<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягало в отриманні нових результатів у вигляді наукових висновків щодо вирішення теоретичних і практичних питань, пов’язаних із участю сторони захисту в судовому провадженні в першій інстанції.

Проведене наукове дослідження дає можливість сформулювати низку висновків та пропозицій:

1. Термін «сторона» отримав своє законодавче закріплення та роз’яснення лише у новому КПК України, хоча в науці кримінального процесу вчені оперували поняттям «сторони» ще за часів судово-правової реформи 1864 р. За радянських часів термін «сторона» найчастіше пов’язувався з цивільним процесуальним правом, в якому сторони розглядалися як суб’єкти спірних матеріально-правових відносин. У кримінальній процесуальній літературі висловлювалася точка зору, що задля того, щоб уникнути зайвих непорозумінь через вживання неясної термінології, слід відмовитися від терміна «сторони», який доречний тільки в цивільному процесі.

2. Побудова кримінального провадження на основі змагальності та рівноправності сторін (п. 2, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 10, 22 КПК України) є однією з найважливіших гарантій справедливого правосуддя, надійного захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина у кримінальному процесі. Саме наявність сторін сприяє всебічному, повному, неупередженому дослідженню обставин кримінального провадження судом, ухваленню законного та обґрунтованого процесуального рішення, вирішенню завдань кримінального провадження.

3. В основу класифікації учасників кримінального провадження, на переконання авторки, доцільно покласти перевірений багаторічною практикою критерій поділу їх залежно від виконуваних ними процесуальних функцій з урахуванням нових підходів законодавця на наступні групи: 1) сторони: з боку обвинувачення (прокурор, керівник органу досудового розслідування; слідчий, потерпілий, його представник і законний представник); з боку захисту (підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їх захисники та законні представники; представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження); 2) учасники, які відстоюють у кримінальному провадженні свої майнові інтереси (цивільний позивач та його представник, цивільний відповідач та його представник); 3) учасники, які виконують допоміжну функцію (заявник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, поняті, поручителі, заставодавець, особи, разом з якими особа підлягає впізнанню, секретар судового засідання, судовий розпорядник тощо).

4. Незважаючи на значну кількість теоретичних досліджень, присвячених діяльності сторони захисту, слід констатувати: (а) відсутність детальності та комплексності в унормуванні процесуальної діяльності сторони захисту на відміну від нормативної регламентації діяльності сторони обвинувачення (процесуальне положення сторони захисту визначається лише в загальному вигляді шляхом надання певних можливостей для здійснення своєї функції), що є головним негативним чинником, який зумовлює неможливість здійснення повноцінного захисту, у тому числі й під час судового провадження у першій інстанції; (б) різні підходи до тлумачення норм кримінального процесуального законодавства судом та сторонами; (в) складності в узагальненні правозастосовної практики захисників, які в умовах наявності прогалин і колізійності законодавства повинні самостійно відшукувати шлях їх переборення та подолання з метою повноцінної реалізації своїх прав та процесуальних можливостей.

На відміну від узагальнення правозастосовної практики сторони обвинувачення, дослідження діяльності сторони захисту здійснюється від окремого до загального, оскільки кожен обвинувачений і його захисник будують лінію захисту відповідно до власних тактичних міркувань: в однотипних ситуаціях у різних кримінальних провадженнях вони можуть обирати однакову тактику, проте отримувати різні процесуальні результати.

5. Під стороною захисту пропонується розуміти передбачених КПК України учасників кримінального провадження, діяльність яких об’єднана спільною метою та функціональною спрямованістю на спростування підозри та обвинувачення, встановлення невинуватості або меншої винуватості підозрюваного, обвинуваченого, обставин, що пом’якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставами для закриття кримінального провадження, звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання.

Основними ознаками сторони захисту є: 1) нормативне закріплення її суб’єктного складу; 2) здійснення всіма суб’єктами єдиної процесуальної функції захисту; 3) набуття процесуального статусу після повідомлення особі про підозру (за винятком випадків, передбачених КПК України) або залучення до участі у кримінальному провадженні; 4) наявність кореляційного зв’язку із функцією обвинувачення; 5) використання наданих законом прав відповідно до процесуального статусу на власний розсуд; 6) наявність особистого інтересу у кримінальному провадженні; 7) рівність процесуальних прав зі стороною обвинувачення під час судового провадження; 8) юридична заінтересованість у результатах кримінального провадження, що для підозрюваного та обвинуваченого має особистий характер; 9) наявність матеріально-правових та процесуальних наслідків набрання законної сили підсумкового процесуального рішення по справі, які представники захисту несуть особисто.

6.

Аналіз міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР України, узагальнення практики ЄСПЛ дозволили поділити міжнародно-правові стандарти, розроблені для сприяння реалізації права на захист у кримінальному провадженні та забезпечення його ефективності, на наступні групи: 1) стандарти, які покликані сприяти ефективності здійснення захисту безпосередньо самим обвинуваченим; 2) стандарти, які допомагають здійсненню ефективного захисту захисником; 3) стандарти, прийняття яких сприяє ефективному захисту, який здійснюється стороною захисту (коли захист здійснюється спільно обвинуваченим та захисником); 4) стандарти, що містять вимоги до держави або її органів та покладають на них обов’язки забезпечити можливість здійснення ефективного захисту.

Кожна із зазначених груп має систему складових та не існує окремо одна від одної. Лише у сукупності вони здатні забезпечити ефективний захист.

7. На підставі узагальнення прецедентної практики ЄСПЛ зроблено висновок, що в цілому більшість міжнародно-правових стандартів ефективного захисту вже імплемен- тована в норми чинного кримінального процесуального законодавства. Разом із тим ще є резерви для вдосконалення, оскільки існують стандарти, що не знайшли свого закріплення в КПК України: вручення обвинуваченому у перекладі його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, принаймні тих процесуальних документів, під якими він ставить свій підпис; надання можливості вільного вибору захисника, у тому числі у випадках його залучення за призначенням; покладення на державу відповідальності за забезпечення реального (не ілюзорного) захисту підозрюваного, обвинуваченого, оскільки саме по собі його призначення не забезпечує надання ефективної правової допомоги.

8. Виходячи з функціональної спрямованості діяльності та відповідності процесуального статусу запропонованим ознакам сторони захисту, можна зробити висновок, що юридична особа, щодо якої здійснюється провадження, повинна бути віднесена до сторони захисту. Захист її інтересів має здійснювати представник, яким, на наш погляд, не може бути керівник чи інша уповноважена особа, яким повідомлено про підозру у

вчиненні злочину, передбаченого ст.

96 КК України.

9. Відсутність правової визначеності в нормативному регулюванні ч. 1 ст. 474 КПК України, яка надає прокурору дискреційне право відкласти направлення обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до суду, не тільки відстрочує можливість затвердження угоди судом, а й породжує корупційні ризики. У зв’язку із цим запропоновано доповнити КПК України положенням, відповідно до якого у зазначених випадках прокурор повинен виносити мотивовану постанову, копія якої має вручатися стороні захисту та потерпілому з наданням права оскарження цієї постанови до слідчого судді.

10. Із метою усунення можливості проведення прихованого «додаткового розслідування» після повернення обвинувального акта прокурору пропонуємо доповнити ст. 314 КПК України нормою наступного змісту: «Проведення будь-яких процесуальних дій, крім тих, що зазначені в ухвалі суду про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, не допускається».

11. Обґрунтовано необхідність усунення законодавчим шляхом виявленої під час проведеного дослідження прогалини у законодавчій регламентації інституту зміни обвинувачення в суді. Зокрема, до існуючої підстави, передбаченої ч. 1 ст. 338 КПК України (встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа), слід додати й набрання чинності законом України, яким змінена кримінально-правова кваліфікація діяння, якщо вона не пов’язана з його декриміналізацією.

12. Доведено, що необгрунтованою є позиція законодавця, сформульована у ч. 6 ст. 352 КПК України, відповідно до якої обвинувачений має право допитувати свідка лише у випадках, якщо він взяв захист на себе. Вбачається, що обвинувачений повинен бути наділений таким правом незалежно від того, чи захищається він від обвинувачення самостійно, чи користується послугами адвоката.

13. Із метою вдосконалення чинного КПК України запропоновано внести зміни та доповнення до: ч. 1 ст. 34 щодо поширення правила про передачу справи до іншого суду, який найбільш територіально наближений до суду, що не може здійснювати правосуддя;

ч. 3 ст. 349 стосовно визначення обсягу і порядку дослідження доказів під час судового провадження у першій інстанції; ст. 351 щодо можливості зняття за протестом сторони питання обвинуваченому, а також стосовно надання потерпілому, цивільному позивачу та цивільному відповідачу права ставити питання обвинуваченому та свідкам лише по тих епізодах злочинної діяльності обвинуваченого (обвинувачених), які безпосередньо стосуються інтересів вищевказаних учасників; ч. 6 ст. 352 щодо права обвинуваченого допитувати свідка незалежно від участі захисника; ст. 351, 352 щодо заборони головуючому під час судового провадження знімати запитання обвинуваченому, свідку та потерпілому без заявлення відповідного протесту сторони кримінального провадження.

<< | >>
Источник: МОТОРИГІНА МАРИНА ГЕННАДІЇВНА. СТОРОНА ЗАХИСТУ В СУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -