<<
>>

Сутність та значення адміністративно-правового статусу працівника поліції в Україні

Прийняття Закону України «Про Національну поліцію» [1] обумовило виникнення нового державного органу — Національної поліції, службу в якій проходять поліцейські. І хоча фактично цей орган утворений на місці колишньої міліції, однак, адміністративно-правовий статус працівника поліції має суттєві відмінності та особливості в порівнянні зі статусом співробітника міліції.

У зв’язку з цим, виникає необхідність у дослідженні сутності та значення адміністративно-правового статусу працівника поліції як нової для національної державно-правової системи посадової особи.

Формування Національної поліції в системі правоохоронних органів України обумовило перехід нашої держави на новий етап провадження адміністративної реформи. Визнаючи безпосередній зв’язок між ефективністю діяльності поліції та правовим статусом її працівників, слід виявити особливості цього статусу та охарактеризувати його елементи з метою подальшого розвитку та удосконалення.

Для визначення сутності та значення адміністративно-правового статусу працівника поліції необхідно з’ясувати зміст категорій «правовий статус» та «адміністративно-правовий статус». Зокрема, в тлумачних словниках категорія «статус» визначається як: 1) стан, що склався, положення; 2) правове становище [3, с. 782]. Необхідно зазначити, що «правовий статус» є похідною категорією від більш загального поняття — «соціальний статус». В науковій літературі під останнім розуміється комплексна категорія, яка характеризує місце суб’єкта у певній соціальній системі через визначення його соціальної ролі із відповідними їй функціями, правами та обов'язками. Правовий статус Національної поліції України, як суб'єкта надання поліцейських послуг, — це визначене нормами адміністративного права юридичне становище даного органу влади у механізмі держави та системі суспільних відносин [24, с. 73-74]. В цьому контексті правовий статус відображає фактичне становище суб’єкта в системі правовідносин, яка є різновидом соціальної системи більш високого рівня.

На думку М. В. Кравчука, правовий статус особи — це сукупність або система всіх належних громадянину суб’єктивних юридичних прав, свобод і обов’язків, що визначають його правове становище в суспільстві, яке закріплене в чинному законодавстві та інших формах права [25, с. 143]. Означене науковцем дозволяє вести мову про так званий загальний правовий статус — його мають всі особи, незалежно від віку, соціального та службового становища та ін. Для його набуття необхідні відповідні правові передумови, законодавче закріплення підстав та умов його набуття.

В той же час спеціальний правовий статус, на думку О. А. Старицької, можна визначити як сукупність спеціальних прав та обов’язків певної групи людей (наприклад, робітників, батьків, військових, студентів й т.п.). Це в найбільшій мірі відображає комплекс прав та обов’язків суб’єкта, які конкретизуються нормами галузевого законодавства [26, с. 50]. Тобто спеціальний правовий статус може мати лише певна група осіб, що вступають у легітимні правовідносини.

Отже, традиційно прийнятим концептуальним підходом є визначення правового статусу як самостійної юридичної категорії, що характеризується такими ознаками: 1) має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб'єктів; 2) відображає індивідуальні особливості людини та її реальне становище у системі суспільних відносин; 3) права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його компонентів — обов'язків та відповідальності; 4) ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обов'язків [27, с. 402]. Тому справедливо узагальнити, що правовий статус — це складана категорія, яка включає в себе окремі структурні елементи, основне місце серед яких належить правам та обов’язкам суб’єкта (повноваженням, компетенції).

Працівник поліції, як посадова особа правоохоронного органу, наділяється широким колом повноважень в сфері реалізації державної правоохоронної функції. У зв’язку з цим, можна стверджувати, що працівник поліції, крім загального правового статусу, який є похідним від статусу людини, має спеціальний адміністративно-правовий статус, похідний від статусу поліції.

В науковій літературі проблема визначення дефініції поняття «адміністративно-правовий статус» є однією з найбільш досліджених. Тим не менш, однакового концептуального підходу в цій сфері і досі не склалось. Єдине, на чому сходиться абсолютна більшість вчених, — це те, що в основі цього виду спеціального статусу перебуває становище особи у системі адміністративно-управлінських правовідносин. Тобто адміністративно- правовий статус відображає безпосередній зв’язок (зовнішній або внутрішній) особи (в тому числі посадової) або державного органу з управлінською системою. Відтак, побіжно зупинимось на з’ясуванні сутності соціального та державного управління.

На думку В. Б. Авер’янова, соціальне управління — це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості й впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв'язання завдань, що стоять перед ними [28, с. 25]. Система управління, в свою чергу, визначається як процес впливу на об’єкт управління чи його елементи з метою упорядкування, удосконалення, розвитку, забезпечення безперервного функціонування; призначений для розробки і здійснення управляючого впливу на об’єкт у відповідності до законів суспільного розвитку [29, с. 11-12].

Різновидом соціального управління є державне управління, що складається у сфері діяльності державних органів та інших суб’єктів, наділених державно-владними повноваженнями. Між тим, державно- управлінські правовідносини передбачають існування як мінімум двох суб’єктів — повноважної та зобов’язаної сторони (суб’єкт та об’єкт управління). Тому учасниками таких правовідносин можуть виступати не лише суб’єкти владних повноважень, але й інші особи, які вступають у взаємовідносини з ними.

Поліцейський проходить службу в органах поліції, тобто перебуває у службово-трудових правовідносинах з відповідним органом. У зв’язку з цим, визначаючи адміністративно-правовий статус працівника поліції, необхідно виходити із особливостей управління в органах поліції.

З цього приводу науковцями відмічається, що управління в органах внутрішніх справ — це різновид державного управління, яке повинно забезпечувати взаємодію систем, підрозділів і служб органів внутрішніх справ як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері внутрішніх справ держави [30, с. 10]. Це означає, що поліцейський, займаючи певну посаду в штаті органу поліції, володіє державно-владними повноваженнями, тобто виступає владним суб’єктом адміністративних правовідносин. Однак, це не означає, що він завжди є уповноваженим суб’єктом, оскільки у відносинах влади-підпорядкування його адміністративно-правовий статус залежить від ієрархічного рівня займаної посади, а також від статусу іншої сторони цих правовідносин.

Отже, адміністративні правовідносини виникають завжди в сфері

державного управління, тому адміністративно-правовим статусом володіють всі особи, які вступають у ці правовідносини.

У науці адміністративного права адміністративно-правовий статус визначається як система обов’язків, прав і повноважень як окремих органів державного управління, так і відповідних посадових осіб, щодо яких законами або нормативними правовими актами такі обов'язки, права і повноваження визначаються [31, с. 82]. Подібної думки дотримується ще ряд науковців. Зокрема, В. Б. Авер’янов вважає, що поняття «адміністративно- правовий статус» охоплює комплекс конкретно визначених суб'єктивних прав і обов'язків, які закріплені за відповідним суб'єктом нормами адміністративного права [32, с. 194]. О. М. Гумін під адміністративно- правовим статусом особи розуміє комплекс прав і обов’язків, передбачених нормами адміністративного права. До елементів цього статусу, на думку науковця, також слід віднести правосуб’єктність, права, обов’язки та юридичну відповідальність [33, с. 36].

Отже, за такого підходу основу адміністративно-правового статусу особи становлять її адміністративні права та обов’язки, які мають бути обов’язково закріплені в нормах адміністративного законодавства, адже в даних правовідносинах визначальним є принцип імперативності.

З цим, звичайно, можна погодитись, однак, для більш повної та всебічної характеристики адміністративно-правового статусу службової особи необхідно зважати і на інші елементи його структури, зокрема, такі як: юридична відповідальність, порядок прийняття та проходження служби на відповідній посаді, тощо.

Аналізуючи запропоновані науковцями визначення адміністративно- правового статусу особи, необхідно погодитись з думкою А. В. Панчишина, який визначає адміністративно-правовий статус як юридичну категорію, яка не лише виражає стандарти можливої та необхідної поведінки, що встановлює ступінь взаємодії держави, суспільства і особи, а й забезпечує нормальну життєдіяльність соціального середовища [34, с. 95]. Цікавим видається також підхід О. А. Гусара, який вважає, що адміністративно- правовий статус — це системна сукупність адміністративно-правових властивостей суб’єкта права. Такими властивостями, на думку науковця, є детерміновані нормами адміністративного права: 1) компетенція суб’єкта;

2) порядок його утворення і набрання юридичних ознак; 3) назва; 4) місце дислокації; 5) структура; 6) цілі функціонування; 7) відповідальність [35, с. 117]. Отже, фактично науковцем виділено елементи структури адміністративно-правового статусу, особливість кожної з них обумовлює специфіку адміністративно-правового статусу особи в цілому.

Працівник поліції є службовою особою, отже, для характеристики його правового статусу визначимо поняття статусу державного службовця. Так, на думку О. В. Литвина, адміністративно-правовий статус державного службовця — це визначений чинним законодавством перелік суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, гарантій їх реалізації, а також обмежень, які у своїй сукупності забезпечують реалізацію державним службовцем повноважень у рамках функцій та завдань державної служби [36, с. 178].

Деякі науковці наводять визначення та характеризують

адміністративно-правовий статус окремих державних службовців, виходячи з їх повноважень та виконуваних ними функцій.

Зокрема, В. М. Василенко вважає, що адміністративно-правовий статус працівників ветеринарної співвідноситься із загальним правовим статусом особи та правовим статусом працівника міліції як загальне, спеціальне та особливе [37, с. 7].

Р. М. Опацький адміністративно-правовий статус дільничних

інспекторів міліції визначив як зумовлену реально існуючими суспільними відносинами сукупність спеціальних юридичних прав, обов’язків і законних інтересів працівників, пов’язану із завданнями й функціями повсякденної службової діяльності та їх соціальним призначенням. Науковець також зауважив, що адміністративно-правовий статус дільничних інспекторів міліції ґрунтується на загальному соціально-правовому статусі людини й громадянина і не повинен суперечити йому. Правове становище таких працівників відзначається, на думку науковця, перш за все тим, що, залишаючись громадянами своєї держави, вони наділені загальними правами, свободами, обов’язками, які належать усім, незалежно від будь-яких групових особливостей [38].

Звичайно, загальний статус людини та адміністративно-правовий статус посадової особи співвідносяться між собою як ціле та часткове. Однак, необхідно зважати на те, що на загальний правовий статус службової особи органу державної влади розповсюджуються обмеження, визначені Законом України «Про запобігання корупції» [39], які виражаються в покладанні додаткових обов’язків (наприклад, вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів) або встановленні додаткових заборон (наприклад, заборона безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких осіб від юридичних або фізичних осіб). Ці обмеження і заборони поширюються на всі сфери життя службовця.

С. В. Шестаков визначав адміністративно-правовий статус працівника міліції як правову категорію, що характеризує його місце в системі суспільного розподілу праці, визначає межі діяльності працівника щодо інших суб’єктів правовідносин, врегульованих адміністративно-правовими нормами [14, с. 169]. В даному підході можна помітити певну неточність. Зокрема, вважаємо, науковцем фактично розглядається службово-трудовий статус працівника міліції, оскільки саме він характеризує становище особи в системі суспільного розподілу праці. Адміністративно-правовий статус обумовлює становище особи не тільки у внутрішньоуправлінській системі, але і у зовнішніх правовідносинах.

М. В. Калашник запропонував адміністративно-правовий статус працівника міліції визначити як зумовлену реально існуючими суспільними відносинами сукупність спеціальних юридичних прав, обов’язків і законних інтересів працівників, пов’язану із завданнями й функціями повсякденної службової діяльності та їх соціальним призначенням [40, с. 59].

Характерно, що адміністративно-правовий статус посадової особи державного органу, в тому числі поліцейського, є похідним від статусу відповідного органу, в якому ця особа проходить службу. Тому необхідно розглянути поняття адміністративно-правового статусу Національної поліції України.

0. В. Фомін свого часу визначав міліцію в Україні як складову частину органів публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ, які здійснюють специфічну публічну діяльність та надають адміністративні послуги у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, охорони прав і свобод громадян, охорони об’єктів, попередження злочинів та інших правопорушень, здійснення дозвільної системи, реалізації державної міграційної політики [41, с. 87-88]. Сьогодні, коли відбувається активна трансформація колишньої міліції в поліцію нового типу, змінюються не тільки назва, але і структура, функції та повноваження цього органу, порядок управління ним, тощо. Тому повністю ототожнювати адміністративно-правовий статус міліції та нової поліції було б неправильним. Між тим, приналежність поліції до системи органів внутрішніх справ залишається актуальною.

На думку М. М. Алексійчука, адміністративно-правовий статус міського, районного органу внутрішніх справ являє собою сукупність визначених законодавчими і відомчими правовими актами цілей, завдань, функцій, організаційно-управлінської структури, компетенції, прав й обов’язків, що забезпечують ефективну боротьбу зі злочинами й адміністративними правопорушеннями [42, с. 15].

Особливість поліції в системі органів внутрішніх справ України яскраво продемонстрована в проекті наказу МВС України «Про Стратегію розвитку органів внутрішніх справ України» від 2014 р. В ній, зокрема, зазначається:

1. Пріоритетним напрямком роботи поліції має бути служіння як потребам окремих громадян, так і суспільним групам.

2. Поліція повинна відповідати перед законом, а не перед урядом.

3. Поліція повинна захищати права людини, особливо ті, які є необхідними для вільної політичної діяльності в демократичному суспільстві.

4. Поліція має бути прозорою у своїх діях [43].

Означена концепція формування нової поліції, звичайно, дещо ідеалізує її як державний орган. Однак, очевидно, що покладання такої високої місії на Національну поліцію України значною мірою дисциплінує та підвищує відповідальність її службовців.

Враховуючи особливості Національної поліції, А. С. Дяченко та С. О. Шатрава запропонували під адміністративно-правовим статусом цього органу розуміти ієрархічне положення останньої у системі органів публічної влади, яке визначається сукупністю адміністративно-правових норм, що закріплюють призначення, функції, організацію діяльності, компетенцію та юридичну відповідальність посадових осіб, які працюють у цих органах [44, с. 54].

Отже, підсумовуючи проведене дослідження щодо розуміння поняття та сутності категорії «адміністративно-правовий статус», зазначимо, що більшість науковців наголошують на таких особливостях адміністративно- правового статусу посадової особи органів внутрішніх справ:

1) регламентується адміністративно-правовими нормами. З проводу даної ознаки слід дещо уточнити. Формування нової поліції в Україні заклало основи такої підгалузі адміністративного права як поліцейське. Деякі науковці вже сьогодні ведуть активну дискусію з приводу подальшого розвитку цієї підгалузі. Зокрема, на думку М. В. Лошицького, поліцейське право як підгалузь адміністративного права характеризує таку ознаку як законодавча відокремленість. Норми поліцейського права одержують зовнішнє оформлення в нормативних — законодавчих і підзаконних актах [45, с. 72]. З таким зауваженням буде справедливо погодитись, оскільки крім Закону України «Про Національну поліцію», формується ще цілий ряд законодавчих і підзаконних нормативних актів, які увійшли у систему поліцейського права. Тому вважаємо, що відповідний статус регламентується нормами поліцейського права, яке є підгалуззю адміністративного;

2) визначає їх фактичне становище в системі правовідносин, що виникають в професійній діяльності цих посадових осіб;

3) є складною категорією, що обумовлює одночасно її структурованість та єдність;

4) його основу складають адміністративні повноваження (права та обов’язки, функції);

5) є стійким соціально-правовим явищем, похідним від загального правового статусу та спеціального статусу органу, в якому проходить службу посадова особа.

На думку М. О. Іллічова, особливості правового становища посадової особи органів внутрішніх справ (поліції) також полягають у послідовних чотирьох елементах: 1) особливий порядок проходження служби в органах внутрішніх справ; 2) заміщення посади посадовою особою органів внутрішніх справ; 3) спеціальні права й обов'язки; 4) спеціальний суб'єкт відповідальності [46, с. 14].

В цілому погоджуючись з думкою науковців, вважаємо, що адміністративно-правовий статус працівника поліції можна визначити як регламентовану нормами адміністративного законодавства систему складових елементів, що визначають правове становище працівника поліції в правовідносинах з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, фізичними та юридичними особами, а також з іншими поліцейськими при виконанні своїх посадових обов’язків, та характеризують його як суб’єкта державно-владних повноважень.

Визначаючи значення адміністративно-правового статусу працівника поліції, необхідно передусім провести системний аналіз положень Закону України «Про Національну поліцію» [1] та ряду інших нормативних актів [47; 48], що регламентують статус працівника поліції.

Їх аналіз дозволяє виділити таке практичне та науково-теоретичне значення адміністративно-правового статусу поліцейського:

1) характеризує працівника поліції як учасника адміністративних правовідносин та, відповідно, як суб’єкта державно-владних повноважень. Такий висновок можна зробити зі змісту ст.ст. 11, 22, 23, 62 та ін. Закону України «Про Національну поліцію». Зокрема, відповідно до ч. 1-2 ст. 62 закону визначено, що поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави. Законні вимоги поліцейського є обов’язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами [1];

2) визначає межі державно-владних повноважень працівника поліції. Такі межі закладені у змісті ч. 2-4 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. При цьому, встановлено, що здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання [1]. Межі державно-владних повноважень також визначені ст.ст. 11, 43-46 закону, зокрема, це стосується меж застосування поліцейських, в тому числі примусових, заходів;

3) обумовлює керівне (уповноважене) або підпорядковане (зобов’язане) становище в адміністративних правовідносинах з іншими учасниками цих правовідносин. Так, відповідно до ч. 4 ст. 81 Закону «Про Національну поліцію», громадянам, уперше прийнятим на службу в поліції, присвоюється звання рядового поліції, якщо відсутні визначені цим законом підстави для присвоєння іншого спеціального звання. При цьому, статтею 80 закону встановлено три рівні — молодший, середній та вищий, складу поліції, яким відповідають спеціальні звання. Перебування поліцейського на посаді одного із цих складів поліції обумовлює його становище по відношенню до інших співробітників поліції. Між тим, необхідно врахувати, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Закону «Про Національну поліцію» поліцейський під час виконання покладених на нього обов’язків підпорядковується тільки своєму безпосередньому та прямому керівнику. Ніхто, крім безпосереднього і прямого керівника (за винятком випадків, прямо передбачених законом), не може надавати будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги, доручення поліцейському або іншим способом втручатися в законну діяльність поліцейського, у тому числі діяльність, пов’язану з кримінальним провадженням або провадженням у справах про адміністративні правопорушення [1];

4) надає можливість реалізувати адміністративні права та обов’язки як службовця органів поліції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про Національну поліцію», службові відносини особи, яка вступає на службу в поліцію, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського. Відповідно, службові адміністративні обов’язки та права у поліцейського виникають також з моменту видання відповідного наказу. Згідно зі ст. 58, призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку) за умови успішного виконання службових обов’язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту [1];

5) дозволяє відмежувати положення працівника поліції як суб’єкта адміністративних правовідносин від правового становища в інших правовідносинах.

Таким чином, вищенаведене значення адміністративно-правового статусу працівника поліції дозволяє зробити висновок, що його сутність в найбільшій мірі виражається в тому, що адміністративні права та обов’язки складають основу службових повноважень поліцейського, а отже, саме адміністративно-правовий статус в даному випадку є основним для працівника поліції при проходженні ним служби в органах поліції. При цьому, адміністративно-правовий статус охоплює не тільки такий елемент як права та обов’язки, але і порядок призначення на посаду, умови та порядок проходження служби, тощо.

1.3.

<< | >>
Источник: ЛЕМЕШ ДМИТРО ЛЕОНІДОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Еще по теме Сутність та значення адміністративно-правового статусу працівника поліції в Україні:

  1. Адміністративно-правовий статус державного виконавця як суб’єкта видання рішень, вчинення дій і допущення бездіяльності, що підлягають оскарженню
  2. 1.1. Забезпечення внутрішньої безпеки держави як вид адміністративно-політичної діяльності
  3. 2.2. Галузеві принципи адміністративно-процедурної діяльності
  4. 3.4. Принципи та межі адміністративного розсуду
  5. 1.1. Правова природа діяльності захисника у провадженні по справах про адміністративні правопорушення.
  6. 2.2. Місце захисника в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення.
  7. Правила обігу зброї як об’єкт адміністративного проступку
  8. Кваліфікація порушень правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку
  9. Юридичні особи країн Європейського Союзу як суб’єкти адміністративної відповідальності
  10. Особливості заходів адміністративно-правового примусу, що застосовуються до фізичних та юридичних осіб країн Європейського Союзу в Україні
  11. 2.2. Вплив принципу верховенства права на нормативну модель адміністративної відповідальності
  12. Місце та роль перегляду судових рішень в адміністративному процесі України у механізмі судового контролю
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -