Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за за-повітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може бути визнана в судовому порядку відумерлою.
Поняття «відумерла спадщина», таким чином, застосовується до випадків, коли перехід прав та обов’язків (спадщини) від спадкодавця до інших осіб відповідно із загальними правилами спадкування, встановленими законом, є неможливим.
Згідно з ч. 3 ст. 1277 ЦК України право на таку спадщину набуває територіальна громада за місцем відкриття спадщини. Обов’язковою умовою набуття територіальною громадою цього права за наявності передбачених законом підстав є визнання судом спадщини відумерлою[80].Відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються судом за правилами окремого провадження (п. 8 ст. 237 ЦПК України). У юридичній літературі особливостям визнання спадщини відумерлою приділялася увага як цивілістами, так і процесуалістами. Коло суб’єктів, які мають право звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, визначено законом і має виключний характер. У зв’язку з цим при відкритті провадження у таких справах має враховуватися імперативний характер норм, які регулюють це питання. Правом звернення до суду із зазначеною вимогою закон наділяє органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини(ч. 1 ст. 1277 ЦК України, ст. 274 ЦПК України). Такими органами відповідно до статей 10, 11 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97 «Про місцеве самоврядування в Україні» є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.