<<
>>

3.1. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання статусу працівника поліції та можливості його використання в Україні

На сучасному етапі формування Національної поліції, коли відбувається оформлення статусу її службовців, особливої актуальності набуває вивчення зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання статусу працівника поліції.

Застосування позитивного зарубіжного досвіду в цій сфері в законодавстві України не тільки сприятиме підвищенню ефективності виконання поліцейськими своїх посадових обов’язків, але також дозволить привести національне законодавство України до вимог міжнародних та європейських стандартів. Передусім зауважимо, що Україна, як і більшість держав пострадянського простору, пройшла шлях від «міліції» до «поліції». Тому на сьогодні в державах колишнього Радянського Союзу переважає застосування саме назви «поліція», що відображає не тільки зміну понять, але і зміну концепції, закладеної в основу діяльності цього правоохоронного органу.

Однією з перших держав пострадянського простору, в якій був прийнятий новий Закон «Про поліцію», стала Російська Федерація (далі — РФ). Це відбулося 7 лютого 2011 р. [136]. Згідно зі ст. 25 даного закону, співробітник поліції вважається таким, що проходить службу в поліції в разі: 1) перебування на службі в федеральних органах поліції; 2) перебування у розпорядженні федерального органу виконавчої влади в сфері внутрішніх справ, територіального органу, організації, що входить в систему зазначеного федерального органу; 3) прикомандирування до державних органів, а також до організацій на умовах і в порядку, встановлюваних Президентом РФ.

Основу адміністративно-правового статусу співробітника поліції в РФ, як і в інших державах, складають його права та обов’язки. До обов’язків віднесено: 1) знати і дотримуватися Конституції РФ, законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері внутрішніх справ, забезпечувати їх виконання; 2) виконувати службові обов’язки відповідно до посадових регламентів (посадової інструкції); 3) виконувати накази і розпорядження керівників (начальників), відданих в установленому порядку відповідно до федерального закону, тощо.

Визначено, що співробітник поліції має право: 1) на забезпечення належних організаційно-технічних умов, необхідних для виконання службових обов'язків; 2) на ознайомлення з посадовим регламентом (посадовою інструкцією) та іншими документами, що визначають його права та обов'язки на займаній посаді, з критеріями оцінки ефективності виконання службових обов'язків, показниками результативності службової діяльності та умовами просування по службі в поліції; 3) на відпочинок, що забезпечується встановленням нормальної тривалості службового часу, наданням вихідних і неробочих святкових днів, а також щорічних оплачуваних основної і додаткової відпусток; 4) на оплату праці та інші виплати відповідно до законодавства, тощо [136].

Таким чином, права та обов’язки поліцейського в РФ дещо схожі з тими, що встановлені національним законодавством України. Подібним чином врегульовані й інші елементи статусу поліцейського — гарантії проходження служби, підстави та умови притягнення його до юридичної відповідальності, тощо.

В іншій державі пострадянського простору — Республіці Молдова — Закон «Про діяльність поліції і статус поліцейського» діє з 27 грудня 2012 р. В цьому законі визначені окремо повноваження та обов’язки поліцейського. Зокрема, до повноважень поліцейського віднесено: 1) вимагати від осіб, в тому числі посадових і публічних, дотримання громадського порядку і припинення протиправних дій, а в разі необхідності забезпечення дотримання вимог закону — втручатися із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї відповідно до встановлених законом умов; 2) реалізовувати права, що випливають з кримінальної процедури або провадження у справах про правопорушення, у випадках, коли поліцейський виконує відповідну процесуальну функцію;

3) встановлювати особу осіб, які порушують законні вимоги або щодо яких є відомості про підготовку або вчинення протиправного діяння, тощо.

Зміст обов’язків поліцейського в Республіки Молдова мало чим відрізняється від тих, що визначені законодавством України.

