Докази та доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців

Одним із вирішальних завдань адміністративних проваджень у справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи позивачем - публічним службовцем, установлення наявності або відсутності фактичних даних, які мають значення для справи і за допомогою яких установлюється істина.

Відповідно до ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи [42].

На думку О. Умнова, судовими доказами в адміністративному судочинстві є фактичні дані (відомості), які здатні прямо чи опосередковано підтвердити факти, важливі для вирішення судової справи, виражені в передбаченій законом процесуальній формі (засобах доказування), отримані й досліджені в точно встановленому процесуальним законом порядку. Процесуальними носіями фактичних даних є об’єкти, які можуть бути засобом фіксації, збереження, перенесення доказової інформації у просторі й часі, і тому бути джерелом інформації у справі для суб’єктів процесу та його учасників на будь-якій стадії процесу.

Я. Керенцева вважає, що доказами в адміністративному судочинстві України є відомості (інформація) про факт, на підставі яких адміністративний суд у визначеному законом порядку (отримання, дослідження та оцінювання) установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення осіб, які беруть учать у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та одержані на підставі засобів (джерел) доказування (пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів) [38].

На думку спеціалістів Г оловного територіального управління юстиції в Одеській області, доказами є не факти й обставини, а фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення осіб, які беруть участь у справі [24].

Відповідно до ч.1 ст.69 КАСУ засобами доказування (джерелами доказів) в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є: 1) пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників (ст. 76); 2) показання свідків (ст. 77); 3) письмові докази (стаття 79); 4) речові докази (стаття 80); 5) висновки експертів (ст. 82).

На слушну думку В. Гордєєва, в законі міститься єдине поняття судового доказу, що включає в себе чотири взаємозалежних ознаки: наявність фактичних даних або, користуючись сучасною термінологією, наявність інформації про шукані факти (юридичні, доказові), що володіє властивістю відносності; наявність зв’язку між фактом-доказом і шуканим фактом; певний визначений законом процесуальний порядок одержання фактичних даних, що цікавлять суд; одержання фактичних даних з установлених законом джерел.

Таким чином, докази в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців характеризуються такими особливостями:

1) доказами в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги публічних службовців позивачів і заперечення осіб суб’єктів владних повноважень та інших осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи;

2) це фактичні дані (відомості), які здатні прямо чи опосередковано підтвердити законність вимог позивача - публічного службовця - чи спростовують їх;

3) процесуальними носіями доказів є об’єкти, що постають засобом фіксації, збереження, перенесення доказової інформації у просторі й часі та є джерелом інформації в адміністративній справі;

4) зміст доказів у сфері гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є класичним: до них належать пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників; показання свідків; письмові докази; речові докази та висновки експертів.

Отже, доказами в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є будь-які фактичні дані, які прямо чи опосередковано підтверджують факти законності вимог позивача - публічного службовця - чи спростовують їх, на їх підставі адміністративний суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують

законність вимог публічних службовців-позивачів і заперечення відповідачів - суб’єктів владних повноважень - й інших осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для задоволення або відмови в задоволенні позову публічного службовця.

Пояснення сторін є вагомим і практично невід’ємним видом доказів у справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців (крім випадків письмового провадження).

Майже в кожному судовому засіданні такі обставини досліджуються. Наприклад, Дніпропетровський окружний адміністративний суд у судовому засідання 22 липня 2014 р. у справі № 804/3115/14 заслухав пояснення позивача та відповідача та виявив, що 27 грудня 2013 р. відбулося офіційне представлення губернатором Дніпропетровської області новопризначеного начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області особи 2, після чого остання озвучила присутнім працівникам Управління вимоги щодо необхідності підвищення інтенсивності роботи, покращення якості роботи та зазначила, що якщо хтось не вбачає для себе такої можливості, може прийняти відповідне вольове рішення [81].

Таким чином, пояснення сторін (позивача - публічного службовця - та відповідача - суб’єкта публічної адміністрації) як докази у справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є вагомим і практично невід’ємним видом доказів в аналізованій категорії справ (крім випадків письмового провадження).

Показання свідка, як доказ в адміністративній справі щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців, часто використовуються в такій категорії справ. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерел своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи мають бути також допитані [42].

Таким чином, показання свідка у справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців - це повідомлення особи, яка попереджена про завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань, що мають значення для підтвердження чи спростування порушення прав і законних інтересів публічних службовців.

Письмові докази в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців становлять невід’ємну частину адміністративного процесу в цій категорії справ, без них практично не буває жодної адміністративної справи. Письмовими доказами в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є документи (зокрема електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Особа, що заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, має зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він перебуває, та обставини, які може підтвердити цей доказ. Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу [42].

Приклади письмових доказів присутні в усіх адміністративних справах такої категорії справ.

посадовими особами Житомирської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області з 29 серпня 2014 року по 04 серпня 2014 року в адміністративній справі Житомирського окружного адміністративного суду від 4 січня 2015 р. у справі № 806/4619/14 [85]. Інший приклад - адміністративна справа, що розглядалася Вінницьким окружним адміністративним судом від 2 червня 2014 року, де у справі № 802/1609/14-а досліджувався письмовий доказ податкової декларації з плати за землю № 9001562837 від 26 січня 2012 року, № 9006465836 від 14 лютого 2013 року, № 9005119307 від 07 лютого 2014 року (а.с.8-16) [78].

Таким чином, письмовими доказами у справах про гарантування прав і законних інтересів публічних службовців, як невід’ємною частиною адміністративного процесу в цій категорії справ, є документи (зокрема електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для підтвердження чи спростування законності порушених вимог публічного службовця.

За зв’язком доказів з обставинами, що належить установити, розрізняють:

1) прямі докази, що однозначно вказують на наявність чи відсутність певної обставини [24]. Наприклад, відповідно до однозначного висновку судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково- дослідного інституту судових експертиз № 3611-3644 від 23 лютого 2009 р., що розглядався Хмельницьким окружним адміністративним судом від 12 лютого 2013 р. у справі № 822/508/13-а, було визначено, що заборгованість перед позивачем у справі щодо заробітної платі становить 69737, 84 грн. та 46980,35 компенсації [96]. Інший приклад: на основі однозначного висновку судово-економічної експертизи (а.с.48-130 т.1), постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 р. у справі № 1757/10/0670 на користь особи 1 з відповідача - Міністерства фінансів України - було стягнуто заборгованість у розмірі 66891,53 грн. [84];

2) непрямі докази, що дозволяють зробити лише припущення про наявність чи відсутність тієї чи іншої обставини [24]. Так, Волинський окружний адміністративний суд у своїй постанові від 04 грудня 2014 р. у справі № 803/2328/14, на основі допиту декількох свідків, що непрямо підтверджували факт прогулу особи 1 у сукупності з письмовими показами, дійшли висновку про відсутність особи 1 на роботі 4 та 26 серпня 2014 року без поважних причин, що призвело до порушення трудового законодавства [79].

За процесом формування відомостей про обставини розрізняють: 1) первинні докази - першоджерела (наприклад, акти, складені комісією за результатами відвідування службового кабінету особи 1 щодо фіксування факту прогулу (т.1 а.с.92-103) у справі № 0670/442/12 Житомирського окружного адміністративного суду 15 березня 2012 р. [83]); 2) похідні докази - ті, що відтворюють зміст іншого доказу (наприклад, показання свідка, який не був безпосереднім очевидцем події порушення права чи законного

інтересу публічного, однак одержав інформацію від учасника цієї події, що з будь-яких причин не зміг прибути на судове засідання [24]).

Загальними правилом у цій сфері є те, що за можливості обставини у справі мають бути встановлені на підставі первинних доказів. На похідні докази доцільно посилатися за відсутності первинних. Водночас похідні докази можна використовувати для перевірки первинних доказів [24].

З метою доказування докази можна поділити на: 1) основні - ті, що підтверджують наявність чи відсутність певної обставини [24] (наприклад, у справі № 823/2704/14 Черкаського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2014 р. позивачем був представлений основний доказ: «свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, зареєстрованим 12 січня 2006 р. на загальну площу 7 839,4 кв. м.» [97]); 2) протилежні докази (контрдокази) - ті, що спростовують основний доказ (наприклад, у наведеній вище справі це акт перевірки комісії Державного земельного агентства України, наданий відповідачем, в якому було зафіксовано порушення вимог Типової інструкції з діловодства в центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади [97]).

У справах про гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є можливість зробити висновок, що принаймні один із доказів є неправдивим, а тому вони потребують перевірки іншими доказами. За відсутності такої можливості і за однакової переконливості основного і протилежного доказу суд може визнати недоведеною наявність чи відсутність обставини, що підтверджується основним доказом. Засоби доказування є зовнішнім вираженням доказів [89].

Таким чином, докази у справах про гарантування прав і законних інтересів публічних службовців поділяються на: 1) прямі, що однозначно вказують на законність вимог публічного службовця чи однозначно спростовують їх; 2) непрямі, що дозволяють зробити лише припущення про наявність вини в діях позивача - публічного службовця - чи спростовують їх лише з певною долею імовірності; 3) за процесом формування відомостей -

первинні та похідні докази; за цілями - основні та протилежні, які в свою чергу можуть бути правдивими або неправдивими.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, які мають значення для справи. Витребування речових доказів здійснюється в порядку, установленому для витребування письмових доказів [24; 42].

Проблема речових доказів у справах щодо гарантування прав та законних інтересів публічних службовців є вагомою. Особливо стосовно письмових доказів, які найбільш часто застосовуються ц цій сфері. Наприклад, Окружний адміністративний суд міста Києва 26 вересня 2014 р. у справі № 826/9619/14, приймав постанову на основі аналізу пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів (підкреслено нами. - О.К.), висновків експертів. До досліджених доказів у цій справі було додано велику кількість речових доказів, зокрема побутової техніки, електричного обладнання, лампи електричні побутового призначення, радіообладнання, прилади, що працюють на газоподібному паливі [90].

Носіями доказової інформації в адміністративному судочинстві є не тільки фізичні особи та створені ними різноманітні письмові докази, але й об’єкти матеріального світу, тобто речові докази. Аналіз положень ч.1 ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє речові докази розглядати в широкому розумінні як предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи; у вузькому розумінні - як магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Такими носіями інформації можуть бути фотокартки, аудіо-, відеокасети, дискети, диски CD і DVD, різноманітні карти пам’яті.

Аудіовізуальною вважається зорова інформація, що супроводжується звуком, без звукового супроводження, та звукова інформація [36].

Виходячи з міжнародного досвіду, треба зазначити, що в доказовому праві США та Англії під речовими (реальними) доказами розуміються матеріальні об’єкти, зовнішній вигляд людини, поведінка свідка, записи, експонати. В угорському законодавстві такими доказами є записи, а також будь-які предмети, на яких за допомогою технічних або хімічних засобів зафіксовано дані, що мають значення для вирішення справи [36].

Підставами для віднесення матеріального об’єкта до речових доказів можуть бути: 1) відображення на ньому ознак, які характеризують учасників події; 2) наявність умов, в яких відбувалася подія; 3) зміни на матеріальному об’єкті, які пов’язані з подією; 4) належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи; 5) виявлення способів використання учасниками події; 6) фіксація конкретного місця та конкретного часу, якщо цей факт має значення для справи. Речові докази володіють доказової цінністю, якщо вони: 1) є доказами як об’єкти безпосереднього судового пізнання; 2) мають значення доказового факту; 3) є об’єктами експертного дослідження [36].

Таким чином, речовими доказами у справах про гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для підтвердження або спростування порушеного права чи законних інтересів публічних службовців. Насамперед це фотокартки, аудіо-, відеокасети, дискети, диски CD та DVD, різноманітні карти пам’яті.

Згідно із Законом України від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду [31].

Призначення судової експертизи використовується судом у справі щодо захисту прав і законних інтересів публічних службовців. Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд має вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі [42; 24]. Наприклад, у розгляді справи № 821/319/14 Херсонський окружний адміністративний суд 10 квітня 2014 р. взяв до уваги як доказ експертизу 04.04.2014 року № 09/14 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області щодо розрахунку суми штрафних санкцій [95].

Таким чином, судова експертиза, як доказ у справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців, - це офіційне дослідження, проведене ліцензійним експертом на основі спеціальних знань (насамперед економічних і трудових), матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, щодо підтвердження чи спростування порушених прав чи законних інтересів публічного службовця.

Інститут доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є важливим в умовах змагальності судочинства. Згідно зі статтею 86 КАСУ «Оцінка доказів» суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, усебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду попередньо встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності [42].

Треба погодитися з думкою Е. Демського, що вирішальним серед завдань адміністративного провадження є всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, установлення наявності або відсутності фактичних даних, які мають значення для справи і за допомогою яких установлюється істина. На основі фактичних даних суд установлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення суб’єкта звернення, заінтересованої особи, осіб, які беруть участь у справі про наявність чи відсутність адміністративного конфлікту чи суперечки про право або порушення норм права. Порядок і умови встановлення фактичних даних регламентуються нормами адміністративного процесуального права [21].

На думку Н. Лях, для визначення поняття судового доказування притаманні такі особливості: 1) доказування - це пізнавально-практична діяльність, спрямована на пізнання обставин справи (пізнавальний процес);

2) доказування - це відображення та моделювання об’єктивної реальності;

3) у рамках формальної логіки доказування - це система логічно правильних суджень; 4) це послідовність суджень, пов’язаних між собою за правилами логічного висновку; 5) з практичного боку, доказування наповнює всю діяльність із розслідування та розгляду справи; 6) ця діяльність включає процеси пошуку, отримання, вилучення, збирання, зберігання, дослідження, перевірки, оцінювання та використання відомостей, що собою становлять зміст доказів у справі; 7) завдання доказування полягає не тільки в тому, щоб пізнати всі обставини справи, а й щоб продемонструвати отримані знання перед іншими учасниками судочинства (процесу), судом, обґрунтувати перед ними прийняте рішення, тобто в тому, щоб повідомити, передати відомості, покладені в основу судового рішення, аргументувати висновок, якого дійшов суд; 8) з комунікативним характером судового доказування тісно пов’язана його засвідчувальна функція: засвідчення, підтвердження, обґрунтування правильності за допомогою доводів, аргументів, фактів і є доказуванням у широкому його розумінні; 9) для прийняття рішення у справі необхідні не тільки істинні, але й достовірні, належним чином встановлені знання про предмет доказування; 10) процес доказування регулюється нормами права, це суворо регламентована законодавством діяльність [64].

В. Гордєєв вважає, що доказування в адміністративних справах - це підпорядкована законам логіки та психологічним процесам діяльність адміністративного суду та осіб, які беруть участь у справі, яка здійснюється у встановленому законом порядку і спрямована на з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін, установлення певних обставин, а також збирання, прийняття, подання, витребування, дослідження й оцінювання доказів для вирішення публічно-правової суперечки у певній сфері по суті [18].

М. Цуркан зауважує, що поняття «доказування в адміністративному процесі» - це подання для аналізу суду інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), що надають суб’єкти адміністративного процесу, чи витребування судом такої інформації за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою. Доказова діяльність здійснюється в певній послідовності. Виділяють такі етапи доказування: формування предмета доказування, зокрема посилання на фактичні обставини справи, збирання та подання доказів, їх дослідження та оцінювання [164].

За загальним правилом, в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців суб’єктами доказування в адміністративних справах відповідно до положень чинного національного процесуального законодавства є: адміністративний суд, який відповідно до чинного законодавства уповноважений розглядати та вирішувати публічно- правові суперечки; сторони - позивач та відповідач, треті особи; представники сторін і третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді; свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Однак права та обов’язки (повноваження) таких суб’єктів доказування різняться між собою залежно від їх адміністративного процесуального статусу і процесуальної мети, яку вони переслідують [18].

Вагомі теоретичні положення щодо інституту доказування у справах щодо проходження публічної служби були розкриті М. Цуркан. На її погляд, вони характеризуються такими ознаками: специфікою обставин, які має встановити суд у розгляді конфлікту; існуванням особливої групи суб’єктів юридичного пізнання, які мають особливий процесуальний статус, а у зв’язку з цим - і специфічні повноваження стосовно з’ясування цих обставин; появою нових прийомів, методів і засобів для встановлення цих обставин; появою нової групи процесуальних норм, які регламентують особливості судового розгляду зазначеної категорії справ щодо встановлення необхідних фактів для винесення об’єктивного, аргументованого та основаного на законі рішення, що розглядаються у порядку адміністративного судочинства [164].

Однак інколи в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців виникають підстави для звільнення від доказування: Обставини, установлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються в розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання [24].

На думку В. Гордєєва, у процесі доказування в адміністративних справах виділяють п’ять стадій доказування в адміністративних справах - формування предмета доказування; збір доказів; подання доказів; дослідження доказів; оцінка доказів [18].

Об’єкт пізнання в адміністративних справах утворюють: власне публічно-правовий конфлікт, з приводу якого власне позивач і звернувся до суду та порушено адміністративну справу, особливості й обставини такого конфлікту (наприклад, час, місце, підстави його виникнення) [18]. Під предметом доказування розуміють сукупність юридичних фактів, від установлення яких залежить вирішення справи по суті; різні юридичні й

доказові факти та обставини, установлення яких необхідно для досягнення об’єктивної істини в будь-якій справі незалежно від її своєрідності; твердження й заперечення сторін та ін. [18].

Збір доказів в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців характеризується як діяльність, яка складається з: 1) виявлення, звернення уваги на ті чи інші фактичні данні, що можуть набути доказового значення; 2) фіксації в певних процесуальних формах самих фактичних даних, дій щодо їх виявлення, умов їх виявлення, засобів і способів виявлення фактичних даних [18].

Публічні службовці, які подали позов, у разі якщо не можуть витребувати у свого керівництва чи інших осіб добровільних доказів, мають право просити суд забезпечити ці докази. Забезпеченням доказів є збирання їх судом до відкриття провадження у справі або на стадії підготовчого провадження, якщо надання цих доказів до початку судового розгляду стане неможливим або ускладненим. Докази може бути забезпечено також у період між судовими засіданнями щодо судового розгляду адміністративної справи і навіть в апеляційному провадженні. Забезпечення доказів може здійснюватися за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі [24].

Суд в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців забезпечує докази через допит свідків, призначення експертизи, витребування та огляд письмових або речових доказів, зокрема за місцем їх знаходження. Деякі із зазначених способів забезпечення доказів можуть поєднуватися. Забезпечуючи доказ, суд не здійснює його дослідження й оцінювання. Він має з’ясувати та зафіксувати всі властивості доказу, які можуть мати значення надалі для встановлення обставин у справі [24].

Таким чином, доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців характеризується такими особливостями:

1) вирішальним в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин доказів щодо законності чи необґрунтованості вимог публічного службовця;

2) доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців - це пізнавально-практична діяльність, спрямована на пізнання обставин через відображення та моделювання об’єктивної реальності в рамках формальної логіки та психологічних процесів послідовних суджень, пов’язаних між собою за правилами логічного висновку;

3) завдання доказування полягає не тільки в тому, щоб пізнати всі обставини справи, а й щоб продемонструвати отримані знання перед іншими учасниками судочинства (процесу), судом, обґрунтувати перед ними прийняте рішення, тобто в тому, щоб повідомити, передати відомості, покладені в основу судового рішення, аргументувати висновок, якого дійшов суд;

4) доказування передбачає подання для аналізу адміністративного суду інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), що надає позивач, відповідач та інші учасники адміністративного процесу у справах щодо гарантування прав та законних інтересів публічних службовців, чи витребування судом такої інформації за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою;

4) суб’єктами доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців є адміністративний суд; сторони - позивач та відповідач, треті особи; представники сторін і третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді; свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

5) інколи в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців виникають підстави для звільнення від доказування - це обставини, установлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, які не доказуються в розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

6) у процесі доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців виділяють п’ять стадій доказування - формування предмета доказування, збирання доказів, подання доказів, дослідження доказів, оцінювання доказів;

7) предмет доказування щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців - це сукупність юридичних фактів, від установлення яких залежить вирішення справи про суті; різні юридичні й доказові факти та обставини, установлення яких необхідно для досягнення об’єктивної істини в будь-якій справі незалежно від її своєрідності; твердження й заперечення сторін та ін.;

8) збирання доказів в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців полягає у виявленні, зверненні уваги на ті чи інші фактичні данні, які можуть набути доказового значення та фіксації в певних процесуальних формах;

9) публічні службовці, які подали позов, у випадку якщо не можуть витребувати у свого керівництва чи інших осіб добровільних доказів, мають право просити суд забезпечити ці докази.

Отже, доказування в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців - це пізнавально-практична психологічна діяльність суду, сторін та інших учасників процесу, спрямована на пізнання обставин через відображення та моделювання об’єктивної реальності в рамках формальної логіки та психологічних процесів послідовних суджень, пов’язаних між собою за правилами логічного висновку, щодо аналізу інформації про певні події, дії або стан, наявні на певних стадіях доказування.

2.4.