ВИСНОВКИ

У висновках дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні концептуальних і практичних питань сутності, змісту та реалізації принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві.

1. Визначено юридичні межі, які займає принцип змагальності сторін серед інших принципів адміністративного судочинства, які є похідними від конституційних і загальних принципів судочинства в аспекті того, що: по- перше, він є похідним від принципу верховенства права, який утверджує пріоритет прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина перед державою та принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; по-друге, засадничим вихідним аспектом вищого рівня, що впливає на юридичну сутність принципів диспозитивності, офіційного з’ясування всіх обставин у справі, гласності і відкритості адміністративного процесу.

2. Доведено, що змагальність в адміністративному судочинстві - це юридично-процесуальна боротьба сторін (позивача і відповідача або їх представників) за визнання судом зайнятої ними юридичної позиції в якості істинної, правдивої. Вона характеризується такою організацією адміністративного судочинства, коли позивач, який підтримує позов і відповідач, який його заперечує, користуються рівними можливостями відстоювати свої інтереси в умовах конкурентного зіткнення між собою при адміністративно-процесуальному посередництві адміністративного суду.

3. Сформовано поняття принципу змагальності в адміністративному процесі, як найбільш загальних і стабільних вимог, на яких базуються на гарантії прав сторін адміністративного процесу щодо участі в адміністративно-процесуальній конкурентній боротьбі стосовно доведення своєї істини із використання засад психології права щодо переконання суддів та інших учасників процесу у своїй правоті, з використанням ораторського мистецтва, прийомів правового та психологічного впливу та інших не заборонених адміністративно-процесуальним законодавством методів ведення правової дискусії.

4. Розкрито наукове уявлення про «відповідача, як суб’єкта змагальних сторін в адміністративному судочинстві» як учасника адміністративного процесу, який має рівні із позивачем процесуальні права на засадах змагальності сторін, свободи у наданні доказів, доведенні їх переконливості, при обов’язку нести тягар доказування, якщо він є суб’єктом владних повноважень і заперечує проти адміністративного позову.

5. Сформовано наукові положення щодо прав, які забезпечують необхідні процесуальні можливості для відстоювання позиції сторони, що полягають у прописаній адміністративно-процесуальним законодавством мірі дозволеної Кодексом адміністративного судочинства України процесуальної поведінки при відстоюванні своєї позиції в адміністративному суді в умовах адміністративно-процесуальної конкуренції з іншими учасниками адміністративного процесу.

6. Визначено роль адміністративного суду в забезпеченні принципу змагальності сторін в адміністративному судочинстві, як державного суб’єкта, що наділений законодавством, яке визначає судоустрій в Україні, та нормами адміністративного процесу владними повноваженнями щодо здійснення функцій між учасниками змагальності, одночасно є спікером, який веде судове засідання, об’єктом сприйняття інформації, що доводиться до нього сторонами, єдиним суб’єктом прийняття процесуальних і кінцевого рішень та суб’єктом застосування заходів адміністративного примусу у випадку порушення громадського порядку в судовому засіданні чи неповаги до суду.

7. Доведено, що доказування в адміністративному судочинстві - це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність відповідних суб’єктів доказування, спрямована на збирання, подання, оцінку,

огляд, забезпечення, дослідження, витребування або тимчасове вилучення доказів з метою з’ясування об’єктивної істини та справедливого вирішення публічно-правового спору. Акцентовано увагу, що особливістю клопотань в адміністративному судочинстві є, по-перше, наявність можливості

звернутись з клопотанням у будь-якого учасника адміністративного процесу, а не тільки сторін; по-друге, тільки суд уповноважений вирішувати клопотання та подальшу його реалізацію - задовольняти чи не задовольняти.

8. Доведено, що при розгляді справ адміністративні суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело адміністративного і адміністративно-процесуального права прямої дії, більше того, як своєрідні адміністративно-процедурні маркери, по яким перевіряється діяльність адміністративного суду при вирішенні складних адміністративних справ.

9. Запропоновано внести зміни і доповнення до Закону України «Про Національну поліцію» з метою наділення Національної поліції повноваженнями щодо здійснення приводу в будь-якому виді судового процесу, в тому числі адміністративного, оскільки здійснення приводу визначається лише галузевим процесуальним законодавством. З огляду на зазначене, вбачається за доцільне доповнити ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» п. 9-1 такого змісту: «9-1) у випадках і порядку, визначених законом за вмотивованим рішенням уповноваженого органу або посадової особи здійснює привід осіб, до яких він застосовується».