Взаємодія слідчого з учасниками кримінального провадження під час застосування тимчасового доступу до речей і документів

За загальною статистикою, серед клопотань, які розглядаються слідчими суддями під час досудового розслідування, близько 70 % становлять саме клопотання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового доступу до речей і документів.

як з метою встановлення обставин вчиненого злочину, так і винних осіб у його вчиненні.^[80] Однак неоднозначні підходи науковців і практиків до розуміння, а отже й правозастосування досліджуваного інституту створюють певні складнощі у практичній діяльності правоохоронних органів і суду. У зв'язку з цим виникає потреба у поглибленому вивченні інституту тимчасового доступу до речей і документів, що обумовлює актуальність розглядуваних питань.

Загальною метою тимчасового доступу до речей і документів є збирання доказів та встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Тобто мета його проведення збігається з метою слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, проте процесуальний порядок їх здійснення відрізняється.

У положенні ч. 1 ст. 159 КПК України закріплено три способи здійснення тимчасового доступу до речей і документів, зокрема: ознайомлення з ними; виготовлення копій; вилучення речей і документів (здійснення їх виїмки). Кожен із перерахованих способів має свої особливості, насамперед у частині здійснення та фіксування, які слід брати до уваги під час їх правозастосування. Зокрема, закон вимагає залишення опису лише у разі вилучення речей і документів. Разом із тим, у КПК Україні взагалі не передбачено вимоги щодо складання протоколу тимчасового доступу до речей і документів. З цього питання в юридичних джерелах зустрічаються різні позиції.

застосування тимчасового доступу до речей і документів, не передбачено складання такого протоколу.^[82]

Таким чином, зважаючи на необхідність документального закріплення доказів, вважаємо позитивною практику тих слідчих, які складають означений протокол, оскільки: по-перше, це є свідченням проведення тимчасового доступу до речей і документів; по-друге, відсутність фіксації ходу і результатів проведення процесуальної дії веде до визнання отриманих доказів недопустимими. У такому разі опис буде додатком до протоколу, що відповідає положенням ст. 105 КПК України, тому слідчому, прокурору слід неухильно дотримуватися вимог указаної статті.^[83]

Якщо ж тимчасовий доступ до речей і документів здійснено способом ознайомлення з ними, то слідчому, прокурору також слід скласти протокол про це, після чого він долучається до матеріалів кримінального провадження. У протоколі про ознайомлення з речами чи документами вважаємо за необхідне відобразити точну назву речі чи документа та сторінки, з якими ознайомлювалися. При його складанні слід дотримуватися вимог ст. 104 КПК України.

У випадку здійснення тимчасового доступу до речей і документів шляхом копіювання документів слідчому, прокурору також доцільно складати протокол, а перелік скопійованих документів відобразити в описі, який буде додатком до протоколу.

Проте чинний КПК України не містить спеціальних вимог до складання опису, крім зазначення у ньому переліку вилученого. Опис, як документ, повинен бути оформлений у відповідності до загальних вимог до паперового документа. У даному випадку метою складання опису є фіксація проведення процесуальної дії у кримінальному провадженні.

Слід пам'ятати, що КПК України не дозволяє слідчим доручати виконання ЗЗКП оперативним працівникам (ст.

Разом із наведеним важко не звернути увагу, що слідчому, прокурору вкрай необхідна допомога працівників оперативних підрозділів при виконанні ухвал слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів. У зв'язку з цим існує практика надання ухвалою слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів дозволу на її виконання слідчому, прокурору та одному або кільком працівникам оперативного підрозділу із зазначенням їх прізвищ, імен та по батькові, на підставі відповідного прохання, викладеного у клопотанні про тимчасовий доступ до речей і документів. Також існує практика надання слідчим суддею права слідчому доручати здійснення тимчасового

доступу іншим працівникам правоохоронних органів за дорученням або постановою цього слідчого.^[84]

Правовим підґрунтям вказаного слугує віднесення законодавцем ст.

Серед іншого, однією з причин відмови в задоволенні клопотань стало невиконання вимог ч. 2 ст. 93 КПК України при зверненні до слідчих суддів. В інших випадках у клопотаннях недостатньо аргументовано подальше використання отриманих у ході проведення тимчасового доступу до речей і документів даних як доказів у кримінальному провадженні.^[87]

Поряд із викладеним, слідчі судді також припускають порушення положень КПК України. Наприклад, ухвалою слідчого судді Куп'янського міськрайонного суду Харківської області у кримінальному провадженні № 12015220370003161 від 13.12.2015 за ознаками вчинення кримінального правопорушення — злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, оперативному співробітнику Куп'янського ВП ГУНП України в Харківській області за дорученням слідчого надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів.

У той же час, згідно з пунктом 17.2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 05.04.2013, особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов’язана згідно з ч. 1 ст. 165 КПК України надати тимчасовий доступ до визначених в ухвалі речей або документів особі, вказаній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду, або ж особі, уповноваженій на здійснення тимчасового доступу на підставі доручення слідчого.^[89] З контексту змісту наведеного листа ВСУ вбачається, що слідчий наділений повноваженням надавати іншій особі доручення на здійснення тимчасового доступу до речей і документів, що явно суперечить вимогам КПК України і не може бути реалізовано на практиці.

Подібна позиція суддів ВССУ висловлена в узагальненій судовій практиці щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме вказано, що оперативні підрозділи мають право звертатися до слідчих суддів першої інстанції з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів у порядку, встановленому ст.ст.

Отже, можна констатувати, що положення наведених листів суперечать вимогам КПК України, що ставить під сумнів отримання в такий спосіб доказів, адже вони є недопустимими і не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, а також на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).

Принагідно слід відмітити той факт, що в умовах дії чинного КПК України в слідчих підрозділах Національної поліції склалася практика доручення одному слідчому виконання однорідних ЗЗКП, зокрема це стосується проведення тимчасового доступу до речей і документів у операторів мобільного зв’язку. Так, слідчого, що спеціалізується на проведенні цього заходу, включають до слідчої групи в усіх провадженнях, де необхідно його провести. Ця процесуальна дія пов’язана з виїздом до м. Києва, що потребує часу та матеріальних ресурсів. Слідчий виїжджає по мірі накопичення нереалізованих ухвал слідчого судді щодо здійснення тимчасового доступу до речей і документів у операторів мобільного зв’язку. Нерідко таких ухвал буває

досить багато. В такому випадку доречно створити СОГ у всіх відповідних кримінальних провадженнях, до складу якої включити оперативного працівника. Така необхідність та доцільність зумовлена тим, що слідчий разом із працівником оперативного підрозділу встигнуть за один робочий день скласти всі описи за результатами вилучення роздруківок телефонних з'єднань. При цьому саме слідчий, як особа уповноважена законом на здійснення вказаної процесуальної дії, підпише ці описи, а оперативний працівник проставить свій підпис як учасник, що залучався для її проведення.

Як бачимо, коли закон не передбачає взаємодію, у необхідних випадках доречно відшукувати шляхи подолання законодавчих прогалин. Це зумовлено практичними потребами сьогодення, що загалом не суперечить вимогам КПК України, але якнайкраще сприяє досягненню завдань кримінального провадження, а саме швидкості та повноті розслідування.

До того ж варто дотримуватись правила, що ефективна взаємодія можлива лише тоді, коли між працівниками відповідних органів і підрозділів є взаєморозуміння. В іншому разі взаємодія, яка навіть передбачена чинним законодавством, без бажання здійснювати її на рівні виконавців не буде мати позитивного результату для розслідування кримінального провадження.

Окремо звернемо увагу на порядок застосування тимчасового доступу до речей і документів у складі слідчої групи. Зокрема, згідно з положеннями статей 39, 40 КПК України, слідчі, які проводять досудове розслідування конкретного кримінального провадження у складі слідчої групи, створеної керівником органу досудового розслідування, мають однакові повноваження щодо проведення процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні. У такому випадку у клопотанні старшого слідчої групи про проведення тимчасового доступу до речей і документів необхідно було б вказувати прізвища всіх слідчих, які входять до складу слідчої групи (на випадок можливого захворювання кого-небудь з них, виїзду у відрядження тощо), що було б підставою для слідчого судді доручити такі дії усім слідчим слідчої групи для виконання вказаного.

Відповідно до положень статей 164, 165 КПК України, виконати ухвалу суду, слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів має право тільки та особа, прізвище, ім'я та по батькові якої вказано в ухвалі. Таким чином, якщо ж в ухвалі слідчого судді, суду вказано прізвище, ім'я та по батькові конкретного слідчого, якого включено до складу слідчої групи, то правом виконати ухвалу слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів наділений лише той слідчий, який вказаний в ухвалі.

Отже, на наш погляд, слідчий суддя при винесенні ухвали про надання дозволу про тимчасовий доступ до речей і документів може зазначити одночасно декількох працівників поліції лише в тому випадку, коли ними є слідчі, які включені до слідчої групи та прізвища яких зазначалися у відповідному клопотанні старшого слідчої групи. Вважається, що прізвище працівника оперативного підрозділу в ухвалі слідчого судді вказуватися не може, оскільки, як ми вже відмічали, така особа може виконувати лише доручення з проведення слідчих (розшукових) або негласних слідчих (розшукових) дій.

Особливості здійснення тимчасового доступу до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку

Відповідно до вимог другого абзацу ч. 1 ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, без їх вилучення. Виняток із цього загального правила становлять лише речі і документи, зазначені у ст. 161 КПК України, а саме: листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв'язку з наданням правової допомоги; об'єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією. Поряд із тим, у ст. 162 КПК України закріплений чіткий перелік речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, з огляду на що законом передбачений спеціальний порядок доступу до них.

Вказаний різновид тимчасового доступу до речей і документів розповсюджений під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 212 КК України, — ухилення від сплати податків. Слідчий отримує ухвалу в порядку ст. 159 КПК України, яка дозволяю йому у сторони кримінального провадження вилучити все, що тільки зможе, насамперед документи, комп’ютери, прилади зв'язку та ін. При цьому трапляються випадки, коли як клопотання слідчого, прокурора, так і ухвала слідчого судді містить грубі порушення вимог ч. 2 ст. 159 КПК України. Наприклад, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області надано старшому слідчому з ОВС першого відділу фінансових розслідувань слідчого управління ГУ ДФС у Донецькій області тимчасовий доступ до речей, а саме: ноутбука «ASUS»; системного блока чорного кольору з написом Frime; системного блока чорного кольору з написом Frime; системного блока чорного кольору з написом Frime; системного блока червоно- чорного кольору; системного блока чорного кольору з написом Frime; системного блока чорного кольору з написом Frime; печатки ТОВ «Росьфарм» «Для документів»; печатки ТОВ «Росьфарм» «Для накладних»; системного блока «Everest» № SU 698748 чорного кольору; системного блока чорного кольору з написом Frime; системного блока чорного кольору з написом FrimeCom; системного блока чорного кольору з написом FrimeCom^[92]. Але колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області скасувала дану ухвалу і визнала, що органом досудового розслідування та слідчим суддею були грубо порушені вимоги ч. 2 ст. 159 КПК України, оскільки серед речей, до яких слідчий суддя надав тимчасовий доступ, більшість відноситься до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку.

Варто зауважити, що частинами електронної інформаційної системи, як правило, можуть бути: база даних,

система управління базою даних, клієнтське програмне забезпечення тощо.

Стосовно ж здійснення тимчасового доступу до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, то в цьому випадку слідчий залишає інформацію, що міститься в них, оскільки робить копії цієї інформації. У разі неможливості здійснення копіювання інформації з технічних причин, у тому числі зашифрованої, вилучення інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку проводиться у межах граничного строку, передбаченого КПК, та має бути таким, що дає достатньо часу для дешифровки та/або огляду інформації, після чого вони повинні бути якнайшвидше повернуті володільцю, окрім випадків, визначених у ч. 1 ст. 100 КПК України (ст.ст. 160-166, 170-174).

Копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, мають вилучатися з використанням програмно-апаратних комплексів, які мають позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері технічного захисту інформації. У такому разі фактичні дані, отримані шляхом копіювання з використанням зазначених комплексів, слід вважати допустимим доказом у кримінальному провадженні.

З метою забезпечення ефективного проведення зазначеної процесуальної дії, яка є вкрай специфічною та потребує особливих знань, доцільним є залучення до її проведення спеціаліста та/або представника уповноваженого (спеціалізованого) оперативного підрозділу Національної поліції чи Служби безпеки України, який діє з дотриманням вимог положень ст. 41 КПК України.^[93]

У випадку відмови володільця добровільно виконати ухвалу про тимчасовий доступ до електронних інформаційних

систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку слідчий, прокурор звертається з клопотанням про проведення обшуку. Дозвіл на проведення обшуку задовольняється судами за умови надання слідчим доказів та обґрунтувань вчинення злочину і доведеності, обґрунтованості, виправданості заходів впливу з огляду на ступінь тяжкості кримінального порушення. У клопотанні слідчого про обшук повинна міститися вичерпна інформація про конкретні речі, документи, а також осіб, яких планується відшукати. Дана інформація обов'язково повинна дублюватись в ухвалі слідчого судді.

Під час проведення обшуку має бути залучений спеціаліст, який володіє знаннями щодо особливого порядку зняття інформації з серверного обладнання і який міг би визначити конкретне серверне обладнання, котре підлягає вилученню. Таке тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду згідно з положеннями ст. 168 КПК України.^[94]

Звернемо увагу на те, що під час обшуку якихось особливостей вилучення електронних інформаційних систем або їхніх частин, мобільних терміналів систем зв'язку чинне кримінальне процесуальне законодавство не передбачає. А ось стосовно тимчасового доступу (ст. 159 КПК України) до електронних інформаційних систем або їхніх частин, мобільних терміналів систем зв'язку чітко передбачено, що необхідно знімати копію інформації, яка в них міститься, а не вилучати їх. Згідно з ч. 7 ст. 236 КПК України, слідчі, вилучаючи речі (у даному випадку це серверне обладнання), повинні оглянути його та встановити обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ або документ, вилучений тимчасовим доступом, зберігається у сторони кримінального провадження, яка його вилучила. Сторона кримінального провадження повинна зберігати вилучене у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор зобов’язані оглянути, сфотографувати та докладно описати у протоколі огляду речові докази, які вилучені.

На підставі вимог ч. 2 ст. 100 КПК України сторона обвинувачення здійснює зберігання речових доказів за правилами, передбаченими Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.^[95] З-поміж іншого, у пунктах 3, 7 вказаного Порядку закріплено, що речові докази, за винятком документів, які зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, повинні бути належним чином упаковані та опечатані; спосіб упаковки повинен забезпечувати неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речових доказів від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення; вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові докази зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження; речові докази, в тому числі документи, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об’ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що

обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією.

Отже, можемо констатувати, що положення чинної глави 15 КПК України потребують відповідних змін і корективів. Вважаємо, що сформовані нами пропозиції та рекомендації щодо застосування інституту тимчасового доступу до речей і документів у подальшому будуть сприяти підвищенню професійного рівня працівників слідчих підрозділів Національної поліції України, а також забезпечать одноманітне його правозастосування.

Інструкцією про порядок виконання органами Національної поліції ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, затвердженою наказом МВС України від 13.07.2016 № 654 (далі — Інструкція № 654).^[96]

Структурний підрозділ, який буде здійснювати контроль за виконанням підозрюваним обов’язків, покладених у зв'язку із застосуванням домашнього арешту, визначається начальником органу Національної поліції. На практиці частіше такі функції виконують дільничні офіцери поліції, рідше — оперативні працівники. Після цього керівник структурного підрозділу зобов’язаний поставити на облік підозрюваного і забезпечити контроль за його поведінкою.

Відповідно до положень підпункту 4 пункту 2 розділу ІІІ Інструкції № 654, поліцейський, якому доручено здійснювати безпосередній контроль за поведінкою підозрюваного, повинен протягом доби з моменту внесення відомостей до комп’ютерного обліку про поставлення на облік підозрюваного письмово поінформувати слідчого. Копію листа-повідомлення поліцейський долучає до контрольно-наглядової справи. У листі-повідомленні слідчому зазначається про службову необхідність письмового (факсимільним зв’язком, каналами електронної пошти) сповіщення органу Національної поліції про: а) виклик особи або надання їй дозволу на виїзд із населеного пункту — завчасно, але не пізніше ніж за добу до дати залишення місця відбування домашнього арешту; б) зміну запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження — невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання інформації про прийняте рішення.

Слід звернути увагу, що у разі неможливості негайного поставлення на облік підозрюваного у зв'язку з відсутністю його за адресою житла, зазначеного в ухвалі слідчого судді, про це письмово повідомляється слідчий.

Періодичність відвідування підозрюваного за місцем проживання визначається начальником органу Національної поліції. Якщо згідно з умовами застосованого запобіжного заходу підозрюваному заборонено залишати житло цілодобово, відвідування його місця проживання повинно здійснюватися не рідше одного разу на 7 днів (пп. 7 п. 2 розділу ІІІ Інструкції № 654).

Поліцейський, якому доручено здійснювати безпосередній контроль за поведінкою підозрюваного, повинен складати рапорт про результати кожного відвідування житла підозрюваного, який після доповіді керівникові органу Національної поліції долучає до контрольно-наглядової справи.

У разі встановлення обставин, що свідчать про порушення підозрюваним покладених на нього обов'язків, поліцейський зобов'язаний:

1) зафіксувати факт порушення покладених обов'язків шляхом складання мотивованого рапорту. Відібрати письмові пояснення з приводу виявлених порушень у підозрюваного, членів його сім'ї, сусідів або інших свідків події за їх згодою. Зміст складеного рапорту та відібраних пояснень доповісти керівникові органу Національної поліції;

2) у разі відсутності підозрюваного за місцем проживання негайно повідомити про це орган Національної поліції та вжити заходів для встановлення місця його перебування;

3) забезпечити невідкладне інформування усно засобами зв'язку, а надалі — письмово про виявлені факти порушень слідчого та прокурора.

Проблемним питанням, яке іноді виникає у практичній діяльності, є виконання домашнього арешту, коли підозрюваний захворів і його слід госпіталізувати. У такому випадку потрібна зміна місця перебування підозрюваного: з його житла на медичний заклад. У положеннях КПК України порядок виконання домашнього арешту за умов, коли особа захворіла та її слід терміново госпіталізувати, не передбачений.

З метою вирішення окресленої проблеми 15 травня 2015 року до ВР України було подано проект Закону України «Про внесення змін до КПК України (щодо забезпечення конституційних прав учасників кримінального провадження при визначенні та застосуванні запобіжних заходів) від № 2870,^[97] в якому пропонувалось закріпити такі положення: «У разі необхідності отримання медичної допомоги, підозрюваний, обвинувачений має право залишати житло, повідомивши орган, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження.... Після одержання такого повідомлення, орган, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, зобов’язаний невідкладно вжити заходів для забезпечення належного контролю за підозрюваним, обвинуваченим у місці надання медичної допомоги та по дорозі до їх розташування». Однак даний законопроект було відкликано, а отже й відповідні зміни до КПК України не внесено, у зв’язку з чим проблема виконання домашнього арешту в разі госпіталізації підозрюваного не вирішена.

У пункті 6 розділу ІІІ Інструкції № 654 указано, що у разі надходження повідомлення про захворювання підозрюваного та поміщення його на стаціонарне лікування до закладу охорони здоров’я начальник органу Національної поліції негайно організовує перевірку зазначених у повідомленні обставин. Перевірка такого повідомлення проводиться у строк, що не перевищує 12 годин з моменту його надходження. Підтверджена інформація про неможливість подальшого перебування підозрюваного в зазначеному в ухвалі житлі надсилається слідчому. Отже, у вказаному нормативно­правовому акті лише вказується, що в разі необхідності у лікуванні підозрюваного поза межами житла, в якому він перебуває під домашнім арештом, після проведення відповідної перевірки про це слід повідомити слідчого.

У контексті наведеного постає питання: чи слід вважати медичний заклад місцем, де можна утримувати підозрюваного під домашнім арештом? Натомість ані в КПК України, ані в Інструкції № 654 відповіді на це питання немає. Для порівняння зазначимо, що згідно з ч. 11 ст. 107 КПК Російської Федерації, якщо за медичними показаннями підозрюваний чи обвинувачений був доставлений до закладу охорони здоров'я та госпіталізований, то до вирішення судом питання про зміну або скасування запобіжного заходу щодо підозрюваного або обвинуваченого продовжують діяти встановлені судом заборони. Місцем виконання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту вважається територія відповідного закладу охорони здоров'я.^[98]

Питання стосовно зміни місця знаходження особи, яка перебуває під домашнім арештом, у разі її госпіталізації неодноразово піднімалось на науковому рівні. Так, М.Й. Вільгушинський та Ю.А. Ліхолєтова позитивно ставляться до того, щоб з урахуванням стану здоров'я підозрюваного чи обвинуваченого місцем його утримання під домашнім арештом був визначений лікувальний заклад.^[99] Аналогічну позицію підтримує і О.Н. Агакерімов,^[100] пропонуючи доповнити ст. 181 КПК України новою сьомою частиною з цього питання.

На наше переконання, внесення таких змін є доцільним, оскільки в разі госпіталізації особи, яка знаходиться під домашнім арештом, змінюється місце її перебування. Втім, на сьогодні таких положень у КПК України не передбачено, і тому постає питання: як діяти слідчому, якого сповістили про госпіталізацію підозрюваного, — чи звертатись до слідчого судді з клопотанням про зміну домашнього арешту на інший запобіжний захід, або ж не звертатись і вважати лікарню місцем виконання домашнього арешту? Зрозуміло, що дана прогалина повинна бути врегульована на законодавчому рівні. Вважаємо, що в такому разі цілком логічно передбачити в КПК України положення, відповідно до якого тимчасовим місцем утримання підозрюваного під домашнім арештом може бути визначено лікувальну установу. Поряд із цим, зміни з цього питання повинні бути внесені і до Інструкції № 654. Зазначений момент потребує невідкладного вирішення, адже він не є суто теоретичним, а безпосередньо стосується правозастосування.

Окрему увагу слід приділити питанню співпраці уповноважених осіб під час виконання ухвали слідчого судді про обрання домашнього арешту в частині застосування до підозрюваних електронних засобів контролю (далі — ЕЗК).

Відповідно до вимог закону, ЕЗК можуть бути застосовані не лише під час домашнього арешту, але й під час обрання інших запобіжних заходів, не пов’язаних із позбавленням волі. Тим часом на практиці найчастіше ЕЗК застосовуються саме під час обрання для особи запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Варто зазначити, що ЕЗК застосовувалися раніше і застосовуються сьогодні до підозрюваних, обвинувачених та засуджених у США, Польщі та в інших державах світу. Наприклад, в Ізраїлі, за клопотанням адвоката, рішення про застосування електронного запобіжного заходу (тобто домашнього арешту) може бути прийнято судом щодо осіб, які перебувають під слідством, котрі зобов’язані носити електронні браслети, що передають сигнал в поліцію про його місце розташування. У Франції, Південній Кореї вони застосовуються як вид покарання, а в Австрії електронні ножні браслети надягають на тих, хто достроково-умовно звільнений та хто був засуджений на терміни до 1 року.^[101] У Швейцарії домашній

арешт здійснюється в якості заходу покарання щодо осіб, які засуджені не більше ніж на три місяці позбавлення волі, а саме застосовується система електронного моніторингу. Сутність останньої полягає в тому, що до засудженого прикріплюється манжета зі спеціальним передавачем з радіосигналом на комп'ютер в офісі управління виконання покарання (у комп'ютер закладено режим для кожного піднаглядного: навчання, робота, будинок, маршрути пересування тощо), а в разі порушення останнім свого розкладу автоматично спрацьовує сигналізація на пульті.^[102]

Відповідно до ч. 2. ст. 195 КПК України, ЕЗК можуть застосовуватися:

1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов'язок;

2) працівниками органу Національної поліції на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Наказом МВС України від 08.06.2017 № 480 затверджено Порядок застосування електронних засобів контролю (далі — Порядок застосування ЕЗК).^[103] Розглядаючи питання взаємодії органів і підрозділів у разі застосування ЕЗК під час досудового розслідування, слід виділити такі основні положення.

Застосування ЕЗК поліцейським, який виконує ухвалу слідчого судді про обрання домашнього арешту.

Поліцейський, який виконує ухвалу, зобов'язаний скласти протокол про застосування ЕЗК із зазначенням часу його активації. Копію зазначеного протоколу слід надіслати до підрозділу ГУНП, на який покладено обов'язок здійснення

електронного моніторингу за місцезнаходженням таких осіб. Крім того, протокол про застосування електронного засобу контролю долучається до матеріалів кримінального провадження.

Якщо досудове розслідування здійснюється слідчими іншого за територіальністю органу поліції або прокуратурою, слідчими органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів безпеки чи органів державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України (далі — детективи НАБУ) протокол про застосування електронного засобу контролю надсилається супровідним листом слідчому того органу чи підрозділу, яким здійснюється досудове розслідування (пп. 6 п. 5 розділу ІІ Порядку застосування ЕЗК).

Якщо підозрюваний відмовляється від закріплення на тілі електронного браслета, про це необхідно зазначити у присутності двох понятих у протоколі про застосування електронного засобу контролю та запропонувати йому надати письмове пояснення із зазначенням причин такої відмови. Про зафіксований факт відмови підозрюваного від виконання ухвали в частині носіння електронного браслета поліцейський телефоном інформує слідчого, прокурора, а протокол про застосування електронного засобу контролю, в якому зафіксовано факт відмови та пояснення (за наявності), невідкладно супровідним листом надсилає слідчому, прокурору для розгляду питання щодо звернення до суду з клопотанням про зміну підозрюваному запобіжного заходу або способу виконання покладеного слідчим суддею обов'язку носити ЕЗК, або відкриття кримінального провадження за фактом невиконання судового рішення (п.п. 7, 5 розділу ІІ Порядку застосування ЕЗК).

Отже, якщо ЕЗК застосовується поліцейським, який виконує ухвалу слідчого судді про застосування домашнього арешту, він зобов'язаний надати копію протоколу про застосування ЕЗК слідчому того органу чи підрозділу, яким здійснюється досудове розслідування. В даному протоколі засвідчується час активації ЕЗК або факт відмови підозрюваного від закріплення на тілі електронного браслета.

Застосування ЕЗК слідчим, якщо підозрюваному обрано запобіжний захід, не пов’язаний із позбавленням волі.

Слідчий органу Національної поліції, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів безпеки, органів державного бюро розслідувань, детектив НАБУ в разі отримання після судового засідання для виконання ухвали слідчого судді про обрання підозрюваному запобіжного заходу з обов’язковим носінням електронного браслета вживає всіх можливих заходів з невідкладного надсилання такої ухвали до територіального (відокремленого) підрозділу поліції за місцем проживання підозрюваного (відповідно до територіальної юрисдикції).

У разі постановлення слідчим суддею ухвали, якою підозрюваному обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з обов’язковим носінням електронного браслета, слідчий, детектив НАБУ невідкладно надсилають таку ухвалу до підрозділу поліції за місцем проживання підозрюваного за допомогою електронної пошти чи засобів зв’язку або доставляють її особисто (п. 6 розділу ІІ Порядку застосування ЕЗК).

У практичній діяльності мають місце факти порушення обов’язків, покладених на підозрюваного у зв’язку із обранням домашнього арешту, пошкодження чи несанкціоноване знімання електронного браслета, відмова або збій в роботі ЕЗК. Так, у 2013 році за допомогою ЕЗК було виявлено 235 порушень обов’язків, покладених на підозрюваних, обвинувачених, у тому числі: 24 випадки ухилення від контролю шляхом умисного зняття електронного браслета; 10 випадків ухилення від контролю шляхом пошкодження ЕЗК; 7 випадків ухилення від контролю шляхом іншого втручання в роботу ЕЗК.^[104] У даному випадку слід урахувати положення, викладені в підпункті 3 пункту 9 розділу ІІ Порядку застосування ЕЗК, а саме те, що поліцейський, якому доручено виконання ухвали про застосування домашнього арешту, повинен у разі порушення підозрюваним, обвинуваченим обов’язків ужити заходів

реагування та про їх попередні результати невідкладно інформувати усно засобами зв'язку, а надалі — письмово слідчого, детектива НАБУ, який здійснює досудове розслідування.

Окрім того, слідчий, а також поліцейський, який виконує ухвалу, повинні співпрацювати зі службовими особами уповноваженого підрозділу ГУНП, на який покладено обов'язок здійснення електронного моніторингу за місцезнаходженням підозрюваного.

Отже, з урахуванням викладеного вище слід підкреслити, що порядок взаємодії органів і підрозділів Національної поліції під час застосування до підозрюваного ЕЗК чітко регламентований на рівні підзаконного нормативного акта. Налагоджена взаємодія слідчого з поліцейським, який виконує ухвалу слідчого судді, з підрозділом ГУНП, на який покладено обов'язок здійснення електронного моніторингу за місцезнаходженням підозрюваного, а також слідчого з іншими підрозділами НП (чергова частина НП, групи реагування патрульної поліції) сприяє ефективному контролю за виконанням покладених на підозрюваного обов'язків або своєчасному реагуванню на сигнал тривоги, що надходить на пульт моніторингу.

Питання для самоконтролю

1. До яких осіб можливе застосування приводу, а до яких — заборонено?

2. На кого покладається обов'язок виконання ухвали про здійснення приводу?

3. Які повноваження має посадова особа у разі невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог?

4. Які способи здійснення тимчасового доступу до речей і документів?

5. Хто може виконувати ухвалу слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів?

6. Яким чином здійснюється тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку?

7. На кого покладається обов'язок виконання ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту?

8. Яка періодичність відвідування підозрюваного за місцем проживання у разі застосування до нього цілодобового домашнього арешту?

9. Який порядок застосування електронних засобів контролю при обранні домашнього арешту?

Рекомендована література:

1. Абламський С. Є. Особливості здійснення тимчасового доступу до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку. Вісник ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка. 2017. № 2 (78). С. 240—241.

2. Абламський С. Є. Окремі питання додержання вимог КПК України при застосуванні тимчасового доступу до речей і документів. Процесуальні та криміналістичні аспекти досудового розслідування: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 14 квітня 2016 р.). Одеса : ОДУВС, 2016. С. 9—10.

3. Агакерімов О. Н. Зміна місця виконання домашнього арешту як проблемний аспект сфери застосування цього запобіжного заходу. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2015. № 4. С. 84.

4. Глобенко Г. І. Тимчасовий доступ до речей і документів як захід забезпечення кримінального провадження. Процесуальні та криміналістичні аспекти досудового розслідування: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 14 квітня 2016 р.). Одеса : ОДУВС, 2016. С. 32—33.

5. Демедюк С. В. Актуальні питання впровадження процесуальних механізмів з протидії розповсюдженню інформації з протиправним змістом в мережі інтернет. Актуальні проблеми досудового розслідування: матеріали міжвідомч. наук.-практ. конф. (Київ, 5 липня 2017 р.). К. : Нац. акад. внутр. справ, 2017. С. 73—77.

6. Дидюк І. Л. Застосування електронних засобів контролю: порівняльний аналіз. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2014. № 1 (32) С. 158.

7. Домбай М. Процесуальні повноваження слідчого та прокурора при забезпеченні тимчасового доступу до документів. Застосування положень КПК України: проблеми та шляхи їх вирішення: збірник матеріалів Всеукр. наук.- практ. конф. (до 3-ї річниці КПК України). Ірпінь : Вид-во Національного університету ДПС, 2015. С. 125—129.

8. Зразки процесуальних документів (досудове розслідування) : наук.- практ. посіб. / О. І. Перепелиця, С. Є. Кучерина, В. В. Федосеев та ін. Харків : Право, 2015. С. 498-500.

9. Канфуі І. Тимчасовий доступ до речей і документів як засіб отримання доказів. Застосування положень КПК України: проблеми та шляхи їх вирішення : збірник матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. (до 3-ї річниці КПК України). Ірпінь : Вид-во Національного університету ДПС, 2015. С.138-142.

10. Кузубова Т. О. Процесуальні аспекти застосування тимчасового доступу до речей і документів стороною захисту. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2016. № 4 (75). С. 89.

11. Кузубова Т. А. Теоретические и прикладные вопросы определения цели временного доступа к вещам и документам. Закон и жизнь. 2016. № 3/3. С. 21-24.

12. Рогатюк І. В. Виконання ухвали про здійснення приводу як передумова оперативного розгляду кримінальних проваджень. Вісник прокуратури. 2013. № 2. С. 41.

13. Савицький Д. О. Підстави та процесуальний порядок застосування приводу у кримінальному провадженні. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1. С. 160.

14. Фаринник В. Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід: процесуальні проблеми застосування та шляхи їх вирішення. Вісник Національної академії прокуратури України. 2014. № 4 (37). С. 80.