Висновки до розділу 2

1. Право на звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду має публічний службовець, який вважає, що порушено його права чи законні інтереси у сфері публічно-правових відносин.

2. Право на звернення публічного службовця з позовом до адміністративного суду є абсолютним, ніхто ні шляхом усних вказівок, ні шляхом нормативно-правових актів не може позбавити публічного службовця цього права.

3. Звернення до суду публічного службовця щодо захисту порушеного його права чи законного інтересу у сфері публічно-правових відносин здійснюється через звернення з адміністративним позовом особисто або через представника, який має право представляти його інтереси виключно через нотаріально завірене доручення.

4. Первиною особливістю в цій сфері є те, що публічний службовець постає в таких відносинах виключно як невладна фізична особа.

5. З метою недопущення порушення цього права є потреба доповнити КУпАП нормою права, яка б установлювала адміністративну відповідальність щодо керівників суб’єктів владних повноважень за здійснення фізичного, психологічного, організаційного чи іншого тиску на підлеглих публічних службовців з метою протидії подання ними адміністративного позову.

6. Виявлено, що в понад 93 % випадків публічні службовці звертаються до адміністративних судів з позовами щодо, по-перше, скасування або визнання нечинним рішення свого вищого керівництва чи органу публічної влади повністю чи окремих його положень; по-друге, зобов’язання вищого керівництва чи органу публічної влади прийняти рішення або вчинити певні дії; по-третє, стягнення з органу публічної влади коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

7. Позовна заявка публічного службовця щодо захисту порушеного свого права чи законних інтересів має відповідати визначеним у законодавстві вимогам, недотримання яких може призвести до залишення позовної заяви без руху, однак публічний службовець може їх усунути невідкладно.

8. Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкриває провадження в адміністративній справі за позовом публічного службовця з метою забезпечення всебічного та об’єктивного розгляду і правильного вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку.

9. Особливостями адміністративних позовів, поданих публічними службовцями, є те, що предметом позову є справи із суперечок у сфері відносин публічної служби, у більшості випадків це порушення прав і законних інтересів публічних службовців, здійснене їх керівництвом.

10. Виявлено, що в багатьох випадках попереднє судове засідання не здійснюється через неконструктивні дії суб’єктів владних повноважень, основна мета такого засідання - примирення сторін - не досягається через хибне розуміння захисту корпоративного інтересу (честі «мундиру»), що мотивує керівників суб’єктів владних повноважень на відстоювання протиправних своїх і підлеглих помилок у трактуванні норм права, відстоювання такої хибної позиції «до кінця» - до рішення касаційної інстанції.

11. Забезпечення адміністративного позову у формі ухвали судді щодо тимчасового поновлення на посаді публічного службовця практично не застосовується судами через Постанову Пленуму вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 р. № 2, що в абсолютному вимірі є невиваженим кроком, оскільки в тих випадках, коли для публічного службовця, який звільнений зі служби за сумнівними мотивами, його заробітна плата була єдиним джерелом існування та утримання сім’ї, суд мав би право своєю ухвалою до вирішення справи по сутті і вступу рішення у законну силу зобов’язати суб’єкта владних повноважень поновити право службовця на отримання середньої зарплати за рахунок державного чи місцевого бюджету.

12. За наслідками підготовчого провадження у справах, поданих публічним службовцем, суд у більшості випадків постановляє ухвалу щодо закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду, хоча інколи приймаються й інші рішення, а саме зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі та залишення позовної заяви без розгляду.

13. Матеріальні норми правових відносини між публічним службовцем, його керівництвом і публічними органами зосереджені у спеціальних законах, які можуть порушуватися суб’єктами владних повноважень.

14. Судовий розгляд справи, відкритої за позовом публічного службовця, та ухвалення в ній судового рішення є центральною стадією адміністративного судочинства при здійсненні адміністративно- процесуального захисту.

15. За своєю науковою природою судовий розгляд справи, відкритої за позовом публічного службовця, та ухвалення в ній судового рішення здійснюється в рамках інституту адміністративного процесуального права щодо розгляду і розв’язання адміністративних справ по суті, які виникають із публічно-правових відносин між публічним службовцем і суб’єктом владних повноважень.

16. За процесуальною класифікацією - це обов’язкова стадія адміністративного процесу щодо послідовного вчинення процесуальних дій судом та іншими учасниками адміністративного судочинства з метою розв’язання по суті публічно-правового конфлікту між публічним службовцем і суб’єктом владних повноважень, розгляд адміністративної справи є змістом цієї стадії, а судове засідання - процесуальною формою розгляду справи (ст. 122-154 КАСУ), завданням цієї стадії є з’ясування позицій сторін, дослідження доказів в адміністративній справі з метою встановлення на їх основі обставин, необхідних для вирішення суперечки, та відповідних правовідносин.

