ВСТУП

Актуальність теми. Використання оцінних понять є усталеним прийомом законодавчої техніки. Вітчизняний законодавець не поспішає відмовлятися від нього. Порівняльний аналіз КПК України 1960 р.

Неоднаковий рівень правосвідомості правозастосувачів та відсутність законодавчого роз’яснення низки оцінних понять спричиняє різнобій у тлумаченні одних і тих самих оцінних понять (зокрема, «необхідності» - як підстави для об’єднання та виділення матеріалів кримінальних проваджень, «довіри» й «особливої довіри» - як підстав для визначення кількості поручителів тощо).

Припущення про недостатній рівень розуміння численних оцінних понять, часто використовуваних у кримінальному процесуальному праві, було перевірено під час анкетування. З’ясовано, що 64,5% респондентів часто, а 18,0% іноді стикаються з труднощами під час застосування кримінальних процесуальних норм, що містять оцінні поняття. Таким чином, для 82,5% учасників анкетування оцінні поняття тією чи іншою мірою становили проблему.

Значний внесок у дослідження юридичної природи оцінних понять зробили фахівці з теорії права: С. С. Алексєєв, Т. В. Кашаніна, В. М. Косович, А. С. Піголкін, П. М. Рабінович, О. Ф. Черданцев.

З позицій кримінально-правової теорії питання нормативної сутності оцінних понять розглядали Я. М. Брайнін, Р. С. Джинджолія, О. В. Кобзева, В. М. Кудрявцев,

О. В. Наумов, М. І. Панов, В. В. Пітецький, С. Д. Шапченко, О. С. Шумиліна та ін. Різні аспекти цієї тематики у сфері кримінального судочинства висвітлено в працях таких учених, як: С. С. Безруков, Д. К. Василяка, М. М. Гродзинський, Ю. М. Грошевой, А. Я. Дубинський, П. С. Елькінд, О. В. Капліна, Е. Ф. Куцова, П. А. Лупинська, В. Т. Маляренко, П. Г. Марфіцин, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, І.

Проблемам оцінних понять кримінального процесуального права присвячено декілька захищених в Україні дисертаційних робіт, серед яких: І. А. Тітко «Нормативна сутність оцінних понять в кримінально-процесуальному праві України» (м. Харків, 2009 р.), Д. К. Василяка «Застосування оціночних понять та термінів у кримінальному процесі України» (м. Запоріжжя, 2011 р.). На цю саму тематику виконано роботи із загальної теорії права (В. М. Косович, 1996 р.) та окремих правових галузей (А. С. Черноус, 2008 р.; В. А. Біленко, 2012 р.;

О. В. Веренкіотова, 2013 р.; І. В. Турчин-Кукаріна, 2013 р.; О. Г. Глухий, 2013 р.).

Проте багато проблем, які стосуються оцінних понять, є недостатньо дослідженими або дискусійними. Так, детального розгляду потребують питання, пов’язані з використанням цих понять для правової регламентації окремих запобіжних заходів та порядку об’єднання й виділення матеріалів кримінального провадження. Також у зв’язку із закріпленням у КПК України можливості здійснення кримінального провадження на підставі угод виникає необхідність аналізу оцінних понять, які є підставами для відмови в затвердженні угод, зокрема «невідповідність умов угоди інтересам суспільства», «очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань», «обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним».

Зазначені обставини визначають актуальність дослідження аналізованої проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011-2015 роки (затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. №14-10), узгоджується зі Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки (схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 р.

Тема дисертації затверджена вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол № 7 від 25 лютого 2011 р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розкриття правової природи та теоретичної основи використання оцінних понять у кримінальному процесуальному праві. Зокрема тих, які використовуються для регламентації окремих запобіжних заходів, порядку об’єднання та виділення матеріалів кримінального провадження, провадження на підставі угод.

Зазначена мета зумовила необхідність розв’язання таких завдань:

- здійснити аналіз сучасних концепцій оцінних понять;

- дослідити теорію та практику закріплення у кримінальних процесуальних нормах оцінних понять;

- узагальнити правозастосовні помилки у тлумаченні оцінних понять та виокремити заходи щодо запобігання їм;

- вивчити використання оцінних понять для правової регламентації окремих запобіжних заходів та обґрунтування підстав застосування цих заходів;

- розкрити особливості застосування оцінних понять, що використовують для регламентації порядку об’єднання та виділення матеріалів кримінального провадження;

- проаналізувати законодавчу регламентацію та практику застосування оцінних понять, які використовують у кримінальному провадженні на підставі угод;

- розробити пропозиції з удосконалення положень кримінального процесуального законодавства України, що містять оцінні поняття.

Об’єктом дослідження є закономірності формування та застосування норм кримінального процесуального права, що містять оцінні поняття.

Предметом дослідження є оцінні поняття в кримінально-процесуальному праві України.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнофілософські, загальнонаукові, логічні та спеціальні методи теоретичного та емпіричного рівня, основними з яких є діалектичний, логічний, аналітичний, спостереження, моделювання, системний, експериментальний, соціологічний (узагальнення, анкетування, порівняння, статистичної вибірки) та інші.

Системно-структурний метод використано під час вивчення існуючих концепцій оцінних понять, сутності та властивостей оцінних понять, розвитку наукових знань про оцінні поняття, теорії та практики закріплення у кримінальних процесуальних нормах оцінних понять, правозастосовних помилок у тлумаченні оцінних понять (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3); історичний - при аналізі розвитку наукових знань про оцінні поняття (підрозділи 1.1, 1.2); формально-логічний - для розкриття проблем з’ясування змісту оцінних понять у кримінальному процесуальному праві України, попередження правозастосовних помилок під час їх тлумачення (підрозділи 1.1, 1.3); логіко-юридичний - для встановлення змісту оцінних понять в окремих інститутах кримінального процесуального права (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3); соціологічний - для дослідження широкого спектра думок при вивченні практики тлумачення та застосування оцінних понять, врахування позицій практиків та науковців щодо необхідності внесення змін в положення кримінального процесуального законодавства, що містять оцінні поняття (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1,

2.2, 2.3); порівняльно-правовий - для узагальнення оцінних понять вітчизняного і зарубіжного, раніше чинного і діючого кримінального процесуального законодавства, що дало можливість внести конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень КПК України, що місять оцінні поняття (підрозділи 1.2,

1.3, 2.1, 2.2, 2.3); статистичного - виявлення проблем у застосуванні оцінних понять кримінального процесуального права України (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3).

Емпіричну базу дослідження становлять дані вивчення матеріалів 273 судових рішень (розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень), прийнятих судами України впродовж 2008-2015 рр.; результати анкетування 217 осіб, серед яких: 43 - судді місцевих судів, 21 - суддя апеляційних судів, 24 - прокурори, 37 - слідчі прокуратури, 92 - слідчі органів внутрішніх справ (м. Київ, м. Львів, м. Харків, Івано-Франківська, Тернопільська, Запорізька, Рівненська області).

Нормативно-правову та інформаційну основу дисертаційного дослідження становили Конституція України, чинне кримінальне процесуальне законодавство України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, рішення Конституційного Суду України, ЄСПЛ, постанови Пленуму Верховного Суду України, інформаційні листи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, законодавство низки зарубіжних держав, проекти КПК України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійним комплексним дослідженням, у якому на монографічному рівні вперше після прийняття КПК України здійснено аналіз теоретичних і практичних проблем тлумачення та застосування оцінних понять, зокрема в окремих його інститутах. Наукова новизна результатів дослідження міститься в таких положеннях:

уперше:

- аргументовано, що найбільш ефективним підходом до вирішення питання про автентичне тлумачення оцінних понять буде ситуація, за якої примітки, які містять критерії оцінних понять, що найбільш часто зустрічаються у відповідній главі, «очолять» глави КПК України (зокрема у главі 35 доцільно закріпити критерії такого оцінного поняття як «суспільний інтерес»); у тих же випадках, коли у певній статті КПК України використовується різновид оцінного поняття, що не є поширеним, критерії його тлумачення слід зазначити у примітці до цього законоположення;

- обґрунтовано положення, що стосуються підстав застосування запобіжних заходів, при регламентації яких у КПК України використані оцінні поняття (як-от, «загроза громадському порядку», «обґрунтована підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення», «ризик перешкоджання кримінальному провадженню», «ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується»);

- доведено доцільність використання низки оцінних понять (таких як «невідповідність умов угоди інтересам суспільства», «очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань», «обґрунтовані

підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним» та «порушення умовами угоди прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб»), які стосуються застосування угод про примирення та угод про визнання винуватості;

- досліджено оцінне поняття «необхідність» як підставу для прийняття протилежних за своєю суттю рішень про об'єднання та виділення матеріалів кримінального провадження і зроблено висновок про те, що редакція ст.

- зроблено висновок про можливість та необхідність розширення кола суб’єктів, яким неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений може бути переданий під нагляд шляхом залучення до нього «інших осіб, які заслуговують на довіру»;

удосконалено:

- наукові підходи до оптимізації законодавчої лексики (зокрема, норм, що містять оцінні поняття) шляхом узагальнення та систематизації синонімів, які позначають певне поняття, та їх уніфікації;

- аргументацію позицій, згідно з якими особиста порука повинна застосовуватися лише за клопотанням поручителів та згоди особи, щодо якої дається порука, що свідчить про відносини взаємної «довіри» між ними;

- положення про те, що резонансність справи, її висвітлення у ЗМІ, не може бути критерієм «відповідності (чи невідповідності) умов угоди інтересам суспільства»;

- твердження про недоцільність відмови у затвердженні угоди на підставі «невідповідності її умов інтересам суспільства» у зв’язку з наявністю обставин, які обтяжують покарання та негативно характеризують обвинуваченого, якщо такі були повною мірою взяті до уваги сторонами під час узгодження покарання;

набуло подальшого розвитку:

- твердження про можливість укладення угод у провадженнях щодо злочинів, унаслідок яких настала смерть потерпілого, оскільки їх умови не обов’язково будуть суперечити «інтересам суспільства» і вимогам законодавства;

- теоретичне положення, згідно з яким багатооб’єктні злочини, що спрямовані проти інтересів приватної особи та публічних інтересів, не повинні входити до переліку діянь, стосовно яких допустиме укладення угод про примирення з огляду на суперечність умов такої угоди «інтересам суспільства»;

- положення про необхідність відмови у затвердженні угоди у зв'язку з «порушенням її умовами прав та інтересів сторін», коли у межах цього провадження є можливість прийняти інше рішення, що за своїми кримінально-правовими наслідками буде більш вигідним для обвинуваченого (зокрема звільнення від кримінальної відповідальності).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в роботі висновки та пропозиції використовуються в:

- науково-дослідній сфері - як теоретичне підґрунтя для подальших досліджень оцінних понять в кримінальному процесуальному праві України;

- правотворчій сфері - при підготовці законопроектів у частині внесення змін і доповнень до окремих положень чинного Кримінального процесуального кодексу України (лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-18/12-1752 від 22 липня 2015 р.);

- правозастосовній сфері - для підвищення ефективності діяльності органів досудового розслідування (акт впровадження у практичну діяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 24 червня 2015 р.);

- навчальному процесі - при викладанні та вивченні кримінального процесу, підготовці спецкурсів, підручників, навчальних посібників з кримінального процесу (акт впровадження у навчальний процес Львівського державного університету внутрішніх справ від 17 червня 2015 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладенні в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Особистий внесок дисертанта в підготовці статті, опублікованої в науковому фаховому виданні спільно з В. В. Навроцькою, полягає в розробці теоретичних і практичних проблем укладення угод про примирення та визнання винуватості. Зокрема, в обґрунтуванні того, що злочини спрямовані як проти інтересів приватної особи, так і публічних інтересів, не повинні входити до переліку діянь, стосовно яких допустиме укладення угод про примирення; твердження, що за наявності підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим та одночасним надісланням до суду обвинувального акту з підписаною сторонами угодою про примирення, потрібно звільняти від кримінальної відповідальності. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору опублікованої праці, у дисертації не використовуються, висновки та положення мають самостійний характер.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково- практичних конференціях, круглих столах, симпозіумах, форумах: «Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання)» (м. Львів, 2009 р.); «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Львів, Одеса, 2010 р.); «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (м. Львів, 2010 р.); «Порівняльне правознавство: філософські, історико- теоретичні та галузеві аспекти» (м. Львів, 2010 р.); «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 2010 р.); «Проблеми реформування кримінальної юстиції: український контекст і міжнародний досвід» (м. Луганськ, 2011 р.); «Роль права у забезпеченні законності та правопорядку» (м. Запоріжжя, 2012 р.); «Формування правової держави в Україні: проблеми та реалії» (м. Запоріжжя, 2012 р.); «Відповідальність за кримінальні правопорушення у сучасному вимірі» (м. Одеса, 2013 р.); «Закон і Бізнес» (м. Київ, 2014 р.); «Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції» (м. Харків, 2014 р.); «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 2014 р.); «Альтернативні способи вирішення спорів (ADR)» (м. Львів, 2014 р.); «Актуальні проблеми юридичної науки на шляху сучасної розбудови держави і суспільства» (м. Суми, 2014 р.); «Еволюція уявлень про злочини і покарання у суспільно-правовій думці (до 250-річчя праці Чезаре Беккаріа «Про злочини та покарання»)» (м. Харків, 2014 р.); «Забезпечення єдності судової практики у кримінальних справах в контексті подій 2013-2014 років в Україні» (м. Київ, 2014 р.); «Актуальні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції» (м. Харків, 2015 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено в 25 опублікованих працях, з яких: 6 - статті в наукових фахових виданнях України з юридичних наук, 1 - стаття в зарубіжному виданні, 18 - матеріали конференцій, круглих столів, симпозіумів, форумів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що об’єднують 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 282 сторінки, з яких: основний текст - 172 сторінки, список використаних джерел (489 найменувань) - 46 сторінок, додатки - 64 сторінки.