Принципи гарантування адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців

Принципи є провідною категорією юриспруденції, що використовується в романо-германській правовій сім’ї та в більшості правових систем англосаксонської правової сім’ї. Не винятком у цьому переліку є правові відносини у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців.

Установлення норм права, які регулюють адміністративно-правові відносини у сфері внутрішньоорганізаційної діяльності публічної адміністрації, ще не виключає випадків їх порушення. Щоб не припуститися таких порушень, необхідно вживати певних адміністративно-правових заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб [3].

Адміністративно-правовий захист прав особи є надійною гарантією ефективного та об’єктивного перетворення загального поняття «захист прав людини» з риторичного на реальне. За визначенням В. Авер’янова, адміністративне право має визначатися як право забезпечення і захисту прав людини [1].

Фізичні та юридичні невладні особи потребують захисту від двох основних джерел небезпеки - суб’єктів владних повноважень та інших осіб, які владних повноважень не мають. Публічна адміністрація в умовах правової держави має подвійний статус: по-перше, вона робить вагомий внесок у захист прав і свобод людини і громадянина; по-друге, окремі її представники самі є суб’єктами їх порушення [3], при цьому й самі публічні службовці часто стають потерпілими у цій сфері, оскільки їх права і законні інтереси порушуються вищим начальством.

Відповідно до теорії публічного управління, до того часу, поки держава й суспільство не буде з повагою ставитися до публічних службовців, годі чекати, що ті не будуть порушувати права і свободи громадян. На наш погляд, існує пряма залежність між таким станом речей, як матеріально й морально захищений публічний службовець і забезпечення ним прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як вже писалося вище у країнах ЄС і Північної Америки загальновизнаною є категорія «публічна адміністрація» (анг. public administration), яка, на наш погляд, при застосуванні до владних фізичних осіб багато в чому співпадає з вітчизняною категорією «публічний службовець». Відповідно до Британської енциклопедії публічне управління забезпечує реалізацію державної політики. В умовах сьогодення категорію публічного управління розглядають як невід’ємну складову відповідальності політиків та урядів за виконання своїх програм. Зокрема публічне управляння здійснюється через планування, організацію, керівництво, координацію, контроль і надання публічних послуг. Публічне управління притаманне всім народам незалежно від їхньої системи правління. Виділяють центральний, проміжний та місцевий рівні публічного управління [172]. Що означає, що мають мати права, і ці права мають бути гарантовані в тому числі публічними засобами та на певних засадах.

Права публічних службовців гарантуються не основі певних основоположних засад - принципів. Принципи адміністративного права:

1) формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина і нормального функціонування громадянського суспільства та держави;

2) установлюють керівні засади-настанови, що визначають найважливіші правила, за якими здійснюється та організується діяльність суб’єктів адміністративного права; 3) характеризуються прогресивністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки суб’єктів адміністративного права, які є реально досяжними. Під принципами адміністративного права слід розуміти основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність суб’єктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави.

На 6-му Глобальному форумі з питань формування уряду (Сеул, 2005), проведеному під егідою ООН, було визначено принципи, які мають бути в основі належного публічного управління: плюралізму, субсидіарності, прозорості, підзвітності, справедливості, доступності, партнерства й ефективності. Визначено, що сама сутність публічного управління як демократичного інституту полягає у використанні принципів добра (демократичного) управління для розроблення і функціонування системи. Простіше кажучи, це означає, що публічне управління як демократична організація має такі характеристики: підзвітність і прозорість;

децентралізація; забезпечення чесних і законних виборів; заснованість на системі стримувань і противаг між виконавчою владою і парламентом; відігравання центральної ролі в боротьбі з відчуженням і захисті прав меншин і вразливих груп населення; наявність достатнього потенціалу управління для підвищення доступу до правосуддя; захист суспільних благ; виконання допоміжної ролі щодо підвищення бізнесової активності; використання можливостей інформаційних і комунікаційних технологій; зміцнення партнерських відносин між різними групами населення [172].

Відповідно до Кодексу хорошої адміністративної поведінки Європейської комісії публічні службовці мають виконувати свої зобов’язання щодо хорошого адміністрування й поведінки. До принципів хорошого управління кодекс відносить принципи: законності; недопущення дискримінації за будь-якими ознаками; пропорційності; об’єктивності й неупередженості; відкритості інформації про адміністративні процедури; обов’язку виправити помилкове рішення [180].

Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу» визначав, що державна служба ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого й регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян [27].

У свою чергу Закон України від 17 листопада 2011 № 4050-VI «Про державну службу» визначив, що принципами державної служби могли б бути: 1) верховенство права; 2) патріотизм і служіння Українському народу;

3) законність; 4) рівний доступ до державної служби; 5) професіоналізм; 6) доброчесність; 7) політична неупередженість; 8) прозорість діяльності;

9) персональна відповідальність державного службовця [28].

Мають свої принципи діяльності й публічні службовці органів місцевого самоврядування: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав і свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей і професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни й неналежне виконання службових обов’язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді [33].

Стаття 4 Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-УШ «Про державну службу» визначила, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; 2) законності - обов’язок державного службовця діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) професіоналізму - компетентне, об’єктивне і неупереджене виконання посадових обов’язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону; 4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові; 5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень; 6) ефективності - раціональне й результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики; 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм і проявів дискримінації, відсутність необгрунтованих обмежень або надання необгрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків; 9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів [26].

Проаналізуємо ці принципи більш ґрунтовно. Принципи верховенства права і законності в редакції, викладеній в аналізованому Законі, на наш погляд є досконалими. Оскільки у зміст принципу верховенства права вкладено сутність першого принципу правового регулювання (громадяни України, іноземці й особи без громадянства можуть діяти відповідно до першого принципу правового регулювання «Дозволено усе крім того, що прямо дозволено законом», державні службовці є носіями публічної забезпечувальної функції та мають якнайповніше забезпечувати права, свободи і законні інтереси фізичних і юридичних осіб. Більше того, самою місією існування публічної адміністрації є служіння народу України шляхом надання адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності, і знову-таки - з метою захисту порушених прав і свобод людини і громадянина.

У свою чергу принцип законності чітко утверджується на основі другого принципу правового регулювання «Заборонено все крім того, що прямо дозволено законом», а тому обов’язок державного службовця - діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, стаття 6 Основного Закону України визначила: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України», а стаття 19 уточнює: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». [45].

Крім того, численними іншими законами України визначено інші обов’язки та права державних службовців. Особливо ретельно в законах України прописано негативні права державних службовців.

На прикладі аналізованого Закону можна проаналізувати спеціальні матеріальні принципи спеціальної публічної служби - діяльності працівників поліції. Так, згідно з розділом ІІ принципами діяльності поліції є такі: верховенство права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини); дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, що сприяє їх реалізації; законності (поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України); відкритості та прозорості; політичної нейтральності (поліція забезпечує захист прав і свобод людини незалежно від політичних переконань та партійної належності); взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності (поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського) [29].

Принцип професіоналізму означає, що державний службовець мусить: по-перше, знати, які адміністративні послуги він має надавати і які права в ході публічної управлінської діяльності має забезпечувати; по-друге, мати певні навички, щоб ці свої обов’язки виконати перед невладними фізичними і юридичними особами; по-третє, мати навички виконання обов’язків із необхідним рівнем ефективності; по-четверте, постійно підвищувати свій професійний рівень з метою ефективного надання невладним фізичним і юридичним особами адміністративних послуг та (або) захисту їх порушених прав, свобод і законних інтересів у ході публічної управлінської адміністративної діяльності; по-п’яте, підвищувати свій професійний рівень для надання нових адміністративних послуг і застосування нових заходів адміністративного впливу; по-шосте, на достатньому рівні володіти англійською та регіональною мовами.

Принцип патріотизму. У сучасного розумінні патріотизм - це любов та відповідальність: любов до землі, на якій народився, та відповідальність за її долю та долю народу. Патріотизм - це практичність: в України немає постійних друзів і постійних ворогів, є лише постійні інтереси нашої держави. Справедливе лише те, що вигідно Україні. Правильне лише те, що вигідно Україні. Громадянський патріотизм - це ще й єдина ідея, яка може об’єднати народ України в єдину політичну націю. За умов політичної об’єднаності України, коли народ і патріотична влада чутимуть одне одного і діятимуть в одному напрямку, сильнішої і багатшої держави в Європі не буде [75]. Що ж до патріотизму державних службовців, то це означає віддане та вірне служіння Українському народові. Саме Українському народу, а не уряду, парламенту чи своєму начальству.

Принцип доброчесності. На думку О. Томкіної, сьогодні доброчесність державної влади постає найважливішою суспільною моральною вимогою й потребою, а тому має велике соціальне значення. Сьогодні в Україні вона є однією з найактуальніших тем, яка хвилює наше суспільство, обговорюється європейською та міжнародною спільнотою. Це передбачає спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів і відмову державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень [129].

Інакше бути не може, оскільки доброчесність є похідним від слів «добро» і «честь». Згідно із Британською енциклопедією добро - це загальне благо, що приносить користь суспільству в цілому, на відміну від приватного блага людей і верств суспільства [173]. Честь - це суспільно-моральна гідність, те, що викликає і підтримує загальну повагу, почуття гордості.

Іншими словами, доброчесність у сфері публічної служби - це діяльність посадових осіб публічної адміністрації, направлена на забезпечення публічних прав, свобод і законних інтересів невладних фізичних і юридичних осіб, що призводить до загальної поваги суспільства та почуття гордості самих чиновників.

Принцип ефективності. Будь-який апарат держави утримується за рахунок державних бюджету. Проте завжди треба пам’ятати, що державний бюджет не з’являється не звідкіля. Бюджет - це податки, які сплачує бізнес і громадяни. Іншими словами, держава через податки забирає частину доходів від одних осіб і перерозподіляє іншим, насамперед державним службовцям, які самі нічого не виробляють, не надають комерційних послуг, однак виконують необхідні публічні дії на користь народу. Відповідно ці кошти треба раціонально й результативно використовувати як ресурси для досягнення цілей державної політики. Особливо це стає актуальним в умовах російсько-терористичної агресії, коли значна частина коштів йде на забезпечення АТО та нівелювання фінансово-економічної кризи. Ще одним чинником практичного забезпечення ефективності використання бюджетних коштів є викорінення корупції, коли значна частина державних коштів розкрадається.

Принцип забезпечення рівного доступу до державної служби - це заборона всіх форм і виявів дискримінації, відсутність необгрунтованих обмежень або надання необгрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження. У цьому аспекті основною проблемою в минулому була корупція, родинні зв’язки, кумівство, земляцтво. Сподіваємося, що реалізація положень нового Закону України «Про державну службу» виправить ситуацію в цій сфері.

Принцип стабільності означає, що державні службовці, які присвятили свою долю служінню народу України та доброчесно це виконують, мають бути забезпечені від свавільного звільнення, пониження по службі в разі зміни Уряду чи складу Парламенту та інших політичних чи суб’єктивних чинників. Тим самим державний службовець має бути застрахований від свавілля вищого керівництва. Це означає, що державні службовці мають призначатися безстроково (крім політичних посад), мати певну ступінь незалежності під час виконання своїх обов’язків.

Провідне місце в цьому відведено системі адміністративних судів. Без такої незалежної інституції годі говорити про практичну реалізацію принципу стабільності публічної служби.

Таким чином, принцип стабільності проходження служби публічними службовцями, які доброчесно виконують свої обов’язки, є провідною ідеєю, основою гарантування адміністративно-процесуальних гарантій прав

публічних службовців, а провідне місце в цьому належить системі адміністративних судів.

Однак в аналізованій нами сфері провідне місце мають не матеріальні, а процесуальні принципи адміністративного права, до яких належать принципи адміністративного судочинства: 1) верховенство права;

2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; 7) обов’язковість судових рішень [42].

Організація здійснення адміністративного судочинства у сфері гарантування адміністративно-процесуальних гарантій прав публічних службовців заснована на певних принципах, які, на думку В. Бевзенка, мають такі ознаки: 1) відіграють визначальну роль у формуванні змісту та основних напрямків адміністративного судочинства; 2) виражають типові закономірності здійснення адміністративного судочинства; 3) представляють собою вимоги, які мають бути враховані суб’єктами адміністративно- процесуальних відносин та адміністративним судом під час розгляду публічно-правового спору; 4) відтворені в Конституції та законах України, випливають або з окремих правових норм, або формуються на основі норм певної галузі права та пов’язані з іншими принципами, що регулюють суспільну поведінку людей; 5) є результатом наукового пізнання - практична дія принципів повністю визначається ставленням до них людини; 6) важливим для розуміння сутності судового адміністративного процесу є те, що принципи комплексно застосовуються в судовій практиці, між собою взаємопов’язані та взаємозумовлені; Вони утворюють структурний конгломерат, що становить ідейну основу діяльності публічної адміністрації та її посадових осіб щодо задоволення публічних інтересів; 7) принципи є об’єктивними категоріями, вони не залежать від волевиявлення та побажань окремих осіб, спираючись на діалектичний закон розвитку;

8) принципи спрямовані до законодавця - при формуванні правил адміністративного судочинства та до суду - під час застосування цих правил для розв’язання правовідносин суперечки. У цілому, на думку В. Бевзенка, принципи адміністративного судочинства - це закріплені у статтях Конституції України, законодавчих нормативно-правових актах керівні, найголовніші та непорушні правила здійснення адміністративного судочинства, які в імперативній формі регламентують поведінку учасників такого процесу та закріплюють процедури адміністративного судочинства

[7].

На думку М. Кобилянського та В. Демченко, принципи адміністративного судочинства (лат. principium - «основа, начало, засади») - це основні засади, вихідні положення, що становлять його якісні особливості та специфічні властивості, в яких у концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу щодо наділення права такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї та погляди у визначенні основ організаційної побудови адміністративного судочинства, а також відбивають перспективи його розвитку та забезпечують захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень. [40].

Відбиваючись передусім у нормах права, принципи адміністративного судочинства характеризують не тільки сутність, а й зміст адміністративного судочинства, віддзеркалюючи не тільки його внутрішню побудову, статику, а й увесь процес та динаміку його застосування. У принципах адміністративного судочинства відображено його основні риси та визначено структуру, засади побудови, логіку розміщення положень і норм, що повною мірою дозволяє зрозуміти його сутність і значення, сприяє правильному

застосуванню норм адміністративного судочинства, а також є основою для законодавчого процесу з кола визначених правовідносин у встановленому порядку, зокрема для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення [5].

Досліджуючи систему принципів адміністративного процесу України та проблеми їх класифікації, С. Потапенко зробив висновок про те, що правильним було би здійснити розподіл принципів адміністративного процесу за такими критеріями: 1) за сферою поширення - це загальноправові, галузеві, міжгалузеві; 2) за способом нормативного закріплення - принципи, закріплені в Конституції України або в законодавчих нормативно-правових актах, і принципи, які реалізуються в судовій практиці й виводяться із положень законодавства про адміністративне судочинство; 3) за об’єктом впливу - принципи, які визначають процесуально-правову діяльність адміністративного суду, і принципи, що визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, представників сторін і третіх осіб); 4) за предметом правового регулювання: а) принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства), а також функціональні (принципи процесуальної діяльності - судочинства); б) принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (офіційне з’ясування всіх обставин справи, диспозитивність, змагальність тощо); в) принципи, які визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій (гласність, відкритість). На погляд ученого, запропонована класифікація дозволяє уникнути суперечностей у термінології та належним чином сприймати особливості оновленого адміністративно-процесуального законодавства [98].

З урахуванням вищевикладеного теоретичного матеріалу та предмета нашого дослідження визначимо, що ознаками принципів адміністративного судочинства у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців є такі:

1) це якісні та специфічні положення, в яких у концентрованому вигляді виявлено волю народу України мати ефективну захищену систему

публічної служби, щоб вони були спроможні забезпечити захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин;

2) відіграють визначальну роль у формуванні змісту та основних напрямків адміністративного судочинства щодо гарантування адміністративно-процесуальних гарантій прав публічних службовців;

3) виражають типові закономірності здійснення адміністративного судочинства в цій сфері;

4) маючи під собою об’єктивну основу, вони відображаються у вітчизняних нормах права та положеннях Конвенції прав та основоположних свобод Ради Європи;

5) застосовуються в судовій практиці щодо захисту порушених прав і законних інтересів публічних службовців, між собою взаємопов’язані та взаємозумовлені;

6) поділяються на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність адміністративного суду, і принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, представників сторін і третіх осіб).

Отже, принципи адміністративного судочинства у сфері адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців - це основоположні та специфічні положення, в яких у концентрованому вигляді виявлено волю народу України мати захищеного в системі адміністративного судочинства публічного службовця від свавілля свого керівництва, щоб вони були спроможні ефективно забезпечувати захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносинах, виражають типові закономірності здійснення адміністративного судочинства в цій сфері, маючи під собою об’єктивну основу, відбиваються у вітчизняних нормах права й положеннях Конвенції прав та основоположних свобод Ради Європи, застосовуються в

судовій практиці щодо захисту порушених прав та законних інтересів публічних службовців.

Принцип верховенства права є одним із головних принципів в адміністративному судочинстві України - тим основним положенням, якого мають дотримуватися судді адміністративних судів при справлянні правосуддя, адже його правильне застосування дозволить прийняти правосудне судове рішення ефективно захистити права свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень [66].

На слушну думку К. Фурман, поняття «верховенство права» увійшло до нормативно-правових актів в Україні з Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., яка в результаті її ратифікації Україною стала складником національного законодавства. Наша країна належить до держав романо-германського типу правозастосування. При цьому закріплений у ст. 8 Конституції України принцип верховенства права, пов’язаний з англосаксонським типом правозастосування [161], деякий час суперечив домінуючому в головах юристів, зокрема й суддів, принципу верховенства закону, оскільки відрізняється від останнього за джерелами й формами їх реалізації. Однак соціальний прогрес не спинити. На наш погляд, в умовах сьогодення принцип верховенства права в адміністративному судочинстві став загальновизнаним.

Принцип верховенства права полягає в такому: 1) найвищою цінністю визнається Людина, її права і свободи, а всі інші цінності, зокрема держава й закон, є вторинними; 2) законодавство і право не тотожні, нормативно- правовий акт, який порушує права і свободи людини, є неправовим і не підлягає виконанню, його виконання є карним; 3) законодавство, яке відповідає теорії природного права, підлягає беззаперечному виконанню, його невиконання є карним; 4) принцип верховенства права визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема суддів і суб’єктів публічної адміністрації [1].

Принцип верховенства права є провідним основоположним чинником при забезпеченні прав та законних інтересів публічних службовців, якого має дотримуватися усі учасники провадження в такій категорії адміністративних справ.

Проте, в аналізованій нами сфері принцип верховенства права має свої особливості, оскільки учасники таких відносин можуть мати статус суб’єктів публічної адміністрації, оскільки публічні службовці (якщо вони не були звільнені зі служби), виступаючи як позивачі, не втрачають свого спеціального статусу. А відповідач завжди буде мати статус владної публічної особи, з чого можна зробити первинний висновок, що і перші, і другі мають користуватися виключно другим способом правового регулювання «Заборонено все крім того, що прямо дозволено законом», іншими словами - принципом законності. Однак це не так: публічний службовець, який подав позов проти свого керівництва в адміністративно- процесуальних відносинах, ніби втрачає владний статус і виступає як невладний суб’єкт права, користується всіма правами позивача, і тоді може діяти перший тип правового регулювання - «Дозволено все крім того, що прямо заборонено законом», іншими словами - принципом верховенства права. Проте це не стосується того часу, що передував поданню позову, коли публічний службовець виконував свої функціональні обов’язки.

Отже, особливостями принципу верховенства права у сфері гарантування адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців є те, що останні в адміністративно- процесуальних відносинах не мають владного статусу і можуть у повному обсязі користуватися правами позивача, діяти в перший спосіб правого регулювання - «Дозволено все крім того, що прямо заборонено законом».

Усе вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки щодо принципів гарантування адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців:

1) зроблено висновок, що принципи верховенства права і законності в редакції, викладеній у Законі України від 10 грудня 2015 р. № 889-УШ «Про державну службу», є досконалими, оскільки у зміст принципу верховенства права вкладено сутність першого принципу правового регулювання, що громадяни України, іноземці й особи без громадянства можуть діяти відповідно до першого принципу правового регулювання «Дозволено все крім того, що прямо заборонено законом» та того, що державні службовці є носіями публічної забезпечувальної функції і мають якнайповніше забезпечувати права, свободи і законні інтереси фізичних і юридичних осіб;

2) принцип доброчесності у сфері публічної служби передбачає діяльність посадових осіб публічної адміністрації, спрямовану на забезпечення публічних прав, свобод і законних інтересів невладних фізичних і юридичних осіб, що призводить до загальної поваги суспільства та почуття гордості самих чиновників;

3) принцип професіоналізму означає, що державний службовець має, по-перше, знати, які адміністративні послуги він має надавати і які права в ході публічної управлінської діяльності він має забезпечувати; по-друге, мати певні навички виконання своїх обов’язків перед невладними фізичними і юридичними особами; по-третє, мати навички виконання своїх обов’язків із необхідним рівнем ефективності; по-четверте, постійно підвищувати свій професійний рівень з метою ефективного надання невладним фізичним і юридичним особами адміністративних послуг та (або) захисту їх порушених прав, свобод і законних інтересів у ході публічної управлінської адміністративної діяльності; по-п’яте, підвищувати свій професійний рівень, щоб надавати нові адміністративні послуги і застосовувати нові заходи адміністративного впливу; по-шосте, на достатньому рівні володіти англійською та регіональною мовами;

4) принцип стабільності проходження служби публічними службовцями, які доброчесно виконують свої обов’язки, є провідною ідеєю, основою

забезпечення адміністративно-процесуальних гарантій прав публічних службовців, і провідне місце в цьому належить системі адміністративних судів;

5) особливостями принципу верховенства права у сфері забезпечення адміністративно-процесуальних гарантій прав і законних інтересів публічних службовців є те, що публічні службовці в адміністративно-процесуальних відносинах не мають владного статусу і можуть у повному обсязі користуватися правами позивача, діяти в перший спосіб правого регулювання «Дозволено все крім того, що прямо заборонено законом».