<<
>>

Теорія та практика закріплення у кримінальних процесуальних нормах оцінних понять

Вимога визначеності правових норм (що полягає у достатній ясності, мовній зрозумілості, передбачуваності приписів) є однією з найважливіших вимог, які ставлять до права. Адже якщо особа не має чіткого уявлення про свої права й обов'язки, про кореспондуючі їм права та обов'язки інших осіб, про повноваження органів державної влади, про те, яку юридичну оцінку отримають її дії у певних ситуаціях, то ефективна взаємодія громадянина з державою неможлива [276, с.

164; 346, с. 575; 382, с. 178; 384, с. 64; 394; 431; 458, с. 67-68; 460, с. 43; 478, с. 322]. Свого часу КСУ вказав, що діяльність правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства права. Зазначені ж принципи потрібні для того, аби учасники правовідносин мали можливість прогнозувати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях [9]. Подібна позиція була висловлена ЄСПЛ у рішенні «Брумареску проти Румунії», де Страсбурзький суд зазначив, що одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності [21]. Цей орган у рішеннях «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства», «Маркс проти Бельгії» та «Лендврегуд проти Нідерландів» конкретизує суть аналізованого принципу, зазначаючи, що закон повинен бути доступним і передбачуваним, що надмірно загальні та абстрактні формулювання становлять загрозу для правової визначеності [27; 37; 40].

А тому постає запитання, чи не суперечить принципу правової визначеності наявність у законі (зокрема й кримінальному процесуальному) ОП?

ЄСПЛ висуває такі вимоги до якості «закону», що забезпечують його правову визначеність: доступність «закону» (бути належним чином обнародуваний) та його

передбачуваність. Кожна із цих вимог стосується доцільності використання ОП у КПК України.

Стосовно такої вимоги до закону, як його передбачуваність, то у рішенні «Санді Таймс проти Сполученого Королівства» зазначено, що норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована досить чітко, що дає змогу особі співставляти з нею свою поведінку.

Кожен громадянин має орієнтуватися у тому, яку саме правову норму застосовують у конкретному випадку, та мати можливість, користуючись за потреби допомогою компетентних радників, передбачати, які наслідки може мати конкретний вчинок. Проте, на думку ЄСПЛ, передбачити всі можливі обставини абсолютно вичерпно нереально. Звісно, бажано намагатися максимально чітко викладати норми, однак це іноді зумовлює їхню «негнучкість», а закон має брати до уваги конкретні обставини. Саме тому тексти багатьох законів більш-менш нечіткі, а їхнє тлумачення й застосування залежать від практики [32].

Схожа думка відображена і в інших рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» зазначено, що національні закони неминуче формулюються через терміни, які є нечіткими, а їхнє тлумачення й застосування залежать від практики. Хоча визначеність закону і є дуже бажаною, але може спричинити його надмірну суворість [33].

У деяких рішеннях ЄСПЛ, зокрема, «Коккінакіс проти Греції», прямо зазначено, що іноді вимоги визначеності закону можна досягнути тільки у разі його тлумачення судом. Визнавши, що норма національного закону є досить «розпливчатою» і «туманною», Страсбурзький суд вказав, що у цьому конкретному випадку існувала усталена сукупність внутрішньодержавного прецедентного права (приклади якого наведено у п. 17-20 цього рішення). Таке прецедентне право (що було опубліковане та доступне широкому загалу) доповнювало формулювання нечіткого закону і, відповідно, давало можливість пану Коккінакісу регулювати свою поведінку у цьому питанні [39].

Також у рішенні "Гусинський проти Росії" ЄСПЛ, аналізуючи ОП "виняткові випадки", вказав, що норма Кримінального-процесуального кодексу Російської Федерації (КПК РФ), у якій вжите це поняття, не відповідає вимозі якості закону. Адже уряд не

спромігся навести жодного прикладу рішень національних судів, у яких би розкривалось поняття "виняткові випадки " [38].

Отже, ЄСПЛ вважає, що недостатня чіткість формулювань закону може бути доповнена їхнім судовим тлумаченням, конкретизацією з взяттям до уваги обставин справи, що без судового прецеденту майже неможливо обійтися у питаннях тлумачення ОП.

Причому, як зауважує І. А. Тітко, Страсбурзький суд не тільки визнає за судами право на тлумачення правових норм, а й ставить поняття "правова визначеність" у залежність від існуючої практики національних судів [426, с. 126].

Хоча сьогодні прецедент культивується у країнах англосаксонської системи права, проте до нього активно приглядаються й у тих країнах, народи яких шукають нові орієнтири розвитку. Не є винятком й Україна. Зокрема, у ході проведеного анкетування було поставлене запитання, чи впливає на межі розсуду правозастосувача під час тлумачення норм, що містять ОП, правозастосовна практика з цього питання? Ствердну відповідь на нього дали аж 73,27% респондентів (див. додаток Г).

Крім того, в окремих рішеннях ЄСПЛ містяться вимоги й до судового акта, в якому роз’яснюється зміст ОП: 1) у рішенні «Брумареску проти Румунії» йдеться про те, що принцип правової визначеності вимагає, аби остаточне судове рішення щодо певного питання не ставилося під сумнів [21]; 2) у рішенні «Гавенда проти Польщі» з цього приводу зазначено, що: «...правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо воно є достатньо чітким у переважній більшості справ, які розглядали національні органи» [24, с. 116-123].

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, існування ОП у праві є допустимим за умови, що нечітка норма відповідатиме вимогам доступності (закон належним чином оприлюднений) та передбачуваності (норма, що не має чіткого формального вираження, все ж повинна давати можливість особі, після відповідних консультацій з юристом або ознайомлення з судовою практикою, із достатньою точністю визначити юридичні наслідки своїх дій).

ЄСПЛ визначає вимоги й до судового акта, у якому роз’яснюється зміст ОП: а) остаточне судове рішення щодо певного питання не повинно ставитися під сумнів;

б) тлумачення правового положення, що містить ОП, повинно бути досить чітким у переважній більшості справ, які розглядали національні органи.

1.3.

<< | >>
Источник: РИБАЛКО ВОЛОДИМИР ОРЕСТОВИЧ. ОЦІННІ ПОНЯТТЯ В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2016. 2016

Еще по теме Теорія та практика закріплення у кримінальних процесуальних нормах оцінних понять:

  1. 7.4. Судовий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю
  2. 1.2. Співвідношення цілей покарання і завдань органів та установ виконання покарань, теорія і практика, можливості і дійсність виконання покарань.
  3. 2.1.1.«В и к о н а н н я п о к а р а н н я » - ц е н т р а л ь н а к а т е г о р і я к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о г о п р а в а .
  4. Предмет розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування
  5. 2.1 Поняття співучасті та її можливих форм при вчиненні злочинів, передбачених розділом ХVII КК України
  6. ЗМІСТ
  7. ВСТУП
  8. 1.1. Аналіз сучасних концепцій оцінних понять
  9. Теорія та практика закріплення у кримінальних процесуальних нормах оцінних понять
  10. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  11. 6.1 Поняття та підстави для перегляду судових рішень у випадку втрати адміністративної справи
  12. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  13. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  14. Принципи діяльності Національного банку України у сфері рефінансування банків
  15. 1.1. Поняття, способи та форми захисту цивільних прав та інтересів
  16. Правове регулювання меж розсуду в податковому правозастосуванні.
  17. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  18. 2.5. Трудове правопорушення як підстава матеріальної відповідальності
  19. Характеристика основних проявів конфіденційності та їх місця у фінансово-правових відносинах
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -