<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність дослідження юридичної природи та сутності речових доказів у цивільному судочинстві зумовлена важливістю судових доказів для забезпечення справедливості цивільного судочинства.

Речові докази поряд з іншими судовими доказами є тією основою, на якій базується вся цивільна справа: фактична та юридична частина. Їх застосування зумовлене принципом мотивування судових рішень, який давно набув міжнародного характеру та визначає розвиток процесуальних галузей права в тих країнах, де декларується становлення та розвиток правової держави.

Норми, які регламентують судові докази та судове доказування, традиційно вивчали науковці дорадянського, радянського та сучасного періодів. Водночас повноцінне законодавче закріплення інституту речових доказів у цивільному процесуальному законодавстві України відбулося лише у 1963 році. Разом з тим, і в радянські часи, і на сучасному етапі предметних досліджень власне речових доказів було надзвичайно мало. Пояснювалося це слабким використанням цього засобу доказування в цивільному процесі (на відміну від кримінального судочинства). Проте сучасна судова практика розгляду цивільних справ свідчить про зародження протилежної тенденції, що зумовлено в тому числі і технічним прогресом, адже включення до різновидів речових доказів носіїв аудіовізуальної інформації перетворило їх на вид засобу доказування, який широко використовується в цивільному процесі.

Незважаючи на це, в Україні донедавно не було захищено жодної дисертації, яка б предметно стосувалася процесуально-правового статусу речових доказів та специфіки їх використання в цивільному процесі. Лише у 2014 році була захищена кандидатська дисертація М.О. Гетманцева «Речові докази в цивільному процесі», спрямована на дослідження норм цивільного процесуального права, які регулюють поняття та процедуру пред’явлення, дослідження й оцінки речових доказів у цивільному судочинстві.

Попри її безсумнівно важливу цінність для розвитку доктрини цивільного процесу, багато питань залишилося невирішеними: поза увагою залишилося дослідження становлення та визначення природи правового інституту речових доказів у структурі цивільного процесуального права; пропонована класифікація речових доказів не вичерпує нових підходів, які базуються на особливостях дослідження та оцінки речових доказів; окремі питання використання речових доказів у цивільному процесі потребують свого вирішення.

Наукове обґрунтування нормативних положень, які стосуються використання речових доказів у цивільному процесі, негативно позначається не тільки на правозастосовчій практиці, але й на правотворчій діяльності. Сучасний рівень нормативної регламентації використання у процесі доказування речових доказів, їх зберігання не можна вважати належним, адже потребує врахування природи речових доказів не тільки як засобів доказування, але і як об’єктів права власності.

Інші наукові праці (крім М.О. Гетманцева), які стосуються речових доказів, акцентують свою увагу не тільки на них, але й на інших судових доказах у цивільному судочинстві, зосереджуючи, таким чином, на речових доказах недостатню увагу. У таких працях предметами дослідження переважно ставали поняття, структура, ознаки, функції та класифікація судових доказів у цивільному процесі, особливість їх збору, дослідження та оцінки. Усе це давало змогу використати отриманні знання під час розкриття природи речових доказів. Серед учених, які займалися розробкою зазначених наукових проблем, можна назвати таких авторів, як В. Д. Андрійцьо, С. Ф. Афанасьєв, Т. М. Барабаш, О. В. Баулін, С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бобрик, О. Т. Боннер, С. В. Васильєв, Є. В. Васьковський, А. О. Власов,

М. О. Гетманцев, О. В. Гетманцев, В. Я. Дорохов, Я. П. Зейкан, Е. С. Зеленяк, В. В. Комаров,С. О. Короєд, С. О. Короткий, С. В. Курильов, К. І. Лельчицький, В. Д. Луспеник, В. В. Молчанов, П. Ф. Немеш, І. В. Решетнікова,

В. В. Спесівов, В.

І. Тертишніков, Г. П. Тимченко, М. К. Треушніков, Я. Ф. Фартхадінов, В. П. Феннич, М. А. Фокіна, С. Я. Фурса, Т. В. Цюра, М. Й. Штефан, О. О. Штефан, С. В. Щербак, К. С. Юдельсон та ін.

Проте поза увагою дослідників залишилось ряд теоретичних та практичних питань використання речових доказів у цивільному процесі. Зокрема, узагалі відсутні наукові дослідження еволюції вчення про речові докази у цивільному судочинстві на українських землях, не розроблена чітка система ознак речових доказів, які б відмежували їх від інших засобів доказування, відсутні системи класифікації речових доказів на підставі не загальних, а особливих критеріїв, що враховують винятково природу речових доказів, не враховані особливості збирання в цивільному процесі речових доказів, які не можна доставити до суду, відсутні напрацювання щодо місця та ролі помічників суддів під час дослідження речових доказів тощо.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Роботу виконано відповідно до науково-правового напрямку дослідження Ужгородського національного університету «Актуальні проблеми

законодавства України в контексті розвитку європейського приватного права». Тема дисертації «Використання речових доказів під час розгляду та вирішення цивільних справ» була затверджена вченою радою Ужгородського національного університету 23 січня 2013 р. (протокол №5-2013/2014).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є визначення юридичної природи та сутності речових доказів у цивільному процесі, розробка на цій основі системи характерних ознак речових доказів та їх класифікації, визначення особливості використання речових доказів у процесі доказування обставин цивільної справи, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства та практики застосування відповідних законодавчих норм під час розгляду та вирішення цивільних справ.

Для досягнення поставленої мети визначено такі задачі:

- розкрити закономірності становлення та розвитку інституту речових доказів на українських землях для виявлення тенденцій у формуванні правового інституту речових доказів у структурі цивільного процесуального права;

- визначити юридичну природу правового інституту речових доказів, а також його місце у структурі доказового права зокрема та цивільного процесуального права загалом;

- розкрити поняття та сутність речових доказів у цивільному процесі шляхом визначення системи загальних та спеціальних ознак, які їм притаманні;

- розмежувати письмові та речові докази як засоби доказування, що використовуються під час встановлення обставин цивільної справи;

- систематизувати речові докази на окремі види за авторськими критеріями, які не притаманні іншим засобам доказування;

- визначити процесуально-правовий режим збирання речових доказів у цивільній справі та роль суб’єктів доказування на цьому етапі судового доказування;

- охарактеризувати способи дослідження речових доказів у цивільному процесі та визначити перспективи удосконалення вітчизняного цивільного процесуального законодавства;

- визначити особливість оцінки речових доказів за критеріями їх належності, допустимості, достатності та достовірності.

Об’єктом дослідження є цивільні матеріальні та процесуальні відносини, що виникають під час використання речових доказів у цивільному процесі.

Предметом дослідження виступають наукові погляди, ідеї, концепції, чинне законодавство України та законодавство зарубіжних країн, міжнародно- правові акти та практика Європейського суду з прав людини, національна судова практика та її узагальнення стосовно теоретичних та практичних аспектів використання речових доказів у цивільному судочинстві.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження становить група загальних та спеціальних методів наукового пізнання. Використання історико-правового методу дало змогу дослідити еволюцію інституту речових доказів в Україні (підрозділ 1.1). Системно-структурний підхід дозволив визначити місце правового інституту речових доказів у структурі доказового права та цивільного процесуального права (підрозділ 1.2), а також дозволив відмежувати речові докази від письмових (підрозділ 2.1). За допомогою дедуктивного методу була розкрита сутність речових доказів на підставі загальних знань про судові докази в цивільному процесі (підрозділ 2.1). За допомогою методу класифікації, зокрема фасетного методу класифікації, був

запропонований підхід до системи речових доказів, який дозволяє вивчити спеціальні ознаки речових доказів (підрозділ 2.2.). Крім того, зазначений метод сприяв пізнанню процесуальних форм збирання речових доказів та способів їх дослідження (підрозділи 3.1, 3.2). Формально-юридичний метод дозволив визначати процесуально-правовий статус речових доказів серед інших судових доказів (підрозділ 2.1). За допомогою формально-юридичного методу в роботі аналізуються основні поняття та юридичні конструкції, що пов’язані з використання речових доказів (підрозділи, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3).

Функціональний метод дозволив визначити в різноманітних стадіях процесу доказування місце та специфічну роль речових доказів серед інших судових доказів цивільного процесу (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).

Також функціональний метод використовувався для розкриття змісту загальних ознак речових доказів та виявлення особливих ознак речових доказів під час їх класифікації (підрозділи 2.1, 2.2). Порівняльно-правовий метод використовувався для визначення особливостей використання речових доказів у Великобританії, Білорусі, Казахстані, Німеччині, Росії, Франції, США (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3). Метод узагальнення дав можливість визначити загальні ознаки процесуальних форм збору речових доказів (підрозділ 3.1).

Емпіричну основу дослідження становлять інтерпретаційні акти Конституційного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини матеріали узагальнення судової практики із застосування норм матеріального й цивільного процесуального права Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України, матеріали судової практики розгляду окремих цивільних справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці дослідженням теоретико- прикладних проблем використання речових доказів у цивільному процесі загалом та судовому доказуванні зокрема. Основні результати дослідження, які становлять наукову новизну, характеризуються такими положеннями:

Вперше:

1) проведено дослідження становлення інституту речових доказів у цивільному процесі на території України та визначено закономірності його еволюції, яка проявляється в тому, що тривалий час (до 1963 року) серед засобів доказування замість речових доказів використовувався «огляд», оскільки правова думка сприймала інформацію, яка вилучається з судових доказів, як усвідомлену, що повинна трактуватися людиною, унаслідок чого відбувалася нормативна регламентація тільки одного способу дослідження речового доказу, а не його процесуального режиму в системі судових доказів цивільного процесу з усіма можливими способами дослідження речового доказу;

2) для розуміння сутності правового інституту речових доказів визначені функціональні взаємозв’язки всіх норм інституту речових доказів у їх системі відповідно до трьохрівневої структури галузі цивільного процесуального права: а) між собою, на підставі чого визначені загальні та спеціальні норми інституту речових доказів; б) з нормами доказового права як підгалузі цивільного процесуального права, на підставі чого норми інституту речових доказів зараховані до загальної та особливої частини доказового права;

в) та норм галузі цивільного процесуального права, на підставі чого норми інституту речових доказів поділені за загальною та особливою частиною цивільного процесуального права, що дає нам можливість норми інституту речових доказів адекватно розташувати у структурі нормативно-правового акту та брати до уваги ці взаємозв’язки норм під час їх системного тлумачення;

3) сформульовано авторський підхід до розуміння речових доказів як судових доказів, де інформація про факти, не будучи актом думки та сприймаючись безпосередньо, проявляється у матеріальних властивостях предметів матеріального світу;

4) за особливістю характеру відтворення доказової інформації, яка міститься в речових доказах, виокремлюються речові докази із статичною доказовою інформацією та речові докази з динамічною доказовою інформацією, що позначається на особливостях їх збору, дослідження та оцінки.

Речові докази із статичною доказовою інформацією - це такі речові докази, де доказова інформація, яка представлена у матеріальних властивостях предмету, має застиглу форму, яка є незмінною із моменту її формування на матеріальному об’єкті до моменту її сприйняття судом. Речові докази з динамічною доказовою інформацією - це такі речові докази, де доказова інформація, яка представлена в матеріальних властивостях предмету, має здатність видозмінюватися аж до її повного зникнення. Речові докази з динамічною доказовою інформацією можна поділити на два підвиди: речові докази з динамічною інформацією, якій надається статична форма (наприклад, залиті стіни квартири) та речові докази з постійно динамічною інформацією (наприклад, електронний носій з аудіо- або відеоінформацією);

5) залежно від специфіки проведення оцінки речових доказів у цивільному процесі пропонується виділяти умовні та безумовні речові докази. Умовні речові докази зобов’язують суб’єкта оцінки речового доказу спочатку здійснити дослідження та оцінку іншого судового доказу, а вже потім речового. Безумовні речові докази надають суб’єкту оцінки можливість здійснити самостійну безпосередню оцінку речового доказу, не звертаючись попередньо до оцінки інших судових доказів;

6) пропонується закріпити в чинному цивільному процесуальному законодавстві України процедуру збору нерухомих та великогабаритних рухомих речових доказів, яка зводиться до необхідності створення похідного речового доказу як фотографії, яка б з точністю відтворювала ті особливості нерухомих та великогабаритних матеріальних об’єктів, які будуть мати доказове значення, що дозволить провести їх успішну попередню оцінку до їх оцінки під час розгляду справи по суті;

7) виокремлюються процесуальні форми збирання речових доказів за критерієм їх попередньої оцінки судом на два види: форми збору речових доказів, де судом обов’язково проводиться їх попередня оцінка (позовна та прирівняні до неї форми, витребування речового доказу, тимчасове вилучення речового доказу, судове доручення щодо збирання речового доказу, забезпечення речового доказу) та форма збору речових доказів, де попередню оцінку суд не проводить (заперечення проти позову);

8) відповідно до історичної закономірності розвитку інституту

речових доказів на Україні та зарубіжної практики (Німеччина)

обґрунтовується додати до учасників цивільного процесу помічника судді та надати йому функції стосовно огляду речових доказів у місці їх знаходження, що прискорить розгляд цивільної справи;

Удосконалено:

9) розуміння системи загальних ознак судових доказів у цивільному процесі, які відповідно до структури судового доказування поділено на три види: змістовно-логічні, формальні та змішані ознаки судових доказів. Змістовно-логічні ознаки судових доказів (докази це є (а) інформація, (б) яка слугує актом думки, що дається у формі суджень та (в) стосується фактів, які мають значення для правильного вирішення цивільної справи) перевіряються на підставі законів логіки. Формальні ознаки судових доказів - (а) інформація повинна бути зафіксована на таких процесуальних засобах, які допускаються за цивільним процесуальним законодавством України і (б) їх отримання та залучення у цивільну справу не повинно суперечити чинному законодавству - перевіряється на підставі законодавчих вимог. Змішані ознаки судових доказів - (а) інформація, що міститься у процесуальних засобах, повинна бути попередньо оцінена судом або особами, які беруть участь у розгляді справи, - перевіряються на підставі як логічних, так і юридичних законів;

10) підходи до такого способу дослідження речового доказу, як огляд, де у ст. 187 ЦПК України пропонується закріпити процедуру обов’язкового фотографування всіх речових доказів, незалежно від того, знаходяться вони у матеріалах цивільній справі чи ні, із зарахуванням відповідних витрат щодо здійснення цих процесуальних дій до витрат, які пов’язані з розглядом цивільної справи;

11) пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України, яке стосується використання речових доказів у цивільному процесі:

а) правовий статус зберігача речі;

б) ознаки допустимості носіїв аудіовізуальної інформації;

в) розширення складу судових витрат, які пов’язані з дослідженням та зберіганням речових доказів;

г) процедуру подання та прийняття речових доказів під час подання позовної заяви;

ґ) впровадження процедури збирання речових доказів, які не можуть бути доставлені до суду, та запропоновано удосконалення процедури їх огляду;

д) процедури зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які є речовими доказами у цивільній справі;

е) процедури огляду житлових та інших приміщень, які слугують речовими доказами;

є) обов’язкове фотографування всіх речових доказів, які

використовуються в цивільній справі;

ж) визначення нових способів дослідження речових доказів у цивільному процесі - судовий експеримент та пред’явлення для впізнання;

набуло подальшого розвитку:

12) учення про групу спеціальних ознак речових доказів: поряд з тими спеціальними ознаками речових доказів, що раніше виділяли в доктрині цивільного процесу, пропонується виокремлювати таку ознаку як інформація, яка міститься в речових доказах не виступає результатом розумової активності, за винятком аудіо- та відеозапису розмов;

13) учення про види способів збирання судових доказів у цивільному процесі, які, виходячи з двосуб’єктної структури цивільних процесуальних відносин, зводяться до такого: а) подання речових і письмових доказів у цивільну справу та їх прийняття судом; б) явка сторін, третіх осіб та їхніх представників у судове засідання для їх допиту як свідків та їх допуск до допиту судом; в) подання клопотання про виклик свідка та задоволення його судом; г) подання клопотання про призначення експертизи та задоволення його судом;

14) положення про необхідність включення до інших учасників цивільного процесу зберігача речового доказу, який на оплатній основі забезпечує доказові властивості та схоронність матеріального об’єкту, що

визначений у цивільній справі як речовий доказ із віднесенням затрат, пов’язаних із зберіганням речових доказів до витрат, які пов’язані з розглядом цивільної справи.

Практичне значення одержаних результатів. Результати

дисертаційного дослідження можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності, де можуть бути враховані запропоновані дисертантом зміни і доповнення до ЦПК України;

- у науково-дослідній діяльності під час подальшого дослідження проблем використання речових доказів у цивільному процесі;

- у правозастосовчій діяльності, де до уваги слід брати положення щодо збору, дослідження та оцінки речових доказів під час встановлення обставин цивільної справи;

- у навчальному процесі під час викладання навчальних дисциплін «Цивільний процес», «Докази та доказування в цивільному процесі», «Порівняльний цивільний процес», «Цивільний процес зарубіжних країн».

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися та доповідалися на XXV Міжнародній науково-практичній конференції «Інноваційний потенціал європейської вищої школи у глобалізаційних трансформаціях ХХІ століття» (Україна-Угорщина-

Словаччина, 27-30 листопада 2012 р.), V! Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та студентів «Закарпатські правові читання» (м. Ужгород, 25-27 квітня 2014 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та студентів «Закарпатські правові читання» (м. Ужгород, 17-19 квітня 2015 р.)

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 12 публікаціях, із яких 8 - наукові статті у фахових виданнях України, 1 стаття - у виданні іноземної держави, 3 тези доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

<< | >>
Источник: ЗЕЛЕНЯК Артур Степанович. ВИКОРИСТАННЯ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ ТА ВИРІШЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Ужгород - 2014. 2014

Еще по теме ВСТУП:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -