ВИСНОВКИ

Дисертація є однією із перших спроб комплексної наукової розробки проблем функціонування системи органів кримінальної юстиції в аспекті механізму правоохоронної діяльності. Аналіз теоретичної та практичної складових функціонування правоохоронних органів, які входять до системи кримінальної юстиції України, засвідчує існування значних проблем концептуального характеру, обумовлених динамічним проведенням реформи у цій сфері, недостатнім науковим її супроводженням, наслідком чого є прогалини у правовому регулюванні та проблеми у втіленні в життя нових норм, які безпосередньо стосуються органів кримінальної юстиції.

Конкретизація цих положень відображається в наступних висновках.

1. У роботі механізм правоохоронної діяльності розуміється як частина державно-правового механізму, який, ґрунтуючись на правових приписах, через інституційну систему суб’єктів правоохоронної діяльності забезпечує реалізацію правоохоронних функцій держави, а також досягнення цілей правоохорони.

2. Узагальнено, що цілі кримінальної юстиції можуть бути розподілені на два рівні.

Головна (пріоритетна) мета - забезпечення прав і свобод людини, а також справедливості у суспільстві (досягається шляхом системної, постійної, комплексної діяльності органів кримінальної юстиції з реалізації їхньої компетенції та функціонального спрямування).

Цілі другого рівня - це стратегічні напрями діяльності конкретних елементів системи кримінальної юстиції. До них автор відносить, зокрема:

- забезпечення здійснення досудового розслідування;

- забезпечення ефективного кримінального судочинства;

- забезпечення виконання кримінальних покарань;

- участь у формуванні спеціальної політики та законодавства з питань кримінальної юстиції.

Цілі другого рівня обумовлюють постановку конкретних завдань, які повинні виконувати конкретні правоохоронні органи, що входять до системи кримінальної юстиції.

3. Визначивши передумови існування, цілі та загальну структуру системи кримінальної юстиції, зазначимо, що кримінальна юстиція як явище узагальнює інституційні та нормативно-функціональні ознаки.

Перша з них полягає в існуванні органів та установ, які входять до системи кримінальної юстиції (визначених у відповідній Концепції, а також новоутворених і тих, що наділені відповідною компетенцією щодо здійснення заходів, пов’язаних із забезпеченням передбачених функцій та завдань) і діяльність яких прямо або опосередковано пов’язана із її функціонуванням (допоміжні структури, на які покладено забезпечення діяльності основних елементів системи кримінальної юстиції), та державних органів, що формують політико-правові передумови існування досліджуваної системи.

Кримінальна юстиція у процесуальному значенні узагальнює

нормативні та функціональні основи і полягає у забезпеченні дотримання прав та свобод осіб під час досудового розслідування і судового провадження, процесуальних дій у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, встановленні справедливості у суспільстві через істинність та законність судового рішення у конкретній справі та притягнення винних осіб до відповідальності, а також забезпеченні виправного та ресоціалізуючого впливу на засуджену особу з метою її утримання від подальшої протиправної діяльності після відбування покарання.

Існує і третій аспект кримінальної юстиції, який характерний для міжнародного права і полягає у розумінні її як системи міжнародних кримінальних судів.

4. У роботі проаналізовані основні принципи, ґрунтуючись на яких функціонують органи кримінальної юстиції. Особливу увагу приділено принципу справедливості. Зокрема, зазначається, що зміст ст.ст. 8 та 9 КПК України створює передумови для досягнення мети діяльності органів кримінальної юстиції, але разом із тим не гарантує забезпечення справедливості.

По-перше, можливо закріпити його на рівні окремого пункту ч. 1 ст. 7 КПК України та передбачити додаткову статтю в КПК України, яка б надавала тлумачення цій засаді.

По-друге, закріпити його як частину ст. 8 або ст. 9 КПК України у такій редакції: «Результатом діяльності органів кримінальної юстиції є

утвердження справедливості у державі, тобто, по-перше, вибір компетентними органами єдино можливого, найбільш оптимального, розумного та гуманного рішення. По-друге, стан відновлення порушених прав осіб в обсязі повному та достатньому для реструктуризації конкретних суспільних відносин».

5. Узагальнення нормативно-правового масиву, який урегулював питання діяльності органів кримінальної юстиції, дає змогу зробити наведені нижче висновки.

У сучасній правовій системі України відсутній єдиний підхід на законодавчому, підзаконному та відомчому рівнях до діяльності та статусу органів кримінальної юстиції.

Протягом 2014 року відбуваються кардинальні перетворення у сфері правового забезпечення діяльності кримінальної юстиції. Зокрема,

розроблено та прийнято закони «Про прокуратуру», «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів», «Про Антикорупційне бюро України», «Про забезпечення права на справедливий суд», якими

запроваджені нові стандарти у функціонуванні цих органів у частині дотримання прав громадян, сформовані передумови для введення нових форм запобігання злочинності.

Нині фактично єдиним правовим документом (який, натомість, не має нормативного змісту) є Концепція реформування кримінальної юстиції України (Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008), що не надає однозначної відповіді на питання про систему, призначення, мету та зміст кримінальної юстиції. Документ містить вказівку на окремі перспективні напрями, спрямовані на послідовне проведення чіткого розмежування (у т.ч. на законодавчому рівні) між компетенцією окремих органів, які належать до кримінальної юстиції, перегляд засад, на яких здійснюється їхня діяльність.

Зважаючи на динаміку розвитку суспільних відносин та роль правоохоронних органів у їхньому збалансуванні, в сучасних умовах з урахуванням змін, що відбулись, повинна бути сформована нова концепція діяльності органів кримінальної юстиції.

Тому дисертант пропонує розробити та схвалити Державну стратегію реформування кримінальної юстиції України. Відповідно до положень цього документа необхідно також окремо розробити:

- Концепцію розвитку органів кримінальної юстиції України;

- Концепцію розвитку законодавства у сфері кримінальної юстиції України.

6. Завданнями, що стосуються реформування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності, є:

- лібералізація та гуманізація правоохоронної системи;

- структурно-функціональна синхронізація правоохоронної діяльності з кримінально-виконавчою, кримінально-правовою та кримінологічною політикою, а також соціальною політикою держави в цілому;

- адаптація діяльності органів кримінальної юстиції до європейських стандартів;

- підвищення соціального потенціалу правоохоронної практики;

- удосконалення системи стимулювання соціальної активності громадян.

7. Виділено та окреслено такі етапи реформування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності:

I етап - програмування реформи органів кримінальної юстиції. Доцільно створити міжвідомчу робочу групу із залученням представників громадськості та інших заінтересованих осіб з метою формування різнобічної, багаторівневої і планомірної сукупності заходів модернізації системи.

II етап - стабілізаційний. Мають бути здійснені заходи, спрямовані на фінансово-економічне вирівнювання показників функціонування правоохоронної системи з урахуванням сформованих ресурсних запитів реформування, а також створення мотиваційних механізмів зниження витрат і підвищення якості діяльності, переорієнтації кадрової та освітньої роботи щодо персоналу органів кримінальної юстиції.

III етап - пілотно-аналітичний. Здійснення експериментальних досліджень лише тієї частини сегмента реформування органів кримінальної юстиції, яка підлягає перевірці експериментальним шляхом.

IV етап - основний. Передбачає безпосередню планомірну реалізацію програмних заходів у межах взаємоузгодженого, скоординованого виконання окремих планів дій.

V етап - заключний етап реформування. Передбачає завершення програмних заходів, підбиття підсумків.

8. Узагальнення практики діяльності, а також правового регулювання органів кримінальної юстиції дає можливість стверджувати про таке.

Існування так званої альтернативної підслідності і можливості двом правоохоронним структурам здійснювати досудове розслідування проваджень за одними і тими самими статтями Кримінального кодексу України (у випадку виявлення) спричиняє додаткові ускладнення, а інколи і конфлікти. Подібна практика повинна бути припинена. Для цього потрібно внести зміни до ст. 216 КПК України.

Система органів кримінальної юстиції України потребує суттєвих змін. З’являються органи, яких в практиці функціонування механізму

правоохоронної діяльності досі не було. Отже, від того, наскільки якісно буде сформовано правову основу їх функціонування, залежить і їхня здатність досягати поставленої мети. Зважаючи на цей факт, має бути дотримано усіх вимог законодавчої техніки при формуванні законів, а головне - вони повинні відповідати Конституції України. Створення нових суб’єктів системи кримінальної юстиції, які, по суті, є правоохоронними органами, повинно супроводжуватись внесенням змін до Конституції України, і саме на конституційному рівні має визначатись статус, повноваження, завдання та функції цих органів, що сприятиме їх незалежності, неупередженості у діяльності та слугуватиме гарантією забезпечення законності в державі (окремі нові закони вже мають вади щодо їх відповідності Конституції України. Наприклад, це Закон України «Про прокуратуру», в якому визначено функції прокуратури без урахування положень ст. 121 Конституції України; Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України», що не узгоджується зі ст. 106 Конституції України, в якій передбачено повноваження Президента України, тощо).

9. Прокуратура в системі органів кримінальної юстиції України з

прийняттям Закону України «Про прокуратуру» повинна стати

системоутворюючим правоохоронним органом, що здійснюватиме ключові функції з кримінального переслідування і сприятиме утвердженню справедливості в державі та суспільстві.

Реформування прокуратури, яке активно відбувається в Україні протягом останнього року, викликало дискусії з приводу необхідності існування усіх чотирьох її функцій. Зокрема, жваво обговорюється потреба позбавлення прокуратури функцій представництва інтересів громадянина або держави в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Проте ані зарубіжний досвід, ані експертні висновки з приводу існування цих функцій не засвідчують категоричність вимоги про позбавлення їх прокуратури. Більше того, за умови недостатньої ефективності правозахисної діяльності інституту омбудсмана в Україні ліквідація цих функцій призведе до вакууму в системі захисту прав окремих категорій осіб, тому нині позбавлення їх прокуратури вбачається за неможливе.

Існування процесуального керівництва, запровадженого Кримінальним процесуальним кодексом України, потребує налагодження ефективної спільної діяльності усіх правоохоронних структур щодо виконання вказівок для розслідування злочинів та притягнення винних осіб до відповідальності. Тільки висококваліфіковане процесуальне керівництво, а також ефективний прокурорський нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, здатні забезпечити досягнення мети функціонування кримінальної юстиції.