ВИСНОВКИ

Відповідно до мети і завдань дисертаційного дослідження, на основі здійснення аналізу загальноєвропейського та національного законодавства, досягнень адміністративно-процесуальної, адміністративно-правової наук, юридичної та судової практики у сфері адміністративного судочинства автором наведено теоретичне узагальнення й подано нове розв’язання наукового завдання щодо розвитку адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців та запропоновано низку висновків, пропозицій і рекомендацій.

1. Межі адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців визначаються соціальною необхідністю ефективного адміністративно-процесуального захисту прав публічних службовців як необхідної гарантії забезпечення прав, свобод і законних інтересів невладних фізичних і юридичних осіб. Публічні службовці потребують захисту від вищих суб’єктів владних повноважень, коли керівні особи, виходячи з хибного розуміння корпоративного інтересу чи зловживаючи своїм становищем, порушують права або законні інтереси підлеглих.

2. Доведено, що права та законні інтереси публічних службовців як об’єкт адміністративно-процесуальних гарантій - це матеріальні права та адміністративно-процесуальні права публічних службовців, до яких належать: право на звернення до адміністративного суду, право на адміністративний позов, змагальні та диспозитивні права публічних службовців у судовому розгляді адміністративного позову, право на задоволення адміністративного позову в адміністративному суді та право публічного службовця на виконання судового рішення.

3. Зроблено висновок, що принципи адміністративного судочинства у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців - це основоположні та специфічні положення, в яких у концентрованому вигляді виявлено волю народу України мати в системі адміністративного судочинства захищених публічних службовців від свавілля їхнього керівництва, щоб вони були спроможні ефективно забезпечувати захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин; які виражають типові закономірності здійснення адміністративного судочинства в цій сфері, маючи під собою об’єктивну основу; які відображаються у вітчизняних нормах права та положеннях Конвенції прав та основоположних свобод Ради Європи, застосовуються в судовій практиці щодо захисту порушених прав і законних інтересів публічних службовців.

4. Виявлено, що в багатьох випадках попереднє судове засідання не проводиться, оскільки через неконструктивні дії суб’єктів владних повноважень основна мета такого засідання - примирення сторін - не досягається з причин хибного розуміння захисту корпоративного інтересу (честі «мундиру»), що мотивує керівників суб’єктів владних повноважень на відстоювання протиправних своїх і підлеглих помилок у трактуванні норм права відстоювати таку свою хибну позицію.

5. Доведено, що при ухваленні судового рішення право публічного службовця щодо вирішення адміністративним судом позову протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі, є абсолютним, будь-які продовження цього терміну не припустимі (за винятком, коли цей строк продовжений за ініціативою самого позивача), і навіть якщо доказів не достатньо чи щодо них є деякі сумніви, суд має ухвалити рішення на користь позивача.

6. Доведено, що доказами в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є будь-які фактичні дані, які прямо чи опосередковано підтверджують факти законності вимог позивача - публічного службовця - чи спростовують їх, на підставі яких адміністративний суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують законність вимог публічних службовців-позивачів і заперечення відповідачів - суб’єктів владних повноважень та інших

осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для

задоволення або відмови в задоволенні позову публічного службовця.

7. Зроблено висновок, що апеляційний перегляд судових рішень щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців - це провідна, однак факультативна форма судового контролю щодо забезпечення прав і законних інтересів публічних службовців, порушених їх керівництвом, якщо вони вважають, що суд першої інстанції помилився у своєму рішенні, яка має завданням виправлення помилок суддів першої інстанції та спрямування їхньої роботи на правильне й однакове застосування норм матеріального і процесуального права в цій сфері.

8. Виявлено, що в країнах-учасницях ЄС адміністративно-

процесуальне гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є невід’ємною потребою суспільства, є похідним від функції публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина та здійснюється системою адміністративних судів на основі реалізації норм матеріального і процесуального права, до яких насамперед належать закони про державну службу та кодекси етики державної служби.

9. Запропоновано численні зміни й доповнення щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема приведення його відповідно до норм і стандартів ЄС, щодо законодавчого вирішення проблеми порушення законних строків через уведення імперативу у ст. 122 КАСУ, законодавче посилення захисту та реалізації конституційних прав публічних службовців шляхом збільшення можливості строку звернення до адміністративного суду (ч.3. ст.99 КАСУ).