2.1. Поняття та завдання апеляційного провадження.
Законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій, а саме: принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які мають право звертатися до суду із заявами на захист прав та інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і вирішення справ.
Однак, як свідчить судова практика, для забезпечення законності і обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції зазначених гарантій недостатньо, оскільки суди через суб’єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід, тощо) й об’єктивні (складність правовідносин, спір з яких розглядається, численність співучасників та ін.) причини нерідко постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або порушують норми матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини сторін, та норми процесуального права.
Згідно статистичних даних, тільки у другому півріччі 2001 року апеляційними судами всіх регіонів України за апеляційними скаргами на рішення та ухвали судів першої інстанції розглянуто 13 435 цивільних справ. Із них по 4 414 справах (32,8%) рішення суду першої інстанції скасовані з різних підстав, у тому числі у зв’язку з розглядом справи за відсутністю будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового розгляду, - по 288 справах (2,1%), з причин вирішення судом питання про права і обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі – 314 справ (2,3%), з інших підстав по 2 566 справах (19,1%). По 793 справах (5,9%) постановлено нові рішення, по 541 справі (4%) рішення змінено.1[107]
За таких обставин, як зазначає М.Й.Штефан, необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності і обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції.
В їх складі визначальна роль належить апеляційному провадженню – апеляційному оскарженню та перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили (ст.ст.289-318 ЦПК України).2 [189]Оскільки в нашій країні апеляція застосовувалась до 1918 року, то і основні теоретичні дослідження проблем, пов’язаних з інститутом апеляційного оскарження судових рішень, відноситься саме до цього періоду. У зв’язку з цим, при дослідженні окремих питань апеляції необхідно враховувати як праці вчених-процесуалістів минулого століття, так і напрацювання сучасних дослідників.
В юридичній літературі до 1918 року апеляція розглядалася як прохання сторони, яка вважала рішення суду першої інстанції повністю або частково неправильним, про перегляд справи судом вищої інстанції.3 [20; 65;196;192]
В даний час поняття апеляції суттєво не змінилося.
Для зарубіжного цивільного процесу апеляційне оскарження є звичайним способом оскарження, який бере свій початок від римського права і процесу.4 [31]
У вітчизняній юридичній літературі апеляція (лат. Appellatio – звернення) розглядається як одна з форм оскарження судових рішень у цивільних справах до суду вищої (апеляційної ) інстанції, що має право переглядати справу.1 [193]
Більш широке визначення цього поняття дає А.Д. Кейлін, який вважав, що апеляція – це перегляд справи, тобто повторний розгляд справи по суті в повному обсязі або в якій-небудь частині з постановленням нового рішення. Подача апеляції можлива при неправильності рішення суду першої інстанції, що проявляється в неправильному тлумаченні і застосуванні закону або в неправильному встановленні фактичної сторони справи. Право апеляційного оскарження обмежено високими позовними вимогами по справі. При розгляді справи апеляційний суд не має права виходити за межі апеляційної скарги.2[69]
Метою апеляції є перегляд справи вищим судом, тобто повторний розгляд справи по суті повністю або частково в залежності від змісту апеляційної скарги.
Повторний розгляд справи по суті означає, що справа за ініціативою сторони або іншої особи, яка приймала участь в справі, не згодної з винесеним рішенням, з метою перегляду цього рішення, переноситься на розгляд до вищої судової інстанції.
При повторному розгляді справи в суді апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції по цій справі вважається таким, що воно буцім –то не існує.3 [31] Суд апеляційної інстанції повторно досліджує як фактичну, так і правову сторони справи. В результаті розгляду справи суд апеляційної інстанції може залишити рішення суду першої інстанції без зміни, змінити рішення суду першої інстанції або постановити нове рішення, протилежне за своїм змістом рішенню суду першої інстанції.
Теоретичне дослідження інституту апеляції не можливо без визначення її поняття та ознак.
Характерними ознаками апеляції в юридичній літературі виділяють наступні:
- апеляція подається на рішення суду, яке не вступило в законну силу;
- справа за апеляцією передається на розгляд вищого суду;
- подача апеляції обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, що проявляється, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин справи або в неправильному застосуванні закону;
- апеляційний суд при перегляді справи розглядає як питання факту, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторони справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;
- апеляційний суд в результаті розгляду справи, як правило, не вправі повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд і винесення рішення, а зобов’язаний винести нове рішення,1 [16] що не є характерним для апеляційного способу оскарження, який запроваджено в ЦПК України;
- виконання рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, призупиняється (крім випадків негайного виконання рішення). В англійському процесі за загальним правилом, подача апеляційної скарги не призупиняє виконання рішення автоматично, але ці дві процедури можуть співіснувати;2 [86; 84]
- повноваження апеляційного суду при перегляді справи обмежені доводами апеляційної скарги (tantum devolutum quantum appellatum) і предметом рішення суду першої інстанції.
Нові вимоги, які не були предметом рішення суду першої інстанції, не можуть бути пред’явлені в апеляційному провадженні.3 [16]Таким чином, наведені вище ознаки є загальною характеристикою апеляції як способу оскарження постанов суду, які не вступили в законну силу.В теорії цивільного процесу виділяють два види апеляції: повна і неповна. 1 [139]
В юридичній літературі звертається увага на те, що апеляція може бути допущена тільки один раз в кожній справі, що є характерною умовою апеляції. “Апеляційне рішення повинно бути остаточним, повинно покласти кінець як всякому побоюванню, так і будь-якій надії”.2 [11]
Ця характеристика апеляції, яка дана в юридичній літературі, є найбільш загальною. Однак, при загальних понятті, ознаках і меті апеляції існують і особливі ознаки, які характерні для різних видів апеляцій.
Слід також зазначити, що в юридичній літературі, поряд з поняттям апеляції вживається поняття апеляційне провадження, що свідчить про те, що ці поняття є однопорядковими, але не тотожними.
В загальному плані апеляційне провадження визначається як розгляд справ в апеляційних судах за скаргами (апеляціями) учасників цивільного процесу.3 [193]. У французькому підручнику з цивільного процесу апеляційне провадження розглядається як спосіб оскарження, при якому сторона, яка не згодна з винесеним судом першої інстанції рішенням, передає розгляд справи до вищої судової інстанції з метою перегляду цього рішення.4 [90]
На думку М.Й. Штефана, “апеляційне провадження – це новий розгляд справи по суті, продовження процесу першої інстанції, сконцентрованому на тому ж предметі і на тих же правовідносинах між сторонами по спірній справі”.5 [188]
Апеляційне оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції є самостійною стадією цивільного процесу.1 [31]
У відповідності до ст.25 Закону України “Про судоустрій України” в системі судів загальної юрисдикції діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.
Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та Апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.
Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди.
Цивільні справи по першій інстанції у відповідності з нормами ЦПК України про підсудність цивільних справ розглядаються відповідними місцевими судами, а окремі цивільні справи, у випадках передбачених законом, розглядаються апеляційними судами. Як місцеві суди, так і апеляційні суди у випадку розгляду справ по першій інстанції, здійснюють діяльність по вирішенню цивільних справ в певній послідовності, тобто по стадіям. Справа, яка розглядається місцевим судом або апеляційним судом по першій інстанції, проходить одні і ті ж стадії цивільного процесу, в тому числі і стадію оскарження рішень і ухвал суду, які не набрали чинності.
Глава 40 Цивільного процесуального кодексу України, яка має назву “Апеляційне провадження”, не передбачає визначення понять апеляції та апеляційного провадження, а тому їх необхідно визначати на підставі аналізу змісту норм цього правового інституту, з урахуванням положень правової доктрини.
Аналіз норм Глави 40 ЦПК України дає можливість визначити найбільш характерні особливості інституту апеляційного провадження, а саме:
- апеляція подається на рішення (ухвалу) суду першої інстанції, яке не набрало чинності;
- справа за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням прокурора направляється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду);
- подання апеляції, на думку особи, яка подає апеляцію, зумовлено неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права;
- апеляційний суд, розглядаючи справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції;
- розгляд справи в апеляційному суді здійснюється з додержанням основних засад судочинства.1 [182]
Аналіз ознак апеляційного провадження, які багато в чому співпадають з ознаками апеляції, приведеними вище, дає підстави для висновку, що суть апеляційного провадження полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.2 [189]
При цьому слід зазначити, що апеляційне провадження включає в себе апеляційне оскарження, перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції, а також прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Перегляд справи лежить в основі апеляційного провадження, складає його зміст і визначає його специфічні особливості.
Він тісно пов’язаний з можливістю досліджувати нові докази і давати їм оцінку. При цьому необхідно враховувати, що мета дослідження і оцінки доказів в апеляційному суді і в суді першої інстанції є відмінними, оскільки діяльність суду першої інстанції направлена на розгляд та вирішення справи по суті, а діяльність апеляційного суду направлена на повторний перегляд справи по суті з метою перевірки законності і обґрунтованості винесеного рішення. Тому завдання суду апеляційної інстанції здійснювати перегляд справи по суті не означає, що зникає різниця між судом першої і апеляційної інстанції.Таким чином, апеляційне провадження по цивільним справам, як стадія цивільного процесу - є діяльність суду апеляційної інстанції, яка порушується лише за апеляційною скаргою (апеляційним поданням) осіб, які приймали участь у розгляді справи у суді першої інстанції, і яка направлена на повторний розгляд і вирішення справи по суті, з метою перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи, законності і обґрунтованості рішень і ухвал судів першої інстанції, які не набрали чинності, в межах доводів апеляційної скарги.
Апеляційне провадження є особливим за формою і змістом інститутом перегляду судових постанов, які не вступили в законну силу.
Інститут апеляційного провадження необхідно розглядати як сукупність правових норм, які регулюють діяльність апеляційного суду, яка порушується за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням осіб, які приймали участь у розгляді справи, і направлена на перевірку законності і обґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції шляхом повторного перегляду справи по суті в межах доводів апеляційної скарги чи апеляційного подання і позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Крім того, апеляційне провадження необхідно розуміти і як сукупність процесуальних правовідносин, які виникають між судом та учасниками процесу.
Перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності, як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справи і зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових рішень і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення), з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувались судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку. Отже, при апеляційному оскарженні заінтересовані сторони і інша особа, яка бере участь у справі, і вважає винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.
Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечує їх законність і обгрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів, що є основним завданням апеляційного провадження.
Водночас апеляційне провадження є однією з форм що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами і поданнями прокурорів дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер – попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.1 [189]
Завдання апеляційного провадження визначені у ст.301 ЦПК України, якою встановлені межі дій суду апеляційної інстанції по перевірці судових рішень. При розгляді справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Він може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази. Надані в апеляційну інстанцію сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, нові докази апеляційний суд досліджує лише в тих випадках коли визнає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами.
Оскільки, згідно зі ст.290 ЦПК України право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, на практиці виникло питання, чи означає це, що право надавати нові докази мають лише особи, які оскаржують рішення, а інші особи, які брали участь у справі і не оскаржили рішення, а подали заперечення на апеляцію та оспорюють надані нові докази, позбавлені такого права.1 [5] Прямої відповіді на це питання в Цивільному процесуальному кодексі України немає. В той же час, виходячи з розуміння основного завдання апеляційного провадження та засади змагальності, на якій ґрунтується процедура розгляду цивільних справ в апеляційній інстанції та закріпленого в ст.296 ЦПК України права осіб, які беруть участь у справі, давати пояснення та заперечення на апеляційну скаргу, можна зробити висновок, що в тих випадках, коли особа, яка подала апеляційну скаргу, посилається на нові докази та надає їх для дослідження в суд апеляційної інстанції, інші особи також вправі надавати нові докази, котрі підтверджують висновки суду першої інстанції та спростовують нові докази, надані з апеляційною скаргою. Такий підхід повністю відповідає конституційній засаді судочинства – рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст.129 Конституції України). Це означає, що кожна сторона в судочинстві повинна мати рівні з іншою стороною процесуальні права, а завдання суду апеляційної інстанції полягають в забезпеченні рівних умов для повної реалізації процесуальних прав сторін. В іншому випадку зазначена конституційна засада в даній ситуації буде порушена: в особи, яка подала апеляційну скаргу виявиться більше процесуальних прав ніж в інших осіб, які беруть участь у справі.
З метою забезпечення змагального процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надавати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми процесуальними правами шляхом “притримування” доказів, що веде до порушення прав іншої сторони, законом встановлені певні умови, лише за наявності яких можливе надання в суд апеляційної інстанції нових доказів особою, котра подала апеляційну скаргу.
Згідно зі ст.293 ЦПК України посилання особи, яка подала апеляційну скаргу чи подання, на нові докази, які не були надані суду першої інстанції, допускається лише у випадку, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або коли відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, повинен бути викладений в ухвалі суду.
Розглянемо ситуації, в яких за законом є можливим прийняття апеляційною інстанцією для дослідження нових доказів.
Перший випадок пов’язаний із порушенням вимог закону при дослідженні доказів судом першої інстанції, коли докази були надані цьому суду, проте він незаконно відмовив у їх прийнятті (вважав, що докази є недопустимими, наприклад, відмовив у дослідженні угоди, укладеної у простій письмовій формі, помилково дійшов висновку, що обставини, на підтвердження яких сторона просила їх дослідити, можуть бути підтверджені лише нотаріально посвідченою угодою). Вирішення питання про право суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази зумовлено об’єктивними факторами – тлумаченням і застосуванням норм матеріального та процесуального права, на основі яких робиться висновок про наявність чи відсутність порушень закону при дослідженні доказів судом першої інстанції.
Також прийняття апеляційною інстанцією нового доказу може бути зумовлено поважністю причин, з яких доказ не міг бути наданий суду першої інстанції (наприклад, якщо сторона своєчасно вжила заходів до розшуку в архівних установах документів, які мають значення для справи, з метою надання їх суду першої інстанції, проте їх було знайдено й передано стороні вже після постановлення рішення).
І нарешті, можлива ситуація, коли сторона надає апеляційному суду нові докази, які мають істотне значення для справи й ставлять під сумнів законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Очевидно, що в такому випадку апеляційна інстанція не може не зважити на нові докази з посиланням на недобросовісну поведінку сторони в суді першої інстанції (ненадання доказів з причин, які є неповажними).
Таким чином, подібні питання суд апеляційної інстанції оцінює і вирішує в кожному конкретному випадку індивідуально.1 [140]
Як уже зазначалося, розгляд справи судом апеляційної інстанції та перевірка законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції обмежені лише доводами апеляційної скарги та позивними вимогами, заявленими в суді першої інстанції.
Однак, на нашу думку, якщо за межами доводів апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в інтересах законності та захисту прав людини у справах окремого провадження вправі перевірити справу у повному обсязі.
Більш конкретно зміст апеляційного провадження буде розкрито шляхом аналізу процесуальних прав і дій. Особливе значення в цьому плані мають принципи та види апеляції, право на апеляційне оскарження судових рішень, порядок подачі апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора, порядок розгляду справ у суді апеляційної інстанції, повноваження суду апеляційної інстанції, підстави для скасування судових рішень, апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції.