<<
>>

В И С Н О В К И

Аналіз чинного цивільного процесуального законодавства України, вивчення наукових праць як іноземних, так і вітчизняних авторів, дослідження сучасного апеляційного провадження ряду країн ближнього і дальнього зарубіжжя, а також досвіду дореволюційного російського апеляційного провадження, яке діяло і на території України, дає можливість зробити висновок про те, що апеляційне провадження є, по-перше, повторним розглядом справи по суті судом вищої (другої) інстанції, а, по-друге, є контрольною стадією здійснення правосуддя, яка забезпечує перевірку вищим судом рішення суду першої інстанції.

У зв’язку з цим в залежності від умов апеляційне провадження може бути реалізовано лише як перевірочна інстанція або як перевірочна і наглядова інстанція одночасно.

В першому випадку це може мати місце при неповній апеляції тоді, коли суд апеляційної інстанції не допустив надання нових доказів, що характерно для цивільного процесу ФРН, або при повній апеляції, коли апеляція направлена лише на скасування рішення суду першої інстанції, що передбачено цивільним процесом Франції.

Другий випадок носить більш поширений характер, оскільки уявляє собою класичний зразок апеляційного провадження, що характерно для цивільного процесу України.

Дослідження положень апеляційного провадження України, які передбачені Главою 40 Цивільного процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що за своїм змістом апеляційне провадження в цивільному процесі України є нічим іншим, як неповною апеляцією, яка дає можливість здійснювати як перевірку рішення суду першої інстанції, так і повторний перегляд справи по суті.

Тому апеляційне провадження в Україні необхідно розглядати як самостійний, звичайний спосіб оскарження, направлений на перегляд справи або скасування рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу.

На підставі апеляційної скарги сторони, яка вважає, що її права порушені рішенням суду першої інстанції, розгляд справи переноситься до суду вищої (апеляційної) інстанції.

У зв’язку з цим в залежності від виду закріпленої в законодавстві апеляції, апеляційний суд здійснює певні процесуальні дії, які направлені на перегляд справи або перевірку рішення суду першої інстанції.

Для здійснення права на апеляційне оскарження необхідна наявність об’єктивних, суб’єктивних і формальних передумов, які визначені цивільним процесуальним законодавством України.

Принципи диспозитивності і змагальності є основоположними принципами апеляційного провадження, яке неможливе без запровадження цих принципів.

Можливість надання в суді апеляційної інстанції нових доказів знаходиться в залежності від виду апеляції – повної або неповної, а також від об’єму повноважень суду апеляційної інстанції.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в межах доводів апеляційної скарги. Як правило, суд апеляційної інстанції не повинен погіршувати положення особи, яка подала апеляційну скаргу, і виходити за межі доводів апеляційної скарги.

Згідно процедури апеляційного провадження України в суді апеляційної інстанції, за загальним правилом, не допускається пред’явлення нових вимог. Разом з тим, до апеляційного суду можуть бути надані нові доводи, клопотання та додаткові докази.

Право суду апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, змінити його або ухвалити нове рішення є характерним повноваженням апеляційного суду. Право суду апеляційної інстанції скасувати рішення і направити справу для нового розгляду і винесення рішення до суду першої інстанції залежить від виду закріпленої в законодавстві апеляції.

При всій схожості і відмінності апеляційного провадження, яке передбачено законодавством різних країн, головною рисою цього правового інституту є те, що можливість оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку є додатковою гарантією перевірки законності, обґрунтованості і справедливості постановленого судом першої інстанції рішення.

Порівняння характерних рис, які властиві апеляційному провадженню, дає підстави для наступних висновків:

- основним об’єктом оскарження в апеляційному провадженні є рішення або ухвала суду першої інстанції, що не набрали чинності;

- основними суб’єктами оскарження є сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи в суді першої інстанції;

- апеляційне провадження порушується лише у зв’язку з подачею апеляційної скарги або апеляційного подання прокурора, які подаються в письмовій формі;

- справа за апеляційною скаргою (апеляційним поданням прокурора) переноситься на розгляд суду вищої (апеляційної) інстанції;

- суд апеляційної інстанції здійснює перевірку як фактичної, так і правової сторони справи;

- суд апеляційної інстанції обмежений при розгляді справи не лише доводами апеляційної скарги, а і пред’явленими вимогами в суді першої інстанції;

- в апеляційному провадженні можуть бути надані сторонами і досліджені апеляційним судом нові докази, які не розглядалися в суді першої інстанції лише у випадках, передбачених статтею 301 частиною 2 ЦПК України;

- суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, що мають значення для справи, як на підставі наявних в справі матеріалів, так і на підставі нових матеріалів справи, і в результаті цього змінювати або ухвалювати нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

- суд апеляційної інстанції може скасувати рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що є характерним для неповної апеляції, яка запроваджена в Україні;

- суд апеляційної інстанції може, не здійснюючи повторного перегляду справи по суті, обмежитись лише перевіркою рішення суду першої інстанції, але перелік цих випадків, передбачених статтею 307 ЦПК України, розширеному тлумаченню не підлягає.

Слід також зазначити, що закріплене в цивільному процесуальному законодавстві України апеляційне провадження потребує здійснення подальших послідовних дій, направлених на вдосконалення вітчизняного порядку оскарження судових рішень в апеляційному порядку.

Однак це необхідно здійснювати з урахуванням того, що класична модель оскарження судових рішень передбачає подвійне оскарження, яке, до речі, знайшло своє закріплення навіть в статті 129 пункті 8 Конституції України, згідно якої в Україні забезпечується апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Посилання деяких юристів на те, що в статті 125 Конституції України, на їх думку, “чітко визначена система судів загальної юрисдикції”, яку, як вони вважають далі, “складають місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України, а створення касаційного суду не передбачено”, не заслуговує на увагу, оскільки в Конституції України зазначені суди не поєднанні в закінчену систему судів загальної юрисдикції, яка будується за принципами, визначеними Конституцією України, а відсутність посилання в Конституції України на касаційний суд є також свідченням того, що сама система судів загальної юрисдикції в Конституції України не визначена.

Аналіз конституційних принципів побудови системи судів загальної юрисдикції дає підстави для висновку, що принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, що закріплено у ст..133 Конституції України. Принцип територіальності повинен органічно поєднуватись із принципом спеціалізації. Система судів загальної юрисдикції безперечно має використовувати переваги спеціалізації. Причому не лише у площині організаційної розбудови, а й у процесуальному аспекті здійснення правосуддя. Принципи територіальності і спеціалізації поєднані ідеєю єдності і цілісності судової системи.

Виходячи із конституційних принципів розбудови системи судів юрисдикції, в Законі України “Про судоустрій України” (пункт 3 частини 2 статті 18, статей 32-37, підпункту 5 пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення”) передбачена така система судів загальної юрисдикції, яка в повній мірі відповідає процедурі розгляду справ: у першій інстанції, в апеляційному і касаційному порядку, що забезпечує апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Що стосується пропозиції деяких юристів про доцільність утворення у складі судових палат загального апеляційного суду судових комісій для розгляду справ в апеляційному і касаційному порядку, то це буде протирічити правовій природі апеляційного суду, суть якого полягає в повторному перегляді судових рішень, які не набрали чинності.

Слід зазначити, що в процесі застосування Закону України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 року виявлені певні розбіжності та недоліки, які необхідно врахувати при підготовці нового Цивільного процесуального кодексу України, а саме:

- виключити частини 4, 5, 6 статті 17 ЦПК України, оскільки окрема думка судді апеляційного суду не може бути підставою для перегляду судового рішення, а тому запроваджувати механізм розгляду окремої думки не має підстав;

- доповнити ЦПК України статтею 202-2 ЦПК “Порядок постановлення рішення”, яку викласти в такій редакції: “Суди України постановляють рішення Іменем України.

Судове рішення постановляють судді, які входять до складу суду в даній справі, а при одноособовому розгляді справи суддею, який розглядав дану справу.

Судове рішення постановляється більшістю голосів при колегіальному розгляді справи.

Після розгляду справи негайно оголошується резолютивна частина рішення, яка підписується відповідно всім складом суду або суддею і приєднується до справи.

В разі оскарження рішення суду або за заявою сторони чи інших осіб, які мають право на оскарження рішення суду, виготовляється мотивоване рішення в порядку, передбаченому ст..203 ЦПК України”.

- Статтю 203 ЦПК України доповнити п.8 “а”, в якому зазначити, що в мотивувальній частині рішення повинні бути наведені докази, на яких ґрунтуються висновки суду, а також доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази.

Крім того, останню частину статті 203 ЦПК України викласти в іншій редакції, в якій передбачити, що в разі оскарження рішення суду або за письмовою заявою, що подається протягом 10 днів з дня проголошення резолютивної частини рішення, сторони чи інші особи, яка бере участь у справі, а також особи, яка не брала участь у справі, коли суд вирішив питання щодо її прав та обов’язків.

Суд у триденний строк з дня заявлення вимоги виготовляє мотивоване рішення, яке є окремим процесуальним документом, оформленим відповідно до вимог цієї статті.

- В статті 290 ЦПК України передбачити, що право апеляційного оскарження мають також особи, які не брали участь у справі, коли суд вирішив питання щодо їх прав та обов’язків.

- Останню частину статті 299 ЦПК України виключити.

Крім того, статтею 299 ЦПК України доповнити положенням про те, що якщо при підготовці апеляційного розгляду справи будуть виявлені обставини, які перешкоджають розгляду справи в апеляційній інстанції і не можуть бути усунуті на цій стадії процесу, суддя одноособово виносить ухвалу про повернення справи до суду першої інстанції для виправлення недоліків.

- Статтю 300 ЦПК України викласти в такій редакції: “Після проведення необхідних підготовчих дій суддя одноособово постановляє ухвалу про їх закінчення і про призначення дати розгляду справи в судовому засіданні і не пізніше місячного строку з дня винесення цієї ухвали. Канцелярія суду невідкладно надсилає повідомлення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання”.

- Доповнити статтю 305 ЦПУ Кураїни положенням про те, що суд апеляційної інстанції має право повернути справу до суду першої інстанції без розгляду, якщо будуть виявлені обставини, які перешкоджають розгляду справи в апеляційній інстанції.

- Доповнити ЦПК України статтею 309-1 в якій передбачити підстави для зміни рішення суду першої інстанції, чого взагалі немає в ЦПК України.

- Доповнити статтю 314 ЦПК України пунктом 9-1, яким передбачити, що суд наводить докази, на яких ґрунтуються висновки суду, а також доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази.

У зв’язку з чим виключити останню частину статті 314 ЦПК України.

Слід звернути увагу і на ту обставину, що зміни до ЦПК України, які внесені у 2002 році, позбавили велику кількість громадян права на касаційне оскарження рішень, які попередньо не оскаржувалися до апеляційного суду, що також необхідно негайно виправити при підготовці нового ЦПК України.

<< | >>
Источник: Чернушенко Єлізавета Антонівна. АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса – 2003. 2003

Еще по теме В И С Н О В К И:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -