<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення приватноправової автономії особистості, інтенсифікація комерційних зв’язків, стрімкий розвиток підприємництва, виробничої кооперації, а також процеси інтеграції України в світове співтовариство, які безперечно потребують вдосконалення економіко-правового базису функціонування суспільства, зумовили відродження основних правових інститутів та запровадження державою широкого спектру правових гарантій захисту прав та інтересів.

Формування відповідної системи захисту прав та інтересів особи зумовлює впровадження та створення адекватного правового механізму регулювання інститутів альтернативного вирішення приватно-правових спорів, який забезпечуватиме оперативне, об’єктивне та компетентне вирішення суперечок і розбіжностей, що виникають в динаміці приватно-правових відносин.

Принцип приватноправової автономії особистості, що є наріжним каменем побудови цивільно-правового регулювання, передбачає надання широких прав учасникам правовідносин, у тому числі і права вільного обрання способів захисту своїх прав та законних інтересів.

На сьогоднішній день система захисту цивільних прав та інтересів формується за рахунок як юрисдикційних органів вирішення спорів, так і за рахунок створеної можливості реалізації права на звернення до альтернативних способів вирішення приватно-правових конфліктів. Найбільш вдалим прикладом реалізації права на альтернативні процесуальні способи захисту, який будується на приватноправовій автономії особистості та принципах самоорганізації соціальних спільнот на протязі багатьох сторіч є третейській суд.

З здобуттям Україною незалежності та розбудовою самостійної правової держави виникла потреба у вдосконаленні системи третейського вирішення спорів. Нажаль прийняття 24 лютого 1994 року Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” не вирішило всього спектру проблем, пов’язаних з забезпеченням діяльності третейського судочинства в України, оскільки його положення врегульовували лише відносини щодо вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, а питання сучасного законодавчого забезпечення внутрішнього арбітражу (третейського суду) залишалися не вирішеними.

Становлення інституту третейського розгляду в сучасному вигляді, що давно і широко застосовується у багатьох країнах світу, на теренах незалежної Української держави бере свій початок з прийняттям 11 травня 2004 року Закону України “Про третейські суди”, яким було створено належну правову основу формування та діяльності третейського суду в Україні, як внутрішньо національної інституції. Закладення законодавчого підґрунтя порівняно нового методу вирішення приватно-правових спорів обумовило виникнення до нього інтересу вчених-правознавців, які тривалий час не звертали уваги на теоретичні аспекти заснування цього інституту та зумовило активне впровадження останнього в сучасну вітчизняну систему вирішення спорів.

Питома вага наукових досліджень правової природи третейського суду та практичних засад його впровадження належить як радянським вченим, так і вченим пострадянського періоду, переважно іноземним. Однак відсутні вітчизняні монографічні праці та дисертаційні дослідження із загальнотеоретичних і прикладних проблем третейського розгляду, які б базувались на український нормативно – правовій базі та практиці.

Відтак важливість проблеми третейського розгляду для суспільного життя, вкрай недостатній ступень її дослідження і виникнення нової правової ситуації в зв’язку з прийняттям Закону України „ Про третейські суди” обумовили необхідність комплексного дослідження зазначеної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконувалось відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725).

Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти організації та функціонування третейського суду як складного механізму захисту цивільних прав та інтересів, особливості міжнародного комерційного арбітражу як складової цього механізму.

Предметом дослідження виступає система нормативних актів, що утворюють третейське законодавство України, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела як прояв доктринальних положень та юридична практика.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні системного наукового аналізу функціонування третейського суду, визначенні ефективності правового регулювання цього способу вирішення приватно-правових спорів та розробці пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення і правильного застосування норм третейського (арбітражного) законодавства.

З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:

визначити поняття захисту цивільних прав та інтересів, поняття та правову природу третейського суду як особливого механізму захисту прав, визначити місце третейського суду серед інших альтернативних способів вирішення спорів;

визначити місце інституту третейського розгляду в вітчизняній правовій системі;

дослідити правові засади організації та діяльності третейських судів, окреслити їх повноваження та з’ясувати підстави виникнення компетенції третейського суду;

дослідити процесуальний механізм розгляду та вирішення спорів в третейському суді та визначити стадії третейського процесу;

з’ясувати співвідношення інститутів третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу та встановити деякі особливості останнього.

Методологічну основу дослідження складають як загальнонаукові методи (діалектичний, поєднання аналізу та синтезу, системний та структурно-функціональний), так і спеціальні наукові методи, найбільш ефективні для пізнання в правовій сфері, зокрема історичний, порівняльно-правовий тощо. Використання діалектичного методу дало можливість дослідити процес становлення та розвитку третейського суду як специфічного юрисдикційного органу та значного глибше осягнути суть діяльності третейських судів, спрямовану на подолання юридичних конфліктів. Аналіз поняття третейського суду, визначення його правової природи, аналіз різних методів вирішення приватно-правових спорів, які функціонують поза системи державної юрисдикції, здійснювався з використанням аналітико-синтетичного методу, що дало змогу подати двох аспектний погляд на проблему.

Використання системного методу дало змогу визначити, що інститут третейського розгляду уявляє собою комплексну спільність полі системного характеру. Органічне використання спеціальних наукових методів дало змогу реалізувати такі постулати наукового дослідження, як повнота, логічна несперечливість та об’єктивність. Зокрема, порівняльно-правовий метод використано для порівняння та аналізу норм сучасного третейського законодавства України з нормами законодавства Російської імперії та законодавства СРСР, а також з відповідними законодавчими актами деяких пострадянських держав – Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Грузія тощо, та положень арбітражного законодавства країн континентальної (Франція, Німеччина, Нідерланди) та англо-саксонської (США, Англія тощо) систем права.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців в галузі теорії держави та права, цивільного права та процесу, міжнародного приватного права та господарського процесу: Алексєєва С.С., Анурова В.М., Абової Т.Є., Баронова О.В., Басіна Ю.Г., Богуславського М.М., Брунцевої О.В., Вершиніна О.П., Виноградової О.А., Віцина О.І., Воліна О.А., Гурвіча М.А., Дзери О.В., Дмітрієвої Г.К., Завадської Л. М., Зайцева О.І., Захарченко Т.Г., Золопупа С.В., Іоффе О.С., Каллістратової Р.Ф., Карабєльнікова Б.Р., Клєандрова М.І., Комарова О.С., Комарова В.В., Копилова В.О., Кузьміної М.М., Курочкина С.А., Лєбєдєва К.К., Лунца Л.А., Мамницького В.Ю., Мусіна В.А., Нікіфорова В.А., Носирєвої О.І., Побірченка І.Г., Попова М.А., Скворцова О.Ю., Суханова Є.О., Тарасова В.М., Трєушникова М.К., Федорова О.Г., Хейфеца Б.С., Циганкової О.М., Цірата Г.А., Чечіної Н.О., Чечота Д.М., Штефана М.Й., Яркова В.В.

Нормативно-фактологічну (емпіричну) основу дослідження склали цивільне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне, арбітражне законодавство України, що регулює організацію та діяльність третейських судів (міжнародного комерційного арбітражу), практика його застосування, законодавство іноземних країн, міжнародно-правові акти (Конвенції, Типові закони ЮНСІТРАЛ тощо), які регулюють виконання іноземних арбітражних рішень, міжнародну примирну процедуру тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація являє собою перше всебічне та комплексне дослідження теоретичних та прикладних проблем третейського способу вирішення приватноправових спорів як складової частини механізму захисту прав учасників цивільних правовідносин.

Здійснення в роботі аналізу правової природи третейського суду, принципів його організації та діяльності, визначення місця третейського розгляду як інституту права України, розробка теорії третейської угоди та основ третейського процесу спрямоване на подальший розвиток теоретичних засад цивільного, цивільного та господарського процесуального права, міжнародного комерційного арбітражу та формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення третейського (арбітражного) законодавства України.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в наступних положеннях:

Вперше:

- обґрунтовано висновок про те, що спрощення та прискорення процесуальних способів захисту цивільних прав повинно відбуватися за допомогою, з одного боку спеціалізації та диференціації судового захисту в межах єдиної судової системи, вдосконалення та деталізації процесуального законодавства (запровадження спрощених проваджень), а з іншого, - запровадження розгалуженої системи альтернативних способів вирішення спорів, головним в якій, на даному етапі, повинні стати третейські суди;

- обґрунтовано положення про необхідність розвитку в Україні системи альтернативних способів вирішення спорів, яка викликана потребою полегшення доступу до правосуддя та підтверджується розширенням практики застосуванні позасудових процедур, тенденціями розвитку процесуального законодавства, ступенем заінтересованості юридичної спільноти і станом теоретичних наробок в цій сфері та запропоновано загальні напрямки такого розвитку;

- на підставі аналізу підходів різних авторів, який свідчить про те, що поняття третейського суду в науці визначають за допомогою трьох категорій: “третейський суд – це особа (особи), що вирішують спір”; “третейський суд – це спосіб вирішення спору”; “третейський суд – це юрисдикційний орган” зроблено висновок про те, що найбільш точним з правової точки зору є підхід, за яким третейський суд розглядається, як орган, який вирішує підвідомчі йому спори, оскільки такий підхід дозволяє найбільш юридично коректно та логічно послідовно розкрити це явище, відмежувати його від суміжних категорій, виокремити специфіку, встановити зв'язки з іншими дефініціями у категорійному апараті;

- встановлюється правова природа третейського суду як складного комбінованого явища, з огляду на яку розгляд справ у третейському суді уявляє собою: а) окрему специфічну групу правовідносин, що регулюються самостійним, комплексним міждисциплінарним інститутом права; б) гарантію забезпечення правопорядку у державі, засіб підвищення ефективності правової системи, її зваженості, гармонійності, цілісності; в) засіб забезпечення законних прав та інтересів осіб у ефективному, швидкому розв'язанні правового конфлікту обраному за особистим волевиявленням; г) юридичну процедуру, опосередковану у процесуальних правовідносинах, якій притаманні відповідні стадії, етапи, строки; д) специфічний вид управлінської діяльності, що будується на синергетичних засадах автономності приватних інтересів особи, самоврядності функціонування третейських інституцій; е) вид юридичної практики і форми правозастосування спеціально-уповноважених органів;

- обґрунтовано висновок, що правові норми, які регулюють третейський розгляд можуть бути згруповані в єдину спільність, яка характеризується як комплексний міжгалузевий правовий інститут особливого виду (sui generis), що має чітко визначені параметри взаємодії з основним галузями права, внаслідок чого відображає в собі загально правові тенденції розвитку правової системи України в цілому;

- визначено зміст принципу диспозитивності третейського розгляду, який включає: а) добровільність звернення сторін до третейського суду; б) добровільність обрання сторонами на свій розсуд третейських суддів; в) не пов'язаності третейського суду правилами державної процесуальної процедури та можливість сторін встановлювати або змінювати процедурні правила; г) компромісність, тобто вирішення третейським судом спорів з врахуванням особливих умов договорів і на підставі торгівельних звичаїв, які до них застосовуються; д) наявність засад посередництва та сприяння у залагоджені правового конфлікту на взаємоприйнятному підґрунті та запропоновано закріпити його Законі України “Про третейські суди”;

- визначені критерії підвідомчості справ третейським судам: а) характер спірного право відношення, який визначає, що третейському суду підвідомчі справи із цивільних та господарських правовідносин; б) суб’єктний склад сторін спору, який дозволяє чітко розмежувати підвідомчість з міжнародним комерційним арбітражем та виключити з юрисдикції третейських судів спори за участю держави; в) наявність угоди між сторонами спору, який спрямований на розмежування підвідомчості між судами загальної юрисдикції, в тому числі спеціалізованими господарськими, та третейськими судами.

При цьому третейська угода є підставою для розмежування підвідомчості між державним та третейським судом лише в разі наявності одночасно трьох умов: 1) спір повинен випливати із цивільних та господарських правовідносин; 2) спір повинен одночасно бути підвідомчим державному суду; 3) угода про передачу спору на вирішення третейського суду повинна бути укладена до прийняття рішення державним судом, тобто до вирішення справи по суті;

- обґрунтовано висновок про те, що важливим аспектом компетенції третейських судів є те, що третейський суд вправі самостійно вирішувати питання про наявність або відсутність у нього компетенції вирішувати переданий на його розгляд спір, в тому числі і у випадках, коли одна із сторін заперечує проти третейського розгляду з мотивів відсутності або недійсності третейської угоди;

- обґрунтовано висновок, що за своєю правовою природою третейська угода носить синтетичний характер у якій приватно-правові елементи є детермінантою настання публічних – процесуально - правових наслідків;

- доведено, що умови дійсності третейської угоди обумовлені правовою природою третейського суду як складного явища, правовий режим якого визначається як матеріальним так і процесуальним правом, а тому поряд з такими загальними умовами дійсності будь якого цивільного правочину як законність змісту, належний обсяг дієздатності сторін, відповідність волі вільному волевиявленню учасника правочину, дотримання форми, спрямованості на реальне настання правових наслідків, третейська угода повинна відповідати такій особливій умові як допустимість (арбітрабільність);

- здійснено в залежності від змісту поділ правовідносин, які виникають з моменту укладення третейської угоди і припиняються у разі виконання третейського рішення, на чотири групи: а) третейські зобов’язальні правовідносини, які мають матеріально-правовий характер та виникають між рівними суб’єктами з приводу укладення угоди про передачу спору на розгляд третейського суду; б) третейські процесуальні правовідносини, які виникають під час розгляду та вирішення справи третейським судом; в) третейські організаційні правовідносини, які виникають між рівними суб’єктами та засновані на координації, пов’язані з організацією діяльності третейського суду, формуванням третейського суду, погодженням кандидатур та вибором арбітрів, визначенням їх гонорару і таке інше; г) цивільно - процесуальні та господарсько - процесуальні правовідносини, що виникають в зв’язку з оспорюванням та примусовим виконанням рішення третейського суду;

- обґрунтовано положення про те, що третейське вирішення спорів пов’язано не лише з вирішенням спору по суті, що безпосередньо і охоплюється поняттям “розгляд”, а й включає в себе вирішення кола інших питань, що виходять за рамки безпосереднього розгляду спорів, а отже, сукупність заходів, що знаходять своє відображення в процесуальних діях та стадіях охоплюються таким поняттям як “третейський процес”;

- визначені наступні ознаки третейського процесу, які полягають у тому, що: а) регулювання третейського розгляду здійснюється законодавством про третейські суди, умовами третейської угоди або іншої угоди сторін в процесі розгляду та правилами (регламентами, положеннями, статутами) постійно діючих третейських судів; б) законодавчо закріплюється майже необмежене право сторін щодо встановлення процедури вирішення спору (диспозитивність третейського розгляду); в) існує специфіка принципів третейського розгляду; г) йому притаманна спрощеність процедури розгляду; д) існуванні особливостей правового статусу учасників третейського розгляду;

- запропоновано визначення рішення третейського суду як процесуального правозастосовчого акту, в якому визнається існування чи відсутність між сторонами певних правовідносин, який приймається недержавним юрисдикційним органом, є обов'язковим для сторін спору та виконання якого може бути забезпечене примусовою силою держави;

- виділено наступні ознаки рішення третейського суду: імперативність, формалізованість, законність та обґрунтованість, підконтрольність, пов’язаність з третейською угодою, остаточність, обов’язковість, виключність, відносна преюдиційність та розкрито їх зміст;

- запропоновано розглядати виконання рішень третейського суду як правове явище в трьох аспектах: а) як гарантію реального захисту порушених, оспорюваних чи невизнаних суб'єктивних прав, оскільки лише за умови повного, своєчасного та ефективного їх виконання ми можемо стверджувати про реальне забезпечення прав і свобод людини; б) як окрему стадію третейського процесу, яка знаходиться в нерозривному поєднанні з процедурою самого вирішення спорів в третейському суді, а також логічно завершує цю процедуру; в) як, з одного боку, окремий підінститут законодавства про третейські суди, який в контексті загальної законодавчої спільності врегульовує специфічний вид суспільних правовідносин, а з іншого - інститут виконавчого законодавства;

- визначені та обґрунтовані наступні критерії розмежування міжнародного комерційного арбітражу та третейського суду: а) суб’єктний склад сторін арбітражної угоди і, відповідно, сторін спірних правовідносин; б) характер спірних правовідносин (мають вони внутрішньогосподарський чи зовнішньоторговельний характер); в) можливість або неможливість застосування в процесі розгляду спору іноземного закону для визначення прав і обов’язків сторін і вирішення спору; д) різний правовий режим виконання арбітражних ( третейських) рішень;

- виділено тенденцію до все більшого визнання значущості іноземного імперативного законодавства під час вирішення спорів в міжнародному комерційному арбітражі;

- здійснено аналіз практики компетентних судів держав-учасниць Нью-Йоркської конвенції про визнання та звернення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958, який дав змогу узагальнити випадки обмежень застосування положень Конвенції, зокрема, обмеженнями у застосуванні Конвенції є судова практика, яка пішла шляхом визнання права сторін виключити можливість застосування її положень та використання доктрини forum non convensis (не належний орган для розгляду, не підсудність справи певному суду);

- обґрунтовано та сформульовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного законодавства про третейські суди.

Удосконалено:

- визначення поняття захисту цивільних прав, який уявляє собою систему передбачених законом матеріально-правових та процесуально-правових способів та заходів охорони цивільних прав у випадку їх порушення чи реальної загрози такого порушення, заперечення, оспорювання та невизнання;

- визначення поняття медіації (посередництва), яка уявляє собою переговори між двома конфліктуючими сторонами за участю посередника, що має необхідні навички, досвід, освіту для того, щоб допомогти сторонам дійти згоди у врегулюванні їхнього спору;

- класифікацію посередницьких (медіаційних) процедур в залежності від етапу розвитку спору на:

а) комерційне посередництво, що здійснюється незалежними посередниками до звернення учасників спору до державних судових органів, яке також, в свою чергу, за критерієм наявності іноземного елементу поділяється на міжнародне і внутрішнє;

б) посередництво в межах державної судової процедури як різновид судової правозастосовчої діяльності.

- визначення поняття третейського суду у вузькому розумінні як недержавного незалежного органу, який покликаний вирішувати передані на його розгляд за згодою сторін спори в порядку, визначеному сторонами і законом та правомочний винести обов’язкове для сторін рішення.

- класифікацію принципів організації та діяльності третейських судів: 1) за сферою дії - на загально правові, міжгалузеві та власне третейського розгляду; 2) за функціональною ознакою – на організаційні та третейського провадження.

- визначення поняття встановлення обсягу (сфери дії) третейської угоди як встановлення відповідності спору, переданого сторонами третейської угоди на вирішення його третейським судом, категорії спорів, що визначена сторонами в їх третейській угоді;

- визначення третейських процесуальних правовідносини як врегульованих третейським законодавством відносини між третейським судом та учасниками третейського розгляду з приводу вирішення конкретного спору;

- коло критеріїв, які визначають можливість застосування арбітрами іноземної імперативної норми, до яких належать: а) надімперативний характер норми; б) мета та законодавча політика, на досягнення якої спрямована норма; в) екстериторіальний характер дії норми; г) наслідки застосування норми; д) ефективність ухваленого арбітражного рішення.

Дістало подальший розвиток:

- положення про те, що альтернативне вирішення спорів як елемент правової системи виникло і розвивається двома шляхами: в межах державної судової системи та поза нею, а отже існують публічні та приватні альтернативні способи вирішення спорів;

- положення про те, що дослідження співвідношення принципів цивільного-процесу та третейського розгляду визначає, що вони, з одного боку, мають спільну генезу формування, а, з іншого, будучи екстрапольованими на сферу третейського розгляду набули своєрідного юридичного забарвлення;

- положення про те, що компетенція третейських суддів, тобто їх правомочність щодо вирішення спору, прямо залежить від визначення сторонами третейської угоди кола спорів, щодо яких можливий третейський розгляд (обсягу третейської угоди);

- аналіз особливостей третейських процесуальних відносин, якими є те що: а) вони складаються між юридично нерівними суб’єктами в процесі здійснення третейським судом юрисдикційної діяльності та мають відносно владний характер; б) виникають між суб’єктами, одним з яких обов’язково повинен бути третейський суд; в) юридично оформлюють діяльність уповноваженого та зобов’язаного суб’єктів третейського розгляду та існують в третейській процесуальній формі; г) знаходяться у постійній взаємодії та розвитку;

- визначення та аналіз ознак забезпечувальних заходів в третейському процесі, до яких належать: 1) ці заходи є тимчасовими за своєю природою і не можуть замінити процесуальних форм захисту порушених прав; 2) заходи обмежені предметом юридичного спору про який йде мова;

- положення про те, що процедура оспорювання рішень третейських судів власне виходить поза межі законодавства про третейські суди, а отже, з точки зору юридичної техніки виникає необхідність врегулювання оспорювання рішень третейського суду та примусового виконання рішень третейських судів в межах регламентування діяльності державних судів, на які у визначених межах покладено контроль за діяльністю третейських судів, а також санкціонування примусового виконання рішень, що приймаються третейськими судами;

- аналіз основних функцій рішення третейського суду, до яких належать: правоохоронна (охоронна) функція, яка спрямована на захист порушених права та охоронюваних законом інтересів, функція індивідуального регулювання поведінки, що характеризує останнє з позицій регулятивного акту, та виховна функція;

- положення про те, визнання та виконання рішень арбітражу з застосуванням положень Нью-Йоркської конвенції 1958 року, повинно базуватися на паритетних засадах співвідношення положень останньої та положень національного законодавства з урахуванням принципу, відповідно до якого до іноземних арбітражних рішень не повинні застосовуватись суттєво більш обтяжливі умови, ніж умови, що повинні бути виконані для приведення до виконання “внутрішніх” арбітражних рішень.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що його висновки, по-перше, розвивають теорії третейського (арбітражного) права та процесу, по-друге, можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях в цій сфері. Запропоновано шляхи вдосконалення чинного цивільно-процесуального, господарсько-процесуального законодавств, законодавства про третейські суди, його гармонізації з міжнародно-правовими стандартами. Результати дослідження можуть також бути використані в правозастосовчій практиці з метою забезпечення одноманітності застосування правових норм, зокрема, при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування Закону України “Про третейські суди”. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні таких курсів та спецкурсів як “Цивільний процес”, “Міжнародне приватне право”, “Міжнародний комерційний арбітраж”, “Альтернативні способи вирішення спорів”, “Третейський суд”, а також при підготовці підручників та посібників з цих дисциплін.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорювалась та її основні положення були схвалені на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення дослідження використовуються дисертантом при читанні курсу “Міжнародне приватне право” та спецкурсу “Міжнародний комерційний арбітраж” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дисертаційного дослідження доповідались на Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права в Україні”, (м. Хмельницький, 29 - 30 квітня 2002 р.); на Науково-практичній конференції “Методологія приватного права” (м. Київ, 30 травня 2003 р.); на Науково - практичному семінарі “Концепція розвитку системи правосуддя в контексті судової реформи в Україні” (м. Київ, 25 лютого 2004 р.); на Міжнародній науковій конференції “Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 29 - 30 квітня 2004 р.); на Першій міжнародній науково - практичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства” (м. Хмельницький, 11 - 12 березня 2005 р.); на VIII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2005” (м. Дніпропетровськ, 7 - 21 лютого 2005 р.); на Науково - практичній конференції “Вдосконалення судочинства при здійсненні касаційної перевірки ухвал, рішень та постанов місцевих та апеляційних господарських судів щодо застосування податкового законодавства та державного регулювання господарських правовідносин” (м. Хмельницький, 20 - 21 квітня 2005 р.); на Міжнародній науковій конференції “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Київ, 21 - 22 квітня 2005 р.); на Міжнародній конференції “Альтернативні методи вирішення спорів: можливості запровадження в Україні” (м. Київ, 20 травня); на Круглому столі “Третейське судочинство: перспективи розвитку” (м. Київ, 28 квітня); на Круглому столі “Третейське самоврядування: проблеми становлення” (м. Київ, 5 квітня 2000 р.); на Всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих вчених “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, 19 травня 2005 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ , 20 - 21 квітня 2006 р.) на Засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 28 березня 2005 р.); на спільному засіданні відділення цивільних наук АПрН України та Вченої ради Інституту приватного права та підприємництва ( м. Київ, 22 березня 2006 р.).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у двох монографіях „Міжнародний комерційний арбітраж: питання теорії та практики” (Київ, Видавничий дім „Ін Юре”, 2005), “Проблеми захисту цивільних прав та інтересів в третейському суді” (Київ, Видавничий дім “Ін Юре”, 2006), 23 наукових статтях у фахових виданнях, а також у 4 тезах наукових доповідей та повідомлень конференцій. Зокрема статтях у наукових виданнях:

1. Притика Ю.Д. Третейський розгляд господарських спорів: сучасність та перспективи розвитку // Вісник Вищого Арбітражного суду України. – 2000. – №2 (10). – С. 167 - 176.

2. Притика Ю.Д. Правові засади формування і функціонування третейських судів в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. - №2. – С. 232 - 236.

3. Притика Ю.Д. Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. - №3. – С. 67 - 72 (у співавторстві з Куфтирєвим П.В) - (0,6 д.а.) (особистий внесок полягає у визначенні поняття та основних ознак арбітражної угоди – обсяг 0,3 д.а.).

4. Притика Ю.Д. Зміст арбітражної угоди // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. - №4. – С. 76 - 81 (у співавторстві з Куфтирєвим П.В) - (0,7 д.а.) (особистий внесок полягає у визначенні кваліфікаційних вимог до арбітрів, права, що буде застосовуватись до арбітражної угоди та інших умов змісту – обсяг 0,4 д.а.).

5. Притика Ю.Д. Види та класифікація третейських судів // Вісник господарського судочинства. - 2003. - №4. - С. 175 – 180.

6. Притика Ю.Д. Арбітраж у Франції: історія та сучасність // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №9. - С. 47 - 50 (д.а.).

7. Притика Ю.Д. Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - №2(6). - С. 161 - 170.

8. Притика Ю.Д. Законодавчі перспективи регламентації відправлення третейського судочинства в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - №3-4 (7 - 8). - С. 316 - 322.

9. Притика Ю.Д. Принципи третейського розгляду: поняття, генеза, формування, значення // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Д 36. - Випуск 22. - С. 240 - 252.

10. Притика Ю.Д. Система принципів третейського розгляду // Право України. - №1. - 2004. - С. 11 - 17.

11. Притика Ю.Д. Принцип диспозитивності третейського розгляду // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №1. - С. 326 - 331.

12. Притика Ю.Д. Правова природа забезпечувальних заходів в міжнародному комерційному арбітражу // Бюлетень Міністерства Юстиції України. - 2004. - №2 – 3 (28 - 29). - С. 71 - 80.

13. Притика Ю.Д. Становлення та розвиток третейських інституцій на теренах вітчизняної правової системи // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. –2004. – Випуск 56 - 59 – С. 73 - 77.

14. Притика Ю.Д. Поняття і диференціація способів захисту цивільних прав та інтересів // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – Випуск 60 - 62 – С. 16 - 19.

15. Притика Ю.Д. Сучасні тенденції розвитку третейських судів у зарубіжних країнах // Вісник Вищого господарського суду України .- 2004. - № 2 – С. 192 - 199.

16. Притика Ю.Д. Актуальні проблеми застосування забезпечувальних заходів в Міжнародному Комерційному Арбітражу //Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №8 – С. 16 - 20.

17. Притика Ю.Д. Питання компетенції третейського суду та підвідомчості справ //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №8 (34) – С. 21 - 33.

18. Притика Ю.Д. Підвідомчість справ третейському суду // Право України. – 2004. - №7 – С. 51- 54.

19. Притика Ю.Д. Юридична природа рішення третейського суду // Право України. – 2005. - № 4. – С. 47 - 50.

20. Притика Ю.Д. Посередництво як нова форма вирішення приватно-правових спорів // Вісник Вищого господарського суду України. 2005. - №1 – С. 231 - 237.

21. Притика Ю.Д. Рішення третейського суду (ознаки, функції, види) // Вісник Вищого господарського суду України. 2005. - №2. – С. 180 - 186.

22. Притика Ю.Д. Виконання рішень третейського суду // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - №2 (40).- С. 53 - 64.

23. Притика Ю. Проблеми визначення місця інституту третейського розгляду в системі українського права // Право України. – 2006. - №3 – С. 16 - 19.

Тезах наукових доповідей і повідомлень:

1. Поняття та правова природа третейського суду // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. Том 48. Право – Дніпропетровськ: Наука і освіта 2005”. - С. 65 - 68 (0,3 д.а.).

2. Альтернативні способи вирішення цивільних спорів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2005. – Т.1. - С. 510 - 515 (0,5 д.а.).

3. Третейський суд як спосіб вирішення цивільно-правових спорів // Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки: Збірн. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції до Дня науки, Чернігів: Чернігівські обереги, 2005. – С. 56 - 58 (0,19 д.а.).

4. Проблеми оскарження рішень третейських судів // Вдосконалення судочинства при здійсненні касаційної перевірки ухвал, рішень та постанов місцевих та апеляційних господарських судів щодо застосування податкового законодавства та державного регулювання господарських правовідносин. Матеріали науково-практичної конференції 20 - 21 квітня 2005р. – Хмельницький, 2005.- С. 55 - 58 (0,3 д.а.)

Окремі положення дисертації використані в Науково-практичному коментарі Закону України “Про третейські суди” (Київ, Видавничий дім „Ін Юре”, 2005), автором якого є дисертант.

Структура роботи визначається об’єктом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які охоплюють ________ підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи складає _____ сторінок, з них ______ основного тексту. Список використаних джерел включає 373 найменування на 29 сторінках.

<< | >>
Источник: Притика Юрій Дмитрович. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ТРЕТЕЙСЬКОМУ СУДІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. КИЇВ - 2006. 2006

Еще по теме ВСТУП:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -