<<
>>

Сторона захисту під час судового розгляду у першій інстанції

Судовий розгляд є вирішальною стадією кримінального провадження, оскільки в ній встановлюються винуватість або невинуватість обвинуваченого, виноситься рішення, що визначає його подальшу долю.

Цілком приєднуємося до позиції науковців, які розглядають увесь кримінальний процес як сукупність гарантій для сторони захисту, вважаючи, що основне призначення його полягає не стільки в тому, щоб викрити винного, скільки в тому, щоб захистити невинного від несправедливого обвинувачення. Відповідно до цього підходу кримінальний процес є сукупність гарантій проти незаконного засудження, а будь-яка його норма тією чи іншою мірою покликана сприяти наданню обвинуваченому можливості довести свою невинуватість [169, с. 89].

У ході судового розгляду повністю реалізуються основні засади кримінального провадження, які забезпечують виконання його завдань.

Процедура судового розгляду історично склалася і є найбільш сталою в порівнянні з іншими етапами і провадженнями кримінального судочинства. Цій стадії та участі в ній сторін присвячена значна кількість наукових робіт, які навіть після прийняття КПК України 2012 р. не втратили свою актуальність [10; 61; 127; 160; 197; 241; 247; 294; 372].

Автори нового КПК України, на наш погляд, є прихильниками концепції сприяння захисту (favor defensionis), до якої слід віднести кримінальні процесуальні норми й інститути, які наділяють сторону захисту додатковими правами або звільняють від обов’язків чи іншим чином ставлять її в юридично більш вигідне становище порівняно зі стороною обвинувачення, спеціально сконструйовані з безпосередньою метою компенсації процесуальної нерівності сторін при вирішенні питання про винуватість обвинуваченого.

На думку М. А. Михеєнкової, основні прояви цієї концепції необхідно поділити на дві основні групи. Перша - це суттєві права та привілеї, які реально дозволяють стороні захисту частково компенсувати защемлення свого положення та добитися позитивних для себе процесуальних результатів.

До цієї групи належать традиційні презумпція невинуватості, правило in dubio pro reo і розподіл тягаря доказування, а також non reformation in peius. Також сюди слід віднести й інші норми, які стосуються перегляду судових рішень (строки перегляду, підстави скасування судових рішень); «право на мовчання» і усі прояви «асиметрії» оцінки допустимості доказів; деякі окремі випадки недопустимості доказів; норми, які регулюють порядок підрахунку голосів суддів та присяжних.

Друга група - права «символічні», тобто ті, які надають стороні захисту явні переваги, однак які мають обмежене практичне значення. Найбільш яскравим прикладом таких проявів сприяння можна назвати порядок дебатів сторін і останнє слово підсудного. До цієї групи також можна включити відкритий перелік повноважень захисника і деякі інші елементи favor defensionis. Всі вони, на думку науковця, необхідні і корисні, але самі по собі недостатні для вирішення основного процесуального завдання конструкції сприяння захисту [169, с. 152-153].

Основними новаціями КПК України 2012 р., покликаними сприяти захисту, на наш погляд, стали положення ч. 4 ст. 95, відповідно до якої суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на

них , та ч. 2 ст. 89, в якій передбачена можливість визнання під час судового розгляду доказів недопустимими у разі встановлення їх очевидної недопустимості, що тягне за собою неможливість дослідження таких доказів або припинення їх дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочато[71] [72] [73].

Здійснення функції захисту в судовому провадженні визначається завданнями, які стоять перед стороною захисту на цьому етапі кримінального провадження, виходячи з яких обираються засоби та способи, а також виробляється стратегія і тактика захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 318 КПК України судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов’язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених КПК України.

Ця норма є гарантією здійснення кримінального провад-

•75

ження на основі змагальності .

Чинним КПК України у первинній редакції була передбачена обов’язкова участь обвинуваченого у судовому розгляді[74]. Однак, враховуючи ситуацію, яка склалася за останній рік, ВР України 7 жовт. 2014 р. прийняла ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини», яким впроваджується інститут спеціального досудового розслідування і судового розгляду [212].

Як зазначалося у пояснювальній записці до законопроекту, міжнародними документами передбачена можливість винесення заочного судового рішення у кримінальному провадженні. Йдеться про Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків [95], а також Резолюцію (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи «Про критерії, що регламентують розгляд, який здійснюється за відсутності обвинуваченого» [237] та Рекомендації № 6 R (87)18 Комітету Міністрів Ради Європи державам- членам «Стосовно спрощення кримінального судочинства» [239], в яких пропонується розглянути питання про надання судам першої інстанції можливості розглядати справи і приймати в них рішення за відсутності обвинуваченого.

Заочне провадження використовується в судовій практиці багатьох європейських країн, серед яких Франція, Данія, Болгарія, Естонія, Литва.

При цьому рішення ЄСПЛ підтверджують можливість здійснення заочного кримінального провадження (рішення у справах «Колоцца проти Італії», «Кромбах проти Франції», «Да Лус Домингеш Ферейра проти Бельгії» тощо) [203].

Зокрема, О. В. Трофімова інститут заочного (за термінологією українського законодавства - спеціального (прим. наша - М.М.)) судового розгляду кримінальних проваджень визначає як «вид особливого порядку судового розгляду із посиленими процесуальними гарантіями, за якими судовий розгляд здійснюється за відсутності підсудного через неможливість реалізації призначення кримінального судочинства у звичайному порядку і за наявністю виключних причин, які пов’язані із забезпеченням особливо важливих інтересів держави, суспільства або особи, а також наявністю умов, передбачених кримінально-процесуальним законом» [295, с.

14].

Слід погодитися з науковцями, які розглядають спеціальний судовий розгляд як процесуальну санкцію, що застосовується у кримінальному судочинстві щодо обвинуваченого, який не з’являється в судове засідання. Така позиція, на думку Г. П. Власо- вої, базується на визнанні існування кримінальної процесуальної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності. «Якщо норми кримінального процесуального законодавства, - продовжує автор, - встановлюють правові приписи щодо належної поведінки учасників кримінального судочинства, передбачають обов’язки в

кримінальному процесі, то наявність санкцій видається необхідною» [44, с. 198] .

Відповідно до ч. 2 ст. 321 КПК України на головуючого у судовому засіданні покладається обов’язок вжити необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку. Якщо обвинувачений порушує порядок у залі судового засідання або не підкоряється розпорядженням головуючого у судовому засіданні, останній попереджає обвинуваченого про те, що у разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з зали судового засідання. При повторному порушенні обвинуваченим порядку судового засідання він може бути видалений за ухвалою суду з зали засідання тимчасово або на весь час судового розгляду (ч. 1 ст. 330 КПК України). Слід зазначити, що це положення не змінювалося понад п’ятдесяти років (див. ч. 1 ст. 272 КПК 1960 р.).

У КПК України 2012 р. законодавець намагався ввести додаткові гарантії захисту прав обвинуваченого, видаленого із зали судового засідання, які полягають в тому, що, по-перше, у випадках, коли обвинувачений не представлений захисником, суд зобов’язаний залучити захисника для здійснення захисту за призначенням і відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для його підготовки до захисту, і, по-друге, після повернення до зали засідання обвинуваченому надається можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені, а також з рішеннями, які були ухвалені за його відсутності, та дати пояснення щодо них (ч.

1 ст. 330 КПК України).

Вважаємо, що новела кримінального процесуального законодавства України, яка пов’язана з проведенням процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження (ст. 336 КПК), має бути застосована і до випадків видалення обвинуваченого із зали судового засідання. Її впровадження у цій ситуації дасть змогу повною мірою реалізувати одночасно декілька загальних засад кримінального провадження. Суд таким чином, як цього вимагає ч. 6 ст. 22 КПК України, зможе створити необхідні умови для реалізації обвинуваченим його процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Обвинувачений, у свою чергу, зможе безпосередньо сприймати показання учасників судового розгляду, оголошені письмові докази, ставити питання [75] особам, які допитуються, висловлювати свою позицію щодо заявлених клопотань тощо. Зазначимо лише, що, оскільки обвинувачений видалений із зали судового засідання, трансляція повинна здійснюватися не в режимі відеоконференції, а відеотрансляції (тобто без можливості обоюдного спілкування).

Під час судового розгляду сторона захисту має право заявити клопотання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого. Проте суд, незалежно від наявності клопотань, зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ця норма чинного КПК України значно покращила становище обвинуваченого, адже за КПК 1960 р. строк тримання обвинуваченого (підсудного) під вартою продовжувався автоматично після надходження кримінальної справи до суду на весь період її розгляду, за винятком випадків прийняття судом рішення про зміну запобіжного заходу.

Нині закон зобов’язує суд через визначені у КПК України проміжки часу контролювати обґрунтованість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та з’ясовувати доцільність збереження такого запобіжного заходу.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копію ухвали суд повинен вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

Зупинимося ще на одному. КПК України у ст. 337 закріплює визначення меж судового розгляду, який проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Хоча початкове обвинувачення у кримінальній справі формулюється за доведеними фактами, проте законодавець виходить із принципу допустимості його зміни. Іноді виникає необхідність внесення тих чи інших коректив, заповнення наявних у ньому прогалин чи усунення допущених при його формулюванні помилок. У таких випадках ціл- ком можливі певні зміни пред’явленого особі обвинувачення, що вносяться відповідно до закону [354, с. 35-36].

Зокрема, КПК України передбачено, що прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення (ч. 2 ст. 337 КПК України). Як зазначено в ч. 1 ст. 338 КПК України, підставою зміни прокурором обвинувачення під час судового провадження є встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення (виділено нами - М. М), у вчиненні якого обвинувачується особа, і тільки з метою зміни правової кваліфікації та/ або обсягу обвинувачення.

Цікава в теоретичному та практичному аспекті, на наш погляд, склалася ситуація при розгляді Рівненським міським судом кримінального провадження № 569/19812/13-к. В обвинувальному акті щодо особи, який надійшов до суду, дії обвинуваченого були кваліфіковані за ч. 3 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем, вчинені працівником правоохоронного органу). ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» № 746-VII від 21 лют. 2014 р. ч. 3 ст. 364 КК України була виключена [213].

Прокурор у судовому засіданні змінив обвинувачення на ч. 1 ст. 364 КК України. Захисник заперечував проти такої зміни обвинувачення, формально посилаючись на ч. 1 ст. 338 КПК України, оскільки нових обставин кримінального правопорушення під час судового розгляду встановлено не було [40].

Вбачається, що у законодавчій регламентації інституту зміни обвинувачення в суді наявна прогалина, яку необхідно усунути шляхом доповнення підстав для такої зміни. Отже, вважаємо, що, крім встановлення нових обставин кримінального правопорушення, підставою для зміни обвинувачення в суді має стати набрання чинності законом України, яким змінена кримінально-правова кваліфікація діяння, якщо вона не пов’язана з його декриміналізацією (див. додаток Г).

Переконавшись, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання передбачених законом вимог складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Обвинуваченому, його захисникові повинні надаватися копії обвинувального акта. Суд роз’яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менш ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. Сторона захисту має право заявити клопотання про скорочення або продовження цього строку. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується.

У разі зміни юридичної кваліфікації діяння, інкримінованого особі на досудовому розслідуванні, у бік погіршення становища обвинуваченого, яка не тягне за собою зміни обсягу обвинувачення, прокурор має право вирішити це питання шляхом зміни обвинувачення у суді. За необхідності зміни обвинувачення в бік погіршення становища обвинуваченого шляхом збільшення обсягу обвинувачення прокурор має право його змінити за наявності ідеальної сукупності злочинів, коли, як мінімум, один не інкриміновано особі у вину в ході досудового розслідування. Якщо під час судового розгляду буде встановлено факт вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, за яким обвинувачення взагалі не висувалося, але це правопорушення тісно пов’язане з попереднім та їх окремий розгляд неможливий, прокурор не змінює, а висуває додаткове обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 339 КПК України. Такий випадок може мати місце, наприклад, коли у судовому розгляді кримінального провадження буде з’ясовано, що обвинувачений після вбивства особи вчинив крадіжку цінних речей потерпілого, від представника якого судом отримано відповідну заяву [132, с. 57-58].

Із метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, але лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ст. 337 КПК України).

Законодавець закріпив у ст. 339 КПК України положення, згідно з яким під час судового розгляду у випадку отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалося і яке тісно пов’язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор після виконання вимог КПК України має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первинним обвинуваченням. Необхідно вказати, що у випадку задоволення такого клопотання прокурора, суд зобов’язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених КПК України, але не більше ніж на чотирнадцять днів. У разі необхідності сторона захисту може заявити клопотання про продовження строку відкладення судового засідання, але тільки у випадку, якщо обсяг або складність нового обвинувачення вимагають більше часу для підготовки до захисту.

Після спливу встановленого судом строку судове провадження повинно бути розпочате з підготовчого судового засідання. Нове дослідження доказів, які вже були досліджені судом до висунення додаткового обвинувачення, здійснюється тільки у разі визнання судом такої необхідності.

Після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового розгляду, який відповідно до ч. 2 ст. 347 КПК України починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта. Однією з основних умов, що гарантують обвинуваченому можливість ефективно захищатися, є його право знати, у чому він обвинувачується, тобто знати сутність обвинувачення в матеріально-правовому сенсі. Забезпечуючи дотримання цього права обвинуваченого, законодавець передбачає, що предметом судового розгляду може бути лише те обвинувачення, яке викладене в обвинувальному акті [108, с. 52].

Після оголошення обвинувачення згідно з ч. 1 ст. 348 КПК України головуючий роз’яснює обвинуваченому суть обвинувачення та запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винуватим і чи бажає давати показання. Відповідь обвинуваченого дозволяє суду зрозуміти позицію сторони захисту щодо пред’явленого обвинувачення, а також самому обвинуваченому чітко сформулювати своє власне ставлення до пред’явленого обвинувачення.

Обвинувачений, наприклад, може визнати факт вчиненого ним вбивства, але заперечувати навмисний його характер, або визнати факт умисного вбивства, але вчиненого не з хуліганських спонукань, а у стані несподіваного сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконними діями потерпілого, які могли спричинити для нього або його близьких тяжкі наслідки. Далеко не кожен обвинувачений здатний дати вмотивовану відповідь, яка була б зрозумілою. Коротку, грамотну, зрозумілу відповідь на висунуте проти підсудного обвинувачення у багатьох випадках може дати, звичайно ж, професійний юрист [4, с. 181].

На нашу думку, для забезпечення змагальності та процесуальної рівноправності сторін доцільно наділити сторону захисту правом надання в суді письмового заперечення на пред’явлене обвинувачення, яке в обов’язковому порядку має оголошуватися після обвинувального акта. Таке заперечення має бути обґрунтовано доказами, які спростовують доводи сторони обвинувачення (див. додаток Г).

Можливість заперечення на пред’явлене обвинувачення повинна бути правом, а не обов’язком сторони захисту, оскільки ст. 18 КПК України передбачено, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. Кожна особа також має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

Отже, суд не може наполягати на тому, щоб сторона захисту висловлювала своє ставлення до пред’явленого обвинувачення. Така поведінка суду порушувала б вимогу закону, який не передбачає такого її обов’язку. Суд може лише запропонувати обвинуваченому дати пояснення щодо суті обвинувачення та відомих йому обставин справи. Одночасно з цим суд повинен роз’яснити йому, а також його дружині чи близькому родичу зміст ст. 63 Конституції України. Згідно з п. 20 ППВСУ від 1 листоп. 1996 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» у випадку нероз’яснення цього названим особам під час досудового розслідування їх показання повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що тягне за собою недопустимість використання цих показань як засобів доказування [216].

Якщо обвинувачених декілька, головуючий здійснює зазначені у ч. 1 ст. 348 КПК України дії щодо кожного з них. Якщо у кримінальному провадженні пред’явлено цивільний позов, головуючий запитує обвинуваченого, цивільного відповідача, чи визнають вони позов (ч. 2 ст. 348 КПК України). Після цього головуючий з’ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Аналізуючи положення ст. 349 КПК України, хотілося б зупинитися принаймні на трьох моментах, які стосуються визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження (у зв’язку з цим нами було проведене опитування 88 адвокатів (див. додаток Б і В )).

По-перше, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Більшість опитаних нами адвокатів зазначає, що: а) суди вирішують питання про проведення скороченого судового розгляду лише у випадках визнання обвинуваченим своєї провини (92,05 % респондентів (див. додаток В)); б) у разі невизнання вини обвинуваченим прокурори наполягають на проведенні судового розгляду у повному обсязі, незважаючи навіть на те, що захист і потерпілий не оспорюють окремі обставини, які були встановлені в ході досудового розслідування (57,95 % адвокатів (див. додаток В)). Іноді, як неофіційно висловлюються адвокати, це має вигляд помсти з боку прокурорів за те, що обвинувачений не визнає свою невинуватість) , і таким чином, по суті, нівелюється сама ідея скороченого судового розгляду, яка випливає із засади розумних [76]

строків.

На наш погляд, положення ч. 3 ст. 349 КПК України слід скорегувати таким чином: «Суд, незалежно від визнання чи заперечення обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення, має право, якщо проти цього не заперечують сторона захисту і потерпілий (виділено нами - М. М.), визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ними не оспорюються» (див. додаток Г).

По-друге, згідно з ч. 1 ст. 349 КПК України докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу.

Подібний порядок дослідження доказів, безумовно, вигідний стороні захисту, тому що він дає можливість підготувати обвинуваченого до надання ним показань з урахуванням наданих стороною обвинувачення доказів.

Більш ніж 70 % опитаних адвокатів свідчать, що суди визначають порядок дослідження доказів, починаючи з допиту обвинуваченого, посилаючись на те, що ст. 351 КПК України, яка регламентує процесуальний порядок допиту обвинуваченого, стоїть на першому місці серед норм, що встановлюють особливості провадження судових дій (див. додаток В).

Беззаперечно, це неправильна позиція і ми підтримуємо адвокатів, які радять своїм клієнтам відмовлятися від надання показань на початку судового розгляду, що не позбавляє права обвинуваченого у подальшому дати показання.

І, нарешті, третє, відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України обсяг та порядок дослідження доказів у разі необхідності можуть бути змінені.

Вважаємо прямим порушенням норм КПК України відмову суддів у задоволенні клопотань учасників про зміну попередньо встановленого обсягу і порядку дослідження доказів, особливо, якщо такі клопотання заявляються з наведенням достатніх мотивів і доводів.

Під час судового розгляду сторона захисту повинна продумати план надання своїх доказів, який не повинен бути догматичним, йому має бути властива гнучкість, враховуючи особливості судового слідства (неявка свідків, перенесення судового засідання тощо). Визначивши, які докази, представлені стороною обвинувачення, є сильнішими, необхідно продумати тактику з дискредитації, спростування зазначених доказів, зробити спробу поставити їх під сумнів [122, с. 103].

Розглядаючи участь сторони захисту у судовому розгляді в першій інстанції, необхідно зупинитися на особливостях проведення допиту обвинуваченого, свідка, потерпілого та експерта.

Як зазначає В.Ю. Шепітько, допит - це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінальними процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для справи. Допит є найбільш поширеним способом одержання доказів. Мета допиту полягає в отриманні повних, що об’єктивно відображають дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, - доказами [370, с. 224] [77].

Міжнародно-правові стандарти справедливого кримінального судочинства передбачають змагальну процедуру судового допиту - проведення прямого та перехресного допитів.

Прямий допит - це перший допит свідка стороною, яка представляє його показання в якості доказу. Допит цього свідка протилежною стороною є перехресним допитом. Останній виступає не тільки як засіб перевірки доказів, й як контраргумент і спростування доказу противника [3, с. 40-41].

Перехресний допит - це допит особи, чиї показання надаються як доказ супротивною стороною для критичного дослідження та перевірки відомостей, які в них містяться та представлені в ході прямого допиту, їх джерела та носія, а також для отримання нових даних від особи, допитаної при прямому допиті [233, с. 247].

Перехресний допит вважається основним способом перевірки показань свідка, під час якого сторони кримінального провадження мають право ставити запитання щодо: а) його можливості сприймати факти, про які він дає показання; б) інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка; в) попередніх показань, які не узгоджуються із його щойно наданими показаннями, тощо. Зазначимо, що свідок, у свою чергу, згідно з ч. 3 ст. 96 КПК України зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань [132, с. 90].

Право сторони захисту на перехресний допит основних свідків обвинувачення є загальновизнаним, його порушення вважається ЄСПЛ істотним обмеженням права на захист [161, с. 104-105]. Це право визнано в таких міжнародно-правових актах, як КЗПЛ (ст.6 (3) (d)) [119], МІ 11 1 111 (ст. 14 (3) (е)) [171]. Проведення перехресного допиту також закріплено у Правилах процедур і доказування, що застосовуються всіма органами міжнародної юстиції, діючими на підставі Римського статуту Міжнародного кримінального суду [240].

У зв’язку з поділом у КЛК України допитів на прямий, перехресний і додатковий

• . . 80

змінена черговість постановки питань різними учасниками судового розгляду .

Так, обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Шсля цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільними позивачем та відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження (ч. 1 ст. 351 КЛК України).

Одразу хотілося б зробити невеличку ремарку з приводу можливості постановки обвинуваченому питань з боку потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

Ми були присутні на судовому засіданні, в якому декілька обвинувачених звинувачувалися у вчиненні дванадцяти епізодів шахрайства. Відповідно, у процесі брали участь дванадцять потерпілих, які заявили цивільні позови і деякі з них запросили представників.

Суд при розгляді усіх епізодів надавав можливості поставити питання всім потерпілим і представникам, чим скористався один із представників потерпілого, який

80 Нагадаємо, що за КНК України 1960 р. існував однаковий порядок постановки питань незалежно від процесуального статусу особи, яка допитувалася: першим допитував прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний (ст. 300, 303 КНК України 1960 р.). Лише у випадку, якщо свідка було викликано за клопотанням учасників процесу, запитання йому спочатку ставив той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано (ч. 4 ст. 303 КНК України 1960 р.).

ставив питання по тих епізодах, які жодним чином не стосувалися захисту прав та інтересів особи, яку він представляв. Протести сторони захисту щодо зняття питання цього представника судом не задовольнялися, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 352 КПК України суд має право зняти питання лише у випадках, коли воно не стосується суті кримінального провадження.

Зауважимо, що ст. 351 КПК України взагалі не містить положення про можливість зняття за протестом сторони питання обвинуваченому, що є, на наш погляд, недоліком чинного кримінального процесуального законодавства.

Вважаємо, що положення ч. 1 ст. 351 КПК України слід скорегувати наступним чином: «Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим - у частині, що стосується інтересів потерпілого, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем та цивільним відповідачем - у частині, що стосується вирішення цивільного позову, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей» (див. додаток Г).

І, далі: «Під час допиту обвинуваченого сторонами кримінального провадження головуючий за протестом сторони має право зняти питання, що не стосуються суті кримінального провадження або не пов’язані із захистом прав та інтересів особи, яка ставить запитання» (див. додаток Г).

Порядок допиту свідка визначається залежно від того, чи є він свідком обвинувачення, чи це свідок захисту. У першому випадку спочатку його допитує прокурор, а потім сторона захисту, у другому - навпаки ( ч. 6 ст. 352 КПК України). І тільки після допиту свідка сторонами йому можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим та суддями (ч. 11 ст. 352 КПК України).

Незрозумілою залишається для нас позиція законодавця, сформульована у ч. 6 ст. 352 КПК України, відповідно до якої обвинувачений має право допитувати свідка лише у випадках, «якщо обвинувачений взяв захист на себе».

Обвинуваченому відомий більш значний обсяг обставин кримінального правопорушення (окремі деталі), захисник має необхідні знання в галузі права, які дозволяють зробити правильні юридичні висновки щодо відповідей окремих свідків. Отже, давати можливість ставити питання свідкам лише окремим представникам сторони захисту вважаємо неправильним і таким, що не сприяє здійсненню цієї процесуальної функції.

Звертає на себе увагу і різне законодавче закріплення права під час допиту користуватися нотатками. Якщо для свідка це право може бути реалізоване лише у випадках, пов’язаних із будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті (п. 5 ч. 1 ст. 66, ч. 12 ст. 252 КПК України), то для обвинуваченого такої прив’язки не існує.

Ми неодноразово бачили в різних процесах, на яких були присутні, як захисники перед допитом надавали своїм підзахисним готові тексти показань, а також різних варіантів відповідей, які необхідно дати залежно від поставлених питань.

Незважаючи на те, що наше дисертаційне дослідження має за мету надання пропозицій щодо удосконалення законодавства з точки зору його сприяння здійсненню захисту, заради справедливості зазначимо, що така поведінка адвокатів протирічить безпосередності як основній засаді кримінального провадження і в деяких випадках може зіграти негативну роль для самого обвинуваченого, особливо, коли в ході судового розгляду здійснюється заміна захисника і новий адвокат не погоджується з позицією свого попередника щодо опису обвинуваченим фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Показання обвинуваченого оцінюються судом разом із іншими доказами. Свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення обвинувачений може визнавати повністю, частково або заперечувати. Він також може давати неправдиві показання, обмовляти себе та взагалі мовчати. Відмова відповідати на запитання не може мати для суду ніякого доказового значення, оскільки право на мовчання, як і його складова - право не свідчити проти себе, є загальновизнаними міжнародними принципами, реалізація яких сприяє веденню справедливого, всебічного, повного й об’єктивного судового розгляду, а також позбавленню можливості обвинувачення отримувати докази всупереч волі обвинуваченого. На відміну від показань свідка, обвинувачений звільняється від відповідальності за відмову від дачі показань або за дачу завідомо неправдивих

81

показань .

При допиті свідка сторона захисту має наступні процесуальні права: ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка (ч. 1 ст. 96 КПК України); надати показання, документи, які підтверджують репутацію свідка, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка, для доведеності достовірності показань свідка (ч. 2 ст. 96 КПК України); подати клопотання про допит свідка за відсутності певного допитаного свідка (ч. 5 ст. 352 КПК України); заявляти протест зняти питання, що не стосуються суті кримінального провадження (ч. 8 ст. 352 КПК України).

Ефективність проведення допиту свідка залежить від багатьох чинників, в тому числі й від дотримання процесуальної форми та вибору тактичних прийомів проведення самого допиту. Для цього необхідна ретельна підготовка: вивчення матеріалів кримінального провадження; визначення черговості виклику та допиту свідків; вивчення спеціальних питань для засвоєння знань в окремих сферах людської діяльності, які є предметом допиту; складання плану допиту та орієнтовних питань для кожного окремого свідка.

Сторона захисту повинна заздалегідь продумати заявлення клопотань про виклик свідків, а також забезпечити їх явку до суду. У разі їх неявки вона має заявити клопо-

81 Право обвинуваченого давати неправдиві свідчення суду, без передбачення кримінальної відповідальності за це, є не у всіх правових системах (юрисдикціях). Зокрема, у США обвинувачений під час давання показань суду, як і будь-яка інша особа, має статус звичайного свідка. Відтак він підлягає кримінальній відповідальності за давання завідомо неправдивих показань [435].

Відповідно до національного кримінального процесуального законодавства поведінка обвинуваченого в суді взагалі не може мати ніякого доказового значення по суті справи, у тому числі для доведеності чи недоведеності його винуватості, визначення покарання тощо. Правосуддя не залежить від бажання обвинуваченого щодо дачі показань, інших чинників його поведінки. Показання обвинуваченого є рядовим доказом у кримінальному провадженні, а тому при його вирішенні суд мусить виходити із дослідження та оцінки всіх інших наявних доказів і не керуватися своїми враженнями від поведінки обвинуваченого в судовому засіданні [197, с. 117].

тання про неможливість слухання справи за їх відсутності і про відкладення судового розгляду до виклику або приводу особи, що не з’явилася.

Як зазначалося, під час допиту сторона захисту відповідно до ч. 8 ст. 352 КПК України може заявляти протест щодо запитання, що, на її думку, не стосується суті кримінального провадження або є некоректним. Якщо запитання являє собою частину відповіді або натякає на певну відповідь, то головуючий має право його зняти, що звільняє свідка від обов’язку відповідати на поставлене питання. Суд не може зняти питання, які ставляться свідку для з’ясування достовірності його показань, оскільки згідно із ст. 96 КПК України він зобов’язаний на них відповісти.

На жаль, нам відомі непоодинокі випадки зняття головуючим питань без заявлених протестів сторін (на такі факти при опитуванні вказали 63,64 % респондентів (див. додаток В)).

Пропонуємо у зв’язку з цим доповнити ст. 351, 352 КПК України положенням, яке забороняло б головуючому знімати запитання обвинуваченому, свідку та потерпілому без заявлення відповідного протесту сторони кримінального провадження (див. додаток Г).

За клопотанням сторони захисту свідок може бути допитаний повторно, але тільки якщо під час судового провадження стало відомо, що він може надати показання про інші обставини кримінального провадження, щодо яких раніше не допитувався. Проведення повторного допиту свідка можливе у випадку зміни прокурором обсягу обвинувачення (ст. 339 КПК України), висунення прокурором додаткового обвинувачення тощо.

Допит потерпілого здійснюється за правилами проведення допиту свідка (ч. 2 ст. 353 КПК України). Допитуючи потерпілого, сторона захисту повинна враховувати, що допит є активною взаємодією особи, що допитує, із допитуваним із застосуванням системи продуманих, цілеспрямованих дій особи, що допитує, направлених на досягнення конкретної мети - отримання від допитуваного конкретної інформації, необхідної для сторони захисту [122, с. 128].

Під час судового розгляду сторона захисту наділена цілим комплексом прав, які

дають їй можливість шляхом заявления клопотань ініціювати окремі процесуальні дії .

Крім того, сторона захисту може заявити клопотання про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо, а також про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу. Суд незалежно від наявності клопотань повинен розглянути та вирішити питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Сторона захисту також у разі необхідності має право заявити клопотання про залучення перекладача (ч. 3 ст. 224 КПК України). Це можливо, якщо обвинувачений не володіє державною мовою або має фізичні вади (німі, глухі, сліпі тощо), у таких випадках суд залучає перекладача (сурдоперекладача). Ненадання обвинуваченому перекла-

81 Так, під час судового розгляду за ініціативою сторони захисту свідкові, потерпілому, обвинуваченому можуть бути пред’явлені для впізнання особа чи річ. Пред’явлення для впізнання проводиться після того, як особа, яка впізнає, при допиті вкаже на ознаки, за якими вона може впізнати особу чи річ. Під час пред’явлення особи чи речі для впізнання особа, яка впізнає, повинна зазначити, чи впізнає вона особу або річ і за якими саме ознаками (ст. 355 КПК України).

За клопотанням сторони захисту суд має право викликати експерта для допиту та роз’яснення висновку (ч. 1 ст. 356 КПК України). Сторона захисту для доведення достовірності висновку залученого нею експерта або для спростування достовірності висновку експерта, залученого стороною обвинувачення, має право надати відомості, що стосуються його знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки. Після закінчення прямого допиту експерта суд також дає можливість проведення його перехресного допиту.

Під час судового розгляду судом досліджуються речові докази, документи, а також звуко - і відеозаписи. Сторона захисту за наслідками огляду цих доказів або під час їх огляду може заявляти клопотання про визнання їх недопустимими. При дослідженні доказів відповідно ч. 1 ст. 360 КПК України суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз’ясненнями спеціаліста, наданими на підставі спеціальних знань.

Відповідно до ч. 2 ст. 360 КПК України спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо наданих ним усних консультацій чи письмових роз’яснень як для їх уточнення, так і доповнення. Якщо спеціаліста залучила сторона захисту, то вона першою ставить йому запитання, а потім інші особи, що беруть участь у судовому розгляді, судді, а за дозволом головуючого - судді.

Згідно з ч. 1 ст. 361 КПК України у виняткових випадках сторона захисту також має право заявити клопотання про огляд певного місця поза межами зали судового засідання. Підставами для цього можуть бути отримані нові відомості або якісь неузгодження у вже існуючих. Огляд на місці не може проводитися під час здійснення провадження судом присяжних, оскільки троє присяжних не володіють потрібними професійними знаннями та навичками. У такому випадку у разі необхідності суд має право доручити його проведення органу досудового розслідування, у зв’язку з чим повинен відкласти судовий розгляд на строк, достатній для проведення цієї слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з їх результатами. Під час проведення огляду сторона захисту має право звертати увагу суду на те, що, на її думку, може мати доказове значення (ч. 4 ст. 361 КПК України).

Сторона захисту також має право під час судового провадження звернутися до суду із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів (ч. 1 ст. 160 КПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 333 КПК України під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування. Якщо судом під час судового провадження прийнято рішення про надання доступу до речей і документів, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінального провадження й ознайомлення учасників судового провадження з його результатами. Особа, яка під час судового провадження отримала речі та документи внаслідок здійснення тимчасового доступу до них, зобов’язана надати до них доступ.

дача (сурдоперекладача) ЄСПЛ вважає порушенням права на захист та підставою для скасування судового рішення.

Всі клопотання повинні негайно вирішуватися судом в залі судового засідання. Кожне клопотання вирішується окремою ухвалою суду та заноситься до журналу судового засідання. Якщо клопотання є складним, то суд може виносити рішення у письмовому вигляді у нарадчій кімнаті.

За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати є важливою частиною судового розгляду, суть яких полягає в проголошенні сторонами кримінального провадження промов, у яких вони викладають свої висновки за результатами судового слідства, даючи юридичну оцінку отриманим результатам, формують та обґрунтовують свої вимоги та пропозиції перед судом і свої заперечення проти доводів, висновків і пропозицій інших сторін.

Відповідно до КПК України учасники судового провадження в судових дебатах мають право посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба надати нові докази, суд відновлює з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин (ч. 5 ст. 364 КПК України).

Під час судових дебатів учасники судового розгляду виголошують промови, в яких підводять підсумки своєї процесуальної діяльності, оскільки остаточно визначають своє ставлення до обвинувачення, цивільного позову, призначення покарання тощо.

Ще в 1907 р. відомий юрист П. С. Пороховщиков висловив думку про те, що «... у зміст усякої судової промови в кримінальному процесі входить: а) пояснення справи, б) законна та моральна оцінка злочину та с) вирішення питання про винуватість підсудного. Це три основні розгалуження, за якими йде обробка даних попереднього слідства. Пояснити справу, значить вказати суддям, що саме сталося та чому сталося. Передача фактів, встановлених попереднім слідством, робиться оратором у формі описів і оповіді; тут же потрібно тільки вірність і ясність викладу; він може бути абсолютно безпристрасним; обмежений зовнішніми ознаками, настільки ж байдужими можуть бути і відповіді оратора на питання, чому сталося скоєне, і теоретично ця частина промови також повинна залишатися осторонь; знання життя, знання сили духу людського та слабкостей людських дають оратору можливість вести його психологічний аналіз з холодною увагою вченого в хімічному кабінеті. Чим холодніше, чим спокійніше ці міркування, тим більш доказові вони будуть для слухачів...» [262, с. 478].

Щоб мова була переконливою для суду й юридично грамотною, адвокат в лаконічній, добре відшліфованій формі відображає в ній найнеобхідніше з усього розглянутого в судовому засіданні. Це зобов’язує адвоката попередньо, ще до свого виступу, ретельно досліджувати не тільки подію злочину, винуватість і їх докази, а й правильно визначити межі їх висвітлення у промові [147, с. 384].

Важливо, що захисник, на відміну від прокурора, не зобов’язаний доводити перед судом невинуватість обвинуваченого чи меншу його вину. Йому достатньо продемонструвати слабкі місця обвинувачення, ненадійність доказів, неправильність кваліфікації тощо, тобто показати необґрунтованість тверджень і висновків обвинувача, дискредитувати обвинувачення, суть чого полягає в тому, що недоведеність винуватості обвинуваченого з огляду на презумпцію невинуватості є доведеністю його невинуватості [197, с. 156].

Значення захисної промови пояснюється тим, що в ній захисник підсумовує виконану в ході судового розгляду роботу та висловлює свою думку з приводу питань, які суду слід вирішувати в нарадчій кімнаті. І, безсумнівно, основна частина промови захисника - аналіз зібраних по справі доказів. Всі твердження та доводи, наведені захисником у своїй промові, повинні бути підготовлені у процесі його участі в дослідженні доказів протягом усього кримінального провадження і, головне, у судовому розгляді. Якщо в ході досудового розслідування та в судовому розгляді захисник не вжив усього необхідного, щоб спростувати докази обвинувачення або хоча б поставити їх під сумнів, а також підтвердити свої доводи, та спробує зробити це тільки в дебатах сторін, тобто компенсувати відсутність фактичних даних красномовством, його виступ, як правило, не дасть бажаних результатів [126, с. 132].

Аналіз доказового матеріалу вимагає зіставлення розглянутих доказів з іншими, як наявними у справі, так і додатково отриманими в ході їх перевірки, у тому числі і за клопотаннями сторони захисту. Оскільки суд повинен оцінити всі зібрані у справі докази в сукупності, сторона захисту також зобов’язана розглянути їх у взаємозв’язку. Коли адвокат стверджує, що наявні докази недостатні для постанови обвинувального вироку, необхідно показати, що представлені в обґрунтування обвинувачення дані не виключають іншого пояснення, зокрема, даного в показаннях обвинуваченого, які підтверджуються іншими доказами [126, с. 133].

Після оголошення судових дебатів закінченими суд надає обвинуваченому останнє слово (ч. 1 ст. 365 КПК України), яке є суттєвою процесуальною гарантією права обвинуваченого на захист, оскільки це його остання можливість вільно, після всіх, безпосередньо перед тим, як суд піде приймати рішення, сказати все, що він вважає за необхідне повідомити на свій захист.

Останнє слово обвинуваченого є його правом, а не обов’язком. Тому він може як скористатися цим правом, так і відмовитися від нього. Ненадання обвинуваченому останнього слова незалежно від того, скористався він правом на виступ у судових дебатах, чи ні, у будь-якому випадку є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки це перешкоджає суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України). За цих підстав, на нашу думку, неприпустимим є видалення обвинуваченого при порушенні порядку із зали судового засідання в порядку ч. 1 ст. 330 КПК України, оскільки таким чином він позбавляється права виступу в судових дебатах та права на останнє слово.

Тому вважаємо за необхідне закріпити у КПК України положення, згідно з яким передбачити право обвинуваченого повернутися в залу судового засідання до початку судових дебатів. У разі його видалення під час судових дебатів закріпити його право повернутися до зали судового засідання для вимовлення останнього слова, адже у своєму виступі обвинувачений може повідомити про нові обставини, що мають важливе значення для кримінального провадження, у зв’язку з чим суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому (ч. 4 ст. 365 КПК України).

Важливо також зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 365 КПК України суд не має права обмежувати тривалість останнього слова обвинуваченого певним часом. Частиною 3 ст. 365 КПК України передбачено, що ніхто не має права ставити обвинуваченому запитання під час останнього слова.

Після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання (ст. 366 КПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 376 КПК України після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Законом передбачено, що після проголошення вироку обвинуваченому, який не володіє державною мовою, перекладач роз’яснює зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому (ч. 4 ст. 376 КПК України).

На нашу думку, для забезпечення змагальності та рівноправності сторін законом необхідно передбачити обов’язкове вручення копії кінцевого рішення суду (вироку та ухвали про застосування чи незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру) всім учасникам із боку захисту (захиснику, законному представнику, а також у разі їх присутності під час судового розгляду особам, щодо яких застосовуються примусові заходи медичного чи виховного характеру).

Учасник судового провадження чи орган виконання судового рішення може подати заяву про роз’яснення судового рішення, якщо воно є незрозумілим. Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням особи, яка звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви про роз’яснення рішення.

Роз’яснення рішення - це викладення рішення у більш ясній формі. Здійснюючи роз’яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду.

Копія ухвали про роз’яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особі, що звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Інститут роз’яснення судового рішення є новим для вітчизняного кримінального

83

процесуального законодавства .

За даними ЄДРСР до Київського та Дзержинського районних судів м. Харків в період з 1 січня 2013 р. по 23 червня 2015 р. надійшли заяви на роз’яснення 12 вироків і 1 ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру. Причому лише у 5 випадках за роз’ясненням звернулася сторона захисту; у 3 випадках у роз’ясненні ви-

82 85

року було відмовлено , в усіх останніх - вироки були роз’яснені .

Ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову у його роз’ясненні може бути оскаржено в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про

83 У правозастосовній практиці неоднозначно вирішуються питання щодо роз’яснення ухвал слідчого судді. Одні суди розглядають заяви про роз’яснення судового рішення, посилаючись на положення ч. 1 ст. 306 КПК України, відповідно до якої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ст. 318-380 (виділено нами - М. М.) КПК України, з урахуванням положень глави 26, в інших - слідчі судді, посилаючись на те, що предметом роз’яснення суду в порядку ст. 380 КПК України може бути судове рішення, яке постановлене за результатами судового провадження або якщо про це міститься безпосереднє застереження в нормі закону, відмовляють у роз’ясненні. Тенденцією останнього часу стало скасування ухвал слідчих суддів про відмову у роз’ясненні ухвал та зобов’язання їх роз’яснити (Див., наприклад: Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області по справі № 202/12502/14-к від 26 січ. 2015 р. [316]).

84 Наприклад, Дзержинський районний суд м. Харків у своїй ухвалі від 21 серп. 2014 р. зазначив: «Оскільки судове рішення є ясним та зрозумілим, а у заяві йде мова про внесення в рішення нових даних, суд зробив висновок про необхідність відмови у задоволенні заяви» [322].

85 Наприклад, 28 січ. 2015 р. Дзержинський районний суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення заяви засудженої та необхідності роз’яснення вироку суду від 27 листоп. 2014 р., оскільки вказаним судовим рішенням не було чітко визначено порядок повернення застави у розмірі 97440 гривень після набрання вироком законної сили [321].

роз’яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.

В обох випадках у разі задоволення апеляційних скарг апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і зобов’язує роз’яснити судове рішення.

Висновки до 3 розділу:

Вивчивши питання реалізації стороною захисту своєї функції, можемо зробити наступні висновки.

1. Незважаючи на значну кількість теоретичних досліджень, присвячених діяльності сторони захисту, віднесення питань захисту до «вічних» тем, слід констатувати відсутність детальності та комплексності в унормуванні процесуальної діяльності сторони захисту на відміну від нормативної регламентації діяльності сторони обвинувачення, що є головним негативним чинником, який зумовлює неможливість здійснення повноцінного захисту, у тому числі й під час судового провадження у першій інстанції.

2. З урахуванням результатів дослідження вважаємо за доцільне доповнити чинний КПК України положеннями, які покладали б на прокурора обов’язок направлення обвинувального акта до суду не пізніше ніж за десять днів до спливу строку перебування особи під вартою, домашнім арештом, тримання у приймальнику-розподільнику для дітей або тримання у психіатричному закладі в умовах, що виключають небезпечну поведінку особи.

3. Необхідно запровадити у КПК України можливість зупинення судового провадження у випадках: 1) прийняття ВР України закону України, яким скасовується кримінальна відповідальність за певні кримінальні правопорушення, - до набрання чинності цим Законом; 2) смерті обвинуваченого - на строк, необхідний для з’ясування позиції його родичів щодо продовження судового провадження з метою реабілітації померлого.

4. Висловлюється позиція щодо доповнення п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України абзацем наступного змісту: «Якщо під час розгляду у підготовчому судовому засіданні угоди про примирення між обвинуваченим та потерпілим будуть встановлені підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені статтею 46 Кримінального кодексу України, суд за клопотанням сторін, відмовляє у затвердженні угоди, розглядає надане клопотання і постановляє ухвалу про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

5. Положення ч. 4 ст. 286 КПК України щодо невідкладного розгляду судом клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у підготовчому провадженні не завжди може бути реалізоване у зв’язку із виникненням необхідності дослідити фактичні обставини кримінального провадження. З огляду на це пропонується доповнити ст. 286 КПК України положенням наступного змісту: «Якщо для вирішення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, заявленого під час підготовчого судового розгляду, виникає необхідність дослідження обставин кримінального провадження, суд, заслухавши думки сторін, відкладає його вирішення до початку судового розгляду».

6. При укладенні угод на стадії досудового розслідування та доправленні їх з обвинувальним актом до суду при застосуванні ч. 1 ст. 474 КПК України, що відстрочує можливість затвердження угоди судом під час підготовчого провадження на невизна- чений час, виникають корупційні ризики.

7. Вважаємо, що на позитивну оцінку заслуговує точка зору про надання можливості повторного звернення з угодою в одному кримінальному провадженні.

8. Із метою забезпечення доступності правосуддя вбачається за необхідне поширити правило про передачу справи до іншого суду, який найбільш територіально наближений до суду, що не може здійснювати правосуддя (закріплене у ст. 32 КПК України), на всі випадки, передбачені ч. 1 ст. 34 КПК України.

9. Задля забезпечення прав і законних інтересів обвинуваченого, якого було видалено із зали судового засідання ухвалою суду тимчасово або на весь час судового розгляду, доцільним є за клопотанням сторони захисту надати можливість такому обвинуваченому спостерігати за ходом судового провадження у режимі відеотрансляції.

10. Необхідно усунути законодавчим шляхом виявленої під час проведеного дослідження прогалини в законодавчій регламентації інституту зміни обвинувачення в суді. Зокрема, до існуючої підстави, передбаченої ч. 1 ст. 338 КПК України (встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа), слід додати й набрання чинності законом України, яким змінена кримінально-правова кваліфікація діяння, якщо вона не пов’язана з його декриміналі- зацією.

12. Слід підтримати позицію, відповідно до якої задля забезпечення змагальності та процесуальної рівноправності сторін під час судового провадження у першій інстанції доцільно наділити сторону захисту правом надання суду обґрунтованого доказами письмового заперечення на пред’явлене обвинувачення, яке має оголошуватися після обвинувального акта. Можливість заперечення на пред’явлене обвинувачення повинна бути правом, а не обов’язком сторони захисту.

13. Потребує корегування положення ч. 3 ст. 349 КПК України, яку пропонуємо викласти наступним чином: «Суд, незалежно від визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, має право, якщо проти цього не заперечують сторона захисту і потерпілий, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ними не оспорюються».

14. Відсутність у ст. 351 КПК України положення про можливість зняття за протестом сторони питання обвинуваченому (на відміну від свідка і потерпілого) є прогалиною чинного кримінального процесуального законодавства, яка потребує усунення.

15. Вбачається за доцільне потерпілому, цивільному позивачу та цивільному відповідачу надати право ставити питання обвинуваченому та свідкам лише про ті епізоди злочинної діяльності обвинуваченого (обвинувачених), які безпосередньо стосуються інтересів вищевказаних учасників.

16. Позиція законодавця, сформульована у ч. 6 ст. 352 КПК України, відповідно до якої обвинувачений має право допитувати свідка лише у випадках, якщо він взяв захист на себе, є необґрунтованою. Вбачається, що обвинувачений повинен бути наділений таким правом незалежно від того, чи захищається він від обвинувачення самостійно, чи користується послугами адвоката.

17. Із метою недопущення стороннього впливу на обвинуваченого необхідно закріпити його право користуватися при наданні показань нотатками лише у випадках, пов’язаних із будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.

18. З огляду на стан справ і практики, що склалася в судовому засіданні, є сенс нормативного закріплення у ст. 351, 352 КПК України положення, яке забороняло б головуючому під час судового провадження знімати запитання обвинуваченому, свідку та потерпілому за власною ініціативою без заявлення відповідного протесту сторони кримінального провадження.

<< | >>
Источник: МОТОРИГІНА МАРИНА ГЕННАДІЇВНА. СТОРОНА ЗАХИСТУ В СУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Сторона захисту під час судового розгляду у першій інстанції:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -