Поняття та значення підготовчого провадження у справі
Підготовче провадження представляє собою стадію судового процесу, в якій встановлюється предмет спору та характер спірних правовідносин, уточнюються позовні вимоги, заперечення на позовні вимоги, визначається склад учасників судового процесу, вирішуються заявлені відводи, та вчиняються інші дії, які сприятимуть правильному і безперешкодному розгляду справи по суті.
Таким чином, підготовче провадження - це стадія цивільного процесу, яка представляє собою сукупність процесуальних дій суду та учасників процесу, спрямованих на з’ясування можливості досудового врегулювання спору, а якщо це виявилося неможливим - створення необхідних умов для правильного і своєчасного вирішення справи, ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі та закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Проте в деяких випадках, для належної підготовки справи по суті, це строк може бути продовжений за ініціативи суду або однієї зі сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є:
1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;
2) з'ясування заперечень проти позовних вимог;
3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
4) вирішення відводів;
5) визначення порядку розгляду справи;
6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Отже, першим завданням підготовчого засідання є визначення предмету спору та характеру спірних правовідносин. Під предметом спору розуміється об'єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.
Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Визначальною ознакою юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Публічно- правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно- правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень. На стадії підготовчого провадження суд має ще раз звернути увагу на характер правовідносин для остаточного переконання про те, що справа належить до цивільної юрисдикції, а також для правильного визначення норм, які підлягають застосуванню для вирішення справи.
Уточнення позовних вимог полягає в уточненні предмету позову. Предметом позову є частина позову, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті.
Предметом позову є позовні вимоги. Суд має уточнити не тільки суть самої вимоги (стягнення коштів з відповідача), але й характер цієї вимоги (це моральна шкода, чи матеріальна шкода, можливо, це компенсація тощо), а також конкретизувати її (розмір вимоги, майно, що витребовується і його вартість, майно, яке підлягає поділу, та його вартість, наприклад, за позовами про поділ майна подружжя тощо). Суду слід відмежувати одну вимогу від іншої, щоб в судовому рішенні знайшли відображення висновки суду за кожною конкретною вимогою. При цьому до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі (ст. 49 ЦПК України).Визначення складу учасників судового процесу відбувається шляхом вчинення суддею ряду процесуальних дій:
- вирішення питання про вступ у справу співвідповідачів та третіх осіб (ч. 1 ст. 51, ст. 52, ст. 53 ЦПК України). Вступ у справу співпозивача законодавством не передбачено. Цивільний процесуальний кодекс такої можливості не дає. Як варіант, можна подавати іншою особою позов з тим же предметом та вимогами, який у подальшому буде об'єднано в одне провадження з першим позовом в порядку ч. 3 ст. 188 ЦПК України;
- вирішення питання про заміну неналежного відповідача (ст. 51 ЦПК України);
- вирішення питання про виклик свідків (ст. 91 ЦПК України);
- призначення експертизи та визначення експерта для її проведення (ст. 102-106 ЦПК України);
- вирішення питання про залучення до участі в процесі спеціаліста, перекладача, експерта з питань права (ст. 73, 74, 75 ЦПК України).
Повне і точне виявлення осіб, юридично зацікавлених в результатах розгляду справи, забезпечує законність та обґрунтованість судового рішення.
Діяльність судді, пов'язана із забезпеченням участі в процесі учасників справи та інших учасників процесу шляхом направлення повідомлень та викликів є організаційною (технічною) стороною підготовчого
провадження у цивільній справі.
З'ясування заперечень проти позовних вимог полягає у визначенні характеру заперечень (процесуально- правові та матеріально-правові) та їх змісту. У разі, коли заперечення мають процесуально-правовий характер суд може відразу відреагувати на них. Наприклад, якщо відповідач у відзиві вказує на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, і цій обставині знаходяться підтвердження, суддя має закрити
провадження у справі (ст. 200 та п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Визначення обставин справи., які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів є реалізацією прерогативи суду щодо визначення предмету доказування. Відповідно в ч. 2 ст. 197 ЦПК України суду надано право роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи.
Предмет доказування починає формуватися суддею вже під час аналізу позовної заяви (заяви). Уявлення судді про сукупність фактів та обставин, які підлягають встановленню та доказуванню, наповнюється чи змінюється у підготовчому провадженні. Саме на цій стадії відбувається формування чи корегування предмета доказування.
15.2.