<<
>>

2.1. Процесуальний порядок пред’явлення позову та відкриття провадження у цивільних справах, що виникають з трудових спорів

Пред’явлення позову та відкриття провадження у справі є початковою і обов’язковим етапом стадії розгляду справи позовного провадження судом першої інстанції у будь-якій категорії цивільних справ.

Основною (загальною) метою відкриття провадження по справі є реалізація права на звернення за судовим захистом. Отже, для того, щоб було реалізовано право на судовий захист у справах, що виникають із трудових правовідносин, необхідно звернення до суду працівника або власника (уповноваженого ним органу), що має право вимагати відкриття провадження у цій справі [195, с. 88].

Реалізувавши своє конституційне право на звернення до суду, позивач вчиняє певну процесуальну дію. Однак це ще не означає, що буде відкрито провадження у цивільній справі, що виникає із трудових відносин. Відкриття провадження у справі відбудеться у випадку, якщо позовна заява відповідатиме вимогам, визначеним у цивільному процесуальному законодавстві.

Ю. С. Червоний вказує, що «відкриття провадження у справі − це самостійна стадія цивільного процесу, під якою слід розуміти сукупність процесуальних дій суду й осіб та органів, які мають право подавати позовну заяву і заяву про відкриття провадження у справі, що мають за мету початок провадження у справі» [199, с. 231]. Зауважимо, що заява про відкриття провадження як така не подається суб’єктом звернення до суду. Натомість особа звертається до суду або із позовною заявою або із заявою про видачу судового наказу, яка і є підставою для відкриття провадження у справі.

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за судовим захистом залежить від певних передумов, які в теорії цивільного процесуального права іменуються передумовами права на звернення до суду за судовим захистом або передумови права на пред’явлення позову [95, с. 21]. Під передумовами права на пред’явлення позову слід розуміти сукупність обставин, з наявністю чи відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на пред’явлення позову по конкретній справі [39, с.

209].

Передумови права на пред’явлення позову можуть бути загальними та спеціальними, залежно від кола справ, по яких вони застосовуються, а також суб’єктивними та об’єктивними. Об’єктивні передумови права на пред’явлення позову не залежать від особи суб’єкта, який звертається до суду за захистом. У тому випадку, коли вони залежать від особи суб’єкта, який звертається до суду із позовною заявою, від його заінтересованості у вирішенні справи, передумови є суб’єктивними [85].

До суб’єктивних передумов відноситься, перш за все, наявність цивільної процесуальної правоздатності. Суд може залучити в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. Питання про процесуальну правоздатність детально розглядалось у попередньому розділі цієї роботи.

Суб’єктивною передумовою права на пред’явлення позову також є наявність матеріальної і процесуальної заінтересованості в особи, яка звертається до суду за захистом своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, або лише процесуальної заінтересованості, наявної в осіб, які наділені правом захищати права, свободи та інтереси інших осіб [110, с. 228]. В теорії цивільного процесуального права при аналізі права на звернення до суду виокремлюють, в першу чергу процесуальну заінтересованість, тото заінтересованість в отриманні відповідного рішення суду. Матеріальна заінтересованість у вирішенні справи визначається тим, що рішення суду у справі може бути підставою для виникнення, зміни або припинення суб’єктивних прав в особи, яка звертається до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів [85, с. 517]. У трудових спорах матеріальна заінтересованість проявляється, в першу чергу, у поновленні або визнанні його порушеного права, викладеного у сукупності позовних вимог.

Досліджуючи процесуальний порядок розгляду трудових спорів, необхідно зазначати, що у позивача та відповідача по цим категоріям справ наявна пряма матеріальна і процесуальна заінтересованість у результаті розгляду справи.

Окрім сторін, матеріальну та процесуальну заінтересованість у результаті розгляду справи мають і треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета трудового спору.

Об’єктивні передумови права на пред’явлення позову можна поділяються на позитивні й негативні. Позитивними об’єктивними є передумови, наявність яких є необхідною для реалізації права на пред’явлення позову. Негативними об’єктивними вважаються передумови, з відсутністю яких закон пов’язує звернення до суду з позовною заявою [110, с. 227].

Наявність чи відсутність необхідних передумов права на пред’явлення позову перевіряється суддею безпосередньо при прийнятті рішення про відкриття провадження у справі або про відмову у цьому. Отже, коли особа звернулася до суду з позовом про захист трудових прав, суддя повинен вирішити питання про наявність у даної особи права на звернення до суду із позовом за судовим захистом та з’ясувати наявність позитивних та відсутність негативних передумов звернення

Негативні передумови права на позов прямо закріплені у п. 1–5 ст. 122 ЦПК України. Лише за відсутності цих умов суддя може відкрити провадження у справі.

Першою з таких передумов є те, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Вирішення трудових спорів судами загальної юрисдикції передбачено як нормами матеріального права (зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 221 КЗпП України), так і нормами процесуального прав (ст. 15 ЦПК України). Нагадаємо, що згідно зі ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, які є близькі за змістом до трудових. Тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 122 ЦПК України суддя повинен відмовити у відкритті провадження в справі за позовом, що виникає з відносин публічної служби, хоч би вони і стосувалися зміни умов праці, оплати праці, надання відпустки тощо.

При вирішенні питання, чи існує таке, що набрало законної сили судове рішення суду у спорі між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, слід враховувати, що трудові відносини є триваючими. Тому не завжди один і той самий предмет мають вимоги, що ґрунтуються на тих самих підставах і передбачені тими самими нормами матеріального права. Так, у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можуть бути кілька позовів з вимогами, що стосуються різних періодів. Так, у Постанові ВСУ від 29.01.2014 у справі за позовом Особа_10 до редакції газети «Тернопіль вечірній» вказується, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що питання передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності редакції газети «Тернопіль вечірній» перед ОСОБА_10 вже вирішено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 листопада 2012 р. (№ 2/1915/759/2012), яким ухвалено стягнути на користь ОСОБА_10 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, тому підстав для повторного застосування такої відповідальності до відповідача немає. Крім того, ст. 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності. За невиконання судового рішення у трудових спорах відповідальність установлена Законом України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження», а не трудовим законодавством. Стосовно цього Верховний Суд України вказує, що суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував, що вимоги ОСОБА_10 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у цій справі стосуються періоду з листопада 2012 р. до червня 2013 року, а середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у справі за позовом ОСОБА_10 (№ 2/1915/759/2012), який ухвалено стягнути рішенням суду від 5 листопада 2012 р., стосувався періоду до листопада 2012 р. [114]. Таким чином судам першої інстанції слід чітко визначати предмет позову при вирішенні питання про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 122 ЦПК України.

Оскільки Закон України «Про третейські суди» [139] виключає з підвідомчості третейських судів справи, що виникають із трудових відносин, за позовами, що виникають з трудових відносин не може бути відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 122 ЦПК України.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 122 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі коли після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Згідно зі ст. 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Отже, необхідно з’ясувати, чи передбачають трудові відносини певне правонаступництво. Правонаступництво у трудових відносинах можливе при продовженні трудових відносин з працівниками у разі ліквідації юридичної особи або припинення фізичною особою здійснення підприємницької діяльності, зміни власника юридичної особи, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи ‑ роботодавця, а також у разі ліквідації юридичної особи і створення на базі її майна іншої юридичної особи, яка продовжує ту саму діяльність, що й ліквідована юридична особа.

З боку працівника правонаступництво можливе лише з приводу тих майнових трудових прав, які належали працівнику як спадкодавцю і входять до складу спадщини. І це пов’язано з наступним. Ст. 30 КЗпП встановлено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Отже, трудові відносини, що регулюються трудовим договором, мають індивідуальний характер та не передбачають переходу прав та обов’язків працівника до іншої особи. Відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, права на аліменти, пенсію допомогу або інші виплати, встановлені законом. Однак у ст. 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ними одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Таким чином, право вимоги нарахованої, але не виплаченої заробітної плати переходить від працівника до членів його сім’ї або інших спадкоємців. Однак, суди неоднаково застосовують ст. 1227 ЦК України. Так, в ухвалі Ренійського районного суду Одеської області від 15.07.2011 [189] зазначено, що позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі. Після цього до суду надійшла заява, в якій заявник просить суд долучити до матеріалів справи копію свідоцтва про смерть позивача. Судом в цій справі було встановлено, що правовідносини померлого позивача та відповідача не допускають правонаступництва, оскільки є трудовими. І така правова позиція досить часто зустрічається у судових рішеннях.

Водночас, суди визнають можливість правонаступництва в подібних правовідносинах. Так, Луцький міськрайонний суд Волинської області 01.11.2013 ухвалив зупинити провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного банку комерційний банк «Надра» про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу до вступу в справу правонаступника позивача, який помер 13.08.2013, строком на 6 місяців. При цьому суд вказав, що, на думку суду, дану цивільну справу неможливо розглядати без залучення до участі в справі правонаступника [187].

Окрім виключно майнового інтересу у спорах про стягнення певних сум з роботодавця, що зумовлює можливість правонаступництва, у сторін трудового спору можуть бути і немайнові інтереси. Так, у спорах про зміну причини звільнення позивач може бути зацікавлений у тому, щоб причина звільнення, вказана у трудовій книжці, не перешкоджала у подальшому працевлаштуванні або ж навіть просто не псувала його ділову репутацію. Так само спадкоємці можуть бути зацікавлені у відновленні доброго імені їх померлого родича.

Вирішення проблематики процесуального правонаступництва у трудових спорах цілком залежить від вирішення проблем правонаступництва в трудових правовідносинах. Проте в царині трудового права відповідні питання не є належним чином досліджені та потребують спеціальних розробок. З огляду на це, в рамках цієї роботи питання про процесуальне правонаступництво не буде вирішено. Однак головним критерієм, який повинен враховуватися судами при вирішенні питання про можливість процесуального правонаступництва у трудових спорах, є потреба в забезпеченні неодмінного здійснення оплати праці та накладення на роботодавця відповідальності за порушення права особи на оплату працю, незалежно від того, чи будуть стягуватися відповідні кошти самим працівником, чи його правонаступниками.

До інших передумов права на пред’явлення позову у трудових спорах слід віднести відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Отже, законодавець з метою економії процесуальних засобів, враховуючи безспірний характер відповідної категорії цивільної справ, обмежив право на позов про стягнення нарахованої заробітної плати, зобов’язавши працівників звертатися до суду спочатку з заявою про видачу відповідного судового наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЦПК України суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої у порядку, встановленому чинним Кодексом. Формою звернення позивача до суду (пред’явлення позову) є позовна заява. Особа, яка пред’являє позов у трудових правовідносинах, повинна оформити позовну заяву відповідно до вимог ст. 118, 119 ЦПК України. Тільки при додержанні чітко визначених у вказаних статтях вимог, позовна заява виконуватиме роль процесуального засобу порушення судової діяльності, спрямованої на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Стаття 119 ЦПК України містить загальні вимоги, що пред’являються до позовної заяви, як письмового процесуального засобу: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником та зазначається дата її подання. За загальним правилом до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору. Однак, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин. Ця норма не визначає, що від сплати судового збору звільняються лише працівники. Однак позивачем може бути і роботодавець, зокрема, з вимогою про стягнення з працівника відшкодування шкоди понад розмір його середнього місячного заробітку. Такі вимоги, безсумнівно, випливають з трудових відносин. Однак, суди у своїх рішеннях вимагають від роботодавців сплати судового збору в спорах про стягнення з працівників матеріальної шкоди. Так, в ухвалі Голосіївського районного суду від 20.05.2014 у справі за позовом ПрАТ «Діпрозв’язок» про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначено, що позивач у заяві про усунення недоліків позовної заяви посилається на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як на підставу звільнення його від сплати судового збору. Однак суд не погодився з такими доводами позивача оскільки такий спір не відноситься до трудових спорів [183]. Однак суд не вказав, до якої саме категорій справ відноситься дана справа, а у Державному реєстрі судових рішень дану справу віднесено до справ, що виникають із трудових відносин. Ухвалою від 11.04.2014 Стахановський міський суд Луганської області залишив без руху позовну заяву КП «Стахановське трамвайно-транспортне управління» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником. При цьому суд посилався на те, що позовну заяву подано з порушенням ч. 5 ст. 119 ЦПК України, а саме до неї не додано документу, що підтверджує сплату судового збору [190]. Подібна правова позиція досить часто зустрічається у судових рішеннях. Видається, що причина того, що суди вимагають у роботодавців – позивачів у трудових спорах сплати судового збору, полягає у тому, що від сплати державного мита, згідно з законодавством, що діяло до 01.11.2011, звільнялися саме позивачі – робітники та службовці – за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.

Отже, для приведення судової практики у відповідність до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» доцільно включити у Постанову Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» або у Лист ВССУ «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» [91] положення, яким роз’яснити, що пільга зі сплати судового збору, закріплена у п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», стосується усіх позивачів, в тому числі і роботодавців, які звертаються до суду з вимогами, що випливають із трудових правовідносин. При цьому зазначимо, що звільнення від сплати судового збору у трудових спорах, перш за все, має на меті створити якомога сприятливіші умови для захисту економічно та організаційно більш слабшої сторони трудового спору – найманих працівників. Відтак п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пропонується викласти у такій редакції: «позивачі (за винятком юридичних осіб та фізичних осіб – роботодавців) – за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових відносин».

Якщо позов пред’являється особою, яка діє на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення [85, с. 543]. Крім того, до позову про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, слід додавати копію ухвали про відмову в задоволенні відповідної заяви про видачу судового наказу або про скасування відповідного судового наказу.

Чинне процесуальне законодавство зобов’язує особу, яка пред’являє позов, додавати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Однак в ст. 120 ЦПК України прямо передбачено звільнення від подання таких копій документів у позовах, що виникають з трудових правовідносин. У цих випадках законодавець надає пільговий режим звернення до суду з метою максимального створення умов доступності правосуддя.

Процесуальний порядок відкриття провадження у справах, які виникають із трудових правовідносин відбувається одноособовим постановленням суддею ухвали за наявності передумов права на пред’явлення позову та умов реалізації цього права, зазначених у ЦПК України. к зазначає Д. Д. Луспеник, виконуючи свої процесуальні обов’язки щодо своєчасного і правильного відкриття провадження у справі, суд, тим самим, здійснює також і контрольні функції, які йому притаманні протягом усього цивільного процесу. Зазначений дослідник також відмічає, що, враховуючи відповідальний статус, яким володіє суддя, і які наслідки мають постановлені ним ухвали на цій стадії процесу, не можна визнати правильною практику, яка існує в деяких судах, коли вирішення питань, пов’язаних із відкриттям провадження у справі суддя делегує консультанту, помічнику чи секретарю, які не мають статусу судді [95, с. 19].

При прийнятті позовної заяви щодо захисту трудових прав суддя вирішує процесуальні питання про відкриття провадження у справі, виходячи з наявності зазначених у ст.ст. 121, 122 ЦПК України передумов права на пред’явлення позову та умов його реалізації, про що було зазначено вище. Питання про відкриття провадження у справі суддя повинен вирішити не пізніше десяти днів із дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Якщо суд встановить, що позов подано без додержання вимог ст.ст. 119, 120 ЦПК України і відповідні недоліки не усунуто позивачем у встановлений в ухвалі суду строк, суд повертає заяву і вона вважається неподаною. Крім того, позовна заява у трудових спорах повертається у випадках, коли позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову; заяву подано недієздатною особою; заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; справа не підсудна цьому суду; подана заява без дотримання порядку, визначеного ч. 3 ст. 118 цього Кодексу. Після усунення відповідних недоліків чи зникнення відповідних обставин заява може бути подана знову.

Від повернення позовної заяви слід відрізняти відмову у відкритті провадження у справі, яка має місце за наявності негативних передумов права на позов, визначених у ч. 2 ст. 122 ЦПК. Суд, відмовляючи у відкритті провадження у трудовому спорі, відповідно до ч. 4 ст. 122 ЦПК України, постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Питання про відмову у відкритті провадження у справі суддя повинен вирішити не пізніше трьох днів з моменту отриманням судом позовної заяви або з моменту закінчення строку для усунення недоліків. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі, що виникає із трудових правовідносин, повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відповідно до ч. 7 ст. 122 ЦПК України відмова у відкритті провадження у справі, на відміну від повернення заяви, перешкоджає повторному зверненню до суду із таким самим позовом.

Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу відповідно до ч. 4 ст. 122 ЦПК України. В ухвалі про відкриття провадження у справі, що виникає із трудових правовідносин, повинні міститися відомості про: найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; ким і до кого пред’явлено позов; зміст позовних вимог; час і місце попереднього судового засідання; пропозиція відповідачеві подати у зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Однак на практиці не завжди в ухвалі про відкриття провадження у трудових спорах зазначається зміст позовних вимог. Інколи в таких ухвалах фіксується лише предмет позову. Таку практику слід визнати неправильно, оскільки відповідні ухвали приймаються судами з порушенням норм процесуального права.

Відкриття провадження у справі тягне за собою виникнення певних правових наслідків. Як зазначають деякі вчені, пред’явлення позовної заяви вже тягне за собою виникнення відповідних процесуальних наслідків, в незалежності від того, чи прийняв позовну заяву суд, чи відмовив у відкритті провадження у справі [33, с. 202]. Якщо у відкритті провадження у справі відмовлено, то в рамках процесуального правовідношення у позивача, як вже було зазначено, є право на оскарження відповідної ухвали суду.

В юридичній літературі прийнято розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові наслідки відкриття провадження у справі [199, с. 237; 217, 95, с. 344; 217, с. 19]. Матеріальні-правові наслідки відкриття провадження у справі залежать від характеру розглядуваної справи.

Відкриття провадження у справі, що виникає із трудових правовідносин, зумовлює виникнення процесуальних відносин між судом і позивачем, а також між судом і відповідачем, та їх представниками, якщо вони беруть участь у справі. Відповідно, виникнення процесуальних відносин породжує виникнення відповідних процесуальних прав та обов’язків у осіб, які беруть участь у справі та суду щодо розгляду справи.

<< | >>
Источник: НЕПОЧАТИХ ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ. РОЗГЛЯД ТРУДОВИХ СПОРІВ У ПОРЯДКУ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА СУДАМИ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2016. 2016

Еще по теме 2.1. Процесуальний порядок пред’явлення позову та відкриття провадження у цивільних справах, що виникають з трудових спорів:

  1. § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
  2. § 4. Право на пред\'явлення позову
  3. § 2. Умови і порядок відкриття провадження у справі
  4. § 3. Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача
  5. Глава 29 ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ, ПОВ\'ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ)
  6. § 2. Особливості пред\'явлення позовів до іноземних дерЖав та міжнароднихорганізацій. Дипломатичний імунітет
  7. 2.2. Інститут народних засідателів і правові підстави їх участі в цивільних процесуальних правовідносинах
  8. 2. Проблеми забезпечення позову.
  9. 3.15. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.01.2013 р.за позовом ОСОБА_3 до відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, відділу Державної виконавчої служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, відомостей прилюдних торгів та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за касаційн
  10. 2.1. Досудова підготовка матеріалів та пред’явлення позовів у справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства
  11. 2.3 Процесуальний порядок перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції в адміністративному процесі України
  12. Процесуальний порядок та строки апеляційного і касаційного оскарження судових рішень у цивільному процесі
  13. 3.2. Процесуальний порядок розгляду справ судом апеляційної інстанції.
  14. ЗМІСТ
  15. ВСТУП
  16. 1.1. Ґенеза законодавства про трудові спори та огляд наукової розробки проблем розгляду судами першої інстанції трудових спорів
  17. 1.2. Позови та категорії цивільних справ, що виникають з трудових правовідносин
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -