3.1. Підготовка апеляційного розгляду справи.

Провадження в суді апеляційної інстанції є складовою частиною цивільного процесу. Діяльність суду та інших учасників процесу на цій стадії судочинства здійснюється на тих самих засадах, які діють у суді першої інстанції (ч.1 ст.302 ЦПК України).

Одним із таких етапів є підготовка апеляційного розгляду справи, який є складовою частиною апеляційного провадження.

Кожна стадія цивільного судочинства характеризується сукупністю процесуальних дій, об’єднаних однією найближчою метою. Підготовка апеляційного розгляду справи має також ці ознаки і складається з трьох послідовних частин, до яких відносяться наступні:

- реєстрація і оформлення справи в апеляційній інстанції;

- підготовчі дії судді-доповідача;

- закінчення підготовчих дій та призначення справи до розгляду у суді апеляційної інстанції.

Для дослідження порядку підготовки апеляційного розгляду справи необхідно послідовно розглянути зміст процесуальних дій, які здійснюються на даному етапі апеляційного провадження.

Як відомо, справи з апеляційними скаргами чи апеляційними поданнями прокурора, що надійшли із суду першої інстанції, подаються до апеляційного суду через канцелярію суду, де вони реєструються, оформляються і передаються в порядку черговості судді-доповідачу (ч.1 ст.299 ЦПК України).

Стаття 299 ЦПК України, яка має назву “Підготовка апеляційного розгляду справи”, регулює процесуальну діяльність апеляційного суду на етапі підготовки справи до апеляційного розгляду, а тому втручання в цю діяльність у будь-який спосіб є неприпустимим, оскільки це може призвести до порушення принципів, закріплених ст.126 Конституції України.

Як свідчить практика діяльності апеляційних судів, в деяких із них порядок реєстрації та оформлення справ додатково регулюється наказами голів апеляційних судів, чим порушуються вимоги ст.299 ЦПК України.

Так, в Апеляційному суді Одеської області порядок реєстрації та оформлення справ врегульований відповідним наказом, в пункті 1 якого зазначено, що “працівнику експедиції, крім заходів офіційної реєстрації, необхідно встановлювати для кожної справи номер в порядку отримання справ, після чого передавати справи працівнику канцелярії з цивільних справ апеляційного суду. Вказаний номер, як зазначено далі в наказі, офіційного статусу не має і використовується виключно для розподілу справ в порядку черговості”.¹ [106]

Однак, на наш погляд, пункт 1 зазначеного наказу не відповідає положенням Інструкції з діловодства, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 березня 1997 року за №82/1886, згідно із якою в судах повинен встановлюватися єдиний порядок документування діяльності суду, регламентуватися методика складання документів, порядок роботи з ними від моменту надходження до передачі їх в архів, а також обсяг компетенції працівників канцелярії (п.1.1). Основним принципом реєстрації є одноразовість (п.3.11.). Судові справи та інші матеріали, що надійшли до суду, реєструються на обліково-статистичних картках, в журналах і алфавітних покажчиках (п.3.12.).

Виходячи з цього, надавати порядковому номеру, який повинен проставлятися в експедиції “неофіційного статусу”, як про це зазначено в наказі, є неприпустимим, оскільки при цьому, по-перше, порушується принцип “одноразовості реєстрації”; по-друге, наказується провадити розподіл справ за номерами, які можуть бути у будь-який час змінені, оскільки їм надається “неофіційний статус”; і по-третє, запроваджується такий порядок розподілу справ, який повинен здійснюватися до їх офіційної реєстрації, що прямо протирічить змісту статті 299 ЦПК України.

Більш того, в пункті 2 наказу зазначається, що “працівнику канцелярії апеляційної інстанції з цивільних справ необхідно виключно за присвоєними номерами”, тобто за “неофіційними” номерами експедиції, а не за номерами відповідної реєстрації канцелярії, як це передбачено процесуальним законодавством, “розподіляти справи суддям в алфавітному порядку”, а “заступнику голови апеляційного суду з цивільних справ”, як зазначено далі в наказі, “перед кожним розподілом справ необхідно надавати канцелярії список суддів, яким в порядку черговості будуть надаватися справи для розгляду в апеляційному порядку, в тому числі і прізвища суддів, які займають адміністративні посади в апеляційному суді, коли останні виявили бажання приймати справи до свого провадження”.

Однак, на наш погляд, вказані положення п.2 наказу теж не відповідають вимогам ст.299 ЦПК України, за змістом якої після надходження справ до канцелярії апеляційного суду вони спочатку повинні реєструватися, оформлятися і тільки після цього в порядку черговості передаватися судді-доповідачу, а не в порядку, визначеному наказом, який фактично порушує законну реєстрацію та оформлення справ до їх передачі в порядку черговості, замінюючи її “неофіційною” реєстрацією.

Крім того, пунктом 2 наказу всупереч вимог законодавства фактично здійснено перерозподіл повноважень між секретарем канцелярії, обов’язки якого визначені Інструкцією з діловодства, якою не передбачено виконання секретарем канцелярії обов’язків по розподілу справ між суддями-доповідачами, та заступником голови апеляційного суду, повноваження якого визначені ст.29 Закону України “Про судоустрій України”, згідно із якою він відповідає за стан діловодства у відповідних судових палатах, а також здійснює керівництво роботою судової палати та організовує її роботу.

Виходячи з цього, розподіл справ в порядку черговості між суддями-доповідачами відноситься до виключної компетенції голови відповідної судової палати і не може покладатися на секретаря канцелярії апеляційного суду.

При цьому необхідно зауважити, що принцип розподілу справ в порядку черговості між суддями-доповідачами, не слід розуміти односторонньо, оскільки такий порядок, який передбачений ст.299 ЦПК України, не виключає можливості розподілу справ з урахуванням того, що окремі судді, які, наприклад, раніше приймали участь у розгляді справ по першій інстанції, не можуть приймати участь в розгляді таких справ в апеляційній інстанції. Крім того, такий порядок не виключає можливості здійснення розподілу справ між суддями-доповідачами з врахуванням відповідної спеціалізації по окремим категоріям справ, а також не позбавляє можливості голову апеляційного суду чи його заступника з цивільних справ приймати участь в розгляді найбільш складних справ, по яким необхідно формувати судову практику.

У відповідності до ч.2 ст.299 ЦПК України протягом десятиденного строку суддя-доповідач повинен виконати комплекс процесуальних дій, необхідних для забезпечення апеляційного розгляду справи. Звертає на себе увагу та обставина, що в законі не зазначено, з якого часу необхідно рахувати початок цього строку, однак, як випливає із змісту ст.299 ЦПК України, його перебіг необхідно починати з дня передачі справи судді-доповідачу.

Процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі, при підготовці апеляційного розгляду справи виконуються, як правило, на вимогу судді-доповідача, що є відповіддю на його процесуальні дії і така залежність пояснюється існуванням між ними процесуальних правовідносин, сукупністю взаємно кореспондуючих прав і обов’язків цих суб’єктів. Разом з тим, особи, які беруть участь у справі, мають право і за своєю ініціативою виконувати процесуальні дії, спрямовані на підготовку апеляційного розгляду справи (подавати докази, заявляти клопотання тощо).

При цьому слід мати на увазі, що в судочинстві по конкретній цивільній справі виникає не одне складне, комплексне правовідношення,¹ [44; 190] а система численних процесуальних правовідносин між його суб’єктами за схемою суд-позивач, суд-відповідач, суд-прокурор, суд-свідок тощо.² [176; 72; 54]

Між судом і кожним з цих суб’єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. Виникнувши в суді першої інстанції, вони розвиваються в процесі провадження по розгляду і вирішенню справи й припиняються з постановленням судом рішення. У випадку апеляційного оскарження рішення суду в наступній стадії цивільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, і судом апеляційної інстанції. Як правильно зазначає М.Й. Штефан, тут не відбувається зміна судових органів, дії по оскарженню не викликають переходу від одного суду до другого процесуальних прав і обов’язків. Кожний з них виконує покладені на нього функції. Коли вважати, що в наступних стадіях не виникають нові цивільні процесуальні правовідносини, а триває розвиток правовідносин попередніх стадій, то незрозуміло, як особа, що не брала участі в провадженні суду першої інстанції, стане суб’єктом процесуальних правовідносин у суді апеляційної інстанції, без визначення того, що в наслідок її процесуальних дій по оскарженню судового рішення між нею і судом апеляційної інстанції виникнуть цивільні процесуальні правовідносини.³ [189]

Процесуальні дії судді і осіб, які беруть участь у справі, при підготовці апеляційного розгляду справи мають свою самостійну мету, яка випливає із змісту ст.299 ЦПК України.

Для того щоб цивільна справа була правильно вирішена в першому судовому засіданні її необхідно ґрунтовно і якісно підготувати до судового розгляду в апеляційній інстанції. В цьому якраз полягає і значення етапу підготовки апеляційного розгляду справи як складової частини апеляційного провадження.

Одночасно, маючи за мету забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи в апеляційному порядку, підготовка апеляційного розгляду справи цим самим сприяє найбільш повному і реальному захисту прав, охоронюваних законом інтересів громадян і організацій на стадії апеляційного розгляду справи.

Для досягнення мети підготовки апеляційного розгляду справи суддя-доповідач зобов’язаний ретельно вивчити одержану справу та вчинити процесуальні дії, передбачені ч.2 ст.299 ЦПК України, а саме:

1. з’ясувати питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2. визначити характер спірних правовідносин та матеріальний закон, який їх регулює;

3. з’ясувати обставини (факти), на які посилаються сторони, інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи;

4. з’ясувати, які обставини (факти) визнаються і проти яких заперечують сторони, інші особи та прокурор, які брали участь у справі;

5. визначити, якими додатковими доказами сторони та прокурор можуть обґрунтовувати апеляційну скаргу, апеляційне подання прокурора чи заперечення проти них і встановити строк для їх надання;

6. визначити розмір судових витрат та строки їх сплати;

7. за клопотанням сторін вирішити питання про виклик у судове засідання свідків, призначення експертизи, про залучення до участі в справі спеціалістів та про витребування інших доказів;

8. виконати інші дії, пов’язані з забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Перелік процесуальних дій, які передбачені ст.299 ЦПК України, не є вичерпним і може бути при необхідності розширений, виходячи з конкретних обставин спірної справи.

Практичною задачею підготовки апеляційного розгляду справи, яка випливає з положень ст.299 ЦПК України, є з’ясування в першочерговому порядку наступних фактів:

- правильності прийняття судом першої інстанції апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора;

- відповідності апеляційної скарги, апеляційного подання вимогам ст.293 ЦПК України;

- сплати державного мита;

- виконання місцевим судом вимог ст.295 ЦПК України щодо направлення особам, які приймали участь у розгляді справи, копій апеляційної скарги, подання, додаткових матеріалів;

- обговорення строку на подачу апеляційної скарги, подання;

- наявності в матеріалах справи повідомлення відділу зв’язку про вручення особам, які приймали участь у розгляді справи, копій апеляційної скарги, подання та додаткових матеріалів;

- розгляду судом першої інстанції зауважень на протокол судового засідання;

- виготовлення судом першої інстанції у випадку, передбаченому законом, обґрунтування рішення в окремому процесуальному документі тощо.

У випадку, якщо вимоги, передбачені ст.ст.293, 295 ЦПК України, судом першої інстанції не виконані суддя-доповідач одноособово повертає справу з апеляційною скаргою, поданням до суду першої інстанції для виправлення недоліків, про що виносить мотивовану ухвалу. Як свідчить аналіз практики розгляду справ в апеляційному порядку, майже четверта части справ, що поступила на апеляційний розгляд, повертається судам першої інстанції через неналежне виконання судами вимог ст.293 ЦПК України щодо форми і змісту апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора.

При цьому звертає на себе увагу та обставина, що в Главі 40 ЦПК України не врегульовано питання відносно того, хто і в якому порядку повинен повертати справи до суду першої інстанції для усунення недоліків, які перешкоджають розгляду справи в апеляційному порядку, що викликає певне непорозуміння. Тому було б доцільним доповнити ст.299 ЦПК України положенням про те, що при підготовці справи до апеляційного розгляду суддя-доповідач зобов’язаний перевіряти виконання судом першої інстанції вимог ст.293 ЦПК України щодо форми і змісту апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора та наявності необхідних письмових матеріалів, а також передбачити, що він має право одноособово вирішувати питання про повернення справи до суду першої інстанції для усунення виявлених недоліків.

При поверненні справи до місцевого суду в ухвалі судді апеляційного суду повинні зазначатися конкретні недоліки і порушення, які необхідно усунути при направленні справи до суду апеляційної інстанції, що не завжди виконується на практиці.

Так, ухвалою судді апеляційного суду Закарпатської області повернута справа з апеляційною скаргою Пеняк Й.Й. з посиланням на те, що апеляційна скарга не відповідає вимогам ст.293 ЦПК України. Однак, в чому саме допущено порушення вимог ст.293 ЦПК України в ухвалі судді апеляційного суду не зазначено, що є неприпустимим.¹ [165]

В разі, якщо при підготовці апеляційного розгляду справи буде встановлено, що судом першої інстанції виконані вимоги закону, пов’язані з прийняттям апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, суддя-доповідач вчиняє процесуальні дії, передбачені ст.299 ЦПК України.

При з’ясуванні питання про склад осіб, які приймали участь у розгляді справи, суддя-доповідач перевіряє, хто із сторін, співучасників, третіх осіб, заявників, заінтересованих осіб, їх представників та інших осіб, є учасниками цивільного процесу. З’ясування цього питання на даному етапі апеляційного провадження необхідно для правильного визначення обставин, пов’язаних з викликом в суд апеляційної інстанції учасників процесу, а також для своєчасного їх повідомлення про час та місце розгляду справи та направлення їм повідомлень про відкликання апеляційної скарги, про отримання додаткових матеріалів, про доповнення та зміну апеляційної скарги, подання тощо. У випадку, коли справу було розглянуто судом першої інстанції без участі кого-небудь із осіб, залучених до розгляду справи, суддя-доповідач повинен з’ясувати, чи надсилалися таким особам копії рішення (ухвали) протягом п’яти днів з дня їх проголошення (ст.216 ЦПК України), що необхідно для з’ясування позицій цих сторін щодо винесених постанов.

Готуючи справу до апеляційного розгляду, суддя-доповідач повинен визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, а також матеріальний закон, який їх регулює. При цьому суддя-доповідач повинен вивчити матеріали справи, зокрема, зміст позовної заяви, в якій викладені обставини справи, звертаючи при цьому увагу на докази, якими позивач обґрунтував свої вимоги, а також на закон, на який він послався в позовній заяві. Крім того, суддя-доповідач повинен вивчити докази, які надані в суді першої інстанції, а також проаналізувати висновки суду, які ґрунтуються на фактичних обставинах справи та наданих доказах, оцінених судом у відповідності зі ст.62 ЦПК України. На підставі цього, суддя-доповідач повинен чітко визначити, якими нормами матеріального права регулюються спірні правовідносини та зробити порівняльний аналіз того, чи правильно суд першої інстанції застосував закон, виходячи з фактичних обставин справи і наданих доказів.

При з’ясуванні обставин справи (фактів), на які посилаються сторони, інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи, суддя-доповідач повинен ґрунтовно вивчити протокол судового засідання та викладені в ньому пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, покази свідків, пояснення спеціалістів та висновки експертів, звертаючи при цьому особливу увагу на узгодженість цих доказів між собою та на протиріччя, які виникли при розгляді справи. Одночасно суддя-доповідач повинен звернути увагу на те, які обставини (факти) визнаються і проти яких заперечують сторони, інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи. Проаналізувати письмові пояснення сторін, які отримані судом першої інстанції при підготовці і розгляді справи по суті, порівнюючи їх з поясненнями чи запереченнями на апеляційну скаргу чи апеляційне подання прокурора. Вивчити матеріали перевірки правоохоронних органів, матеріали кримінальної справи тощо, якщо вони приєднані до матеріалів цивільної справи.

У встановленому законом порядку суддя-доповідач повинен не лише визначити, якими додатковими доказами сторони та прокурор обґрунтовують апеляційну скаргу, апеляційне подання чи заперечення проти них, але в разі заявленого клопотання повинен встановити також строк для їх надання. Ці дії судді-доповідача повинні узгоджуватися з вимогами ч.2 ст.30 ЦПК України, згідно із якою докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі є труднощі, суддя-доповідач за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів. Якщо в апеляційній скарзі, апеляційному поданні прокурора є посилання на докази, яких в матеріалах справи не має, суддя-доповідач у визначених законом випадках може запропонувати апелянту надати відповідні докази. Строк для їх надання повинен визначатися в межах строку, встановленого для призначення справи до апеляційного розгляду.

До повноважень судді-доповідача на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду віднесено також визначення розміру судових витрат та встановлення строків їх сплати. В цьому випадку, суддя-доповідач повинен виходити з вимог ст.63 ЦПК України, згідно із якою судові витрати складаються з державного мита і витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать:

- суми, що підлягають виплаті свідкам, експертам;

- витрати, пов’язані з проведенням огляду на місті;

- витрати на розшук відповідача.

Кошти, необхідні на оплату свідків і експертів, а також на проведення огляду на місці, повинна вносити наперед сторона, яка порушила необхідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, необхідні для цього кошти повинні вноситись обома сторонами порівну (ст.73 ЦПК України).

При цьому слід мати на увазі, що у відповідності до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 (зі змінами, внесеними Постановою від 25 травня 1998 року № 15) “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”, оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання, якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вносяться обома сторонами порівну. У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.¹ [126]

Для відшкодування витрат, пов’язаних з розглядом справи, суддя-доповідач виносить ухвалу, на підставі якої особа, що заявила відповідне клопотання, повинна оплатити вартість цих витрат. Вартість витрат визначається суддею в кожному конкретному випадку в залежності від їх виду. Наприклад, витрати, пов’язані з проведенням експертизи, визначається на підставі тарифів експертної установи; розмір державного мита визначається у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.93 року.

При підготовці справи до апеляційного розгляду суддя-доповідач на підставі заявлених клопотань вирішує питання про виклик у судове засідання свідків, про призначення експертизи, про залучення до участі в справі спеціалістів та про витребування інших доказів. Оскільки свідком може бути будь-яка особа, якій відомі якісь обставини, що стосуються справи, то при вирішенні питання про виклик свідків суддя-доповідач повинен вимагати від сторін пояснення щодо того, які саме обставини можуть бути стверджені ними (ст.43 ЦПК України).

Виходячи з обов’язку по доказуванню, докази у справі подають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а суддя-доповідач за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів. До доказів, які збираються або подаються, пред’являється вимога належності їх до справи (ст.28 ЦПК України) і допустимості на їх підтвердження засобів доказування (ст.29 ЦПК України). При вирішенні в процесі підготовки справи до апеляційного розгляду питання про прийняття доказів суддя-доповідач має виходити з конституційного положення про свободу сторін у цьому питанні і керуватися вимогами ст.ст.15, 15-1 ЦПК України. При цьому суддя-доповідач повинен з’ясувати, чому особа, яка посилається на нові докази, не надала їх при розгляді справи у суді першої інстанції і чи можуть вони бути враховані при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

При задоволенні клопотання про прийняття доказів, а також при його відхиленні, суддя-доповідач виносить мотивовану ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Згідно з ч.2 ст.27 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, які встановлюються: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Однак, серед вказаних засобів доказування в ст.27 ЦПК України не названо “пояснення спеціаліста”, хоча про це зазначено в п.7 ст.299 ЦПК України. Тому пояснення спеціаліста необхідно враховувати поряд з іншими доказами. Спеціаліст може бути викликаний до суду для роз’яснення будь-яких обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань.

З урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач може призначити експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи при умові, що особа, яка заявила про це клопотання, була позбавлена такої можливості при розгляді справи в суді першої інстанції. При вирішенні питання про призначення експертизи необхідно враховувати вимоги ст.ст. 57-60 ЦПК України, при цьому особам, які беруть участь у справі, необхідно роз’яснити їх право ставити перед експертом питання, щодо яких повинен бути зроблений висновок. На вирішення експертизи можуть ставитися лише ті питання, які потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.

При призначенні експертизи суддя-доповідач виносить ухвалу, в якій зазначає, кому доручається проведення експертизи, ставить перед експертами запитання, на які необхідно дати відповідь, попереджає експерта про відповідальність, а також встановлює строк проведення експертизи.

При цьому слід зазначити, що на практиці не знаходить однакового розуміння питання про можливість вирішення суддею-доповідачем одноособово клопотань про призначення експертизи, виклик в судове засідання свідків та витребування інших доказів. Так, апеляційним судом Волинської області висловлена думка про те, що клопотання сторін про виклик у судове засідання свідків, про призначення експертизи, про залучення до участі в справі спеціаліста та про витребування інших доказів, пов’язаних з розглядом справи, необхідно вирішувати в складі судової колегії при розгляді справи, про що судова колегія повинна виносити протокольну ухвалу, а при призначенні експертизи – ухвалу, яка повинна постановлятися в нарадчій кімнаті.¹ [165]

Проте такі обмеження одноособових дій судді-доповідача при підготовці апеляційного розгляду справи не можна визнати такими, що відповідають вимогам ст.299 ЦПК України, пунктом 7 якої прямо передбачено, що за клопотанням сторін суддя-доповідач вирішує питання про виклик у судове засідання свідків, призначення експертизи, залучення до участі в справі спеціалістів та про витребування інших доказів.

При підготовці справи до апеляційного розгляду суддя-доповідач вправі здійснювати також інші дії, пов’язані з забезпеченням апеляційного розгляду справи. В даному випадку до них можуть бути віднесені організаційні заходи, які пов’язані з забезпеченням розгляду справи.

У випадку, якщо при виконанні процесуальних дій будуть виявлені обставини, які перешкоджають розгляду справи в апеляційному порядку, суддя-доповідач виносить ухвалу про повернення справи до суду першої інстанції для усунення недоліків.

Так, при підготовці апеляційного розгляду справи за позовом ПМП “Сігма” до Реви М.О. про відшкодування шкоди суддя апеляційного суду Житомирської області встановив, що в матеріалах справи знаходиться заява позивача, подана у відповідності до ч. 10 ст. 203 ЦПК України з вимогою про виготовлення обґрунтування висновку суду в окремому процесуальному документі, яку суд першої інстанції не розглянув. Тому, суддя-доповідач обґрунтовано виніс ухвалу про повернення справи до суду першої інстанції для виправлення недоліків.² [165]

Після проведення підготовчих дій суддя зобов’язаний доповісти про них колегії суддів. Дійшовши висновку про виконання підготовчих дій у достатньому обсязі та про готовність справи до розгляду в апеляційній інстанції, колегія суддів у складі трьох осіб постановлює ухвалу про закінчення підготовчих дій, проведених суддею доповідачем. Якщо колегія суддів дійде висновку про необхідність продовження підготовчих дій, вона вправі встановити конкретний строк, зазначивши в ухвалі, які додаткові дії повинен здійснити суддя-доповідач. Після закінчення встановленого строку, наданого для проведення додаткових підготовчих дій, судова колегія повторно розглядає питання про закінчення підготовчих дій в загальному порядку. При цьому слід мати на увазі, що Цивільним процесуальним кодексом не передбачено заборони для вирішення питання про призначення дати розгляду справи безпосередньо складом суду, який перевіряє її готовність до розгляду в апеляційному порядку. Віднесення процесуальним законодавством до повноваження головуючого у колегії суддів права на призначення дати розгляду справи (ст.300 ЦПК України) викликано організаційною необхідністю, оскільки дата розгляду конкретної справи повинна узгоджуватися із роботою судової палати в цілому і з розглядом інших справ зокрема. Про час та місце судового засідання повідомляються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з додержанням процедури, встановленої Главою 8 ЦПК України.

Слід зазначити, що законом визначено спеціальний строк призначення справи до розгляду в апеляційному суді: відповідно до вимог ст.300 ЦПК України, він не може перевищувати одного місяця з дати постановлення складом колегії суддів ухвали про закінчення проведення підготовчих дій у справі.

Аналіз законодавства пострадянських країн, яке регулює порядок підготовки апеляційного розгляду справи, свідчить про те, що для нього характерною є регламентація дій апеляційного суду в стадії попереднього провадження. За загальним правилом, у цій стадії апеляційний суд перевіряє відповідність скарги встановленим ЦПК вимогам, визначає строк для усунення виявлених недоліків, забезпечує вручення копії апеляції учасникам процесу для подання заперечень або відгуків, призначає день слухання справи.

Слід зауважити, що найдетальніше стадію попереднього провадження врегульовано в ЦПК Естонії, де їй присвячено Главу 42, яка має назву “Попереднє провадження в окружному суді”. За правилами зазначеної Глави, в ході попереднього провадження підготовчі дії у справі проводяться суддею або під його керівництвом судовим чиновником. Метою проведення таких дій є забезпечення можливості розгляду справи в одному судовому засіданні. До них належать: усунення недоліків скарги; повернення скарги в разі невиконання вимог суду; витребування в разі необхідності додаткової письмової відповіді на скаргу та письмових доказів; з’ясування думки відповідача щодо розгляду справи в судовому засіданні за його особистою участю, а також із заслуханням пояснень свідків, експертів, сторони і щодо необхідності проведення огляду судом речових доказів та огляду на місці. На цій стадії попереднього провадження на суд покладається обов’язок надіслати копії відповіді й долучених до неї документів апелянту та іншим учасникам процесу, інтереси яких зачіпаються відповіддю. В необхідних випадках апеляційний суд може витребувати від учасників процесу надання письмових відповідей на порушені судом питання, проводити опитування учасників процесу та з’ясувати можливість вирішення справи в попередньому провадженні шляхом укладення мирової угоди чи іншим способом, за клопотанням учасників процесу призначити експертизу, витребувати документальні докази та провадити огляд речових доказів або огляд на місці.

Відповідно до ЦПК Казахстану на стадії попереднього провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі відмовитися від неї до розгляду справи по суті, а прокурор – відкликати протест. Крім того, вирішення справи може бути здійснено шляхом прийняття відмови позивача від позову та затвердження мирової угоди (ст.ст. 341, 342). В інших випадках суддя апеляційного суду після одержання скарги або протесту в десятиденний строк провадить дії, пов’язані з підготовкою справи до розгляду, про що повідомляє учасників процесу. Аналогічним чином зазначене питання врегульовано в ЦПК Азербайджану (ст.ст. 368-370) та Молдови (ст.ст. 290-292).

Таким чином, аналіз законодавства та судової практики дає підстави для висновку, що підготовка апеляційного розгляду справи є важливим елементом стадії апеляційного провадження, що забезпечує своєчасний та об’єктивний розгляд справи в суді апеляційної інстанції.