ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Конституцією України 1996 р. закріплено положення про поширення судової юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.

Аналіз юридичної літератури показав, що на сьогоднішній день численні проблеми юрисдикції залишаються недостатньо розробленими. Зокрема, бракує єдиного підходу правознавців до визначення судової й цивільної юрисдикції, часто вона ототожнюється з підвідомчістю, що вбачається хибним. Немає також одностайності в питанні щодо класифікації судової й цивільної юрисдикції. Потребує подальшого вивчення й розв’язання проблема критеріїв відмежування цивільної юрисдикції від інших видів судової юрисдикції, а також уніфікації загальних процедур розгляду різних категорій справ, насамперед, цивільних, господарських та адміністративних.

З практичної точки зору дослідження цивільної юрисдикції продиктовано неоднозначним вирішенням питання про належність того чи іншого спору або іншого правового питання до відання конкретного суду, що в кінцевому підсумку призводить до порушення права людини на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У зв’язку із цим питання судової і, зокрема, цивільної юрисдикції потребують концептуально нового підходу, який відповідав би тим змінам у суспільно-економічному, політичному устрої, а також у правовому регулюванні, які відбулися в Україні протягом останнього десятиріччя.

Теоретичним фундаментом дисертаційної роботи стали праці вчених із цивільного процесуального та інших галузей права, зокрема, Ю. В. Білоусова, О. Т. Боннера, М. А. Буцьковського, Є. В. Васьковського, В. П. Воложаніна, А. Х. Гольмстена, В. М. Гордона, Ю. М. Грошевого, К. В. Гусарова, Ф. М. Дмитрієва, П. С. Дружкова, П. Ф. Єлисєйкіна, В. М. Жуйкова, О. Ф. Козлова, В. В. Комарова, В. А. Кройтора, Б. М. Лаза­рева, М. Ю. Лебедєва, Д. Д. Луспеника, К. І. Малишева, І. Є. Марочкіна, В. С. Мартем’янова, М. М. Мурадьян, Є. О. Нефедьєва, Ю. К. Осипова, К. П. Побєдоносцева, І. Г. Побірченка, Д. М. Притики, І. А. Приходька, Є. Г. Пушкара, П. І. Радченка, І. В. Решетнікової, В. О. Рязановського, Н. Ю. Сакари, В. Й. Сапункова, В. В. Сердюка, С. Я. Фурси, Н. О. Чечиної, Д. М. Чечота, К. А. Чудиновських, В. В. Яркова.

Як емпірична база дослідження використовувалися опубліковані рішення Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, місцевих та апеляційних судів, а також Європейського суду з прав людини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів» (державна реєстрація № 0106u002293).

Мета й завдання дослідження. В узагальненому вигляді метою цієї дисертації є теоретична розробка проблем цивільної юрисдикції, що є необхідним для подальшого розвитку теорії цивільного процесуального права, вдосконалення законодавства та юридичної практики, забезпечення доступності правосуддя, а також формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав, свобод та інтересів осіб, які звертаються до суду.

Мета дослідження зумовила такі завдання наукових пошуків:

- визначити сутність, елементи й основні види судової юрисдикції в умовах існування систем судочинства;

- дослідити засади здійснення конституційного принципу спеціалізації системи судів загальної юрисдикції для визначення сфери юрисдикційних повноважень загальних і спеціалізованих судів;

- висвітлити цивільну юрисдикцію з точки зору її структури, інституціональної характеристики та процесуальних форм її реалізації;

- встановити критерії відмежування цивільної від інших видів судової юрисдикції та здійснити аналіз стану судової практики з цих питань;

- сформулювати пропозиції стосовно внесення змін і доповнень до процесуального законодавства та рекомендацій щодо практики його застосування.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступає конституційно визначена сфера реалізації судової влади (судова юрисдикція) в системах судочинства.

Предметом дослідження є цивільна юрисдикція як комплекс специфічних повноважень загальних судів у цивільному судочинстві та процесуальні форми її реалізації щодо об’єкта судового захисту в сфері приватноправових відносин.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційної роботи послужили як загальнонаукові методи наукового пізнання (історичний, діалектичний і метафізичний, аналізу й синтезу, моделювання тощо), так і спеціальні методи (формально-юридичний, конкретно-соціологічний та порівняльно-правовий).

Історичний метод використовувався при з’ясуванні витоків проблеми цивільної юрисдикції, а також генезису наукових поглядів на неї. Діалектичний дозволив вивчити питання цивільної юрисдикції всебічно, у взаємозв’язку з іншими видами судової юрисдикції, а також зробити висновок про їх безпосередній зв’язок з більш загальними проблемами доступності правосуддя в аспекті реалізації права на справедливий судовий розгляд. Метафізичний метод наукового пізнання було застосовано при визначенні ознак цивільної юрисдикції як ідеальних моделей. Метод аналізу допоміг дослідити структурну характеристику й елементи цивільної юрисдикції, а також визначити її процесуальні форми.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації виражається в тому, що вперше у вітчизняній правовій літературі проведено всебічне дослідження тенденцій розвитку судової юрисдикції, обґрунтовано її види, виявлено загальні риси, ознаки та процесуальні форми цивільної юрисдикції, накреслено основні напрямки, необхідні для розвитку й удосконалення механізму її реалізації. У результаті поглибленого аналізу судової практики пропонуються оптимальні шляхи розмежування цивільної, господарської та адміністративної юрисдикцій.

Проведене дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати такі нові наукові положення:

1. У дисертації реалізовано концептуально новий підхід до проблем судової і, зокрема, цивільної юрисдикції, який полягає в проведенні структурного аналізу, а також визначенні процесуальних форм її реалізації в механізмі судового захисту сфери приватноправових відносин. З урахуванням процесуального законодавства судову юрисдикцію вперше запропоновано розглядати як компетенцію спеціально уповноважених органів державної влади – судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду, наділених відповідними юридично-владними повноваженнями, здійснювати правосуддя у формі того чи іншого виду судочинства щодо певних правовідносин.

2.

3. Вперше при розкритті сутнісної характеристики цивільної юрисдикції вона визначається як особливий вид судової юрисдикції, тобто як компетенція загальних судів розглядати цивільні справи у видах проваджень, передбачених ЦПК, з дотриманням цивільної процесуальної форми. При цьому, будучи законодавчо визначеною сферою реалізації судової влади в сфері приватноправових відносин, цивільна юрисдикція розглядається як виключна, універсальна й пріоритетна форма захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів суб’єктів цих правовідносин.

4. Додатково аргументується доцільність прийняття єдиного процесуального кодексу для розгляду цивільних, господарських й адміністративних справ, заснованого на класичній цивільній процесуальній формі. На думку дисертанта, це сприятиме підвищенню ефективності судочинства в цілому й забезпеченню права людини на доступ до суду. При цьому, доводячи необхідність уніфікації судових процесів, автор не заперечує можливості існування диверсифікованої (багатоланкової) судової системи, головне, щоб така її властивість негативно не позначалася на зрозумілості критеріїв звернення до того чи іншого суду і простоті процесуальної форми реалізації права людини на звернення за судовим захистом.

5. Вперше в дисертації стверджується, що конститутивними ознаками цивільної юрисдикції є процесуальні форми її реалізації, під якими розуміються (а) категорії цивільних справ і (б) провадження в суді першої інстанції. Наводяться додаткові аргументи, що 3-ма переліченими в ЦПК провадженнями (позовним, наказним та окремим) повністю не вичерпуються процесуальні форми цивільної юрисдикції, оскільки деякі розглядувані за правилами цивільного судочинства категорії справ, не охоплюється жодним із них. Тому поряд з 3-ма основними правильно виділяти також 3 додаткових провадження, як-то: а) визнання й виконання в Україні рішень іноземних судів та арбітражів і скасування рішень, ухвалених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на її території; б) виконання й оскарження рішень несудових органів; в) відновлення втраченого судового провадження.

6. Додатково аргументовано положення, що реалізація цивільної юрисдикції не пов’язана лише зі спором про право. При здійсненні цивільного судочинства суд розглядає як спори про право, так й безспірні правові вимоги (справи окремого провадження). Крім того, в порядку цивільного судочинства розглядаються правові вимоги, які паралельно можуть бути предметом як позовного, так й наказного провадження, як безспірного. Будь-якої іншої діяльності, яка б не охоплювалася поняттям юрисдикційної і знаходилася за межами функції правосуддя, суд у цивільному судочинстві не здійснює.

7. Дістало подальший розвиток теоретичне положення про те, що при розмежуванні цивільної і господарської юрисдикцій, незважаючи на зміни, які відбулися в новому ЦПК 2004 р., пріоритетними є два критерії: суб’єктний склад спірних правовідносин (домінуючий) і характер цих правовідносин (допоміжний). Для подолання існуючої в судовій практиці проблеми конкуренції цивільної і господарської юрисдикцій та забезпечення єдності судової практики пропонується передбачити в ГПК казуальний спосіб визначення юрисдикційних повноважень господарських судів (як це, наприклад, зроблено щодо спорів, які виникають із корпоративних правовідносин).

8. У дисертації визначаються гострі проблеми розмежування цивільної (як і господарської) юрисдикції з адміністративною, які по суті ускладнюють для суб’єктів приватного права доступ до суду при оскарженні ними рішень, дій чи бездіяльності органів публічної влади. Така ситуація, на думку дисертанта, виникає через принципову неможливість визначення поняття «публічно-правовий спір», яким оперує КАС, як і неможливість визначення критеріїв публічних й приватних інтересів у спорі. Вперше вирішення цієї проблеми запропоновано виходячи з концепції пріоритету цивільної юрисдикції та тлумачення Європейським судом з прав людини поняття спору про цивільні права і обов’язки, закріпленого в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

9. Вперше проаналізовано співвідношення цивільної і конституційної судових юрисдикцій в аспекті правових наслідків визначення меж цивільної юрисдикції. Зроблено висновок, що це співвідношення виявляється в таких аспектах: (а) розмежування юрисдикції щодо перевірки актів вищих органів державної влади стосовно їх конституційності й законності; (б) розмежування юрисдикції загальних судів і Конституційного Суду України щодо застосування Конституції як акта прямої дії.

Практичне значення одержаних результатів. Наукова і практична значимість роботи визначається новизною дисертаційного дослідження й обумовлена прикладним характером висновків і рекомендацій, використання яких сприятиме розвитку теорії цивільного процесуального права, вдосконаленню цивільного процесуального законодавства й законодавства про судоустрій, а також усуненню деяких проблем правозастосовчої практики.

Результати дисертаційного дослідження може бути використано: а) у науково-дослідних роботах для подальшого вивчення проблем цивільної юрисдикції; б) у правотворчій діяльності з метою вдосконалення вітчизняного процесуального законодавства; в) в учбово-методичній роботі при підготовці завдань для практичних занять, а також навчально-методичної літератури для студентів і слухачів юридичних вузів та факультетів; г) у викладацькій роботі при викладанні таких навчальних дисциплін, як «Цивільний процес», «Судочинство в господарських судах», «Особливості розгляду окремих категорій справ».

Викладені висновки та пропозиції можуть стати теоретичним і практичним підґрунтям для подальших досліджень, пов’язаних з проблемами цивільної юрисдикції.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні і практичні висновки, сформульовані в даній науковій роботі, доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також використовувалися при викладанні навчального курсу з дисципліни «Цивільний процес», «Судочинство в господарських судах» у зазначеній академії.

Основні положення дисертації знайшли своє висвітлення у виступах автора на: 1) науковій конференції курсантів, студентів та молодих науковців „Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції” (Дніпропетровськ, березень 2004 р.); 2) міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, квітень 2005 р.); 3) науково-практичній конференції „Правова реформа у масовій свідомості мешканців Луганського регіону” (Луганськ, лютий 2006 р.); 4) міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, квітень 2006 р.); 5) міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України” (Харків, січень 2007 р.).

Публікації. Основні наукові результати дисертації опубліковані у 4-х наукових статтях і 3-х тезах наукових доповідей.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, кожен з яких містить по 4 підрозділи, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 222 сторінки, з яких основний текст – 189 сторінок. Список використаних джерел налічує 290 найменувань.