17. Справа, відкрита за позовом публічного службовця, має бути розглянута й вирішена адміністративним судом протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Будь-які продовження цього терміну є неприпустимими. Цей строк може бути продовжений тільки за ініціативою публічного службовця - позивача. В інших випадках, коли доказів не достатньо чи щодо них є сумніви, суд має

прийняти рішення на користь позивача. Усе це вимагає внесення змін і доповнень до КАСУ.

18. Судове засідання в адміністративній справі, відкритій за позовом публічного службовця, має проводиться в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду (залі засідань), однак, ураховуючи незабезпеченість адміністративний судів (суддів адміністративних судів) залами судових досліджень, судовий розгляд такої категорії справ може відбуватися і в кабінеті судді з дотриманням усіх адміністративно-процесуальних норм, що не може вважатися порушенням цих норм і підставою скасування адміністративної справи в апеляційному проваджені.

19.

20. Вирішальним в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин доказів щодо законності чи необґрунтованості вимог публічного службовця. Доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців - це пізнавально-практична діяльність, спрямована на пізнання обставин, через відображення та моделювання об’єктивної реальності у рамках формальної логіки та психологічних процесів послідовних суджень, пов’язаних між собою за правилами логічного висновку.

21. Завдання доказування полягає не тільки в тому, щоб пізнати всі обставини справи, а й щоб продемонструвати отримані знання перед іншими учасниками судочинства (процесу), судом, обґрунтувати перед ними прийняте рішення, тобто в тому, щоб повідомити, передати відомості,

покладені в основу судового рішення, аргументувати висновок, якого дійшов суд.

22. Суб’єктами доказування в адміністративних справ щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є: адміністративний суд; сторони - позивач та відповідач, треті особи; представники сторін і третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді; свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Інколи в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців виникають підстави для звільнення від доказування - ці обставини, установлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

23. У процесі доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців виділяють п’ять стадій доказування: формування предмета доказування; збирання доказів; подання доказів; дослідження доказів; оцінювання доказів. Предмет доказування щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців - це сукупність юридичних фактів, від установлення яких залежить вирішення справи про суті; різні юридичні й доказові факти й обставини, установлення яких необхідно для досягнення об’єктивної істини в будь-якій справі незалежно від її своєрідності; твердження й заперечення сторін та ін.

24. Збір доказів в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців полягає у виявленні, зверненні уваги на ті чи інші фактичні данні, які можуть набути доказового значення та фіксації в певних процесуальних формах. Публічні службовці, які подали позов, у разі якщо не можуть витребувати у свого керівництва чи інших осіб добровільних доказів, мають право просити суд забезпечити ці докази.

25. Апеляційне оскарження судових рішень у справах гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є факультативним, однак невід’ємним правом публічних службовців, якщо вони вважать, що щодо них суд першої інстанції прийняв несправедливе і незаконне рішення. Апеляційне оскарження судових рішень - це провідна форма судового контролю щодо забезпечення прав і законних інтересів публічних службовців, порушених їх керівництвом, якщо вони вважають, що суд першої інстанції помилився у своєму рішенні.

26. Завданням апеляційного оскарження в цій категорії справ є виправлення помилок суддів першої інстанції та спрямування їхньої роботи на правильне й однакове застосування норм матеріального і процесуального права. У справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців у переважній більшості випадків судове рішення оскаржує публічний службовець, позов якого не задоволений (задоволений не в повному обсязі), або суб’єкт владних повноважень.

27. Обов’язковою стадією адміністративного процесу є підготовка розгляду справи за апеляційною скаргою, яка незалежно від її складності має проводитися з урахуванням особливостей справ щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців, а також характеру конкретного конфлікту у сфері публічної служби. За наслідками розгляду апеляційної скарги в означених справах на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, як правило, приймає рішення змінити постанову суду, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.

28. Касаційне провадження - це третя інстанція (рівень) судового захисту публічних службовців, права яких порушені, щодо яких судом першої та другої інстанцій прийнято несправедливе й незаконне рішення внаслідок порушення норм матеріального чи процесуального права. Предметом касаційного оскарження за позовом публічного службовця є постанови та ухвали судів першої або апеляційної інстанцій.

29. ВАСУ як касаційна інстанція не встановлює нових фактичних обставин в адміністративній справі, порушеній за позовом публічних службовців, не досліджує нових доказів, які не досліджувалися в суді першої чи апеляційної інстанцій, не перевіряє доказів, які досліджувалися судами першої та апеляційної інстанції. Право на касаційне оскарження рішень суду в більшості випадків реалізує позивач (публічний службовець) або відповідач - суб’єкт владних повноважень.