Характерно, що серед типових заборон та обмежень щодо поліцейського законом Молдови встановлені такі як заборона приєднуватися до релігійних культів, які не зареєстровані відповідно до законодавства; використовувати в особистих інтересах або в інших цілях, крім службових, фінансові, матеріально-технічні та інформаційні засоби, інше державне майно, а також службову інформацію, які надані в його розпорядження для виконання функцій або до яких він має доступ; зловживати своїм офіційним становищем і компрометувати своєю приватною або громадською діяльністю престиж посади або органу, до складу якого він входить [137].

Деякі особливості має статус поліцейського в Грузії. Як відомо, в цій державі була проведена серйозна робота в сфері реформування поліції та подолання корупції, яка принесла позитивні результати. Діяльність поліції тут регулюється Законом «Про поліцію» від 4 жовтня 2013 р. Цікаво, що в окремій главі даного закону містяться положення, що присвячені здійсненню контролю за діяльністю поліції. Зокрема, відповідно до ст. 56 Закону Грузії «Про поліцію», особа, яка вважає, що дією поліцейського порушені його права і свободи, має право в порядку, встановленому законодавством Грузії, оскаржити цю дію у вищої посадової особи, в прокуратурі або суді.

Превентивна міра поліції, прийнята у формі індивідуального адміністративно-правового акта, підлягає оскарженню в порядку, встановленому адміністративним законодавством Грузії, в адміністративному органі, який прийняв відповідну міру, за наявності в зазначеному органі вищої посадової особи по відношенню до посадової особи, яка прийняла міру. Встановлено, що поліцейська міра посадової особи керівного складу підлягає оскарженню у вищому адміністративному органі. Рішення, прийняте у зв’язку зі скаргою, розглядається загальними судами Грузії в порядку адміністративного судочинства [138].

Характерно, що в ст. 17 закону, в якій регламентовано повноваження поліції, окремо визначаються алгоритм дій поліцейського в умовах надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного стану.

В такій ситуації поліцейський: 1) в межах своєї компетенції бере участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, пошукових та рятувальних роботах; забезпечує безпеку осіб, дотримання правопорядку, а також захищає майно від зазіхання, надає невідкладну допомогу постраждалим особам та особам, які перебувають у безпорадному стані; в межах своєї компетенції бере участь у дотриманні режиму, встановленого під час надзвичайного чи воєнного стану, а під час епідемії і епізоотії — в здійсненні карантинних заходів; 2) під час надзвичайного чи воєнного стану в межах своєї компетенції забезпечує безпеку і готовність державних мобілізаційних пунктів і оперативних штабів, а також повну мобілізаційну готовність особового складу (міністерства); 3) приймає, обробляє і направляє правомочним суб’єктам для подальшого реагування повідомлення про надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру, про надання швидкої медичної допомоги, про припинення, обмеження подачі природного газу, тощо [138]. Законодавча регламентація повноважень поліцейського в умовах надзвичайного стану є необхідною для ефективного виконання ним своїх функцій, оскільки статус поліцейського в цей період суттєво змінюється. Тому в законодавстві України слід застосувати позитивний досвід Грузії.

Подібні положення містяться в законі Республіки Казахстан від 23 квітня 2014 р. «Про органи внутрішніх справ Республіки Казахстан». Зокрема, зазначається, що у період дії воєнного чи надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, в умовах збройного конфлікту, при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій допускається залучення працівника органів внутрішніх справ до виконання покладених на нього обов’язків у відриві від пункту постійної дислокації: зміна режиму службового часу, покладання на нього додаткових обов’язків, відряджання в іншу місцевість, тимчасове переведення в інший підрозділ без зміни характеру служби, а також встановлення інших особливих умов і додаткових обмежень без згоди співробітника.

Одночасно з цим, законодавством встановлені додаткові гарантії для поліцейського. Зазначається, що термін служби співробітника органів внутрішніх справ в цих випадках обчислюється з розрахунку один день за три і виплачується грошове утримання в трикратному розмірі.

В ст. 19 закону Республіки Казахстан «Про органи внутрішніх справ Республіки Казахстан» зазначається, що дії співробітників органів внутрішніх справ, якими тимчасово обмежуються права фізичних осіб, супроводжуються словами: «Іменем закону». Кожна особа в такому випадку зобов’язана припинити активні дії, беззаперечно підкорятися вимогам співробітника органів внутрішніх справ та виконати його вказівки, пов’язані з виконанням службових обов’язків [139].

Характерно, що в Республіці Казахстан прийнято Закон «Про правоохоронну службу», який регламентує статус працівників правоохоронної служби та правові гарантії проходження ними служби. В законі відмічається, що співробітники є представниками державної влади і знаходяться під захистом держави. У зв’язку з цим, встановлено, що вимоги співробітників, передбачені законодавчими актами Республіки Казахстан, обов’язкові для виконання всіма громадянами та посадовими особами [140]. Подібні норми містяться і в законодавстві України.

Статус працівника органів внутрішніх справ в Республіці Білорусь регламентований Законом від 17 липня 2007 р. «Про органи внутрішніх справ Республіки Білорусь». Відповідно до ст. 23 закону, кожен співробітник органів внутрішніх справ на всій території Республіки Білорусь незалежно від займаної посади, місця знаходження і часу в разі звернення до нього посадових осіб та інших громадян із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний: вжити можливих заходів щодо припинення злочину, адміністративного правопорушення, порятунку громадян, надання нужденним необхідної допомоги, встановлення і затримання осіб, які вчинили злочин, адміністративне правопорушення, виявлення очевидців злочину, адміністративного правопорушення, охорони місця події; повідомити про це в найближчий орган внутрішніх справ.

До прав співробітника органів внутрішніх справ віднесено право: вимагати від громадян дотримання громадського порядку; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні ними злочинів, адміністративних правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також документи, необхідні для перевірки дотримання ними правил, здійснення нагляду і контролю за виконанням яких покладено на органи внутрішніх справ; провадити особистий обшук осіб, затриманих на підставі і в порядку, встановлених законом, огляд речей, що знаходяться при них, транспортних засобів, вилучати документи, предмети та речі, які можуть бути речовими доказами, тощо [141].

Особливо необхідно звернути увагу на гарантії професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ, що визначені ст. 37 Закону «Про органи внутрішніх справ Республіки Білорусь». Зокрема, надання співробітнику органів внутрішніх справ права на обґрунтований професійний ризик. Зміст цієї гарантії полягає в тому, що при заподіянні співробітником органів внутрішніх справ шкоди при обґрунтованому професійному ризику для досягнення суспільно корисної мети така дія не вважається правопорушенням. Професійний ризик визнається обґрунтованим, якщо вчинене співробітником органів внутрішніх справ діяння об’єктивно випливало з обстановки, що склалася, а поставлена мета не могла бути досягнута не пов’язаними з ризиком діями, а співробітник органів внутрішніх справ, який допустив ризик, вжив усіх можливих заходів для запобігання шкоди охоронюваним законом інтересам [141].

Таким чином, законодавство держав пострадянського простору, що регламентує адміністративно-правовий статус працівника поліції, має багато спільного із національним законодавством України. Однак, є певні законодавчі положення, які можна було б запропонувати запозичити в Закон України «Про Національну поліцію». Це, зокрема: 1) в окремій статті закону слід визначити загальні права поліцейського, зокрема, в соціально-правовій, економічній, адміністративній та інших сферах; 2) в ст. 61 Закону «Про Національну поліцію» доповнити обмеження щодо діяльності поліцейського такими з них як заборона використовувати в особистих інтересах або в інших цілях, крім службових, фінансові, матеріально-технічні та інформаційні засоби, інше державне майно; 3) закріпити повноваження поліцейського в умовах надзвичайного, воєнного стану, під час військових конфліктів;

4) доповнити гарантії поліцейського, визначені в ст. 62 Закону «Про Національну поліцію», можливістю звільнення поліцейського від юридичної відповідальності на підставі обґрунтованого професійного ризику (за прикладом законодавства Республіки Білорусь).

Інша група іноземних держав, законодавче регулювання статусу поліцейського в яких слід розглянути в межах даного дослідження, — це європейські країни. Особливістю законодавства цих держав, як зазначає

О. С. Передерій, є те, що діяльність поліції в більшості європейських країн регулюється трьома системами нормативно-правового забезпечення: міжнародно-правовою системою нормативних актів, національною системою нормативних актів, міждержавною системою нормативних актів [142, с. 16].

Характерною специфікою статусу службовців поліції в європейських країнах є дія щодо них стандарту деполітизації, який проголошений на міждержавному рівні. Як зазначає М. Ф. Криштанович, його сутність полягає у вимозі Європейського Союзу до національних урядів забезпечити недоторканість і захист системи органів внутрішніх справ від можливого тиску з боку політичних структур та зробити мінімальним негативний вплив політичних факторів на ефективність роботи поліції. Говорячи про деполітизацію органів поліції, мова йде не про абсолютну їх незалежність від політики, що неможливо навіть теоретично, а про те, щоб політичний вплив має бути мінімізованим у їх практичній діяльності. Зокрема, в Угорщині функціонує модель управління, коли поліція набуває досить автономного статусу у структурі міністерства внутрішніх справ. На чолі поліції знаходиться високопрофесійний поліцейський фахівець, який не складає автоматично повноважень зі зміною уряду або міністра внутрішніх справ [143, с. 62].

Розглянемо особливості правового регулювання адміністративно- правового статусу поліцейських в окремих країнах Європи.

Так, у Великій Британії статус працівника поліції на внутрішньодержавному рівні регламентується Законом «Про поліцію» від 1996 р. [144, с. 246-252]. В законі визначено, що статус працівника поліції в значній мірі обумовлюється присвоєним йому рангом. Ранги, що можуть належати силам столичної поліції, повинні встановлюватись нормативними положенням. Встановлені зазначеним чином ранги, коли йдеться про сили столичної поліції, повинні включати у себе, на додаток до рангів: (а) Комісіонера столичної поліції; (b) заступника Комісіонера столичної поліції; (с) помічника Комісіонера столичної поліції та заступника помічника Комісіонера столичної поліції, а також (d) командира, ранги старшого суперінтенданта, суперінтенданта, старшого інспектора, інспектора, сержанта і констебля. Перебування поліцейського в тому чи іншому ранзі визначає його положення в управлінській ієрархії.

Характерно, що крім штатних поліцейських, законодавством Великої Британії встановлено, що орган поліції має право приймати на роботу осіб на допомогу силам поліції, що ним утримуються, так само як і на забезпечення спроможності цього органу виконувати свої функції. Такі особи є так

званими цивільними службовцями поліції Великобританії.

Також до штату поліції зараховуються особи, які проходять підготовку для майбутньої служби в органах поліції — кадети. Старший офіцер сил поліції має право призначати осіб кадетами для проходження підготовки з метою подальшого набуття статусу службовців цих сил поліції. При цьому, усі кадети поліції перебувають під контролем старшого офіцера поліції, який також має право на їх звільнення.

З метою підвищення ефективності виконання поліцейськими своїх посадових обов’язків законодавством також регламентований порядок взаємодії між поліцейськими. Так, якщо старші офіцери кількох сил поліції вважають, що будь-які поліцейські функції можуть виконуватися більш ефективно або результативно у разі спільних дій цих сил, вони мають право за ухвали органів поліції, що утримують такі сили, укласти у цих цілях договір. Старший офіцер будь-яких сил поліції має право за запитом старшого офіцера інших сил поліції надавати своїх констеблів або іншу допомогу, щоб дати цим силам можливість впоратися з навантаженням на їхні ресурси [144, с. 246-252].

Своєрідний правовий статус характерний для службовців поліції Німеччини. Він визначається спеціальним Законом «Про чиновників Федеральної поліції» від 3 червня 1976 р. Відповідно до § 2 цього закону, для чиновників поліції публічної безпеки передбачаються наступні види службової кар’єри:

1. У Федеральній поліції: а) кар’єра середнього рангу служби поліції публічної безпеки; b) кар’єра підвищеного рангу служби поліції публічної безпеки; с) кар’єра вищого рангу служби поліції публічної безпеки.

2. У кримінально-поліцейській виконавчій службі Федерації: а) кар’єра підвищеного рангу кримінальної служби; b) кар’єра вищого рангу кримінальної служби.

3. При Німецькому Бундестазі: а) кар’єра середнього рангу служби поліції публічної безпеки; b) кар’єра підвищеного рангу служби поліції публічної безпеки; c) кар’єра вищого рангу служби поліції публічної безпеки.

Отже, передусім статус працівника поліції Німеччини залежить від рівня поліцейського органу, в якому він проходить службу.

Однією зі специфічних особливостей статусу поліцейських всіх рівнів є висування до них вимоги щодо спільного проживання протягом певного часу та спільного прийому їжі. Так, в § 10 Закону «Про чиновників Федеральної поліції» зазначається, що чиновники поліції публічної безпеки, які ще не пропрацювали п’ять років або яким ще не виповнилось двадцять п’ять років, за розпорядженням керівника служби зобов’язані мешкати у спільному помешканні та брати участь у спільному прийнятті їжі. Інші чиновники поліції публічної безпеки можуть бути зобов’язані у зв’язку із спеціальними операціями, а також у разі участі у навчальних заходах та у вправах, проживати спільно [145. с. 51-52]. Такі вимоги, ймовірно, обумовлені потребою у недопущені розповсюдження службової інформації, а також для забезпечення постійної мобілізації поліцейських сил.

Характерними рисами поліцейської системи Франції, як зазначається в науковій літературі, є: 1) наявність декількох самостійних, що мають особливий правовий статус, правоохоронних поліцейських організацій різної підпорядкованості, що володіють взаємно повноваженнями в галузі забезпечення громадської безпеки: національної поліції і жандармерії;

2) широкі повноваження міністерства внутрішніх справ в різних сферах суспільного життя; 3) наявність інституту префектів — представників центрального уряду в адміністративно-територіальних одиницях країни — департаментах; 4) у законодавстві і правовій науці Франції діяльність поліції і жандармерії щодо забезпечення громадської безпеки підрозділяється на два види: судову і адміністративну; 5) повна підконтрольність діяльності сил забезпечення внутрішньої безпеки країни — Національної поліції і Національної жандармерії — цивільній владі (міністрами оборони, внутрішніх справ, генеральними директорами поліції і жандармерії Франції, а також префектами можуть бути тільки цивільні особи); 6) наявність муніципальної поліції, що утримується за рахунок коштів місцевих органів самоврядування і підпорядкована мерам міст [146, с. 143]. Отже, у Франції статус працівника поліції залежить від органу, в якому він проходить службу. Характерною особливістю при цьому виступає те, що Національна поліція та Національна жандармерія — це повністю цивільні правоохоронні служби.

До поліцейських Франції, які і в Україні, законодавством пред’являються вимоги щодо їх політичної нейтральності. Однак, на відміну від України, в цій європейській країні жандармам заборонено голосувати на виборах в органи влади всіх рівнів, бути членами партій, брати участь в їх заходах, будь-яким чином вести політичну пропаганду і т.д. [147, с. 106].

Важливе значення при підборі поліцейських кадрів у Франції приділяється ідентифікації індивіда з організацією, тобто трансформації особистості жандарма (поліцейського) до такої міри, щоб необхідні дії здійснювались ним не стільки під впливом зовнішніх команд, скільки внаслідок власної мотивації. У Франції особливе значення надається досягненню високої правосвідомості працівників поліції, високих моральних якостей, тощо [148, с. 187].

Ще однією європейською державою, в якій статус поліцейських характеризується певними особливостями, є Бельгія. Організація, повноваження та інші елементи правового статус поліцейського визначені законом Королівства Бельгії «Про організацію інтегрованої поліцейської служби, структурованої на два рівні» від 7 грудня 1998 р.

Оперативні кадри в Бельгії сформовані зі службовців поліції, розподілених на три кадрові рівні: базові кадри, середні кадри та офіцерські кадри. Оперативні кадри можуть, окрім іншого, включати агентів поліції. Службовці поліції мають право виконувати завдання судової і адміністративної поліції. Агенти поліції не є службовцями поліції, але мають обмежені поліцейські повноваження. Агенти поліції призначаються на постійній основі. Тим не менше, коли їх залучення фінансується тимчасовими або змінними ресурсами, коли йдеться про виконання тимчасових, специфічних завдань чи

завдань неповної зайнятості, вони залучаються на умовах трудового контракту. Статус службовців поліції гарантує їх готовність виконувати свої службові обов’язки. Службовці поліції повинні реагувати на будь-який запит щодо виконання служби і уникати всього того, що могло б завдати шкоди довірі людей щодо їх готовності виконувати свої службові обов’язки. Службовці поліції не можуть бути відсутніми на службі без дозволу або офіційного пояснення [149, с. 164].

Однією з характерних рис Бельгійської поліції є те, що в ній організована ціла система органів поліцейського самоуправління. Зокрема, такими органами є Федеральна рада поліції, поліцейські ради, поліцейські колегії. Ці органи наділені повноваженнями в сфері формування та управління кадрами поліції. Наприклад, Рада громади або поліцейська рада визначає штат операційного персоналу і адміністративного та логістичного персоналу відповідного поліцейського органу.

Значну увагу в Бельгії приділяють професійній підготовці поліцейських кадрів. Програми професійної підготовки, які здійснюють школи поліції, включають: 1) законодавчі і підзаконні положення; 2) застосування на практиці методів поліції; 3) застосування поліцейських тактичних принципів і правил їх виконання; 4) засвоєння навичок адекватної поведінки та вміння підтримувати спілкування [149, с. 165].

Дисциплінарна відповідальність та дисциплінарне провадження щодо поліцейських регламентуються Законом Королівства Бельгії «Про дисциплінарний статут персоналу поліцейських служб» від 19 травня 1999 року. В ньому зазначається, що будь-яка дія або поведінка, навіть не при виконанні службових обов’язків, яка становить порушення професійних обов’язків або яка може ганьбити честь посади, є дисциплінарним порушенням та може призвести до дисциплінарної санкції. Дисциплінарними санкціями за незначні порушення є: 1) попередження; 2) догана. Дисциплінарними санкціями за тяжкі порушення є: 1) вирахування з грошового утримання; 2) тимчасове відсторонення від обов’язків як дисциплінарний захід максимум на три місяці;

3) переведення на менш оплачувану роботу; 4) обов’язкове звільнення; 5) звільнення [150, с. 172-173].

В Польщі відповідно до ст. 1 Закону «Про поліцію» окреслено основоположні (базові) цілі, що зумовлюють створення поліції. При цьому, О. С. Проневич зазначає, що Конституція передбачає можливість обмеження конкретних прав і свобод з огляду на необхідність забезпечення охорони безпеки, тобто поняття «безпека» слугує підставою для загального або локального обмеження конституційних прав [151, с. 826].

Згідно зі ст. 5 Закону Польщі «Про поліцію», працівники на адміністративних, технічних та господарських посадах у комендатурах та комісаріатах Поліції, за винятком посад, визначених Г оловним Комендантом Поліції, працевлаштовуються на засадах, визначених у приписах про працівників державних органів [152, с. 359]. Отже, працівники поліції в Польщі визнаються державними службовцями.

Означеним законом також детально регламентуються адміністративні повноваження керівництва поліції, порядок та межі здійснення повноважень іншими співробітниками поліції.

Отже, законодавством більшості європейських держав чітко визначається адміністративно-правовий статус поліцейського. Однією з особливостей цього статусу тут є встановлення жорстких кваліфікаційних вимог до кандидатів на посаду поліцейського, а також вимог щодо рівня його морально-етичних та соціальних якостей (таких як ініціативність, відповідальність, тощо). В деякий європейських державах також організовано поліцейське самоврядування, що зовсім не характерно для нашої держави, але може бути запозичене в якості прикладу.

Для повноти дослідження зупинимось побіжно на специфіці правового статусу поліцейських в США.

Зокрема, в науковій літературі вказується, що в США відсутній єдиний нормативний акт стосовно регулювання діяльності поліції, що зумовлено децентралізованим характером державного управління та організації правоохоронної діяльності. Характер та обсяг функцій, методів та форм діяльності поліцейських США визначаються насамперед рівнем юрисдикції поліцейських агентств — федеральним, штатським та місцевим. При цьому, до основних функцій поліції відносяться патрулювання, здійснення розслідування та профілактики правопорушень. Також виділяються спеціальні функції — надання допомоги людям в екстремальних умовах [153, с. 192].

Особливої уваги заслуговує організація підготовки та підвищення кваліфікації керівників та управлінців в органах поліції США. Зокрема, одним з найбільш відомих навчальних закладів є Національна академія федерального бюро розслідування США (Квантіко, штат Вірджинія). У цьому навчальному закладі створено програму для вищезгаданої категорії поліцейських, відповідно до якої протягом майже трьох місяців вивчаються навички керівництва, поліцейський менеджмент, правознавство, криміналістика, фізпідготовка, спецпідготовка, тощо [154, с. 106].

Особливу увагу при підготовці поліцейських присвячено також взаємодії поліції з громадськістю. Головним мотивом є формування поняття про тісну співпрацю з громадськістю, без якої неможлива ефективна діяльність поліції навіть при необхідному матеріальному та технічному забезпеченні. Для виконання цієї настанови поліція має брати активну участь в різноманітних заходах, що проводяться серед населення [155, с. 111].

На підсумок проведеного дослідження необхідно зазначити, що для використання зарубіжного досвіду деяких європейських країн та США в сфері регулювання адміністративно-правового статусу працівника поліції в законодавстві України необхідно: 1) залучити іноземних спеціалістів до розробки удосконалених комплексних програм навчання, підготовки та підвищення кваліфікації співробітників поліції; особливу увагу слід приділити удосконаленню програм навчання керівного складу поліції;

2) розглянути можливість застосування зарубіжного досвіду в сфері формування механізму взаємодії різних поліцейських органів та поліції з іншими правоохоронними органами; 3) визначити спосіб залучення громадських правоохоронних формувань до виконання завдань поліції, в тому числі спільних, підвищити ефективність механізму їх взаємодії;

4) приділяти більше уваги перевірці психологічних та особистісних якостей кандидатів на посаду працівників поліції, а також протягом проходження служби всіляко підтримувати необхідний рівень цих якостей.

Слід також зауважити, що на шляху до формування Національної поліції як цивільного органу європейського зразка Україною вже зроблено значні кроки, в тому числі з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду. Зокрема, було суттєво удосконалено систему підготовки, проведення атестації працівників поліції, підвищено гарантії їх професійної діяльності, утворено атестаційну, дисциплінарну комісії, тощо. Однак, зупинятися на досягнутому ще зарано, тому необхідно продовжувати провадження реформ в цій сфері, враховуючи досвід деяких європейських держав.

3.2.

<< | >>
Источник: ЛЕМЕШ ДМИТРО ЛЕОНІДОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Еще по теме 3.1. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання статусу працівника поліції та можливості його використання в Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -