<<
>>

Дослідження речових доказів у цивільному процесі

Дослідження судових доказів, у тому числі й речових, направлено на одне - вилучити інформацію за обставинами справи із самого доказу. Зазначена інформація вилучається для її подальшої оцінки.

Саме тому етап дослідження речових доказів слугує передумовою для їх оцінки. Окремі науковці навіть поєднують дослідження доказів з оцінкою, вказуючи, що ці етапи представляють єдину процесуально-розумову операцію, яка вчиняється суб’єктами доказування [100, с. 240]. Інші розглядають дослідження доказів елементом оцінки, оскільки без вилучення інформації оцінити її неможливо [229, с. 15]. Багато науковців, говорячи про дослідження речових доказів, пропонують таке визначення, що воно своїм змістом охоплює й питання оцінки доказів. Зокрема, Я. С. Калмикова стверджує, що дослідження речового доказу «полягає в поєднанні емпіричної й логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту, достовірності, процесу їх формування, збереження та забезпечення [94, с. 155-156]. Варто зазначити, що ЦПК України не дуже чітко здійснює між вказаними етапами розмежування, оскільки у ст. 212, яка називається «Оцінка доказів», зазначено, що «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів» (ч. 1).

На нашу думку, у будь-якому разі дослідження та оцінку доказів варто розмежовувати, оскільки, як зазначають у доктрині цивільного процесу, кожен етап судового доказування відрізняється один від одного певною метою, яка має бути досягнута. Зокрема, Ю. В. Кайзер зазначає, що етап дослідження доказів характеризується такою метою, як вилучення судом та особами, які беруть участь у справі інформації з доказів, що має значення для справи [93, с. 141]. До названого також можна додати про своєрідність процесуальних дій, що вчиняються на етапі дослідження доказів.

Зокрема, ЦПК України надзвичайно детально розписує послідовність та порядок дослідження судових доказів, водночас оцінці доказів присвячено мало нормативного матеріалу. Тому не можемо погодитися з думкою О. В. Бабарикіної, що метою дослідження доказів є усунення суперечок між доказами при безпосередньому сприйнятті інформації про факти, які вилучаються з процесуальних джерел (засобів доказування) [17, с. 36]. З таким підходом дослідження та оцінку доказу взагалі не розмежовують.

Отже, дослідження речового доказу слід розмежовувати від оцінки речового доказу, оскільки мета та специфіка процесуальних дій, що вчиняються на названих етапах процесу доказування суб’єктами доказування різна, хоч і взаємопов ’ язана.

Дослідження речового доказу - це вилучення доказової інформації по обставинам цивільної справи з матеріального предмету з використанням органів людського чуття.

Якщо сторони та інші особи не попросили суд про спеціальну послідовність дослідження судових доказів у цивільній справі, то речові докази

досліджуються відразу після того, як були вислухані пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, покази свідків та вивчені письмові докази.

Важливе значення з теоретичного та практичного боку мають способи дослідження речових доказів. Якщо аналізувати норми чинного ЦПК України, то з урахуванням різноманітних видів речових доказів, що він закріплює, можна виділити три способи дослідження речових доказів: огляд речового доказу, відтворення звукозапису як різновиду речового доказу та демонстрація відеозапису як речового доказу (ст.ст. 187, 188 ЦПК України). ЦПК України перелік способів дослідження речових доказів залишає відкритим, вказуючи, що речові докази «...або досліджуються іншим способом» (ч. 1 ст. 187 ЦК України). Саме тому ряд науковців у цивільному процесі вказують на доцільність розширення способів дослідження доказів, пропонуючи законодавчо закріпити такі, як «судовий експеримент» та «пред’явлення для впізнання» [33, с. 19-21], «проведення експертизи» та «відеоконференція» [94, с.

156-158] тощо.

Вищеназвані способи дослідження речових доказів у цивільному процесі варто розглянути більш детально, не тільки розкриваючи їх зміст та специфіку проведення, але й доцільність законодавчого закріплення тих способів дослідження речових доказів, які не зафіксовані в чинному законодавстві.

Огляд речового доказу. Огляд речового доказу як спосіб його дослідження слугує одним із найпоширеніших способів вилучення доказової інформації з речового доказу [226, с. 239]. Пов’язане це з тим, яким чином речові докази свідчать про обставини цивільної справи. Зокрема, речові докази вказують на обставини цивільної справи своїми ознаками, якостями, властивостями, зовнішнім виглядом, змінами, місцем знаходження або існування тощо [137, с. 152]. Таким чином, з гносеологічної точки зору, під час огляду речового доказу застосовується такий метод пізнання явищ об’єктивної дійсності, як спостереження. Спостереження - це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв’язків досліджуваного об’єкта у природних умовах або в умовах експерименту [245, с. 322].

Як правило, здійснюючи огляд речового доказу, суд та учасники цивільного процесу сприймають доказову інформацію зором, виявляючи ознаки, властивості тощо, які мають доказове значення [201, с. 11]. Але можливим є її сприйняття за допомогою інших органів відчуття, тобто сприйняття на слух, дотик, смак та нюх. Враховуючи це, окремі науковці в цивільному процесі пропонували термін «огляд речових доказів» замінити терміном «сприйняття речових доказів» [29, с. 249-250]. Але такі законодавчі нововведення, на наш погляд, тільки зруйнують усталену судову практику, де термін «огляд доказів» вже отримав своє специфічне законодавче та наукове наповнення, яке дає можливість використовувати його адекватно.

З точки зору доктрини цивільного процесу під час огляду речових доказів можна виявити механізм фіксації процесу та результату огляду [14, с. 30-32].

Огляд речових доказів у цивільному процесі може бути поділений на декілька видів за різноманітними критеріями: за місцем проведення, за характером застосованих знань під час огляду, за характером доказової інформації.

За місцем проведення огляду речового доказу розрізняють огляд речових доказів у залі суду та огляд речових доказів у місці їх перебування.

Огляд речових доказів у залі суду проводиться стосовно тих речових доказів, які були залучені особами, беруть участь у справі, до матеріалів цивільної справи. Як правило, способом такого залучення було їх подання в позовній чи інакшій формі під час збору речового доказу. Це можуть бути фотографії, одяг, малогабаритна цифрова техніка тощо, які володіють такими індивідуальними рисами, що вони пов’язуються зі справою, яку розглядають.

Огляд речових доказів у залі суду виступає основним видом огляду речових доказів [35, с. 63].

Огляд речових доказів, що проводиться у залі суду, загалом не вимагає якої-небудь технічної фіксації їхніх властивостей або інших аспектів, що показують належність речового доказу. Саме тому під час огляду сторони та інші особи, які зацікавлені в результатах вирішення цивільної справи, можуть в усній формі звертати увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з оглядом.

Така усна заява вже буде технічно фіксуватися офіційним записом, який проводить суд у цивільному процесі. Крім того, законодавець вимагає, щоби такі заяви заносилися до журналу судового засідання (ч. 1 ст. 187 ЦПК України).

Огляд речових доказів у місці перебування здійснюється щодо тих доказів, які не можливо доставити до суду. ЦПК України виокремлює цілу статтю, що регламентує особливість проведення такого виду огляду речового доказу (ст. 140). Зокрема, речові докази, які не можна доставити до суду (нерухомі об’єкти, великогабаритні об’єкти), оглядаються за місцем їх знаходження. Про час та місце огляду таких доказів повідомляються особи, що беруть участь у справі, хоча їх неявка не є перешкодою у проведенні такого огляду (ч. 2 ст. 140 ЦПК України).

Оглядаючи докази за місцем їх знаходження обов’язково має бути складений протокол, який підписується всіма особами, які брали участь в огляді. Особливість складання такого протоколу визначається ст.

200 ЦПК України. Так, у протоколі вчинення окремої процесуальної дії зазначають такі відомості: рік, місяць, число й місце вчинення процесуальної дії; час початку вчинення процесуальної дії; найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; відомості про явку осіб, які беруть участь у справі, експертів, спеціалістів, перекладачів, свідків; відомості про роз’яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав та обов’язків; усі розпорядження головуючого та постановлені ухвали; заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їх представників та інших осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, усне роз’яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультацій та висновків спеціалістів; докази, а якщо докази не додаються до справи, - номер, дата та зміст письмових доказів, опис доказів; час закінчення вчинення процесуальної дії; інші відомості, визначені ЦПК України. Протокол огляду речових доказів у

місці їх перебування має бути складений та належно оформлений не пізніше наступного дня після проведення такого огляду (ч. 3 ст. 200 ЦПК України).

На нашу думку, чинне законодавство варто доповнити окремою статтею, яка буде визначати особливості огляду такого речового доказу за місцем його перебування як приміщення. Зокрема, слід законодавчо закріпити, що огляд таких приміщень відбувається за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, а за умови знаходження в таких приміщеннях матеріальних цінностей - за присутності власника таких цінностей, його представника або особи, що матеріально відповідальна за їх збереження. Також слід у цій статі закріпити певну презумпцію: якщо приміщення, яке оглядається належить на певному майновому праві стороні цивільної справи, яка не дає допуску на його огляд, то суд може визнати наявним той факт, на встановлення якого таке дослідження речових доказів за місцем їх знаходження ініціювалося.

Під час проведення огляду речових доказів у місці їх перебування можуть бути зроблені плани, креслення, здійснені фотографії об’єкта огляду або його звукозапис чи відеозапис тощо. Для вчинення вказаних дій можуть бути залучені спеціалісти. Названі документи, а також технічні записи додаються до протоколу огляду речового доказу за місцем знаходження (ч. 4 ст. 140 ЦПК України). Вважаємо, що проведення хоча б фотографування речового доказу має бути визначене як обов’ язкова процедура, а не обумовлюватися дискреційними повноваженнями суду. Справа в тому, що під час складання протоколу властивості речових доказів, які свідчать про обставини цивільної справи, описуються у процесуальному документі, але вони не дають наглядної інформації. Якщо суд, наприклад, захоче проглянути письмові докази ще раз або послухати покази свідка чи висновок експерта тощо для відтворення їх змісту під час проведення оцінки доказів, то така нагода в нього буде, бо вказана інформація є завжди в матеріалах цивільної справи. А за нагоди здійснити такі дії судом, що розглядає цивільну справу, або апеляційним судом, для огляду речового доказу в природних умовах потрібно ще раз виходити на місце його розташування. Зроблені фотографії речових доказів, які неможливо доставити до суду, дадуть можливість постійно повертатися до оцінки речових доказів, коли виникне потреба, економлячи час розгляду цивільної справи та процесуальні засоби для її вирішення. Причому така оцінка буде набагато кращою, ніж звичайне читання судового протоколу. Особливо це дуже важливо, коли склад суду зміниться і новий суддя, що вступить у справу не буде мати особистого уявлення про речовий доказ, який неможливо доставити до суду, а буде вивчати виключно протокол його огляду. Ще одним вагомим аргументом за проведення процедури обов’язкового фотографування речового доказу, який оглядається у місці свого знаходження, є той факт, що особа, складаючи протокол огляду, може свідомо чи несвідомо спотворити зміст речового доказу, а належно зроблена фотографія такої можливості не дасть.

Затрати, пов’язані з виготовленням фотографій речових доказів, які оглядаються за межами судового засідання, за чинним законодавством належать до видів судових витрат (п. 5 ч. 3 ст. 79 ЦПК України) і в подальшому будуть віднесені на сторону, яка програла справу.

Процедуру обов’язкового фотографування речового доказу, який досліджується не судом, що розглядає цивільну справу, варто поширити також на випадки забезпечення речових доказів та судового доручення щодо збирання речових доказів.

На нашу думку, статтю, яка регламентує процедуру дослідження речового доказу у місці його перебування, можна також покращити в бік оперативності вирішення цивільної справи: надати судді можливість доручити провести такий огляд своєму помічникові. Помічник судді наразі не виступає учасником цивільного процесу, оскільки чинний ЦПК України не наділив його процесуальним статусом. Але помічник судді, який розглядає цивільну справу, може йому ефективно допомагати в багатьох випадках. Про можливість їх використання у процесуальній діяльності суддів, що розглядають цивільні справи, почали говорити відносно недавно [161, с. 241-249]. Окремі особи в доктрині цивільного процесу навіть пропонують включити помічника судді з підготовки справи до судового розгляду до інших учасників цивільного процесу, визначаючи його як допоміжного суб’єкта доказування [13, с. 88, 313].

Згідно з Положенням про помічника судді суду загальної юрисдикції, останній є посадовою особою, яка перебуває на державній службі, забезпечує виконання суддею відповідних повноважень та сприяє здійсненню правосуддя. Отже, помічник судді повинен сприяти здійсненню правосуддя. Серед обов’язків помічника судді, спрямовані на сприяння здійснення правосуддя, назване положення визначає такі, як складання проектів судових рішень та інших процесуальних документів, оформлення копій судових рішень та контроль за їх вчасним надсиланням, контролює надходження та приєднання матеріалів до судової справи тощо [159]. Якщо помічник судді повинен складати проекти судових рішень, де слід проявляти високі знання в цивільній справі, то чому б йому не доручити виконання більш елементарних процесуальних дій. До того ж, що вимоги, які ставляться до помічника судді (вища юридична освіта на рівні бакалавра, спеціаліста або магістра), плюс стаж роботи у суді будуть вагомою гарантією того, що названа процесуальна дія стосовно огляду речового доказу в місці його перебування буде проведена успішно.

В окремих країнах Західної Європи помічники суддів виступають учасниками цивільного процесу. Зокрема, в Німеччині помічники суддів рехтспфлегери покликані звільнити суддю від рутинної роботи, виконуючи окремі функції судді в цивільній справі (закон ФРН про Рехтспфлегерів - Rechtspflegergesetz vom 5. November 1969).

Отже, вважаємо, що огляд речового доказу помічником судді у місці його знаходження не вплине на якість правосуддя в цивільних справах, а тільки прискорить вирішення питання захисту порушених прав, свобод та інтересів у оперативному порядку з ефективним використанням процесуального потенціалу загального суду. Тим більше, що історично на території України у штаті суду завжди була особа, яка проводила виїзд на місце спору для збору доказів для судді, який у подальшому вирішував судову справу (наприклад, возний у козацький період, що мав здійснювати огляд на місці, результати якого записував у «доношєніях»). А для забезпечення принципу безпосередності щодо судді, який розглядає цивільну справу, то помічник судді

повинен в обов’язковому порядку зробити фотографію оглянутого предмету, що дасть змогу судді особисто вивчити похідний доказ у цивільній справі вже в залі судового засідання.

До речі, якщо дивитися на проблему фотографування речових доказів більш загально, процедуру обов’язкового фотографування речових доказів, на нашу думку, варто поширити на всі речові докази, які залучені для дослідження судом, у тому числі навіть тих, що є в матеріалах цивільної справи. Справа в тому, що рано чи пізно навіть ті речові докази, які залучені в цивільну справу і зберігаються в суді, мають бути повернуті певним особам (детальніше про це в останньому підрозділі цього розділу). Відсутність належних фотографій таких речових доказів за потреби повторної їх оцінки не дасть змогу суду винести обґрунтовану ухвалу чи рішення суду. Звичайно, що їх можна знову витребувати, але якщо вони збереглися. Наприклад, за потреби сторін в оригіналах письмових доказів суд може їх віддати, попередньо зробивши засвідчену суддею копію таких документів (ст. 138 ЦПК України). Чому б не запропонувати аналогічну процедуру для речових доказів? Проведення обов’язкового фотографування речового доказу буде забезпечувати стійку фіксацію доказової інформації, яка з такого доказу вилучатиметься в майбутньому, можливо, не один раз. Крім того, як показує практика, судді дуже рідко залучають предмети матеріального світу як речові докази до матеріалів цивільної справи. Причин цього може бути багато: окрім звичайної габаритності, сюди може додатися значна цінність речового доказу та бажання уникнути відповідальності за його збереження, відсутність камер зберігання речових доказів у більшості судів тощо.

Звичайно, що вказане фотографування речового доказу не буде вважатися його безпосереднім сприйняттям. Але, на відміну від вивчення судового протоколу, який пов'язаний з оглядом речового доказу, воно буде вважатися однією із найкращих форм опосередкованого огляду речового доказу, коли не потрібно використовувати спеціальні знання. Крім того, огляд речового доказу в судовому засіданні не передбачає складення судового протоколу. Чітка фіксація фотографією тих матеріальних властивостей речового доказу, які

підтверджують або спростовують певні обставини цивільної справи, дасть змогу більш обґрунтовано виносити рішення або ухвали у цивільній справі, незалежно від того, на якому рівні розгляду вона знаходиться.

Обов’язкове фотографування всіх речових доказів, якщо їх огляд проводиться в судовому засіданні, слід покласти на судового розпорядника. Останній, за вказівкою судді, що розглядає справу, повинен провести безпосереднє фотографування та роздрукування фотографій до завершення судового засідання. Після ознайомлення присутніх осіб, що беруть участь у справі, з вказаними фотографіями (про що робиться відмітка в журналі судового засідання), вони ухвалою суду мають бути залучені до матеріалів цивільної справи.

Витрати, пов’язані з проведенням обов’язкового фотографування речових доказів, що досліджуються в судовому засіданні (не тільки тим судом, який розглядає цивільну справу по суті, але й судом, який проводить забезпечення речових доказів чи виконує судове доручення щодо збирання речових доказів) слід виокремити в окремий вид судових витрат у ст. 79 ЦПК України.

За характером знань огляд речових доказів може бути поділений на огляд речових доказів з використанням загальних знань та огляд речових доказів із використанням спеціальних знань.

Огляд речових доказів з використанням загальних знань - це такий огляд, який проводиться судом за участі осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи. Названі суб’єкти не володіють спеціальними знаннями для того, щоби вказувати на певні специфічні матеріальні властивості оглянутих об’єктів, оскільки їх можна побачити з використанням тієї інформації, яка є загальнодоступною. У контексті загальнодоступності джерел інформації показовою є цивільна справа про відшкодування вартості матеріальної та моральної шкоди, завданої зіпсування шуби під час її хімчистки, де судом, з посиланням на матеріали сайту «Вікіпедії», вказується на розмежування таких видів хутра, як мутон та цигейка [199].

Огляд речових доказів з використанням загальних знань також буде такий огляд, який проводиться у присутності перекладача та свідка. У першому

випадку спеціальні знання перекладача націлені не на отримання доказової інформації з об’єкта огляду, а здійснення доступним правосуддя для тих суб’єктів, які не володіють мовою судочинства. Тобто важливим тут є мета використання спеціальних знань. Свідкам речові докази можуть пред’являтися тоді, коли вони пов’язані з їхніми свідченнями [76, с. 282].

Важливо під час проведенні огляду речових доказів з використанням спеціальних знань дотримуватися принципу безпосередності, який вимагає особисте ознайомлення з об’єктом огляду. Особисте ознайомлення найкраще сприятиме формуванню як в суду, так і в осіб, що беруть участь у розгляді справи, висновків щодо оцінки речового доказу. Справа в тому, що в результаті особистого огляду інформація, отримана з речового доказу, може бути настільки очевидною, що це дасть змогу всім особам, які беруть участь у справі, та суду цілком адекватно сформувати своє судження стосовно цього доказу. В остаточному результаті це дасть змогу правильно відновити події, оскільки вони траплялися насправді.

Огляд речових доказів з використанням спеціальних знань - це такий огляд, який проводиться судом за участі осіб, які беруть участь у справі та з обов’язковим залученням спеціаліста або експерта.

Відразу слід зазначити, що надання речового доказу експерту для проведення огляду під час здійснення експертизи не буде слугувати способом дослідження власне речового доказу. Вище ми відзначали, що одним із способів дослідження речових доказів у доктрині процесуального права виділяють експертизу речового доказу [94, с. 156-158]. Ми заперечуємо таку постановку питання, оскільки під час проведення експертизи дослідження цього засобу доказування відбувається двома способами: оголошення висновку експерта як процесуального документа в судовому засіданні (ч. 1 ст. 189 ЦПК України) та усне доповнення оголошеного висновку експерта (ч. 2 ст. 189 ЦПК України). Але це не означає, що судовий експерт не проводить огляд речового доказу. Він проводиться, але для формування вже іншого засобу доказування. Крім того, тут не дотримується принцип безпосередності, що притаманний звичайному огляду речових доказів, оскільки під час проведення експертних досліджень в експертних установах ні суду, ні осіб, які беруть участь у справі, немає. Ось чому, якщо огляд речового доказу з використання спеціальних знань здійснюється для того щоби сформувати нове джерело доказування, такий вид огляду речового доказу не можна розцінювати як спосіб дослідження матеріального об’єкту, який має бути проведений щодо речових доказів.

Проте, дійсно можна провести звичайний огляд речового доказу з використанням знань спеціаліста або експерта, де в останньому випадку знання останнього будуть використовуватися для проведення саме дослідження речового доказу, а не здійснення судової експертизи.

Спеціалістом є фізична особа, що володіє навичками або спеціальними знаннями, необхідними для застосування технічних засобів у суді під час слухання справи чи здійснення консультацій у процесі вчинення процесуальних дій. У науці цивільного процесу стверджується, що спеціаліст може виконувати функції консультанта й технічного помічника [42, с. 7]. Як технічний помічник спеціаліст може залучатися для здійснення фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи, відтворення записів та зображень, записаних на електронних носіях тощо. Наприклад, з метою проведення експертизи крові спеціаліст може залучатися для відбору крові від особи. Якщо спеціаліст залучається для надання пояснень зі складних питань, що виникають у процесі розгляду цивільної справи, то ухвалою суду його може бути залучено для надання роз’яснення або висновку [140, с. 19].

Роль експерта в цивільному процесі зводиться до встановлення обставин цивільної справи за допомогою спеціальних знань. Якщо спеціаліст залучається до проведення окремих процесуальних дій, наприклад, огляду речового доказу, то експерт своїм висновком підтверджує наявність чи відсутність певних обставин цивільної справи. Це важливий момент стосовно розмежування експерта та спеціаліста, де висновок останнього не встановлює обставини цивільної справи.

Вище ми вказували, що огляд речового доказу судовим експертом для формулювання свого висновку не слід вважати способом дослідження речового доказу. Водночас, речовий доказ дійсно може даватися на огляд експерту. Зокрема, про це пише ст. 140 та ст. 187 ЦПК України, які вказують, що речові докази пред’являються для ознайомлення експертам. У чому полягає різниця між оглядом речового доказу експертом як способу дослідження та оглядом речового доказу як способу проведення судової експертизи? У першому випадку судовий експерт використовує свої спеціальні знання для виявлення фактичних даних, які можуть бути сприйняті в суді, безпосередньо. В останньому випадку судовий експерт використовує свої спеціальні знання для отримання фактичних даних, які в жодному разі не можуть бути сприйняті судом та особами, що беруть участь у справі безпосередньо. Судовий експерт повинен роз’яснити ці дані, бо органами чуття вони не сприймаються. Зокрема, якщо в цивільній справі була проведена судова експертиза, де один із висновків судового експерта базувався на видозміні певних матеріальних властивостей досліджуваного об’ єкта, то під час роз’ яснення свого висновку судовий експерт може в якості ілюстрації звернути увагу на цю видозміну речового доказу, на підставі якої він робив свій висновок.

Особливістю огляду з використанням загальних та спеціальних знань є те, що він може проводитися як в судовому засідання, так і поза його межами за місцем знаходження речового доказу.

За характером доказової інформації, що міститься в речовому доказі, розрізняють огляд речових доказів із статичною інформацією та огляд речових доказів з динамічною інформацією.

У розділі другому цієї роботи ми писали про класифікацію речових доказів на речові докази з статичною та динамічною доказовою інформацією, де під першими розуміли такі речові докази, де доказова інформація має застиглу форму, а під другими - речові докази, де доказова інформація має здатність видозмінюватися аж до її повного зникнення.

Речові докази із статичною інформацією оглядаються у звичайному порядку й описувати специфіку їх огляду не має потреби.

Стосовно речових доказів із динамічною доказовою інформацією, то їх ми ділили на два підвиди: речові докази з динамічною інформацією, якій надається статична форма, та речові докази з постійно динамічною інформацією. Останній підвид речових доказів стосується аудіозапису та відеозапису, способом дослідження яких є відтворення та демонстрація відповідно (їх ми будемо аналізувати далі - Авт.). А ось щодо першого підвиду - речові докази з динамічною інформацією, якій надається статична форма - у чинному ЦПК України детально розписана процедура огляду речових доказів, що швидко псуються (ст. 141 ЦПК України). Саме щодо цього виду огляду речового доказу в цій класифікації варто розкрити матеріал більш детально.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, продукти та інші речові докази, які швидко псуються (наприклад, деякі види ліків, вакцини тощо) після їх виявлення повинні бути оглянуті негайно. На практиці названі вимоги можуть наштовхнутися на певні труднощі, пов’язані зі строками проведення такого огляду. Оскільки огляд такого виду речових доказів проводиться обов’язково за повідомлення осіб, які беруть участь у розгляді справи, то виникає питання оперативності їх виклику. Окремі практикуючі юристи пропонують вказаним учасникам цивільного процесу в такому разі надсилати телеграму [76, с. 226]. На нашу думку, з цієї ситуації можна вийти по-іншому: закріпити поряд із процедурою інформування осіб, які беруть участь у справі, про їх явку для проведення такого огляду альтернативну процедуру, пов’язану з обов’язковою відеофіксацією огляду речових доказів, які можуть швидко зіпсуватися. Використання останньої процедури має бути здійснене тільки в тому разі, якщо явка тих осіб, які беруть участь у розгляді справи своєчасно об’єктивно буде неможливою. Відеофіксація огляду продуктів та інших речових доказів повинна проводитися таким чином, щоби технічний запис міг достовірно та чітко показати ті матеріальні видозміни (якщо вони мали місце), які сталися з об’єктом огляду.

Отже, для забезпечення інтересів тих осіб, які об’єктивно не зможуть з’явитися для огляду речових доказів, що можуть швидко зіпсуватися, суд повинен здійснити відеофіксацію такого огляду, а не провести його виключно за бажанням, як це вказується в ч. 2 141 ЦПК України.

Огляд речових доказів, які швидко псуються може бути проведений за участю перекладача, свідка, спеціаліста та експерта. Під час огляду суд може застосовувати фотографування та відеозапис (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Якщо продукти або інші речові докази, які швидко псуються, потрібно досліджувати за місцем їх знаходження, то порядок проведення такого огляду визначається за правилами ст. 140 ЦПК, яка стосується огляду доказів за місцем їх знаходження.

Відтворення звукозапису та демонстрація відеозапису. Об’єднання названих способів дослідження речових доказів у єдину групу зумовлене природою аудіозапису та відеозапису, що впливає на специфіку їх дослідження: в обох випадках потрібна спеціальна технічна апаратура. Зокрема, за ч. 2 ст. 188 ЦПК України, відтворення звукозапису й демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, тому що аудіовізуальна інформація, яка перебуває в статичному та невидимому вигляді для суду та учасників процесу, є недоступною для їхніх органів відчуття. Процес відтворення й демонстрація аудіозапису та відеозапису робить таку доказову інформацію доступною для сприйняття органами зору і слуху.

Зазначений спосіб дослідження аудіозапису та відеозапису нібито осторонь ставить цей різновид речових доказів, даючи окремим науковцям підстави сумніватися щодо доцільності їх віднесення до такого виду засобів доказування [77, с. 389]. У попередньому розділі ми аргументовано довели безпідставність таких поглядів.

Дослідження відео- і звукозаписів у судовому засіданні починається з такої процесуальної дії, як відтворення їх змісту [118, с. 509]. Звукозапис досліджується шляхом його прослуховування, а відеозапис - шляхом перегляду та прослуховування. Робиться це для того, щоб були дотримані принципи усності та безпосередності [255, с. 460].

Після прослуховування та/або перегляду аудіозаписів та відеозаписів вказані процесуальні дії обов’язково зазначаються в журналі судового засідання з вказівкою часу їх вчинення та особливостей оголошуваних матеріалів.

Зокрема, журнал судового засідання повинен містити відомості щодо прослуховування звуко- та відеозапису із зазначенням номера аудіокасети або відеокасети, інших носіїв (CD, DVD тощо), їх характерних ознак (наприклад, написів), ознак відтворювальних джерел інформації (найменування технічного засобу: аудіо- або відеомагнітофон, комп’ютер тощо; марка і серійний номер засобу), час початку і закінчення відтворення [255, с. 460].

Після завершення прослуховування/перегляду аудіозаписів та

відеозаписів суд заслуховує пояснення осіб, що беруть участь у розгляді справи. Пояснення названих суб’єктів може стосуватися змісту запису, його доказового значення, окремих фрагментів запису тощо. Якщо це пояснення стосується яких-небудь фактів (наприклад, хто зробив запис, коли вона була зроблена тощо), то силу доказу воно має тільки в тому разі, якщо воно було подане за процедурою допиту свідка (ст. 62 ЦПК України). Під час заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, за певної потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині (ч. 3 ст. 188 ЦПК України). При ініціюванні з боку осіб, які беруть участь у справі, повторного відтворення чи демонстрації запису слід вияснити, які саме факти записом мають бути підтверджені та на що саме слід звертати увагу під час повторного відтворення (демонстрації).

Під час дослідження аудіо- та відеозапису може бути залучено спеціаліста для проведення технічної допомоги (наприклад, якщо носій інформації через виробничий дефект не дає можливості якісно відображати запис) або технічної консультації (наприклад, для вияснення того, чи є запис первісним або похідним).

Якщо виникає потреба з'ясування відомостей, що містяться в матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість, суд може залучити спеціаліста або призначити експертизу (ч. 4 ст. 188 ЦПК України).

Немаловажне значення для дотримання належної процедури дослідження аудіозапису та відеозапису є дотримання прав осіб, яких вони стосуються, якщо йдеться про приватний характер фіксованої у записі інформації. Згідно з ч. 1 ст.

188 ЦПК України, під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень, які містяться у ст. 186 ЦПК України. Ця стаття також відсилає нас до ст. 306 ЦК України, де вказуються ті особи, з дозволу яких має бути досліджені аудіо- та відеозаписи приватного характеру. Так, за ч. 2 ст. 306 ЦК України, листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Тут також зазначено: якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи. Отже, для дослідження аудіозапису або відеозапису приватного характеру потрібна згода того, хто його зробив та кого вона стосується. Наприклад, записаний на диктофон запис телефонної розмови одним із співрозмовників може бути досліджений судом зі згоди виключно обох співрозмовників.

Якщо особи, права на таємницю приватного життя яких охороняється законом, згоди на дослідження доказів не дають, їх дослідження відбувається в закритому судовому засіданні (ч. 3 ст. 6 ЦПК України).

Судовий експеримент. У судовій практиці розгляду цивільних справ виникає необхідність час від часу вчинити таку процесуальну дію, як судовий експеримент.

Експеримент як слідча дія детально описані у кримінальному процесуальному законодавстві України та теорії доказування у кримінальному процесі. Зокрема, слідчий експеримент слугує слідчою дією, сутністю якої є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення шляхом проведення дослідів і випробувань в умовах, максимально наближених до розслідуваної події (ст. 240 КПК України). Слідчий експеримент проводиться за необхідності перевірки версії про певний перебіг події, заснованої на обставинах, встановлених до цього під час розслідування.

У ЦПК України норм, які б давали можливість провести судовий експеримент взагалі та щодо речових доказів зокрема, немає. Але потреба в такому способі дослідження речових доказів є. Зокрема, як зазначав А. О. Власов, ще в радянські часи судовий експеримент у цивільному судочинстві відносно широко застосовується судами. Як правило, судовий експеримент робиться в судовому засіданні, будучи продовженням огляду речових доказів. Ця процесуальна дія найчастіше слугує способом дослідження речових доказів. Одночасно він є способом перевірки інших доказів у справі. Найчастіше судовий експеримент використовується у зв’язку із суперечками про право власності на індивідуально-певне майно. При цьому суд пропонує сторонам або одній з них приміряти предмети одягу, взуття, коштовності тощо. [33, с. 19-20].

Відсутність у нормах цивільного процесуального законодавства України процедури проведення судового експерименту ще не означає, що проводити його не можна. Адже ч. 1 ст. 187 ЦПК України містить відкритий перелік способів дослідження речових доказів: «... оглядаються судом або

досліджуються ним іншим способом.». Окремі науковці, обговорюючи проблему субсидіарного застосування законодавства, де йдеться про посилання на конкретні норми іншої (спорідненої) галузі права, вказували, що, наприклад, потреба в застосуванні кримінальних процесуальних норм може виникнути в цивільному процесі, зокрема, у випадку необхідності проведення судового експерименту [131, с. 379]. Незалежно від того, як виходити із цієї ситуації (субсидіарним застосуванням чи міжгалузевою аналогією), очевидно, що йдеться про прогалину в законодавстві, яку найкраще не переборювати різноманітними способами [227, с. 47-48], а ліквідувати повністю.

Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь 1999 р. містить дві статті, які регламентують проведення судового експерименту (ст.ст. 214-215) [56]. В одній статті визначається мета та підстави проведення судового експерименту. Зокрема, метою є перевірка та уточнення фактів, які мають значення для справи, а підставою - клопотання зацікавлених осіб або ініціатива суду (ст. 214 ЦПК Республіки Білорусь). У ст. 215 ЦПК Республіки Білорусь визначається порядок проведення судового експерименту. Так, судовий експеримент обов’язково проводиться за участю сторін, а за їх відсутності - понятих. За потреби до експерименту можуть бути залучені спеціалісти та особи, які будуть відтворювати дії учасників подій. До відтворення дій має бути відновлена обстановка, у якій за кожною з версій, що перевіряються, відбувалася подія. Кожному учасникові судового експерименту суддя пропонує самостійно відтворити обстановку події і вчинити дії, учасником або очевидцем яких він був. Робиться загальне застереження, що проведення судового експерименту не може проводитися, якщо будуть принижені честь та гідність людей, які беруть у ньому участь, та існуватиме загроза їх здоров’ю. Проведення судового експерименту передбачає складання судового протоколу.

У ст. 215 ЦПК Республіки Білорусь спеціально оговорюється, якщо судовий експеримент має потягнути за собою заподіяння майнової шкоди, то суддя визначає, за чий рахунок вона буде компенсована.

Цивільний процесуальний кодекс Франції 1975 р. також передбачає проведення такої процесуальної дії як «відтворення обстановки» (ст. 179), але детально в самому кодексі ця процедура не описується. У статтях 179-183 тільки описується загальна процедура стосовно перевірки судом доказів за допомогою таких дій, як огляд, оцінка, підрахунок та відтворення обставин. Саме остання процесуальна дія й означає фактично судовий експеримент [144, с. 70].

На нашу думку, чинний ЦПК України також варто доповнити окремою статтею, яка б регламентувала проведення судового експерименту в цивільному процесі. Формулюючи названу статтю, важливо усвідомлювати те, що умови судового експерименту повинні бути такі, які б дозволяли суду за потреби декілька разів провести один і той же експеримент. Він не повинен бути якийсь унікальний, що буде давати можливість провести його виключно один раз.

Виходячи з вищенаведеного, ЦПК України слід доповнити ст. 187і під назвою «Судовий експеримент» з такими змістовними частинами:

«1. Судовий експеримент проводиться з метою уточнення обставин цивільної справи та перевірки доказів. Судовий експеримент відбувається у

формі відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення дослідів чи випробувань»

«2. Підставою проведення судового експерименту є заява осіб, які беруть участь у розгляді справи. У названій заяві має бути зазначено, які саме обставини цивільної справи мають бути уточнені або які докази перевіряються, форма проведення судового експерименту.»

«3. Проведення судового експерименту оформляється ухвалою суду про призначення судового експерименту. В цій ухвалі зазначається, які обставини справи уточнюються або які докази перевіряються, час та місце проведення судового експерименту, форма проведення судового експерименту, особи, які в ньому беруть участь».

«4. Судовий експеримент проводиться за умови обов’язкового повідомлення осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення судового експерименту. За необхідності суд може залучити до проведення судового експерименту свідків, перекладачів, спеціалістів та експертів.»

«5. Проведення судового експерименту допускається, якщо при цьому не будуть принижені честь та гідність осіб, що залучаються до його проведення, не створюється загроза для їх життя та здоров’я. Не допускається проведення судового експерименту, якщо ним завдається шкода особам, які беруть у ньому участь, або навколишньому середовищу. Якщо сторони цивільної справи готові компенсувати матеріальну шкоду, яка завдається під час проведення судового експерименту, фізичним та юридичним особам, то під час надходження відповідних коштів на депозитний рахунок суду судовий експеримент може бути проведений»

«6. Під час проведення судового експерименту обов’язково проводиться відеозйомка дій учасників судового експерименту. За необхідності суд має право провести фотографування, вимірювання, складання планів, схем, креслень та інших матеріалів, необхідними для відображення перебігу судового експерименту, які додаються до матеріалів цивільної справи.»

«7. Про проведення судового експерименту секретар судового засідання складає протокол за правилами ст. 200 цього Кодексу.»

Пред’явлення для впізнання. Пред’явлення для впізнання в теорії криміналістики визначається як слідча дія, яка полягає в пред'явленні особі будь-якого об'єкта з метою його ототожнення або встановлення групової належності з об'єктом, який раніше спостерігався цією особою у зв'язку з обставинами, що мають значення для розслідуваної справи. Іншими словами, потреба у проведенні цієї слідчої дії виникає тоді, коли необхідно встановити, чи є людина або певний об'єкт тими, яких свого часу бачила особа з огляду на факти, що мають зв'язок із розслідуваним злочином і щодо яких вона давала попередні показання [102, с. 450]. Чинний КПК України містить окремі статті, які регламентують пред’явлення для впізнання особи, речей та трупа (ст. 228230).

На нашу думку, потреба в нормативному закріпленні інституту пред’явлення до впізнання в чинному ЦПК України відповідає вимогам часу, оскільки судова практика показує, що потреба в такому способі дослідження речових доказів існує. Зокрема, в одній із цивільних справ про відшкодування завданої шкоди собака відповідача поїв кролів позивача. Одним із доказів, що саме собака відповідача це зробив, були покази свідків зі справи, які бачили, як собака ніс в зубах кроля. Але як саме свідки впізнавали собаку відповідача, у рішенні суду не вказується [190]. Саме за допомогою пред’явлення до впізнання перевіряються пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, покази свідків, висновки судових експертів тощо. Така позиція вже раніше висловлювалася в доктрині цивільного процесу. Зокрема, А.О. Власов підтримує доцільність законодавчого закріплення в нормах цивільного процесуального законодавства норм, які б регламентували впізнання як одну з форм ідентифікації, яка може бути індивідуальною та груповою [33, с. 21]. Відсутність спеціальних норм, які б регламентували процедуру пред’явлення до впізнання, призводить до того, що воно відбувається у спрощеному режимі, негативно впливаючи на достовірність отриманих результатів.

Але помилковим було би вважати, що механістичне перенесення до порядку розгляду цивільних справ процесуальних дій, які стосуються тактико- криміналістичних прийомів, розроблених для потреб досудового розслідування, є правильним. До цієї ситуації слід підходити виважено та не забувати про приватний характер цивільних справ, де панує принцип змагальності, на відміну від публічного характеру кримінальних справ, де панує принцип об’єктивної істини.

Під час вирішення питання законодавчої моделі такої процесуальної дії, як пред’явлення до впізнання, слід відштовхуватися від ЦПК Республіки Білорусь, де окремі статті регламентують пред’явлення до впізнання таких трьох об’єктів, як особа, річ і тварина (ст.ст. 211-213).

Відразу слід визначитися із тим, кому можна пред’явити до впізнання особу або річ. Оскільки в матеріальних відносинах, які виникли до судового розгляду та є предметом вивчення під час вирішення цивільної справи, можуть брати участь не тільки сторони, але і треті особи, то суб’єктом впізнання повинні бути в першу чергу названі учасники цивільного процесу. Оскільки їхні дії можуть вчинятися у присутності певних суб’єктів, то суб’єктом впізнання може бути також свідок [56]. Причому цих суб’єктів варто попередньо опитати, за якої ситуації вони бачили відповідну особу чи річ, які пропонуються для впізнання, з’ясувати, чи запам’ятали вони їхні характерні ознаки або інші особливості, за якими можна ідентифікувати об’єкти впізнання.

Для того, щоби впізнання, яке здійснюють сторони або треті особи мало доказове значення, треба, щоби ці суб’єкти впізнання до початку його проведення дали згоду допитати себе як свідки і, таким чином, були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення. За умови відсутності такої згоди пред’явлення до впізнання не повинно проводитися. Адже «пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (ст. 184 ЦПК України), не можуть

використовуватися як засіб доказування» [166]. Щодо свідка, то вчиняти дії, пов’язані з впізнання особи або певного майна, є його обов’язком, від якого він

може відмовитися тільки у випадках наявності перешкод для допиту (ст. 5152 ЦПК України).

Об’єкт впізнання пред’являється до впізнання обов’язково у групі однорідних об’єктів, мінімальна кількість яких має бути не менше п’яти. Якщо об’єктом впізнання є особа, то їй пропонується на власний вибір у відсутності суб’єкта впізнання зайняти місце серед осіб, які пред’являються до впізнання разом із нею. Можна дозволити впізнання особи і за фотографією у групі фотографій осіб зі схожими обличчями.

Під час проведення впізнання, суб’єкту впізнання категорично заборонено ставити наводячі запитання. Для цього вся процедура пред’явлення до впізнання обов’язково повинна записуватися на відеоапаратуру, щоби можна було проконтролювати дотримання цього положення. Якщо суб’єкт впізнання впізнав особу або певну річ, то йому мають бути завдані запитання, щоби з’ясувати, за якими ознакам він їх впізнав.

За результатами впізнання має бути складений обов’язкового протокол, не пізніше наступного дня після проведення пред’явлення до впізнання та підписаний всіма особами, які брали у ньому участь. Сам протокол та відеозапис проведення пред’явлення до впізнання повинні бути залучені до матеріалів цивільної справи.

Деякі країни під час проведення цієї процедури в цивільному процесі передбачають можливість передбачити режим інкогніто для суб’єкта впізнання, якщо є яка-небудь особиста небезпека для нього (наприклад, ст. 212 ЦПК Республіки Білорусь). На нашу думку, названий режим для цивільного процесу застосовувати не варто, оскільки навіть при закритому слуханні цивільної справи всі учасники процесу один одного добре знають. Крім того, недоречно запрошувати понятих під час проведення процедури впізнання, оскільки цивільний процес є гласним і змагальним, де сторони один одного ефективно контролюють для недопущення зловживань, а їх усіх у судовому засіданні, де має бути проведено впізнання, контролює сам суд.

Окремі науковці виділяють такі способи дослідження речових доказів, як «проведення експертизи» та «відеоконференція» [94, с. 156-158].

Щодо проведення експертизи стосовно речового доказу, ми вже аргументували, що це не можна розглядати як спосіб дослідження судового доказу, оскільки в остаточному разі спосіб дослідження буде зачитання висновку судового експерта або усне доповнення судовим експертом свого висновку. Об’єктом експертизи буде сама річ, але об’єктом оцінки буде процесуальний документ.

Стосовно відеоконференції, то вона також не може розцінюватися як спосіб дослідження речового доказу, оскільки, згідно зі ст. 158і ЦПК України, у режимі відеоконференції окремий учасник цивільного процесу може взяти участь в судовому засіданні, де проводиться та чи інша процесуальна дія. Тобто якщо у судому засіданні проводиться огляд речового доказу, то участь у ньому, наприклад, відповідача в режим відеоконференції спосіб дослідження доказу змінювати не буде. Ним залишається огляд, а відеоконференція виступатиме окремим процесуальним аспектом процедури проведення такого огляду.

Отже, розглянувши матеріал стосовно дослідження речових доказів, варто відзначити, що серед важливих способів дослідження речових доказів слід відзначити огляд, відтворення звукозапису, демонстрацію відеозапису, судовий експеримент, пред’явлення до впізнання. Перелік названих способів дослідження речових доказів у чинному ЦПК України слід залишити відкритим, щоби не створювати перепони щодо використання інших способів дослідження речових доказів, що слабо представлені в сучасній судовій практиці розгляду та вирішення цивільних справ (наприклад, освідування) або можуть бути представлені в майбутньому у зв’язку з розвитком науково- технічного прогресу.

3.3.

<< | >>
Источник: ЗЕЛЕНЯК Артур Степанович. ВИКОРИСТАННЯ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ ТА ВИРІШЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Ужгород - 2014. 2014

Еще по теме Дослідження речових доказів у цивільному процесі:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -