Висновки до розділу 3
1. Завданнями, тобто основними орієнтирами діяльності щодо реформування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності, є:
- лібералізація та гуманізація правоохоронної системи;
- структурно-функціональна синхронізація правоохоронної діяльності з кримінально-виконавчою, кримінально-правовою та кримінологічною політикою, а також соціальною політикою держави в цілому;
- адаптація діяльності органів кримінальної юстиції до європейських стандартів;
- підвищення соціального потенціалу правоохоронної практики;
- удосконалення системи стимулювання соціальної активності громадян.
2. Реформування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності - це напрями розвитку і трансформації правоохоронних інститутів, що забезпечують досягнення бажаного результату в найбільш синхронізованих із дійсністю межах, формах і сферах відтворення правоохоронних та суміжних з ними практик. Такими напрямами є: конвергенція правоохоронної діяльності та соціальної політики; демілітаризація органів кримінальної юстиції; розвиток системи органів та установ, що виконують покарання, не пов’язані з позбавленням волі; удосконалення методик індивідуальної роботи із правопорушниками; удосконалення системи медичного обслуговування та психологічного супроводу персоналу органів кримінальної юстиції; удосконалення правової бази та організаційно-управлінської основи забезпечення безпеки персоналу органів кримінальної юстиції; реформування кадрової політики органів кримінальної юстиції, що передбачає: а) модернізацію системи підготовки кадрів для цих органів; б) якісну трансформацію системи соціального захисту персоналу органів; нарощування обсягів фінансування реформи органів кримінальної юстиції до меж, необхідних для виконання поставлених завдань; подолання перешкод на шляху до модернізації правоохоронної системи.
Ефективність реформи правоохоронних органів прямо пов’язана з результативністю змін у прокуратурі України.
Її діяльність має бути сфокусована на монопольному здійсненні державою кримінального переслідування та інших функціях у системі кримінальної юстиції.3. Реформування органів кримінальної юстиції, як і будь-якого іншого елемента механізму правоохоронної діяльності, є тривалим процесом, що потребує виваженості та наукової обґрунтованості, плановості,
прогностичності й належного контролю, щоб зменшити ризики від негативного впливу ймовірних похибок програм модернізації за окремими напрямами й у цілому мати змогу передбачати і вчасно реагувати на мінливі політичні, правові, економічні, культурні та інші визначальні фактори соціодинаміки.
Виділено та охарактеризовано такі етапи реформування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності:
I етап - програмування реформи органів кримінальної юстиції - доцільно створити міжвідомчу робочу групу із залученням представників громадськості та інших заінтересованих осіб з метою формування різнобічної, багаторівневої та планомірної сукупності заходів модернізації цієї системи.
II етап - стабілізаційний - мають бути здійснені заходи, спрямовані на фінансово-економічне вирівнювання показників функціонування правоохоронної системи з урахуванням сформованих ресурсних запитів реформування, а також створення мотиваційних механізмів зменшення витрат і підвищення якості діяльності, переорієнтації кадрової та освітньої роботи щодо персоналу органів кримінальної юстиції.
III етап - пілотно-аналітичний - передбачає проведення
експериментальних досліджень лише тієї частини сегмента реформування органів кримінальної юстиції, яка підлягає перевірці експериментальним шляхом.
IV етап - основний етап реформування - передбачає безпосередню планомірну реалізацію програмних заходів у межах взаємоузгодженого, скоординованого виконання окремих планів дій.
V етап - заключний етап реформування - передбачає завершення програмних заходів, підбиття підсумків.
4. Узагальнення практики діяльності, а також правового регулювання органів кримінальної юстиції, дає змогу констатувати наведені нижче факти.
4.1. Система кримінальної юстиції України набула характеру динамічності і поступово відходить від статичного стану. Це відбувається через необхідність вирішення нових державних викликів, а також у зв’язку з потребою підвищення ефективності усього правоохоронного механізму. Протягом останнього року в Україні сформована принципово нова правова основа для діяльності вже існуючих органів, які входять до системи кримінальної юстиції, а також для абсолютно нових. Ідеться про прокуратуру, суди, Національне антикорупційне бюро України, службу пробації тощо.
4.2. Існування окремих елементів системи кримінальної юстиції України, яка складається переважно з правоохоронних і правозахисних органів та установ, характеризується дублюванням компетенції, що спричиняє недостатню злагодженість у питаннях запобігання злочинам та встановлення справедливості. Запровадження Урядом України тимчасового мораторію на проведення контролюючих заходів у деяких сферах призвело до того, що існування окремих правоохоронних органів взагалі може бути визнано недоречним. Наприклад, податкова міліція Державної фіскальної служби України не здатна повноцінно вирішувати поставлені завдання через брак інформації, спричинений недостатністю контрольних повноважень у самої фіскальної служби. Тому в нинішніх умовах існування цього правоохоронного органу може бути визнане незадовільним, а відповідно, таким, що потребує кардинальних змін. Зокрема, пропонуємо в межах реформи системи органів внутрішніх справ (утворення поліції) після ліквідації податкової міліції в системі Державної фіскальної служби України утворити спеціальні підрозділи із запобігання податковим правопорушенням у системі національної поліції.
4.3. Існування так званої альтернативної підслідності і можливості двом правоохоронним структурам здійснювати досудове розслідування проваджень за одними і тими самими статтями Кримінального кодексу України (у випадку виявлення ) спричиняє додаткові ускладнення, а інколи і конфлікти. Відтак, подібна практика повинна бути припинена.
Для цього потрібно внести зміни до ст. 216 КПК України.4.4. Система органів кримінальної юстиції України потребує суттєвих змін. З’являються органи, яких у практиці функціонування механізму правоохоронної діяльності до цього не було. Тому від того, наскільки якісно буде сформовано правову основу їх функціонування, залежить і їхня здатність досягати поставленої мети. Зважаючи на цей факт, повинні бути дотримані усі вимоги законодавчої техніки при формуванні законів, а головне - вони повинні відповідати Конституції України.
Можемо констатувати, що зміст окремих законів не відповідає Конституції України. Це, наприклад, ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає функції прокуратури, не враховуючи положень ст. 121 Конституції України. Зокрема, в ній не зазначено про таку функцію прокуратури, як нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Подібна ситуація склалась із Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України». Зокрема, відповідно до п. 31 частини першої ст. 106 Конституції України Президент України здійснює повноваження, визначені Конституцією України. Це означає, що Президент України не може наділятися законами чи підзаконними актами повноваженнями, не передбаченими Конституцією України. Однак зазначеним Законом Президенту України були надані повноваження, які не передбачені Конституцією України. Наприклад, відповідно до ст. 1 Закону саме Національне антикорупційне бюро України утворюється Президентом України та інші положення. Отже, норми Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» потребують узгодження із нормами Конституції України.
Створення нових суб’єктів системи кримінальної юстиції, які, по суті, є правоохоронними органами, має супроводжуватись внесенням змін до Конституції України, і саме на конституційному рівні має визначатись статус, повноваження, завдання та функції цих органів, що сприятиме їх незалежності, неупередженості у діяльності та слугуватиме гарантією забезпечення законності в державі.
5. Прокуратура в системі органів кримінальної юстиції України з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» повинна стати
системоутворюючим правоохоронним органом, який здійснюватиме ключові функції з кримінального переслідування і сприятиме утвердженню справедливості в державі та суспільстві.
Реформування прокуратури, яке активно відбувається в Україні протягом останнього року, призвело до виникнення дискусії про необхідність існування усіх чотирьох її функцій. Зокрема, жваво обговорюється необхідність позбавлення прокуратури функції представництва інтересів громадянина або держави в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Проте ані зарубіжний досвід, ані експертні висновки з приводу існування цих функцій не засвідчують категоричність вимоги про їх позбавлення. Більше того, за умови недостатньої ефективності правозахисної діяльності інституту омбудсмана в Україні ліквідація цих функцій призведе до вакууму в системі захисту прав окремих категорій осіб, тому в нинішніх умовах позбавлення прокуратури зазначених функцій неможливе.
Існування процесуального керівництва, запровадженого Кримінальним процесуальним кодексом України, потребує налагодження ефективної спільної діяльності правоохоронних структур щодо виконання вказівок для розслідування злочинів та притягнення винних осіб до відповідальності. Тільки висококваліфіковане процесуальне керівництво, а також ефективний прокурорський нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, здатні забезпечити досягнення мети кримінальної юстиції.
Основні результати дослідження відображені у наукових публікаціях [157-166].