<<
>>

1.2. Цілі діяльності органів кримінальної юстиції в Україні

Як справедливо зазначено у Концепції реформування кримінальної юстиції України, існуюча система кримінальної юстиції не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, що склалися в Україні, і не забезпечує належного стану правопорядку, ефективного захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань на соціальні цінності, права і законні інтереси [19].

З’ясування мети діяльності органів кримінальної юстиції пов’язується із потребою визначення її пріоритетів. Адже ні найсучасніша, необхідна і достатня інформація, ні найсучасніші методи прийняття рішень, ні автоматизовані системи управління не можуть запобігти даремній витраті ресурсів, якщо управління ведеться заради досягнення помилково поставленої або недостатньо обґрунтованої цілі [20, с. 38]. Для комплексного аналізу проблем визначення основного призначення органів кримінальної юстиції розглянемо наукові доробки у сфері цілепокладання як правоохоронних органів, так і органів, які входять до системи кримінальної юстиції.

Погоджуємось, в умовах сьогодення потрібно усвідомити, що найвищою цінністю сучасного цивілізованого суспільства є людина, її права та свободи. Це обумовлює об’єктивну необхідність внесення суттєвих уточнень у політику системних перетворень. Йдеться про посилення соціальної спрямованості курсу ринкових реформ, перетворення соціального чинника у важливий інструмент прискорення економічного зростання, підвищення дієвості влади, досягнення у суспільстві взаєморозуміння та злагоди [21, с. 6]. Основою формування правоохоронних функцій є необхідність задоволення охоронних правових потреб, які, в свою чергу, породжуються загальносоціальними потребами. Охоронні правові потреби - це потреби в охороні, по-перше, організованих правом суспільних відносин, по-друге, недопущення виникнення явищ, що завдають шкоди правовій системі і суспільству в цілому. Охоронна правова потреба - як невідповідність між тим, що існує у правовій сфері, і тим, що повинно існувати, вимагає здійснення дій для усунення цієї невідповідності.

Необхідність цих дій зумовлює виникнення правоохоронних функцій держави, у процесі здійснення яких і задовольняються ці правові потреби. Вони є в цілому об’єктивними явищами. Державна влада може брати участь у формуванні правових потреб, сприяючи розвитку тих із них, які корисні державній владі, або ліквідуючи та нейтралізуючи ті потреби, що не задовольняють її інтереси. Але можливості державного впливу на правові потреби обмежені, тому що характер і зміст правових потреб зумовлюється перш за все об’єктивними внутрішніми і зовнішніми факторами існування держави, її історичними й сучасними особливостями [22, с. 108].

Таким чином, правоохоронні органи мають чітко визначене соціальне спрямування, яке вимагає від них застосування адекватних заходів, при цьому суворо дотримуючись засад законності та верховенства права. У контексті вказаного слід зазначити, що органи кримінальної юстиції мають призначення, прямо пов’язане із соціальною сферою, адже їхня діяльність спрямовується на установлення справедливості. Проаналізуємо більш детально питання цілепокладання. Органи кримінальної юстиції насамперед функціонують у специфічній сфері запобігання злочинності, а також вжиття заходів, спрямованих на розслідування вчинених злочинів і притягнення винних осіб до відповідальності, тому й мета їхньої діяльності прямо пов’язана із зазначеною сферою.

Зауважимо, що надто спірною видається думка вчених, які ототожнюють систему органів кримінальної юстиції із органами, що здійснюють боротьбу зі злочинністю [23, с. 17]. З цього приводу слід вказати на такі обставини: по-перше, сучасні наукові розробки не висвітлюють питання щодо правильності використання таких понять, як «запобігання», «протидія», «боротьба». Відповідно, встановлення пріоритетності для одного з них без належного обґрунтування в умовах сьогодення потребує обережності; по-друге, сама ціль боротьби зі злочинністю є застарілою і не відповідає викликам сучасності.

Питання про цілі соціальної діяльності є основним при дослідженні будь-якої системи, тому що вони не тільки визначають функції, але й від правильного їх вибору залежить ефективність діяльності всієї системи, незалежно від того, чи випливає мета із самої природи даної системи (соціальні та біологічні системи) або вона їй поставлена ззовні (організаційні та технічні системи).

Безпосередньою найближчою метою діяльності системи органів кримінальної юстиції В. М. Кудрявцев називає законодавче визначення завдань кримінального судочинства - швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону [24, с. 1213].

І. Б. Михайловська, визначаючи мету системи органів кримінальної юстиції, виходить із того, що ієрархія систем породжує ієрархію цілей, і робить висновок про ієрархічний рівень цілей. Перший рівень - вища мета всієї системи суспільства; він забезпечує зміцнення суспільних відносин. Однією з цілей другого рівня автор розглядає зміцнення законності. Ця мета може бути розподілена на ряд складових: створення юридичних гарантій, передбачених законом прав фізичних і юридичних осіб, охорона правопорядку шляхом застосування правових санкцій до правопорушників. Система органів кримінальної юстиції - одна із систем, що забезпечують досягнення зазначеної мети, і тому загалом безпосередня мета системи органів кримінальної юстиції може бути сформульована як охорона суспільства від злочинів. Мета, що стоїть перед системою органів кримінальної юстиції, на думку вченого, може бути розкрита через наступні складові: виявлення вчинених злочинів, установлення винних, застосування до них кримінального покарання, забезпечення передбачених законом умов для їх виправлення і перевиховання [25, с. 30], [26, с. 25]. С. Є. Віцин цілі системи органів кримінальної юстиції відносить до завдань кримінальної політики (як частини соціальної і правової політики держави). Разом із тим він зазначає, що, хоча цілі системи органів кримінальної юстиції і складових її елементів пов’язані із цілями права і засновані на них, проте уточнення, формалізація і кваліфікація цілей системи органів кримінальної юстиції припускають вихід за межі правових норм. Загалом автор називає такі цілі: попередження (у межах компетенції і можливостей системи) злочинів та інших правопорушень громадського порядку; виявлення всіх фактів вчиненого правопорушення і застосування заходів впливу до правопорушників, їх виправлення і перевиховання з метою запобігання правопорушенням [27, с.

92-95], [26, с. 25].

Отже, з урахуванням всього розмаїття суб’єктів протидії злочинності можна зробити висновок, що початковим моментом при визначенні орієнтирів діяльності правоохоронних органів як спеціальних суб’єктів протидії злочинності є саме боротьба зі злочинністю, тобто здійснення спеціально уповноваженими державними органами (органами кримінальної юстиції [28, с. 450-453]) передбачених законом заходів з недопущення розвитку злочинного наміру на попередніх стадіях вчинення злочину, виявлення ознак скоєних злочинів, встановлення винних осіб, притягнення їх до відповідальності, відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів людей і відшкодування збитків від злочинних дій [29, с. 24].

Розглянувши цілі, поставлені перед системою органів кримінальної юстиції, необхідно визначити й цілі підсистем, що входять до її складу. З урахуванням функціонального характеру системи органів кримінальної юстиції даний процес повинен здійснюватися вибірково, шляхом підбору необхідних засобів для виконання загальних цілей, що поставлені перед системою. Вони й будуть цілями підсистем, системоутворюючим фактором для них. Основні цілі політичного, економічного і соціального розвитку суспільства стають головними цілями правової системи, хоча вони і не носять правового характеру. Вони визначаються вже відповідною політикою, що її покладено в основу галузей права. П. Л. Фріс справедливо зазначає: «Залишення політики у сфері профілактики злочинів за межами політики у сфері боротьби зі злочинністю відбувається тому, що профілактика злочинів і дотепер не сформувалася в особливу комплексну галузь права, а кримінологічна політика (можна сказати - профілактична) не має єдиної основи. Парадокс, проте, полягає в тому, що профілактика є головним напрямом боротьби зі злочинністю, що визнається практично всіма дослідниками» [30, с. 9-10]. Кожна галузь права, будучи спрямованою на досягнення основних цілей держави, має свою систему цілей. Вони є предметом правової політики, що охоплює як правотворчу, так і правозастосовну діяльність, визначає загальну стратегічну лінію щодо змісту і застосування права [31, с.

117].

У формуванні конкретних цілей системи органів кримінальної юстиції (у функціональному аспекті) вирішальну роль відведено державній правоохоронній політиці й стратегії. Таким чином, цілями системи органів кримінальної юстиції у функціонально-правовому аспекті є:

- охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також правопорядку (ст. 1 КК України) [32];

- швидке, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України) [33]. Так, зокрема, за офіційною статистикою Управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статистичної інформації Генеральної прокуратури України, за три місяці 2015 року в Україні в органах прокуратури перебувало 16 385 кримінальних проваджень, що в 2,6 раза більше, ніж за аналогічний період 2014 року. За цей же період направлено до суду з обвинувальним актом 1 303 провадження, що в 4 рази більше, ніж за аналогічний період 2014 року [34];

- забезпечення виконання кримінального покарання з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ст. 1 КВК України) [35]. За офіційною інформацією Державної пенітенціарної служби України, станом на 1 квітня 2015 року в установах та слідчих ізоляторах трималось 71 811 осіб.

При цьому необхідно констатувати значне зменшення кількості осіб, які реально потрапили до місць позбавлення волі після запровадження положень КПК України, а порівняно із статистикою за 2003 рік це означає зменшення втричі;

- сприяння зміцненню законності, запобіганню і викорінюванню злочинів, вихованню громадян у дусі неухильного виконання законів і дотримання правил співіснування [26, с. 25].

Говорячи про цілі системи органів кримінальної юстиції у функціонально-правовому аспекті, необхідно враховувати, що основні цілі тієї або іншої галузі законодавства можуть бути досягнуті за умови попереднього досягнення цілей конкретних правових інститутів, а цілі останніх - на основі досягнення конкретних окремих цілей правових норм та їх груп [26, с. 25].

У деталізованому виді цілі системи органів кримінальної юстиції можуть бути визначені та систематизовані таким чином:

1. Запобігання кримінальним правопорушенням:

а) виявлення осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень, і вплив на них;

б) виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень;

в) вплив на осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та відбувають покарання;

г) вжиття комплексу заходів стосовно осіб, які раніше вчиняли кримінальні правопорушення, і недопущення рецидиву з їх боку.

2. Встановлення істини в ході кримінального провадження:

а) швидке і повне виявлення кримінальних правопорушень і осіб, що їх вчинили;

б) швидке і повне розслідування кримінальних правопорушень;

в) всебічне та неупереджене встановлення всіх обставин в процесі досудового розслідування;

г) достовірне встановлення обставин під час судового розгляду і визначення оптимальних заходів впливу на осіб, що вчинили кримінальні правопорушення.

3. Виправлення та ресоціалізація засуджених осіб:

а) вжиття оптимальних заходів впливу на осіб, які вчинили злочини;

б) ресоціалізація засуджених [26, с. 25].

Отже, слід погодитись з О. М. Литваком у тому, що основною метою реформування системи кримінальної юстиції є підвищення рівня суспільної довіри до діяльності правоохоронних органів, а основним показником ефективної діяльності - забезпечення недоторканності та безпеки людини, її життя, здоров’я, честі й гідності [36, с. 96].

В. П. Хомколов робить наступні висновки щодо визначення цілей:

- загальні цілі, що стоять перед системою кримінальної юстиції, забезпечуються засобами, які, у свою чергу, є цілями підсистем, її складових;

- цілі підсистем повинні бути підпорядковані загальній меті системи. Разом із тим не можна правильно визначити мету системи кримінальної юстиції без урахування цілей уже сформованих і реально існуючих

підсистем;

- цілі підсистеми повинні змінюватися одночасно зі зміною або коригуванням загальної мети системи;

- при визначенні цілей системи кримінальної юстиції варто враховувати можливості існуючих підсистем, тобто досліджувати необхідний для досягнення цих цілей комплекс заходів, і залежно від цього створювати нові, реорганізовувати старі структури, змінити функції тощо;

- цілі системи кримінальної юстиції поділяються на універсальні та спеціальні. Перші можуть бути досягнуті всіма підсистемами, а спеціальні - тільки підсистемами, функціонально пристосованими до їх реалізації [26, с. 23].

Слід зауважити, що зазначені цілі не повною мірою кореспондують меті та завданням спеціалізованої державної Концепції. Метою останньої є підвищення її ефективності для забезпечення прав і свобод людини [19]. Вкотре спостерігається надання пріоритету забезпеченню прав і свобод людини у діяльності органів кримінальної юстиції, при цьому жодної згадки про аспекти запобігання злочинності немає.

Завданням Концепції є створення науково обґрунтованої методологічної основи, визначення змісту та напрямів реформування системи кримінальної юстиції, а саме:

- гуманізація кримінального законодавства;

- удосконалення кримінальних процесуальних норм і суміжного законодавства, в тому числі з урахуванням світового досвіду;

- перебудова організаційно-функціональної структури кримінальної юстиції відповідно до норм реформованого законодавства;

- реформування процедури досудового розслідування;

- реорганізація системи органів досудового розслідування, функціональне відмежування їхньої діяльності від діяльності розвідувальних і контррозвідувальних органів;

- забезпечення ефективності кримінального судочинства;

- посилення захисту прав та інтересів потерпілих, гарантоване відшкодування завданої злочином шкоди;

- створення умов для гуманізації сфери виконання кримінальних покарань;

- розвиток інституту пробації та поширення застосування відновних процедур і примирення [19].

Ми не погоджуємось із позицією С. Г. Міщенка у тому, що зміст кримінальної юстиції становить організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб’єктів), що регламентується кримінальним та кримінально-процесуальним

законодавством і спрямована на реалізацію публічної державної функції - протидії злочинності. За своїм характером зазначена діяльність є сукупністю зусиль, спрямованих на протидію злочинності за двома напрямами: а) правове реагування на вчинені злочини; б) запобігання новим злочинам. А також із приводу того, що деякі інші засоби протидії злочинності, які використовуються правоохоронними органами, наприклад, оперативно- розшукова діяльність, координація правоохоронних зусиль, судово-експертна діяльність, виконання покарань тощо, виходять за межі власне кримінальної юстиції, але тісно з нею пов’язані [37, с. 7]. У цілому зазначений підхід автора свідчить про однобоке розуміння такого складного та системного поняття, як «кримінальна юстиція». Він фактично обмежується сферою запобігання злочинності, хоча насправді цілі, поставлені перед системою органів кримінальної юстиції, набагато серйозніші та масштабніші. З-поміж іншого слід зазначити, що функції, які, на думку С. Г. Міщенка не властиві кримінальній юстиції, насправді є необхідними умовами для досягнення їхньої мети і характеризують системність.

Отже, відповідно до положень концептуальних документів, а також аналізу законодавства, що регулює правоохоронну сферу, можна визначити цілі кримінальної юстиції, які умовно можуть бути, на нашу думку, розподілені на два рівні.

1. Головна (пріоритетна) мета - забезпечення прав і свобод людини, а також справедливості у суспільстві. Цей рівень означає «ідеальну» мету, яка досягається шляхом системної, постійної, комплексної діяльності органів кримінальної юстиції з реалізації їхньої компетенції та функціонального спрямування.

Також потрібно зазначити, що справедливість - життєво важливий для збереження і розвитку суспільства ціннісно-етичний орієнтир, один з критеріїв оцінки всіх політичних і державно-правових явищ. Справедливість уявляється як служіння загальному благу в цілому і окремо взятому індивідууму зокрема, будучи приблизно рівним розподілом вигод і тягот, що виникають із взаємодії в рамках суспільства, безсторонністю, істинністю, правильністю, обґрунтованістю правового реагування на ту чи іншу діяльність, вирішення суперечок про право і конфліктів, що виникають при цьому, рівність перед законом і судом, рівноправність, відповідність злочину і покаранню, відповідність між цілями законодавця і обраними ним засобами досягнення. А отже, справедливим в рамках закону може бути визнано єдино можливе в конкретному випадку, найбільш оптимальне, розумне, гуманне рішення [38, с. 153].

2. Цілі другого рівня - це стратегічні напрями діяльності конкретних елементів системи кримінальної юстиції. До них, зокрема, відносяться:

забезпечення здійснення досудового розслідування;

забезпечення ефективного кримінального судочинства;

забезпечення виконання кримінальних покарань;

участь у формуванні спеціальної політики та законодавства з питань кримінальної юстиції.

Цілі другого рівня обумовлюють постановку конкретних завдань, які повинні реалізовувати конкретні правоохоронні органи, що входять до системи кримінальної юстиції.

Відтак, окремі вчені вже намагались систематизувати цілі другого рівня за суб’єктивною ознакою, проте варто зазначити, що їх умовна

класифікація швидше визначає завдання, ніж цілі. Отже, усі цілі системи органів кримінальної юстиції (за винятком цілі запобігання кримінальним правопорушенням, що має самостійне значення) являють собою певний логічний ланцюжок: виявлення вчинених кримінальних правопорушень, встановлення винних та інших обставин вчиненого, що сприяють досягненню істини; визначення особам, що вчинили кримінальні правопорушення, кримінального покарання; забезпечення виконання цього покарання шляхом застосування встановлених законом заходів для їх виправлення. Разом із тим ці цілі одночасно є засобами досягнення цілей системи органів кримінальної юстиції [26, с. 28].

У такому випадку бачимо структуризацію цілей, причому їхня структура тісно пов’язана зі структурою і функціями системи органів кримінальної юстиції.

Метою підсистеми оперативно-розшукових органів будуть запобігання, профілактика, виявлення кримінальних правопорушень і осіб, що їх вчинили; оперативно-розшукове забезпечення кримінального судочинства; здійснення розшуку осіб, що переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від кримінального покарання, безвісти зниклих громадян.

Встановлення істини на стадії досудового провадження, виявлення й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, є метою підсистеми досудового розслідування.

Метою органів, що виконують покарання, є забезпечення умов для виправлення осіб, щодо яких застосовані заходи кримінального покарання, а також їх подальшої ресоціалізації.

Метою діяльності прокуратури є нагляд за дотриманням законності всіма підсистемами, що входять у систему кримінальної юстиції, і вжиття відповідних заходів у разі її порушення [39, с. 29-63], [40, с. 59-73], [26, с. 18].

Багаторівневість цілей, які стоять перед органами кримінальної юстиції, свідчить про різноплановість діяльності цих органів і її важливість. Саме від

реалізації зазначених стратегічних цілей цих органів залежить спокій суспільства та якість роботи держави.

1л rj • • •• •••

.3. Загальна характеристика системи органів кримінальної юстиції України

Кримінальна юстиція України - це комплексна категорія, яка узагальнює підходи нормативного, функціонального та суб’єктного розуміння.

За роки незалежності України були неодноразові намагання реформувати систему органів кримінальної юстиції, розроблювалися відповідні концепції, проголошувались політичні гасла, приймались численні рішення щодо зміни нормативно-правового регулювання правоохоронної діяльності, реорганізовувались окремі органи кримінальної юстиції. Та всі ці розрізнені зміни у структурі органів кримінальної юстиції не мали системного характеру і часто відповідали політичним цілям. Вони були переважно спрямовані на задоволення відомчих інтересів і не забезпечували створення ефективної системи попередження правопорушень, виявлення злочинів, їх розслідування та покарання винних осіб [41].

Система кримінальної юстиції значною мірою детермінована. Разом із тим функції підсистем розмежовані в законодавчому порядку. Нормативні акти досить детально визначають коло діяльності оперативних підрозділів, які повинні здебільшого виконувати функцію виявлення кримінальних правопорушень та осіб, що їх вчинили. Така побудова системи кримінальної юстиції має позитивне значення, тому що існуюче положення підсистем дає змогу реалізовувати принцип змагальності, піддавати кількаразовій перевірці фактичні дані, за допомогою яких установлюють істину [26, с. 20].

Серед основних проблем функціонування прокуратури та кримінальної юстиції як суміжних правових інститутів у Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 20152020 роки названо:

- недостатню структурну незалежність прокуратури у поєднанні з безкарністю та низьким рівнем підзвітності, невідповідність функцій прокуратури європейським стандартам;

- відсутність стратегічного планування, належного бюджетного і фінансового управління, низькі комунікаційні можливості;

- недостатній рівень функціональної незалежності та доброчесності прокурорів, потреба в більш розвинених інструментах управління ефективністю, значно жорсткіших етичних вимогах і дисциплінарних правилах;

- малорозвинені інструменти внутрішнього та зовнішнього контролю в рамках боротьби з корупцією;

- перешкоди для структурної автономії слідчих органів;

- недостатній рівень формальних і практичних каналів комунікації (у тому числі мереж обміну даними) між виконавчими органами та прокуратурою, а також між органами державної влади та європейськими й міжнародними партнерами;

- відсутність належної ІТ-інфраструктури та можливостей

використання інформаційних систем і системи електронного правосуддя;

- недостатній рівень дотримання принципу змагальності в кримінальному провадженні, відсутність професійної відповідальності за порушення прав людини й ігнорування принципу змагальності;

- розбіжності між новими процесуальними повноваженнями та реальними інституційними функціями суб’єктів досудового та судового етапів слідства;

- непослідовне застосування процесуальних норм прокуратурою;

- відсутність індивідуалізованого, заснованого на доказах підходу до

попередження злочинів, реабілітації та ресоціалізації. Обмежене

застосування альтернативних видів покарання та відсутність позитивного досвіду застосування механізмів пробації [42]. Структура системи органів кримінальної юстиції, як і будь-якої іншої функціональної системи являє собою сукупність зв’язків між підсистемами і є її внутрішньою властивістю. В.М. Солнцев вважає, що «... структура є об’єкт мінус складові його елементи, або система мінус елементи системи» [43, с. 26]. Структура потрібна для того, щоб додати необхідне зчеплення всім підсистемам, забезпечити функціонування системи як цілого, тобто забезпечити цілісність системи. Ця властивість проявляється в тому, що системи утворюються не стільки за формальними, скільки за сутнісно-змістовними ознаками, що обумовлюється єдністю їх цілей і завдань, органічним зв’язком і взаємодією в процесі функціонування.

Система органів кримінальної юстиції (хоча вона і відноситься до формальних) має структуру, побудовану на основі сутнісно-змістовних ознак органів, що входять до неї. При цьому на першому плані стоїть єдність цілей, необхідність взаємодії при досягненні цих цілей. В. М. Кудрявцев, окреслюючи коло державних органів і організацій, які входять до системи органів кримінальної юстиції, справедливо говорить лише про ті практичні органи, про ті їх функції і на той лише момент або період, «коли й оскільки вони безпосередньо пов’язані зі здійсненням правосуддя у кримінальних справах: виявлення події і особи, що вчинила злочин, розслідування вчиненого, розгляд кримінальної справи в суді, виконання покарання, здійснення адміністративного нагляду за правопорушниками тощо» [24, с. 8].

Тому навряд чи можна погодитися з думкою С. Є. Віцина про те, що до системи органів кримінальної юстиції входять різні комісії, товариські суди тощо [27, с. 89]. Такі утворення залучаються в деяких випадках для виконання окремих дій на доручення органів, що входять у систему кримінальної юстиції. Ці органи правочинні вживати до осіб, що вчинили правопорушення, заходи адміністративного, а не кримінального впливу. Крім того, якщо визнати такий підхід до структури системи органів кримінальної юстиції правомірним, то до неї необхідно включати й численні органи та організації, фахівці яких залучаються при провадженні досудового слідства і судового розгляду кримінальних проваджень.

Для того, щоб провести ґрунтовний структурний аналіз системи органів кримінальної юстиції, треба: по-перше - виділити певну кількість необхідних та достатніх для існування, функціонування і розвитку системи зв’язків між її елементами; по-друге - виявити розбіжності субординаційних (різнорівневих) і координаційних (однорівневих) відносин між елементами системи [44, с. 21]. При виділенні зв’язків між елементами системи виокремлюють властивість структури, що відображає її якісний рівень і має назву «цілісність системи» [45, с. 281].

Не менш важливим при структурному аналізі вбачається виявлення і такої властивості структури, як стійкість, тобто кількісний аспект цього відношення, який виражається в тому, що система повинна бути, за можливості, більш міцною [26, с. 20].

Стосовно структури системи органів кримінальної юстиції дані положення системного аналізу потрібно інтерпретувати в такий спосіб: у суто методологічних цілях абстрагуватися від функцій підсистем як таких і розглядати їх як інструмент структурного аналізу. Даний підхід дає змогу виділити в системі відповідні елементи для виконання певних функцій. Необхідність і достатність зв’язків елементів визначається за допомогою виявлення необхідних і достатніх зв’язків між функціями цих підсистем. Так, функції державних установ, безпосередньо пов’язані зі здійсненням правосуддя, виявленням події і особи, що вчинила злочин, розслідуванням вчиненого, розглядом кримінального провадження в суді, виконанням покарання, визначають і структуру системи органів кримінальної юстиції: оперативно-розшукові органи, органи досудового розслідування і органи виконання кримінального покарання. Умовно за винятком судів, які хоча і реалізують частину функцій кримінальної юстиції, проте є незалежною гілкою влади, а отже, статусно, структурно і функціонально не можуть

належати до аналізованої системи, ці органи можна вважати

правоохоронними у вузькому розумінні поняття.

Загалом суб’єкти правоохоронної діяльності можуть бути розподілені за різними критеріями:

1. За територією дії:

— загальні - діяльність яких здійснюється на території всієї держави (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральний прокурор України, Всеукраїнський комітет захисту прав людини тощо);

— місцеві - діють в адміністративно-територіальних одиницях (Вінницький обласний комітет оборони прав людини - діяльність організації поширюється на територію міста Вінниці, Комітет «Правозахисник» - місто Миколаїв, Харківська крайова організація «Асоціація українських правників» - місто Харків та інші).

2. За характером компетенції:

— органи та організації загальної компетенції (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральний прокурор України, органи судової влади, Харківська правозахисна група та інші);

— органи та організації спеціальної компетенції (Управління державної охорони України, Служба правопорядку у Збройних Силах України, Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України (варто зауважити, що в законах, які визначають правовий статус вказаних органів, останні прямо визначені як правоохоронні органи (формування) спеціального призначення), Харківське обласне товариство захисту прав інвалідів, Дніпропетровське обласне громадське правозахисне об’єднання «Антимафія» та інші).

3. За формами здійснення діяльності:

— індивідуальні (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральний прокурор України);

— колегіальні (адвокатські колегії, фірми, контори тощо).

4. За наявністю або відсутністю повноважень щодо застосування державного примусу:

— суб’єкти правоохоронної діяльності, які наділені такими повноваженнями (міліція, Служба безпеки України, прокуратура та інші);

— суб’єкти правоохоронної діяльності, які таких повноважень не

мають (адвокатура, Асоціація юристів «Justo Titulo» (м. Харків),

Всеукраїнський благодійний фонд «Українська Правнича Фундація») [18, с. 117]. За винятком громадських інституцій, згадана класифікація може бути адаптована і до органів кримінальної юстиції.

Необхідно враховувати, що структура системи залежить насамперед від природи її компонентів, причому природа компонентів виражається в їхньому правовому характері. Це означає, що їх діяльність пов’язана із застосуванням норм права до конкретних осіб - учасників правовідносин. Кожен учасник правовідносин має відповідні суб’єктивні права (міру можливої поведінки, гарантованої законом) і юридичні обов’язки (міру належної поведінки суб’єкта правовідносин) [44, с. 68].

Розглянемо тепер склад системи органів кримінальної юстиції. Забезпечення гарантованих законом прав громадян здійснюється адвокатурою шляхом надання юридичної допомоги передусім різним суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності. Органи нотаріату покликані забезпечувати правові потреби населення та дотримання правових норм учасниками правовідносин. Це викликає необхідність у структуру системи, що розглядається, крім названих вище державних органів включити адвокатуру і нотаріат. Те ж саме стосується і органів Міністерства юстиції України, яке, наприклад, здійснює керівництво державною виконавчою службою, що виконує у примусовому порядку судові рішення. Цю точку зору, на нашу думку, не можна визнати правильною. Організаційно діяльність системи кримінальної юстиції забезпечують багато органів, у тому числі наукових установ. Але це не більше, ніж забезпечення діяльності, функціонування утворень, що входять до системи кримінальної юстиції, а не діяльність щодо досягнення цілей цієї системи. Головна відмінність цих організацій від органів, що входять до системи кримінальної юстиції, - відсутність функцій, необхідних безпосередньо для вирішення завдань, що поставлені перед системою.

Таким чином, можемо говорити про наявність органів та установ, що входять до системи кримінальної юстиції та діяльність яких прямо або опосередковано пов’язана із її функціонуванням. Перші - це елементи зазначеної системи, наділені відповідною компетенцією щодо здійснення заходів, пов’язаних із забезпеченням передбачених функцій та завдань. Другі - це, як правило, допоміжні інституції, на які покладено забезпечення діяльності основних елементів. Слід зазначити, що у колі другої групи виділяються інституції, які здійснюють взаємодію із органами та установами, які входять до системи кримінальної юстиції. У такому разі вони забезпечують не діяльність, а реалізацію функцій досліджуваної системи. Треті - це система державних органів, діяльність яких спрямована на формування політико-правових передумов існування досліджуваної системи.

До останньої групи належать державні інституції, які наділені законодавчою ініціативою, а також є активними учасниками формування державної політики у сфері кримінальної юстиції та правоохоронної діяльності. Це, зокрема, Президент України, Рада безпеки та оборони України, Верховна Рада України тощо. Їхня правоформуюча діяльність є, безумовно, важливою, але для нашого дослідження має другорядне значення. Зосередимось на основних елементах системи органів кримінальної юстиції.

Принагідно зазначимо, що для виявлення субординаційних і координаційних відносин у системі кримінальної юстиції варто виходити з того, що органи, які належать до неї, відносяться до виконавчо-розпорядчих (оперативно-розшукові органи, органи досудового розслідування, виконання покарань) та наглядово-контрольних структур (прокуратура). Повторимо, що суди як органи правосуддя нами не включені до системи кримінальної юстиції, хоча вони і виконують частину покладених на неї завдань (стосовно здійснення правосуддя).

Проте слід категорично не погодитись із думкою науковців про те, що до цієї системи не входять ані колегії адвокатів, ані інші подібні об’єднання, які не є правоохоронними органами у вузькому розумінні [26, с. 20]. Таке твердження не відповідає офіційній державній позиції, передбаченій у Концепції, яка стосується окресленого питання.

Органи, що входять до системи кримінальної юстиції, поділяються і за місцем в ієрархії структури державного апарату. Так, органи прокуратури являють собою систему, що включає Генеральну прокуратуру України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, військові прокуратури, спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Оперативно-розшукові апарати, органи досудового розслідування, органи та установи виконання покарань також входять до різних за рівнем повноважень структур. Однак при застосуванні системного підходу до вивчення кримінальної юстиції ця обставина не має принципового значення. Тому у роботі не розглянуто МВС, фіскальну службу або прокуратуру як окремі системи, що мають свою ієрархію, структуру тощо. Ці органи розглядаються як елементи (підсистеми) управління системи вищого порядку, де вони виступають як однорівневі.

Систему органів кримінальної юстиції А. В. Головач називає «правоохоронними» (органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державна прикордонна служба України, Державна кримінально-виконавча служба України, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України, податкова міліція та інші органи, що мають повноваження провадити дізнання, слідство, застосовувати адміністративні санкції) і зазначає, що створена вона як механізм переслідувань та репресій і не була трансформована в інститут захисту та відновлення порушених прав осіб [41].

Якщо звернутись до зарубіжного досвіду (зокрема, США), можемо побачити, що система кримінальної юстиції містить п’ять компонентів: правоохоронні органи, прокуратура, адвокати, суди і органи виконання покарань (корекції), кожен з яких відіграє ключову роль в процесі кримінального провадження.

Співробітники правоохоронних органів відповідають за стан злочинності в межах цього органу, вони повинні здійснювати розслідування злочинів, збирати, забезпечувати та захищати докази. Співробітники правоохоронних органів наділені повноваженнями здійснювати арешт злочинців, давати показання в ході судового процесу і за необхідності проводити подальше розслідування. Кримінальне переслідування здійснюють прокурори - юристи, що представляють інтереси держави або федерального уряду (а не потерпілих осіб) протягом судового процесу, від першого звернення до прийняття виправдувального або обвинувального рішення у справі. Прокурори повинні розглянути докази, подані правоохоронними органами, щоб вирішити, чи слід пред’явити обвинувачення або закрити справу. Прокурори представляють докази у суді, допитують свідків і вирішують (в будь-який момент після обвинувачення), чи слід вести переговори про укладення угоди з обвинуваченими у разі визнання ними провини. Вони мають досить широкі права щодо визначення міри відповідальності у справі. Потерпілі можуть звернутися в офіс прокурора, щоб з’ясувати, який прокурор відповідає за їхню справу, аби мати об’єктивну інформацію і можливість здійснювати захист через участь адвоката, а також отримати інші відомості про справу.

Адвокати здійснюють захист обвинуваченого від обвинувачень з боку держави. Їх може найняти обвинувачений або (для тих, хто не може дозволити собі адвоката) призначити суд. Фактично, на противагу прокурору, який представляє державу, адвокат представляє обвинувачену сторону.

Роль судів полягає в тому, щоб переконатися в дотриманні норм закону, і забезпечувати та контролювати судовий процес. Вони також вирішують, чи наявні підстави для звільнення злочинців від суду та покарання. Суд також приймає рішення щодо прийняття або відхилення угоди про визнання провини, а також контролює виконання вироку, призначеного злочинцям.

Система виконання покарань (корекції) діє таким чином. Офіцери виправної системи контролюють перебування засуджених осіб, коли вони знаходяться у в’язницях або поза ними, якщо застосоване умовно-дострокове звільнення. У деяких регіонах на співробітників виправних установ покладається обов’язок готувати попередній звіт про правопорушника, який містить певну довідкову інформацію з метою допомогти суддям при постановленні рішень. Головним призначенням діяльності співробітників виправних установ є забезпечення надійної безпеки об’єктів, у яких тримають злочинців. Вони відповідають за організацію розпорядку дня засуджених, а також повинні стежити за процесами, пов’язаними зі звільненням засуджених, а іноді і повідомляють потерпілим про зміни в статусі правопорушника [46].

Мабуть, запозичивши кращі зарубіжні традиції, в Концепції реформування кримінальної юстиції України до системи відповідних органів віднесено:

- органи та установи кримінальної юстиції, які розглядають кримінальні справи;

- інститут державних обвинувачів (прокуратура);

- органи, наділені повноваженнями проводити досудове

розслідування;

- органи та установи виконання кримінальних покарань;

- адвокатуру [19].

Слід вказати, що останнім часом в Україні з’явились нові правоохоронні органи, природа діяльності яких відносить їх до системи органів кримінальної юстиції. Це, зокрема, Національне антикорупційне бюро України, служба пробації тощо. Діяльність цих та інших нових органів буде проаналізовано в розділі 2 дисертації.

Якщо між підсистемами кримінальної юстиції, що належать до так званих елементів управління, відносини можуть бути як субординаційні, так і координаційні і вони визначаються законом, а також відомчими нормативними актами, то їх відносини із судами і прокуратурою ґрунтуються тільки на законі і мають консервативний характер.

Між органами правосуддя, прокуратури і підсистемами, що представляють органи управління, відносини переважно відрізняються субординаційним характером. Так, прокурорський нагляд поширюється на всі інші підсистеми. Його метою є забезпечення законності в діяльності оперативно-розшукових органів, органів розслідування, у прийнятті судових рішень, при виконанні покарання. Прокурорський нагляд є вищою формою контролю, він здійснюється від імені держави і носить загальнодержавний характер. Особливістю органів прокурорського нагляду в системі кримінальної юстиції є те, що, на відміну від головної своєї функції - нагляду за дотриманням законів у діяльності усіх без винятку суб’єктів, вони займаються і питаннями управління, які регламентовані кримінально- процесуальним та іншим законодавством [47], [48], [49], [50], [51].

Стосовно оперативно-розшукових органів і органів досудового розслідування прокурорський нагляд має низку владних повноважень, що й визначає відносини між ними. Зокрема, у ст. 25 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно- розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов’язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню, а видання прокурором розпоряджень поза межами його повноважень тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Також згадана стаття вказує на координаційні можливості прокурорів, які полягають, зокрема, у тому, що Генеральний прокурор України, керівники регіональних та місцевих прокуратур, їх перші заступники та

заступники відповідно до розподілу обов’язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, координують роботу

правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Координаційні повноваження прокурори здійснюють шляхом проведення спільних нарад, створення міжвідомчих робочих груп, а також вжиття узгоджених заходів, здійснення аналітичної діяльності. Порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності визначається положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора України, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України [52].

Таким чином, у цьому випадку бачимо інший тип відносин: з одного боку, вони схожі на співпрацю, а з іншого боку - вони залишаються субординаційними.

Отже, як зазначалось раніше, до структури системи кримінальної юстиції входять органи прокуратури, оперативно-розшукові органи, органи досудового розслідування, органи виконання покарань, адвокатура.

Зокрема, оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Міністерства внутрішніх справ України - кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами внутрішньої безпеки, судовою міліцією; Служби безпеки України - контррозвідкою, військовою контррозвідкою, службою захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів; Служби зовнішньої розвідки України - агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки; Державної прикордонної служби України - розвідувальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічними; управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона; органів доходів і зборів - оперативними підрозділами податкової міліції та підрозділами, які ведуть боротьбу з контрабандою; органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України; розвідувального органу Міністерства оборони України - оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки; Національного антикорупційного бюро України - детективів, оперативно-технічними, внутрішнього контролю. Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється [53]. З одного боку, оперативно- розшукові підрозділи наділені правом використовувати специфічні сили, засоби і негласні методи в боротьбі зі злочинністю. З іншого боку, відповідно до Кримінального процесуального закону оперативні підрозділи як органи дізнання наділені і окремими процесуальними функціями. Це дає їм можливість за допомогою оперативно-розшукових методів не тільки виявляти кримінальні правопорушення і осіб, що їх вчинили, але й процесуальним шляхом закріплювати, оформляти отримані фактичні дані як докази. Поєднання цих двох функцій сприяє підвищенню ефективності запобігання кримінальним правопорушенням.

Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є:

1) слідчі підрозділи:

а) органів внутрішніх справ;

б) органів безпеки;

в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

г) органів державного бюро розслідувань;

2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю

Національного антикорупційного бюро України (ст. 38 КПК України).

Внутрішня єдність цієї підсистеми забезпечує єдність цілей і єдиний порядок здійснення процесуальної діяльності, закріплений в законі (КПК України). Підсистема досудового розслідування є основною, що забезпечує функціонування судової системи. Необхідні суду матеріали зі своїми висновками і обґрунтуванням попереднього обвинувачення готує тільки слідчий. Ці матеріали викладаються у формі обвинувального акта. Проте слідчий самостійно не може вирішувати питання про винуватість особи у вчиненні злочину і, припинивши кримінальне переслідування, припинити провадження з нереабілітуючих підстав [54].

За основу визначення оптимальної організаційної структури системи установ виконання покарань необхідно взяти: забезпечення організаційної єдності та керованості системи; зміцнення керівної функції з метою підвищення ефективності управління, особливо оперативного, раціональної відмови від дублювання в роботі, зменшення на цій основі витрат на утримання управлінського апарату і посилення служб та підрозділів практичної спрямованості; забезпечення оптимального співвідношення функцій штабних, лінійно-галузевих і функціональних підрозділів у структурах управління; збереження на рівні Державної пенітенціарної служби України, управлінь ДПтС України в областях, місті Києві та Київській області функцій координації, методичного керівництва, інформаційно-аналітичного обслуговування, контролю та інспектування, безпосереднього планування й організації проведення заходів державного та міжрегіонального рівня в сфері кримінально-виконавчої діяльності; делегування частини управлінських функцій від Державної пенітенціарної служби до територіальних установ виконання покарань [55, с. 8].

Слід вказати, що система виконання покарань складається з декількох компонентів. Це безпосередньо Державна кримінально-виконавча служба України, підрозділи Міністерства юстиції України та Міністерства оборони України. Зважаючи на природу діяльності окремих її елементів, зокрема це стосується підрозділів Міністерства оборони України, можна констатувати, що вони навряд чи реалізують завдання кримінальної юстиції. Або якщо бути більш точним, то ці підрозділи забезпечують реалізацію специфічної функції кримінальної юстиції - військової, яка, на наш погляд, може бути предметом самостійного наукового дослідження.

Повертаючись до розгляду системи виконання покарань, зазначимо, що головна мета діяльності органів та установ виконання покарань, на думку Є. Ю. Бараша, полягає у захисті інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Ця стратегічна мета деталізується низкою нормативних актів до такого рівня, на якому кожна конкретно визначена мета виступає як завдання безпосередньої кримінально- виконавчої діяльності. Реальні часткові цілі, яких потрібно досягти для одержання головного результату діяльності, становлять, у свою чергу, зміст завдань, поставлених перед органами та установами виконання покарань [56, с. 80]. Саме система установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України є головною частиною кримінально-виконавчої системи України і саме мета діяльності цих органів повною мірою відповідає меті діяльності кримінальної юстиції України.

Не варто забувати про інститут адвокатури, який хоча і не виступає основним елементом кримінальної юстиції, але на концептуальному рівні віднесений до її системи і має принципове значення для встановлення істини та справедливості. Закон передбачає, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури. Можна погодитись із необхідністю віднесення цього інституту до системи кримінальної юстиції, адже окремі види адвокатської діяльності прямо пов’язані із забезпеченням прав осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Отже, визначивши передумови існування, цілі та загальну структуру системи кримінальної юстиції, зазначимо, що кримінальна юстиція як явище узагальнює у собі декілька інституційних, нормативних та функціональних ознак.

Перша з них полягає в наявності органів та установ, які входять до системи кримінальної юстиції (передбачені відповідною Концепцією, а також новоутвореними, і які наділені відповідною компетенцією щодо здійснення заходів, пов’язаних із забезпеченням передбачених функцій та завдань), а також діяльність яких прямо або опосередковано пов’язана із її функціонуванням (допоміжні структури, на які покладено забезпечення діяльності основних елементів системи кримінальної юстиції) та державних органів, які формують політико-правові передумови існування досліджуваної системи.

Кримінальна юстиція у процесуальному значенні узагальнює нормативні та функціональні основи і полягає у забезпеченні дотримання прав та свобод осіб під час досудового розслідування і судового провадження, процесуальних дій у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, встановленні справедливості у суспільстві через істинність та законність судового рішення у конкретній справі та притягнення винних осіб до відповідальності, а також забезпеченні виправного та ресоціалізуючого впливу на засуджену особу з метою її утримання від подальшої протиправної діяльності після відбування покарання.

Існує ще і третій аспект кримінальної юстиції, який характерний для міжнародного права і полягає у розумінні її як системи міжнародних кримінальних судів, про що наголошують деякі вчені (наприклад, [57], [58], [59]), однак даний аспект не охоплюється предметом нашого дослідження.

<< | >>
Источник: Топчий Наталія Валеріївна. ОРГАНИ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ У МЕХАНІЗМІ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ - 2015. 2015

Еще по теме 1.2. Цілі діяльності органів кримінальної юстиції в Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -