Висновок до розділу 1
1. Ефективний адміністративно-правовий захист прав публічних службовців є необхідною надійною гарантією забезпечення прав, свобод і законних інтересів невладних фізичних і юридичних осіб.
2. Ознаками гарантій прав і законних інтересів публічних службовців є матеріальний зміст, нормативне вираження, доцільність і справедливість вираження, формальність визначеності, системність, фундаментальність, безперервність дії, значущість, забезпечуваність державою, універсальність, пріоритетність та індивідуальність дії.
3. За складом гарантії адміністративно-процесуальної реалізації прав і законних інтересів публічного службовця полягають у дуалізмі адміністративно-правової реалізації прав публічних службовців (на основі деталізації конституційно-правових норм) та адміністративно-процесуального захисту.
4. Гарантії адміністративно-процесуального захисту є провідним елементом адміністративно-процесуальних засобів безпосереднього захисту вже порушених прав і законних інтересів публічних службовців, що визначають порядок використання цих засобів, а також порядок поновлення таких прав у системі адміністративного судочинства.
5. Змістом адміністративно-процесуальних гарантій є адміністративно-процесуальні умови, які сприяють реальності прав і законних інтересів публічних службовців, ними можуть бути правові умови, засоби та способи, що визначають процедуру в системі адміністративного судочинства, за допомогою якої публічний службовець може фактично захистити свої права і законні інтереси у спосіб і за формою, що закріплені національним законодавством України (насамперед КАСУ) й актами міжнародного права (насамперед Конвенцією права та основоположних свобод).
6. Публічні службовці потребують захисту від двох основних джерел небезпеки - вищих суб’єктів владних повноважень та інших осіб, які владних повноважень не мають, однак у системі адміністративного судочинства захист здійснюється тільки від першої небезпеки, коли вище керівництво, виходячи з хибного розуміння корпоративного інтересу чи зловживаючи своїм становищем, порушує права або законні інтереси підлеглих публічних службовців.
7. Сутність адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців полягає в тому, що вони після звернення до адміністративного суду мають статус невладного суб’єкта, права чи законні інтереси якого порушені суб’єктом владних повноважень - як правило, їх керівництвом.
8. До публічних службовців належать державні службовці в широкому розумінні (зокрема й військовослужбовці, поліцейські, працівники інших мілітаризованих структур) і посадові особи органів місцевого самоврядування.
9. Захист публічних службовців у системі адміністративного судочинства може здійснюватися на всіх стадіях провадження: звернення публічного службовця з адміністративним позовом і відкриття провадження в його адміністративній справі; підготовчого провадження у цій справі; судового розгляду та ухвалення судового рішення; перегляду судового рішення та його виконання.
10. Публічний службовець має матеріальні права на повагу та
чітке визначення компетенції, належні умови служби, соціальне та пенсійне забезпечення, навчання та просування по службі, участь у діяльності громадських об’єднань, оскарження рішень про накладення стягнення та захист від переслідування з боку державних органів.
11. Первинним адміністративно-процесуальними правом публічного
службовця є право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, коли кожному публічному службовцю
гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності свого керівництва чи інших державних органів, які здійснюють їх організаційно- матеріальне забезпечення (право на адміністративний процес);
12. Другим адміністративно-процесуальним правом публічного
службовця є право на адміністративний позов, що має матеріально-правовий (матеріальні права публічних службовців) і процесуально-правовий аспекти - це процесуально-правове право публічних службовців на звернення з
адміністративним позовом до адміністративного суду, передумовами якого є юридичні факти, що призвели до порушення матеріальних прав публічних службовців.
13. Третім адміністративно-процесуальними правом публічного
службовця є змагальні та диспозитивні можливості публічних службовців у судовому розгляді адміністративного позову: 1) змагальні права публічних службовців у сфері адміністративного судочинства (надані КАСУ можливості публічного службовця особі, яка бере участь у справі, доводити свою позицію перед судом та спростовувати позиції відповідача), зокрема це право: знати про дату, час і місце судового розгляду справи; знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання і відводи; надавати пояснення, доводи та висловлювати заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань; надавати заперечення; робити з матеріалів справи виписки; 2) диспозитивні права публічних службовців у сфері адміністративного судочинства - це
встановлені в КАСУ можливості публічного службовця розпоряджатися своїми правами у справі на свій розсуд: змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог; відмовитися від позову; досягти примирення; оскаржити судове рішення; передати повноваження; вимагати виконання судового рішення.
14. Четвертим адміністративно-процесуальним правом публічного службовця є право на задоволення адміністративного позову в адміністративному суді, яке складається з двох стадій - позапроцесуальної, на якій формується матеріально-правова основа для задоволення майбутньої вимоги про захист, та процесуальної, що передбачає умови реалізації права на задоволення позову публічного службовця.
15. П’ятим завершальним адміністративно-процесуальним правом публічного службовця є право на виконання судового рішення. Передумовами цього права є ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили.
16. Зроблено висновок, що принципи верховенства права і законності в редакції, викладеній в Законі України від 10 грудня 2015 р. № 889-УШ «Про державну службу», є досконалими, оскільки у зміст принципу верховенства права вкладено сутність першого принципу правового регулювання, коли громадяни України, іноземці й особи без громадянства можуть діяти відповідно до принципу «Дозволено все крім того, що прямо заборонено законом», та те, що державні службовці є носіями публічної забезпечувальної функції і мають якнайповніше забезпечувати права, свободи і законні інтереси фізичних і юридичних осіб.
17. Принцип доброчесності у сфері публічної служби передбачає діяльність посадових осіб публічної адміністрації, спрямовану на забезпечення публічних прав, свобод і законних інтересів невладних фізичних і юридичних осіб, що призводить до загальної поваги суспільства та почуття гордості самих чиновників.
18. Принцип професіоналізму означає, що державний службовець має, по-перше, знати, які адміністративні послуги він має надавати і які права в ході публічної управлінської діяльності має забезпечувати; по-друге, мати певні навички виконання своїх обов’язків перед невладними фізичними і юридичними особами; по-третє, мати навички виконання своїх обов’язків із необхідним рівнем ефективності; по-четверте, постійно підвищувати свій професійний рівень з метою ефективного надання невладним фізичним і юридичним особами адміністративних послуг та (або) захисту їх порушених прав, свобод і законних інтересів у ході публічної управлінської адміністративної діяльності; по-п’яте, підвищувати свій професійний рівень, щоб надавати нові адміністративні послуги і застосовувати нові заходи адміністративного впливу; по-шосте, на достатньому рівні володіти англійською та регіональною мовами.
19. Принцип стабільності проходження служби публічними службовцями, які доброчесно виконують свої обов’язки, є провідною ідеєю, основою забезпечення адміністративно-процесуальних гарантій прав публічних службовців, і провідне місце в цьому належить системі адміністративних судів.
20. Особливостями принципу верховенства права у сфері гарантування адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців є те, що публічні службовці в адміністративно-процесуальних відносинах не мають владного статусу і можуть у повному обсязі користуватися правами позивача, діяти в перший спосіб правого регулювання «Дозволено все крім того, що прямо заборонено законом».