2.4. Порядок подачі апеляційної скарги і апеляційного подання.
Гарантією реалізації суб’єктивного права громадян і організацій на звернення до суду є закріплене у ч.2 ст.4 ЦПК України правило, згідно із яким відмова від права на звернення до суду є недійсною.
Зазначене правило повною мірою стосується й перегляду справ у порядку апеляційного оскарження.Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі – письмовій апеляційній скарзі (для прокурора – у апеляційному поданні), а також процесуальними діями по її пред’явленню.1 [189]
З метою створення сприятливих умов для реалізації заінтересованими особами права апеляційного оскарження, апеляційна скарга чи апеляційне подання прокурора подаються через суд першої інстанції, який розглянув справу (ст.294 ЦПК України). Такий порядок подання апеляції скорочує строки її розгляду. Справа, в якій постановлено оскаржуване судом рішення, дозволяє судді негайно здійснити процесуальні дії, передбачені ст.295 ЦПК України. Він перевіряє наявність умов, необхідних для порушення апеляційного провадження у справі, приймає апеляційну скаргу (подання), і не пізніше наступного дня надсилає її копії та додані до неї матеріали особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого вони можуть подати пояснення на апеляційну скаргу, подання.
Особи, які беруть участь у справі, після одержання зазначених документів мають право надати протягом установленого судом строку свої пояснення або заперечення на апеляційну скаргу чи подання, а співучасники та треті особи – приєднатися до скарги (подання), поданої особою, на стороні якої вони виступали. Подання заяви про приєднання можливе лише в межах строку на апеляційне оскарження.
Якщо одержання безпосередньо судом першої інстанції заперечень або пояснень на апеляційну скаргу чи подання неможливе (наприклад, апеляційна скарга надійшла в останні дні, призначені для оскарження), суд першої інстанції при виконанні процесуальних дій, пов’язаних із надісланням особам, які беруть участь у справі, копій скарг (подань), повинен установити реальний строк для реалізації їхнього права на подання заперечень або пояснень до суду апеляційної інстанції.
Проте, у будь-якому разі суд першої інстанції повинен вчинити дії з перевірки відповідності апеляційної скарги ( апеляційного подання) вимогам ст.293 ЦПК України і надіслання її копій особам, які беруть участь у справі.У випадках надходження апеляційної скарги чи подання безпосередньо до суду апеляційної інстанції згадані процесуальні документи підлягають направленню до суду першої інстанції, який постановив рішення, для виконання вимог процесуального законодавства. Ця процесуальна дія оформляється ухвалою апеляційного суду.
У широкому розумінні порядок подання апеляції охоплює як правила про строки цієї дії, так і вимоги, яким вона має відповідати за формою та змістом, а також наслідки їх недотримання.
Апеляційна скарга чи подання прокурора можуть бути подані на рішення суду першої інстанції протягом одного місяця, починаючи з наступного дня після його проголошення. У разі, якщо у справі постановлено додаткове рішення, строк на оскарження обчислюється з наступного дня після його проголошення. Строк на оскарження ухвал суду першої інстанції встановлено в межах п’ятнадцяти днів, починаючи з наступного дня після їх постановлення (ст.292 ЦПК України). Апеляційні скарги або подання, які надійшли після закінчення зазначених строків, залишаються без розгляду і повертаються особі, яка їх подала. Відмова у прийнятті апеляційної скарги чи подання має бути оформлена ухвалою, в якій суд зобов’язаний навести мотиви відмови. Ухвала про відмову у прийнятті апеляційної скарги чи подання може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки вона перешкоджає подальшому провадженню по справі. Установлені законом строки на подання апеляційної скарги чи подання не можуть бути скорочені або продовжені судом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, у випадку подачі апеляційної скарги або подання поза межами строків на апеляційне оскарження суд повинен роз’яснити особі, яка оскаржує рішення, її право звернутися до суду із заявою про поновлення цього строку. Така заява розглядається згідно з правилами згаданої статті судом, який постановив рішення, в судовому засіданні з викликом сторін і повідомленням осіб, які беруть участь у справі, та з додержанням вимог ст.198 ЦПК України.
Суддя відмовляє у прийнятті апеляційної скарги чи подання, якщо вони подані на рішення, що не підлягає оскарженню, оскільки така апеляційна скарга (подання) не може бути підставою для порушення апеляційного провадження.
По закінченні строку на апеляційне оскарження, суд надсилає апеляційну скаргу, подання разом зі справою до суду апеляційної інстанції (ст.295 ЦПК України).
Своєчасно подана апеляційна скарга (подання) в разі її надходження до суду після апеляційного розгляду справи або поновлення чи продовження строків на подачу апеляційної скарги (подання) направляється разом зі справою до суду апеляційної інстанції.
Законодавством досить детально регламентовано вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги і подання (ст.293 ЦПК України). Апеляційна скарга (подання) викладається чітким машинописним текстом і повинна містити назву суду, до якого подається апеляційна скарга (подання), назву особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, повну і точну назву інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку. Апеляційна скарга (подання) підписується особою, яка подала скаргу або її представником, апеляційне подання прокурора підписується прокурором, що його подав. Поряд з цими загальними реквізитами апеляційна скарга (подання) повинна мати і спеціальні реквізити. До них відносяться обов’язкове посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження; обґрунтування апеляційної скарги (подання): у чому полягає неправильність рішення, ухвали суду, обставини справи та закон, яким спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів; перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції; прохання особи, яка подає апеляційну скаргу (подання).
Апеляційна скарга (подання) подається до суду першої інстанції разом з додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі.
Зазначене правило дає можливість таким особам підготуватися до судового розгляду в апеляційній інстанції, визначити свою позицію щодо доводів та нових доказів, наведених в апеляції, викласти свої заперечення у письмовій формі, зібрати й надати суду додаткові докази, що спростовують викладені в апеляції аргументи, та вчиняти інші дії, передбачені ст.ст.295-297, 299, 304 ЦПК України. При цьому слід зазначити, що за змістом і формою пояснення або заперечення на апеляційну скаргу чи подання теж повинні відповідати вимогам ст.293 ЦПК України.Апеляційна скарга, апеляційне подання, які не відповідають вимогам ст.293 ЦПК України щодо їх форми і змісту, а також апеляційна скарга, яка не оплачена державним митом, ухвалою суду залишаються без руху, про що суд першої інстанції, до якого надійшла апеляційна скарга (подання) повідомляє суб’єкта оскарження, надаючи йому строк для усунення недоліків. Якщо у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги чи подання не будуть усунуті, останні вважаються неподаними і повертаються суб’єкту оскарження, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (ст.ст.294, 139 ЦПК України).
Оскільки згідно з ч.2 ст.296 ЦПК України пояснення або заперечення на апеляційну скаргу (подання) за формою і змістом повинні відповідати вимогам ст.293 ЦПК України, виникає питання, які наслідки наступають для осіб, що беруть участь у справі, але рішення суду першої інстанції не оскаржують, а лише подають пояснення або заперечення на апеляційну скаргу, подання прокурора, які за формою або змістом не відповідають вимогам ст.293 ЦПК України.
Прямої відповіді на це питання в ЦПК України не має, але вона випливає із аналізу змісту процесуальних норм.
Дійсно, згідно зі статтями 293, 296 ЦПК України, до форми і змісту як апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, так і до пояснення чи заперечення на апеляційну скаргу, подання прокурора, пред’являються одні і ті ж вимоги.
Разом з тим, статтею 294 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, оформлених з порушенням вимог, встановлених ст.293 цього Кодексу, а також до апеляційної скарги, не оплаченої державним митом, застосовуються правила ст.139 ЦПК України, тобто виноситься ухвала про залишення апеляційної скарги, подання прокурора без руху з наданням строку для виправлення недоліків.
Застосування таких же наслідків щодо пояснень чи заперечень на апеляційну скаргу (подання), поданих особами, які рішення суду не оскаржують, законом не передбачено. І по суті, це було б неправильно. Якщо, наприклад, залишення без руху поданої апеляційної скарги (подання), яка не відповідає формі чи змісту, і відновлення руху по справі поставлено в залежність від усунення апелянтом виявлених недоліків, то ця обставина лише стимулює особу, яка подала апеляційну скаргу, до усунення зазначених недоліків, але не позбавляє її права на апеляційне оскарження.
Якщо застосувати ці ж правила відносно пояснень чи заперечень на апеляційну скаргу інших учасників розгляду справи, то це фактично позбавило б права зацікавлену особу апелювати до вищого суду. Як відомо, не рідко сторона не оскаржує рішення суду першої інстанції, вважаючи його правильним, але подає пояснення або заперечення на апеляційну скаргу (подання), які не відповідають вимогам ст.ст.293, 296 ЦПК України. А тому, якщо б суд застосував у даному випадку положення ст.139 ЦПК України, то сторона, яка не заінтересована в апеляційному розгляді справи і не бажає усунення недоліків своїх пояснень чи зауважень на апеляційну скаргу, фактично позбавила б незадоволену сторону права на апеляційне оскарження.
Отже, суд повинен вимагати від осіб, які беруть участь у справі, надавати пояснення або заперечення на апеляційну скаргу, апеляційне подання прокурора з дотриманням вимог ст.293 ЦПК України.
При цьому, суд не позбавлений можливості відмовити у прийнятті пояснень чи заперечень на апеляційну скаргу, подання прокурора з підстав недотримання вимог ст.293 ЦПК України, про що виносить мотивовану ухвалу.
Проте, виявлені недоліки поданих пояснень чи заперечень на апеляційну скаргу, подання не повинні зупиняти подальший рух розгляду справи в апеляційному порядку.
Таким чином, до пояснення або заперечення на апеляційну скаргу чи подання, оформлених з порушенням вимог ст.293 ЦПК України, не повинні застосовуватися правила ст.139 ЦПК України щодо залишення їх без руху з наданням строку для виправлення недоліків.
Ухвала про повернення апеляційної скарги (подання) може бути оскаржена в апеляційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню по справі (ст.291 ЦПК України).
Ухвала про відмову в прийнятті пояснення чи заперечення на апеляційну скаргу (подання), що не відповідають вимогам ст.293 ЦПК України, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, оскільки ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню по справі.
Прийняття судом апеляційної скарги (подання) породжує певні процесуально-правові наслідки – виникає процес у цій стадії.1 [189] Особи, які беруть участь у справі, стають суб’єктами цивільно-процесуальних правовідносин в апеляційному провадженні і можуть здійснювати процесуальні права і обов’язки визначені для них ЦПК в залежності від того, яким конкретним суб’єктом вони виступають.
Оскільки відповідні особи виступають як носії суб’єктивних прав і обов’язків, вони відносяться один до одного як учасники цивільних процесуальних правовідносин. Для характеристики цивільних процесуальних правовідносин слід визначити механізм правового регулювання в сфері цивільного судочинства.
Судочинство з цивільних справ – це діяльність, яка врегульована правом. Тому деколи вважають, що цивільні процесуальні правовідносини існують лише в формі правових відносин. Це вірно лише в тому розумінні, що для виникнення процесуальних правовідносин обов’язковою умовою виступає наявність норми права, що не є притаманним, наприклад, цивільному праву. Статтею 4 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також із дій громадян і організацій, котрі, хоча і не передбачені законом, але за характером загальних начал і змістом цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. На відміну від цього цивільне процесуальне законодавство передбачає принципово протилежне правило. В ст.1 ЦПК України, яка має назву “Законодавство про цивільне судочинство”, закріплена норма, згідно із якою порядок провадження по цивільним справам в судах України визначається цим Кодексом.
В цивільному судочинстві, як видно, закріплено дозвільний спосіб правового регулювання процесуальних відносин. В цій галузі відносин дозволено лише те, що прямо передбачено нормативними актами.
Висновок про дозвільний спосіб реалізації процесуальних відносин має значення не лише як теоретичні формули, але і як практичні аксіоми, без яких не можлива законність судової діяльності і правосудність судових актів.1 [131]
В пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року №9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” звертається увага судів на необхідність суворого дотримання передбаченого цивільним процесуальним законодавством порядку здійснення судочинства по цивільним справам і роз’яснюється, що недотримання процесуальних норм призводить до порушення прав сторін, а також інших осіб, які приймали участь у розгляді справи, і до перегляду ухвалених рішень.2 [125]
Особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, що подав апеляційне подання має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від неї повністю чи частково (ст.298 ЦПК України). Доповнити або змінити апеляційне подання має право також прокурор вищого рівня (ст.40 Закону України “Про прокуратуру”). Доповнення чи зміна апеляційної скарги, подання можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження.
Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційній інстанції. Про відкликання апеляційної скарги, подання суд першої інстанції, коли справа знаходиться в цьому суді, виносить ухвалу про повернення скарги, подання. Відмова від апеляційної скарги, подання можлива протягом усього часу розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Як відомо, співучасники і треті особи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданою особою, на стороні якої вони виступали. Заява про приєднання до апеляційної скарги може бути подана в межах строку на апеляційне оскарження.
Заява про приєднання до апеляційної скарги державним митом не сплачується (ст.297 ЦПК України).
Таким чином, законодавець чітко визначив, що приєднатися сторона (співучасник) може лише до апеляційної скарги, а до апеляційного подання прокурора приєднатися не можна, навіть при умові, що мало місце співучасть сторін.
Приєднання може мати місце лише при подачі відповідної заяви до суду першої інстанції, в межах одного місяця – на подачу апеляційної скарги на рішення суду і в межах 15 днів – на ухвалу суду першої інстанції. Законодавством не передбачено таке приєднання до апеляційної скарги при розгляді справи в апеляційній інстанції.
Порядок приєднання до апеляційної скарги чітко вияснений законодавством, згідно із яким це повинно здійснюватись в формі заяви, а не в формі подачі іншої апеляційної скарги. Якщо від такої особи буде подана заява в якій будуть викладені інші мотиви, підстави, ніж ті, які зазначені в апеляційній скарзі, то це не що інше, як нова апеляційна скарга, яка повинна відповідати вимогам ст.293 ЦПК України, а також повинна оплачуватись державним митом.
Слід також зазначити, що приєднання передбачає дві умови:
- Правове обґрунтування незаконності чи неправильності судового рішення в заяві про приєднання не повинно відрізнятися від обґрунтування, яке викладено в апеляційній скарзі;
- Вимоги заяви про приєднання до апеляційної скарги теж повинні співпадати; якщо в апеляційній скарзі викладено прохання про скасування рішення суду і про направлення справи на новий розгляд, а в заяві про приєднання ставиться питання про скасування рішення і закриття провадження по справі, то таке приєднання не повинно прийматися судом.1[43]
Прийняття і оформлення апеляційних скарг та подань прокурора вимагають від представників суду, який постановив рішення, чіткості, оперативності, дотримання строків і порядку підготовки справи для направлення її до апеляційного суду.
Однак, аналіз судової практики свідчить про те, що при підготовці справ для направлення до апеляційного суду місцевими судами допускається не мало помилок.
Так, за друге півріччя 2001 року суди першої інстанції направили до апеляційних судів України 15 063 справи за апеляційними скаргами та поданнями прокурора, із яких 3 585 справ, що складає 23.8%, повернуто судам першої інстанції для виконання вимог статтей 290-298 ЦПК України.2[164]
При цьому слід зазначити, що виявлені недоліки є характерними для місцевих судів більшості областей України.
Так, із 360 цивільних справ, що надійшли на розгляд апеляційного суду Волинської області, 84 справи або 23.3% були повернуті до судів першої інстанції для виправлення недоліків. Із них, 54 справи повернуті у зв’язку із невідповідністю форми і змісту апеляційних скарг вимогам процесуального законодавства. Зокрема, в них не завжди зазначались місце проживання, поштовий індекс та номер засобів зв’язку особи, яка подавала апеляційну скаргу, та інших осіб, які брали участь у справі. Не завжди долучались до апеляційної скарги довіреність чи інший документ, які б посвідчували повноваження представника, копії додаткових матеріалів у кількості примірників відповідно до числа осіб, що брали участь у справі. Значна частина справ повернута апеляційним судом у зв’язку з пропуском заявниками апеляційного строку і невирішення судами першої інстанції питання про його поновлення.1 [164]
Звертає на себе увагу і та обставина, що досить поширеним недоліком при подачі апеляційної скарги є відсутність належного обґрунтування апеляційних скарг, чим порушуються вимоги ст.293 ЦПК України. Зокрема, в апеляційних скаргах часто не зазначається у чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, якими спростовується рішення, нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті, або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами, перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції.
При цьому слід зазначити, що невідповідність апеляційної скарги (подання) за формою та змістом вимогам закону суттєво ускладнює роботу суду апеляційної інстанції як при підготовці справи до розгляду, так і під час її розгляду, а інколи взагалі робить неможливим вирішення справи в апеляційному порядку, враховуючи вимоги ст.301 ЦПК України.
В судовій практиці мають місце непоодинокі випадки, коли суди першої інстанції в супереч вимогам статтей 139, 294 ЦПК України, не надаючи реальної можливості апелянту виправити недоліки апеляційної скарги, постановляють ухвали про визнання апеляційної скарги неподаною і повертають її заявникові, що призводить до порушення процесуальних прав осіб, які подають апеляційну скаргу.
Більш того, окремі місцеві суди навіть після повернення апеляційним судом справ для виправлення недоліків, які допущені при прийнятті апеляційних скарг, не приймали необхідних заходів для усунення недоліків, на які вказувалось апеляційним судом, що взагалі є неприпустимим і підриває у осіб, які приймали участь у розгляді справи, довіру до правосуддя.
Так, у грудні 2001 року місцевим судом Михайлівського району Запорізької області направлена до апеляційного суду справа за позовом прокурора до ВАТ “Пришибський комбінат хлібопродуктів” та інших про визнання права на членство в орендному підприємстві з апеляційною скаргою Дідька В.К. і Богослова І.Є., які не згодні з рішенням суду першої інстанції. Однак, подана апеляційна скарга за формою і змістом не відповідала вимогам ст.293 ЦПК України, оскільки в ній не було зазначено в чому полягає неправильність рішення, крім того, в скарзі не було зазначено прохання осіб, що подали апеляційну скаргу, а також не було сплачено державне мито, на що суд першої інстанції не звернув увагу при направленні справи до апеляційного суду.
Про усі ці недоліки було зазначено в ухвалі апеляційного суду, який повернув справу місцевому суду для виправлення порушень вимог процесуального законодавства, проте суд першої інстанції залишив допущені порушення поза увагою і повторно направив справу з викладеними порушеннями до апеляційного суду. Усе це свідчить про те, що поряд з порушеннями вимог процесуального законодавства, які допускають сторони при подачі апеляційних скарг, деякі суди недооцінюють важливості цієї стадії цивільного процесу, яка повинна забезпечувати правильний та оперативний розгляд справ в суді апеляційної інстанції.1 [164]
Як свідчить судова практика, у багатьох випадках суди першої інстанції не дотримуються вимог ч.1 ст.295 ЦПК України. За висновком апеляційного суду м. Києва в усіх без винятку справах, що були предметом узагальнення практики розгляду справ в апеляційному порядку, суди першої інстанції допускали порушення вимог ч.1 ст.295 ЦПК України, оскільки надсилали особам, які брали участь у справі, лише копію апеляційної скарги без доданих до неї матеріалів. Це є можливим тому, що в цілому ряду випадків суди першої інстанції, діючи за старим стереотипом, не вимагають від осіб, які подають апеляційну скаргу, надавати копії доданих документів відповідно до кількості учасників справи.
Так, Оболонський місцевий районний суд м. Києва по справі за позовом Степанченка А.А. до Обертій В.В. про повернення завдатку прийняв апеляційну скаргу з додатковими матеріалами на 12 аркушах. При цьому, місцевий суд направив відповідачу лише копію апеляційної скарги, без надання копій додаткових матеріалів, що є порушенням вимог процесуального законодавства.1 [164]
Слід також зазначити, що при прийнятті апеляційних скарг суди першої інстанції не завжди перевіряють правильність сплати державного мита, що не рідко стає підставою для повернення місцевим судам справ, які направлялись на розгляд апеляційної інстанції. Найчастіше не правильно сплачувалось державне мито по справам, в яких оскаржувалися рішення суду за позовами, які складаються з кількох самостійних вимог, коли заявники сплачували мито виходячи лише з однієї вимоги. Однак, суди не звертали увагу на цю обставину, чим допускали порушення п.10 ст.65 ЦПК України, яким передбачено, що в зазначених випадках розмір державного мита визначається виходячи з загальної суми всіх вимог. З позовних вимог, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками встановленими для позовних заяв майнового характеру і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.2 [108]
При дослідженні порядку подачі апеляційної скарги і апеляційного подання прокурора викликає також інтерес законодавство зарубіжних країн, яке має певні особливості в регулюванні аналогічних питань.
В західноєвропейських законодавствах загальноприйнятим є порядок подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду (параграф 518 ЦПК Німеччини, стаття 902 ЦПК Франції, параграф 465 ЦПК Австрії).
У відповідності до ЦПК Франції процедура подачі апеляційної скарги має певні відмінності по справам позовного провадження за обов’язковою участю представників сторін і по справам без обов’язкової участі представників сторін. Більш складною є процедура подачі апеляційної скарги по справам позовного провадження за обов’язковою участю представників сторін.
Згідно зі ст.905 ЦПК Франції апеляційна скарга, яка подана до апеляційного суду, приймається після того, як на ній буде зроблена відмітка про отримання і реєстрацію в канцелярії. Для того щоб апеляційний суд прийняв скаргу до провадження, необхідно подати секретарю заяву про включення апеляційної скарги до списку справ, які призначені до розгляду. Така заява повинна бути подана не пізніше двох місяців з дня подачі апеляційної скарги, в протилежному випадку скарга вважається такою, що втратила силу.
Декретом від 20 липня 1989 року у Франції для осіб, які подають апеляційну скаргу, встановлена вимога, згідно з якою на протязі чотирьох місяців з дня подачі апеляційної скарги заявники зобов’язані надати секретарю суду свій правовий висновок по скарзі. В разі ненадання висновку справа знімається з розгляду, а рішення звертається до виконання.
Прийняттям такого порядку переслідувалася мета розвантажити апеляційні суди від багаточисельних справ.
Згодом справа може бути знову призначена до розгляду в апеляційному суді: або в разі подачі належно оформленого висновку по скарзі (при цьому виконавче провадження не призупиняється), або за ініціативою відповідача по скарзі (в цьому випадку апеляційний суд приймає до уваги лише документи, які надані до суду першої інстанції).1 [90]
Викликають інтерес правила подачі апеляційної скарги за Судовим Кодексом Бельгії. Основна апеляційна скарга подається за вибором сторони:
- шляхом вручення її іншій стороні через судового пристава;
- шляхом подачі скарги в канцелярію апеляційного суду;
- шляхом направлення переказного листа поштою в тих випадках, коли закон прямо передбачає такий порядок подачі апеляційної скарги (наприклад, по справам в сфері соціального забезпечення).1 [198]
Російський Статут цивільного судочинства передбачав подачу апеляційної скарги до місцевого суду. Законодавець мотивував такий порядок подачі апеляції віддаленістю апеляційних судів від місця проживання заявника.
Процесуальним законодавством більшості країн колишнього СРСР передбачено подання апеляційної скарги через суд першої інстанції, який вирішив справу (ст.299 ЦПК Естонії, ст.344 ЦПК Казахстану, ст.362 ЦПК Азербайджану, ст.285 ЦПК Молдови). Виняток із загального правила міститься в ЦПК Молдови, відповідно до якого подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційної інстанції не є перешкодою для її розгляду цією інстанцією (ст.285).
За правилами ЦПК Естонії (ст.305), суд першої інстанції повинен не пізніше наступного дня після одержання апеляційної скарги повідомити про це протилежну сторону і, крім того, негайно направити їй копії скарги й доданих до неї документів та витребувати письмову відповідь на скаргу в установлений судом строк; негайно направити примірники скарги іншим особам, які беруть участь у справі на стороні апелянта, з роз’ясненням права на приєднання до скарги; постановити ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову чи їх скасування; вирішити питання про невідкладне виконання рішення за умови обґрунтованості відповідного клопотання; після закінчення місячного апеляційного строку надіслати справу разом зі скаргою та додатком до неї в апеляційний суд.
Обсяг повноважень суду першої інстанції у ЦПК Казахстану (ст.338) дещо звужений, і роль цього суду зводиться до того, що після надходження апеляційної скарги (протесту) він не пізніше наступного дня повинен направити особам, які беруть участь у справі, копії скарги (протесту) та доданих письмових доказів, а після закінчення строку на апеляційне оскарження – направити справу в апеляційний суд.
За законодавством Азербайджану (ст.364 ЦПК), після надходження скарги та перевірки додержання вимог щодо її форми і змісту суд зобов’язаний протягом семи днів направити справу разом із апеляцією та матеріалами, які її стосуються, до апеляційної інстанції.
Подібним чином дії суду першої інстанції після одержання апеляційної скарги врегульовані у статті 289 ЦПК Молдови, згідно із якою суд зобов’язаний не пізніше 15-денного строку з дня закінченні терміну на її подання всіма особами, що беруть участь у справі, направити останню до апеляційної інстанції.1 [178]
Таким чином, дослідження порядку подачі апеляційної скарги чи подання прокурора дає підстави для висновку, що розгляду справи в апеляційному суді як в Україні, так і в більшості зарубіжних країн передують дії суду першої інстанції. Обсяг та межі повноважень суду першої інстанції визначені в законодавстві згаданих вище держав неоднаково і мають певні особливості, деякі з яких можуть бути враховані в процесі подальшого вдосконалення інституту апеляції в Україні.