<<
>>

Склад адміністративно-правового статусу працівника поліції в Україні

Адміністративно-правовий статус працівника поліції носить складний багатоелементний характер, що обумовлює необхідність виділення в ньому декількох структурних елементів. Характеристика кожного з них дозволить визначити особливість адміністративно-правового статусу працівника поліції як посадової особи правоохоронного органу нового європейського типу, виходячи зі специфіки кожного з його елементів.

Структуру адміністративно- правового статусу працівника поліції можна визначити як систему його елементів, які в єдності характеризують становище поліцейського в адміністративних та в деяких інших суміжних правовідносинах. Передусім з’ясуємо склад елементів адміністративно-правового статусу поліцейського, для чого звернемось до аналізу наукової літератури та законодавства в цій сфері.

Так, О. В. Сергієнко, досліджуючи правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування, дійшов висновку, що в його структурі можна виділити такі елементи: а) юридичні норми, що його встановлюють;

б) правові принципи цього статусу; в) підстави, порядок набуття та припинення статусу; г) правосуб’єктність; д) компетенція; е) обмеження, пов’язані з даним статусом; є) внутрішньоорганізаційні відносини посадових осіб у межах органу місцевого самоврядування та зовнішні відносини, що мають публічний характер; ж) відповідальність; з) гарантії, встановлені законодавством для цих посадових осіб [75, с. 181].

Характеризуючи адміністративно-правовий статус військового комісару, В. М. Антошин зазначає, що його елементом є службова правосуб’єктність, яка включає службову правоздатність і службову дієздатність. Службові правоздатність і дієздатність виникають одночасно зі вступом особи у службово-правові відносини, тобто з часу зарахування на посаду, а припинення можливе лише щодо правосуб’єктності (при звільненні з посади) [76, с. 13-14].

Між тим, деякі науковці обґрунтовують позицію, відповідно до якої правосуб’єктність не може виступати елементом правового статусу.

Зокрема, така точка зору була висловлена О. О. Чумаком. Науковець вважає, що правосуб’єктність не може бути елементом правового статусу, тому що вона передує йому та за своєю сутністю є обов’язковою умовою його набуття. Складовими елементами адміністративно-правового статусу взагалі та державного виконавця державної виконавчої служби України зокрема є нормативно закріплені права, обов’язки, обмеження, відповідальність за їх порушення та гарантії діяльності [77, с. 109]. Ми погоджуємося з висловленою думкою і вважаємо, що правосуб’єктність недоцільно відносити до складу елементів адміністративно-правового статусу.

С. В. Шестаков виділив такі елементи адміністративно-правового статусу суб’єктів права, в тому числі і працівника міліції: обов’язки, права та юридична відповідальність [14, с. 25]. Однак, такий підхід видається дещо спрощеним, оскільки при його застосуванні залишаються неврахованими такі особливості правового статусу як порядок призначення на посаду, підстави

та порядок звільнення з неї, гарантії проходження служби та ін.

У зв’язку з цим та виходячи з аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» [1], вважаємо, що структуру правового статусу працівника поліції України складають такі елементи: 1) порядок зайняття посади працівника поліції, кваліфікаційні вимоги до кандидата на відповідну посаду; 2) принципи та гарантії проходження служби на посаді працівника поліції; 3) повноваження, функції та юридична відповідальність працівника поліції; 4) підстави звільнення з посади працівника поліції. Охарактеризуємо ці елементи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції [1]. Слід зазначити, що значним здобутком нового Закону України «Про Національну поліцію» є те, що в ньому детально регламентовано порядок проведення добору на посаду поліцейського. Зокрема, аналіз ст.

49 закону [1] дозволяє виділити чотири ключові вимоги, які висуваються до працівника поліції незалежно від звання: 1) громадянство України; 2) досягнення 18 років; 3) наявність повної загальної середньої освіти; 4) знання української мови. При цьому, ст. 50 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що з метою визначення стану здоров’я кандидати на посаду поліцейського зобов’язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України [1]. Крім того, ч. 3 ст. 49 цього закону встановлено ряд обмежень до осіб, які можуть бути призначені на посаду поліцейського, зокрема, стосовно осіб, звільнених або тих, які мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».

З огляду на вищезазначене, вважаємо, що в ч. 1 ст. 49 досліджуваного закону повинні бути регламентовані всі вимоги до кандидата на посаду поліцейського, в тому числі щодо стану здоров’я, фізичного та психічного стану, несумісності, тощо.

Призначення на посаду працівника поліції здійснюється в порядку проведення конкурсу відповідно до вимог законодавства або без проведення конкурсу у випадках, передбачених законодавством України. У разі, якщо проведення конкурсу передбачено, то для відповідних цілей формується конкурсна комісія. Поліцейські, які вперше прийняті на службу в поліції, з метою набуття спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції, зобов’язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ України [1].

Конкурс проводиться відповідно до Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади, що затверджений Міністерством внутрішніх справ України від 25 грудня 2015 р. № 379.

Типовий порядок проведення конкурсу визначає:

1) умови проведення конкурсу;

2) вимоги щодо оприлюднення інформації про вакантну посаду державної служби та оголошення про проведення конкурсу;

3) повноваження поліцейської комісії при проведенні конкурсу;

4) порядок прийняття та розгляду документів для участі в конкурсі;

5) порядок проведення тестування, співбесіди, інших видів оцінювання кандидатів на службу в поліції та/або зайняття вакантних посад;

6) методи оцінювання кандидатів на службу в поліції та/або на зайняття вакантних посад державної служби [78].

Наступним елементом правового статусу працівника поліції є принципи та гарантії проходження служби на відповідній посаді. Принципи визначені в розділі ІІ Закону «Про Національну поліцію»: верховенства права, дотримання прав і свобод людини, законності, відкритості та прозорості, політичної нейтральності, взаємодії з населенням на засадах партнерства, безперервності [1]. Отже, система принципів, на яких ґрунтується діяльність поліції та її працівників, була значно розширена і доповнена рядом важливих міжнародних принципів, які раніше не були характерними для національної правової системи (зокрема, взаємодії з населенням на засадах партнерства та ін.).

З огляду на те, що служба в органах поліції, як було з’ясовано в попередніх підрозділах, належить до державної служби, то, відповідно, при визначенні принципів як структурного елементу адміністративно-правового статусу поліцейського необхідно враховувати ті із них, що регламентовані Законом України «Про державну службу», в якому зазначається, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) верховенства права; 2) законності; 3) професіоналізму; 4) патріотизму; 5) доброчесності; 6) ефективності; 7) забезпечення рівного доступу до державної служби; 8) політичної неупередженості; 9) прозорості; 10) стабільності [9].

Деякі науковці пропонують розширити систему принципів проходження служби в органах внутрішніх справ. Зокрема, М. Ю. Крєпакова зазначає, що систему цих принципів складають: принцип вільного доступу громадян до служби в органах внутрішніх справ; принцип професіоналізму та компетентності; принцип соціальної захищеності працівників органів внутрішніх справ; принцип плановості та прогнозування; структурно- функціональний принцип, принцип внутрішньої взаємодії [79, с. 36]. З думкою науковців слід погодитись, адже, обравши європейський шлях розвитку, Україна прийняла на себе зобов’язання щодо імплементації основних європейських принципів та стандартів в національне законодавство.

Наприклад, в 1990 р.

на восьмому Конгресі Організації Об’єднаних Націй (далі — ООН) з попередження злочинності та поводження з порушниками було прийнято «Основоположні принципи застосування сили та вогнепальної зброї службовцями органів правопорядку». В цьому документі зазначається, що кожного разу, коли законне застосування сили і вогнепальної зброї неминуче, службовці органів правопорядку повинні:

(a) виявляти стриманість у такому застосуванні і діяти пропорційно до серйозності порушення і законної мети, яку вони прагнуть досягнути;

(b) мінімізувати шкоду і травмування та поважати й охороняти людське життя; (c) забезпечувати надання медичної та іншої допомоги будь-яким пораненим або потерпілим особам в найкоротші терміни; (d) забезпечити, щоб родичі або близькі друзі поранених або потерпілих осіб були повідомлені у найкоротші терміни [80, с. 13].

Важливе значення в системі принципів проходження служби працівником поліції мають принципи етичної та моральної поведінки поліцейського.

Так, Резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи № 690 (1979) «Про Декларацію про поліцію» визначаються такі з них: 1) офіцер поліції повинен виконувати свої обов’язки, покладені на нього законом, захищаючи своїх співгромадян і суспільство від насильства, хижих та інших шкідливих дій, визначених законом; 2) офіцер поліції повинен діяти чесно, неупереджено та гідно; 3) офіцер поліції повинен нести особисту відповідальність за свої власні дії та за дії або бездіяльність, здійснені за його наказом, і які є протиправними; 4) повинна бути чітка субординація. Завжди має бути можливість визначити, хто з керівництва несе кінцеву відповідальність за дії або бездіяльність офіцера поліції, тощо [81, с. 16-17].

Означені принципи були частково враховані розробниками Закону «Про Національну поліцію». Однак, деякі з них потребують подальшої імплементації.

В національному законодавстві принципи професійної етики працівника поліції визначені Наказом МВС України «Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України».

В п. 3.2 наказу зазначається, що службова діяльність працівника органів внутрішніх справ здійснюється

відповідно до таких моральних принципів:

гуманізму, який проголошує людину, її життя і здоров’я вищими цінностями, захист яких становить сенс і моральний зміст правоохоронної діяльності;

законності, визнання працівником верховенства права, а також його обов’язкового виконання у службовій діяльності;

об’єктивності, що виражається в неупередженості при прийнятті службових рішень;

справедливості, що означає відповідність міри покарання характеру і тяжкості проступку чи правопорушення;

колективізму і товариства, що виявляються у відносинах, заснованих на дружніх стосунках, взаємній допомозі та підтримці [82].

Що стосується гарантій, то до них Закон України «Про Національну поліцію» відносить:

1) організаційні: встановлений порядок призначення на посаду та звільнення з неї; утворення спеціального органу для проведення конкурсу — конкурсної комісії; віднесення служби поліції до державної служби, тощо;

2) функціональні: встановлення обов’язковості законних вимог поліцейських; заборона втручання в діяльність працівника поліції; заборона покладення на поліцейського обов’язків, не визначених законодавством; встановлення порядку присвоєння первинного та чергових звань поліцейського, тощо;

3) соціально-економічні: гарантування достатнього грошового забезпечення; створення належних матеріально-побутових умов для виконання поліцейським своїх професійних обов’язків;

4) інші: належне інформаційне забезпечення, можливість користування спеціальними засобами, тощо.

Перелік гарантій для поліцейських також був суттєво розширений, що пов’язано з тим, що покладання на нього підвищеної відповідальності має супроводжуватися наданням додаткових гарантій.

Основу адміністративно-правового статусу працівника поліції становлять його повноваження, функції та юридична відповідальність працівника поліції.

Проблемою визначення функцій та повноважень працівника поліції є відсутність чіткої наукової концепції щодо розмежування цих понять.

На думку С. Г. Серьогіної, терміни «повноваження» і «функція» співвідносяться між собою як поняття «засіб» і «ціль». Науковець вважає, що повноваження — це вид і міра можливої й необхідної поведінки органу в межах визначених функції [83, с. 68].

В Законі України «Про Національну поліцію» переважно застосовується термін «повноваження». Зокрема, в ст. 16 визначені основні повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією; в ст. 22 — основні повноваження керівника поліції; ст. 23 — основні повноваження поліції та ін. [1].

«Повноваження» фактично ототожнюються з «правами», що можливо простежити в процесі порівняльного аналізу Закону «Про Національну поліцію» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Національну поліцію» [47]. Так, Розділ IV закону носить назву «Повноваження поліції», в той час як в п. 6 постанови йдеться про права Національної поліції, які за своїм змістом є ідентичними до повноважень. Водночас, важливою відмінністю «повноважень» від «прав» є те, що повноваження — це права, які необхідні для виконання функцій та завдань, що поставлені перед посадовою особою. Саме про такі права йде мова в п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №877.

Деякі науковці застосовують термін «компетенція». Зокрема, на думку А. О. Ткаченко, компетенція характеризується сукупністю закріплених юридично прав і обов’язків (повноважень) органів влади, їхніх посадових осіб з приводу вимоги певної поведінки від фізичних і юридичних осіб та предметів віддання, закріплених Конституцією, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами [84, с. 196]. Отже,

«компетенція» та «повноваження» співвідносяться як загальне та конкретне.

Підтвердженням співвідношення понять «компетенція» і «повноваження» як загального і конкретного, тобто компетенція — це сукупність усіх повноважень, є положення частини восьмої статті 107 Конституції України, яка встановлює, що компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом, а також положення частини першої статті 117 — Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження [74].

Що ж стосується співвідношення понять «функції», «завдання», «повноваження» та «компетенція», то з цього приводу цілком обґрунтованою є позиція О. В. Солонар. На думку науковця, поняття завдань, функцій, повноважень і компетенції перебувають між собою у взаємозв’язку. Оскільки усі державні чи недержавні органи створено з певною метою діяльності, то саме в завданнях останніх і відображається ця мета. Проте, без функцій, завдяки яким реалізуються поставлені перед органом завдання, мета залишається лише на папері. Тому для виконання функцій кожний орган наділяється тими правами та обов’язками, які можна окреслити поняттям повноваження. У свою чергу, сукупність перерахованих структурних елементів складає собою поняття компетенції [85, с. 255].

Таким чином, лаконічне розуміння елементів «адміністративно- правовий статус», «функції» та «повноваження» («компетенція») можна продемонструвати на такій формулі: «статус зобов’язує суб’єкта владних повноважень виконувати функції за допомогою та в межах наявних повноважень». Тому, окреслюючи предмет дослідження даного підрозділу, будемо виходити саме з такого розуміння адміністративно-правового статусу, функцій та повноважень працівника поліції.

Слід зауважити, що повноваження працівника поліції є похідними від повноважень органу поліції, в якому він проходить службу. До загальних повноважень належать:

1) здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої

на запобігання вчиненню правопорушень;

2) виявлення причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;

3) вжиття заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припинення виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень;

4) вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення;

5) вжиття інших поліцейських заходів [1].

Поліцейський захід — це новий термін для національного законодавства України, який вживається в Законі «Про Національну поліцію» та означає всю сукупність заходів, застосування яких здійснюється в спеціальному та строго регламентованому порядку та виключно з підстав, визначених законодавством (застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, фізичного впливу, тощо).

В свою чергу, функціями поліцейського є:

1) професійне виконання своїх службових обов’язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва;

2) надання невідкладної, зокрема, домедичної і медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я;

3) здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності;

4) здійснення заходів з контролю за місцезнаходженням осіб, які в установленому законом порядку зобов’язані носити електронні засоби контролю;

5) розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, зникли безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом; у межах повноважень, передбачених законом, організація та провадження оперативно-розшукової діяльності, тощо.

Аналізуючи функції та повноваження працівника поліції, визначені Законом України «Про Національну поліцію» та іншим законодавством, можна дійти висновку, що в їх системі особливо важливе місце відведено наданню допомоги громадянам та іншим особам. Тому необхідно погодитись з думкою В. Є. Мармазова з приводу того, що функція допомоги населенню, як не основна, але важлива функція правоохоронного органу, суттєво змінює роль цього органу, оскільки він перестає функціонувати виключно як силовий орган, а діє інтегровано в громадянському суспільстві та наближує його до населення, оскільки правоохоронні органи у цьому випадку діють як органи, що надають суспільні послуги, надаючи можливість громадянам звертатися до цього органу за допомогою, та здійснюють публічні повноваження у цій галузі, а не просто органу державного примусу, що відповідає за застосування закону [86, c. 264]. Отже, пріоритетне значення для працівник поліції повинно мати дійсне служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав та свобод людини та громадянина, як це визначено ст. 1 Закону «Про Національну поліцію».

Працівник поліції несе юридичну відповідальність, в тому числі дисциплінарну, у порядку та з підстав, визначених відповідним законодавством. Слід також зазначити, що крім притягнення працівника поліції до юридичної відповідальності, ст. 70 Закону України передбачається відсторонення його від виконання службових обов’язків у зв’язку з необхідністю проведення службового розслідування [1]. Слід зауважити, що ст. 19 закону вирішення питання щодо визначення підстав, порядку притягнення працівників поліції до дисциплінарної відповідальності віднесено до відання Дисциплінарного статуту Національної поліції. Однак, проект Дисциплінарного статуту від 1 лютого 2016 р. (реєстр. № 3857) [87] за висновком Головного науково-експертного управління від 2 березня 2016 р. [88] було повернуто на доопрацювання його розробникам.

Підстави звільнення з посади працівника поліції передбачені в ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». До них віднесено звільнення: 1) у зв’язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу — за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком — у разі досягнення встановленого для нього законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв’язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави [1]. Застосування законодавцем підходу, відповідно до якого встановлений вичерпний перелік підстав звільнення на рівні закону, виступає також важливою гарантією захисту працівників поліції як від неправомірного звільнення, так і від тиску зі сторони керівників та інших посадових осіб.

Отже, проведений аналіз складу адміністративно-правового статусу працівника поліції дозволяє з позитивної сторони оцінити новий Закон України «Про Національну поліцію». Окремі недоліки стосуються нечіткості визначення кваліфікаційних вимог до працівників поліції різного рівня, порядку проведення конкурсу, притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, тощо. Водночас, для реалізації окремих положень Закону України «Про Національну поліцію» і, відповідно, адміністративно- правового статусу працівників поліції необхідні розробка та затвердження ряду підзаконних нормативно-правових актів, що визначатимуть порядок взаємодії поліцейських з іншими органами державної влади, порядок застосування заходів заохочення та дисциплінарного стягнення, тощо.

<< | >>
Источник: ЛЕМЕШ ДМИТРО ЛЕОНІДОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Еще по теме Склад адміністративно-правового статусу працівника поліції в Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -