<<
>>

4.2. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду.

Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або з залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених статтями 227, 229 ЦПК України (ст..308 ЦПК України).

Положення частини першої статті 308 ЦПК України не застосовується до випадків, коли після ухвалення рішення судом першої інстанції у справі, в якій фізична особа – сторона у спірних правовідносинах, померла після ухвалення рішення, внаслідок чого не може бути здійснено правонаступництво. В тому випадку, якщо правонаступництво допускається, суд у відповідності до ст.221 ЦПК України зобов’язаний призупинити слухання справи до вступу спадкоємців в спірні правовідносини.2 [43]

Розвиток процесу по розгляду справи, як правильно зазначає М.Й. Стефан, не може продовжуватися і бути доведеним до постановлення рішення (закривається) за наявності обставин, точно встановлених законом, тобто провадження у справі закінчується без постановлення судом рішення.

Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст.227 ЦПК України і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, в тому числі і волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки. Отже, підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують неправомірність виникнення процесу і неправомірність його подальшого провадження. Тому закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи.1 [189]

Стаття 227 ЦПК України про закриття провадження в справі має обов’язковий характер і для суду апеляційної інстанції за наявності зазначених в ній обставин.

Рішення скасовується, а провадження в справі закривається, якщо справа не підлягає розглядові в судах (п.1 ст.227 ЦПК України).

До них відносяться справи, непідвідомчі суду, які виключають можливість їх судового розгляду, але не виключають захист порушеного чи оспорюваного права іншим уповноваженим органом. Не підлягають розглядові в судах також справи за спірними вимогами, захист яких не передбачений законом і до яких не може бути застосована аналогія права або аналогія закону (ст.11 ЦПК України), зокрема, стягнення аліментів на утримання дітей від батьків, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі і при відсутності запису про батьківство в органах реєстрації; порушення справи про розірвання шлюбу під час вагітності дружини без її згоди і протягом року після народження дитини (ст.38 КпШС) тощо. Підвідомчість суду цивільних справ позовного провадження визначається нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Цивільний процесуальний закон встановлює лише загальні правила їх підвідомчості (ст..24 ЦПК) та наводить перелік підвідомчих справ з адміністративних правовідносин і справ окремого провадження (ст..254 ЦПК).

Рішення скасовується, а провадження в справі закривається, якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена (п.2 ст.227 ЦПК України).

Попередній позасудовий порядок розгляду спорів передбачений: у справах, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу, у справах, що виникають у спорах з органами зв’язку; у справах, що виникають у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та ін. (п.2 ст.136 ЦПК України). Однак, зазначена норма втратила дію, оскільки відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а тому судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що вона може бути розглянута в передбаченому законом досудовому порядку.

Відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, викладеному в п.8 Постанови №9 від 1 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, попередній досудовий порядок розгляду справ не обов’язковий і не є підставою для відмови в прийнятті позовної заяви чи скарги до провадження суду (тобто для порушення цивільної справи в суді), можна зробити висновок, що п.2 ст.136, п.2 ст.227 ЦПК втратив силу внаслідок прямої дії ст..124 Конституції України.1 [126]

Рішення скасовується із закриттям провадження в справі також у разі, якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін (п.3 ст.227 ЦПК України). Зазначене правило відтворює правові наслідки набрання чинності рішення суду, його суб’єктивні та об’єктивні межі. Відповідно до ч.2 ст.231 ЦПК після набрання рішенням чинності сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі вже встановлені судом факти. Таким чином, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, грунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до ч.3 ст.231 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Рішення скасовується із закриттям провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом або якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом. При цьому слід зазначити, що нормативне визначення принципу диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися предметом спору і процесу, зокрема, позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти мирову угоду (ст.103 ЦПК України).

Заява про це подається до апеляційного суду і розглядається за правилами ст.179 ЦПК України. У випадку прийняття судом відмови від позову чи затвердження мирової угоди сторін він постановляє про це ухвалу, якою одночасно скасовує рішення і закриває провадження в справі. Така ухвала з набранням законної сили виключає можливість розгляду судом тотожної справи. Отже, апеляційний суд закриває провадження в справі також тоді, коли позивач відмовився від позову і відмова була прийнята судом (п.4 ст.227 ЦПК України), та коли сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (п.5 ст.227 ЦПК України).

Таким чином, диспозитивний характер прав сторін, визначений можливістю розпоряджатися об’єктом спору і процесу, передбачає право позивача відмовитися від позову, а сторін – укласти мирову угоду, що може бути реалізоване під час провадження справи у апеляційній інстанції. При прийнятті відмови позивача від позову або при затвердженні мирової угоди суд апеляційної інстанції скасовує постановлене рішення і закриває провадження у справі.

Підставою для скасування рішення із закриттям провадження в справі є наявність між сторонами укладеного договору про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п.7 ст.227 ЦПК України). Наявність такого договору свідчить про те, що сторони відмовилися від розгляду їх спірних правовідносин судом загальної юрисдикції. Він ґрунтується на диспозитивній основі прав сторін, які можуть відмовитися від зазначеного договору. Але поки такий договір діє, порушення сторонами тотожної справи в суді загальної юрисдикції виключається (п.6 ст.136 ЦПК). Прийнята судом до свого провадження справа підлягає закриттю, а рішення – скасуванню.

Цивільні справи можуть розглядатися третейськими судами у порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України (ст.25 ЦПК України), ст.1 якого передбачено, що громадяни можуть передати будь-який спір на розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський запис) повинен бути укладений в письмовій формі за змістом, визначеним ст.5 Положення.

Отже, тільки при додержанні форми і змісту договору та правил про підвідомчість справ третейському суду наявність укладеного договору про передачу конкретного спору на вирішення третейського суду є підставою для відмови в прийнятті заяви про порушення справи в суді загальної юрисдикції (п.6 ст.136 ЦПК України), а прийнятої – для закриття провадження в справі.

По іншому вирішується питання при наявності рішення третейського суду, постановленого по тотожній справі раніше рішення місцевого суду. Згідно зі ст.ст. 17-20 “Положення про третейський суд” (додаток №2 до ЦПК України) рішення третейського суду, невиконане добровільно, може бути виконано примусово на підставі виконавчого листа, виданого місцевим судом, в районі якого відбувався третейський суд і якому були передані на зберігання всі матеріали по розгляду справи третейським судом. При видачі виконавчого листа суддя перевіряє, чи не суперечить рішення третейського суду законові і чи не було порушено при його постановленні правил, передбачених Положенням про третейський суд. На відмову судді у видачі виконавчого листа може бути подана скарга. Після того, як ухвала судді про відмову у видачі виконавчого листа набере законної сили, спір може бути вирішений в суді за заявою заінтересованої в тому сторони.

Отже, наявність рішення третейського суду, на реалізацію якого ухвалою судді було відмовлено у видачі виконавчого листа, не є підставою для скасування рішення місцевого суду, постановленого у тотожній справі.

Апеляційний суд скасовує рішення і закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п.8 ст.227 ЦПК України). Це має місце стосовно особистих прав і обов’язків, які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Зокрема, це стосується спорів, що виникають з трудових правовідносин (поновлення на роботі), сімейних (стягнення аліментів) та інших. Права і обов’язки, пов’язані з такими правовідносинами, невід’ємні від особи померлого, а тому не переходять до спадкоємців.

Якщо правонаступництво у справі неможливе, відпадає потреба у постановленні судового рішення, а коли воно було постановлено, то підлягає скасуванню, а провадження в справі – закриттю. Статтею 223 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої його участі. Зобов’язання також припиняється смертю кредитора. Це тоді, коли права і обов’язки виникають тільки для певної особи і з її смертю припиняються. Перехід таких прав і обов’язків до правонаступника не відбувається. У випадку, коли правонаступництво допускається і суд зупинив провадження, але правонаступник не вступив до справи протягом строку давності, то виникають підстави для скасування і закриття провадження у справі. Про скасування рішення і закриття провадження апеляційний суд постановляє ухвалу в письмовій формі за змістом, встановленим ст.234 ЦПК України. Така ухвала з набранням законної сили набуває властивостей виключності – повторне звернення до суду по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається (ч.2 ст.228 ЦПК України).

Якщо судом першої інстанції постановлено законне і обґрунтоване рішення, сама по собі смерть фізичної особи – сторони в спірних правовідносинах після постановлення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження в справі з підстав, передбачених п.8 ст.227 ЦПК України (ч.2 ст.308 ЦПК).

Скасування рішення і залишення заяви без розгляду відповідно до ст..308 ЦПК України настає з підстав, передбачених ст.229 ЦПК, якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, недодержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку не втрачена (п.1). Попередній позасудовий порядок вирішення деяких цивільних справ передбачений нормами цивільного, трудового та інших галузей матеріального права. Їх перелік наведений у п.2 ст.136 ЦПК України. Але за роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, зробленим в п.8 Постанови №9 від 1 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, попередній досудовий порядок розгляду справ не є обов’язковий внаслідок прямої дії ст..124 Конституції України, а тому можна зробити висновок, що п.2 ст.136, п.1 ст.229 ЦПК України втратили силу.

Рішення скасовується із залишенням заяви без розгляду, якщо її подано недієздатною особою (п.2 ст.229 ЦПК України). При встановленні цієї обставини суддя зобов’язаний відмовити в прийнятті заяви до свого провадження (п.8 ст.136 ЦПК України), а помилково прийнята заява підлягає залишенню без розгляду. Факт недієздатності особи підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили (ст.260 ЦПК України). На його виконання орган опіки і піклування призначає недієздатному опікуна, який може порушити нову тотожну справу в суді на захист прав недієздатної особи. Правило п.2 ст.229 ЦПК України поширюється на осіб, обмежених в дієздатності, які мали такий статус під час порушення справи в суді, але воно не застосовується до тих обмежено дієздатних осіб, які можуть виступати в суді у справах як сторона без участі піклувальника (статті 13, 15 ЦК України).

Інші процесуально-правові наслідки настають при визнанні особи обмежено дієздатною чи недієздатною (втрати дієздатності) під час провадження у справі. Підтвердження рішенням суду, що набрало законної сили, такої зміни правового статусу громадянина – сторони у справі – є підставою для зупинення провадження в ній (п.2 ст.221 ЦПК України).

Підставою для залишення заяви без розгляду є подання її від імені заінтересованої особи іншою особою, яка не має повноважень на ведення справи (п.3 ст.229 ЦПК України). За правилом ст.137 ЦПК до позовної заяви, яка подається представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що стверджує його повноваження (факт батьківства, усиновлення, опіки, піклування). Подача позовної заяви до суду без наявності належних повноважень є підставою для відмови в її прийнятті (п.9 ст.136 ЦПК України), а прийнятої заяви – для залишення її судом без розгляду.

Можливість особисто здійснювати свої право в суді та доручати ведення справи представникові надається громадянам, які досягли повноліття, та юридичним особам (ст..101 ЦПК України).

Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступати в суді особисто як сторона лише в справах, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укласти самостійно, та в справах про відшкодування заподіяної ними шкоди. Однак і повнолітні громадяни можуть бути в судовому порядку визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Тоді їх права і охоронювані законом інтереси захищають в суді їх законні представники – опікуни чи піклувальники.

Наслідком пред’явлення позову обмежено дієздатним чи недієздатними особами є відмова у його прийнятті. А помилково прийнятий судом позов має залишатися без розгляду. Такі правові наслідки настають і тоді, коли факти недієздатності чи обмеження в дієздатності будуть встановлені судом, який перевіряє справу в апеляційному порядку. Підставою для цього є лише рішення суду, яке набрало законної сили, щодо зміни правового статусу даної особи (ст..260 ЦПК України).

Інші правові наслідки настануть тоді, коли такі зміни у правовому статусі громадянина відбудуться підчас провадження у справі, де він є стороною. Згідно з п.2 ст.221 ЦПК України суд у таких випадках має зупинити провадження у справі до вступу в справу або притягнення до справи правонаступника чи законного представника (п.1 ст.224 ЦПК).

Рішення скасовується із залишенням заяви без розгляду, якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п.3 ст.229 ЦПК).

Гарантією на здійснення права на судовий захист є закріплене у ст.110 ЦПК положення про те, що громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Процесуальні представники самі повинні бути дієздатними і мати відповідні повноваження на ведення справи в суді, яке підтверджено належно оформленими документами, визначеними ст.113 ЦПК. Такі повноваження дають представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій (ст.115 ЦПК).

Якщо повноваження на ведення справи у представника відсутні, позовна заява не може бути прийнята до провадження суду. Суддя повинен відмовити у прийнятті позовної заяви (п.8 ст.136 ЦПК). Помилково розпочате провадження призводить до залишення заяви без розгляду. Якщо ж у справі постановлено судове рішення, суд апеляційної інстанції скасовує його і залишає заяву без розгляду.

Рішення скасовується із залишенням заяви без розгляду у випадку повторної неявки в судове засідання позивача або обох сторін або неповідомлення ними причин неявки на другий виклик (п.4 ст.229 ЦПК України).

Зазначені підстави застосовуються з урахуванням правил ч.5 ст.172 ЦПК України. Суд залишає заяву без розгляду в разі повторної неявки позивача без поважних причин або неповідомлення ним причин неявки на другий виклик з зазначенням потреби дати особисті пояснення, а у справі про розірвання шлюбу – також в разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним причин неявки на другий виклик, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. При повторній неявці сторін без поважних причин або неповідомлення ними причин неявки на другий виклик, якщо суд не вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних матеріалів, він залишає заяву без розгляду.

Цивільним процесуальним засобом, який забезпечує реалізацію права сторін на участь у судових засіданнях, де розглядається їх справа, є покладений ст.172 ЦПК на суд обов’язок відкласти розгляд справи у разі відсутності даних про вручення їм повісток або коли їх неявка викликана причинами визнаними судом поважними.

Відкладаючи справу, суд переносить її розгляд на інший строк, забезпечуючи сторонам можливість взяти участь у судовому засіданні. Така можливість в свою чергу забезпечується правом сторін одержати від суду інформацію про день, час і місце проведення судового засідання (ст..176 ЦПК). Порушення цього правила створює безумовну підставу для визнання рішення незаконним.

У разі неявки позивача без поважних причин за викликом суду із зазначенням необхідності дати особисті пояснення у справі чи при неявці на повторний виклик незалежно від причин, суд залишає заяву без розгляду, якщо він не вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних матеріалів (ч.4 ст.172 ЦПК).

Заява залишається без розгляду, якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п.5 ст.229 ЦПК України). З метою надання більших можливостей доступу до судового захисту ЦПК України встановлені альтернативні правила підсудності справ за вибором позивача: за місцем знаходження відповідача чи місцем свого проживання або за місцем заподіяння шкоди, виконання договору (статті 126, 127 ЦПК України). Реалізація права вибору підсудності має разовий характер – погашає можливість повторної реалізації цього права у даній справі, тому суд відмовляє в прийнятті заяви, якщо в провадженні суду вже є справа між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Прийняття до провадження тотожної справи з порушенням цієї норми процесуального права є підставою для залишення заяви без розгляду. В такому разі у прийнятті позовної заяви має бути відмовлено, а прийнята до провадження суду заява повинна бути залишена без розгляду. Якщо суд цього не зробив і справу розглянув, суд апеляційної інстанції скасовує його рішення і залишає заяву без розгляду.

Залишення заяви без розгляду за підставами, передбаченими ст.229 ЦПК України, виключає можливість розгляду судом даної справи в даному судовому засіданні, але після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду з заявою в загальному порядку (ст.230 ЦПК України).

Слід також зазначити, що в Цивільному процесуальному кодексі України передбачені інші підстави залишення заяви без розгляду. Відповідно до ч.3 ст.255 ЦПК України підставою для залишення заяви без розгляду є виникнення спору про право цивільне при розгляді справи порядком окремого провадження. Заінтересовані особи можуть такий спір вирішити за загальними правилами цивільного судочинства. За правилом ст.85 ЦПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням встановленого процесуального строку. Заяви, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення строку.

<< | >>
Источник: Чернушенко Єлізавета Антонівна. АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса – 2003. 2003

Еще по теме 4.2. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -