<<
>>

Правові наслідки перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції

У разі встановлення у судовому рішенні, ухваленому судом першої інстанції, суддівської помилки, за результатами перегляду зазначеного рішення остання має бути усунена судом вищої інстанції.

Задля чого цивільним процесуальним законодавством відповідна судова інстанція наділяється низкою повноважень.

Що стосується безпосередньо сутності суддівської помилки, усунення якої визначено метою перегляду судових рішень судами вищих інстанцій, то у філологічному значенні помилка інтерпретується як «неправильність в діях, думках» [219, с. 487] .

Значний внесок у дослідженні проблем юридичного значення такої правової категорії як «помилка» здійснено О.Б. Лісюткіним, який зазначав, що помилка - це негативний результат, обумовлений складністю і суперечливістю соціального розвитку і неправильністю юридично значимих дій учасників суспільних відносин, що перешкоджає досягненню мети і допускає можливість виникнення чи зміни суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників суспільних відносин [220, с. 26] . У більш пізніх працях вченим запропоновано визначення помилки як визнаного у встановленому порядку, об’єктивно протиправного, негативного результату, що перешкоджає реалізації прав, свобод і охоронюваних законом інтересів особи [221, с.129].

У кожній галузі права помилка має тільки їй властиві специфічні ознаки та особливості. Л.М. Ніколенко під судовою помилкою розуміє відображений у судовому акті результат діяльності судді, який здійснюється у формі діяння, нерегламентованого процесуальними та матеріальними нормами, наслідком якого стає порушення прав та законних інтересів [222, с. 177].

Ю.М. Руденко поняття судової помилки трактує як неправомірну процесуальну діяльність суду (судді), що порушує права, свободи і законні інтереси сторін і (або) інших осіб, які приймають участь у справі [223, с. 17] .

Б.В. Красильніков судову помилку визначає як допущений судом відступ від мети і завдань цивільного судочинства, встановлений у процесуальному порядку уповноваженою судовою інстанцією [224, с.

76].

Заслуговує на увагу визначення суддівської помилки у широкому розумінні, запропоноване Н.О. Батуріною, що включає наступні аспекти:

1) гносеологічний (від грец. Gnosis - пізнання, logos - вчення). У даному аспекті судова помилка в цивільному судочинстві представляє собою обумовлений дефектом в предметі розумової діяльності чи порушенням законів логічного мислення висновок судді у зв’язку з розглядом конкретної цивільної справи;

2) праксеологічний аспект (від грец. - дія, діяльність). У визначеному аспекті судова помилка в цивільному судочинстві представляє собою ненавмисну протиправну дію (бездіяльність) судді, що призвела до недосягнення мети цивільного судочинства чи створила загрозу недосягнення мети цивільного судочинства;

3) телеологічний аспект (від грец. - результат, мета). У даному аспектів судова помилка в цивільному судочинстві визначається як об’єктивно - протиправний результат судової діяльності, що виявляється у відсутності захисту порушених прав, свобод, законних інтересів громадян, організацій, інших осіб, що є суб’єктами цивільних, сімейних і інших правовідносин [225, с. 7].

Загальнопоширеною є класифікація суддівських помилок, за критерієм підстав, що впливають на правову долю судової постанови, на суттєві та несуттєві (формальні) [223, с. 20] . Несуттєві - не в значній мірі заважають досягненню істини і поставлених завдань, суттєві - впливають на прийняття законного рішення, серйозно перешкоджають реалізації учасниками відносин власних законних інтересів і потреб, а також повністю не дозволяють досягнути конкретної мети [226, с. 50].

Зазначена класифікація, як вбачається, є обґрунтованою і цілком прийнятною для суддівських помилок у цивільному судочинстві, однак потребує деякого уточнення і доповнення, що дозволить з’ясувати сутність та правове значення суддівської помилки як підстави для реалізації права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, в апеляційному і касаційному порядку.

Відповідно, під несуттєвими судовими помилками, допущеними судом першої інстанції при розгляді і вирішенні цивільної справи, пропонуємо визначати помилки, що створюють загрозу недосягнення мети та завдань правосуддя у цивільних справах, та підлягають усуненню судом, що їх допустив, у порядку та у спосіб, визначений законом, без звернення до судових органів контролюючих інстанцій (суду апеляційної та касаційної інстанцій).

Прикладом несуттєвих судових помилок, допущених судом першої інстанції, можуть слугувати, зокрема, описки та арифметичні помилки у судовому рішенні, усунення яких здійснюється за процедурою, встановленою ст. 219 ЦПК України, за власної ініціативи суду чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні шляхом постановлення відповідної ухвали. Ст. 221 ЦПК України регламентує процесуальний порядок роз’яснення рішення суду, якщо воно є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, шляхом постановлення ухвали, в якій суд, що допустив помилку у питаннях повноти і зрозумілості рішення, усуває її, не змінюючи при цьому змісту рішення. Однак, зазначений спосіб виправлення помилки є допустимим при умові, що зазначене рішення ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлено до примусового виконання.

Суттєвими суддівськими помилками, допущеними судом першої інстанції при розгляді і вирішенні цивільної справи, пропонуємо визначати помилки, що порушують права, свободи та інтереси осіб, сприяють недосягненню мети та завдань правосуддя у цивільних справах, тягнуть за собою негативні наслідки, в т.ч. скасування судового рішення, та підлягають усуненню у порядку та у спосіб, визначений законом, шляхом звернення до судових органів контролюючих інстанцій (суду апеляційної та касаційної інстанцій). До суттєвих суддівських помилок, що підлягають усуненню судами вищих інстанцій, та супроводжуються негативними наслідками у вигляді скасування рішення суду першої інстанції або його зміни, зокрема, належать:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У свою чергу суттєві суддівські помилки, допущені судом першої інстанції, в залежності від обставин, що обумовили їх наявність, можливо класифікувати на наступні підвиди: 1) вимушені, тобто ті помилки виникнення яких обумовлюється зовнішніми факторами. Зокрема, у даному контексті мова йде про помилки, допущені через помилку іншого суб’єкта правозастосування - роз’яснення та висновки вищих судових інстанцій, зміст яких в силу часу і обставин може змінюватись; 2) казуальні, тобто ті, виникнення яких не залежить від зовнішніх факторів і обумовлено суб’єктивними чинниками, зокрема, недостатнім рівнем професійної підготовки судді, недбалістю при розгляді і вирішенні справи тощо.

У залежності від виду судового акту, в якому віднайшли втілення суддівські помилки, останні доцільно поділяти на: 1) суддівські помилки, що реалізовані у рішенні суду першої інстанції; 2) суддівські помилки, що реалізовані в ухвалі суду першої інстанції; 3) суддівські помилки, що реалізовані в окремій ухвалі суду першої інстанції; 4) суддівські помилки, що реалізовані в судовому наказі чи в зміненому судовому наказі; 5) суддівські помилки, що реалізовані в заочному рішенні суду першої інстанції тощо.

В аспекті обраної теми дослідження інтерес викликають саме питання, пов’язані з усуненням суттєвих суддівських помилок, у зв’язку з чим суди апеляційної та касаційної інстанцій наділяються низкою повноважень.

Системний аналіз положень ЦПК України, що закріплюють повноваження судів вищих інстанцій, на відміну від приписів про повноваження Верховного Суду України (ст. 360-3 ЦПК України) засвідчує, що законодавцем для позначення того чи іншого повноваження використовується термін «право». Така важлива складова як обов’язок суду, нормами цивільного процесуального законодавства не врахована. У філологічному значенні поняття «повноваження» визначається як право, надане кому-небудь для здійснення чогось, а «право» як зумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь[227, с. 516, 549].

У науці цивільного процесуального права традиційно повноваження суду вищої інстанції визначаються як сукупність прав та обов’язків даного суду. Зокрема, на думку С.Я. Фурси повноваження апеляційного суду є сукупністю прав та обов’язків даного суду щодо перевірки законності та обґрунтованості судових постанов (рішень) суду першої інстанції, що не набрали законної сили, та нового розгляду справи по суті [145, с. 733]. Схожим до зазначеного є запропоноване визначення повноваження суду апеляційної інстанції Є.А. Чернушенко, під яким вчена розуміє сукупність прав і обов’язків суду апеляційної інстанції на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке не набрало чинності і яке є предметом перевірки за апеляційною скаргою чи поданням [120, с. 5]. Відповідно, у даних наукових підходах відображається неподільна єдність прав та обов’язків суду вищої інстанції.

На противагу зазначеному О.О. Борисова повноваження суду апеляційної інстанції визначає як сукупність прав апеляційного суду на здійснення встановлених законом процесуальних дій відносно рішення, яке не набуло законної сили, що перевіряється за апеляційною скаргою [228, с. 125].

З даного приводу слушно відзначає К.Г. Гойденко, на думку якої процесуальні права суду є одночасно і його обов’язками. Суд не тільки має право, але і зобов’язаний здійснювати певні дії за наявності зазначених у законі умов. Нездійснення судом своїх процесуальних прав, всупереч наявних для цього умов, рівноцінно порушенню ним своїх обов’язків [229, с. 24].

О.В. Дем’янова наголошує на необхідності розгляду повноважень апеляційного суду як його обов’язків і зазначає, що зміст повноважень апеляційного суду становлять його обов’язки щодо судових актів, котрі підлягають перевірці в порядку апеляції. Відповідно, повноваження апеляційного суду зобов’язують його до вчинення дій відносно оскарженого рішення (ухвали, наказу) в суворій відповідності із приписами закону [230, с. 275].

У сучасних процесуальних системах право на апеляційне оскарження судових рішень регламентовано як право на оскарження рішень, що не набрали законної сили, а право на касаційне оскарження рішень як право на оскарження рішень, що набрали законної сили. При цьому суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права, а суд касаційної інстанції вирішує питання лише права. Цими суттєвими обставинами визначаються повноваження апеляційних та касаційних судів та процедур апеляційного та касаційного провадження [165, с. 595].

Безпосередньо повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції на законодавчому рівні визначені у ст. 307 ЦПК України. Пленум Верховного

Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у п. 17 звертає увагу на те, що при перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених ст. ст. 308-311 ЦПК України .

У свою чергу, повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги визначені у ст. 336 ЦПК України. Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 336 ЦПК України, і відповідних їм підстав для перегляду судових рішень у касаційному порядку, передбачених ст. ст. 338 - 342 ЦПК України .

Системний аналіз приписів цивільного процесуального законодавства (ст. ст. , 307 336 ЦПК України) засвідчує, що повноваження, яким наділена конкретна судова інстанція, багато в чому є схожими, що не є випадковим так як обумовлюється спільною метою перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, а саме - усуненням суддівської помилки.

Одним із повноважень як суду апеляційної так і суду касаційної інстанції відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України є постановлення ухвали про відхилення апеляційної, відповідно касаційної скарги і залишення рішення без змін. Підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін на законодавчому рівні визначені у ст. 308 ЦПК України, згідно з якою апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Аналогічні положення відображені і у ст. 337 ЦПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому законодавець, згідно з ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 337 ЦПК України, звертає увагу на те, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

У літературі з даного приводу справедливо відзначається, що наявність такої норми покликана унеможливити застосування «формальних» приводів для скасування судових рішень при вирішенні справ судом вищої інстанції [45, 381].

На думку спеціалістів Пленуму Верховного Суду України та Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ [158; 159] до недоліків, які не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та не впливають на суть ухваленого рішення, належать: сплата судового збору, здійснена після відкриття провадження у справі; відсутність підпису в позовній заяві, якщо позивач брав участь у судовому засіданні й підтримав позовні вимоги; відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання; залишення без розгляду заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні. Таким же недоліком, виходячи з позицій вищих судових органів, може бути визнано відсутність технічного запису при безспірності доказів, якими обґрунтовано рішення.

З даного приводу О. Угриновська зауважує, що відсутність технічної фіксації процесу може бути визнана підставою для скасування рішення суду першої інстанції лише у випадку, коли сторонами не подавалось заяви (клопотання) про нездійснення технічної фіксації та нездійснення технічної фіксації призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення [178, с. 164].

На відміну від суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, має право постановити ухвалу про

повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

Варто відзначити, що до прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ст. 309 ЦПК України у ч. 5 передбачала в якості повноваження апеляційного суду постановлення ухвали про повне чи часткове скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Перелік підстав для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд визначався ст. 311 ЦПК України і був вичерпним. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної норми висновки і мотиви, за якими скасовані рішення, визначались як обов’язкові для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

О.М. Трач, досліджуючи направлення справи на новий розгляд як спеціальну ознаку апеляційного провадження, зазначала, що апеляційний суд повинен повертати справу на новий розгляд лише у виняткових випадках. При цьому, на думку вченої, зазначений суд має бути наділений такими повноваженнями, які б забезпечували швидке виправлення помилок, допущених судом першої інстанції при ухваленні рішення, якісний розгляд справи, а не призводили до його затягування [231, с. 158-159].

У роботах вчених-процесуалістів неодноразово зверталась увага на зловживання апеляційними судами правом на повернення справи на новий розгляд [201, с. 89].

Радикальним варіантом протидії необгрунтованому застосуванню апеляційними судами повноваження щодо повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції пропонувалось виключення з ЦПК України норми, що закріплює таке повноваження [82, с. 201].

На сьогодні апеляційний суд виправдано позбавлений права скасовувати рішення суду першої інстанції і направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, як вбачається, наявність двох інстанцій - апеляційної та касаційної, що наділені правом направляти справу на новий розгляд, у кінцевому результаті, сприятиме необгрунтованому затягуванню судового процесу.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 307 ЦПК України, право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції визначено в якості повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції.

Так, Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.06.2013 р. у справі № 6-2957св13 [232] за касаційною скаргою ПАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот»» на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 17.12.2012 р. касаційну скаргу задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Луганської області від 17.12.2012 р скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у січні 2012 р. звернулась з позовом до ПАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот»», у якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу під час затримки виконання рішення суду у розмірі 12 059, 57 гривень. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28.08.2012 р. у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 17.12.2012 р. рішення місцевого суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановляючи ухвалу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов вірного висновку щодо того, що повноваження апеляційного суду при перегляді рішення суду не передбачають права апеляційного суду скасовувати рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд та зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо форми судового рішення, що ухвалюється за результатами розгляду справи в частині вирішення позову про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, а відтак, неправомірно застосував п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд, згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України, є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Судом касаційної інстанції має бути наведено, які саме порушення норм процесуального права призвели до необхідності застосування цієї підстави для скасування судових рішень. При цьому важливим є те, що виявлені порушення вплинули на результат розгляду справи та без їх усунення неможливе поновлення та захист порушених прав, свобод і законних інтересів особи, яка подала касаційну скаргу.

В.І. Тертишніков під такими обставинами пропонує розуміти обставини, що складають підставу позову і підставу заперечень проти нього, а також інші обставини предмету доказування, що мають значення для правильного вирішення справи [81, с. 260]. Вищезазначене дає змогу дійти висновку про обмеження законом права суду касаційної інстанції скасувати рішення суду з наступною його передачею на новий розгляд.

При цьому, справа направляється до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, якщо зазначені порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (ч. 3 ст. 338 ЦПК України).

При направленні справи на новий судовий розгляд, згідно з абз. 4 п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку», суд касаційної інстанції не має права викладати в ухвалі доводи, які б указували або прогнозували певні результати нового вирішення справи чи свідчили б про перевагу одних доказів над іншими, оскільки вирішення питання про прийняття відповідного рішення й оцінка доказів належать до повноважень суду, який розглядатиме справу.

Погоджуємося з О. Борисовою, яка вважає, що право суду касаційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції і направляти справу на новий розгляд може бути реалізовано при умові мотивації неможливості виправлення безпосередньо судом касаційної інстанції порушень, допущених судом першої інстанції. При цьому вчена відзначає можливість ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення, не передаючи справи на новий розгляд, якщо обставини, що мають значення для справи, встановлені на підставі наявних і додатково наданих доказів [210, с. 17-18].

Ми солідарні з тими вченими-процесуалістами, які вважають, що законодавець, визначаючи компетенцію суду в касаційному провадженні, зробив усе для того, щоб суд приймав остаточні рішення, не передаючи справу на новий розгляд. І лише у виняткових випадках, передбачених ст. 338 ЦПК України, касаційний суд після скасування рішень і ухвал нижчих судів може передати справу на новий розгляд [45, с. 412].

Крім того, п. 5 ч. 1 ст. 336 ЦПК України наділяє суд касаційної інстанції правом скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. У даному аспекті звертає увагу та обставина, що зазначені повноваження, що різняться за своїм змістом і правовими наслідками їх застосування, структурно у нормах ЦПК України законодавцем об’єднані і розміщені у п. 5 ч. 1 ст. 336 ЦПК України.

Підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення або зміни рішення визначені у ст. 341 ЦПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Зокрема, згідно з абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» суд касаційної інстанції ухвалює рішення про зміну оскаржуваного судового рішення у випадку, якщо помилки у такому судовому рішенні можна усунути без його скасування, не змінюючи суті рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема виправлення помилок суду першої або апеляційної інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у судовому рішенні стосуються його правового обґрунтування, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому суд касаційної інстанції не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення судового рішення без змін із його уточненням чи доповненням. Тоді як ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення відбувається тоді, коли при розгляді справи виявлено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які впливають на основний висновок суду першої або апеляційної інстанції про права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі.

Правом скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, наділений і апеляційний суд. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 307 даний суд має також право змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, згідно з ч. 2 ст. 309 ЦПК України, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального прав, як встановлює ч. 3 ст. 309 ЦПК України, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У літературі відзначається, що повноваження апеляційного суду змінити рішення суду першої інстанції або ухвалити нове рішення обумовлено, зокрема, і вимогою процесуальної економії. При цьому відзначається, що зміна рішення необхідна і є тоді, коли будуть виявлені такі порушення норм матеріального та процесуального права, які не впливають на головний висновок суду першої інстанції про права та обов’язки сторін у справі (збільшення або зменшення розміру стягнення тощо). У протилежному випадку рішення буде не зміненим, а новим [81, с. 239].

М.І. Балюк, Д.Д. Луспеник звертають увагу на те, що апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції тоді, коли неправильність рішення можна усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і зміна стосується окремих частин рішення. Якщо зміни стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то таке рішення суду першої інстанції також слід вважати зміненим [156, с. 507].

Л.О. Терехова звертає увагу на те, нове рішення приймається у випадках, коли необхідно інакше по суті вирішити справу. Якщо ж сутність рішення не змінюється, то бажаною є його корегування (зміна). У свою чергу, вибір між скасуванням рішення з направленням справи на новий розгляд і скасуванням рішення і ухваленням власного рішення, на думку вченої, відбувається в залежності від того, чи може суд касаційної інстанції самостійно усунути виявлену помилку чи ні [93, с. 40].

З урахуванням зазначеного, беручи до уваги сутнісний зміст та характеристики таких повноважень суду касаційної інстанції як право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, вважаємо, що спільне їх закріплення як повноважень суду касаційної інстанції шляхом об’єднання в одну норму - п. 5 ч. 1 ст. 336 ЦПК України є неприйнятним. У зв’язку з чим пропонуємо з п. 5 ч. 1 ст. 336 ЦПК України таке повноваження суду касаційної інстанції як право змінити рішення вилучити, доповнивши ч. 1 ст. 336 ЦПК України пунктом 6, в якому окремо закріпити право суду касаційної інстанції змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Одним із повноважень суду апеляційної та касаційної інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 336 ЦПК України визначено постановлення ухвали про скасування рішень і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Згідно зі ст. ст. 310, 340 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню в апеляційному та касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду з підстав, визначених ст. ст. 205 і 207 ЦПК України.

Як відзначається у літературі, різниця полягає в тому, що у випадку закриття провадження повторно справа не розглядається тоді як залишення заяви без розгляду не перешкоджає позивачу пред’явити позов повторно, - після усунення умов, що стали підставою для вжиття такого процесуального заходу [233, с. 131]. Тобто, на відміну від закриття провадження по справі, залишення заяви без розгляду не є ознакою остаточного припинення провадження, і відновлення процесу залежить виключно від можливості усунути обставини, що стали підставою для застосування цього закону [234, с. 5].

С.Я. Фурса звертає увагу на те, що випадки, коли правильне по суті та справедливе і законне рішення суду першої інстанції може бути скасоване судом апеляційної інстанції, на жаль, мають місце на практиці. Тому суд касаційної інстанції, на думку вченої, у своїй ухвалі має зазначити конкретні аргументи на користь того, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законодавства та матеріалам справи, і скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції [145, с.764].

До прикладу, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК України подання заяви від імені заінтересованої особи особою, яка не має повноважень на ведення справи, визначено в якості підстави для постановлення судом ухвали про залишення заяви без розгляду. М.Й. Штефан зазначав, що подання позовної заяви до суду без наявності належних повноважень є підставою для повернення позовної заяви, а прийнятої заяви - для залишення її судом без розгляду [235, с. 418]. У продовження зазначеного О.І. Угриновська відзначає, що аналогічні наслідки настають і тоді, коли позовна заява підписана не позивачем, а невстановленою особою, або особою, яка не була на це уповноважена [173, с. 499].

Так, ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про виключення з актового запису про народження дитини - ОСОБА_6 даних про батька. Рішенням Городецького районного суду Хмельницької області від 03.09.2010 р. у задоволенні зазначеного позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 09.11.2010 р. апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Городецького районного суду

Хмельницької області скасовано, постановлено ухвалу, якою позовну заяву залишено без розгляду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовну заяву від імені ОСОБА_4 було подано його дружиною ОСОБА_7, яка на час подачі позову не мала на це належних повноважень.

За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 09.11.2010 р. Ухвалою Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.07.2011 р. у справі №6-7551св10 [236] касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановляючи ухвалу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції з одних лише формальних міркувань, що є неприпустимим, оскільки позивач був присутній в судовому засіданні в суді першої інстанції, надавав пояснення та докази у справі, подавав додаткову позовну заяву та заяву про уточнення позовних вимог, в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Прикладом суперечливого підходу правозастосовної практики з питань застосування такого повноваження суду апеляційної інстанції як права скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог слугуватиме наступне рішення суду.

Так, Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 р. у справі № 6-18417св14 за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 02.04.2014 р.

[237] касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення апеляційного суду Одеської області від 02.04.2014 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2005 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнення моральної шкоди, 02.10.2012 р. змінив предмет позову та просив суд стягнути з ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова» на його користь шкоду в розмірі вартості не отриманого житла в сумі 1 627 843 гривень, зменшивши розмір позовних вимог у сумі 1 488 035 гривень. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2013 р. позов ОСОБА_4 задоволено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02.04.2014 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Постановляючи ухвалу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції за позовними вимогами, які не були предметом розгляду суду після вересня 2012 р., а висновки суду першої інстанції по зміненим позовним вимогам апеляційним судом не досліджувались. Як зазначено у судовій ухвалі, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, передбачених ст. 307 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції лише з підстав несвоєчасної зміни позовних вимог, апеляційний суд не перевірив, чи не є це формальною підставою, чи призвело це порушення до неправильного вирішення справи, що відповідно до вимог ст. 3 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення.

Новелою цивільного процесуального законодавства стало закріплення у ст. 309-1 ЦПК України підстав для скасування судового наказу. Зокрема, судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч. 1 ст. 96 ЦПК України. Ухвала апеляційного суду про скасування судового наказу є остаточною і оскарженню не підлягає.

Крім того, одним із повноважень суду касаційної інстанції, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 336 ЦПК України є право постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом. Підстави застосування зазначеного повноваження визначені у ст. 339 ЦПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 336 ЦПК України касаційний суд за наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції; 3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті; 4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд, відповідно до ч. 2 ст. 307 ЦПК України має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Порядок ухвалення рішення та постановлення ухвали апеляційним судом, за результатами розгляду цивільної справи, здійснюється за

правилами ст. 19 і глави 7 розділу III ЦПК України за винятками і доповненнями, встановленими законом безпосередньо для ухвал та рішень апеляційного суду. Відповідно до ст. 343 ЦПК України суд касаційної інстанції ухвалює рішення та постановляє ухвалу відповідно до правил, встановлених ст. 19 та главою 7 розділу III ЦПК України з винятками і доповненнями, зазначеними в статтях 344-346 цього Кодексу. Рішення або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

Отже, під повноваженнями суду апеляційної та касаційної інстанції пропонуємо розуміти сукупність законодавчо визначених процесуальних засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація функцій судів вищої інстанції з усунення суддівської помилки щодо рішень та ухвал, ухвалених судами першої інстанції, що підлягають перегляду за апеляційною чи касаційною скаргою у випадках, встановлених законом, з метою забезпечення поновлення порушених прав.

Умовами застосування судом вищої інстанції наданих йому повноважень пропонуємо визначати: 1) оскарження судового рішення, ухваленого судами першої інстанції, шляхом подання, відповідно, апеляційної та касаційної скарги; 2) встановлення відсутності чи, навпаки, наявності суддівської помилки у рішенні суду першої інстанції, що підлягає усуненню за результатами перегляду зазначеного рішення судом вищої інстанції; 3) наявність правових норм, що передбачають можливість застосування конкретного повноваження судом апеляційної та касаційної інстанцій для усунення суддівської помилки.

У свою чергу, основними критеріями вибору судом апеляційної та касаційної інстанції відповідного конкретного повноваження за результатами перегляду судового рішення суду першої інстанції виступатиме: по-перше, характер допущеної судом першої інстанції суддівської помилки, відображеної у судовому рішенні; по-друге, можливості суду апеляційної та касаційної інстанції з усунення тієї чи іншої суддівської помилки та вірна кваліфікація судом вищої інстанції підстав для застосування того чи іншого повноваження.

Висновки до розділу 3

Проведене наукове дослідження процесуального механізму перегляду судових рішень та його правових наслідків дозволило здійснити висновки щодо особливостей процесуального порядку перегляду цивільних справ судом апеляційної та касаційної інстанцій, в тому числі, і у питаннях щодо меж розгляду цивільної справи зазначеними судами.

З’ясовано, що у разі встановлення у судовому рішенні, ухваленому судом першої інстанції, суддівської помилки, за результатами перегляду зазначеного рішення остання має бути усунена судом вищої інстанції.

Підтримано доктринальні підходи та додатково обґрунтовано доцільність класифікації суддівських помилок у цивільному процесі на суттєві та несуттєві. Несуттєвими суддівськими помилками, допущеними судом першої інстанції при розгляді і вирішенні цивільної справи, запропоновано визначати помилки, що створюють загрозу недосягнення мети та завдань правосуддя у цивільних справах, та підлягають усуненню судом, що їх допустив, у порядку та у спосіб, визначений законом, без звернення до судових органів контролюючих інстанцій (суду апеляційної та касаційної інстанцій). Суттєвими суддівськими помилками, допущеними судом першої інстанції при розгляді і вирішенні цивільної справи, запропоновано визначати помилки, що порушують права, свободи та інтереси осіб, сприяють недосягненню мети та завдань правосуддя у цивільних справах, тягнуть за собою негативні наслідки, в т.ч. скасування судового рішення, та підлягають усуненню у порядку та у спосіб, визначений законом, шляхом звернення до судових органів контролюючих інстанцій (суду апеляційної та касаційної інстанцій).

У свою чергу суттєві суддівські помилки, допущені судом першої інстанції, в залежності від обставин, що обумовили їх наявність, запропоновано класифікувати на наступні підвиди: 1) вимушені, тобто ті помилки виникнення яких обумовлюється зовнішніми факторами; 2) казуальні, тобто ті, виникнення яких не залежить від зовнішніх факторів і обумовлено суб’єктивними чинниками, зокрема, недостатнім рівнем професійної підготовки судді, недбалістю при розгляді і вирішенні справи тощо.

У залежності від виду судового акту, в якому віднайшли втілення суддівські помилки, останні запропоновано поділяти на: 1) суддівські помилки, що реалізовані у рішенні суду першої інстанції; 2) суддівські помилки, що реалізовані в ухвалі суду першої інстанції; 3) суддівські помилки, що реалізовані в окремій ухвалі суду першої інстанції; 4) суддівські помилки, що реалізовані в судовому наказі чи в зміненому судовому наказі;

5) суддівські помилки, що реалізовані в заочному рішенні суду першої інстанції тощо.

Встановлено, що перегляд судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, в апеляційних судах, здійснюється у процесуальній формі, що передбачає строго регламентований послідовний порядок руху справи на зазначеній стадії. Шляхом критичного аналізу основних доктринальних підходів зроблено висновок про недоцільність визначення підготовки справи до розгляду у суді апеляційної інстанції в якості окремої самостійної стадії. Обґрунтовано, що для позначення послідовного переходу і руху справи на стадії апеляційного провадження доцільним є використання терміну «частини». У зв’язку з чим запропоновано перегляд судових рушень в апеляційному поряду визначати саме в якості стадії цивільного судочинства, що складається з наступних частин: 1) відкриття апеляційного провадження у справі; 2) підготовка апеляційним судом справи до судового розгляду; 3) розгляд справи апеляційним судом по суті; 4) ухвалення та проголошення апеляційним судом рішення чи ухвали. Відповідно, перегляд судових рішень в касаційному поряду також доцільно визначати в якості стадії цивільного судочинства, що складається з наступних частин: 1) відкриття касаційного провадження у справі; 2) підготовка касаційним судом справи до судового розгляду; 3) розгляд справи касаційним судом по суті; 4) ухвалення та проголошення касаційним судом рішення чи ухвали.

За результатами аналізу приписів чинного цивільного процесуального законодавства та основних доктринальних підходів з’ясовано, що подання нових доказів та їх подальше дослідження судом апеляційної інстанції у разі їх неподання до суду першої інстанції з поважних причин обумовлено наступними обставинами: 1) особа повинна обґрунтувати поважність причин, за наявності яких мало місце неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, а 2) суд апеляційної інстанції повинен визнати причини, з яких нові докази не могли бути надані до суду першої інстанції, поважними.

Підтримано позицію тих вчених, які вважають виправданим для суду апеляційної інстанції позбавлення його права скасовувати рішення суду першої інстанції і направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав зловживання зазначеним правом з боку зазначеного суду.

Підтримано позиції вчених щодо недоцільності розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції за умови обов’язкового повідомлення та виклику осіб, які беруть участь у справі, що не є обмеженням доступу до суду.

За результатами аналізу основних теоретичних доробок встановлено, що можливість подання додаткових доказів суперечить суті касаційного перегляду, під час якого касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З урахуванням аналізу правових наслідків перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, запропоновано повноваження суду апеляційної та касаційної інстанції визначати як сукупність законодавчо визначених процесуальних засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація функцій судів вищої інстанції з усунення суддівської помилки щодо рішень та ухвал, ухвалених судами першої інстанції, що підлягають перегляду за апеляційною чи касаційною скаргою у випадках, встановлених законом, з метою забезпечення поновлення порушених прав.

При цьому, умовами застосування судом вищої інстанції наданого йому повноваження запропоновано визначати: 1) оскарження судового рішення, ухваленого судами першої інстанції, шляхом подання, відповідно, апеляційної та касаційної скарги; 2) встановлення відсутності чи, навпаки, наявності суддівської помилки у рішенні суду першої інстанції, що підлягає усуненню за результатами перегляду зазначеного рішення судом вищої інстанції; 3) наявність правових норм, що передбачають можливість застосування конкретного повноваження судом апеляційної та касаційної інстанцій для усунення суддівської помилки.

Шляхом критичного аналізу положень п. 5 ч. 1 ст. 336 України, що наділяє суд касаційної інстанції повноваженнями скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, додаткового обґрунтовано недоцільність та некоректність спільного закріплення в одній нормі зазначених повноважень у зв’язку з урахуванням їх сутності та правових наслідків за результатами застосування. На підставі чого запропоновано повноваження суду касаційної інстанції змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, виключити з положень п. 5 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, одночасно доповнивши ч. 1 зазначеної статті пунктом 6, в якому повноваження суду змінити рішення закріпити в якості самостійного.

<< | >>
Источник: ЦИХОНЯ Денис Юрійович. ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ, УХВАЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Еще по теме Правові наслідки перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -