<<
>>

2.2. Місце захисника в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Для найбільш повного та всебічного дослідження особливостей правового статусу захисника у провадженні в справах про адміністративні правопорушення доцільним є розгляд його місця в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення шляхом по-перше, визначення місця захисника як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед класифікаційного розподілу відповідних суб’єктів, по-друге, дослідження зв’язків та відносин, що існують між захисником та іншими суб’єктами у провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення складається з дій низки органів, які беруть участь у справі. Важливу роль у цій діяльності відіграють державні та громадські органи, їх посадові особи, які уповноважені вживати передбачених законом заходів з виявлення та запобігання адміністративним порушенням, застосування виконання стягнень. У провадженні діють і інші учасники: одні захищають свої інтереси, інші притягуються лише у разі провадження окремих процесуальних дій, сприяють провадженню [121, С.300].

Виходячи із традиційного визначення системи, що склалося у філософській науці, як «цілісного об’єкту, що складається з елементів, які знаходяться у взаємних відносинах» [185, С.460], сукупність суб’єктів (учасників) провадження у справах про адміністративні правопорушення становить певну систему, до якої вони об’єднані спільною ознакою – участю у провадженні в справах про адміністративні правопорушення з метою вирішення основних завдань цього провадження – своєчасного, всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до чинного законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, виховання громадян в дусі додержання законів (ст.

245 КУпАП). Разом з тим елементи цієї системи диференціюються за їх місцем в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, в залежності від функціонального призначення їх участі, та відповідно обсягу прав та обов’язків.

Кодекс України про адміністративні правопорушення у главі 21 визначає наступних осіб, які беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення:

1)особа, яка притягується до адміністративної відповідальності;

2) потерпілий

3) законні представники

4) захисник

5) свідки

6) експерт

7)перекладач.

Регламентації їх процесуального статусу присвячені, зокрема ст. 268-274 КУпАП.

Аналізуючи перелік осіб, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, В.Колпаков зауважує, що у цьому переліку привертає увагу дві обставини: по-перше, відсутність представників органів адміністративно-деліктної юрисдикції (їх перелік і компетенція зафіксовані в інших главах КУпАП); по-друге, відсутність інших осіб, яким законодавство дозволяє брати участь у процесі (наприклад, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) [117, С.406]. В літературі також відносять до осіб, які беруть участь у справах про адміністративні правопорушення прокурора [27; 68, С.91; 36, С. 101 ] та понятих [68, С.91].

Окрім того, як слушно зазначає В.Колпаков, застосовані законодавцем конструкції надали привід для постановки питання про співвідношення понять «суб’єкти провадження у справах про адміністративні правопорушення» і «учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення» [117, С. 407].

Аналізуючи генезис дослідження адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у вітчизняній правовій доктрині у попередньому розділі роботи, було приділено певну увагу дискусії навколо зазначеного вище питання, зокрема, висвітлено позиції провідних адміністративістів з цього приводу. Найбільш усталеною видається точка зору, що за своїм правовим статусом, місцем та структурою адміністративно-процесуальної діяльності, функціями, зацікавленості в справі та іншим параметрам, поняття «учасник провадження» та «суб’єкт провадження» неоднозначні, й перше поняття слід розглядати як частину другого, тобто співвідношення має вигляд «учасник – це частина, а суб’єкт –ціле» [114, С.157], а потреба розмежування цих понять пояснюються тим, що при з’ясуванні загального та специфічного, яке притаманне кожній особі в провадженні, виникає можливість конкретного визначення досить важливих не тільки в теоретичному, а й в практичному плані питань щодо характеристики повноважень органів адміністративної юрисдикції, з одного боку, й прав та обов’язків інших осіб – з другого [114, С.

158].

Слід зазначити, що законодавець у главі 21 КУпАП використовує більш загальну формулу, застосовуючи категорію «особи, що беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення». Такий підхід зберігається і на рівні перспективного законодавства. У проекті Кодексу Україні про адміністративні проступки № 5558 (ст. 696) використовується категорія «Особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративний проступок» до яких належать суб’єкти адміністративного проступку; їх законні представники; захисник; потерпілий. Тією ж статтею встановлено, що до розгляду справи про адміністративний проступок можуть залучатися свідок, експерт, перекладач [22]. В свою чергу, Д.Лук’янець, пропонуючи концепцію Кодексу України про адміністративну відповідальність, теж використовує узагальнюючу назву – «особи, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» (серед яких і захисник) [140, С.365].

Один із варіантів проекту Кодексу України про адміністративні проступки всіх учасників відповідного провадження пропонує поділити на адміністративний орган, особу, яка притягується до відповідальності за вчинення адміністративного проступку і на права та обов’язки якої спрямовано адміністративний акт (адресат), особу, законні інтереси якої може зачіпати адміністративний акт, так звану заінтересовану особу, в тому числі і потерпілого, а також особи, які сприяють розгляду адміністративної справи [116, С.365].

Як вже було зазначено, для визначення особливостей адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід визначити його місце у класифікаційному розподілі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, отже, необхідним є звернення до існуючих в адміністративній науці підходів до розподілу зазначених суб’єктів. Як вірно зазначає Д.Астахов, класифікація учасників провадження по справам про адміністративні правопорушення має на меті виявити та глибше вивчити специфіку правового положення кожного учасника даного провадження, сприяти визначенню оптимального обсягу прав та обов’язків кожного з них [ 46, С.48].

Досліджуючи адміністративно-деліктні відносини, Л. Коваль, за ознакою відношення суб’єктів до адміністративного правопорушення свого часу виділяв суб’єктів - носіїв відповідальності (громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, службовців, посадових осіб) та суб’єктів правозастосування (покарання) [108, С.114].

Надалі, визначивши особисту та службову зацікавленість у результаті справи та здатність своєю поведінкою впливати на різні правовідносини в якості ознак, поняття суб’єкта деліктних відносин та визначаючи місце у цих відносинах суб’єктів, їх правовий статус, Л.Коваль виділяє два види осіб, що беруть участь у відносинах адміністративної відповідальності. До першого виду належать обов’язкові суб’єкти, яким властиві вищевказані ознаки, до іншого виду – факультативні, які не відповідають ознакам першої групи, тобто чиї процесуальні дії слугують лише засобом доказування (свідки, експерти). До цієї ж групи належать і особи, що мають юридичний інтерес у справі, до яких автор відносить суб’єктів обвинувачення та захисту [108,С.114-115]. Запропонований вченим-юристом підхід до класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення мав у подальшому значний вплив на розвиток останньої у адміністративній науці.

Д.Бахрах та Е.Ренов, в залежності від ролі та призначення , змісту та обсягу повноважень, форм та методів участі органів (посадових осіб) у справі класифікують учасників провадження по справам про адміністративні правопорушення на декілька груп : 1)компетентні органи та посадові особи, які наділені правом видавати владні акти, складати правові документи , що визначають рух та долю справи; 2)суб’єкти, які мають особистий інтерес у справі; 3)особи та органи, що сприяють здійсненню провадження у справах про адміністративні правопорушення [55, С.14-15]

Запропонована Д.Бахрахом та Е.Реновим класифікація поступово стала однією із базових для подальших наукових досліджень у даному напрямку. Так, наприклад, Г.Забарний, В.Калюжний та В.Шкарупа у навчальному посібнику із адміністративного права пропонують аналогічний розподіл суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, при цьому відносять адвоката до суб’єктів, що мають особистий інтерес у справі [91, С.

113-114].

А.Іванюженко класифікує учасників провадження по справам про адміністративні правопорушення на основних, до яких належать: посадові особи, уповноважені розслідувати справу про адміністративні правопорушення, органи, які виконують постанову про накладання адміністративного стягнення; особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий. До факультативних учасників провадженням по справам про адміністративні правопорушення відносяться: законний представник, адвокат, перекладач, прокурор, свідок, експерт, спеціаліст, понятий [101, С.21]

Досліджуючи правове положення учасників провадження по справам про адміністративні правопорушення, Д.Астахов, пропонує досить розгорнуту класифікацію останніх, виходячи із наступних позицій. За ознакою владних повноважень учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення розділяються на тих, що мають державно-владні повноваження, та тих, що не мають державно-владних повноважень [46, С.53]. В свою чергу, за ступенем зацікавленості у справі, учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, які не наділені державно-владними повноваженнями, автор розподіляє на тих, що мають особисту зацікавленість у результаті справи про адміністративне правопорушення та тих, що не мають особистої зацікавленості у справі. До першої групи належить особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники правопорушника та потерпілого [46, С.55-56]. Цікавим є те, що автор, використовуючи критерій персоналізації захисту прав та інтересів особи, що притягується до адміністративної відповідальності, та потерпілого, вказаних учасників провадження класифікує на тих, хто: 1) захищає свої права безпосередньо (особисто); 2) захищає свої права за допомогою свого законного представника; 3) захищає свої права, використовуючи юридичну допомогу захисника (адвоката або іншої особи) [46, С.57].

До тих осіб, які не мають особистої (самостійної) зацікавленості у результаті справи про адміністративне правопорушення, на думку, Д.Астахова, належать свідки, експерти, спеціалісти, поняті, перекладачі, тобто особи, які своїми знаннями та діями допомагають основним учасникам провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснювати покладені на них функції, а також реалізовувати свої права.

Ці особи притягуються для участі з метою отримання від них доказів, посвідчення та підтвердження факту здійснення процесуальних дій [46, С.57]. На жаль, проводячи класифікацію, автор, хоча і згадує захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення, однак конкретно його місця серед інших учасників не визначає.

Значний вплив на розвиток адміністративно-наукової думки щодо класифікаційного розподілу учасників адміністративного процесу взагалі та адміністративно-деліктного процесу зокрема, справили напрацювання в галузі теорії юридичного процесу, особливо цивільного процесу. Основним критерієм поділу учасників процесу на групи є спеціальна мета їхнього вступу в процес – для захисту своїх прав чи прав інших осіб. За одностайною позицією теоретиків юридичного процесу організатори (лідируючи суб’єкти) процесу завжди забезпечують реалізацію «чужого інтересу», тобто інтересу суб’єктів основного реалізованого відношення. Через це первісно суб’єктів процесу варто поділити на організаторів (лідируючих суб’єктів) та учасників процесу (В. Горшенєв). Відмінності правового статусу цих груп суб’єктів полягають у відповідності до наявності чи відсутності владних повноважень [159, С. 158].

Дані висновки були застосовані та розвинуті у рамках дослідження проблематики адміністративного процесу М.Тищенком, а згодом набули свого поширення в наступних працях, присвячених класифікації учасників адміністративного процесу. М.Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян та організацій в особі їх представників, які наділені правами та несуть певні обов’язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав та законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, що представляються ними, колективів громадян та організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Організаторів (лідируючих суб’єктів), М. Тищенко визначає як суб’єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення у справі. В свою чергу, група організаторів неоднорідна, і, в залежності від відношення до правозастосування, розподіляються на провідних та інших лідируючих суб’єктів. Нарешті, всіх суб’єктів провадження, вчений пропонує розподілити на провідних та учасників, а останніх – на лідируючих суб’єктів, зацікавлених осіб та осіб , що сприяють розгляду справи [205, С.28-31].

В. Перепелюк теж пропонує суб’єктів провадження розподілити на провідних та учасників, а останніх на лідируючих суб’єктів, зацікавлених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи [159, С.160], та надалі зазначає, що, з однієї сторони, процесуальні дії вчинюються державними, громадськими органами та органами місцевого самоврядування, які уповноважені вживати заходів по виявленню, попередженню адміністративних проступків, застосуванню і виконанню стягнень (лідируючі суб'єкти та провідні). З іншої сторони, діють суб'єкти, які або захищають свої інтереси (зацікавлені особи), або залучаються до проведення окремих процесуальних дій (залучені особи).

До лідируючих суб'єктів, провідних відносять органи і посадові особи, що наділені правом приймати владні акти, визначати рух і долю справи. Тобто вони вправі здійснювати в процесуальній формі дії, що тягнуть виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових матеріальних чи процесуальних відносин. До зацікавлених осіб належить відносити правопорушника, потерпілого, їх законних представників, захисника. До осіб, що сприяють провадженню відносять: свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, понятих [ 159, С. 302].

Досліджуючи статус прокурора у системі суб’єктів адміністративного процесу, О.Агєєв, доводить, що вихідною, базовою підставою для формування системи суб’єктів адміністративного процесу є їх поділ на індивідуальні та колективні з огляду на те, що деякі з них (наприклад, посадові особи, представники підприємств, об’єднань громадян) виступають у відповідних правовідносинах персоніфіковано. Поряд з цим, зазначає надалі О.Агєєв, в адміністративному процесі виділяють лідируючих суб’єктів процесу, що безпосередньо його реалізують упродовж всього процесу або на окремих його стадіях, суб’єктів, які зацікавлені в результатах розгляду справи, а також тих, що беруть участь у справі з метою реалізації своїх інтересів, інтересів осіб, яких вони представляють, і суб’єктів, що сприяють процесуальній діяльності і не мають в справі власного інтересу. Безперечно, категорія інтересу є однією з найважливіших для характеристики суб’єктів процесу, приходить до висновку автор [27].

Спираючись на проаналізовані наявні погляди, думки та концепції, вироблені адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення та розподіл їх на відповідні групи, пропонуємо щодо визначення місця захисника в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення виходити із наступних положень.

Розподіляючи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус захисника, його слід віднести до індивідуальних суб’єктів.

Важливе значення має класифікаційний розподіл за обсягом виконуваних процесуальних функцій у провадженні у справі про адміністративні правопорушення на обов’язкових та факультативних суб’єктів. Незважаючи на важливу роль захисника по забезпеченню законності адміністративно-деліктного процесу, участь його у провадженні по справам про адміністративні правопорушення є факультативною, про що свідчать законодавчі положення, які визначають можливість отримання правової допомоги потребуючою її особою як право (ст.59 Конституції України, ст.268 КУпАП ) та встановлюючи диспозитивність участі захисника у розгляді справи про адміністративне правопорушення статею 271 КУпАП. На відміну від кримінально-процесуального законодавства, яке встановлює випадки обов’язкової участі захисника у процесі, адміністративно-деліктне законодавство таких випадків не встановлює, що звичайно, є одним із недоліків законодавчого регулювання участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, про що більш докладно буде йти мова у наступному розділі дисертаційного дослідження. Слід зазначити, що за умови закріплення у майбутньому оновленому кодифікованому адміністративно-деліктному законодавчому акті обов’язкової участі захисника у відповідному провадженні (а це доцільно здійснити), місце його серед лише факультативних суб’єктів провадження у справах про адміністративне провадження може змінитися на таке, що є в більшості випадків факультативним та обов’язковим у передбачених законодавством випадках.

Досить поширеним критерієм розмежування суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення є наявність чи відсутність владних повноважень у відповідних суб’єктів, а відповідно і можливості здійснювати правозастосовчу діяльність, пов’язану із притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності, визначати рух та долю справи. Очевидно, що до групи суб’єктів, наділених такими повноваженнями, належать лише органи адміністративної юрисдикції, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення, а також прокурор. Захисник (особливо адвокат), хоча і наділений досить широким спектром повноважень (щоправда не всі їх можливо повною мірою реалізувати на практиці), однак до цієї групи не належить. Він може сприяти вказаним суб’єктам у реалізації ними владних повноважень та виконанні покладених на них завдань. Отже, захисник належить до групи суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Як свідчить проведене узагальнення існуючих у адміністративній науці підходів до розподілу суб’єктів провадження у справі про адміністративні правопорушення, вже традиційним став критерій зацікавленості особи у справі, зокрема в результаті її вирішення. Відповідно або мова йде про сам факт наявності або відсутності зацікавленості, або про її характер та ступінь.

Як випливає із висвітлених у науковій літературі класифікацій, у більшості випадків захисника відносять до осіб, що мають особисту зацікавленість у справі про адміністративне правопорушення, але іноді його не відносять до жодної із груп. Так, С.Ківалов та Л.Біла вважають, що захисник може займати проміжну позицію між особами, які мають особисту зацікавленість у справі, враховуючи похідний характер, а також особами, які сприяють провадженню, надаючи іншим учасникам провадження правову допомогу [106, С. 54].

Насправді, місце захисника у класифікаційному розподілі за критерієм зацікавленості у справі неможна визначити однозначно лише як учасника, що має особистий інтерес, або навпаки, стверджувати що такий інтерес відсутній, і відносити його до осіб, які не мають жодної особистої зацікавленості у справі, а лише притягуються до участі у провадженні для вчинення окремих процесуальних дій, допомагаючи та сприяючи провадженню. Разом з тим, теза про те, що захисник не належить до жодної із зазначених груп та займає проміжну позицію, слід піддати певній корекції. На власне переконання автора, особливість позиції захисника в даному класифікаційному розподілі полягає якраз в тому, що його логічно та обґрунтовано можна відносити і до групи суб’єктів, що мають особисту зацікавленість (юридичний інтерес) у справі, і до групи осіб, які сприяють здійсненню провадження своїми знанням та діями. Належність до однієї групи не буде виключати належності до іншої, якщо дещо по-іншому побудувати усталену систему класифікації, змінюючи та доповнюючи її. Отже, суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення за критерієм наявності особистої зацікавленості у справі можливо розподілити на тих, що її мають та на таких, які не мають власного інтересу. Захисника слід розглядати як зацікавлену особу. Причому такий критерій є самостійним і не співпадає ні з наявністю владних повноважень, ні з обсягом виконуваних процесуальних функцій. Окрім того, можливим є введення ще одного критерію - мети участі, обсягу повноважень та відношення до справи суб’єктів провадження, відповідно суб’єкти, які розподіляються на суб’єктів адміністративної юрисдикції, основних суб’єктів (як правило, беруть участь у справі за власною ініціативою та діють майже на всіх стадіях провадження, переважають диспозитивні права) та неосновних, або залучених (залучаються до участі у справі на окремих стадіях, як правило, переважає закріплення обов’язків). Дана класифікація подібна до розподілу на обов’язкових та факультативних суб’єктів, однак відрізняється від останньої. Так, захисник, хоча і належить до основних суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, разом з тим є необов’язковим, факультативним учасником відповідного провадження. Або наприклад, потерпілий, він є теж факультативним суб’єктом провадження, хоча і основним. В той час, як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, завжди є обов’язковим суб’єктом провадження та основним. В той же час, залучені, неосновні учасники завжди є і факультативними.

До речі, запропонована класифікація збігається із підходом до розмежування суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, закріпленим у проекті Кодексу України про адміністративні проступки № 5558, який, нагадаємо окремою главою регулює статус суб’єктів, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки, та осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративний проступок, розподіляючи останніх на осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративний проступок (суб’єкти адміністративного проступку; їх законні представники; захисник; потерпілий), та встановлює, що до розгляду справи про адміністративний проступок можуть залучатися свідок, експерт, перекладач [22].

Продовжуючи дані висновки та враховуючи, що для елементів будь-якої системи притаманна наявність певних зв’язків та відносин, для найбільш повного з’ясування місця та ролі захисника в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення необхідно зупинитись на характеристиці зв’язків захисника з іншими учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення, перш за все з тими, які беруть участь у провадженні в якості основних.

Найбільш тісний зв’язок захисника як учасника провадження у справах про адміністративні правопорушення простежується, і це зумовлено правовою природою та сутністю самого захисту, із особою, що притягується до адміністративної відповідальності. Однак приймаючи участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, захисник представляє особу, що його запросила, однак не замінює його, а діє поряд із ним [5, С.803]

На думку Т. Коломоєць, В.Поліщука та С. Ващенка, центральною постаттю у провадженні в справах про адміністративні правопорушення є особа, яку притягують до відповідальності. Навколо неї, власне, і концентрується процесуальна діяльність всіх інших суб’єктів провадження [114, С. 157; 68, С. 88]. Разом з тим, як вірно зауважує Т.Коломоєць, на відміну від правового та процесуального статусу звинуваченого та підсудного, достатньо врегульованого у кримінально-процесуальному законодавстві та висвітленого у кримінально-процесуальній літературі, правовий та процесуальний статус особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, досліджено в меншій мірі [114, С.158].

Слід погодитись із висловленою у науковій юридичній літературі думкою, що теоретичне дослідження адміністративно – процесуального статусу особи, що притягується до адміністративної відповідальності, має велике практичне значення для реалізації права особи, що притягується до адміністративної відповідальності, на захист [143, С. 19]. Звичайно, що вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства стосовно правового статусу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, повинно бути предметом самостійних наукових праць, однак, враховуючи спрямованість та тематику дисертаційного дослідження, слід стисло зупинитись на деяких аспектах зазначеного питання.

Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення не відображає, як це здійснюється у кримінально-процесуальному законодавстві, диференціації категорій, аналогічних статусу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого, кожний з яких включає різний набір прав та обов’язків. У провадженні по справам про адміністративні правопорушення виділено лише права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Так, ст. 268 КУпАП встановлює, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Також ст. 268 КУпАП закріплює, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачених частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 160-2, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, частиною першою статті 185-3, статтями 185-7 і 187 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення її від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міського районного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу. Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов'язковою.

Отже, на всіх стадіях провадження в справах про адміністративні правопорушення діє єдиний комплекс прав та обов’язків особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Щоправда, з певною долею умовності можна констатувати, що законодавець виділяє певну специфіку положення особи, щодо якої винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення (ст. 283-285 КУпАП), зокрема це стосується регламентації права оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення особою, щодо якої воно винесено (ст. 287-289 КУпАП). На стадії ж виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення, зокрема у ст.306 КУпАП, з’являється поняття «порушник».

Відсутність диференційованого підходу до встановлення адміністративно-процесуального статусу особи, що притягується до адміністративної відповідальності, в залежності від стадій провадження у справі про адміністративне правопорушення та відповідних підстав його набуття, не відображає особливостей кожної стадії та значно знижує рівень захищеності їх прав та свобод в адміністративно-деліктному процесі. Наприклад, відсутність статусу підозрюваного у вчиненні адміністративного правопорушення та чітких підстав, що дозволяють підозрювати особу у вчиненні адміністративного правопорушення, напряму пов’язана із обґрунтованістю обмеження деяких його прав та свобод.

Слід погодитись із В. Мельниковим, що виділення із поняття «особа, що притягується до адміністративної відповідальності» ряду термінів, які б більш точно відображали його правове положення на різних стадіях провадження по справам про адміністративні правопорушення , в залежності від їх мети та завдань, а також визначення адміністративно-правового статусу кожної виділеної категорії, слугувало б додатковою гарантією дотримання прав та свобод особи, що притягується до адміністративної відповідальності зважаючи на більш детальну регламентацію їх правового положення, сприяло б попередженню порушень законності та більш повній реалізації особою, що притягується до адміністративної відповідальності, свого права на захист [143 ,С. 21-24].

Звертаючись до адміністративно-правового статусу особи, що притягується до адміністративної відповідальності, у контексті участі захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід зупинитись ще на одному аспекті. Текстуальний аналіз змісту положень КУпАП, які визначають адміністративно-процесуальний статус особи, що притягується до адміністративної відповідальності, дозволяють прийти до однозначного висновку про те, що відповідні норми поширюються лише на фізичних осіб. Разом з тим все більш актуальним постає питання можливості притягнення до адміністративної відповідальності і юридичних осіб. Аналіз наукової та публіцистичної літератури свідчить про широку підтримку ідеї визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності [140, С. 205; 219, С. 117; 90]

Концепція реформування інституту адміністративної відповідальності, яка наразі обговорюється юридичною спільнотою, досить чітко вказує на необхідність визнання суб’єктами вчинення адміністративних проступків і фізичних, і юридичних осіб [50]. Майже всі проекти нового Кодексу про адміністративні проступки, що були внесені на розгляд Верховної Ради України (зокрема і за № 5558 ) у різний час передбачали встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб. Враховуючи дискусійність позиції про визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності в рамках чинного законодавства (за межами КУпАП) та стійкість тенденції до законодавчого закріплення в майбутньому можливості притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, актуальним постає питання забезпечення юридичних осіб правовою допомогою в адміністративно-деліктному процесі, зокрема і здійснення захисту.

Досліджуючи адміністративно-процесуальні аспекти адміністративної відповідальності юридичних осіб, О.Жильцов, до кола учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб, пропонує віднести, зокрема представника юридичної особи та захисника [90, С.12].

Недостатньо конкретно вирішене питання суб’єкта надання правової допомоги юридичним особам в адміністративно-деліктному процесі на рівні перспективного законодавства. Так, із змісту статей проекту Кодексу про адміністративні проступки № 5558 зрозуміло, що питання представництва та захисту стосовно юридичних осіб нечітко та недостатньо врегульовані. Так, лише п. 2. ст. 699 Проекту зазначає, що «інтереси юридичної особи, щодо якої відкрито провадження у справі про адміністративний проступок, представляють її законні представники (керівник або інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом). Повноваження законних представників юридичної особи підтверджуються документами, що посвідчують службове становище керівника юридичної особи, або довіреністю, яка видається за підписом керівника (іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи)», а в п. 3 цієї ж статті зазначається, що «інтереси суб’єкта адміністративного проступку і потерпілого в провадженні у справі про адміністративний проступок може представляти захисник» [22]. Вважаємо, що за умови чіткого визнання адміністративно-деліктним законодавством можливості притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності потребує свого висвітлення і специфіка надання правової допомоги, зокрема захисту, юридичним особам. Складність цього питання не в останню чергу зумовлена відсутністю як законодавчого досвіду, так і практичного у цій сфері. Інститут захисту найбільш розвинутий у кримінальному процесі, а як відомо, до кримінальної відповідальності може бути притягнуто лише фізичну особу. Отже, питання захисту юридичної особи в провадженні у справах про адміністративні правопорушення ще потребує спеціальних наукових досліджень.

Тісний зв’язок захисника із особою, що притягується до адміністративної відповідальності, зумовлює також актуальність питання етичних засад діяльності захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення у взаємовідносинах із особою, щодо якої він здійснює захист. Дане питання тісно пов’язано із ефективністю, якістю надання правової допомоги у адміністративному деліктному процесі, отже, із забезпеченням належного рівня захисту прав особи, що потребує такої допомоги у відповідному процесі. Слід констатувати відсутність будь-яких напрацювань у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині у зазначеному напрямку. Натомість дане питання привертало увагу науковців, що здійснюють свої дослідження у галузі адвокатури, особливо стосовно діяльності захисника у кримінальному процесі. Зокрема, слід відзначити дисертаційне дослідження Н. Таварткіладзе, присвячене етичним основам діяльності адвоката-захисника. Окрім того, етичні аспекти професійного правозаступництва в Україні висвітлювалися у працях Т. Варфоломеєвої, Ю. Грошевого, О. Жуковської, Я. Зейкана, В. Леоненка, С. Логінової, І. Марочкіна, В.Медведчука, М. Михеєнка, О. Ніколаєва, В.Нора, О. Святоцького, С. Сливки, П.Хотенця, Н. Чвьорткіна, О. Яновської та інших вчених [191].

На думку Н. Таварткіладзе, виходячи із джерел походження, етичні вимоги, які ставляться до адвоката, можуть бути поділені на: а) сприйняті нормами міжнародного права; б) такі, що закріплені в національному законодавстві; в) такі, що визначені в документах, які не мають нормативно-правового характеру; г) незакріплені в офіційних документах. До першої групи належать такі норми міжнародного права, як ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які проголошуючи принципи презумпції невинуватості особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, гарантують їй використання всіх можливостей для захисту. Другу групу складають норми адвокатської етики, закріплені в Законі України “Про адвокатуру” (ст. 7, 9, 15), Кримінально-процесуальному кодексі України (ст. 46, 48, 61). До третьої групи належать такі нормативні документи та зводи корпоративних норм, як Основні принципи, що стосуються ролі юристів прийняті у 1990 p. Восьмим Конгресом ООН по запобіганню злочинності та поводження із правопорушниками (п. п. 12, 14, 15), Основні положення про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН по запобіганню злочинам (1990 p.). Загальний Кодекс для адвокатів країн Європейського співтовариства, прийнятий делегацією країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 р. (п. п. 1.1, 1.2, розділ II). До найважливіших положень, які стосуються діяльності адвоката, автори Кодексу відносять: незалежність; довіру та особливу порядність; конфіденційність; додержання правил інших об'єднань адвокатів; обмеження особистої реклами; домінантність інтересів клієнта; вимога про несумісність певних видів діяльності із статусом адвоката. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України, у розділі II закріплюють як основні принципи адвокатської етики: незалежність; додержання законності; домінантність інтересів клієнта; неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами; конфіденційність; компетентність та сумлінність; чесність та порядність; повагу до адвокатської професії; культуру поведінки; обмеження рекламування діяльності адвокатів [191].

Отже, встановлені етичні вимоги поширюються на представників адвокатської спільноти, в тому числі і при здійсненні функцій захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, що ж до інших осіб, яким надано право бути захисником, зазначені обмеження та правила на них не поширюються.

Зазначимо, що законопроектне законодавство про правову допомогу, дію якого передбачається поширити також на випадки надання захисту у провадженні у справах про адміністративні правопорушення містять окремі положення щодо зазначеного питання. Так, один із проектів Закону України «Про правову допомогу» серед обов’язків суб’єктів надання правової допомоги містить багато запозичених положень із Закону України «Про адвокатуру» та правил адвокатської етики [214, С.44-45]. Проект Закону України «Про правову допомогу» розроблений Центром політико-правових реформ встановлює низку принципів надання правової допомоги, які мають етичне спрямування [ 163, С.63-66].

Вважаємо, що приймаючи остаточний варіант закону про правову допомогу, законодавець повинен приділити увагу і етичним аспектам діяльності осіб, яким буде надано право надавати правовому допомогу, зокрема і здійснювати захист у провадженні і у справах про адміністративні правопорушення.

Наступним суб’єктом провадження у справах про адміністративні правопорушення, з яким захисник перебуває у певних зв’язках, є потерпілий. Стаття 269 КУпАП визначає, що потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення. Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до статті 272 КУпАП.

Ст. 698 проекту Кодексу України про адміністративні проступки № 5558 у загальних рисах зберігає закріплений чинним законодавством статус потерпілого, закріплюючи, що потерпілим є фізична особа, якій адміністративним проступком заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має право отримувати копію протоколу про адміністративний проступок, знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати рішення у справі про адміністративний проступок. Потерпілого може бути опитано як свідка. Потерпілий може брати участь у розгляді справи про адміністративний проступок особисто або через свого представника [22].

Із цього приводу у Висновку Головного аналітично-експертного управління Верховної Ради міститься зауваження про те, що, по-перше, потерпілий не повинен мати менше коло прав, ніж суб’єкт адміністративного проступку. Адже завданням КУпАП є саме забезпечення прав і свобод людини і громадянина, у першу чергу потерпілого, та, по-друге, викликають заперечення положення щодо можливості допиту потерпілого як свідка. За своєю суттю це різні процесуальні фігури, їхні пояснення мають різне процесуальне значення.

На думку Т. Коломоєць, варто розширити адміністративно-процесуальний статус потерпілого, надавши йому право надавати пояснення, докази, користуватися юридичною допомогою адвоката, що сприяло б надійнішому захисту його прав [114, С.161]. Досліджуючи статус потерпілого у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, російський вчений – адміністративіст А. Зубач, пропонує окремо закріпити як складову частину права потерпілого на представництво своїх інтересів взагалі, право на отримання потерпілим кваліфікованої юридичної допомоги [97, С.125].

Отже, зв’язок захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення відображається передусім у можливості потерпілого користуватися правовою допомогою, хоча, на жаль, окремо це право потерпілого не закріплено на рівні саме адміністративно-деліктного законодавства. Доцільно усунути дану прогалину. Як вже було доведено у попередньому розділі роботи, надання правової допомоги потерпілому у провадженні у справах про адміністративні правопорушення логічно розглядати не як захист, а як представництво його прав та інтересів у відповідному провадженні.

У рамках категорії представництва інтересів особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і потерпілого, у передбачених законом випадках, діяльність захисника має спільні точки дотику (зокрема мету представництва) із діяльністю законних представників. Згідно ст. 270 КУпАП, інтереси особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми, або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники). Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Діяльність захисника та законних представників у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є виразом двох різних видів представництва – законного та договірного, співвідношення яких із захистом вже розглядалися при визначенні правової природи захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення (за певних умов, захист можливо визначати як договірне представництва).

З метою підвищення рівня захищеності осіб, на яких поширюються законодавчі положення щодо можливості їх законного представництва у провадженні у справах про адміністративні правопорушення (неповнолітні або особи, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права), пропонуємо, поряд із закріпленим правом законних представників представляти інтереси зазначеної категорії, законодавчо закріпити також необхідність обов’язкової участі у провадженні захисника.

Окрім того, слід підтримати висловлену у літературі пропозицію про законодавче закріплення права законних представників користуватися при розгляді справи послугами адвоката [114, С.163],

Наступна група учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якими захисник перебуває у певних відносинах, не є основною, однак суб’єкти (свідок, експерт та перекладач), які до неї входять, як і захисник, сприяють досягненню основних завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення. Окрім того, безпосередньо процесуальна діяльність захисника у відповідному провадження, його висновки, визначення тактичних напрямків його діяльності тощо тісно пов’язана із виконуваними ними процесуальними функціями у провадженні.

Свідок як учасник адміністративно-деліктного процесу грає важливу роль у встановленні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі. На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов'язаний з'явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання (ст.272 КУпАП). Інформація, що надходить від свідків, є досить важливою для діяльності захисника під час процесу доказування у провадженні по справі.

Наступним різновидом даних, що мають значну роль для вирішення справи по суті, є висновки експертів. Експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях. Експерт зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об'єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях. Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягується до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.

Рішення про призначення експертизи приймається суб’єктом, що вирішує адміністративну справу. Проте питання призначення і проведення експертизи законом не регламентуються. Висновки експертів, свідоцтва спеціалістів широко використовуються, наприклад, для визначення стану сп’яніння, належності речовин до наркотичних, розміру шкоди, встановлення вартості товарів та їх якості, характеру забруднення довкілля [121, С. 298-299].

Участь перекладача у випадках, коли особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, свідок, або інший учасник провадження не володіють мовою, якою ведеться провадження, надає їм можливість користуватися тією мовою, якою вони володіють у достатньому обсязі, що сприяє об’єктивному, всебічному дослідженню всіх обставин справи. Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Таким чином, найбільш тісні зв’язки захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення простежуються у межах групи суб’єктів відповідного провадження, яких можна віднести до основних суб’єктів. Хоча захисник і належить до факультативних суб’єктів, визначальним постають його взаємовідносини із особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, яка належить до обов’язкових учасників провадження, і саме права та інтереси якої відстоює захисник, здійснюючи реалізацію права особи, що притягується до адміністративної відповідальності на правову допомогу та захист. Діючи поряд із особою, яку він захищає, але не замість неї, тим не менше, захисник набуває похідного адміністративно-правового статусу у адміністративно-деліктному процесі. В рамках адміністративно-правових процесуальних відносин, в яких він перебуває із особою, щодо якої здійснюється захист, захисник перебуває із цією особою у горизонтальних зв’язках.

У горизонтальних зв’язках перебуває також захисник із іншими основними суб’єктами – потерпілим, представництво інтересів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення він може здійснювати, та законними представниками, з якими його об’єднує спільність мети їхньої діяльності – захист прав та інтересів осіб, які його потребують. Окрім того, захисника та особу, яку притягують до адміністративної відповідальності, потерпілого та законних представників об’єднує у провадженні у справах про адміністративні правопорушення наявність зацікавленості у справі.

У межах наступної групи учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме, свідка, експерта та перекладача, які залучаються в окремих випадках до справи, але не є основними, захисника об’єднує реалізація спільної функції – сприяння відповідному провадженню шляхом використання своїх знань та дій. Разом з тим, на відміну від захисника, зазначеним суб’єктам не властивий інтерес у результаті справи.

Однак і в рамках першої групи (особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники), і в рамках другої групи (свідок, експерт, перекладач), де відсутні владні повноваження, захисник перебуває у так званих «горизонтальних» адміністративно-правових (процесуальних) відносинах.

Що ж до групи обов’язкових суб’єктів, наділених владними повноваженнями, тобто органів адміністративної юрисдикції, захисник перебуває, хоча і не у прямому, але «вертикальному» зв’язку. Звичайно, що у даному випадку, будь-яка організаційна підлеглість є виключеною, захисник організує свою діяльність у провадженні у справах про адміністративну відповідальність самостійно та незалежно, однак на окремих етапах спрямовує її у руслі державно-владних вимог уповноважених суб’єуктів. Отже, маємо приклад своєрідних юридично-владних відносин без організаційного підпорядкування. Окрім того, зв’язок захисника із органами адміністративної юрисдикції полягає у співпраці, сприянні у виконанні основних завдань провадження, встановленні об’єктивної істини по справі, реалізації принципів права на захист та законності у провадженні у справах про адміністративні правопорушення шляхом недопущення можливих зловживань владними повноваженнями.

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що для найбільш повного та всебічного дослідження особливостей правового статусу захисника у провадженні в справах про адміністративні правопорушення доцільним є розгляд його місця в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення шляхом, по-перше, визначення місця захисника як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед класифікаційного розподілу відповідних суб’єктів, по-друге, дослідження зв’язків та відносин, що існують між захисником та іншими суб’єктами у провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Спираючись на проаналізовані наявні погляди, думки та концепції, вироблені адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення та розподілу їх на відповідні групи, пропонуємо щодо визначення місця захисника в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення виходити із наступних положень.

Розподіляючи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус захисника, його слід віднести до індивідуальних суб’єктів.

Важливе значення має класифікаційний розподіл за обсягом виконуваних процесуальних функцій у провадженні у справах про адміністративні правопорушення на обов’язкових та факультативних суб’єктів. Незважаючи на важливу роль захисника по забезпеченню законності адміністративно-деліктного процесу, участь його у провадженні по справам про адміністративні правопорушення є на сучасному етапі факультативною. Слід зазначити, що за умови закріплення у майбутньому оновленому кодифікованому адміністративно-деліктному законодавчому акті обов’язкової участі захисника у відповідному провадженні (а це доцільно здійснити), місце його серед лише факультативних суб’єктів провадження у справах про адміністративне провадження може змінитися на таке, що є в більшості випадків факультативним та обов’язковим у передбачених законодавством випадках.

Досить поширеним критерієм розмежування суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення є наявність чи відсутність владних повноважень у відповідних суб’єктів, а відповідно і можливість здійснювати правозастосовну діяльність, пов’язану із притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності, визначати рух та долю справи. Захисник (особливо адвокат), хоча і наділений досить широким спектром повноважень (щоправда не всі їх можливо повною мірою реалізувати на практиці), однак до цієї групи не належить. Він може сприяти вказаним суб’єктам у реалізації ними владних повноважень та виконанні покладених на них завдань. Отже, захисник належить до групи суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Як свідчить проведене узагальнення існуючих у адміністративній науці підходів до розподілу суб’єктів провадження у справі про адміністративні правопорушення, вже традиційним став критерій зацікавленості особи у справі, зокрема у результаті її вирішення. Відповідно або мова йде про сам факт наявності, або відсутності зацікавленості, або про її характер та ступінь. Особливість позиції захисника в даному традиційному класифікаційному розподілі полягає в тому, що його логічно та обґрунтовано можна відносити і до групи суб’єктів, що мають особисту зацікавленість (юридичний інтерес) у справі, і до групи осіб, які сприяють здійсненню провадження своїми знанням та діями.

Автор пропонує розглядати класифікацію суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення за критерієм наявності особистої зацікавленості у справі на тих, що її мають, та на таких, які не мають власного інтересу як самостійну, яка не співпадає із загальноприйнятою класифікацію, що об’єднує даний критерій із критерієм наявності владних повноважень, ні із класифікацією за обсягом виконуваних процесуальних функцій. Захисника слід розглядати як зацікавлену особу.

Окрім того, можливим є введення ще одного критерію класифікації - мети участі, обсягу повноважень та відношення до справи суб’єктів провадження, відповідно суб’єкти, які розподіляються на суб’єктів адміністративної юрисдикції, основних суб’єктів (як правило беруть участь у справі за власною ініціативою та діють майже на всіх стадіях провадження, переважають диспозитивні права) та неосновних, або залучених (залучаються до участі у справі на окремих стадіях, як правило переважає закріплення обов’язків). У даному розподілі захисник належить до основних суб’єктів відповідного провадження.

Продовжуючи дані висновки та враховуючи, що для елементів будь-якої системи притаманна наявність певних зв’язків та відносин, для найбільш повного з’ясування місця та ролі захисника в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення необхідно зупинитись на характеристиці зв’язків захисника з іншими учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення, перш за все з тими, які беруть участь у провадженні в якості основних.

Найбільш тісні зв’язки захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення простежуються у межах групи суб’єктів відповідного провадження, яких можна віднести до основних суб’єктів. Хоча захисник і належить до факультативних суб’єктів, визначальними постають його взаємовідносини із особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, який належить до обов’язкових учасників провадження, і саме права та інтереси якої відстоює захисник, здійснюючи реалізацію права особи, що притягується до адміністративної відповідальності на правову допомогу та захист. Діючи поряд із особою, яку він захищає, але не замість неї, тим не менше, захисник набуває похідного адміністративно-правового статусу у адміністративно-деліктному процесі. В рамках адміністративно-правових процесуальних відносин, в яких він знаходиться із особою, щодо якої здійснюється захист, захисник перебуває із цією особою у горизонтальних зв’язках.

У горизонтальних зв’язках перебуває також захисник із іншими основними суб’єктами – потерпілим, представництво інтересів якого у провадженні у справах про адміністративні правопорушення він може здійснювати, та законними представниками, з якими його об’єднує спільність мети їхньої діяльності – захист прав та інтересів осіб, які його потребують. Окрім того, захисника та особу, яку притягують до адміністративної відповідальності, потерпілого та законних представників об’єднує у провадженні у справах про адміністративні правопорушення наявність зацікавленості у справі.

У межах наступної групи учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме, свідка, експерта та перекладача, які залучаються в окремих випадках до справи, але не є основними, захисника об’єднує реалізація спільної функції – сприяння відповідному провадженню шляхом використання своїх знань та дій. Разом з тим, на відміну від захисника, зазначеним суб’єктам не властивий інтерес у результаті справи.

Однак і в рамках першої групи (особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники), і в рамках другої групи (свідок, експерт, перекладач), де відсутні владні повноваження, захисник перебуває у так званих «горизонтальних» адміністративно-правових (процесуальних) відносинах.

Що ж до групи обов’язкових суб’єктів, наділених владними повноваженнями, тобто органів адміністративної юрисдикції, захисник перебуває, хоча і не у прямому, але «вертикальному» зв’язку. Звичайно, що у даному випадку, будь-яка організаційна підлеглість є виключеною, захисник організує свою діяльність у провадженні у справах про адміністративну відповідальність самостійно та незалежно, однак на окремих етапах спрямовує її у руслі державно-владних вимог уповноважених суб’єуктів. Отже, маємо приклад своєрідних юридично-владних відносин без організаційного підпорядкування. Окрім того, зв’язок захисника із органами адміністративної юрисдикції полягає у співпраці, сприянні у виконанні основних завдань провадження, встановленні об’єктивної істини по справі, реалізації принципів права на захист та законності у провадженні у справах про адміністративні правопорушення шляхом недопущення можливих зловживань владними повноваженнями.

<< | >>
Источник: СІНЄЛЬНІК РУСЛАН ВАСИЛЬОВИЧ. ЗАХИСНИК У ПРОВАДЖЕННІ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя-2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.2. Місце захисника в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -