Висновки до розділу 3
1. Урахований досвід країн Європейського Союзу дає змогу зорієнтуватися на основоположні права людини під час судового захисту та забезпечити право на справедливий суд. На світовому рівні визначено основні керівні засади, на яких має базуватись як судова система певної країни, так і питання її ефективного функціонування.
Більше того, питання забезпечення суддівського корпусу, зокрема місцевих судів, також урегульовані міжнародними нормами світової спільноти.2. Виявлено, що в Італії кадрове й організаційне забезпечення судів здійснює Вища рада магістратури, яка є органом виконавчої влади, щодо забезпечення незалежності й самостійності судів через прийняття відповідних актів адміністративного регулювання. У Франції Конституцією закріплено засади здійснення судочинства, зокрема встановлено функціональні засади діяльності Вищої ради магістратури, яка повноважна щодо суддів і прокурорів. Досвід США свідчить про більш конкретний та цільовий підхід до добору адміністраторів до судового корпусу влади.
3. Принцип незалежності судової системи Канади складається з трьох компонентів: гарантії проти необгрунтованого виселення (в Україні це принцип безстроковості призначення суддів); фінансового забезпечення (у нашій державі це принцип особливого порядку фінансового забезпечення судової вдали); адміністративної незалежності (в Україні це принцип заборони втручання органів державної влади у діяльність судових органів). У Канаді створено структурні інститути, на які покладено функції здійснення незалежного забезпечення органів судової влади. В Україні такими повноваженнями наділено деякі органи державної влади (ДСА, Національна школа суддів, Вища кваліфікаційна комісія суддів), проте досвід Канади є передовим у сфері побудови якісного забезпечення судів. Канадська судова рада є органом, який за своїми повноваженнями схожий на вітчизняну Вищу кваліфікаційну комісію суддів, проте Канадська судова рада призначена для розгляду скарг на суддів від фізичних та юридичних осіб, що відображає високий рівень неупередженості та незалежності судової влади, а також належний ступінь довіри громадян до судової системи країни.
4. В Україні немає такого інституту, як Адміністрація судового сервісу Канади. Її повноваження здійснює Державна судова адміністрація, яка хоч і є публічною, але має ширші повноваження, тому незначно впливає на якість надання адміністративних послуг. Ураховуючи досвід Канади, в Україні варто було б створити Адміністрацію судового сервісу, яка б цілеспрямовано забезпечувала високу якість надання адміністративних послуг судами всіх юрисдикцій, включаючи місцеві.
5. Міжнародний і зарубіжний досвід свідчить, що існує три основні концепції забезпечення місцевих судів, яким можна дати такі узагальнені назви: по-перше, управлінська, що передбачає покладення цього обов’язку на виконавчі органи влади, як правило - міністерство юстиції (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Норвегія, Фінляндія); по-друге, суддівська (США, Канада, Нідерланди), коли функції забезпечення місцевих судів лягають на плечі спеціального забезпечувального органу, що належить до судової влади, проте не здійснює судочинство, виконуючи виконавчі функції в системі судової влади; по-третє, змішана (Білорусь), у якій застосовується поєднання забезпечувальних функцій, що здійснюються як спеціальним виконавчим органом суддівської влади, так і органами виконавчої влади.
6. Сформовано тезу, що зміни до чинного законодавства можуть мати багато термінологічних позначень, проте основна і спільна їх мета - привести його до об’єктивно зумовленого, необхідного вигляду. У сфері забезпечення діяльності місцевих судів можна інтерпретувати такі негативні чинники: неналежний рівень фінансування органів судової влади, органів суддівського самоврядування та публічних адміністрації, пов’язаних зі здійсненням судочинства, що включає в себе низький рівень матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду, який впливає на підвищення корупції у сфері судочинства; недосконалість законодавства, що встановлює професійні вимоги до посади судді; залежність судів від органів виконавчої та законодавчої влади, що призводить до порушення принципу незалежності суддів; недоопрацьованість засад визначення кількісного складу місцевого суду й апарату місцевого суду; низький рівень кадрового забезпечення органів судової влади.
7.
Однією з вагомих проблем у сфері забезпечення місцевих судів є матеріальне забезпечення. В умовах економічної кризи така проблема подвоюється. Природним є те, що коштів для повного матеріального забезпечення місцевих судів не буде вистачати. В умовах сьогодення всі матеріально-технічні потреби місцевих суддів забезпечують ДСА, посадові особи, які через конкурс надають місцевим судам матеріальні засоби та наймають суб’єктів господарювання для здійснення ремонту приміщень судів, установлення й монтажу різноманітного обладнання тощо.8. Територіальні управління ДСА містяться в обласних центрах, а суди - по всій області на значній відстані. А якщо до цього додати тривалі строки проходження конкурсу на освоєння бюджетних коштів, то наявний параліч матеріального забезпечення місцевих судів. Щоб виправити це, на наш погляд, до кожного місцевого суду має бути відряджений представник ДСА, який здійснює поточне матеріально-технічне забезпечення місцевих судів і взаємодію з територіальним управлінням ДСА при плануванні на реалізації забезпечувальних заходів матеріально-технічного характеру.
9. Запропоновано внести зміни до проекту Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УШ «Про судоустрій і статус суддів», а саме ч. 3 ст. 135 «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 30 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду» змінити таким чином: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 50 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду». Зміна цієї норми не лише знизить рівень корумпованості суддів, а й наблизить вітчизняне законодавство до європейських стандартів. Запропоновано внести зміни і доповнення до зазначеного Проекту, а саме до п. 2 ст. 106 з метою унеможливлення суддями місцевого суду затягування розгляду справи.
10. Визначено віковий ценз для кандидатів на посади судді та встановлено строк стажу. Відповідно для кандидатів на посади судді - від 35 років, а стаж їх роботи має бути не менше 10 років. До стажу має зараховуватися робота на посаді помічника судді, в апараті суду, слідчим чи адвокатом.
Запропоновано функціонування централізації судів з одночасною спеціалізацією в них справ. Запропоновано зробити спеціалізацію як кримінальних, так і цивільних справ, тобто мають функціонувати міжрегіональні суди, які об’єднають від 1 до 7 районів. Зроблено висновок, що мінімальна кількість суддів у місцевому суді має складати не менше 21, а оптимальна кількість - 41.11. Визначено заходи щодо запровадження електронного суду через надання можливості отримувати та надсилати процесуальні документи в електронному вигляді не тільки адвокатам, а й усім іншим. Сформовано тезу щодо посилення взаємодії між головою суду та керівником апарату суду з іншими працівниками суду за допомогою методу делегування. Запропоновано доповнити ст. 128 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правами, обов’язками та відповідальністю нижчого органу суддівського самоврядування. Запропоновано дозволити суддям місцевих судів у термін для навчання та підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України, брати участь у постійно діючих семінарах і науково-практичних конференціях на рівні підвищення кваліфікації.
12. Визначено, що вдосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення місцевих судів зумовлене якістю й ефективністю здійснення правосуддя, яке в будь-якому разі має базуватися на наданні особі права на справедливий суд. У ході здійснення нашого наукового дослідження виявлено законодавчі прогалини в цій сфері, які призводять як мінімум до порушення права особи на справедливий суд і зумовлюють чимало інших проблем, потребуючи якнайшвидшого вирішення.