<<
>>

4.1. Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За загальним правилом суд апеляційної інстанції повинен мати певні критерії, за допомогою яких він міг би перевірити правильність рішень місцевого суду. Такими критеріями є підстави для скасування або зміни судового рішення.

У зв’язку з цим ЦПК України містить досить детальний перелік підстав, за наявності яких рішення суду першої інстанції підлягає перегляду. До них, зокрема належать: неповне з’ясування всіх фактичних обставин, які мають значення для справи; недоведеність таких обставин; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Із цього вбачається, що перші три з наведених вище підстав свідчать про необґрунтованість судового рішення, а остання – про його незаконність.

Законність – це одна із головних характеристик судового рішення. В юридичній літературі під законністю судового рішення деякі процесуалісти розуміють дотримання судом при розгляді і вирішенні цивільних справ діючих норм матеріального і процесуального права.1 [45; 2; 31]

Дійсно, можна погодитися з тим, що законність судового рішення є результатом правильного застосування матеріального і процесуального права. Крім того, законність розглядається і як властивість рішення, котра характеризується правильним застосуванням судом при розгляді і вирішенні справи норм матеріального і процесуального права.2 [189]

Слід підкреслити, що законність судового рішення залежить не лише від дотримання норм матеріального чи процесуального права сторонами, третіми особами, судовими представниками і іншими особами, які приймають участь у розгляді справи. Законність судового рішення залежить в більшій мірі від суду, від дотримання ним вимог норм цивільного процесуального права, які визначають повноваження суду, а також порядок розгляду і вирішення цивільних справ.1 [131]

Як справедливо зазначив В.М.

Щеглов, процес правильно розвивається і закінчується ухваленням правосудного рішення лише в тому випадку, коли суд правильно застосовує правові норми і всі суб’єкти процесуальних правовідносин неухильно і точно виконують свої процесуальні права і обов’язки.2 [191]

Обґрунтованим вважається рішення, яке повно відображає обставини, що мають значення для справи, а висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, такими що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які досліджені в судовому засіданні.

Недотримання цих правил є підставою для скасування рішення суду. Залежно від правових наслідків, зумовлених порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, в юридичній літературі виділяють дві групи процесуальних порушень. До першої групи належать такі порушення, котрі в усіх випадках призводять до скасування рішення. Їх зазвичай називають безумовними підставами для скасування рішення суду.3 [181]

Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, що входять до першої групи, наступні:

1. справа розглянута неповноважним суддею;

2. рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3. справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання;

4. суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі (ст..307 ЦПК України).

Скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції настає тоді, коли встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції (п.2 ст.305 ЦПК України).

Зазначені підстави для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

У зв’язку з цим при перегляді справи в апеляційному порядку виникло питання про можливість застосування судом апеляційної інстанції інших підстав для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд в разі, коли це не передбачено ст..307 ЦПК України.

Деякі юристи-практики, посилаючись на п.2 ст.305 ЦПК України, вважають, що суд апеляційної інстанції вправі скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд навіть тоді, коли це прямо не передбачено ст..307 ЦПК України, якщо при цьому встановлено таке порушення процесуального права, яке перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Однак прибічники цієї точки зору не враховують, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції і передачі справи на новий розгляд визначені ст..307 ЦПК України, а п.2 ст.305 ЦПК України, на який вони посилаються, передбачає лише повноваження суду апеляційної інстанції при скасуванні рішення суду з підстав, передбачених ст..307 ЦПК України, і не визначає саме підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

В перелік підстав, визначених ст.307 ЦПК України, входять такі порушення процесуального законодавства, які при будь-яких обставинах тягнуть скасування рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки це є результатом порушення основних процесуальних гарантій судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь у розгляді справи.

У зв’язку з цим є необхідність в більш ґрунтовному дослідженні кожної із названих підстав для скасування рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд.

Слід зазначити, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справа розглянута неповноважним суддею (п.1 ст.307 ЦПК України), який, наприклад, не призначений Президентом України або не обраний Верховною Радою України, оскільки згідно зі ст..128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. В разі, коли справа розглянута суддею, повноваження якого закінчилися, слід також вважати, що справу розглянуто неповноважним суддею.

На практиці виникло питання про те, чи можна вважати, що справу розглянуто повноважним суддею, який підчас розгляду справи по першій інстанції в апеляційному суді був обраний безстроково суддею місцевого суду, але після обрання суддею місцевого суду продовжував розгляд розпочатої справи по першій інстанції в апеляційному суді. З цього приводу навіть Верховний Суд України висловив свою позицію, зазначивши, що до обставин, які виключають участь судді в розгляді справи потрібно також відносити припинення та зупинення повноважень судді. Випадки, коли повноваження судді припиняються чи зупиняються визначені ст.126 Конституції України та статтями 15 і 38 Закону України “Про статус суддів”, який діяв до 01.06.2002 року. Припинення (зупинення) повноважень судді тільки у зв’язку з обранням його на посаду судді в інший суд цими нормами не передбачено. Постановою Верховної Ради України від 10 січня 2002 року, як зазначає далі Верховний Суд, суддя апеляційного суду був обраний безстроково на посаду судді місцевого суду, але при цьому повноважень судді апеляційного суду, наданих йому Указом Президента України на 10 років 4 вересня 1995 року, він не був позбавлений. Тому, на думку Верховного Суду, питання про те, чи може цей суддя брати участь як суддя апеляційного суду в розгляді справи, розгляд якої було розпочато з його участю, залежить від того, звільнений він чи ні з посади судді апеляційного суду наказом голови цього суду.1 [93] Однак, на наш погляд, ця позиція є непереконливою, оскільки після обрання суддею місцевого суду, тобто суду іншого рівня, зазначений суддя втратив свої повноваження як суддя апеляційного суду, а тому не міг продовжити розгляд справи по першій інстанції в апеляційному суді. Та обставина, що розгляд справи було розпочато до його обрання суддею місцевого суду, не дає підстав для висновку про те, що розгляд справи було продовжено повноважним суддею, оскільки його повноваження як судді апеляційного суду закінчилися у зв’язку з обранням суддею місцевого суду.

При наявності обставин, що викликають сумнів в об’єктивності судді, в судовій практиці в ряді випадків це також оцінюється як розгляд справи неповноважним суддею. Так, згідно зі ст.18 ЦПК України судді не можуть брати участі в розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу) :

1. якщо вони при попередньому розгляді даної справи брали участь у процесі як свідки, експерти, перекладачі, представники, прокурор, секретар судового засідання;

2. якщо вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані в результаті справи;

3. якщо вони є родичами сторін або інших осіб, які беруть участь у справі;

4. якщо вони перебувають в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі;

5. якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у їх безсторонності.

До складу суду не можуть входити особи, які є родичами між собою.

Недотримання зазначених вимог закону тягне за собою безумовне скасування судового рішення, оскільки вважається, що справу розглянуто неповноважним суддею. Не може також приймати участь в повторному розгляді справи суддя, якому в апеляційному чи касаційному порядку скасовано рішення або ухвали про закриття провадження у справі чи про затвердження мирової угоди. Порушення цих умов є не що інше як розгляд справи неповноважним суддею. Згідно зі ст.21 ЦПК України і роз’ясненнями, даними Пленумом Верховного Суду України у п.7 постанови від 21.12.1990 р. №9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” із наступними змінами та доповненнями, скасування ухвали судді про відмову в прийнятті заяви на підставі п.1 ст.136 ЦПК України виключає можливість участі судді в розгляді справи за цією заявою. Не є такою перешкодою лише скасування ухвали суду про відмову у прийнятті заяви, якою не закінчувалось провадження в справі (за п.п.2, 7, 8, 9 ст.136 ЦПК України).1 [128]

У відповідності до ст..124-1 ЦПК України справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення у разі скасування рішення, постановленого одноособово – суддею, розглядаються у колегіальному складі суду.

Якщо в справі об’єднані позовні вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду, справа розглядається колегіально.

У разі недотримання вимог процесуального законодавства щодо розгляду у колегіальному складі суду зазначених справ, це дає підстави для висновку про те, що справу розглянуто неповноважним суддею, оскільки в даному випадку порушується принцип колегіального розгляду визначених законом окремих категорій справ.

Розгляд заяви про відвід судді й залишення її без задоволення самим суддею, що розглядає справу одноособово, може бути підставою для застосування п.1 ст.307 ЦПК України (скасування рішення у зв’язку з неправомочним складом суду) в тому разі, коли порушено вимоги ст..21 ЦПК України про заборону повторної участі судді в розгляді справи. В інших випадках належить виходити з того, чи потягло порушення порядку розгляду цієї заяви неправильне або необ’єктивне вирішення справи.1 [63]

Наступною безумовною підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд є випадки, коли рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу (п.2 ст.307 ЦПК України).

У відповідності з правилами викладення рішення, передбачених ст.211 ЦПК України, постановлене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним із суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у постановленні рішення. Поправки в рішенні повинні бути застережені перед підписом суддів. Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суддями більшістю голосів, а при одноособовому розгляді справи – суддею. При вирішенні кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Суддя, не згодний з рішенням більшості, може письмово викласти окрему думку (ст.17 ЦПК України), але навіть в цьому випадку зобов’язаний підписати рішення суду.

Відсутність підпису одного із суддів при слуханні справи в колегіальному складі, або відсутність підпису судді при одноособовому слуханні справи; підпис судді, який не приймав участі у розгляді справи, виключають визнання такого рішення таким, що відповідає вимогам процесуального закону. Таке рішення, як справедливо зазначає М.Й. Штефан, не відображає волі того судді, чий підпис відсутній. Воно не має сили і значення судового документа, а тому підлягає обов’язковому скасуванню.1 [189]

Слід зазначити, що зазначені теоретичні положення підтверджуються також судовою практикою. Так, на протязі 2002 року судовою колегією апеляційного суду Одеської області було скасовано 15 рішень місцевого суду м. Ізмаїла Одеської області і 7 рішень місцевого суду м. Іллічівська Одеської області у зв’язку з порушеннями, передбаченими п.2 ст.307 ЦПК України. Зокрема, місцевим судом м. Ізмаїла 15 справ було розглянуто одноособово суддею, а рішення суду виготовлені і підписані головою цього ж суду, який не приймав участі в розгляді справи, що було викликано захворюванням судді, який розглянув справи. Аналогічні порушення п.2 ст.307 ЦПК України були допущені місцевим судом м. Іллічівська, оскільки по 7справам, які були розглянуті суддею одноособово, не були належним чином виготовлені і підписані рішення, що стало підставою для скасування цих рішень в апеляційному порядку.2 [130]

Слід зазначити, що, на нашу думку, положення п.2 ст.307 ЦПК України не поширюється на такий процесуальний документ, як обґрунтування висновків суду, що викладаються в окремому процесуальному документі, який виготовляється поза нарадою кімнатою і повинен оформлятися відповідно до вимог ч.2 ст.203 ЦПК України.

Безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд є розгляд справи у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (п.3 ст.307 ЦПК України).

Порушення передбачених ст.ст.90-96 ЦПК України правил сповіщення осіб, які приймають участь у розгляді справи, про час і місце розгляду справи, а також порушення встановленого законом обов’язку суду першої інстанції відкласти розгляд справи у випадку неявки кого-небудь із учасників процесу (якщо немає відомостей про вручення повісток – п.1 ст.172 ЦПК України) безумовно тягне скасування рішення суду першої інстанції, оскільки порушуються права і законні інтереси осіб, що приймають участь у розгляді справи (ст.ст. 99-103 ЦПК України).

Розгляд справи у відсутності таких осіб позбавляє їх реальної можливості здійснювати право на захист наданими їм процесуальними засобами, а суд – встановити об’єктивну істину, права і обов’язки сторін.1 [189]

А тому, якщо справу розглянуто без участі зазначених осіб, не сповіщених належним чином про час і місце судового засідання, рішення в будь-якому випадку підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, про що свідчить також судова практика.

Так, ухвалою судової колегії апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2002 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 09.08.2002 року, а справу за позовом Фартушняк Н.Б. до Сєрікова Л.А. про позбавлення батьківських прав направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених п.3 ст.307 ЦПК України і п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини.

У відповідності з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (ратифікована державою Україна 11.09.1997 року), яка є частиною національного законодавства України, “кожна людина при визначенні її цивільних прав і обов’язків... має право на справедливий розгляд справи... незалежним і неупередженим судом... “.

Основним в реалізації права на справедливий суд є доступ до суду. Це узгоджується із п.3 ст.307 ЦПК України, згідно із яким безумовною підставою для скасування рішення суду є розгляд справи у відсутності будь-якого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання.

Як зазначив апеляційний суд, судом першої інстанції недотримані вимоги ст.ст.90-94 ЦПК України, що регулюють порядок вручення повісток про виклик учасників процесу в судове засідання. Даних про те, що відповідачу направлялися і вручені судові повістки про виклик до суду першої інстанції, як це передбачено ст.94 ЦПК України, в матеріалах справи не має.

Тому позбавлення відповідача права доступу до суду, а також права на справедливий судовий розгляд справи, є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.1 [149]

Разом з тим, слід також зазначити, що Верховним Судом України була висловлена правова позиція про те, що сам по собі факт розгляду справи судом першої інстанції у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання, не може бути підставою для скасування рішення, якщо особа , у відсутності якої розглянуто справу , вважає рішення правильним і її відсутність не позначилося на обґрунтованість судового рішення .

Тому залежно від конкретних обставин справи скасування апеляційною інстанцією правильного по суті рішення на підставі пункту 3 статті 307 ЦПК України лише в зв’язку з розглядом справи у відсутності особи, яка бере участь у справі , не повідомленої про час і місце судового засідання, за умови , що ця особа вважає рішення правильним, а оскаржує його з цих підстав особа, процесуальні права якої не порушувалися, може бути визнано формальними міркуваннями, що відповідно до вимог процесуального законодавства не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення. 1 [129]

Чинне законодавство передбачає систему процесуальних гарантій для осіб, що приймають участь в розгляді справи (ст.ст.15, 30, 22, 99, 103, 109 ЦПК України та інші ), а тому суд зобов’язаний залучати до участі в справі всіх осіб , права і інтереси яких зачіпаються спором , що знаходиться на вирішенні суду. Не притягнення будь – кого із зазначених осіб до участі в справі позбавляє їх можливості скористатися для захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів процесуальними правами і гарантіями.

Якщо суд вирішив питання про права і обов’язки осіб , які не були притягнуті до участі в справі ( пункт 4 ст. 307 ЦПК України ), - це є також безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції . До зазначеної групи порушень відносяться дії суду по виклику в судове засідання співвідповідачів без попереднього винесення про це мотивованої ухвали, без доведення її змісту до таких осіб і покладення на них обов’язків по заявленому позову.2 [189] Наприклад, розглянувши справу за позовом до автотранспортного підприємства, що є володільцем джерела підвищеної небезпеки, про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті автотранспортної пригоди пішоходу, суд не залучив до участі в справі як третю особу на стороні відповідача водія, який керував транспортним засобом і який знаходиться з відповідачем в трудових відносинах, чим порушив процесуальні гарантії, встановлені процесуальним законодавством. Хоча ухвалене судом рішення про задоволення позову буде мати преюдиційне значення при розгляді справи за позовом автотранспортного підприємства до свого працівника про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, в порядку регресу, що не було враховано судом.3 [43]

Таким чином, безумовними підставами для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції є чотири підстави, передбачені ст.307 ЦПК України. Це є імперативним правом суду апеляційної інстанції.

Установивши хоча б одне із зазначених порушень, визначених в ст.307 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не зобов’язаний з’ясовувати інші обставини спірного правовідношення, а вправі скасувати рішення суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв’язку з цим вважається правильним висловлене в юридичній літературі положення, згідно якому суд другої інстанції, встановивши в справі безумовну підставу скасування рішення, не входить в обговорення суті справи, а скасовує рішення з посиланням лише на одне грубе порушення процесуального закону.1 [7].

<< | >>
Источник: Чернушенко Єлізавета Антонівна. АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса – 2003. 2003

Еще по теме 4.1. Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -