ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Адміністративне судочинство є одним із найбільш вдалих винаходів демократичного правового суспільства, коли невладні фізичні і юридичні особи мають можливість відстояти свої порушені суб’єктами владних повноважень права, свободи та законні інтереси в незалежному, справедливому суді, який спеціально створений виключно для цієї місії.

Як будь-яка державно-правова інституція система адміністративного судочинства базується на загальновизнаних світовою спільнотою стабільних вимогах, що утверджують захист суспільних цінностей, визначають характер адміністративного судочинства і напрями його подальшого розвитку на користь громадян, підприємств, установ непублічної форми власності.

До засад, які забезпечують ефективне функціонування інституту адміністративного судочинства, в першу чергу, належить висока правова культура і правосвідомість суддів адміністративних судів, для яких принцип верховенства права є наріжною сутністю здійснення адміністративного судочинства. Поряд з цим принципам адміністративного судочинства притаманні й інші основоположні ідеї, які стосуються не тільки суддів, але й усіх учасників процесу, серед яких в першу чергу треба виділити принцип змагальності сторін.

Відповідно до п. 3 ст. 129 Конституції України однією із найвагоміших засад судочинства в Україні є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Ці закріплені в Конституції України положення є однією з найважливіших умов демократичного судочинства і правової держави. Вони носять універсальний характер, визначають основу правового регулювання процесуальної системи, поширюються на всі форми судочинства, включаючи кримінальне, цивільне, адміністративне, господарське, забезпечують підґрунтя щодо незалежності і неупередженості суду.

Актуальність аналізованої проблематики підкреслюється незадоволеністю сторін адміністративного процесу сутнісним розумінням та застосуванням принципу змагальності сторін суддями адміністративних суддів.

Не в останню чергу такий негативний стан захищеності громадян та імідж вітчизняної судової влади, як невід’ємної складової державної влади в ЄС, полягає у поверхневому розумінні і неправильному застосуванні суддями адміністративних суддів принципу змагальності.

Тим самим, необхідність дієвого забезпечення прав, свобод та законних інтересів невладних фізичних і юридичних осіб від свавілля суб’єктів владних повноважень, незадоволеність громадян практичною діяльністю судової гілки влади вимагає, по-новому, критично поглянути на основоположні засади діяльності суддів адміністративних судів у цій сфері, зокрема, правильного сутнісного розуміння та правозастосування принципу змагальності.

З урахуванням вищевикладеного логічним є те, що наукова та правозастосовна зацікавленість до зазначеного принципу в останні роки постійно зростає. Окремі аспекти реалізації принципу змагальності досліджувались авторами в рамках більш широких наукових досліджень, зокрема щодо системи адміністративного судочинства, діяльності адміністративних судів, принципів адміністративного судочинства в цілому.

Зв’язок теми дисертації із сучасними дослідженнями. Більш загальну чи суміжну тематику аналізували у свої працях В. Дем’як, С. Короєд, С.

Окремі питання аналізованої проблематики досліджували вчені в галузі адміністративного права і адміністративного процесу: В. Авер’янов, О. Андруневчин, П. Баранчик, О. Бачун, В. Бевзенко, Ю. Битяк, С. Бондар, С. Бондарчук, С. Братель, В. Галунько, Ю. Гаруст, І. Голосніченко, С. Гончарук, Т. Данченко, О. Джафарова, О. Дрозд, О. Дубенко, О. Єщук,

H. Задирак, І. Кирилюк, Н. Клочкова, А. Ковальчук, Т. Коломоєць,

В. Колпаков, О. Кононенко, О. Кротюк, О. Кузьменко, М. Кухар,

М. Лошицький, С. Лунін, М. Мельник, О. Мілієнко, С. Нечипорук, О. Нечитайло, С. Овчарук, О. Пасенюк, М. Пипяк, Т. Плугатар, С. Потапенко,

I. Рущак, О. Рябченко, В Сердюк, О. Сидєльніков, О. Ситніков, Є. Соболь, О. Сонюк, В. Сущенко, Л. Тацій, І. Топора, Т. Фулей, Ю. Шеренін, І. Шруб, О. Юшкевич, Є. Яковенко та ін.

Проте зазначені вчені проаналізували лише окремі аспекти принципу змагальності в адміністративному процесі, зосереджуючи свої наукові

пошуки на більш загальних, спеціальних чи суміжних аспектах теорії адміністративного права і процесу та адміністративного судочинства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертацію виконано з урахуванням положень засадничих і програмних документів, а саме: Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», схваленої Указом Президента України від 12.01.2015 № 5/2015; Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015- 2020 рр., схваленої Указом Президента України від 20.05.2015 № 276/2015; Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 25.08.2015 № 501; Стратегії пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016-2020 рр., затвердженої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 03.03.2016, а також основних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ на 2014-2017 рр., схвалених рішенням Вченої ради академії (протокол № 28 від 29 жовтня 2013 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу сучасних досягнень юридичної науки, адміністративного законодавства, практики здійснення адміністративного судочинства провести теоретичний аналіз принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві, а також запропонувати науково обґрунтовані пропозиції стосовно вдосконалення правових норм, які регулюють досліджувані відносини щодо підвищення ефективності діяльності адміністративних судів.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

- виокремити місце принципу змагальності серед принципів адміністративного судочинства;

- розкрити зміст поняття змагальності в адміністративному судочинстві;

- визначити особливості закріплення та реалізації принципу змагальності сторін в різних галузях процесуального права;

- розкрити зміст поняття й ознаки сторін в адміністративному судочинстві;

- охарактеризувати права, які забезпечують необхідні процесуальні можливості для відстоювання позиції сторони;

- з’ясувати роль суду в забезпеченні принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві;

- розкрити особливості процесу доказування як інструменту забезпечення змагальності сторін;

- визначити місце процесуальної практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві;

- розробити науково-практичні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення правової регламентації реалізації принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві.

Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві.

Предмет дослідження - принцип змагальності сторін в адміністративному судочинстві.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система методів наукового пізнання. Діалектичний метод дав можливість сформулювати наукову новизну вищого щабля «вперше», розкрити сутність змагальності в адміністративному судочинстві (підрозділ 1.2) та авторське визначення поняття «доказування в адміністративному судочинстві (підрозділ 3.1)

При написанні дисертації використовувався загальнонауковий метод системного аналізу, який дозволив комплексно проаналізувати положення Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вітчизняного і зарубіжного адміністративного законодавства, підзаконних нормативно-правових актів судової і виконавчої гілок влади, практику їх застосування, судові прецеденти Європейського суду з прав людини, статистичні дані (підрозділи 1.1, 1.3, 3.1). Метод узагальнення застосовувався для фіксації загальних ознак та властивостей аналізованих явищ, позицій та думок вчених, наукових підходів стосовно розуміння змісту принципу змагальності (підрозділ 1.2).

Основним серед спеціально-юридичних методів був формально- догматичний метод, який використовувався практично у всіх підрозділах дисертації та дав можливість проаналізувати вітчизняне і зарубіжне законодавство у «чистому» вигляді без врахування соціальних, природно - правових та психологічних особливостей аналізованої проблематики.

Метод класифікації дав можливість здійснити поділ за визначеними критеріями суб’єктів і об’єктів адміністративно-процесуальних відносин, та окремих нових відносно однорідних правових елементів (підрозділи 2.1, 2.3); логіко-семантичний метод використовувався для формування та уточнення новітнього понятійного апарату (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1); порівняльно- правовий метод дав змогу виявити найбільш слушні, ефективні правові положення щодо використання принципу змагальності для запозичення у вітчизняну систему права шляхом аналізу та порівняння зарубіжного й вітчизняного законодавства (підрозділи 1.3, 2.3, 3.2); метод моделювання був використаний для удосконалення діючого вітчизняного законодавства щодо підвищення ефективності використання принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві (розділи 1, 2, 3).

Емпіричну базу дослідження становлять: узагальнення судової практики; інформаційні листи судової гілки влади; судова статистика (аналітичні матеріали і огляди щодо стану здійснення адміністративного судочинства, основні показники здійснення адміністративного судочинства); практика Європейського суду з прав людини; політико-правова публіцистика та довідкові видання.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є однією із перших праць, що присвячена комплексному та системному дослідженню юридичної природи принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві. Конкретний внесок в наукове розроблення принципу змагальності в адміністративному судочинстві полягає в обґрунтуванні теоретичних положень, пропозицій і рекомендацій, що містять елементи наукової новизни, зокрема:

вперше:

- розкрито сутність змагальності в адміністративному судочинстві, яка полягає у переконанні сторонами (позивачем, відповідачем або їх представниками) суддів адміністративних судів та інших учасників адміністративного процесу, що зайнята ними юридична позиція через доведення матеріальних і процесуальних доказів та шляхом реалізації інших прав у адміністративному процесі відображає істину в адміністративній справі;

- сформульовано авторське визначення понять «доказування в

адміністративному судочинстві», під яким пропонується розуміти

врегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність суб’єктів доказування, спрямовану на збирання, подання, оцінку, огляд, забезпечення, дослідження, витребування або тимчасове вилучення доказів з метою з’ясування об’єктивної істини та справедливого вирішення публічно - правового спору та «клопотання в адміністративному судочинстві», під яким розуміється звернення учасників адміністративного процесу до суду із проханням про сприяння у реалізації закріплених Кодексом

адміністративного судочинства України їх процесуальних прав і обов’язків під час провадження у конкретній адміністративній справі з метою захисту своїх прав, свобод та законних інтересів;

удосконалено:

- категорійне розуміння «позивача, як суб’єкта змагальних сторін в адміністративному судочинстві», як фізичної або юридичної особи, яка подала адміністративний позов до адміністративного суду стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів, порушених суб’єктом владних повноважень, адміністративно-процесуальні права яких полягають у компетенції щодо подачі клопотань, пояснень, доводів та заперечень, участі у дослідженні доказів, висловленні своєї думки, задаванні питань та подачі заперечень;

- наукові положення стосовно реалізації процесуального права сторін, як можливості заявити відвід відповідним суб’єктам провадження, зокрема положення щодо можливого оскарження ухвали про відвід судді, який має реалізовуватися судом тієї інстанції, яка має право переглядати судові рішення;

- наукові підходи щодо місця процесуальної практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ в адміністративних судах шляхом виокремлення та виявлення особливостей застосування принципу змагальності сторін в його діяльності;

отримали подальшого розвитку:

- положення щодо місця принципу змагальності серед інших принципів адміністративного судочинства, який є похідним від принципів верховенства права і рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом та одночасно засадничим положенням вищого рівня для принципів диспозитивності, офіційного з’ясування всіх обставин у справі, гласності і відкритості адміністративного процесу;

- наукові положення стосовно мети конкурентної боротьби при

реалізації принципу змагальності, як засад психології права, які використовуються в адміністративному процесі щодо переконання суддів адміністративного суду у своїй правоті, яка відображає істину по справі, при використанні усіх незаборонених адміністративно-процесуальним

законодавством заходів переконання і процесуального зіткнення;

- теоретичні підходи щодо ролі суду в реалізації принципу змагальності сторін, з урахуванням особливостей, що даний принцип в адміністративному судочинстві тісно переплітається з принципом офіційного

з’ясування всіх обставин справи і доповнюється активною участю суду в процесі.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції впроваджені та використовуються в:

- законотворчій роботі - під час підготовки проектів законодавчих актів України, якими регулюється порядок здійснення адміністративного судочинства в Україні;

- практичній діяльності - у процесі удосконалення функціонування системи адміністративних судів (акт впровадження Вищого адміністративного суду України від 3 серпня 2017 р.);

- освітньому процесі - під час викладання дисциплін «Сучасні аспекти адміністративної відповідальності», «Адміністративний процес», «Публічне адміністрування» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 12 травня 2017 р.);

- науково-дослідній діяльності - для подальшої розробки теоретичних проблем реалізації принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 17 травня 2017 р.).

Особистий внесок здобувача. У співавторстві написано і видано дві статті «Місце процесуальної практики європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві» та «Особливості засобів доказування в адміністративному судочинстві». Особистий внесок автора у цих роботах становить 0,25 д.а. У дисертації ідеї та розробки, які належать співавтору не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені у виступах дисертанта на міжнародних науково-практичних конференціях: «Рівень ефективності та необхідності впливу юридичної науки на нормотворчу діяльність та юридичну практику» (м. Донецьк, 7-8 березня 2014 р.),

«Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпропетровськ,

4-5 квітня 2014 р.), «Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпропетровськ, 6-7 листопада 2015 р.), «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні» (м. Запоріжжя, 27-28 лютого 2015 р.), «Сучасні правові системи світу в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Київ, 11-12 березня 2016 р.), «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 8-9 квітня 2016 р.), «Пріоритетні напрями розвитку сучасної юридичної науки» (м. Харків, 16-17 вересня 2016 р.), «Сучасні наукові дослідження представників юридичної науки - прогрес законодавства України майбутнього» (м. Дніпро, 13-14 січня 2017 р.), «Право, суспільство і держава: форми взаємодії» (м. Київ, 13-14 січня 2017 р.), «Сутність та значення впливу законодавства на розвиток суспільних відносин», (м. Одеса, 10-11 березня 2017 р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (186 найменувань - на 19 сторінках) та додатків. Основний текст дисертації становить 192 сторінки.