<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення доктринальних і практичних проблем, що стосуються дослідження правової природи та теоретичних основ використання оцінних понять у кримінальному процесуальному праві.

Головні теоретичні й прикладні результати роботи полягають, зокрема, у такому:

1. Встановлено, що незважаючи на наявність протилежних позицій щодо доцільності їх використання (від повної відмови до більш широкого використання), розвиток наукових уявлень відображає перехід від негативного ставлення до регламентації оцінних понять у законодавстві до визнання їх його невід'ємною складовою.

Наведено аргументи на користь переважаючих у науковій літературі позицій про неможливості повного усунення оцінних понять із закону та про їхню соціальну корисність. Головне призначення цього прийому законодавчої техніки полягає у тому, що за допомогою оцінних понять правові норми пристосовуються до різних правових ситуацій, за допомогою оцінних понять законодавець «розбавляє» іманентну жорсткість, однозначність та імперативність свого методу.

2. Розкрито теоретичні та практичні питання закріплення у кримінальних процесуальних нормах оцінних понять. Доведено, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, існування оцінних понять у праві є допустимим за умови, що норма, яка містить такі поняття, відповідатиме вимогам доступності та передбачуваності.

Наголошено на тому, що ЄСПЛ не лише визнає за судами право на тлумачення правових норм, а й ставить поняття «правова визначеність» у залежність від існуючої практики національних судів.

3. Установлено, що причини правозастосовних помилок у тлумаченні оцінних понять, введених у кримінальні процесуальні норми, поділяються на об’єктивні (недосконалість правової регламентації, відсутності у кримінальному процесуальному законі критеріїв тлумачення оцінних понять) та суб’єктивні

(недостатній рівень професійної підготовки правозастосувачів до використання оцінних понять кримінального процесуального закону).

Доведено, що за відсутності можливості сформувати критерії, що забезпечують одноманітне тлумачення оцінних понять, нема необхідності наводити їх у законі (оскільки у цьому випадку у процес визначення змісту оцінного поняття додаються додаткові проблеми). Одним із напрямків створення передумов попередження помилок у тлумаченні оцінних понять є законодавче закріплення орієнтовних переліків тих основних явищ, які становлять зміст та обсяг таких понять. Оптимізація законодавчої лексики (зокрема, норм, що містять оцінні поняття) можлива шляхом систематизації та уніфікації синонімів, які позначають певне поняття, та їх уніфікації.

4. Розкрито зміст оцінних понять, які виступають підставами для застосування запобіжних заходів (зокрема «обґрунтована підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення», «наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню») та оцінні поняття, використовувані при регламентації окремих запобіжних заходів (зокрема «довіра», «міцність соціальних зв’язків», «репутація», «завідомо непомірний розмір застави»).

Стверджується, що досягнення у будь-якій сфері та займана посада ще не гарантують наявність у потенційного поручителя позитивних моральних якостей, бажання сприяти правоохоронним органам, наявність поваги до нього з боку підозрюваного / обвинуваченого, можливість впливу на нього. У зв’язку з цим надано аргументи проти висловленої у листі ВССУ від 04.04.2013 р. №511-550/0/4- 13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до КПК України» позиції щодо тлумачення оцінного поняття «особлива довіра».

5. Розкрито особливості застосування оцінних понять, використовуваних для регламентації порядку об’єднання та виділення матеріалів кримінального провадження (зокрема «необхідність», «негативний вплив на повноту досудового розслідування та судового розгляду», «складність кримінального провадження»).

Установлено, що використовуване в ч. 1, 4 ст. 217 КПК України оцінне поняття «необхідність» як підстава для прийняття протилежних за своєю суттю рішень про об’єднання та виділення матеріалів кримінального провадження не завжди дозволяє приймати їх з мотивів практичної доцільності. Зумовлено це вказівкою у статті на таку «необхідність» лише у випадках, коли декілька осіб підозрюються у вчиненні одного кримінального правопорушення, або коли одна особа підозрюється у вчиненні кількох правопорушень.

6. Наголошено на тому, що недостатня доказова база обвинувачення або ж допущені процесуальні порушення в отриманні доказів повинні вести до відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості з огляду на відсутність фактичних підстав для визнання винуватості, а не до констатації «суспільного інтересу» в її укладені.

Встановлено, що суду потрібно відмовляти у затвердженні угоди, якщо її умови порушують права обвинуваченого, коли у межах цього провадження є можливість прийняти інше рішення, що за своїми кримінально-правовими наслідками буде більш вигідним для нього.

7. З метою удосконалення положень кримінального процесуального законодавства України, що містять оцінні поняття, запропоновано зміни, доповнення й власну редакцію низки норм КПК України:

- доповнити ч. 2 ст. 182 КПК України положенням такого змісту: «Застосування застави може бути поставлено у залежність від виконання підозрюваним, обвинуваченим чи іншою особою (потенційним заставодавцем) вимоги слідчого судді, суду надати дані, які б підтверджували законність походження коштів, що будуть предметом застави, та відомості, необхідні для визначення її розміру»;

- викласти перше речення ч. 4 ст. 182 КПК України у такій редакції: «Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та / або даних про особу заставодавця, а також ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу»;

- доповнити ч. 1 ст. 180 КПК України положенням про те, що «Особиста порука може застосовуватися лише за письмового клопотанням поручителя (поручителів) та згоди особи, щодо якої дається порука»;

- доповнити ч. 3 ст. 217 КПК України положенням такого змісту: «Виділення кримінального провадження щодо окремих підозрюваних / обвинувачених можливе у випадках, коли це зумовлено міркуваннями захисту відомостей, що становлять охоронювану законом таємницю»;

- доповнити ч. 1 ст. 221 КПК України (після першого речення) положенням такого змісту: «Слідчий зі згоди прокурора під час ознайомлення із матеріалами КП, що містять відомості, які становлять охоронювану законом таємницю, обмежує обсяг пред’явлених матеріалів особам, яким ці відомості не були відомі.

З відповідною постановою ознайомлюються зацікавлені особи»;

- доповнити ч. 1 ст. 493 КПК України таким положенням: «При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого слід у кожному випадку обговорювати можливість відання його під нагляд»;

- викласти ч. 1 ст. 493 КПК України наступним чином: «До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 цього Кодексу, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників або інших осіб, які заслуговують на довіру, а до неповнолітніх, які виховуються у дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи»;

- викласти положення ч. 4 ст. 493 КПК України наступним чином: «У разі передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників, чи інших осіб, які заслуговують на довіру, суд зобов’язаний зібрати відомості про них, їхні стосунки з неповнолітнім і впевнитися у тому, що вони можуть належно здійснювати нагляд. При передачі неповнолітнього під нагляд адміністрації дитячої установи, слід з'ясувати, чи дозволяють умови проживання та виховання, що складися в цій установі, стан дисципліни, стосунки між вихованцями та адміністрацією, належно виконувати обов'язки по нагляду».

<< | >>
Источник: РИБАЛКО ВОЛОДИМИР ОРЕСТОВИЧ. ОЦІННІ ПОНЯТТЯ В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2016. 2016

Еще по теме ВИСНОВКИ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -