<<
>>

Підвищення ролі та значення незмінюваності суддів у забезпеченні їх незалежності

Особливий порядок формування суддівського корпусу - це важлива, однак не єдина гарантія забезпечення незалежності суддів адміністративних судів. Її логічним продовженням є конституційне положення про незмінюваність суддів, що є запорукою стабільності їх правового статусу.

Як справедливо ще наприкінці ХІХ століття зазначав Б. Чечерін, «незмінюваність суддів - це стовп, на якому тримається уся судова система» [93, с. 409]. На сьогодні таке твердження не втратило своєї актуальності. Більшість сучасних науковців розглядають незмінюваність суддів як «найпершу і найважливішу гарантію незалежного і неупередженого суду» [33, с. 98], «одну з основних умов охорони суддів від зовнішнього впливу» [35, с. 80], «найважливіший принцип організації та функціонування судової системи» [78, с. 293]. А в міжнародно-правових актах вона визначається як «ключовий елемент принципу незалежності суддів» [172].

То що ж таке незмінюваність суддів і яке значення вона відіграє в системі гарантій забезпечення незалежності суддів адміністративних судів? Для того, щоб дати відповідь на поставлене питання, необхідно проаналізувати чинне законодавство, міжнародно-правові акти, дослідження науковців, а також результати проведеного нами соціологічного опитування.

У найбільш загальному розумінні незмінюваність суддів можна визначити як стабільне збереження за суддею займаної ним посади. Виходячи з такого розуміння, науковці трактують незмінюваність як «довічне або безстрокове перебування судді на посаді, а також неможливість його переміщення з посади або місця посади без його згоди» [12, с. 38; 130, с. 48].

Відразу ж зауважимо, що незмінюваність відіграє особливе значення в механізмі забезпечення незалежності суддів саме адміністративних судів. Вона унеможливлює звільнення суддів із займаної посади, переведення чи переміщення (в тому числі на вищестоящу посаду) без їх згоди в межах всього строку виконання суддівських повноважень.

Таким чином, незмінюваність дозволяє суддям залишатись на займаній посаді та отримувати грошове забезпечення незалежно від бажань влади» [35, с. 80; 219, с. 239]. Завдяки цій гарантії судді адміністративних судів почувають себе впевненіше при вирішенні публічно-правових спорів, відповідачами в яких виступають органи і посадові особи, причетні до процесу формування суддівського корпусу (Президент України, ВРУ, народні депутати України, політичні партії та ін.), що дозволяє їм приймати законні, об’єктивні, принципові та неупереджені рішення.

В рамках загальної характеристики принципу незмінюваності суддів адміністративних судів бодай коротко необхідно зупинитись на дослідженні історичних передумов його становлення з метою визначення основних напрямів його розвитку в сучасних суспільно-політичних умовах. Як свідчать результати проведеного нами дослідження, незмінюваність суддів на законодавчому рівні вперше було закріплено в ст. 243 Статутів судових установ 1864 р. [231, с. 892]. Зокрема, передбачалось, що суддю не можна було звільнити чи перевести з однієї місцевості в іншу без його згоди окрім випадків його тривалої хвороби, тривалої неявки до виконання посадових обов’язків, учинення злочину, або оголошення його неспроможним боржником [94, с. 19]. Однак, у такому вигляді принцип незмінюваності суддів проіснував недовго. Вже в 1885 р., в результаті проведення судової контрреформи, створюється вища дисциплінарна присутність Сенату, що була уповноважена приймати рішення про зміщення і переміщення суддів [118, с. 319].

Ще більше принцип незмінюваності суддів був обмежений за радянського режиму, який згодом взагалі заперечив його існування як класового, буржуазного явища. За такого підходу важко було говорити про незалежність радянських суддів, які ухвалювали судові рішення в умовах постійної загрози відставки. Як справедливо з даного приводу зауважували деякі науковці, такий підхід «руйнував будь-яку довіру до суду», «принижував суддів у очах всього суспільства» [93, с.

410]. Звісно, це не могло не позначитись на якості правосуддя, яке в той період виступало лише як один із інструментів втілення в життя політики партії. Про прийняття неупереджених й об’єктивних рішень у справах про оскарження дій і рішень суб’єктів публічного управління годі було й говорити.

Зважаючи на вказані вище негативні наслідки для функціонування судової гілки влади, цілком логічним стало повернення до принципу незмінюваності суддів вже із самого початку розбудови незалежної української держави. Так, вперше згадка про нього зустрічається в четвертому розділі Концепції судово-правової реформи 1992 р. Зокрема, передбачалось, що судді суддів загальної юрисдикції обиратимуться ВРУ безстроково; вперше судді призначатимуться (обиратимуться) строком на 5 років [144]. Наступним кроком стало втілення зазначеного підходу в Конституції України, ч. 4 ст. 126 якої закріплює сучасне розуміння принципу незмінюваності суддів: «Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше» [82].

У такому ж вигляді принцип незмінюваності суддів закріплений і в чинному на сьогодні Законі України «Про судоустрій і статус суддів», де йому присвячено окрему статтю: стаття 53 - «Незмінюваність судді» [151]. Детальний аналіз зазначеної норми, у її системному зв’язку з положеннями Конституції України та іншими нормами Закону, дозволив нам виділити наступні положення, що у своїй сукупності утворюють зміст принципу незмінюваності суддів адміністративних судів у його сучасному розумінні:

• перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України; всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються ВРУ безстроково;

• судді суддів загальної юрисдикції обіймають посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше;

• суддям гарантується перебування на посаді судді до закінчення строку їх повноважень, а суддям, які обрані безстроково - до досягнення шістдесяти п’яти років, крім випадків звільнення судді з посади або відставки судді;

• суддям гарантується захист від переведення до іншого суду без їх згоди, крім переведення у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, а також переведення в порядку дисциплінарного стягнення.

Наведені вище положення дозволяють стверджувати, що на сьогодні незмінюваність суддів адміністративних судів не є абсолютною. На це, зокрема, вказують три обставини.

По-перше, незмінюваність суддів обмежується певними часовими рамками. Так, суддям зовсім не гарантується безстрокове (чи довічне) заняття посади. Залежно від процедури набуття статусу судді законодавець визначає граничні часові рамки виконання суддівських повноважень: для суддів, які були вперше призначені на посаду судді Президентом України - 5 років; для суддів, які були обрані безстроково - до досягнення ними 65-річного віку.

По-друге, збереження статусу судді ставиться у залежність від якості виконання суддівських повноважень, дотримання ним вимог чинного законодавства, належної поведінки та інших обставин. Так, законодавець передбачив цілу низку підстав, за наявності яких повноваження судді припиняються (більш детально про них піде мова в наступному підрозділі роботи).

По-третє, не є абсолютними також гарантії безстрокового перебування судді на конкретній займаній посаді. Так, законодавець передбачає можливість переведення судді без його згоди до іншого суду у зв’язку з об’єктивними обставинами (реорганізація, ліквідація або припинення роботи суду), а також у зв’язку з його неналежною поведінкою (в порядку реалізації дисциплінарного стягнення).

Підсумовуючи аналіз Конституції України та чинного законодавства, ми можемо зробити висновок, що на сьогодні незмінюваність суддів адміністративних судів закріплена у вигляді гарантованого безстрокового (умовно) перебування судді на займаній ним посаді, за умови належного виконання суддівських повноважень, незалежно від бажання органу, який його призначив (обрав), а також виключно законодавче закріплення підстав і порядку припинення повноважень судді та його переміщення на іншу посаду.

Відразу ж зауважимо, що законодавче закріплення незмінюваності суддів у вигляді гарантованого строку виконання суддівських повноважень цілком узгоджується із міжнародно-правовими стандартами у сфері судоустрою.

Для прикладу, наведемо положення кількох фундаментальних у цій сфері актів.

• Пункт 11 «Основних принципів незалежності судових органів» вимагає, щоб термін повноважень суддів і вік виходу на пенсію належним чином гарантувалися законом; а пункт 12 - щоб судді, яких призначають чи обирають, мали гарантований термін повноважень до обов’язкового виходу на пенсію чи завершення строку повноважень там, де це встановлено [123].

• У пункті 3.3. Європейської хартії про закон «Про статус суддів» зазначається: якщо процедура відбору передбачає іспитовий термін, за необхідності короткотривалий, після умовного призначення на посаду судді, але до затвердження на постійній основі, або якщо ж призначення проводиться на обмежений термін з можливістю його продовження, то рішення про призначення на постійну посаду чи про продовження терміну може бути прийнято лише незалежним органом (органом, який незалежний від виконавчої та законодавчої влади і в якому не менше половини учасників, що беруть участь у засіданні, є суддями, обраними такими ж суддями в порядку, що гарантує саме широке представництво суддів), або за його пропозицією чи рекомендацією, або з його згоди, або на підставі його висновку. Суддя, який перебуває на посаді в суді, в принципі не може бути призначений на іншу судову посаду чи направлений в інше місце, навіть у порядку просування по службі, без його вільно вираженої згоди на це. Винятки із цього принципу допускаються лише у випадку, якщо переведення передбачено та оголошено в порядку дисциплінарного стягнення, у випадку законної зміни судової системи або ж у випадку тимчасового призначення для зміцнення сусіднього суду, причому максимальна тривалість такого призначення повинна бути суворо обмежена законом [42].

• У шостому розділі (п. 49-52) Рекомендації CM/Rec (2010) № 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, підкреслюється, що судді повинні мати гарантований термін перебування на посаді до часу обов’язкового виходу у відставку, де такий існує.

Термін перебування суддів на посаді має визначатися законом. Призначення на посаду на постійній основі має бути призупинене лише у випадках значного порушення дисциплінарних або кримінальних положень, визначених законом, або якщо суддя більше не може виконувати суддівські функції. Достроковий вихід судді у відставку повинен бути можливим лише на прохання цього судді або у зв’язку зі станом здоров’я. Якщо суддю приймають на посаду на випробувальний або на фіксований термін, рішення про підтвердження чи продовження такого призначення має ґрунтуватись «на об’єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади», щоб забезпечити цілковите дотримання принципу незалежності судової системи. Суддя не може отримати нове призначення або бути переведеним на іншу судову посаду без його згоди на це, крім випадків, коли щодо нього вживаються дисциплінарні санкції або здійснюється реформування в організації судової системи [172].

Наступне питання, яке необхідно розглянути в рамках визначення найбільш перспективних напрямів підвищення ролі та значення незмінюваності суддів у забезпеченні їх незалежності, стосується дослідження зарубіжного досвіду регулювання даного питання.

У першу чергу варто відмітити той факт, що принцип незмінюваності суддів зародився у необмежених монархіях (Англія, Франція) [12, с. 45], де він і сьогодні існує в практично незмінному вигляді. Однак, уже в ХІХ столітті, яке вважається переломним етапом у розвитку світових моделей формування судового корпусу, ті чи інші його елементи активно впроваджуються в законодавство конституційних і республіканських країн. Наслідком такої імплементації стало формування значної кількості моделей незмінюваності суддів, змістове наповнення яких відрізняється в залежності від форми державного устрою, політичного режиму, реального стану розвитку демократичних інститутів, а також соціально-економічних, політичних та інших чинників.

Так, у класичному розумінні незмінюваність суддів закріплена в законодавстві Великобританії, Франції, США, Італії, Ізраїлю, Канади, Чехії, Естонії, Македонії, Хорватії, Греції, більшості земель ФРН та ін. У цих країнах термін повноважень обраного або призначеного судді не обмежується певним строком. Йому гарантується довічне зайняття посади судді, але за умови дотримання певних вимог, як то бездоганна поведінка, належне виконання суддівських повноважень, стан здоров’я тощо. Ще одним обмеженням суддівської незмінюваності є досягнення суддею певного віку. При чому граничний вік виконання суддівських повноважень у названих країнах різний і варіюється в межах від 65 до 70 років [108, с. 33]. Досить жорстко регулюється також порядок звільнення судді та його переміщення. Так, наприклад у Франції суддя може бути звільнений лише за рішенням Вищої ради магістратури в зв’язку з учиненням серйозного проступку чи важким захворюванням; у ФРН судді можуть бути достроково звільнені з посади, тимчасово відсторонені, переміщені чи достроково відправлені у відставку тільки на підставі рішення Федерального конституційного суду за клопотанням Бундестагу; в Італії правом на звільнення судді із займаної посади наділяється лише дисциплінарне відділення Вищої ради магістратури на підставі розгляду в порядку дисциплінарного провадження відповідних звернень міністра юстиції та Генерального прокурора при Касаційному суді; в США судді звільняються з посади лише в порядку процедури імпічменту, підставами порушення якої є вчинення суддею державної зради, корупційного злочину або іншого серйозного злочину чи порушення [54, с. 143; 108, с. 34].

Дещо в обмеженому вигляді принцип незмінюваності суддів закріплений в законодавстві України, Болгарії, Росії, Білорусії, Словаччини, Молдови та ін.

Тут діє правило поетапного наділення суддів правом довічного виконання суддівських повноважень, згідно якого судді вперше обираються (призначаються) на суддівську посаду на певний, зазвичай нетривалий строк (від трьох років - в Болгарії, до п’яти років - в Україні), по завершенню якого вони можуть бути обрані (призначенні) на посаду судді безстроково. Водночас, зміна правового статусу, наприклад, болгарських суддів відбувається автоматично і не вимагає від них повторного проходження процедури перезатвердження чи переобрання [81, с. 147]. Головне, щоб під час так званого «службового випробовування» судді старанно, сумлінно та професійно виконували покладені на них повноваження.

Ще більше незмінюваність суддів обмежена в Швейцарії, Японії, Румунії, Грузії, а також в ФРН (земля Гессен). Тут судді обираються (призначаються) на певний, чітко визначений строк. З метою гарантування їх незалежності передбачено тривалі строки виконання суддівських повноважень, які коливаються в межах від 7 до 20 років [108, с. 39], а також досить жорстко врегульовано питання дострокового звільнення судді із займаної посади.

Аналіз міжнародно-правових стандартів забезпечення незмінюваності суддів, а також зарубіжного досвіду регулювання зазначеного питання дозволив науковцям та політикам висловити власні міркування з приводу шляхів удосконалення існуючої на сьогодні вітчизняної моделі незмінюваності суддів. При цьому всі обґрунтовані ними пропозиції в загальному вигляді зводяться до трьох діаметрально протилежних підходів: 1) запровадження строкового обрання (призначення) суддів; 2) скорочення 5-річного строку першого призначення на посаду судді; 3) відмова від першого строкового призначення суддів та перехід до їх безстрокового обрання (призначення). Пропонуємо проаналізувати їх більш докладно.

1) Переважна більшість науковців, які пропонують перейти до системи безпосередніх виборів суддів народом, одночасно обґрунтовують необхідність обмеження строку їх повноважень певними термінами [1, с. 93; 68; 108, с. 41; 201, с. 235]. Так, наприклад, на думку колишнього голови ВРЮ

В. Колесниченка, той факт, що «сьогодні судді діють безстроково, становить загрозу національним інтересам держави» [30]. З метою усунення зазначеного недоліку, він пропонує відмовитися від практики призначення суддів безстроково до досягнення ними 65-річного віку та надати громадам можливість брати участь в обговоренні питань призначення суддів. «За таких умов - зазначив він - суддя буде діяти по совісті, оскільки знатиме, від кого залежить» [68].

Питання необхідності переходу до строкового обрання суддів неодноразово піднімали народні депутати та Президент України. При цьому подані від їх імені законопроекти передбачали різні варіанти його врегулювання. Так, наприклад, в президентському Проекті Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 4105 від 04.09.2003 р. серед іншого передбачалось, що судді обиратимуться на посади ВРУ строком на десять років, крім суддів КСУ та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Право першого призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років мало залишитись за Президентом України [157]. Відразу ж зауважимо, що зазначений підхід до формування судового корпусу отримав схвальні відгуки серед деяких науковців. Так, наприклад, Л.М. Москвич зауважила, що «обмеження строку перебування на посаді судді сприяло б запобіганню проявів консерватизму у суддівському корпусі, жорсткій корпоративності, професійної деформації якостей судді, ... розвитку ринку юридичних послуг, застереженню щодо встановлення корпоративних перешкод» [108, с. 41]. Водночас, таку позицію глави держави не підтримав КСУ, який у своєму Висновку від 10.12.2003 р. № 3-в/2003 наголошує на тому, що «періодичне переобрання суддів, може призвести до зниження рівня гарантій незалежності суддів, встановлених Основним Законом України» [20].

У Проекті Закону України про внесення змін до Конституції України (щодо вдосконалення механізму функціонування державної влади) № 2722 від 08.07.2008 р. народні депутати пропонували ще більше обмежити гарантії незмінюваності суддів, закріпивши наступний механізм формування суддівського корпусу: судді всіх судів обираються терміном на п’ять років; суддів районних, міських, районних у містах, обласних судів, крім Київського та Севастопольського міських судів, обирають та відкликають громадяни району, міста, району у місті, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування; судді ВСУ та КСУ, Київського та Севастопольського міських судів, судді Верховного суду АРК обираються та відкликаються на загальнодержавних виборах [155].

2) Менш категоричні у своїх висловлюваннях науковці пропонують зберегти існуючу на сьогодні модель поетапного набуття статусу судді безстроково. На їх думку, встановлення так званого «іспитового» строку для новопризначених суддів не суперечить міжнародно-правовим актам і жодним чином не обмежує суддівську незалежність. Більше того, встановлення такого терміну є необхідним, оскільки дозволяє особі адаптуватись у суддівській професії та сформувати відповідні вміння і навички [180, с. 5].

Разом з тим, значна кількість учених, деякі політики та представники суддівського корпусу наголошують на доцільності перегляду строку першого призначення на посаду судді в бік його скорочення. Так, наприклад, колишній голова ВККСУ І. Самсін свого часу наполягав на необхідності докорінного реформування існуючої тривалості строку першого призначення на посаду судді шляхом його скорочення до трьох років. Цього часу, на його думку, цілком достатньо для визначення професійних та соціально-психологічних якостей людини, яка претендує на безстрокове обрання на посаду судді [243]. Аналогічну точку зору відстоює також Т.В. Галайденко, на думку якої судді, призначені на посаду вперше, досить часто «відчувають себе зобов’язаними сліпо наслідувати на практиці своїх «старших» колег, а тому не намагаються вирішувати справи, відповідно до своїх переконань та сумління, як має діяти кожен суддя [27, с. 46].

Також, існує думка про доцільність законодавчого закріплення моделі, що передбачає автоматичне набуття статусу судді безстроково після відпрацювання новопризначеним суддею певного іспитового терміну. Так, наприклад,

С.В. Прилуцький, на основі аналізу досвіду формування суддівського корпусу в деяких посткомуністичних країнах, у своєму дисертаційному дослідженні обґрунтував тезу про доцільність закріплення в національному законодавстві юридичної формули, згідно з якої після успішного завершення нетривалого строку служби (2-5 років), судді автоматично стають незмінюваними, тобто їх статус і повноваження не підлягають повторному перезатвердженню. За таких умов, на його думку, «старанні, добросовісні та професійні судді гарантовані від довільного звільнення на підставі закінчення строку призначення» [131, с. 77-78].

3) Найбільш категоричними у своїх поглядах на суддівську незмінюваність є науковці, що пропонують взагалі відмовитись від процедури першого призначення на посаду судді і перейти до безстрокового обрання (призначення) суддів [69; 121; 131, с. 57; 171, с. 9; 243]. Критикуючи проаналізовані вище моделі, вони наводять цілу низку аргументів, які в узагальненому вигляді зводяться до наступного:

• повернення до апробованого в СРСР строкового призначення суддів призведе до суттєвого обмеження права громадян на захист у незалежному та неупередженому суді [47];

• незмінюваність не мириться із виборним порядком, сила і значення якого базується на праві громадян контролювати діяльність своїх обранців періодичними виборами [131, с. 76];

• строкове призначення на посаду і вибори під впливом політичних міркувань поставлять суддів у ще більшу залежність від цілої низки політичних чинників [131, с. 57];

• своєчасність обрання та звільнення суддів завжди перебуватиме в залежності від цілої низки об’єктивних факторів, пов’язаних із необхідністю дотримання певної процедури [12, с. 71];

• призначення на певний строк суттєво узалежнить суддю від волі того, хто вирішує питання його кар’єри, водночас, жодним чином не вплине на посилення його відповідальності [69];

• невпевненість судді в переобранні обумовить виникнення таких негативних наслідків як комформізм та безпринципність при розгляді судових справ [35, с. 89].

Звісно, наведеним переліком не вичерпуються всі аргументи, які свідчать на користь необхідності посилення гарантій незалежності суддів саме шляхом перегляду закріпленої в чинному законодавстві моделі їх незмінюваності. Як справедливо свого часу наголошував Б. Чичерін, «визнання змінюваності суддів рівнозначне визнанню адміністративної сваволі на місці закону; воно руйнує будь-яку довіру до суду, принижує суддів у очах всього суспільства» [93, с. 409]. І навіть сьогодні це твердження не втратило своєї актуальності для українських суддів. Про це свідчить хоча б результати проведеного нами опитування. Так, лише 15 % суддів та 17 % фахівців у галузі права вважають, що з метою зміцнення гарантій незмінюваності суддів адміністративних судів необхідно законодавчо закріпити модель, що передбачає автоматичне набуття статусу судді безстроково після відпрацювання новопризначеним суддею певного іспитового терміну. Ще менше респондентів (4 % і 6 % відповідно) пропонує запровадити в Україні модель строкового обрання (призначення) суддів, згідно якої судді обіймають посаду протягом чітко визначеного строку. Водночас, абсолютна більшість респондентів (72 % та 68 %) наполягає на необхідності відмови від першого строкового призначення суддів та переходу до їх безстрокового обрання (призначення).

Негативно оцінюють законодавче закріплення принципу незмінюваності суддів в національному законодавстві також і міжнародні експерти. В розрізі даного питання варто звернутись до висновків Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська Комісія), яка неодноразово офіційно висловлювала свої міркування щодо українського правосуддя (викладені у двох загальних звітах: «Щодо призначення суддів» та «Щодо незалежності судової системи Частина 1: Незалежність суддів» [18]). Зокрема, експерти Комісії негативно оцінили чинні положення Конституції щодо першого п’ятирічного призначення суддів [18] і зазначили, що «встановлення випробувального строку для суддів може підточити їхню незалежність, оскільки вони можуть відчувати тиск щодо винесення рішень по справах у певний спосіб» [40].

У зв’язку з викладеним вище, заслуговує на увагу та позитивне схвалення, в частині зміцнення гарантій незмінюваності суддів, Проект Закону України № 3524 від 25.11.2015 р., прийняття якого очікується вже найближчим часом [156]. Серед іншого, Проектом передбачається внесення змін до ч. 5 ст. 126 та ч. 1 ст. 128 Конституції України, що спрямовані на скасування процедури першого п’ятирічного призначення суддів на посаду і запровадження моделі безстрокового виконання ними суддівських

повноважень.

У цілому підтримуючи запропоновані Проектом зміни, додатково зауважимо, що для забезпечення незалежності суддів саме адміністративних судів відмова від існуючого на сьогодні механізму поетапного призначення на посаду суддів і перехід до їх безстрокового призначення має особливе значення:

По-перше, судді адміністративних судів, які вперше призначені на посаду на п’ятирічний термін, є залежними від політичних процесів, які відбуваються в державі. Річ у тім, що згідно ст. 17 КАСУ, саме адміністративні суди уповноважені розглядати скарги на дії та рішення органів публічного управління, їх посадових і службових осіб (в тому числі Президента України, ВРУ, народних депутатів України, політичних партій тощо) [60]. Саме тому, ступінь їх неупередженості та об’єктивності при розгляді таких справ завжди перебуватиме в залежності від політичного курсу, якого дотримуються органи, що залучені до процедури формування суддівського корпусу.

По-друге, існуюча на сьогодні модель незмінюваності суддів, що передбачає обов’язкове перезатвердження повноважень суддів, призначених на посаду вперше, становить загрозу суддівській незалежності саме в момент такого перезатвердження. За такого порядку завжди існуватиме ризик відмови «принциповому» судді в безстроковому обранні лише за формальних обставин закінчення строку його повноважень. У зв’язку з цим, процедура безстрокового обрання судді може перетворитись на «розправу» з неугодними суддями, які відмовились ухвалювати політично замовні рішення. На думку міжнародних експертів, «випробувальний термін може обмежити безсторонність та незалежність суддів внаслідок того, що суддя виноситиме рішення чи вироки з метою забезпечення його майбутнього обрання безстроково» [18].

По-третє, закріплена в чинному законодавстві процедура безстрокового обрання суддів є не зовсім прозорою, а її проходження суддею залежить від цілої низки об’єктивних обставин, які не залежать від його волі та професійних якостей (періодичні вибори ВРУ, тривале блокування її роботи тощо). Ці та інші обставини у своїй сукупності призводять до того, що судді, у яких закінчився п’ятирічний термін перебування на посаді, тривалий час перебувають у невизначеному статусі, що перешкоджає їм виконувати свої професійні повноваження. Все це ускладнюється ще й тим, що кінцеве рішення про безстрокове обрання суддів приймає саме ВРУ, яка, як політичний орган, може виступати відповідачем в адміністративній справі, що розглядалась суддею. З даного приводу досить влучним є зауваження В. Шишкіна, який, аналізуючи принцип незмінюваності суддів США, зазначав: «гарантії збереження за суддями посад встановлені конституцією для того, щоб унеможливити їх переслідування у разі прийняття рішень, які можуть викликати невдоволення Президента чи Конгресу; забезпечення свободи виносити рішення, керуючись лише правом і власним сумлінням, незважаючи на те, що вони можуть виявитися непопулярними, є одним з основних постулатів американського суду» [233, с. 155].

По-четверте, поетапне наділення суддів правом довічного виконання суддівських повноважень ставить суддів, які призначені вперше, у нерівне становище із суддями, які були обрані безстроково. Такий підхід нівелює принцип єдності статусу судді, згідно якого всі судді наділяються рівними за обсягом і змістом правами та обов’язками, мають рівні можливості правового впливу, єдині підстави притягнення до відповідальності і звільнення тощо. Всім суддям має бути гарантовано рівні можливості кар’єрного зростання.

Обґрунтовуючи доцільність існування іспитового терміну для суддів, які вперше призначені на посаду, деякі науковці і політики зазначають, що цей термін є необхідним для визначення здатності особи виконувати функції судді та перевірки її ділових і моральних якостей. Водночас, даний аргумент нівелюється тим, що на сьогодні для всіх категорій суддів встановлені єдині підстави та порядок звільнення із займаної посади. А тому, безстрокове обрання судді не стоїть на заваді очищення судової системи від непрофесійних і несумлінних суддів, тоді як строкове призначення суддів, навпаки, збільшує кількість політично залежних суддів, що становить особливу небезпеку для якості саме адміністративного судочинства.

Вище, ми проаналізували історичні передумови незмінюваності суддів, зарубіжні моделі та міжнародні стандарти реалізації даного принципу, а також підходи вітчизняних науковців, суддів та політиків до визначення найбільш оптимальної моделі незмінюваності вітчизняних суддів. На основі проведеного дослідження ми дійшли висновку, що з урахуванням специфіки адміністративних справ, які уповноважені вирішувати судді адміністративних судів, з метою забезпечення їх незалежності, необхідно відмовитись від практики першого призначення суддів на п’ятирічний термін Президентом України і перейти до моделі безстрокового виконання суддівських повноважень. Такий підхід дозволить максимально повно зберегти правову природу принципу незмінюваності суддів, повноцінно сприятиме забезпеченню незалежності суддів саме адміністративних судів, зробить їх вільними від політичної та соціально-економічної ситуації в державі. Все це має важливе значення в період входження України до Європейського простору, зламу певних традицій, побудови нового правового простору.

3.3.

<< | >>
Источник: ЧЕМОДУРОВА НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ-2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Підвищення ролі та значення незмінюваності суддів у забезпеченні їх незалежності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -