Висновки до другого розділу

1. Головним критерієм, який повинен враховуватися судами при вирішенні питання про можливість процесуального правонаступництва в трудових спорах, є потреба у забезпеченні неодмінної оплати праці та накладення на роботодавця відповідальності за порушення права особи на оплату працю.

2. Проведення попереднього судового засідання при підготовці справ, що виникають із трудових правовідносин, до судового розгляду є необхідною, хоча і не обов’язковою процедурою. Зважаючи на різноманітність порушень, невизнання чи оспорення трудових прав та інтересів, соціальний характер цієї категорії справ і з огляду на те, що прискорені строки їх розгляду вимагають від суду ретельної підготовки до судового розгляду та з’ясування усіх можливостей для врегулювання сторонами спору до судового розгляду, обґрунтована обов’язковість проведення попереднього судового засідання у всіх категоріях справ, що виникають із трудових відносин.

3. Особливістю деяких справ, що виникають з трудових відносин, є скорочені строки їх судового розгляду. Ця особливість пов’язана з тим, що одним з головних завдань суду при вирішенні таких трудових спорів (про поновлення на роботі) є швидке усунення розбіжностей між роботодавцем (власником чи уповноваженим ним органом) і працівником чи іншими суб’єктами відповідних відносин.

4. Справи про поновлення на роботі на сьогодні становлять самостійну, найбільш поширену категорію серед інших трудових спорів. При цьому, однією із найбільш проблемних категорій справ, що виникають із трудових правовідносин, є справи щодо незаконного звільнення. При розгляді справ щодо незаконності звільнення працівника за ініціативою роботодавця обов’язок з доведення відповідних фактів, що були взяті за основі звільнення, покладається на роботодавця (власника або уповноваженого ним органу), однак зважаючи на змагальність цивільного процесу позивач (працівник) повинен доводити відсутність зазначених обставин. Однією з особливостей розглядуваної категорії справ є те, що, пред’являючи позов про поновлення на роботі, позивач, як правило, також заявляє вимоги про виплату заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

5. Одним із найпроблемніших у судовій практиці питань є відшкодування моральної шкоди у трудових спорах, а тому це питання підлягає ретельному з’ясуванню під час судового розгляду. При цьому суди першої інстанції суди мають, насамперед, з’ясовувати сукупність таких юридичних фактів: 1) наявність трудових відносин між позивачем-працівником і відповідачем; 2) порушення відповідачем трудових прав чи інтересів позивача; 3) завдання позивачу таким порушенням моральних страждань та/або втрати нормальних життєвих зв’язків, що вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

6. До рішень суду в цивільних справах, що виникають з трудових відносин, чинне законодавство висуває як загальні (єдині для рішень судів у всіх категоріях справ), так і особливі вимоги. Такі особливі вимоги випливають із того, до якої категорії відноситься така справа, та з її індивідуальних особливостей, що обумовлюються нормами матеріального трудового права, які застосовуються до спірних правовідносин.

7. Доведено, що у резолютивній частині рішення суду в справах про поновлення на роботі незаконно звільненого чи переведеного працівника, обов’язково повинна бути вказана повна назва посади, на яку поновлюється працівник-позивач, і повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) роботодавця-відповідача, а якщо позивач заявляв також вимоги про відшкодування суми вимушеного прогулу та/або відшкодування моральної шкоди, і суд їх задовольнив – то і суми, що підлягають стягненню з роботодавця (власника чи уповноваженого ним органу), а також розподіл судових витрат.