2.1. Правові засади реалізації правового статусу відповідача під час перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення адміністративними судами

Дослідження особливостей реалізації правового статусу відповідача під час перегляду рішень у справ про адміністративні правопорушення адміністративними судами, на нашу думку, необхідно розпочинати з визначення суб’єктів, які можуть, хоч і в перспективі, такого статусу у вищенаведеній категорії адміністративних справ.

У великому тлумачному словнику сучасної української мови під словом “суб’єкт” розуміють істоту, здатну до пізнання навколишнього світу, об’єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності; особу, групу осіб, організацію й таке інше, яким належить активна роль у певному процесі, акті; особа чи організація як носій певних фізичних і психічних якостей; людина як об’єкт дослідження [1, с. 1408]. Розглядаючи поняття “суб’єкт” філософи звертають увагу на те, що суб’єкт (від лат. subjectus - що лежить в основі) - поняття, що вживалось ще Аристотелем, а також в середні віка в розумінні субстанції. При цьому тільки із 17 століття вищенаведене поняття починає використовуватись у сучасному значенні, тобто як позначення психолого-теоретико-пізнавального Я, що протиставляється чомусь іншому - не-Я, предмету, об’єкту, або як позначення об’єктивованого Я, тобто індивіда, котрому протистоїть, протиставляється об’єкт, та котрий направляє на цей об’єкт своє пізнання або дію, - у цьому відношенні він виступає як “суб’єкт пізнання”, “суб’єкт дії” [4, с. 441]. В. Л. Петрушенко зазначає, що суб’єкт - це людина як вихідне джерело, епіцентр життєвої та пізнавальної активності - індивідуальної або суспільної. У різних напрямах філософії під суб’єктом розуміють різні сутності: так, в більшості напрямів філософії поняття суб’ єкт позначає людину як активне начало соціальних і культурних процесів, пізнання, комунікації [5, с.

Отже, на підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що суб’єктами, які можуть набувати правового статусу відповідача під час перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення адміністративними судами будуть такі особи, які уповноважені приймати рішення у вищенаведених справах щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до ст. 213 КпАП України справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

4) районними, районними в місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених КпАП України, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України;

5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КпАП України [18].

У контексті досліджуваного питання варто зазначити, що вищенаведені суб’єкти набувають правового статусу відповідача під час перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення адміністративними судами на чітко визначених правових підставах. При цьому в українській мові слово “підстава” тлумачать як те головне, на чому базується, основується що-небудь [1, с. 966]. Таким чином, мова піде про ті нормативно-правові основи, на яких базується діяльність суб’єктів щодо прийняття рішень в справах про адміністративні правопорушення, внаслідок чого вони можуть набувати правового статусу відповідача в адміністративних справах щодо перегляду їх рішень.

Звичайно однією з основоположних із вищенаведених правових підстав буде виступати Конституція України, яка встановила, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [6]. Окрім цього, в контексті досліджуваного питання варто виокремити міжнародні договори, ратифіковані Україною. При цьому, відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) [112]. Так, 17 липня 1997 року Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” [113], внаслідок чого було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. Відповідно до ст. 6 (право на справедливий суд) вищенаведеного міжнародного нормативно-правового акта кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення [114].

Окрім вищенаведених нормативно-правових актів варто привести Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року [147], внаслідок прийняття якого були скасовані Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року [148] та Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року [149]. Так, вищенаведений нормативно-правовий акт визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини та громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування та встановлює систему й загальний порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші питання судоустрою та статусу суддів [147].

Разом із тим, у рамках досліджуваного питання, для нас найбільший інтерес представляють правові підстави, що стосуються безпосереднього здійснення своїх повноважень, в тому числі пов’язаних із прийняттям рішень в справах про адміністративні правопорушення, суб’єктами, які можуть набути статусу відповідача в адміністративному процесі. При цьому слід звернути увагу, що вищенаведені правові підстави складаються з масиву законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів. У цьому контексті варто зазначити, що нормативно-правовим актом, який, зокрема визначає види адміністративних правопорушень, порядок притягнення до

адміністративної відповідальності, а також суб’єктів, що уповноваженні розглядати справи про адміністративні правопорушення виступає КпАП України [18]. Отже, на основі положень КпАП України визначимо суб’єктів, які можуть набути статусу відповідача в адміністративному процесі щодо перегляду їх рішень у справах про адміністративні правопорушення, після чого стане можливим встановлення правових підстав здійснення такими суб’єктами вищенаведеної діяльності.

Так, відповідно до ст. 215 КпАП України одним із суб’єктів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення виступають адміністративні комісії, які утворюються відповідними органами місцевого самоврядування в складі голови, заступника голови,

відповідального секретаря, а також членів комісії [18]. При цьому нормативно-правовим актом, що визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу та відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є Закон Україні “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року. Так, відповідно до ст. 2 вищенаведеного нормативно-правового акта місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’ єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України [19].

Окрім адміністративних комісій, правовий статус відповідача в адміністративному процеси можуть набути виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до законодавства України створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах, визначених законами [19].

З аналізу ст. 213 КпАП України можна дійти висновку, що окрему групу суб’єктів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення складають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів. Більш того варто зазначити, що розглядати справи про адміністративні правопорушення окрім зазначених судів мають також місцеві господарські та адміністративні суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України. Разом із тим їх юрисдикція обмежуються лише розглядом справ про адміністративне правопорушення, визначені в ст. 185-3 КпАП України. Так, відповідно до вищенаведеної норми неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Більш того, в контексті вищенаведеного, варто наголосити на тому, що суди (судді) в будь-якому разі не можуть виступати відповідачами в адміністративних справах з приводу їх рішень у справах про адміністративні правопорушення, так як не відповідають поняттю “суб’єкт владних повноважень” у розумінні КАС України. Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб’єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень [8]. При цьому відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів” від 20 травня 2013 року № 8 адміністративні суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб’єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) в цих відносинах владних управлінських функцій [20]. Більш того, як слідує з Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів та суддів” від 12 червня 2009 року № 6, суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб’єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами в справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв’язку з розглядом судових справ [21]. Тобто дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов’язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, й оскаржуються в порядку, визначеному процесуальними законами. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності [20].

Якщо ж необхідно оскаржити постанову судді в справах про адміністративне правопорушення, то, як ми зазначали раніше, необхідно звертатися до апеляційного загального суду. Так, з аналізу ст. 294 КпАП України слідує, що постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або прокурором протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів надсилає апеляційну скаргу разом із справою у відповідний апеляційний суд. За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

- залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

- скасувати постанову та закрити провадження у справі;

- скасувати постанову та прийняти нову постанову;

- змінити постанову [18].

Наступним суб’єктами, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення й відповідно можуть набути статусу відповідача в адміністративних справах щодо оскарження їх рішень, виступають органи внутрішніх справ (міліція). Відповідно до Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року міліція в Україні - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права та свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань [22; 23]. При цьому, з аналізу ст. 222 КпАП України слідує, що від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- начальники органів внутрішніх справ та їх заступники;

- начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;

- начальники лінійних пунктів міліції;

- начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівняних до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;

- дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;

- начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, департаменту), командир або заступник командира окремого підрозділу відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, начальник відділу внутрішніх справ або особа, яка виконує його обов’язки;

- працівники відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, які мають спеціальні звання;

- інші працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням відповідних правил [8].

Окрім вищенаведених суб’єктів правового статусу відповідача в адміністративному процесі можуть набувати органи Державної прикордонної служби України. Так, відповідно до ст. 222-1 КпАП України вищенаведені органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в’їзду - виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні та транзитного проїзду через її територію, а також з неповерненням капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег осіб суднового екіпажу [18]. При цьому нормативно-правовим актом, що визначає правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження виступає Закон України “Про Державну прикордонну службу України” від 3 квітня 2003 року. Так, відповідно до вищенаведеного нормативно-правового акта на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні [24]. Окрім цього, в Положенні “Про Адміністрацію Державної прикордонної служби України”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 399/2011 зазначено, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сфері захисту державного кордону й охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні [25]. Варто зазначити, що від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- начальники органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України та їх заступники;

- керівники підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України [18].

Відповідно до ст. 222-2 КпАП України ще одним суб’єктом, уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення й відповідно тим, що може набути статусу відповідача в адміністративному процесі в наслідок здійснення такої діяльності, виступає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері міграції (імміграції та еміграції), в тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб [18]. Так, відповідно до Положення “Про Державну міграційну службу України”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 405/2011 Державна міграційна служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики в сферах міграції (імміграції та еміграції), в тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів [26]. При цьому, з аналізу ч. 2 ст. 222-2 КпАП України слідує, що від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника, а також інші уповноважені керівником посадові особи цього органу [18].

Справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, здійсненням суб’єктом господарювання господарської діяльності без декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства в сфері пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду розглядає та вирішує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про пожежну і техногенну безпеку, який виступає наступним суб’єктом, що може набувати статусу відповідача в адміністративному процесі щодо перегляду його рішень у вищенаведених категоріях справ про адміністративні правопорушення [18]. Так, відповідно до Положення “Про Державну службу з надзвичайних ситуацій”, що затверджено Указом Президента України від 16 січня 2013 року № 20/2013 Державна служба з надзвичайних ситуацій входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сферах цивільного захисту, захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій і запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності [27]. При цьому від імені вищенаведеного державного органу розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- Головний державний інспектор України з нагляду в сфері пожежної та техногенної безпеки та його заступники, головні державні інспектори з нагляду в сфері пожежної та техногенної безпеки в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники;

- старші державні інспектори України з нагляду в сфері пожежної та техногенної безпеки;

- головні державні інспектори з нагляду в сфері пожежної та техногенної безпеки в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення;

- державні інспектори з нагляду в сфері пожежної та техногенної безпеки в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення [18].

Відповідно до ст. 224 КпАП України справи про адміністративні правопорушення пов’язані з порушення правил користуванням засобами залізничного транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті розглядають і вирішують органи залізничного транспорту [18]. При цьому центральним органом виконавчої влади в сфері залізничного транспорту є Державна адміністрація залізничного транспорту. Так, відповідно до Положення “Про Державну адміністрацію залізничного транспорту”, що затверджено Указом Президента України від 29 лютого 1996 року № 2 Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) є органом управління залізничним транспортом загального користування [26]. Від імені органів залізничного транспорту відповідно до ч. 2 ст. 224 КпАП України розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- начальники станцій та їх заступники, начальники локомотивних (вагонних) депо, начальники пасажирських поїздів (механіки-бригадири пасажирських поїздів);

- контролери-ревізори пасажирських поїздів, ревізори-інструктори пасажирських поїздів, ревізори по контролю доходів, дорожні майстри, начальники дистанцій колії, начальники дистанцій сигналізації та зв’язку;

- начальник Управління відомчої воєнізованої охорони Укрзалізниці та його заступники, начальники служб (загонів) відомчої воєнізованої охорони залізниць та їх заступники, начальники відділів (секторів)

Управління відомчої воєнізованої охорони Укрзалізниці, начальники відділів (секторів) служби (загону) відомчої воєнізованої охорони залізниць та їх заступники, начальники команд (пожежних поїздів) відомчої воєнізованої охорони залізниць та їх заступники, старші інструктори та інструктори служб (загонів) відомчої воєнізованої охорони залізниць, начальники відділень команд (пожежних поїздів) відомчої воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, начальники груп воєнізованої охорони залізниць, старші в місці розташування станцій посадові особи відомчої воєнізованої охорони залізниць [18].

Окрім вищенаведених органів, відповідачами в адміністративних справах можуть виступати органи морського та річкового транспорту, так як вони відповідно до ст. 225 КпАП України розглядають та вирішують справи про адміністративні правопорушення. При цьому варто зазначити, що відповідно до Положення “Про Державну інспекцію України з безпеки на морському та річковому транспорті”, що затверджено Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 477/2011 року центральним органом, що входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сфері безпеки на морському та річковому транспорті є Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті [29]. При цьому з аналізу ст. 225 КпАП України слідує, що від імені органів морського та річкового транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення й накладати адміністративні стягнення мають право наступні посадові особи вищенаведеного центрального органу виконавчої влади:

- керівник Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та його заступники;

- керівник територіального Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та його заступники;

- капітан порту, начальник морського вокзалу та його заступники, капітан судна [18].

Центральний орган виконавчої влади з питань цивільної авіації відповідно до ст. 228 КпАП України розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил безпеки польотів, правил поведінки на повітряному судні, правил міжнародних польотів, правил пожежної безпеки на повітряному транспорті [18]. При цьому, згідно із Положенням “Про Державну авіаційну службу України”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 398/2011 Державна авіаційна служба України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сфері цивільної авіації [30]. Так, від імені вищезазначеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- керівник Державної авіаційної служби України та його заступники;

- державні інспектори;

- уповноважені на проведення перевірок посадові особи Державної авіаційної служби України;

- керівники аеропортів;

- начальники служб авіаційної безпеки аеропортів та їх заступники [18].

Відповідно до Положення “Про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 387/2011 Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування [31]. У цьому контексті зазначимо, що вищенаведений центральний орган виконавчої влади може набувати статусу відповідача в адміністративному процесі щодо оскарження його рішень, що стосуються притягнення осіб до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до ст. 229 КпАП України органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом. При цьому, від імені вищенаведених органів розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення:

- керівник Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та його заступники;

- керівник територіального органу Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та його заступники;

- керівник перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його заступники та контролери [18].

У контексті досліджуваного питання варто зазначити, що відповідно до ст. 230-1 КпАП України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з невиконанням законних вимог посадових осіб цих органів або створенням перешкод для діяльності цих органів [18], внаслідок чого може набувати правового статусу відповідача в адміністративному процесі щодо перегляду вищенаведених рішень. Так, зазначений вище центральним органом виконавчої влади виступає Державна інспекція України з питань праці. Так, відповідно до Положення “Про Державну інспекцію з питань праці”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011 Державна інспекція України з питань праці входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов’ язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, на випадок безробіття в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб [32]. При цьому, від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник Державної інспекції з питань праці його заступники та уповноважені ним посадові особи [18].

Наступним суб’єктом, що може набути статусу відповідача в адміністративних справах щодо оскарження його рішень у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності виступає Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки, яка відповідно до Положення “Про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 408/2011 входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, охорони надр і державного регулювання в сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення [33]. Так, відповідно до ст. 231 КпАП України від імені вищенаведеного органу влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право наступні посадові особи:

- керівник Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки та його заступники

- державні інспектори;

- головні державні інспектори;

- начальники інспекцій та їх заступники;

- начальники управлінь та відділів, а також їх заступники [18].

Окрім вищенаведених центральних органів виконавчої влади набувати статусу відповідача в адміністративному процесі в зв’язку із оскарженням рішень у справах про адміністративні правопорушення можуть посадові особи Державної фінансової інспекції України, яка відповідно до Положення “Про Державну фінансову інспекцію України”, що затверджено Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якого є реалізація державної політики в сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування [34]. Так, від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право: керівник Державної фінансової інспекції України, його заступники, а також інші уповноважені керівником посадові особи цього органу [18].

Відповідно до ст. 234-2 КУпАП від імені органів доходів і зборів розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівники органів доходів і зборів та їх заступники [18]. У цьому контексті варто зазначити, що 24 грудня 2012 року Президентом України було прийнято Указ “Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади” № 726 внаслідок чого, шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України було утворено Міністерство доходів і зборів України [36]. Відповідно до Положення “Про Міністерство доходів і зборів” Міністерство доходів і зборів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики в сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску [37].

У контексті досліджуваного питання варто зауважити, що в якості відповідача в адміністративних справ щодо оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення можуть залучатися Національний банк України. У ст. 2 Закону України “Про Національний банк України” встановлено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження та принципи організації якого визначаються Конституцією України й іншими законами України [38]. Відповідно до ст. 234-3 КпАП України Національний банк України розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку здійснення операцій з електронними грошима, порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, порушенням порядку припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушенням законів України та нормативно-правових актів Національного банку України щодо здійснення нагляду (оверсайту) платіжних систем. При цьому, від імені Національного банку України розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право Г олова Національного банку України та його заступники, керівники територіальних управлінь Національного банку України та їх заступники [18].

Наступним суб’єктом, що може брати участь в якості відповідача в адміністративному процесі щодо оскарження його рішень в адміністративних справах виступає Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Так, відповідно до ст. 234-4 КпАП України від імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його заступники [18]. При цьому слід зазначити, що нормативно-правовим актом, що встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків є Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” від 23 лютого 2012 року [39].

Відповідно до ст. 235 КпАП України від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари [18]. При цьому правовий статус військових комісаріатів визначено в Положенні “Про військові комісаріати”, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 389. Так, відповідно до вищенаведеного нормативно-правового акта військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку та військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території [40].

Правового статусу відповідача в адміністративному процесі щодо оскарження рішень в справах про адміністративні правопорушення може набути військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку в Збройних Силах України. Зокрема, відповідно до ст. 235-1 КпАП України від імені військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку в Збройних Силах України розглядати справи про адміністративні правопорушення мають право посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку в Збройних Силах України [18]. При цьому нормативноправовою основою правового статусу вищенаведеного органу є Закон України “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” від 7 березня 2002 року, що визначає статус, основні завдання, організацію та принципи діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, права, обов’язки, заходи соціального і правового захисту та відповідальність її військовослужбовців [41]. Окрім цього, варто згадати

Положення “Про органи безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України”, що затверджено Наказом Міністерства оборони України від 1 листопада 1999 року № 804/4097, відповідно до якого військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку в Збройних Силах України входить до складу органів безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України [42].

Ще одним центральним органом виконавчої влади, що може набути статусу відповідача в адміністративному процесі щодо оскарження його рішень у справах про адміністративні правопорушення виступає Державна санітарно-епідеміологічна служба України. У цьому контексті зауважимо, що згідно із Положенням “Про Державну санітарно-епідеміологічну службу України”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 400/2011 Державна санітарно-епідеміологічна служба України входить до системи органів виконавчої влади в галузі охорони здоров’я й утворюється для забезпечення реалізації державної політики в сфері санітарного й епідемічного благополуччя населення [43]. При цьому відповідно до ст. 236 КпАП України від імені органів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення в межах територій та об’єктів нагляду, визначених законодавством, мають право:

- головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об’ єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері захисту державного кордону, Служби безпеки України, з’єднань, частин та підрозділів і їх заступники;

- лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів державної санітарно- епідеміологічної служби [18].

Правого статусу відповідача в адміністративних справах щодо оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення може набувати Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України. Так, відповідно до Положення “Про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України”, що затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 464/2011 Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в галузі ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою в тваринництві [44]. При цьому з аналізу положень ст. 238, 238-2, 238-4 КпАП України можна дійти висновку, що від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення:

- Головний державний інспектор ветеринарної медицини України та його заступники, Головний державний фітосанітарний інспектор України;

- головні державні інспектори ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на державному кордоні та транспорті та їх заступники, державні інспектори ветеринарної медицини, головні державні фітосанітарні інспектори в Автономній Республіці Крим, місті Києві, областях, їх заступники;

- головні державні інспектори ветеринарної медицини міст, районів та їх заступники, державні інспектори ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на державному кордоні та транспорті, державні інспектори ветеринарної медицини на державному кордоні та транспорті;

- державні інспектори ветеринарної медицини міст, районів, районів у містах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на

ринках, державні фітосанітарні інспектори; [18].

Відповідно до Положення “Про Державну службу геології та надр України”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 391/2011 Державна служба геології та надр України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр [45]. Варто зазначити, що вищенаведений центральний орган виконавчої влади може набувати правового статусу відповідача в адміністративному процесі, так як згідно із ст. 239 КпАП України, від його імені розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені на те його посадові особи [18].

Правового статусу відповідача в адміністративному процесі щодо оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення можуть набувати органи рибоохорони. При цьому, відповідно до Положення “Про органи рибоохорони Державного агентства рибного господарства України”, що затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19 січня 2012 року № 6 органи рибоохорони - це Головне управління охорони водних біоресурсів у м. Києві, управління охорони, використання та відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в області, басейнові управління, басейновий відділ - є територіальними органами Державного агентства рибного господарства України, які діють у складі Державного агентства рибного господарства України та йому підпорядковуються [46]. Відповідно до ст. 240 КпАП України від імені органів рибоохорони розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Головний державний інспектор рибоохорони України, головні державні інспектори рибоохорони в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, провідні державні інспектори рибоохорони, старші державні інспектори рибоохорони [18].

Державне агентство лісових ресурсів України може набувати правового статусу відповідача в адміністративних справах щодо оскарження його рішень прийнятих даним органом у справах про адміністративні правопорушення. У цьому контексті варто зазначити, що відповідно до Положення “Про Державне агентство лісових ресурсів України”, що затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 458/2011 Державне агентство лісових ресурсів України входить до системи центральних органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сфері лісового та мисливського господарства [47]. При цьому, з аналізу ст. 241, 242 КпАП України слідує, що від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- керівник Державного агентства лісових ресурсів України, його заступники, головні лісничі, старші інженери та інженери, командири авіаланок, старші льотчики-спостерігачі та льотчики-спостерігачі баз авіаційної охорони лісів, лісничі, помічники лісничих, майстри лісу;

- посадові особи, уповноважені Державним агентством лісових ресурсів України, керівники, заступник керівника з питань мисливського господарства, головні лісничі, головні мисливствознавці, державні районні мисливствознавці, керівники, головні лісничі, лісничі, головні мисливствознавці, мисливствознавці держлісгоспів, інших державних лісогосподарських підприємств, а також державних лісомисливських і державних мисливських господарств [18].

В адміністративних справах щодо оскарження рішень з приводу притягнення осіб до адміністративної відповідальності в якості відповідача може бути залучено посадових осіб Державної екологічної інспекції України. Відповідно до Положення “Про Державну екологічну інспекцію України”, що затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011 Державна екологічна інспекція України входить до системи органів виконавчої влади й утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення й охорони природних ресурсів [48]. При цьому, згідно із ст. 242-1 КпАП України від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища та його заступники, старші державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Чорного й Азовського морів та їх заступники, старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій [18].

Наступним суб’єктом, що може набути правового статусу відповідача в адміністративному процесі щодо оскарження його рішень у справах про адміністративні правопорушення є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації. Так, відповідно до Положення “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації”, що затверджено Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1067/2011 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації є органом державного регулювання в сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку. У визначеній сфері Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації здійснює повноваження органу ліцензування, дозвільного органу, регуляторного органу та органу державного нагляду (контролю) [49]. Відповідно до ст. 243 КпАП України від імені вищенаведеного органу розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право голова, члени комісії та уповноважені комісією посадові особи [18].

Відповідно до Положення “Про Державну інспекцію сільського господарства України”, що затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459/2011 Державна інспекція сільського господарства України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сфері нагляду (контролю) в

агропромисловому комплексі [50]. При цьому з аналізу ст. 244 КпАП України слідує, що від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- Г оловний державний інспектор сільського господарства України;

- головні державні інспектори сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, їх заступники;

- старші державні інспектори сільського господарства, державні інспектори сільського господарства [18].

Згідно із Положенням “Про Державну пробірну службу України”, що затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 461/2011 Державна пробірна служба України входить до системи органів виконавчої влади й утворюється для реалізації державної політики в сфері державного пробірного контролю [51]. При цьому даний орган може набувати статусу відповідача в адміністративному процесі, так як з аналізу ст. 244-1 КпАП України, слідує, що від його імені розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник Державної пробірної служби України, та його заступники [18].

Наступним суб’єктом, що може набути статусу відповідача в адміністративному процесі в зв’язку із оскарженням його рішень у справах про адміністративні правопорушення виступає Пенсійний фон України, що відповідно до Положення “Про пенсійний фонд України”, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування [52]. При цьому згідно із ст. 244-2 КпАП України, органи Пенсійного фонду України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, поданням недостовірних відомостей, що використовуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, та з перешкоджанням уповноваженим особам Пенсійного фонду України та його органів у проведенні перевірок [18].

Державна служба статистики відповідно до Положення “Про Державну службу статистики”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 396/2011 входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сфері статистики [53] може набувати статусу відповідача в адміністративному процесі щодо оскарження її рішень у справах про адміністративні правопорушення. Так, відповідно до ст. 244-3 КпАП України від імені вищенаведеного органу розглядати справи та накладати адміністративні стягнення мають право його керівник, його заступники, а також інші уповноважені керівником посадові особи цього органу [18].

Наступним суб’єктом, що може набути правового статусу відповідача в адміністративно-процесуальних правовідносинах в якості відповідача виступає Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів. У цьому контексті зазначимо, що правовий статус вищезазначеного органу влади визначено в Положенні “Про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів”, що затверджено Указом Президента України від 14 квітня 2011 року № 465/2011. Так, відповідно до вищенаведеного нормативно-правового акта Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів [54]. При цьому з аналізу ст. 2444, 244-7 КпАП України слідує, що від імені зазначеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- керівник Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, його заступники, а також інші уповноважені керівником посадові особи цього органу;

- керівник органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у справах захисту прав споживачів та його заступники;

- директори центрів стандартизації, метрології та сертифікації Автономної Республіки Крим, області, міста та їх заступники [18].

Державна інспекція України по контролю за цінами відповідно до Положення “Про Державну інспекцію України по контролю за цінами”, що затверджено Указом Президента України від 30 березня 2012 року № 236/2012 входить до системи органів виконавчої влади та реалізує державну політику з контролю за цінами [55]. Відповідно до ст. 244-5 КпАП України від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник зазначеного органу та уповноважені ним посадові особи [18].

Відповідно до ст. 244-16 КпАП України від імені національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг, розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право голова, інші члени комісії, а також уповноважені комісією посадові особи [18]. При цьому правовий статус вищенаведеного органу влади, в тому числі щодо можливості його участі в адміністративному процесі в якості відповідача визначено в Положенні “Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг”, що затверджено Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070/2011 [65].

Правового статусу відповідача в адміністративному процесі може набувати Державна архітектурно-будівельна інспекція України в зв’язку із оскарженням рішень даного органу в справах про адміністративні правопорушення. При цьому відповідно до Положення “Про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України”, що затверджено Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011 Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно- будівельного контролю, контролю в сфері житлово-комунального

господарства [56]. При цьому, згідно із ст. 244-6 КпАП України, від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право його керівник, заступники керівника, та інші уповноважені керівником посадові особи цього органу [18].

Відповідно до Положення “Про Державну службу України з лікарських засобів”, що затверджено Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 440/2011 Державна служба України з лікарських засобів входить до системи органів виконавчої влади в галузі охорони здоров’я й утворюється для забезпечення реалізації державної політики в сферах контролю якості та безпеки лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки та виробів медичного призначення, що перебувають в обігу та/або застосовуються в сфері охорони здоров’я, дозволені до реалізації в аптечних закладах та їх структурних підрозділах, а також ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, імпорту лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами [57]. При цьому, з аналізу ст. 244-8 КпАП України слідує, що від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- Головний державний інспектор України з контролю якості лікарських засобів та його заступники;

- головні державні інспектори з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та їх заступники;

- державні інспектори з контролю якості лікарських засобів [18].

У контексті досліджуваного питання зазначимо, що відповідно до ст. 244-9 КпАП України від імені Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду - центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських та районних у містах центрів зайнятості та їх заступники [18]. При цьому слід відмітити, що згідно із ст. 8 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із законодавством і статутом Фонду. Окрім цього відповідно до ст. 10 вищенаведеного нормативно-правового акта функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України [58]. При цьому завдання із реалізації державної політики в сфері зайнятості населення та трудової міграції відповідно до Положення “Про Державну службу зайнятості України”, що затверджено Указом Президента України від 16 січня 2013 року № 19/2013 виконує Державна служба зайнятості України, що входить до системи органів виконавчої влади України [59].

Згідно із ст. 15 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року, страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням [60]. При цьому відповідно до ст. 244-10 КпАП України від імені Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, керівники районних та міських відділень виконавчої дирекції Фонду [18].

Варто зазначити, що правового статусу відповідача в адміністративних справах із оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення може набути Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Так, відповідно до ст. 244-18 КпАП України від вищенаведеного органу влади, розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право Голова та члени цієї Комісії [18]. При цьому, правовий статус вищенаведеного органу влади визначено в Положенні “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг”, що затверджено Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1073/2011 [67].

Відповідно до ст. 244-11 КпАП України від імені Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівники виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники виконавчих дирекцій відділень Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники, керівники районних, міжрайонних, міських, районних у містах виконавчих дирекцій відділень Фонду [18]. При цьому, в ст. 9 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18 січня 2001 року зазначено, що Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені законодавством, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів [61].

Наступним суб’єктом, який може набути статусу відповідача в адміністративному процесі, в зв’язку із оскарженням його рішень у справах про адміністративні правопорушення виступає Державна інспекція ядерного регулювання України, яка відповідно до Положенням “Про держану інспекцію ядерного регулювання України”, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 403/2011 є центральним органом виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики в сфері безпеки використання ядерної енергії [62]. При цьому відповідно до ст. 24412 КпАП України від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор з ядерної та радіаційної безпеки України, його заступники [18].

Окрім вищенаведених органів, в контексті досліджуваного питання варто привести Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, яке відповідно до Положення “Про Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України”, що затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 462/2011 входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики в сферах ефективного використання паливно- енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива [63]. При цьому в ст. 244-13 КпАП України зазначено, що від імені вищенаведеного центрального органу виконавчої влади розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

- головний інспектор з державного енергетичного нагляду та його заступники;

- старші інспектори з державного енергетичного нагляду;

- інспектори з державного енергетичного нагляду [18]

Наступним перспективним суб’єктом адміністративно-процесуальних правовідносин виступає Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики, правовий статус якої визначено в Положенні “Про Національну комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики”, що затверджено Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1059/2011 [64]. При цьому відповідно до ст. 244-15 КпАП України від імені вищенаведеної органу розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення

мають право голова та члени Комісії [18].

Ще одним суб’єктом, що може набувати правового статусу відповідача в адміністративному процесі в справах щодо оскарження його рішень у зв’язку із притягненням осіб до адміністративної відповідальності виступає Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Так, відповідно до ст. 244-17 КпАП України від імені вищенаведеного органу розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право Г олова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, члени Комісії та уповноважені Комісією посадові особи [18]. При цьому, правовий статус вищенаведеного органу влади визначено в Положенні “Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку”, що затверджено Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1063/2011 [66].

Таким чином, на підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що суб’єктами, які в перспективі можуть набути статусу відповідача під час перегляду адміністративними судами рішень у справах про адміністративні правопорушення виступають посадові особи органів, які відповідно до чинного законодавства України наділені повноваженнями розглядати та вирішувати справи про адміністративні правопорушення: адміністративні комісії, виконавчі комітети органів місцевого самоврядування, центральні органи виконавчої влади. При цьому вищенаведені суб’єкти повинні підпадати під визначення “суб’єкт владних повноважень”, що міститься в КАС України, а саме виконувати владні управлінські функції. Правовими засади, на основі яких вищенаведені суб’єкти здійснюють свою діяльність, в тому числі пов’язану із розглядом і вирішенням справ про адміністративні правопорушення, а також на основі яких вони можуть залучатися в якості відповідача в адміністративному процесі є: Конституція України. ратифіковані міжнародні договори, кодифіковані нормативно-правові акти (КАС України та КпАП України), закони України та підзаконні нормативно- правові акти.