Висновки до розділу 2

1. З метою забезпечення функціонування органів кримінальної юстиції в механізмі правоохоронної діяльності пропонуються наступні заходи:

- оптимізація структур підрозділів і служб органів кримінальної юстиції, що здійснюють запобігання злочинам, організацію і управління цими процесами, зміцнення в них штабних підрозділів і підвищення їх статусу;

- удосконалення організаційних структур органів кримінальної юстиції в цілому і насамперед їх провідних функціональних підрозділів, що визначають основні результати роботи (оперативно-розшукові підрозділи, слідство та дізнання), на основі експериментального апробування різних моделей їхньої структурно-штатної будови і організації службової діяльності залежно від умов, у яких перебувають ці органи;

- розширення і зміцнення системи інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності органів кримінальної юстиції в усіх напрямах, оптимізація самої технології;

- розвиток науково-методичного забезпечення функціонування органів кримінальної юстиції, забезпечення більш широкого впровадження наукових розробок у практичну діяльність.

2. Серед принципів, яким повинні відповідати зміст та форма кримінального провадження, КПК України передбачено принципи верховенства права та законності. Зміст ст.ст. 8 та 9 КПК України створює передумови для досягнення мети діяльності органів кримінальної юстиції, але разом із тим не гарантує забезпечення справедливості. Вважаємо за необхідне передбачити в КПК України існування цієї засади. Це може бути здійснено у два способи.

По-перше, можливо закріпити його на рівні окремого пункту частини першої ст. 7 КПК України та передбачити додаткову статтю у КПК України, яка б надавала тлумачення цій засаді.

По-друге, закріпити його як частину ст. 8 або ст. 9 КПК України у такій редакції: «Результатом діяльності органів кримінальної юстиції є

утвердження справедливості у державі, тобто, по-перше, вибір

компетентними органами єдино можливого, найбільш оптимального, розумного та гуманного рішення.

3. Органи прокуратури в процесі переходу до нової сучасної моделі діяльності, повинні здійснити функціональну та організаційну перебудову і сформувати структуру, яка б оптимально відповідала їх завданням та функціям. З цього приводу робиться висновок про невідповідність статті 14 Закону України «Про прокуратуру» щодо визначення законом кількісного складу та структури органів прокуратури пункту 22 статті 85 Конституції України.

4. Залежно від правосуб’єктності державних органів нормативно- правові акти, які вони видають, мають різну юридичну чинність і межі дії. Категорично не поділяємо позицію окремих учених про те, що відносини між органами (суб’єктами) кримінальної юстиції регламентуються винятково кримінально-процесуальним законодавством [37, с. 8]. Діяльність органів кримінальної юстиції регулюється різними галузями права. Це пов’язано з багатовекторністю їхньої роботи та загальними базовими державно- правовими основами їх функціонування. До останніх, зокрема, належать норми конституційного та адміністративного, кримінально-виконавчого права.

Узагальнення наведеного засвідчує комплексність та різносторонність правового регулювання діяльності системи кримінальної юстиції, існування різного роду суспільних відносин у процесі функціонування цієї системи. Однак, зважаючи на її завдання, можемо констатувати, що пріоритет надається кримінально-процесуальним нормам, а організаційні аспекти функціонування зосереджені у різних нормативно-правових документах, які визначають статус тих чи інших елементів системи кримінальної юстиції.

5. Узагальнення нормативно-правового масиву, який урегульовує питання діяльності органів кримінальної юстиції, дає змогу зробити наступні висновки.

5.1. У сучасній правовій системі України відсутній єдиний підхід на законодавчому, підзаконному та відомчому рівнях до діяльності та статусу органів кримінальної юстиції.

5.2. Протягом 2014 року відбуваються кардинальні перетворення у сфері правового забезпечення діяльності кримінальної юстиції. Зокрема розроблено та прийнято закони України «Про прокуратуру», «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів», «Про Антикорупційне бюро України», «Про забезпечення права на справедливий суд», якими запроваджені нові стандарти у функціонуванні цих органів у частині дотримання прав громадян, сформовані передумови для запровадження нових форм запобігання злочинності.

5.3. Незважаючи на позитивні зміни, які останнім часом відбуваються у правовому регулюванні, система правового забезпечення повинна досягти такого рівня, на якому будуть відсутні недосконалості у регулюванні суспільних відносин правоохоронної сфери, дотримано стандартів захисту інтересів суспільства, держави, а також окремої особи.

Нині фактично єдиним правовим документом (який, натомість не має нормативного змісту) є Концепція реформування кримінальної юстиції України (Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008), що не надає однозначної відповіді на питання про систему, призначення, мету та зміст кримінальної юстиції. Документ містить вказівку на окремі перспективні напрями, спрямовані на послідовне проведення чіткого розмежування (у т.ч. на законодавчому рівні) між компетенцією окремих органів, які належать до кримінальної юстиції, перегляд засад, на яких здійснюється їхня діяльність.

5.4. Удосконалення функціонування системи органів кримінальної юстиції може бути досягнуте шляхом забезпечення такого стану нормативноправового регулювання, за якого поряд з максимально ефективним виконанням поставлених перед ними завдань не порушується рівновага системи у бік збільшення впливу і розширення меж застосування примусу.

У межах цього процесу на сьогодні можуть бути виділені такі актуальні напрями, як: активізація роботи з усунення недосконалостей у законодавстві, забезпечення його відповідності Конституції України, міжнародним і європейським стандартам; більш чітке розмежування компетенції органів кримінальної юстиції та інших правоохоронних органів; розробка і реалізація механізмів захисту найбільш уразливих сфер громадського життя; оптимізація роботи всіх ланок (компонентів) правоохоронної системи та її механізму; подальший розвиток організаційних засад співпраці різних суб’єктів, координаційних процедур в управлінні системою.