Стан дослідження проблематики щодо рішень адміністративного суду у науковій доктрині
Конституційні положення про те, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність та утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, спричинили принципово нового підходу до визначення ролі і місця адміністративного процесу в правовій системі держави.
Практична реалізація конституційних засад розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави неможлива без реформування публічної влади з одночасним створенням дієвого механізму контролю за нею.
З огляду на те, що судовий контроль визнається найефективнішим, автори Концепції судово-правової реформи в Україні одностайно підтримали необхідність запровадження інституту адміністративної юстиції в Україні.
Незважаючи на те, що трансформація політико-ідеологічної основи незалежної держави потребувала швидкої зміни структури й суті судової системи, реальне реформування правосуддя почалося після прийняття Конституції України 1996 року. Створення системи адміністративного судочинства та прийняття Кодексу адміністративного судочинства України є яскравим прикладом такого реформування.
За час діяльності адміністративних судів періодично виникають суперечки щодо доцільності їх утворення, ще більшої актуальності набуває питання ефективності роботи, оперативності розв’язання спорів, забезпечення реального захисту особи від порушень з боку державно владного апарату.
Також не усунуто гострої проблеми розмежування судових юрисдикцій, а науковці та практики досі перебувають у творчих пошуках щодо змістовного наповнення таких адміністративних інститутів як публічна служба та адміністративний договір.
Відсутність законодавчого переліку адміністративних договорів або їх більш чітких критеріїв зумовлює труднощі для судової практики в ідентифікації тих чи інших договорів як адміністративних, що породжує проблему правильного визначення судової юрисдикції.
Для більш детального вивчення та правового аналізу питання відмежування адміністративної юрисдикції від цивільної та господарської деякі автори висвітлюють дане питання як питання підсудності справа адміністративним судам і пропонують нові підходи для розв’язання проблем відмежування судових юрисдикцій.
Принцип верховенства права в адміністративному судочинстві є одним з основних елементів захисту прав людини, має особливе значення для адміністративного судочинства, оскільки предметом розгляду в адміністративних судах найчастіше є правові акти.
З огляду на важливість публічної служби в структурі управлінського апарату, від ефективності функціонування якого залежить послідовний і стабільний розвиток країни, вагомим дослідженням є питання надання правових гарантій функціонування публічної служби і діяльності публічних службовців. Зважаючи на це, особливого значення набувають розв’язання спорів щодо прийняття на публічну службу, її проходження та припинення, яке покладається насамперед на адміністративні суди.
Вчені-адміністративісти не залишають поза увагою і історії становлення адміністративної юстиції в Україні. Відстужують неоднозначне сприйняття як дослідниками, так і законодавцем, сутності та змісту адміністративного судочинства та його основних елементів, що не позначилося на найголовнішому та на відображеному в Кодексі адміністративного судочинства України призначенні цього інституту - захист прав, свобод та законних інтересів невладних субєктів публічно- правових відносин.
У доктрині адміністративного права розроблені положення щодо питання застосування в законодавстві поняття адміністративного акта, оскільки для адміністративного суду важливо знати, в яких випадках він має справу саме з адміністративним актом і якого виду.
Нагалошується також на актуальності виконнання судового рішення, ухваленого на користь приватної особи - позивача. З усіх судових рішень, ухвалених проти держави, судові рішення в адміністративних справах мають для публічної адіністрації особливу вагу.
Вони дозволяють усунути ті правові помилки у пблічному управлінні, які не вдалося виявити та виправити засобами адміністративного контролю. Звучать слушні пропозиції реформувати юридичну відповідальність державних виконавців та процедуру її застосування, а не змінювати порядок управління цією службою.Періодично пропонуються шляхи розвязання адміністративних спорів за допомогою процедур, що є альтернативними адміністративному судочинству, а саме: подання скарги до вищого органу публічної адміністрації або посадової особи; подання заяви або скарги до
прокуратури. Але поряд з цим, адміністративні спори пропонується розв’язувати і без залучення уповноважених органів публічної влади.
Зусиллями науково-педагогічних працівників кафедри
адміністративного і процесу Національної академії внутрішніх справ була започаткована Київська школа адміністративного права, здобутки якої сьогодні продовжують удосконалювати та поширювати в традиціях європейського адміністративного права відомі працівники.
Так, доктор юридичних наук, професор В.К. Колпаков, який у 1999 році видав перший у новітній історії України підручник «Адміністративне право України», що витримав декілька видань. Крім цього він є автором монографії «Адміністративно-деліктний правовий феномен» (2004) у якій розроблена доктринальна теорія адміністративного проступку відповідно до сучасного право розуміння і фактично встановлені засади нової юридичної галузі - адміністративно-деліктне право.
Значного оновлення зазнає адміністративний процес завдяки доктору юридичних наук, професору О.В. Кузьменко та її монографіям «Процесуальні категорії адміністративного права» (2004) і «Теоретичні засади адміністративного процесу» (2005). У зазначених працях автор піддала критиці радянську концепцію адміністративного процесу, довела доцільність поділу адміністративних проваджень на види на підставі наявності або відсутності у них конфлікту.
Вагомі наукові доробки мають й інші працівники кафедри. Взагалі об’єктом їх наукового інтересу є широке коло суспільних відносин, що входять до предмета адміністративного права.
Природа розвитку суспільства дала реальну дійсність відповідного правового упорядкування, в якому юридичні норми набувають значення правил, однаково обов’язкових і для державних службовців чи суддів, і для фізичних чи юридичних осіб, утворюючи тим самим нову галузь юрисдикційного спрямування - Адміністративне процесуальне право України.
Адміністративне процесуальне право не копіює традиційні галузі правосуддя, має власні відмінності та особливості. Однією з таких особливостей є те, що в системі адміністративного процесуального права має залишатися інститут «адміністративного розгляду і вирішення справ». Тобто розгляд справ, заяв, скарг і прийняття рішень у них можуть бути здійснені не тільки в судовому, а й в адміністративному (інстанційному) порядку. Адже не випадково законодавець прийняв Кодекс адміністративного судочинства, а не Адміністративно-процесуальний кодекс, тим самим визнаючи наявність інших проваджень у структурі адміністративного процесу, крім адміністративно-судочинних.
У навчальному посібнику «Адміністративне процесуальне право» Демський Е.Ф. зробив спробу обґрунтувати поняття, предмет, метод, принципи адміністративного процесуального права його систему як галузі права й як навчальної дисципліни, виходячи з тих позицій, що розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ здійснюється в певній послідовності шляхом вчинення процесуальних дій за відповідно визначеними процедурою і правилами, врегульованими процесуальними нормами публічного характеру, які складають адміністративні провадження та адміністративний процес у цілому. Водночас автор не визнає, що змістом адміністративного процесу є будь-яка виконавчо розпорядча діяльність. Адміністративний процес пов'язаний з управлінською діяльністю, але лише в тій її частині, що стосується забезпечення і захисту прав, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення конкретних індивідуальних адміністративних справ, а не заради широкого публічного інтересу, адміністративного розсуду невизначеного кола осіб, заради суспільного блага тощо, які притаманної адміністративному праву.
Виходячи з цих посилань, на думку Демського Е.Ф., норми, які регулюють адміністративні провадження у сфері управління, за зверненням громадян, про застосування заходів адміністративного примусу, про притягнення до адміністративної відповідальності та провадження у сфері адміністративного судочинства, складають певну систему проваджень (правових інститутів) і в своїй сукупності утворюють окрему галузь права в правовій системі за принципами і умовами її галузевого поділу. Ми долучаємось та повністю розділяємо думку професора Е.Ф. Демського.
Отже, проведений нами аналіз та огляд основних напрямів розвитку адміністративного та адміністративного процесуального права ілюструє відсутність окремого дослідження безпосередньо рішень адміністративного суду.
1.3