторін, третіх осіб та їхніх представників у судове засідання для їх допиту в якості свідків; 3) виклик свідка; 4) призначення експертизи.

Форма збирання доказів - це порядок залучення до суду, який розглядає цивільну справу, доказів, відповідно до обраного способу. Форми збирання судових доказів різноманітні і вони дійсно зумовлені тим способом, що обраний суб’єктом доказування. Наприклад, з’явлення сторін у справу, що дали згоду допитати себе як свідки, не може бути реалізована у формі приводу свідка [6, с. 9].

Названий підхід вартий уваги, з ним можна погодитися, але тут слід зробити певні уточнення, які, на нашу думку, не дали можливість автору всебічно оглянути проблему, пов’язану із визначенням способів збирання доказів та форм збирання доказів.

Якщо цивільний процес, а також судове доказування, що є складовою частиною цивільного процесу, представити в особі їх суб’єктів, то не можна буде знайти в межах цивільного процесу той вид процесуальних відносин, який опосередковується процесуальними діями, де суд не був би представлений. Як правильно стверджує О. В. Колісник, «основним суб’єктом, без якого не відбувається реалізація цивільних процесуальних приписів, є суд» [105, с. 14]. О. С. Захарова аргументовано зазначає, що цивільні процесуальні відносини характеризуються наявністю обов’язкового суб’єкта - суду [75, с. 25].

Дійсно, без участі суду не можливо вчиняти ті чи інші процесуальні дії, навіть ті, які утворюють окремі способи збирання судових доказів. Тому в доктрині цивільного процесу вказують на своєрідну ознаку цивільних процесуальних відносин - двосуб’єктна структура, що виключає можливість виникнення цивільних процесуальних відносин між окремими учасниками процесу без участі суду. Суд керує ходом цивільного процесу, направляє дії

осіб, які беруть участь у справі, забезпечує виконання та здійснення ними своїх прав та обов’язків, виносить рішення, що має владний характер, вирішує матеріально-правовий спір [46, с. 54-55]. Цивільні правовідносини будуються за схемою суд - позивач, суд - відповідач, суд - свідок тощо.

Таким чином, усі способи збирання судових доказів, у тому числі й речових, передбачають собою як мінімум наявність двох суб’єктів: особи, що залучають судові докази в цивільну справу, та суд, який їх допускає в цивільну справу.

Якщо взяти за основу ті способи збору судових доказів, які були названі вище В. Д. Андрійцем, то їх потрібно назвати так: 1) подання судових доказів у цивільну справу та їх прийняття судом; 2) з’явлення сторін, третіх осіб та їхніх представників у судове засідання для їх допиту в якості свідків та допуск судом до їх допиту; 3) подання клопотання про виклик свідка та задоволення його судом; 4) подання клопотання про призначення експертизи та задоволення його судом.

Не можна способом збирання судових доказів називати виключно тільки дії зацікавленої сторони в результатах розгляду цивільної справи. Суд, який має контролювати надходження в цивільну справу належних та допустимих судових доказів, відіграє в кінцевому результаті вирішальну роль у залученні доказів у цивільну справу. Якщо клопотання позивача, наприклад, про виклик свідка судом не було задоволене, то очевидно, що цивільна справа доказами поповнена не буде.

Таким чином, спосіб збирання судових доказів - це сукупність процесуальних дій між особою, яка залучає судовий доказ у цивільну справу та судом, який їх приймає до цивільної справи. Способом збирання речового доказу є сукупність процесуальних дій особи, що залучає речовий доказ у цивільну справу та суду, який його приймає у справу.

Якщо враховувати вищеокремлені способи збирання судових доказів, можна впевнено сказати, що тільки один спосіб призводить до появи у цивільній праві речового доказу - подання судового доказу та його прийняття судом.

Під поданням судових доказів розуміють фактичну передачу доказів у розпорядження суду [226, с. 40]. Фактична передача можлива тільки стосовно письмових та речових доказів. Звідси: подання доказів слугує спільним способом збирання для двох видів засобів доказування - письмового та речового доказу. Зумовлена така специфіка речовою або матеріальною основою даних засобів доказування, де зафіксована доказова інформація. Способи її фіксації різноманітні, але головне те, що природа її носія в письмового та речового доказу єдина.

Під прийняттям судових доказів розуміють фактичне отримання судом, що розглядає цивільну справу.

Отже, подання речового доказу в цивільному процесі - це передача речового доказу в фактичне розпорядження суду, а прийняття речового доказу - це фактичне отримання речового доказу судом, який розглядає цивільну справу.

У доктрині цивільного процесу висловлюються, що під поданням речового доказу слід розуміти клопотання про залучення доказу до справи та його дослідження [33, с. 17]. Із зазначеним важко погодитися, оскільки правовий режим подачі звичайних заяв та клопотань завжди передбачав вислуховування думки протилежної сторони щодо доцільності їх задоволення (ст. 168 ЦПК України), водночас надходження, наприклад, малогабаритних речових доказів з позовною заявою не вимагає вияснення позиції відповідача з цього приводу.

Якщо спосіб збирання речового доказу єдиний (подання судового доказу та його прийняття судом - Авт.), то можна виокремити дуже багато цивільних процесуальних форм, де цей спосіб буде представлений, оскільки речові докази можна збирати на будь-якій стадії цивільного процесу, кожна із яких характеризується своєрідністю процесуальних форм. Так, особи, які не брали участі у справі, мають право подавати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази (п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку») [175]. Існує також можливість подання речових доказів під час розгляду цивільної справи в суді касаційної інстанції, наприклад, звукозапис судового засідання в суді першої інстанції, який підтверджує порушення правил належності та допустимості доказів (п. 18 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку») [176]. Можна збирати речові докази під час перегляду справ за нововиявленими обставинами [169].

Форма збирання речового доказу - це процесуальний порядок залучення в цивільну справу речового доказу. Це питання має надзвичайно важливе значення, оскільки порушення встановленого порядку залучення речового доказу в справу може вплинути на його оцінку як недопустимого засобу доказування, яким підтверджувати ті або інші обставини цивільної справи вже буде не можна. Адже збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом [193], де також важливе значення відіграє технічна фіксація названих дій [195]. Форму збирання речових доказів у принципі, враховуючи єдиний спосіб їх збирання у цивільному процесі, можна назвати формою подання та прийняття речових доказів. Форм подання та прийняття речових доказів є багато. Вони різняться за своєю природою, умовами вчинення та процедурою проведення. Мета форми збирання речового доказу полягає в тому, щоби цивільна справа була поповнена речовими доказами із дотриманням встановленої процедури. Але в чому виражається специфіка цієї процедури? Вона залежить від того, про яку саме процедуру йдеться.

Якщо аналізувати норми ЦПК України, то можна визначити доволі багато процесуальних форм збирання речових доказів у цивільну справу. Деякі з них варто проаналізувати детально.

По-перше, позовна форма збирання речового доказу та форми, які до неї прирівняні. Подання речового доказу до суду можливе у формі звернення із позовною заявою до суду. Звернення із позовною заявою до суду є чітко прописаною процедурою, порушення якої може мати негативні наслідки для самого заявника. Виділяють два негативні наслідки - повернення позовної заяви позивачеві або відмова у відкритті провадження зі справи (ст. 121-122

ЦПК України). За відсутності підстав для настання таких негативних наслідків суд виносить ухвалу про відкриття провадження зі справи, якою завершується процесуальне оформлення поданих речових доказів з позовною заявою. З цього моменту подані позивачем речові докази офіційно оформлені до матеріалів цивільної справи з усіма процесуальними наслідками, що звідси випливають (обов’язок суду їх дослідити, обов’язок суду їх зберігати тощо).

З метою уникнення зловживання з боку суду під час прийняття доказів на етапі порушення цивільної справи вважаємо, що варто в ухвалі про відкриття провадження у справі, серед визначених законодавцем реквізитів, указувати коло прийнятих речових доказів. Тому ч. 5 ст. 122 ЦПК України слід доповнити шостим пунктом такого змісту: «перелік речових доказів, які були додані до справи». Особливо це є важливим, коли ухвалою про відкриття справа призначається до судового розгляду без проведення попереднього судового засідання [167].

Важливим для цієї форми залучення речових доказів у цивільну справу є вирішення питання про зобов’язання позивача подавати копії речових доказів. Наприклад, ст. 120 ЦПК України визначає, що позивач повинен до позовної заяви та документів, що додаються, додати копії позовної заяви та копії документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб у справі. Чи можна це правило, де чітко йдеться тільки про «документи», застосовувати щодо речових доказів? На це питання слід відповісти позитивно. Так, сказане підтверджується матеріалами судової практики, де суд залишив позовну заяву без руху з встановленням строку для виправлення її недоліків, вказавши, що «до позовної заяви подано лише оригінал квитанції про сплату судового збору та фотографії квартири після затоплення в одному екземплярі, що унеможливлює направлення таких відповідачу зі справи» [233].

Проте чи можна подане правило поширювати стосовно усіх речових доказів, які додаються до позовної заяви? На нашу думку, ні, оскільки це питання слід вирішувати відповідно до того, який саме речовий доказ подається. Якщо до позовної заяви додаються диски з аудіо- чи відеозаписом, фотографії та інші різновиди речових доказів, з яких може бути зроблена копія у звичайних домашніх умовах, то неподання їх копії з позовною заявою слід розцінювати як процесуальне правопорушення, яке має тягнути за собою такі ж процесуальні наслідки, як і не подання копії документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб (ч. 1 ст. 120 ЦПК України). В інакшому разі, якщо йдеться про речові докази, з яких самим позивачем не може бути зроблена копія (наприклад, зіпсований ручний годинник, розірваний коштовний ланцюжок тощо), то застосовувати процесуальні наслідки залишення позовної заяви без руху не можна.

Для того, щоби на практиці судді під час відкриття провадження з цивільної справи належно застосували наслідки, описані у ст. 121 ЦПК України, варто ч. 1 ст. 120 ЦПК України викласти в новій редакції: «Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, а також копії речових доказів за технічної до цього можливості, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб». Це нововведення буде спрямоване на захист інтересів відповідача, який матиме змогу розглянути уважно фотографії, прослухати вдома аудіозапис або переглянути відеозапис тощо для аргументованого написання заперечення проти позову. Справа у тому, що в загальних судах немає технічної можливості ознайомитися до початку розгляду справи по суті, наприклад, з аудіозаписом чи відеозаписом. Стаття 27 ЦПК України дає можливість зробити копії документів, що є у справі. Вона також дає можливість прослуховувати технічний запис судового засідання та робити з нього копії. За аналогією закону можна сказати, що є можливість прослухати в суді, наприклад, аудіозапис чи отримати з нього копію, але на практиці це реалізувати надзвичайно складно. Саме тому спрямування такого роду речових доказів відповідачу (третій особі) після відкриття провадження зі справи, щоб вони мали змогу самостійно ознайомитися із змістом таких доказів, відповідатиме принципу змагальності та рівноправності в цивільному процесі.

До цієї форми подання речового доказу до суду, що пов’язана з подачею позовної заяви, прирівнюються зустрічна позовна заява та позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги. Усе, що ми вже зазначали щодо

специфіки процедури подання речового доказу під час звернення до суду з первісною позовною заявою, буде мати значення для зустрічної позовної заяви та позовної заяви третьої особи, що заявляє самостійні вимоги. Тут потрібно тільки враховувати загальні умови та строк їх подачі до суду (ст.ст. 34, 123 ЦПК України).

Також до позовної форми подачі речового доказу до суду, який розглядає цивільну справу, прирівнюється його подання заявою про скасування заочного рішення (п. 6 ч. 2 та ч. 6 ст. 229 ЦПК України), заявою про підтвердження наявності чи відсутності юридичного факту за процедурою окремого провадження (ч. 3 ст. 235 ЦПК України), апеляційної скарги (п. 8 ч. 2, ч. 5 ст. 295 та ч. 2 ст. 297 ЦПК України), касаційної скарги (п. 7 ч. 2, ч. 5 ст. 326 та ч. 2 ст. 328 ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України (п. 7 ч. 2 ст. 357 та ч. 2 ст. 359 ЦПК України), заяви про перегляд

судового рішення за нововиявленими обставинами (ч. 1, п. 6 ч. 2, ч. 3 ст. 364 та ч. 3 ст. 364і ЦПК України).

Усі вищеназвані процесуальні форми звернення до суду з відповідними процесуальними документами, які прирівнюються до позовної форми подачі речових доказів, наочно ілюструють, що спосіб збирання речових доказів у цивільну справу повинен складатися як мінімум з процесуальної поведінки двох суб’єктів: заявника та суду, де перший подає, а другий приймає та процесуально оформлює у справу речові докази. Таке процесуальне оформлення відбувається, як правило, ухвалами суду, якою відкривається певне провадження. Поки суд такі речові докази до справи офіційно своєю ухвалою не залучив, вважається, що їх немає з усіма процесуальними наслідками, які звідси випливають.

Позовна форма подання речового доказу в цивільну справу характерна і для наказного провадження, як би це дивно не виглядало. Загальновідомо, що наказне провадження цивільного судочинства є документарним [249, с. 58-100], де судовий наказ видається тільки на підставі одного виду судових доказів, яким мають бути підтверджені вимоги стягувача (письмові докази - п. 5 ч. 2 ст. 98 ЦПК України). Тому заява про видачу судового наказу до позовної форми подання речового доказу прирівняна не може бути. Але, як правильно наразі зазначають, наказне провадження за чинним ЦПК України вже є документарним тільки частково: до стадії розгляду заяви про скасування судового наказу [136, с. 76-77]. Зокрема, заява про скасування судового наказу, де можна подати чи посилатися на будь-які докази, не тільки письмові, уже розглядається в судовому засіданні з викликом стягувача та боржника. Тому до неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу, зокрема порушення вимоги про подачу копій доданих документів для надання стягувачеві (ч. 4 ст. 105 ЦПК України), застосовуються правила ст. 121 ЦПК України, тобто неналежно оформленої позовної заяви [173].

По-друге, подання речового доказу в цивільну справу можливе у формі подачі заперечення до суду на поданий позов. Відповідач, який належним чином реагує на порушену проти нього цивільну справу, звертається до суду з запереченням проти позову, яке обов’язково має бути подано в письмовій формі. Як додатки до нього можуть подані ті речові докази, природа яких це допускає.

Дана форма подання речового доказу в цивільну справу не прирівнюється до позовної форми, тому що невиписані наслідки неподання копій речових доказів (ст. 128 ЦПК України).

По-третє, подання речових доказів у цивільну справу можливе у формі витребування доказів. Якщо подання в цивільній справі судових доказів буде ускладнено, тоді вони подаються у справу за допомогою суду (ст.137 ЦПК). Цей інститут доказового права цивільного судочинства отримав назву витребування доказів.

Витребування судом доказів відбувається тільки на підставі клопотання сторін або інших осіб, які беруть участь у розгляді справи, де вказується, який доказ вимагають, на підставі чого особа дійшла висновку, що доказ знаходиться в певної особи, та обставини справи, які може цей доказ підтвердити (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Якщо суд задовольняє таке клопотання, то на підставі його ухвали, докази, які витребують, подаються безпосередньо до суду або

доставляються в суд через зацікавлену особу, яку суд уповноважив одержати доказ (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Оскільки передати в розпорядження суду можливо виключно письмові або речові докази, то така форма виступає процедурою, яка зумовить появу в цивільній справі саме речових доказів.

Особливість указаної форми полягає в тому, що вона представлена мінімальною кількість суб’єктів у складі трьох осіб: особи, що подає клопотання, суддя, що його вирішує та особи, від якої речовий доказ витребують.

По-четверте, подання речових доказів у цивільну справу можливе у формі тимчасового вилучення доказів. Така процесуальна форма збору речових доказів у цивільну справу безпосередньо пов’язана з попередньою формою, що ми розглянули. Зокрема, не виконання ухвали суду про витребування доказів передбачає певну цивільну процесуальну відповідальність - на підставі ухвали суду в особи, яка володіє потрібним для цивільної справи доказом, тимчасово вилучається речовий доказ для дослідження судом. Ухвала суду про витребування доказів адресується тільки тим особам, які знаходяться в межах територіальної юрисдикції суду, що розглядає справу. Вказана ухвала про тимчасове вилучення речового доказу виконується за правилами виконавчого провадження органами виконавчої служби, а тому ця процесуальна форма збору речового доказу кардинально відрізняється від попередньої.

По-п’яте, подання речових доказів у цивільну справу можливе у формі судового доручення. У тих випадках, коли необхідні докази знаходяться в іншій місцевості, на яку не поширюється територіальна юрисдикція місцевого суду, подання доказів може бути ускладнене у зв’язку з їх віддаленістю від суду, що розглядає цивільну справу. З метою їх подання до суду для дослідження існує так званий інститут судового доручення.

Суд подає судове доручення суду в місці знаходження доказів для здійснення дій стосовно зібрання доказів. В ухвалі про судове доручення викладається сутність справи, вказуються, особи, які беруть участь у розгляді справи, обставини, які підлягають з’ясуванню, та докази, які необхідно зібрати.

У порядку судового доручення можуть опитати сторони, третіх осіб, свідків, витребувати та оглянути речові докази, витребувати та дослідити письмові докази, а також провести судову експертизу.

Судове доручення виконується судом у судовому засіданні з викликом усіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, але їх неявка не перешкоджає виконанню доручення. Суд, який виконує судове доручення повинен діяти за правилами, які передбачені для збору та дослідження певного виду доказів («.. .за правилами, встановленими цим Кодексом» - ч. 3 ст. 132 ЦПК України).

Отже, особливістю цієї форми збору речових доказів у цивільну справу є те, що нею одночасно здійснюється попереднє дослідження речового доказу, оскільки протоколи огляду та всі інші зібрані під час виконання доручення надсилаються до суду, що розглядає цивільну справу (ч. 4 ст. 132 ЦПК України). Крім того, така процесуальна форма збору речового доказу пов’язана з формою витребування доказів.

По-шосте, подання речових доказів у цивільну справу можливе у формі забезпечення доказів. Забезпечення доказів - це особливий порядок їх фіксації, що застосовується до дослідження доказів у судовому засіданні, якщо є підстави вважати, що їх надання суду в майбутньому буде неможливим або ускладненим [115, с. 5].

Способи забезпечення доказів встановлені в законі: допит свідка, призначення експертизи, витребуванням та оглядом письмових та речових доказів, у тому числі й за місцем їх знаходження [129, с. 179-180].

Таким чином, така процесуальна форма збору речового доказу є своєрідною, оскільки в її межах відбувається не тільки збір речового доказу, але можливе його попереднє дослідження («.витребування та (або) огляд доказів.» - ч. 2 ст. 133 ЦПК України), але судом, який не розглядає цивільну справу по суті. Також така процесуальна форма збору речового доказу пов’язана з формою витребування доказів.

Якщо проаналізувати виділені форми залучення речових доказів у цивільну справу на етапі їх збору в процесі судового доказування, то їх можна класифікувати за декількома критеріями.

По-перше, за проведенням попередньої оцінки речових доказів судом можна виділити процесуальні форми збирання речових доказів, де не проводиться попередня оцінка речових доказів, та процесуальні форми збирання речових доказів, де проводиться їх попередня оцінка.

Процесуальна форма збирання речових доказів у цивільному процесі, де не проводиться попередня оцінка судом, пов’язана із залученням речових доказів у справу через подання заперечення проти позову. Справа в тому, що норми ЦПК України, визначаючи дії, які повинен вчинити суд, отримавши заперечення проти позову, ніде не зобов’язують його здійснювати оцінку судових, у тому числі й речових, доказів на предмет їх неналежності або недопустимості. Зумовлене це тим, що не має вказівок на обов’язкові реквізити заперечення проти позову, як це зроблено із самою позовною заявою. Наприклад, якщо позивач не виконає свій обов’язок за вказівкою, які докази підтверджують виділені ним обставини цивільної справи, суддя повинен винести ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків [234]. Навіть якщо суддя, приймаючи заперечення проти позову, все-таки здійснить попередню оцінку речового доказу (наприклад, зіставляючи факти обґрунтування заперечення позовних вимог з поданими фотографіями), то його попередній висновок щодо неналежності або недопустимості речового доказу в цивільну справу не буде мати жодного процесуального наслідку. Він всеодно зобов’язаний оформити та допустити в цивільну справу такі речові докази, незалежно від їх якісного боку.

До 2010 року ситуація з запереченням проти позову була ще більш катастрофічною, оскільки попередня редакція ч. 1 ст. 128 ЦПК України визначала тільки право відповідача подати письмове заперечення проти позову. Але з 2010 року були внесені редакційні зміни, які зробили в ч. 1 ст. 128 ЦПК України приписку: «...із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення». Якщо під час подання позовної заяви законодавець зобов’язує позивача чітко вказувати, яким доказом підтверджується та чи інша обставина справи (належність доказів), то під час подання заперечення проти позову йде загальна відсилка на необхідність робити посилання на докази, які підтверджують заперечення. Найбільш дієвим механізмом, що зобов’язує позивача проводити попередню оцінку доказів, є можливість повернення судом позовної заяви для усунення недоліків. Аналогічної процедури повернення письмового заперечення проти позову на доопрацювання немає. Загальне посилання на необхідність зазначати докази, відсутність механізму повернення письмового заперечення проти позову на доопрацювання зумовлюють те, що під час залучення доказів (у тому числі й речових) у цивільну справу за допомогою заперечення проти позову формально не проводиться їх попередня оцінка. Фактично вона може бути здійсненна, але за умови її невчинення не настає жодних процесуальних наслідків. Судова практика не знає ухвал суду, якими заперечення проти позову повертаються на доопрацювання.

Процесуальна форма збирання речових доказів, де повинна бути проведена їх попередня оцінка, пов’язана з такими процесуальними формами, як позовна форма та прирівняні до неї інші форми, витребування речового доказу, тимчасове вилучення речового доказу, судове доручення щодо збирання речового доказу та забезпечення речового доказу. Особливістю всіх вищеназваних форм збирання речових доказів є те, що в них ініціюється активна поведінка суду на етапі збору доказів, незалежно від того, на якій стадії цивільного процесу воно проводиться. Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України, обов’язки доказування покладаються на сторін цивільної справи. Під час розгляду справ позовного та наказного провадження суд не має право збирати докази за власною ініціативою. Це правило було сконструйоване, виходячи з того, щоб забезпечити об’ єктивність суду під час оцінки доказів. Збираючи докази за власною ініціативою, суд так чи інакше має стати на бік тієї чи іншою сторони. Ось чому чинне цивільне процесуальне законодавство України детально регламентує всі виключні форми збору судових доказів, у тому числі й речових, у цивільну справу. Названі виняткові форми збору речових доказів за ініціативою суду об’єднує одне - у сторін дійсно виникли важливі проблеми під час збору доказів, які може успішно вирішити виключно суд як орган державної влади, вказівки якого є обов’язкові до виконання по всій території України. Оскільки йдеться про екстраординарну ситуацію, де використовується державний механізм, законодавець з метою недопущення зловживання цим механізмом, чітко прописує підстави та умови застосування процесуальних форм збирання речових доказів. Однією з таких умов і є обов’язкове проведення попередньої оцінки речових доказів. Зокрема, ст. 137 ЦПК України вимагає, щоб у заяві про витребування доказу особа зазначила, яку обставину справи цей доказ може підтвердити (ч. 2). Невиконання такої вимоги може мати процесуальним наслідком незадоволення такої заяви. Аналогічні вимоги виникають при тимчасовому вилученні речового доказу, оскільки ця форма збирання речового доказу безпосередньо пов’язана з витребуванням доказу, де остання повинна передувати першій. Щодо судового доручення, то в ухвалі суду мають бути вказані докази, які має зібрати суд, та обставини, які підлягають з’ясуванню (ч. 2 ст. 132 ЦПК України). Стосовно забезпечення речових доказів, то ЦПК України вказує, що одним із способів забезпечення доказів є їх витребування (ч. 2 ст. 133 ЦПК України). А тому все, що було сказане щодо витребування речового доказу, тут буде актуально. До того ж, законодавець регламентує реквізити заяви про забезпечення доказів, де вказано, докази, які треба забезпечити (наприклад, речові), та обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами (наприклад, речовими) (ч. 1 ст. 134 ЦПК України).

Значення такої класифікації форм збору речових доказів полягає в тому, що в одних випадках на особу, яка бере участь у справі, покладаються додаткові процесуальні зобов’ язання мотивувати перед судом, яке відношення речові або інші докази будуть мати до справи, а суд зобов’ язаний здійснити таку перевірку. В інших випадках суд не зобов’язаний здійснювати перевірку належності та допустимості речового доказу до цивільної справи, оскільки особа, яка їх подає не зобов’язана пояснювати, яке відношення вони мають до цивільної справи. Можна сказати, що в такій ситуації неналежним чином витриманий законодавцем принцип рівноправності сторін, оскільки

заперечення проти позову поки що наразі виступає єдиною процесуальною формою збору речових та інших доказів, де не вимагається проведення їх попередньої оцінки.

По-друге, за колом доказів, які охоплюються тою чи іншою процесуальною формою, можна виділити універсальні та предметні форми збору речових доказів.

Універсальні форми збору речових доказів - це такі процесуальні форми, за допомогою яких можна залучити в цивільну справу будь-які докази з тих, що допускаються положеннями цивільного процесуального законодавства України, у тому числі й речові. Наприклад, забезпечення доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, витребуванням та (або) оглядом доказів або іншими способами (ч. 2 ст. 133 ЦПК України). Така відкрита форма способів забезпечення доказів показує, що вона може охопити всі судові докази, перераховані в ч. 2 ст. 57 ЦПК України.

Предметні форми збору речових доказів - це такі форми збору речових доказів, які стосуються виключно тих доказів, які мають предметну, матеріальну основу, де доказова інформація зафіксована на матеріальних носіях, якими є речі матеріального світу. Такими процесуальними формами може бути судове витребування речових доказів, оскільки поряд із ними суд може витребувати ще й письмові докази, які також мають предметну основу свого існування.

Не маємо нормативних підстав виокремлювати певну процесуальну форму збору виключно речового доказу, яка б водночас не охоплювала збір у цивільній справі письмового доказу. Єдина матеріальна природа речового та письмового доказу зумовила уніфікацію нормативного матеріалу щодо процесуальних форм їх збору. Така позиція законодавця викликає тільки схвалення, оскільки спрощує застосування норм цивільного процесуального законодавства України.

Вищевказана класифікація процесуальних форм збору речових доказів важлива тим, що упорядковує наукові знання щодо всіх судових доказів загалом та доказів, які мають матеріальну основу зокрема. Таким чином,

набагато краще можна пізнати юридичну природу тих судових доказів, які володіють матеріальною основою через призму їх використання на етапі збору таких доказів у цивільному процесі.

За межами законодавчої регламентації збору речових доказів залишилися такі речові докази, які стосуються великогабаритних речових доказів та речових доказів, які взагалі не можуть бути переміщені у просторі (наприклад, житловий будинок, паркан тощо). Аналізуючи норми ЦПК України, можна лише наштовхнутися на норми, які регламентують особливість дослідження таких видів речових доказів (ст. 140 ЦПК України) та загальні норми щодо їх оцінки (ст. 212 ЦПК України). Проте дій, за допомогою яких цим видам предметів матеріального світу був би наданий статус речових доказів, взагалі немає. Вони нібито поглинаються вже діями, якими проводиться огляд такого виду речових доказів, або діями, за якими вони зберігаються. Таке вирішення питання вважаємо незадовільним, оскільки чітке визначення їх статусу як речових доказів допоможе уникнути багато проблем, у тому числі й тих, що пов’язані з належною фіксацією доказової інформації.

На нашу думку, якщо в цивільній справі фігурують як речові докази нерухомі предмети або великогабаритні предмети, то їх залучення в цивільну справу повинно проводитися шляхом подання фотографій таких предметів, які є похідним речовим доказом. Аналогічним чином, як правило, на практиці, вчиняється щодо письмових доказів, які подаються до суду не в оригіналі. Хоча компактна форма письмових доказів зобов’язує сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, подавати їх в оригіналі (ч. 2 ст. 64 ЦПК України). Якщо надійшли копії письмових документів, то подання їх оригіналів здійснюється на вимогу суду за наявності клопотання особи, яка бере участь у цивільній справі (ч. 2 ст. 64 ЦПК України). Природа нерухомих та великогабаритних матеріальних об’єктів, на відміну від письмових доказів, змушує осіб, які беруть участь у розгляді справи, скористатися їх зменшеною двомірною копією, яка б з фотографічною точністю відтворювала ті особливості нерухомих та великогабаритних матеріальних об’єктів, що будуть мати значення для справи.

Подача фотографій названих видів речових доказів забезпечить належне проведення їх попередньої оцінки та дасть змогу суду дати однозначну відповідь на питання їх належності та допустимості в цивільній справі.

Якщо сторона або інша особа, що бере участь у справі, не зможе провести фотографування через опір протилежної сторони, і є загроза, що особливості матеріального об’єкта можуть бути знищені, то в такому разі треба порушувати клопотання про забезпечення доказів. Тут важливо зрозуміти, що процедура забезпечення доказів поширюється не тільки на дослідження речових доказів, але і на їх збір. Як правильно зазначають у доктрині цивільного процесу, правовий інститут забезпечення доказів є функціональним за своєю природою, оскільки він поширює свою дію на декілька етапів процесу доказування: збір доказів та дослідження доказів [10, с. 184]. Особливістю процедури

забезпечення доказів, які не можливо доставити до суду є те, що за необхідності проводиться фотографування, тобто створюється похідний речовий доказ, що залучається до матеріалів цивільної справи.

3.2.

<< | >>
Источник: ЗЕЛЕНЯК Артур Степанович. ВИКОРИСТАННЯ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ ТА ВИРІШЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Ужгород - 2014. 2014

Еще по теме 3.1. Збирання речових доказів у цивільній справі:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -