Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів

Необхідність удосконалення адміністративного законодавства у сфері забезпечення діяльності місцевих судів є актуальним питанням на сьогоденному етапі розвитку нашої незалежної держави.

Для того щоб виконати таку місію, місцеві суди мають бути належним чином забезпечені з боку держави, щоб уникнути підходящої під таку ситуацію формули «в яких умовах і як працюємо, такий даємо і результат».

Окрім того законодавство, як сукупність законів і підзаконних нормативно-правових актів, охоплює більшість сфер життєдіяльності людини. Динамізм політичних, економічних і соціальних суспільних відносин об’єктивно зумовлює потребу постійних змін чинного законодавства. Діяльність щодо зміни якісного стану чинного законодавства (якості його змісту та форми) охоплює як створення нових нормативно-правових актів, так і покращення або усунення недоліків уже наявних [162, с. 191].

Так, В. Риндюк зазначає, що в юридичній літературі, коли йде мова про зміну стану чинного законодавства, використовується низка термінів, зокрема «розвиток», «удосконалення», «упорядкування», «систематизація», «інкорпорація», «консолідація», «кодифікація», «гармонізація», «уніфікація», «адаптація» законодавства тощо [162, с. 191].

Тобто будь-які зміни до чинного законодавства можуть мати багато позначень через терміни, проте основна і спільна їх мета - привести його до об’єктивно зумовленого, необхідного вигляду.

Здійснивши наукове дослідження, ми отримали можливість виявити законодавчі прогалини в цій сфері, які призводять як мінімум до порушення права особи на справедливий суд і зумовлюють появу багатьох інших.

Аналіз нинішнього стану правосуддя вказує на те, що на сьогодні система правосуддя не виконує поставлених перед нею завдань на належному рівні. Основними чинниками такої ситуації є низький рівень правової культури та правової свідомості суспільства; розповсюдженість корупційних явищ у сфері правосуддя; недосконалість кадрового планування в системі судової влади; збереження чинників залежності суддів від виконавчої та законодавчої гілок влади, зокрема наявність конституційних положень, які стримують посилення незалежності суддів; недосконалість методик визначення оптимального кількісного складу суддів і чисельності працівників апаратів судів відповідно до навантаження; непропорційне робоче навантаження на суддів і працівників апарату судів і відсутність механізмів оперативного вирівнювання навантаження на суддів, що знижує якість правосуддя; недосконалість бюджетного планування й управління в системі судової влади та відсутність єдиних методологічних підходів у плануванні видатків судів; недостатній рівень єдності та послідовності судової практики; відсутність чи недостатній рівень використання можливостей сучасних інформаційних систем (електронне правосуддя); низький рівень публічності сфери правосудця та довіри до судової системи взагалі й до суддів зокрема. відсутність стратегічного планування та належного аналітико-дослідницького забезпечення процесу проведення реформ, а також належного нормативно-правового й фінансового обґрунтування запланованих реформ; недостатньо розвинені механізми моніторингу й оцінювання; недостатній рівень координації та консультацій між відповідальними суб’єктами реформ, учасниками реформ та інститутами громадянського суспільства; відсутність належної динаміки в наближенні до стандартів Європейського Союзу [179].

Таким чином, дослідивши сучасні негативні впливи на судову систему України, у сфері забезпечення діяльності місцевих судів можна інтерпретувати такі негативні чинники:

1) неналежний рівень фінансування органів судової влади, органів суддівського самоврядування та публічних адміністрації, пов’язаних зі здійсненням судочинства, що включає в себе низький рівень матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду, який впливає на підвищення корупції у сфері судочинства;

2) недосконалість законодавства, що встановлює професійні вимоги на посаду судді;

3) залежність судів від органів виконавчої та законодавчої влади, що призводить до порушення принципу незалежності суддів;

4) недоопрацьованість засад визначення кількісного складу місцевого суду та апарату місцевого суду;

5) значна навантаженість на місцевий суд та апарат місцевого суду, що впливає на строки здійснення судових проваджень;

6) низький рівень кадрового забезпечення органів судової влади;

7) недосконалість інформаційно-технічного забезпечення органів судової влади, що прогресує з розвитком суспільних відносин (електронне правосуддя);

8) низький рівень довіри до органів судової влади, що пов’язано з неналежною якістю надання адміністративних послу органами судочинства;

9) недостатнє нормативно-правове регулювання статусу органів суддівського самоврядування;

10) повільний розвиток наближення стандартів вітчизняної судової системи до європейських.

Низький рівень матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду впливає на підвищення корупції у сфері судочинства. Під час проведення експертного анкетування у Дніпропетровській області було визначено, що 86% респондентів уважають, що такий засіб, як збільшення суддівської винагороди, є ефективним чинником подолання корупції в судовій системі. На пропозицію визначити розмір такої винагороди опитувані вказали різні можливі розміри зарплати судді. Причому абсолютна більшість респондентів уважають, що суддя першої інстанції має отримувати не менш як $3000 (в еквіваленті) [115].

Як зазначив народний депутат В. Пинзеник, суддівська винагорода складатиме 15 тис. грн. на місяць - такий новий соціальний стандарт уведено в Україні з 1 січня 2017 року Законом «Про судоустрій і статус суддів». Закон установлює зарплату в місцевих судах у розмірі 30 мінімумів, в апеляційних - 50, у Верховному Суді - 75. Але це тільки оклад. А є ще надбавки до окладу. До 80% - за вислугу років, 15-20% - за науковий ступінь, 5 і 10% - за роботу з таємними документами. Ці три надбавки в максимальному розмірі сягають 110%. Є ще також регіональний коефіцієнт (до 25%). Тобто максимальна оплата суддів місцевих судів складатиме 126 тис., апеляційних - 210 тис. грн. [44].

Таким чином, ураховуючи прогресивний напрямок політики у сфері фінансового забезпечення суддів, 2017 року зарплата судів дійсно підвищиться, проте це не повною мірою знизить рівень корумпованості. Тому пропонуємо внести зміни до Проекту Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УШ «Про судоустрій і статус суддів», а саме ч. 3 ст. 135 «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 30 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду» змінити таким чином: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 50 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду» [158]. Зміна цієї норми не лише знизить рівень корумпованості суддів, а й наблизить вітчизняне законодавство до європейських стандартів.

Болючим питанням, що стосується здійснення суддями своїх обов’язків, є порушення ними строку розгляду справи.

Тим самим при розгляді місцевим судом цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, трудових суперечок судді мають неухильно дотримуватися процесуальних строків як вагомої цінності судочинства. У тих випадках, коли виникають обґрунтовані перепони в дослідженні чи витребуванні доказів, суддя має прийняти рішення, не чекаючи відповіді від експерта, а на основі наявних фактів і з певним ступенем припущення - через докази юридичної логіки. Неповне дослідження доказів чи інших чинників, які необхідні для винесення рішення, є меншим «злом» порівняно із затримкою справи в суді першої інстанції. У крайньому разі допустимо прийняття хибного рішення на основі і за відсутності можливості здійснити всебічне дослідження справи, а таке рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, а суддя має бути звільнений від дисциплінарної відповідальності [96].

Саме тому доцільно внести зміни й доповнення до Проекту Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме до п. 2 ст. 106, що має виглядати таким чином:

2) безпідставне невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, установленого законом, зволікання з виготовленням умотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень;

2-1) затягування суддею місцевого суду строку щодо розгляду заяви, скарги чи справи.

Ми вважаємо, що наступним видом «покращення» досліджуваної нами проблематики є встановлення вікового цензу для кандидатів на посади судді та встановлення строку стажу.

Слід наголосити, що сучасне суспільство настільки вільно в своєму виборі, що йому потрібні постійні обмеження, як би це не було парадоксально. Одним з основних і найбільш м’яких видів обмежень є віковий ценз. У нашій державі існує чимало професійних цензів, мета яких - не допустити до серйозних важелів управління суспільством і державою осіб, які з огляду на свій вік ще не мають достатньої кількості досвіду [28].

Таким чином, становлення вікового цензу для посади судді - це об’єктивно зумовлена необхідність для захисту громадських і державних інтересів.

Регулювання суспільної моралі та порядку також є завданням вікового цензу. Це робиться в інтересах суспільства, хоча хтось може припустити, що ценз помітно звужує спектр прав людей. На сьогодні практично весь світ живе в умовах демократії, і деякі країни навіть намагаються диктувати її всім іншим. Демократія, крім політичних нюансів, передбачає такий рівень розвитку цивілізації, коли людина сама усвідомлює, які вчинки шкідливі для суспільства або держави, які дії можуть спричинити шкоду, від чого краще утриматися, а що зробити просто необхідно [28].

В утопічному розумінні в такій державі можливість державного контролю й управління зводиться нанівець. Вона лише організовує, допомагає, виступає на міжнародній арені. Віковий ценз - це той вид обмежень, який не прийнятний для цивілізованого суспільства, адже кожен і сам розуміє, кому і що можна пропонувати, хто і що може здійснювати. Однак на сьогодні в більшості людей, на жаль, такий важливий регулятор відсутній, так що його заміщення державним є необхідним [28].

Саме тому ми вважаємо, що потрібно встановити віковий ценз для кандидатів на посади судді від 35 років, а стаж їх роботи має бути не менше 10 років. При цьому суттєво зазначити, що до стажу має зараховуватися робота на посаді помічника судді, в апараті суду, слідчим чи адвокатом. Цей перелік є вичерпним, оскільки інші спеціальності (посади), такі як нотаріус, юридичний радник тощо, на наш погляд, не здатні за своїм рівнем підготовки та психічним навантаженням бути сумісними з посадою судді та його функціональними обов’язками.

Термін у 10 років обраний нами з розрахунку того, що, здійснюючи деякі види діяльності, відбувається професійна деградація (наприклад, серед працівників правоохоронних органів) після 10 років роботи, а якщо стаж менший за 10 років, вони не мають ще достатніх навичок, умінь і досвіду для виконання обов’язків судді.

Наступною нашою пропозицією є централізація судів з одночасною спеціалізацією в них справ.

Системі судів загальної юрисдикції України властиві такі особливості, як моноцентризм, ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Ці якості судової системи, на нашу думку, необхідно класифікувати як похідні від конституційного принципу територіальності побудови системи судів загальної юрисдикції. Для більш ґрунтовного дослідження поняття моноцентризму слід зазначити, що на відміну від біцентризму, який існував понад десять років, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (арбітражних) - рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, тепер Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, до якої входять і вищі спеціалізовані суди зі своїми підсистемами [57, с. 29].

Хоча серед судів загальної юрисдикції Верховний Суд України є найвищим судовим органом, усі суди самостійні у прийнятті судових рішень. Це виявляється в тому, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Частиною третьою цією статті заборонено втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб. Тобто конституційна засада поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, зокрема судової, знайшла своє закріплення в нормах закону [57, с. 30]. Тобто таке явище вже є вимогою часу та є об’єктивно ним зумовлено.

Слід зазначити, що Рада суддів спільно з Державною судовою адміністрацією прагне впорядкувати визначення кількості законників у всіх установах вітчизняної Феміди. «Сьогодні суди почали масово звертатися щодо необхідності зменшити чи збільшити кількість суддів. А в нас немає жодного нормативного документа, як це робити. В одному випадку ми робимо так, в іншому - зовсім інакше», - бідкалася голова Ради суддів України В. Сімоненко [174].

Так, Рада суддів України підтримала подання ДСА щодо скорочення 54 вакансій (14 - в адміністративних судах, 19 - у господарських, 21 - у загальних). 11 вільних посад одразу ж віддали до 4 перенавантажених справами інституцій. Існує думка, що в подальшому до судів, де зменшився штат, надходитиме велика кількість справ, а розглядати їх буде нікому. Очільник ДСА З. Холоднюк заспокоїв: «Відповідно до наказу голови ДСАУ затверджена гранична чисельність суддів у цілому в системі. Гранична чисельність не змінюється. Тільки штатна в конкретному суді. Не буде жодних проблем, аби збільшити кількість суддів, якщо статистичні показники зміняться через зростання кількості справ» [174].

Ми вважаємо, для того щоб місцеві суди успішно функціонували, мінімальна кількість у ньому суддів має складати не менше 21. Тільки тоді є можливість на мінімальному рівні забезпечити кримінальне судочинство, щоб судді при прийнятті запобіжних засобів на попередньому слідстві та розгляді справ не порушували чинні норми Кримінально-процесуального Кодексу України. Причому оптимальна кількість суддів має бути 41, оскільки тільки тоді є можливість забезпечити кримінальне судочинство.

Таким чином, ми пропонуємо здійснити спеціалізацію як кримінальних, так і цивільних справ, тобто мають функціонувати міжрегіональні суди, які мають об’єднувати від 1 до 7 районів. Не менш важливою, на нашу думку, є потреба продовження заходів щодо запровадження електронного суду.

Зрозуміло, що життя не стоїть на місці, і в епоху інформаційних технологій усе більше послуг для громадян переходить в електронний режим. Судова система також не бажає відставати від технічного прогресу і прагне зробити спілкування громадян із судами більш зручним і комфортним. А тому сьогодні ми є свідками народження і запровадження проекту «Електронний суд», завдяки якому учасники судових процесів мають змогу значно заощадити такі важливі ресурси, як час і гроші [201].

Упровадження «Електронного суду» передбачає кілька етапів, зокрема: 1 етап - вибіркова категорія цивільних справ (за об’ємом документів і категорією справ); 2 етап - збільшення категорій цивільних справ за кількістю та складністю; 3 етап - упровадження електронного суду щодо інших категорій справ без винятку. При цьому пілотні суди на власний розсуд визначають етапи впровадження та види судочинства [157].

На етапі розпочатої роботи Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги за допомогою електронного документообігу як експерименту адвокати мають можливість отримувати та відправляти процесуальні документи в електронному вигляді паралельно з документами в паперовому вигляді [157].

На нашу думку, слід прискорити цей процес і дати можливість отримувати та відправляти процесуальні документи в електронному вигляді не тільки адвокатам, а й усім без винятку, оскільки наразі є можливість отримувати процесуальні документи в електронному вигляді паралельно з документами в паперовому вигляді (але не надсилати).

Окрім того слід посилити взаємодію між головою суду та керівником апарату суду з іншими працівниками суду.

Основною місією судів є здійснення правосуддя для забезпечення захисту передбачених законом прав і інтересів [71] громадян. Запорукою реалізації цієї місії є належна організація роботи всіх підрозділів суду та його апарату. Керівник апарату несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів і судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу. Голова представляє суд як орган державної влади, контролює ефективність діяльності апарату суду, забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду [131].

За головою суду залишається загальне управління й адміністрування судом. Але керівники апаратів виконують функції судових адміністраторів, займаючись кадровими питаннями, статистичними звітами, управлінням персоналу, менеджментом, господарською діяльністю, володіючи навиками з інформаційних технологій та публічної діяльності. Усі ці функції не властиві судді, який не може їх виконувати на належному рівні [131]. Посилення взаємодії між головою суду та керівником апарату суду з іншими працівниками суду, на нашу думку, полягає в можливості делегування деяких повноважень перших до других.

Делегування - це можливість збільшити кількість завдань керівника, які будуть виконуватися підлеглими з такою ж якістю і в потрібні терміни [71].

Для здійснення успішного делегування доручень і відповідальності менеджер має не вважати себе незамінним і підбирати собі надійних і кваліфікованих працівників; розвивати свої власні знання й уміння, одночасно турбуватися про розвиток компетентності співробітників, навчати їх брати на себе виконання більш складних питань і відповідальність, правильно вибирати час надання доручень, визначати методи виконання. Не зважати на час і засоби навчання персоналу виконання доручень, які не входять у коло їх прямих обов’язків. Знайомити виконавця з правилами контролю та оцінювання виконання завдання. При поставленні завдання підлеглому довіряти йому й надавати визначену свободу дій і право на ініціативу. Оцінювати результати виконаної роботи. Заохочувати успішне виконання доручення, передбачати право на помилку, послідовне покращення результатів. При наданні й виконанні доручень підлеглим використовувати такі форми особистої участі в цьому процесі: дотримуватися виконання визначених умов; за необхідності допомагати виконавцю; постійно спостерігати за ходом виконання завдання, аналізувати одержані результати з метою можливого коригування дій; контролювати виконання робіт за встановленим графіком [71].

Таким чином, при використанні методу делегування та при правильному його використанні є можливість спростити деякі організаційні повноваження голови суду та керівника апарату суду через виконання їх іншими працівниками.

Наступним питанням, яке, на наш погляд, потребує уваги, є роль органів суддівського самоврядування. Її потрібно підвищити на нижчому рівні, оскільки це не врегульовано проектом Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [158].

Суддівське самоврядування - це визначний правовий феномен, що є однією з важливих гарантій забезпечення принципу незалежності та самостійності суддів, незалежності судів, ефективності добору професійного корпусу суддів та ефективної реалізації їх професійних прав у порядку, встановленому чинним законодавством України та міжнародними правовими актами [152, с. 23].

С. Леськів вважає, що суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій самостійності судів, незалежності суддів і забезпечення професійних прав суддів та їхніх інтересів, у зв’язку з чим цей інститут потребує детального дослідження та реформування самого поняття «суддівське самоврядування», виокремлення чітких функцій та удосконалення його повноважень з метою ефективного функціонування судової системи та реалізації професійних прав суддів [152, с. 50-51].

У проекті зазначається, що збори суддів - це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань [158]. Проте їхній статус не розкривається з позиції ст. 128 цього Проекту та потребує доповнення правами, обов’язками та відповідальністю.

Наразі немає такої конференції суддів, якою було зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорювали питання, що стосувалися діяльності суддів та приймали відповідні рішення з обговорюваних питань. Питання, які підлягали обговорюванню, стосувалися фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів. Також конференція суддів заслуховувала інформацію представників і Г олови Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), звіти ради суддів; формувала відповідні ради суддів; затверджувала положення про раду суддів; розробляла пропозиції для внесення на розгляд З’їзду суддів України; зверталася з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; обирала делегатів на з’їзд суддів України; ініціювала проведення позачергового з’їзду суддів України в порядку, установленому цим Законом; обговорювала інші питання, віднесені до повноважень органів суддівського самоврядування відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 26.10.2014 р. Рішення, прийняті конференціями суддів, були обов’язковими для рад суддів і суддів відповідних судів [152, с. 56].

Що стосується конференції суддів, то аналіз чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» засвідчив, що критика ч. 4 ст. 122 цього Закону, яка також була висловлена Венеціанською комісією, стосовно порядку добору делегатів на конференцію суддів, ураховуючи «досвід роботи на посаді судді та їх авторитет» [155], у зв’язку з недемократичністю та можливістю витіснення молодих суддів, була врахована законодавцем у досить специфічний спосіб. Це положення було виключено на підставі ЗУ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» [56]. Таким чином, критерії добору на конференції суддів на той момент стали відсутніми, а згодом такий орган суддівського самоврядування, як конференції суддів, було ліквідовано взагалі. Це викликає чимало запитань щодо ефективності та обґрунтованості змін законодавцем [152, с. 56].

Потрібно також звернути увагу на питання підвищення кваліфікації суддів місцевих судів.

Високий професіоналізм суддів є запорукою якісного функціонування судової системи. Аналіз практики підвищення кваліфікації та навчання суддів дає підстави стверджувати, що в системі судів умовно існують такі форми підвищення кваліфікації: 1) самостійне навчання; 2) постійно діючі семінари та науково-практичні конференції; 3) стажування; 4) навчання та підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України [30].

Проблема полягає в тому, що суддівське навантаження не дає в більшості випадків суддям самостійно навчатися чи брати участь у постійно діючих семінарах і науково-практичних конференціях.

Закон «Про судоустрій і статус суддів» установлює правове підґрунтя для професійного навчання і зростання, закріплюючи право судді вдосконалювати свій професійний рівень і проходити з цією метою відповідну підготовку, а також обов’язок судді з визначеною періодичністю проходити 2-тижневу підготовку в НШСУ [30].

Однією з вагомих проблем у сфері забезпечення місцевих судів є матеріальне забезпечення. В умовах економічної кризи така проблема подвоюється. Природнім є те, що коштів для повного матеріального забезпечення місцевих судів не буде вистачати. Треба економити. Проте проблема полягає не тільки в кількості коштів, але й в організаційних засадах їх освоєння. В умовах сьогодення всі матеріально-технічні потреби місцевих суддів забезпечують ДСА, посадові особи, які через конкурс надають місцевим судам матеріальні засоби та наймають суб’єктів господарювання для здійснення ремонту приміщень судів, установлення і монтажу різного обладнання тощо. Однак територіальні управління ДСА містяться в обласних центрах, а суди розміщені по всій області на значній відстані. Якщо ж до цього додати тривалі строки проходження конкурсу на освоєння бюджетних коштів, то наявний параліч матеріального забезпечення місцевих судів. Щоб

виправити це, на наш погляд, до кожного місцевого суду має бути відряджений представник ДСА, який здійснює поточне матеріально-технічне забезпечення місцевих судів і взаємодію з територіальним управлінням ДСА при плануванні на реалізації забезпечувальних заходів матеріально-технічного характеру.

Проте, в цей термін має входити не тільки навчання та підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України, а й участь у постійно діючих семінарах і науково-практичних конференціях.

Вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки щодо вдосконалення законодавства у сфері забезпечення діяльності місцевих судів:

- зміни до чинного законодавства можуть мати багато позначень через терміни, проте основна і спільна їх мета - привести його до об’єктивно зумовленого, необхідного вигляду;

- у сфері забезпечення діяльності місцевих судів можна інтерпретувати такі негативні чинники: неналежний рівень фінансування органів судової влади, органів суддівського самоврядування та публічних адміністрації, пов’язаних зі здійсненням судочинства, що включає в себе низький рівень матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду, який впливає на підвищення корупції у сфері судочинства; недосконалість законодавства, що встановлює професійні вимоги до посади судді; залежність судів від органів виконавчої та законодавчої влади, що призводить до порушення принципу незалежності суддів; недопрацьованість засад визначення кількісного складу місцевого суду та апарату місцевого суду; низький рівень кадрового забезпечення органів судової влади;

- однією з вагомих проблем у сфері забезпечення місцевих судів є матеріальне забезпечення. В умовах економічної кризи така проблема подвоюється. Природнім є те, що коштів для повного матеріального забезпечення місцевих судів не буде вистачати. В умовах сьогодення всі матеріально-технічні потреби місцевих суддів забезпечують ДСА, посадові особи, які через конкурс надають місцевим судам матеріальні засоби та наймають суб’єктів господарювання для здійснення ремонту приміщень судів, установлення й монтажу різноманітного обладнання тощо;

- територіальні управління ДСА містяться в обласних центрах, а суди розміщені по всій області на значній відстані. Якщо ж до цього додати тривалі строки проходження конкурсу на освоєння бюджетних коштів, то наявний параліч матеріального забезпечення місцевих судів. Щоб виправити це, на наш погляд, до кожного місцевого суду має бути відряджений представник ДСА, який здійснює поточне матеріально-технічне забезпечення місцевих судів і взаємодію з територіальним управлінням ДСА при плануванні на реалізації забезпечувальних заходів матеріально-технічного характеру;

- внести зміни до проекту Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УШ «Про судоустрій і статус суддів», а саме ч. 3 ст. 135 «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду» змінити таким чином: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 50 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду». Зміна цієї норми не лише знизить рівень корумпованості суддів, а й наблизить вітчизняне законодавство до європейських стандартів;

- внести зміни й доповнення до Проекту Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УШ «Про судоустрій та статус суддів», а саме до п. 2 ст. 106 з метою унеможливлення суддями місцевого суду затягування розгляду справи;

- установити віковий ценз для кандидатів на посади судді та встановити строки стажу. Відповідно для кандидатів на посади судді - від 35 років, а стаж їх роботи має бути не менший за 10 років. До стажу має зараховуватися робота на посаді помічника судді, в апараті суду, слідчим чи адвокатом;

- упровадити функціонування централізації судів з одночасною спеціалізацією в них справ;

- зробити спеціалізацію як кримінальних, так і цивільних справ, тобто мають функціонувати міжрегіональні суди, які мають об’єднувати від 1 до 7 районів;

- мінімальна кількість суддів у місцевому суді має складати не менше 21, а оптимальна кількість - 41;

- продовжити виконання заходів щодо запровадження електронного суду через надання можливості отримувати та відправляти процесуальні документи в електронному вигляді не тільки адвокатам, а й усім іншим;

- посилити взаємодію між головою суду та керівником апарату суду з іншими працівниками суду за допомогою методу делегування;

- доповнити ст. 128 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правами, обов’язками та відповідальністю нижчого органу суддівського самоврядування;

- дозволити суддям місцевих судів у термін для навчання та підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України брати участь у постійно діючих семінарах і науково-практичних конференціях на рівні підвищення кваліфікації.

Отже, удосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення місцевих судів зумовлене якістю та ефективністю здійснення правосуддя, яке в будь-якому разі має базуватися на наданні особі права на справедливий суд. У ході здійснення нашого наукового дослідження виявлено законодавчі прогалини в цій сфері, які призводять як мінімум до порушення права особи на справедливий суд і зумовлюють низку інших проблем, потребуючи якнайшвидшого вирішення.