Проблеми розмежування адміністративних та інших правовідносин, що виникають під час виконання працівником поліції правоохоронних завдань
Під час реалізації правоохоронних завдань та виконання функцій працівник поліції вступає не тільки в адміністративні, хоча вони є основними, але також в інші правовідносини — службово-трудові, кримінально-правові, кримінальні процесуальні та ін.
Оскільки в межах кожного з видів правовідносин, в які вступає працівник поліції, він реалізує різні за змістом права та обов’язки, то вкрай важливе значення має відмежування адміністративних правовідносин від інших.Для визначення критеріїв такого відмежування передусім слід з’ясувати поняття та систему правоохоронних завдань, що реалізуються поліцейськими. Власне, поняття «завдання» вживається в таких основних значеннях: 1) наперед визначений, запланований для виконання обсяг роботи, справа і т. ін.; 2) мета, до якої прагнуть; те, що хочуть здійснити [49, с. 40]. Отже, в контексті нашого дослідження завданнями будемо вважати окреслене законодавством коло чітко визначених напрямків роботи відповідного органу та його службовців.
Правоохоронні завдання в системі органів внутрішніх справ України Л. В. Романюк визначив як завдання, що ставляться перед керівником органу внутрішніх справ Міністерством внутрішніх справ України і керівництвом держави, які спрямовані на організацію певної групи працівників, об'єднаних у структурні підрозділи, досягнення їхньої взаємодії і координації дій, планування, прийняття та впровадження управлінських рішень, на виконання яких направлена діяльність працівників органів внутрішніх справ [50, с. 206].
Деякі науковці цілком справедливо зазначають, що правоохоронні завдання ставляться та реалізуються в межах конкретного виду правоохоронних правовідносин. Так, на думку Є. О. Гіда і Є. В. Білозьорова, правоохоронні правовідносини — це врегульовані охоронними нормами вольові суспільні відносини, що виникають між суб’єктами правоохоронної системи і суспільством на основі наділення перших необхідними повноваженнями, в межах яких реалізуються заходи по забезпеченню законності та правопорядку [51, с.
80].В. Г. Гриценко виділяє такі конкретні види правоохоронних завдань, що ставляться перед органами внутрішніх справ України: 1) охорона конституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави; 2) захист прав, свобод і законних інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства та держави в цілому; 3) боротьба зі злочинністю; 4) цілеспрямований розвиток системи правоохоронних органів [52, с. 90-91].
Правоохоронні завдання, які ставляться перед Національною поліцією, в узагальненій формі сформульовані в ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію». До них, зокрема, віднесено надання поліцейських послуг у сферах:
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги [1].
Ключовою категорією у системі завдань Національної поліції є поняття «поліцейські послуги», визначення яких відсутнє як в самому законі, так і в інших нормативних актах. Тому скористаємось правовою аналогією для з’ясування значення цього поняття.
Так, в Законі України «Про адміністративні послуги» зазначено, що адміністративна послуга — це результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону [53]. З цього визначення можливо виділити принаймні декілька характерних ознак адміністративної послуги: по-перше, це вид діяльності, який здійснюється суб’єктами владних повноважень; по-друге, така діяльність здійснюється виключно в інтересах інших осіб; по-третє, підставою для надання таких послуг є заява або звернення в іншій формі зацікавленої особи.
Аналізуючи основні функції та повноваження працівника поліції, що визначені національним законодавством України, можемо дійти висновку, що поліцейські послуги не належать до адміністративних, оскільки не відповідають останньому критерію їх визначення (виникають лише на підставі заяви або іншого звернення особи).
Крім того, в самому Законі «Про адміністративні послуги» вказується на те, що дія даного закону не розповсюджується на діяльність правоохоронних органів.Сам термін «послуга» тлумачиться як: 1) дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому; 2) робота, виконувана для задоволення чиїх-небудь потреб; обслуговування; 3) служіння, слугування [54, с. 1198].
В ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» юридична конструкція «поліцейська послуга» застосовується в останньому значенні. Його використання здійснено законодавцем, ймовірно, з метою підкреслити, що основним завданням Національної поліції є служіння народу України, задоволення інтересів громадян.
В ст. 2 Закону «Про Національну поліцію» визначені лише загальні завдання Національної поліції. Більш конкретні та безпосередні завдання ставляться керівником працівника поліції. Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 59 закону, видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом й іншими нормативно-правовими актами та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Крім постійних завдань, працівник поліції може виконувати тимчасові завдання: у разі перебування поліцейських у розпорядженні (ст. 67) на підставі письмового наказу керівника органу (закладу, установи) поліції, який уповноважений призначати на відповідну посаду згідно із законом. Керівники органів (закладів, установ) поліції можуть уповноважувати керівників структурних підрозділів таких органів (закладів, установ) самостійно приймати рішення про тимчасове покладення обов’язків за іншою невакантною посадою цього підрозділу на поліцейських, які їм підпорядковані [1].
Отже, конкретні правоохоронні завдання працівник поліції виконує на підставі наказу безпосереднього керівника або керівника вищого рівня у встановленому порядку та якщо такі накази видаються у межах повноважень, визначених законом.
З метою реалізації правоохоронних завдань поліцейські вступають у ряд правовідносин.
В науковій літературі наголошується на тому, що у діяльності органів внутрішніх справ за галузями права можуть виникати такі види правовідносин: конституційно-правові; адміністративні правові; адміністративно-процесуальні; кримінально-правові; кримінально- процесуальні; кримінально-виконавчі; цивільно-правові; цивільні процесуальні та ін. В залежності від характеру ці правовідносини можуть бути зовнішньоправовими та внутрішньоправовими [21, с. 433].Погоджуючись з думкою науковців, зауважимо, що особливо гостро постає проблема відмежування адміністративних від споріднених правовідносин за одним або навіть декількома елементами. Зокрема, до таких належать: службово-трудові, кримінальні; кримінально-процесуальні,
кримінально-виконавчі, інформаційно-правові, конституційно-правові правовідносини. Означені види правовідносин мають схожість за такими елементами як суб’єкти, об’єкти, а в деяких випадках — за змістом. Крім того, їх обов’язковим суб’єктом в досліджуваному контексті виступає працівник поліції, а також всі вони належать до публічно-правових. Між тим, їх відмежування є важливим з точки зору обрання галузі законодавства, яким врегульовані відповідні правовідносини.
Отже, охарактеризуємо критерії відмежування адміністративних від інших споріднених правовідносин, якими, на нашу думку, виступають суб’єктний, об’єктний склад відповідних правовідносин, їх зміст та в деяких випадках — підстави виникнення.
Так, одним з таких видів правовідносин є службово-трудові. М. М. Клемпарський визначає їх як двосторонні, взаємні, вольові правовідносини, які виникають між громадянином України і державним органом, відповідно до яких громадянин, що набув статусу державного службовця, за винагороду виконує свої службово-трудові обов’язки згідно із займаною ним посадою з метою реалізації завдань та функцій, що стоять перед державним органом, де він працює [55, с. 236].
На думку М. І. Іншина, специфічною рисою службово-трудових правовідносин державних службовців є особистий характер їх прав і обов’язків, що включаються в його зміст [56, с.
236].Характерно, що службово-трудові правовідносини, що виникають між працівником поліції та іншими суб’єктами, регламентуються Законом України «Про Національну поліцію», наказами МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських» від 17 листопада 2015 р. № 1465 [57], «Про організацію добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських» від 25 грудня 2015 р. № 1631 [58] та ін. Однак, не всі правовідносини, що регламентуються означеними нормативно- правовими актами, можна віднести до службово-трудових, а лише ті з них, які виникають у процесі прийняття та у зв’язку з пересуванням по службі.
Деякі науковці, зокрема, І. П. Греков, обґрунтовують, що в межах державної служби може існувати дві групи відносин: службово-трудові і державно-службові. Службово-трудові відносини, на думку науковця, виникають у зв’язку з укладенням трудового договору чи контракту між громадянином України та державним органом і стосуються в основному встановлення, зміни і припинення умов праці службовців. Сферою дії державно-службових відносин є зовнішні управлінські зв’язки певних державних інституцій з тими чи іншими учасниками суспільних відносин [59, с. 13]. Ми можемо погодись з науковцем з приводу того, що службо- трудові правовідносини поділяються на зовнішні та внутрішні. Однак, це не є характерною відмінністю саме службово-трудових правовідносин, оскільки таке умовне розмежування можливо застосувати і до адміністративних правовідносин.
У зв’язку з цим, вважаємо, що відмежування адміністративних від службово-трудових правовідносин слід здійснювати за такими критеріями:
1) суб’єктами (крім працівника поліції) службово-трудових правовідносин можуть виступати: поліцейські комісії, атестаційні комісії Національної поліції, Голова Національної поліції та керівники органів Національної поліції, прямі керівники поліцейського, спеціальні навчальні заклади системи органів внутрішніх справ, які здійснюють первинну та післядипломну підготовку поліцейських.
Деяких з означених суб’єктів можна віднести і до суб’єктів адміністративних правовідносин, зокрема, Голову Національної поліції, керівників відповідних органів поліції та прямих керівників. Тому даного критерію недостатньо для чіткого відмежування адміністративних від службово-трудових правовідносин;2) об’єктами службово-трудових правовідносин, на відміну від адміністративних, виступають: належні умови проходження служби, службово-трудова дисципліна, оплата праці поліцейського у розмірі, встановленому законодавством, його робочий час та час відпочинку, тощо. Об’єктом адміністративних правовідносин при цьому виступають встановлений порядок управління у відповідному органі поліції, діяльність поліцейського щодо профілактики, виявлення та розкриття адміністративних правопорушень та ін.;
3) зміст службово-трудових правовідносин становлять права та обов’язки поліцейського та іншої сторони. Так, правами поліцейського є: на належні умови праці, оплату праці на рівні, встановленому законодавством, присвоєння в установленому порядку первинного та чергового спеціального звання, зарахування роботи в органах поліції до спеціального поліцейського стажу, тощо. Обов’язками поліцейського є: дотримання службово-трудової дисципліни, розпорядку робочого дня, сумлінне виконання своїх службових обов’язків та ін. Відповідно, їм кореспондують права та обов’язки іншої сторони службово-трудових правовідносин.
Для порівняння, адміністративними правами поліцейського є: застосування поліцейських заходів з підстав та у випадках, встановлених законом, видача наказів прямим підлеглим та іншим поліцейським у встановленому порядку, складання протоколів у справах про адміністративні правопорушення, тощо. Обов’язками поліцейського у цій сфері є: своєчасний розгляд заяв, що надходять від громадян та юридичних осіб, щодо вчинених правопорушень та вжиття відповідних заходів реагування, патрулювання вулиць відповідно до графіку, тощо;
4) підставами виникнення службово-трудових правовідносин завжди є контракт або трудова угода в іншій формі. Для виникнення адміністративних правовідносин необхідно, крім цього, ще декілька підстав, зокрема, наказ прямого керівника поліцейського або іншого керівника у випадках, встановлених законодавством; заяви та повідомлення про вчинені правопорушення та ін.
Наступний вид правовідносин, що може виникати в діяльності працівника поліції, — кримінальні правовідносин. На думку Ю. В. Бауліна та В. І. Борисова, це суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою, яка його вчинила, та державою, від імені якої виступають відповідні органи, вповноважені здійснювати дії, скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя по кримінальних справах. Норми кримінального права регулюють кримінально-правові відносини, які виникають з факту вчинення злочину [60, с. 19].
Їх відмежування від адміністративних правовідносин доцільно здійснювати за тими ж критеріями. Зокрема:
1) законодавство, яким регламентовані ці правовідносини. Основним актом регулювання кримінальних правовідносин, в тому числі тих, що виникають за участю працівника поліції, є Кримінальний кодекс України [61] (далі — КК України). Між тим, окремі норми, якими врегульовані кримінальні правовідносини, містяться і в інших законодавчих актах, наприклад, в Законі України «Про Національну поліцію»;
2) суб’єктом кримінальних правовідносин (другою стороною) є особа, яка вчинила злочин або яка підозрюється, обвинувачується у його вчиненні, суддя (слідчий суддя), прокурор, потерпіла особа, адвокат та ін.;
3) об’єктом кримінальних правовідносин виступає встановлений порядок в усіх сферах суспільних правовідносин, на який посягає конкретний злочин. З цього приводу слід погодитись з думкою І. І. Чугуникова про те, що питання про віднесення тих чи інших антисоціальних відносин до сфери кримінально-правового регулювання може бути правильно вирішене тільки на основі аналізу об’єкта злочинного посягання. З практичної точки зору розмежування за об’єктом має важливе значення оскільки правоохоронні та судові органи будуть мати більш точні критерії розмежування злочинної і незлочинної поведінки, що дозволить уніфікувати правозастосовчу практику [62, с. 12].
В цих правовідносинах також доцільно виділити предмет, який дозволяє провести глибшу диференціацію між кримінальними та адміністративними правовідносинами. В кримінальних правовідносинах предметом виступають ці матеріальні блага та цінності, на які посягає злочин. В той же час предмет адміністративних правовідносин може бути двох видів: по-перше, це ті ж блага, але на які посягає адміністративне правопорушення, по-друге, це документи (накази, протоколи та ін.) та інші матеріальні та інші цінності, задля яких сторони вступають у ці правовідносини (наприклад, довідка про відсутність судимості, охоронні послуги, тощо);
4) до змісту кримінальних правовідносин входять такі права та обов’язки поліцейського: приймати та реєструвати заяви та повідомлення про злочини у відповідному реєстрі; самостійно під час патрулювання виявляти та попереджувати вчинення злочинів; складати про них протоколи; вживати поліцейські заходи для припинення, попередження злочину або затримання особи, яка його вчинила, у випадках та з підстав, визначених законодавством, тощо;
5) підставою виникнення кримінальних правовідносин завжди є факт вчинення злочину (або здійснення замаху на злочин).
Відносини, що виникають у процесі порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, завжди є правовими; ураховуючи, що вони урегульовані нормами кримінально-процесуального права, вони набувають ознак кримінально-процесуальних відносин. Тобто уся діяльність, що стосується порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, реалізується у кримінально-процесуальних відносинах між певними суб'єктами; відповідно, ці суб'єкти є носіями суб'єктивних прав, юридичних обов'язків та повноважень [63, с. 464].
Кримінально-процесуальні правовідносини, на думку Ю. І. Азарова та інших, — це урегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають у сфері кримінального судочинства, в яких учасники пов'язані між собою взаємними юридичними правами та обов'язками, що охороняються державою [64, с. 41].
Критеріями відмежування цих правовідносин від адміністративних є:
1) законодавство, яким врегульовані відповідні правовідносини. Кримінально-процесуальні правовідносини регламентуються Кримінальним процесуальним кодексом України [65] (далі — КПК України);
2) суб’єктний склад кримінально-процесуальних правовідносин практично не відрізняється від суб’єктів кримінальних правовідносин. До них також доцільно віднести судових експертів, свідків, інших учасників кримінального процесу, визначених КПК України. Слід також зазначити, що суб’єктом кримінально-процесуальних правовідносин може бути працівник органу поліції, який перебуває на посаді слідчого або іншій визначеній законодавством спеціальній посаді (в органах досудового розслідування Національної поліції);
3) об’єктом кримінально-процесуальних правовідносин виступають: процесуальні дії суб’єктів цих правовідносин, які пов’язані з розкриттям злочину, встановленням особи злочинця, доведенням його вини у вчиненні конкретного злочину, а також участю у процесі судового розгляду справи щодо призначення конкретної міри покарання за вчинення злочину. При цьому, в адміністративних правовідносинах об’єктом можуть вступати ті ж процесуальні дії, але з приводу розкриття та винесення рішення у справі про адміністративне правопорушення. Тому важливе значення має відмежування злочину від правопорушення, тобто їх склад. Це в даному випадку і буде підставою для відмежування кримінально-процесуальних від адміністративних правовідносин;
4) зміст кримінально-процесуальних правовідносин є одним із
визначальних критеріїв відмежування їх від адміністративних правовідносин. Поліцейський, вступивши в кримінально-процесуальні правовідносини, користується правами та несе обв’язки, визначені ст.ст. 39-41 КПК України, зокрема: починати досудове розслідування за наявності підстав,
передбачених КПК України; проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК України; доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам [65], тощо. Характерно, що основну частину повноважень в кримінально-процесуальних правовідносинах поліцейський здійснює лише після погодження з прокурором;
5) підставою виникнення кримінально-процесуальних правовідносин є факт внесення відомостей про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань. В свою чергу, підставою такого внесення є надходження заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення [65]. Проблема відмежування кримінально-процесуальних правовідносин від адміністративних за підставою їх виникнення полягає у необхідності встановлення протягом 24 годин після находження зави або повідомлення про вчинення протиправного діяння або його самостійне виявлення працівником правоохоронного органу, чи належить це діяння до адміністративних або до кримінальних правопорушень. Від цього залежить вид правовідносин, який виникне у зв’язку з наявністю відповідної підстави.
Близькими до правовідносин, що досліджуються, в діяльності працівника поліції є також кримінально-виконавчі правовідносини. В науковій літературі вони визначаються як врегульовані нормами кримінально-виконавчого законодавства взаємовідносини, які виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами та іншими учасниками з приводу виконання та відбування покарання [66, с. 6].
Для відмежування кримінально-виконавчих від адміністративних правовідносин необхідно застосовувати таку систему критеріїв:
1) законодавче регулювання кримінально-виконавчих правовідносин здійснюється Кримінально-виконавчим кодексом України [67] (далі — КВК України) та іншими актами кримінально-виконавчого законодавства;
2) суб’єктами кримінально-виконавчих правовідносин (крім працівника поліції) виступають засуджені, органи і установи виконання покарань, медичні заклади та ін.;
3) об’єктом кримінально-виконавчих правовідносин виступають дії органів і установ виконання покарань щодо застосування до засудженого відповідної міри кримінальної відповідальності; поведінка та дії самих
засуджених під час відбування покарання, тощо;
4) зміст кримінально-виконавчих правовідносин за участю поліцейського становлять такі його права та обов’язки: конвоювання (доставлення) засудженого до місця виконання покарання; застосування до засуджених спеціальних засобів в межах, встановлених Законом України «Про Національну поліцію»;
5) єдино можливою підставою виникнення кримінально-виконавчих правовідносин є обвинувальний вирок суду, що вступив в законну силу.
Серед правовідносин, що виникають в діяльності працівника поліції, слід також виокремити інформаційно-правові. Вони мають важливе значення в роботі органів поліції, оскільки формування, використання інформації супроводжує майже всю діяльність поліцейського.
І. В. Безверхня та Л. В. Перевалова інформаційні правовідносини визначають як суспільні відносини, які виникають з приводу одержання, перероблення, використання або зберігання інформації [68, с. 261]. На думку Д. О. Перова, інформаційні правовідносини — це суспільні відносини, які виникають між фізичними особами, юридичними особами, об’єднаннями громадян та суб’єктами владних повноважень стосовно вільного отримання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, а також врегульовані нормами інформаційного, адміністративного та інших галузей права. Особливість інформаційних правовідносин обумовлена в основному специфікою їх об’єкта — інформації, а також підставами їх виникнення, зміни та припинення — обіг інформації [69, с. 83].
Для відмежування інформаційних правовідносин, що виникають в діяльності поліцейського, від адміністративних слід застосовувати таку систему критеріїв:
1) інформаційні правовідносини регламентовані законами України «Про інформацію» [70], «Про доступ до публічної інформації [71]», «Про захист персональних даних» [72], «Про Національну поліцію» та ін.;
2) суб’єктами інформаційних правовідносин, крім власне працівника поліції, можуть виступати громадяни, інші фізичні особи, юридичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування. Даний критерій відмежування доцільно застосовувати лише у системі з наступним критерієм — об’єктом;
3) об’єктами інформаційно-правових відносин є дії та поведінка поліцейського та інших суб’єктів цих правовідносин щодо збирання, накопичення, зберігання, використання інформації в інформаційних ресурсах Національної поліції. Тут варто також виділити предмет інформаційно- правових відносин, яким виступають інформаційні бази даних поліції та інформація, що в них зберігається;
4) зміст інформаційних правовідносин за участю поліцейського складають такі його права та обов’язки: формування баз даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС України; використання баз (банків) даних МВС України та інших органів державної влади; здійснення інформаційно-пошукової та інформаційно-аналітичної роботи та ін.;
5) підставою виникнення інформаційних правовідносин є необхідність виконання завдань та функцій поліцейського, а також заяви, що надходять від осіб, кожна з яких підлягає обов’язковій реєстрації, тощо.
Ще одним видом правовідносин, що необхідно розглянути в контексті даного дослідження, є конституційно-правові. В науковій літературі конституційно-правові відносини визначаються як індивідуалізовані суспільні відносини, здебільшого політичного характеру, врегульовані нормами конституційного права, змістом яких є, згідно з приписами конституційно-правових норм, юридичний зв’язок між суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, які виникають в особливій сфері відносин, що складають предмет конституційного права, мають вольовий, установчий та імперативно-диспозитивний характер і особливий суб’єктивний склад (деякі суб’єкти відносин не можуть бути учасниками інших видів правовідносин), гарантуються державою та охороняються в необхідних випадках можливістю
застосування державного примусу [73, с. 79].
Підтвердженням того, що даний вид правовідносин може виникати в діяльності працівника поліції, є те, що останній, виступаючи суб’єктом державно-владних повноважень, зобов’язаний охороняти права і свободи людини та громадянина, в тому числі конституційні. Крім того, на підставі ст. 6 Конституції України [74] в його обов’язки входить діяти лише в межах повноважень, визначених Конституцією, Законом України «Про Національну поліцію» та ін. Отже, конституційні правовідносини — це різновид охоронних правовідносин зі специфічним суб’єктним складом, об’єктом, предметом та змістом.
У зв’язку з цим, критеріями відмежування конституційних правовідносин від адміністративних, що виникають в діяльності поліцейського, є такі:
1) суб’єктами конституційних правовідносин виступають насамперед громадяни, інші фізичні особи, МВС України та ін.;
2) об’єктом конституційних правовідносин є поведінка і дії працівника поліції щодо захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина; поведінка поліцейського під час здійснення державно-владних повноважень та ін. Предметом цих правовідносин виступають саме конституційні права та свободи людини і громадянина;
3) зміст конституційних правовідносин складають такі права та обов’язки поліцейського: діяти та виконувати покладені на нього функції та завдання лише в межах, визначених Конституцією та законами України; неухильно дотримуватися Конституції та законів України; бути політично нейтральним та бути незалежним від рішень, заяв чи позицій політичних партій та громадських об’єднань, тощо.
Отже, проблеми відмежування адміністративних від деяких інших правовідносин, що виникають в діяльності поліцейського, пов’язані, по- перше, з тим, що всі вони належать до публічно-правової сфери, а по-друге, з наявністю спільних або близьких окремих елементів структури таких правовідносин. Наприклад, норми Закону України «Про Національну поліцію» регламентують не тільки адміністративні правовідносини, але і службово-трудові, окремі аспекти кримінально-процесуальних, конституційних та ін. Тому правове забезпечення не може відособлено слугувати критерієм для відмежування цих правовідносин. Деякі правовідносини мають близький зміст, суб’єктний склад з адміністративними (наприклад, службово-трудові, інформаційні). Тому найбільш чітке уявлення про характер правовідносин надають їх об’єкт та предмет. Однак, для чіткого та безпомилкового їх відмежування необхідне системне застосування комплексу елементів — суб’єктного, об’єктного складу, змісту та підстав виникнення.
1.4.