2.2. Класифікація суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил: проблемні питання

Досліджуваний різновид провадження в справах про адміністративні правопорушення, як вже зазначалося в попередніх підрозділах, досить повно врегульований процесуальними нормами МК України.

Так до осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил, відповідно до ст. 365 МК України належать:

– особи, які притягаються до відповідальності за порушення митних правил;

– представники осіб, які притягаються до відповідальності за порушення митних правил (законні представники, представники, що діють на підставі довіреності, доручення);

– захисники;

– свідки;

– експерти;

– перекладачі;

– поняті.

Варто звернути увагу на те, що серед учасників провадження відсутні суб’єкти адміністративної юрисдикції – посадові особи митних органів, прокурор, суддя, тобто суб’єкти, які мають державно-владні повноваження. Відсутній серед переліку учасників даного адміністративного провадження й спеціаліст, хоча відповідно до змісту ст. 378, 380 МК України вони належать до учасників провадження. Крім того, аналіз юрисдикційної діяльності митних органів засвідчив той факт, що посадові особи митних органів, у провадженні яких знаходиться справа про порушення митних правил, досить часто звертаються із запитами до митних лабораторій з метою проведення останніми лабораторних досліджень.

З метою більш змістовного дослідження складу суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил необхідно звернутися до аналізу питань класифікації суб’єктів адміністративного процесу, якій у юридичній літературі присвячено достатню кількість робіт. Вченими-адміністративістами запропоновано різноманітні класифікації суб’єктів процесуальної діяльності. При чому класифікації іноді суттєво різняться, що зумовлено відмінним поглядом кожного з них на зміст адміністративного процесу. Так, наприклад, С.М. Махіна запропонувала таку класифікацію суб’єктів адміністративного процесу (при цьому вона розрізняє управлінський процес як підгалузь адміністративного права та адміністративний процес як форму правосуддя – прим. авт.): перша група – суб’єкти, наділені власними повноваженнями (сторона, яка керує), найбільш чисельна група суб’єктів; друга група – суб’єкти, на яких розповсюджується цей владний вплив (керована сторона); третя група – ті суб’єкти, які одночасно мають і владні повноваження і знаходяться під управлінським впливом ( в різних правовідносинах виступають і як сторона, що керує, чи як керована сторона). Ці групи суб’єктів беруть участь в управлінському процесі [116, с. 53].

Суб’єкти адміністративного процесу як форми правосуддя поділені на дві групи:

– суб’єкти, які безпосередньо зацікавлені в результатах юридичного процесу, чиї інтереси та суб’єктивні права вимагають захисту всіма процесуальними способами та засобами (особа, що оскаржує рішення, адміністративний орган);

– лідируючі суб’єкти, що виконують свої функції в “чужому” інтересі з метою законного та обґрунтованого розв’язання юридичної справи, що розглядається [116, с. 149].

На думку одного з найбільш авторитетних вчених-адміністративістів у галузі адміністративного процесу В.Д. Сорокіна, запропонована конструкція є занадто деталізованою.

Сам же В.Д. Сорокін виходить з ототожнення суб’єктів адміністративного права та процесу. Тому запропонована ним система суб’єктів адміністративного процесу співпадає з системою суб’єктів адміністративного права і може бути представлена таким чином:

1. Індивідуальні суб’єкти:

а) громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства.

2. Колективні суб’єкти:

а) органи виконавчої влади, внутрішні підрозділи цих органів;

б) виконавчі органи місцевого самоврядування;

г) підприємства та установи різних форм власності;

д) громадські об’єднання;

е) державні та муніципальні службовці, уповноважені вирішувати індивідуально-конкретні справи в сфері державного управління;

ж) передбачені законом інші органи державної влади та їх представники [199, с. 194-214].

Разом з тим ця позиція має певні вади, адже, як зазначає сам В.Д. Сорокін, коло суб’єктів адміністративно-процесуальних відносин ширше від кола суб’єктів, які беруть участь у матеріальних адміністративно-правових відносинах [200, с. 58]. Тобто, фактично система суб’єктів адміністративного права та адміністративного процесу не співпадає.

М.М. Тищенко виокремлює дві групи суб’єктів: організатори (лідируючі суб’єкти), які діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення в справі (посадові особи державних органів); учасники, які наділені правами і несуть певні обов’язки, що дають їм змогу брати участь у розгляді адміністративних справ і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу (громадяни, колективи громадян тощо) [221, с. 28-31].

Суб’єкти адміністративного процесу, на думку В.К. Колпакова, доцільно поділяти на такі групи: громадяни; виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їх апарату; об’єднання громадян та їх органи, а також самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб’єктність; державні службовці, службовці органів місцевого самоврядування, посадові особи, наділені адміністративно-процесуальними правами та обов’язками; інші державні органи та їх посадові особи [85, с. 369].

О.В. Кузьменко пропонує класифікувати суб’єктів адміністративного процесу за їх функціональним призначенням. Використання цього критерію дозволило виокремити такі групи:

– суб’єкти, що наділені правом вести справу, перевіряти на відповідність представлені документи та складати правові документи;

– суб’єкти, що наділені правом приймати владні акти;

– суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну від суб’єктів першої з груп, ніхто з представників цієї групи на має владних повноважень);

– суб’єкти, що сприяють встановленню об’єктивної істини шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відомої їм інформації щодо обставин правопорушення;

– суб’єкти, що мають спеціальні знання та навички і залучаються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що фігурують у справі;

– суб’єкти, що засвідчують важливі для встановлення об’єктивної істини факти, дії, обставини;

– суб’єкти, що сприяють постанові у справі [103, с.

З огляду на різноманітність поглядів щодо суб’єктного складу учасників адміністративного процесу, викладеного в адміністративно-правовій літературі, видається за необхідне здійснити власну класифікацію суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил. Причому важливим є не пошук нових критеріїв, а використання тих підстав для класифікації, які мають реальне практичне значення та вже були апробовані при дослідженні суб’єктів адміністративного процесу та окремих його складових – адміністративних проваджень. Тому метою є упорядкування учасників провадження в справах про порушення митних правил за такими критеріями:

По-перше, за ознакою державно-владних повноважень: суб’єкти, які мають державно-владні повноваження, та суб’єкти, які не мають таких повноважень. До першої групи належать посадові особи митних органів, які здійснюють свою процесуальну діяльність на різних стадіях провадження в справах про порушення митних правил, суд (суддя) та прокурор. До другої групи належать усі інші суб’єкти адміністративного провадження.

По-друге, за способом розв’язання справи про порушення митних правил: колегіальний орган – суд та посадові особи, що мають повноваження щодо вирішення адміністративної справи одноособово від імені державного органу.

По-третє, за обсягом повноважень: посадові особи, до повноважень яких належить здійснення первинних процесуальних дій (щодо виявлення порушення митних правил, складання протоколу тощо); посадові особи, уповноважені на здійснення митного розслідування; посадові особи, уповноважені на вирішення адміністративної справи по суті.

По-четверте, залежно від ступеня зацікавленості в результатах справи, учасники поділяються на тих осіб, які мають особисту зацікавленість у результатах справи, та тих, хто не має особистої зацікавленості в результатах справи. Найбільш типовим представником першої групи є особа, яка притягається до відповідальності за порушення митних правил. Другої – свідки, експерти, поняті тощо.

По-п’яте, серед суб’єктів адміністративної відповідальності доцільно виокремлювати суб’єктів загальної адміністративної відповідальності, щодо яких здійснюється провадження в справах про порушення митних правил, які, в свою чергу, поділяються на громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства та спеціальних суб’єктів адміністративної відповідальності, які, крім загальних ознак, наділені ознаками спеціальними – зокрема ознаками посадової особи.

Варто зазначити, що запропонована класифікація має, насамперед, теоретичне значення і використовується з метою більш детального та змістовного дослідження процесуальних прав та обов’язків суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил.

Таким чином, відсутність одностайності поглядів щодо кількісного та якісного складу осіб, які фізично беруть участь у досліджуваному адміністративному провадженні, вимагає уточнення їх складу, а відтак і визначення їх адміністративно-процесуального статусу. У зв’язку з цим виникає потреба у визначенні понять “суб’єкт процесу” та “учасник процесу”, їх співвідношення. Тим більше, що в адміністративно-правовій літературі дане питання не було предметом детального розгляду.

У більшості наукових досліджень розмежування не здійснюється й вони вживаються як тотожні [23, с. 122; 104, с. 118-119]. Аналіз етимології термінів, що використовуються, не дозволяє однозначно з’ясувати це питання, адже учасник – це той, хто бере чи брав участь у чому-небудь [31, с. 1310], а суб’єкт – особа, група осіб, організація і таке інше, яким належить активна роль у певному процесі, акті [31, с. 1211].

Найбільш ґрунтовно досліджував це питання М.М. Тищенко, який здійснив порівняльний аналіз використовуваних понять у цивільно-процесуальному, кримінально-процесуальному праві та адміністративному процесі [220, с. 24-29]. Основним критерієм для характеристики осіб, які беруть участь у процесі чи його частині – провадженні, є, по-перше, здатність своїми діями впливати на хід процесу; по-друге, спеціальна мета вступу включення в процес – для захисту своїх прав чи інших осіб [227, с. 12.]. В адміністративно-правовій науці подібну точку зору обстоював Л.В. Коваль, який до ознак, що характеризують поняття суб’єкта адміністративно-деліктних відносин, зараховував службову чи особисту юридичну зацікавленість у результатах розгляду справи, а також здатність своєю поведінкою впливати на розвиток правовідносин [79, с. 111].

Як зазначалося вище, у провадженні в справах про порушення митних правил бере участь значна кількість осіб та органів, які виконують різноманітні за характером, наслідком та змістом процесуальні функції. Відповідно до загальновживаної в теорії права точки зору їх необхідно визнати “суб’єктами провадження”.

Разом з тим поряд з лідируючими суб’єктами, які мають особливий правовий статус, діють у “чужому” інтересі й відіграють роль генеруючого субстрату в суб’єктному складі процесуальних відносин [214, с. 96], безпосередньо його здійснюють, беруть участь й інші суб’єкти. Для повної характеристики їх процесуального статусу необхідно, керуючись ст. 357 МК України, звернутися до глави 21 КпАП України “Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення”. Одні з них беруть участь у провадженні в зв’язку з тим, що результати розгляду адміністративної справи зачіпають їх права та законні інтереси, а тому вони мають широкі права щодо їх захисту, активно беруть участь у провадженні на всіх його стадіях. Інші своїх особистих інтересів не мають, проте незалежно від цього беруть участь у провадженні у зв’язку з потребою встановлення об’єктивної істини, найбільш повного, всебічного з’ясування всіх юридично значущих обставин справи. Усі особи, що беруть участь у провадженні, реалізують свої права та виконують обов’язки в межах правовідносин, в які вони вступають разом з іншими суб’єктами провадження. На думку С.С. Алексєєва, правовідносини – це ті різноманітні зв’язки, відповідно до яких одні суб’єкти знаходяться в певних відносинах з іншими суб’єктами [14, с. 146]. Саме тому поділяємо позицію, яку в адміністративно-правовій науці представляє М.М. Тищенко, відповідно до якої всі особи, які беруть участь у адміністративному провадженні, незалежно від форм, обсягу прав та обов’язків повинні визнаватися як суб’єкти провадження [220, с. 24].

Відсутність владних повноважень, різний ступінь зацікавленості в результатах розгляду справи, зобов’язання сприяти провадженню внаслідок службового чи громадського обов’язку – ті спільні ознаки, що визначають їх процесуальний статус у провадженні, які дозволили законодавцеві об’єднати їх в одну групу. Таке об’єднання вважається доцільним навіть з огляду на відмінності в обсязі їх процесуальних прав та обов’язків. Разом з тим у юридичній літературі підкреслюється визначальна роль лідируючих суб’єктів процесу, оскільки без них є неможливим здійснення юридичної діяльності. Незважаючи на важливе значення учасників адміністративного провадження, на думку В.М. Карташова, остаточне юридичне рішення в справі приймається усе ж таки за одностороннім волевиявленням лідируючого суб’єкта, який у певному значенні несе відповідальність не тільки за свої правові операції, а й за те, що роблять інші учасники процесу [73, с. 24].

З огляду на зазначене вище, за своїм процесуальним статусом, місцем у структурі адміністративно-процесуальної діяльності, характером вирішуваних завдань, реалізовуваних функцій, зацікавленістю у результатах справи та іншими властивостями поняття “учасник провадження” та “суб’єкт провадження” не є тотожними. Поняття “суб’єкт провадження” є ширшим за своїм значенням, таке, що охоплює в своєму змісті поняття “учасник провадження”. Усі, хто беруть участь у провадженні, є суб’єктами, проте не кожен учасник є лідируючим суб’єктом провадження.

Підтвердженням даної позиції є те, що учасниками провадження можуть виступати не тільки фізичні особи, а й колективні суб’єкти, які в силу тих чи інших обставин сприяють лідируючим суб’єктам у виконанні ними своїх юридичних дій [73, с. 23]. До таких колективних учасників провадження в справах про порушення митних правил необхідно віднести суб’єктів господарювання, що діють у сфері зовнішньоекономічної діяльності та відстоюють свої інтереси. При цьому при здійсненні порушення митних правил юридичною особою, суб’єктом адміністративної відповідальності є посадові особи, а інтереси такого колективного суб’єкта представляє певна уповноважена особа, яка персоніфіковано виступає від його імені.

Як додатковий аргумент на користь пропонованої позиції можна додати, що провадження в справах про порушення митних правил, як і будь-яке інше адміністративне провадження, не може бути проведене без лідируючих суб’єктів, які його здійснюють. Тоді як наявність окремих учасників може бути викликана спеціальною потребою, наприклад, проведення експертизи вимагає залучення до провадження експерта або його участь може бути й необов’язковою – справа про порушення митних правил за певних умов може бути розглянута й за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за її вчинення. Ці та інші аргументи дозволили Л.В. Ковалю виокремити обов’язкових та факультативних суб’єктів адміністративно-процесуальних правовідносин [79, с. 111], і його позиція достатньо повно та всебічно обґрунтована.

Отже, учасники провадження в справах про порушення митних правил – це особи, які є носіями прав та обов’язків, реалізація яких дозволяє їм брати участь у провадженні в справах про порушення митних правил з метою захисту своїх прав та законних інтересів чи сприяти здійсненню провадження. З урахуванням цього суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил можемо визначити як учасників провадження, які є носіями прав та обов’язків, реалізація яких дозволяє їм брати участь у провадженні в справах про порушення митних правил з метою захисту своїх прав та законних інтересів чи сприяти здійсненню провадження, а також лідируючих суб’єктів, які мають державно-владні повноваження, надані їм з метою здійснення провадження та вирішення справи по суті.

Потреба в розмежуванні цих понять обумовлена, насамперед, тим, що в процесі з’ясування загального та особливого, що формує кожне поняття, виникає необхідність конкретного розв’язання важливих не тільки у практичному, а й у теоретичному значенні питань. З одного боку ці питання стосуються характеристики повноважень лідируючих суб’єктів провадження, а з іншого – прав і обов’язків інших учасників провадження. Таке розв’язання питання дозволяє акцентувати увагу на безумовній потребі лідируючих суб’єктів своїми діями та рішеннями забезпечити ефективний захист та дотримання прав і законних інтересів усіх осіб, що беруть участь у провадженні, створити теоретичне підґрунтя для дослідження процесуального статусу кожної з груп суб’єктів провадження, розширити практичні можливості реалізації норм права.

Таким чином, з урахуванням загальновизнаних в юридичній літературі точок зору та зазначеного вище, вважається за доцільне запропонувати таку класифікацію суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил.

Серед суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил необхідно розрізняти так званих лідируючих суб’єктів – державні органи та їх посадові особи, які мають державно-владні повноваження й уповноважені на прийняття рішень у справі, та власне учасників провадження – осіб, які не мають владних повноважень, мають різний ступінь зацікавленості в справі та зобов’язані сприяти провадженню в силу свого службового чи громадського обов’язку.

Лідируючими суб’єктами провадження в справах про порушення митних правил є посадові особи митних органів та судді, серед яких, залежно від характеру функціональних повноважень, можна вирізняти, по-перше, посадових осіб, уповноважених складати протоколи про порушення митних правил (ст. 359 МК України); по-друге, посадових осіб митних органів, які здійснюють провадження в справі про порушення митних правил (ст. 362 МК України); по-третє, органи, уповноважені розглядати справи про порушення митних правил (ст. 386 МК України).

Як випливає із аналізу статей кодексу, коло осіб, уповноважених на складання протоколу, не у всіх випадках співпадає з колом осіб, які здійснюють провадження в справі про порушення митних правил, а коло осіб, уповноважених на розгляд справи, взагалі не співпадає з переліком осіб, визначених ст. 362 МК України. Така ситуація є неприйнятною з огляду на теорію адміністративного процесу і пояснюється нерозумінням законодавцем того, що адміністративне провадження – це певна єдність послідовно здійснюваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ [9, с. 487]. Вважаємо, що всі зазначені суб’єкти здійснюють провадження в справах про порушення митних правил, тільки свої владні повноваження вони реалізують на різних його стадіях.

Як вже зазначалося, коло посадових осіб, уповноважених складати протоколи про порушення митних правил, визначено ст. 359 МК України, аналіз змісту якої викликає низку запитань та заперечень. Так, наприклад п.1. ч.1 цієї статті пов’язує повноваження на складання процесуального акта з такою правовою дефініцією, як “штатний розпис”, хоча під останнім варто мати на увазі документ, затверджений наказом, який визначає склад працівників установи, організації із зазначенням їх посад та посадових окладів, особливостей оплати праці [235, с. 450]. Передбачаємо, що законодавець мав на увазі, що такі протоколи можуть складати посадові особи, які відповідно до посадових обов’язків уповноважені здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск через митний кордон товарів та транспортних засобів та безпосередньо виявили порушення митних правил.

Вважаємо надмірним у п. 2 даної статті таку деталізацію підрозділів митних органів, посадові особи яких уповноважені складати протоколи про порушення митних правил. Тільки з січня 2004 р. і дотепер було здійснено неодноразові реорганізації підрозділів митних органів, безпосереднім завданням яких є боротьба з митними правопорушеннями, наслідками яких було їх перепідпорядкування, зміна назви, структури тощо. А як бути з підрозділами митної варти, які в результаті цих перманентних реорганізацій мали/мають статус самостійних підрозділів? Ні в кого не виникає сумніву, що спеціальні підрозділи митних органів, призначені для боротьби з порушеннями митних правил (ст. 19 МК України), повинні мати право на складання таких протоколів.

Виникає низка питань до законодавця при аналізі п. 3 ст. 359 МК України. Який статус мають “інші посадові особи, уповноважені керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади (Головою Держмитслужби України – прим. авт.)? Зі змісту цієї статті випливає, що вони не є особами, уповноваженими здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск через митний кордон товарів і транспортних засобів, а також не є посадовими особами підрозділів боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, про які йдеться у пп. 1, 2. А яке практичне значення має надання начальнику регіональної митниці права на складання протоколів про порушення митних правил? За аналізований період цією категорією посадових осіб митних органів не було складено жодного протоколу.

До лідируючих суб’єктів, уповноважених відповідно до ст. 362 МК України на здійснення провадження в справі про порушення митних правил, належать посадові особи підрозділів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил митниці, регіональної митниці, а також підрозділу по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи (Держмитслужби України – прим. авт.). Вважаємо, що цей різновид лідируючих суб’єктів було б більш доцільно визнати особами, які уповноважені на здійснення митних розслідувань. Тим більше, що такий термін уже використовується як у науковій літературі [77, с.49], так і в законодавстві [81].

Перелік лідируючих суб’єктів третьої групи прямо визначений ст. 386 МК України і має закритий характер. У чинному МК України чітко розмежовано компетенцію посадових осіб митних органів, уповноважених розглядати справи про порушення митних правил, та суддів, а тому на практиці питання з цього приводу не виникають, як це було за дії попередньої редакції митного кодексу.

Окрім лідируючих суб’єктів, як вже зазначалося, у провадженні беруть участь й інші учасники провадження. Серед них за ступенем зацікавленості в результатах справи варто розрізняти учасників, які мають особисту зацікавленість у результатах справи, і учасників, які не мають особистої зацікавленості. До першої групи належить особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, захисник та законні представники. До другої – свідок, понятий, експерт, спеціаліст, перекладач (тобто особи, які своїми знаннями й досвідом роботи в певній сфері допомагають лідируючим суб’єктам провадження здійснювати покладені на них функції, а також реалізувати наявні в них та інших учасників провадження свої процесуальні права й обов’язки) .

Аналіз матеріальних та процесуальних норм митного законодавства свідчить про неврегульованість правового статусу юридичних осіб, які опосередковано беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил. З огляду на таку невизначеність правового статусу підприємств (під підприємством у МК України мається на увазі будь-яка юридична особа (п.29 ст.1 МК України) – прим авт.) на даний момент включити їх в жодну групу не видається можливим. Хоча розглянути питання про включення їх до групи учасників, які мають особисту зацікавленість у результатах справи, вважаємо за доцільне, адже результати розгляду справи можуть прямо вплинути на стан майна, що перебуває у їх власності. Так, наприклад, за фактом переміщення через митний кордон предметів з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу документів, що містять неправдиві дані (склад порушення митних правил, передбачений ст. 352 МК України), посадовими особами Чернігівської митниці було вилучено автомобіль “Iveco” як транспортний засіб, який використовувався для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил. Цілком імовірно, що даний транспортний засіб, який за правом власності належить суб’єкту господарювання, в діях посадових осіб якого вбачається склад порушення митних правил, за рішенням суду буде конфісковано на користь держави. І такі факти мають досить поширений характер. Проте питання щодо участі в адміністративно-юрисдикційних провадженнях юридичних осіб не вирішене, як і в цілому проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб остаточно ще не розв’язана. У попередній редакції МК України юридичні особи визнавалися суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил (ст. 103 МК України), хоча одразу законодавцем і роз’яснювалося, що у випадку вчинення порушення митних правил підприємством відповідальності підлягають посадові особи – керівники цих підприємств. З огляду на те, що питання суб’єктів адміністративної відповідальності за порушення митних правил не входить до предмета даного дослідження, обмежимося лише вказівкою на існуючу правову прогалину. Проте вважаємо, що підприємства фактично беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил, що підтверджується можливістю здійснення щодо них окремих процесуальних дій. До останніх належить, наприклад, витребування документів, необхідних для провадження в справі про порушення митних правил, згадуване нами вилучення товарів, транспортних засобів і документів, проведення митних обстежень (застосовується виключно до юридичних осіб), одержання проб і зразків тощо. Незважаючи на фактичну участь у провадженні юридичних осіб, законодавець не включив їх до переліку учасників провадження в справах про порушення митних правил, що є суттєвим недоліком, адже істотно обмежує їхні права та законні інтереси.

Процесуальний статус учасників провадження даного різновиду адміністративного провадження визначається нормами, що, в основному, містяться в ст. 365-372 МК України. Ці статті, на нашу думку, повинні бути згруповані в окрему главу кодексу: “Учасники провадження в справах про порушення митних правил”, так як за своїм змістом вони не відповідають назві глави 58 “Порядок провадження у справах про порушення митних правил”.

Таким чином аналіз адміністративно-процесуального статусу осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил свідчить, що об’єднує всі категорії суб’єктів досліджуваного адміністративного провадження, які відносно відокремлені в самостійні групи про споріднену мету, яка підпорядковує всю їх процесуальну діяльність у межах досліджуваного провадження. Такою метою можна визнати виконання завдань, що реалізуються в межах провадження в справах про порушення митних правил, а саме: своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, запобігання митним правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання приписів норм митного законодавства, зміцнення законності у сфері митно-правового регулювання суспільних відносин.

Безумовно, будь-яка класифікація не позбавлена певних вад і суперечностей. Йдеться, як уже було зазначено, про об’єктивні труднощі щодо згрупування відповідно до обраного критерію класифікації значної кількості осіб, які вважаються суб’єктами провадження в справах про порушення митних правил. Разом з тим, такий варіант поділу вказаних суб’єктів має певне підґрунтя, може використовуватися в подальших наукових дослідженнях та практичній діяльності митних органів. Адміністративно-процесуальний статус окремих суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил буде з’ясовано в подальших підрозділах роботи.