Принципи та організаційні аспекти функціонування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності

Сьогоднішній стан безпеки суспільства та здатність держави забезпечити її викликають серйозну занепокоєність у населення України. Зовнішні та внутрішні загрози не тільки сповільнюють темпи перетворень, перебігу, спотворюючи багато нововведень, але й загрожують самому ходу реформ, створюють серйозні проблеми для особистої безпеки громадян, суспільства і держави.

- «силова модель», що має більше підстав для реалізації в найближчій

перспективі з метою подолання пікових показників злочинності;

- «демократична модель», що має більш віддалені перспективи розвитку і реалізації. На сучасному етапі перед органами кримінальної юстиції постало серйозне завдання із забезпечення справедливості у державі та суспільстві. Для цього необхідно насамперед організувати їх тісну взаємодію з іншими державними органами влади, скоординувати ці дії. Особлива роль держави у запобіганні злочинності обумовлена самою природою її соціального призначення. Як на політичну організацію суспільства на неї покладено на центральному, регіональному і місцевому рівнях відповідні владні повноваження, вона має у своєму розпорядженні соціальні, культурно-виховні, примусові, а також інші засоби впливу на злочинність і несе перед громадянами обов’язок надійно захищати їх від протиправних посягань.

Злочинність - продукт суспільства, наслідок об’єктивно існуючих у його житті протиріч. Постановка завдання щодо її повної ліквідації, остаточного викорінювання причин і умов правопорушень не має перспективи, тому що здійснити це в повному обсязі неможливо, але прагнути цього необхідно. Суспільство та держава змушені миритися з існуванням злочинності як об’єктивним явищем.

Взаємодія органів кримінальної юстиції щодо здійснення правоохоронної діяльності повинна ґрунтуватися на комплексі взаємопов’язаних принципів, основних ідей, які визначають завдання і напрями діяльності всіх галузей влади у даній сфері. Одним із головних моментів, якому повинна відповідати державна політика по боротьбі зі злочинністю, а отже, і функціонування органів кримінальної юстиції в механізмі правоохоронної діяльності, є її соціально-економічна обумовленість. Стратегія, організація, тактика правоохоронної діяльності повинні бути синхронними і відповідати потребам та реальним можливостям суспільства перехідного періоду. Правоохоронна діяльність є дуже складним процесом, і вона не допускає прийняття легковажних рішень. Необхідно відмовитися від рецидивів надмірної ідеологізації заходів, що вживаються, антикримінального популізму, тимчасових політико-кон’юнктурних підходів до вирішення завдань запобігання злочинам та протидії злочинності. Увага повинна бути сконцентрована на реалістичності, максимально можливій ресурсній забезпеченості правоохоронних заходів, відповідності їх умовам становлення ринкових відносин, еволюції соціально-політичних перетворень, національним традиціям та історичному досвіду. Щоб уникнути правового ідеалізму, відриву політико-правових поглядів від реальних умов життя, основним законом повинне стати всебічне і глибоке їх обґрунтування, наукова оцінка законодавчих актів, цільових програм, відомчих нормативно- правових документів, що регулюють питання правоохоронної діяльності. За цих умов важливого значення набувають принципи функціонування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності.

Аналіз робіт, присвячених окресленій проблематиці, дає змогу зробити висновок, що більшість авторів вважають зазначеними принципами наступні: об’єктивної (наукової) обґрунтованості, плановості, безперервності,

системності, комплексності, законності, гуманізму, гласності тощо [89, с.

Одним із основних принципів функціонування органів кримінальної юстиції є принцип законності, відповідно до якого всі органи державної влади (у тому числі й правоохоронні), органи місцевого самоврядування, посадові особи, громадяни та їх об’єднання зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України. Реалізація принципу законності покликана забезпечити неухильне додержання в правоохоронній сфері цієї конституційної вимоги як при підготовці законодавчих та інших правових актів, так і в діяльності всіх галузей системи влади, правоохоронних органів з їх виконання.

Даний принцип засвідчує, що система влади, всі її органи визнають верховенство права, підкоряються йому, не можуть обходити його приписів і несуть політичну, правову і моральну відповідальність перед народом за невиконання взятих на себе зобов’язань. Держава, що видала закон, не вправі саме ж його порушувати. Це закон для правових, демократичних умов існування суспільства. Порушення закону не може бути виправдане жодним посиланнями на доцільність даних дій.

Реалізація принципу законності повинна бути протипоставлена будь- яким формам свавілля, уседозволеності. Певні категорії посадових осіб, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, несуть персональну відповідальність за неприйняття заходів, неналежне або несвоєчасне виконання своїх обов’язків, що випливають із закону. При цьому відповідними представниками політичної влади повинен здійснюватися ефективний цивільний контроль і нагляд за органами кримінальної юстиції, за станом додержання законів та інших нормативних актів у сфері боротьби зі злочинністю [92, с. 23].

Принцип законності передбачає відповідність закону всіх нормативно- правових актів, забезпечення їх суворої ієрархії на рівні держави.

Викладені в Конституції України положення про захист прав і свобод людини визначають основне значення такого принципу діяльності органів кримінальної юстиції у сфері запобігання злочинам, як принцип справедливості. У ст. 2 Конституції України людина, її права і свобода проголошені найвищою соціальною цінністю. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав і свобод, захист потерпілих від злочинів і зловживань владою, а також забезпечує потерпілому доступ до правосуддя і компенсацію заподіяних збитків.

Принцип справедливості передбачає забезпечення захисту закріплених у Конституції прав і свобод людини і громадянина, її життя, здоров’я, майна від злочинних посягань. Разом із тим слід зазначити, що даний принцип поширює свою дію і на осіб, які вчинили злочини або інші правопорушення: вжиті до них заходи повинні ґрунтуватися на законі і бути справедливими, відповідати ступеню тяжкості вчинених ними правопорушень і мірі їх вини.

Гарантований Конституцією України, принцип справедливості також передбачає рівність усіх перед законом і судом. У ході здійснення в державі правоохоронної діяльності та боротьби зі злочинністю знаходить прояв гарантована рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового стану, місця проживання, релігійних переконань, належності до громадських об’єднань та інших обставин. Це свідчить про те, що, з одного боку, не повинно існувати касти осіб, захищених від справедливого покарання своїм посадовим, професійним або іншим статусом, а з іншого боку - не повинні допускатися будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної або релігійної належності. Ніхто не може піддаватися катуванням, насильству, іншому жорстокому або такому, що принижує людську гідність, покаранню.

Принцип справедливості також полягає у тому, що людина не може бути засуджена двічі за той самий злочин.

Питання стосовно справедливості прямо пов’язане із законністю і відповідним принципом кримінального провадження. Ефективна діяльність органів кримінальної юстиції сприяє повному забезпеченню виконання завдань кримінального провадження, а саме захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також швидкому, повному та неупередженому розслідуванню і судовому розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до

відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України). Відповідно до цього положення, наприклад, прокурори з метою дотримання європейських стандартів у їхній діяльності повинні діяти в судовому порядку та не мають за будь-яку ціну домагатися засудження. Законодавство про діяльність прокурорів повинно забезпечити положення, що стосується обов’язку чинити справедливо і неупереджено при прийнятті рішення про порушення або не порушення кримінальної справи. Прокурор повинен бути об’єктивним і справедливим у ході судового розгляду й викласти всі наявні достовірні докази перед судом, забезпечити дотримання принципу рівності сторін і представити усі відповідні докази, а не лише ті, що сприяють версії обвинувачення. Якщо докази, які свідчать на користь обвинувачуваного, з якоїсь причини не можуть бути розголошені, обов’язком прокурора може бути припинення процедури обвинувачення [93, с.

Серед принципів, яким повинні відповідати зміст та форма кримінального провадження, КПК України передбачає принципи верховенства права та законності. Зміст ст.ст. 8 та 9 КПК України створює передумови для досягнення мети діяльності органів кримінальної юстиції, але разом з тим не гарантує забезпечення справедливості. Вважаємо за необхідне передбачити в КПК України існування цієї засади. Це може бути здійснено двома шляхами.

По-перше, можливо закріпити його на рівні окремого пункту ч. 1 ст. 7 КПК України та передбачити додаткову статтю в КПК України, яка б надавала тлумачення цій засаді.

По-друге, закріпити його як частину ст. 8 або ст. 9 КПК України у такій редакції: «Результатом діяльності органів кримінальної юстиції є

утвердження справедливості у державі, тобто по-перше, вибір

компетентними органами єдино можливого, найбільш оптимального, розумного та гуманного рішення. По-друге, стан відновлення порушених прав осіб в обсязі повному та достатньому для реструктуризації конкретних суспільних відносин».

Іншим важливим принципом функціонування органів кримінальної юстиції в механізмі правоохоронної діяльності є принцип невідворотності юридичної відповідальності (принцип адекватного правового реагування відповідними структурами держави на кожне правопорушення).

Законодавством повинна бути забезпечена, з одного боку, розумна достатність і реальне виконання державного примусу, а з іншого - усунуті зайві кримінально-правові заборони, які обтяжують обстановку в країні. Спеціально покликані для цього державою органи і відповідні посадові особи зобов’язані, у межах своєї компетенції, розпочати провадження в кожному випадку виявлення ознак правопорушення, вжити усі передбачені законом заходи для встановлення винного, визначення ступеня його відповідальності, відшкодування заподіяних кримінально караними діями збитків. Важливе значення тут має урахування характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину і особи винного, у тому числі обставин, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його родини. Слід зазначити, що принципу адекватного правового реагування на правопорушення повинно відповідати вжиття суворих заходів кримінального покарання до осіб, що вчиняють тяжкі і особливо тяжкі злочини, злочинців-професіоналів, організаторів (лідерів) та активних учасників злочинних формувань. Різного роду зменшення суворості заходів кримінального покарання стосовно таких категорій злочинців не є правильним, тому що це може лише призвести до погіршення криміногенної обстановки.

Одним із наступних принципів функціонування органів кримінальної юстиції в механізмі правоохоронної діяльності з огляду на інтеграційні процеси у світі, об’єднання європейського співтовариства є принцип відповідності національного законодавства і правоохоронних заходів міжнародно-правовим актам. Зокрема, йдеться про такі акти, як:

- Загальна декларація прав людини (1948 рік);

- Міжнародний пакт про цивільні і політичні права (1966 рік);

- Декларація про захист всіх осіб від катувань та іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, покарання (1975 рік) і відповідна Конвенція (1984 рік);

- Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (1979 рік) тощо [94], [95, с. 11], [96, с. 16-18].

Принцип комплексного підходу в правоохоронній діяльності органів кримінальної юстиції означає таку її організацію та здійснення, що забезпечують: всебічний вплив на криміногенні фактори, що обумовлюють як злочинність у цілому, так і окремі види злочинів; залучення в правоохоронний процес всіх суб’єктів даної діяльності; взаємодію суб’єктів правоохоронної діяльності; використання всіх форм і методів

правоохоронної діяльності; безперервність антикриміногенного впливу на злочинність та її причини.

Необхідність комплексного підходу в правоохоронній діяльності органів кримінальної юстиції обумовлена складною структурою причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. Криміногенні фактори, що детермінують злочинність, перебувають у різних сферах життєдіяльності: економічній, соціальній, морально-духовній тощо. Усе це вимагає того, щоб правоохоронні заходи були не тільки адекватними за своїм характером, але й комплексними. Іншою складовою комплексного підходу до правоохоронної діяльності органів кримінальної юстиції є обов’язкове урахування соціальної політики держави або стану протидії злочинності. Як вже зазначалось вище, дані сфери суспільних відносин перебувають у діалектичному взаємозв’язку, і ігнорувати це не можна. Самі по собі кримінально-правові заходи боротьби зі злочинністю не принесуть належного результату, якщо їх застосування не буде супроводжуватися заходами соціального і гуманітарного характеру.

Принцип економії правоохоронних засобів означає, що кримінальна юстиція, як будь-яка інша соціальна діяльність, поєднана з витратами людських, матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Як слушно вказано в літературі, мінімізація економічних витрат - обов’язкова вимога, що висувається до організації та здійснення впливу на злочинність [97, с. 19].

Звернімось до організаційних засад функціонування органів кримінальної юстиції у механізмі правоохоронної діяльності. Розглянувши основні принципи їх функціонування в рамках названого організаційно- правового феномена в інтересах забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави, спробуємо розглянути названі органи як різновид соціальної організації, як засіб політичного режиму, визначимо ряд основних організаційних положень їх функціонування в окресленому напрямі в якісно нових соціально-економічних і соціально-політичних умовах.

Соціальні організації виступають важливою формою соціальної взаємодії людей, одним із основних елементів соціальної структури суспільства поряд із соціальними групами, спільнотами й інститутами.

Але на відміну від соціальних груп і спільнот, де змістом соціальної взаємодії виступає саме колективне об’єднання людей для оптимального задоволення різних потреб, соціальні інститути і організації виникають або створюються для задоволення конкретних, найбільш важливих потреб як особистого, так і суспільного характеру. «Створюючи соціальні інститути і організації, суспільство тим самим затверджує і закріплює певні види соціальної взаємодії в найважливіших сферах і питаннях життєдіяльності, робить їх постійними і обов’язковими для членів даного суспільства, соціальної групи або спільноти як цілісності» [98, с. 22].

Як уже було зазначено, головну роль у правоохоронній діяльності відіграють органи кримінальної юстиції, що обумовлено їх функціональним призначенням і можливостями. Зараз загальний стан і результати зусиль органів кримінальної юстиції із запобігання злочинам не задовольняють суспільство. Певною мірою їх низька ефективність обумовлена об’єктивними труднощами перехідного періоду.

Слід також зазначити, що не в повному обсязі використані і внутрішні резерви, існує ряд серйозних помилок у визначенні головних напрямів, організації, формах і методах роботи самих органів кримінальної юстиції у нових умовах. Основним завданням демократичного розвитку системи органів кримінальної юстиції є приведення її в стан, що дасть змогу забезпечити надійний захист особистості, суспільства, держави від злочинності в цілому та її окремих видів зокрема.

Діяльність органів кримінальної юстиції як ланки правоохоронної системи, елемента влади, що виконує основний обсяг роботи із забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави по боротьбі зі злочинністю, повинна бути вдосконалена відповідно до змін в економічному, політичному і соціальному житті, зростаючих вимог суспільства, населення до сил правопорядку. Щоб підвищити якість протистояння органів кримінальної юстиції злочинності, треба насамперед детально розробити систему раннього запобігання злочинам, удосконалити організацію правоохоронної діяльності шляхом чіткого визначення зон відповідальності галузевих служб, забезпечити централізацію діяльності і координацію зусиль. Всім органам кримінальної юстиції, незалежно від їх функціональної спеціалізації, необхідно передусім зорієнтуватися на вирішення правоохоронних завдань за допомогою наявних у їх розпорядженні методів і засобів.

Посиленню соціальної ролі органів кримінальної юстиції багато в чому сприятимуть перетворення, розпочаті відповідно до розроблених у відомствах концепцій, програм і планів реформування органів у цілому, а також окремих служб і підрозділів.

Так, наприклад, в умовах кардинального перегляду засад діяльності органів прокуратури відповідно до норм і стандартів Ради Європи протягом 2013 року комплексно реформовано слідчий апарат Генеральної прокуратури України та прокуратур на місцях, оптимізовано його штатну чисельність. З метою забезпечення неупередженості та принциповості нагляду за досудовим розслідуванням у прокуратурах обласного рівня переглянуто систему підрозділів, які здійснюють процесуальне керівництво. У центральному апараті утворено управління процесуального керівництва в кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. Зазнало змін Головне управління міжнародно-правових зв’язків та європейської інтеграції, до складу якого увійшло управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України. З метою підвищення рівня законності у сфері захисту інтелектуальної власності та авторських прав реорганізовано відділ забезпечення конституційних засад підприємницької діяльності, який наділено відповідними повноваженнями.

Основним організаційним елементом забезпечення функціонування органів кримінальної юстиції в системі правоохоронної діяльності є управління. Криза початку 90-х років вимагала докорінної зміни механізму управління в країні, викликала необхідність урахування не так техніко- економічних, як соціальних аспектів. Це поставило перед наукою завдання обґрунтувати основні напрями, стиль і загалом систему роботи управлінських кадрів.

Від якості керівництва в даному силовому інституті залежить подальший стан та ефективність виконання поставлених завдань. Тому з огляду на особливості сучасного зовнішнього середовища, специфіку його розвитку даний інститут має потребу в усталеній концептуалізації.

Варто зазначити, що серйозної доробки у функціонуванні органів кримінальної юстиції потребують: 1. Інформаційні засади правоохоронної діяльності. 2. Професійний рівень кадрів. 3. Співвідношення в правоохоронній діяльності ефективності організації, функціонування системи у цілому та дій конкретних співробітників.

Для ефективного функціонування системи, що розглядається, необхідно вирішити наступні завдання. По-перше, підвищити професіоналізм кадрів усіх рівнів, починаючи з органів міської та районної ланок. Спостерігається погіршення якісного складу співробітників органів кримінальної юстиції, у яких концентрується вся організаторська, управлінська робота в правоохоронній сфері. За даними проведених нами спостережень, приблизно дві третини працівників цих структур мають повну вищу освіту, причому з них лише кожен другий - юридичну. Не можна вважати нормальним, коли до цієї роботи замість досвідчених кадрів залучаються молоді співробітники, які не тільки ще не мають досвіду діяльності цього виду, але й не служили раніше в органах правопорядку. Частка такої категорії працівників, за нашими підрахунками, становить 10 %.

Ця обставина пов’язана з різким відтоком з правоохоронних органів співробітників, що збільшує неукомплектованість кадрів. Так, наприклад, з 1992 по 1997 рік у системі МВС України питома вага слідчих з вищою юридичною освітою зменшилася на 21,8 % (з 78,2 до 56,4). На початку 2001 року цей показник дещо зріс - до 62,7 %. Для порівняння: у 1990 році в системі МВС СРСР працювало 88 % слідчих з вищою освітою [99, с. 127]. Станом на кінець 2013 року питома вага слідчих працівників з вищою юридичною освітою склала 79,6 %.

Існує ще одна обставина, що негативно позначається на якості роботи системи кримінальної юстиції, - це низька оплата праці. Низький рівень матеріального забезпечення є основною причиною звільнення співробітників з лав цих структур. Практично не виплачуються грошові компенсації за продовольчий пайок, санаторно-курортне лікування, обмундирування, оплату телефонних розмов. Заробітна плата не перераховується з огляду на рівень інфляції. Працівникам правоохоронних органів надане право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше 30 календарних днів. Проведене нами опитування співробітників показало, що кожен четвертий з них використав відпустку не повністю. Мають місце випадки, коли відпустка не надавалася співробітникам більше двох років поспіль.

Право на обов’язкове державне страхування закріплене за всіма категоріями працівників органів кримінальної юстиції. Так, наприклад, ч. 3 ст. 50 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що «життя і здоров’я працівників прокуратури підлягають обов’язковому державному

страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою» [100]. В сучасних умовах ці норми законів фактично не діють.

Низька оплата праці в органах кримінальної юстиції призводить до порушення законів певною частиною їх співробітників що, у свою чергу, негативно позначається на діяльності силового інституту в цілому. Складною проблемою залишається незахищеність громадян від сваволі з боку працівників правоохоронних органів, яку може бути усунуто тільки шляхом вжиття комплексу заходів, спрямованих на викорінювання фактів порушення законності в системі кримінальної юстиції.

По-друге, активно використовувати сучасні технології на базі розширення інформаційно-аналітичної основи правоохоронної діяльності. У нормативних документах [101] неодноразово вказувалося на те, що в діяльності органів кримінальної юстиції, їх підрозділів і служб недостатня увага приділяється інформаційно-аналітичній роботі. Несвоєчасно

здійснюється збір і аналіз інформації про ті процеси і явища, що впливають на стан, рівень і динаміку злочинності. Дана обставина негативно позначається на ефективності прийняття стратегічних і тактичних рішень. Можна виділити три напрями дій, спрямованих на зміцнення правопорядку і організації системи.

Перший напрям полягає у використанні для вирішення проблем правоохоронної діяльності та запобігання злочинам, зміцнення правопорядку і підвищення ефективності кримінальної юстиції системного аналізу і комплексного підходу. Ці можливості реалізуються внаслідок виконання складних комплексних завдань протидії злочинності; усунення паралелізму і дублювання в роботі суб’єктів правоохоронної системи, громадських організацій і формувань; виявлення і знешкодження об’єктивних та суб’єктивних чинників, що сприяють вчиненню злочинів.

Другий напрям залежить від можливостей удосконалення інформаційно-аналітичної роботи, цілепокладання, прогнозування,

планування, організації, управління і контролю в правоохоронній сфері, у запобіганні злочинам, зміцненні правопорядку і боротьбі зі злочинністю. Ці можливості реалізуються через створення системи інформації, заснованої на єдиному банку даних про процеси, що відбуваються у різних галузях суспільного розвитку; розробку реальних моделей, що відтворюють дійсні

процеси боротьби зі злочинністю, формування системи цілей, розробку і реалізацію комплексних програм правоохоронного спрямування і боротьби зі злочинністю; створення дієвої системи соціального контролю в цій сфері [102], [103]. Даний напрям правоохоронної діяльності припускає не тільки розробку й реалізацію регіональних комплексних програм, але й складний комплексний скоординований процес, що складається із цілепокладання, прогнозування, планування, організації, управління і контролю [104], побудований на загальній інформаційно-аналітичній базі системи

правоохоронних органів, громадських організацій і формувань, спрямований на підвищення ефективності організації та управління системою кримінальної юстиції.

Така ефективність багато в чому забезпечується застосуванням координаційних процедур в управлінському аспекті механізму правоохоронної діяльності [105], [106], [107], [108], [109]. Координація є комунікаційною функцією забезпечення оптимізації зусиль та узгодженості в роботі органів однієї керівної ланки. Поєднання цих функцій в діяльності одного органу, як свідчить практика боротьби зі злочинністю, не дає необхідної ефективності.

Конституцією України (ст. 107) встановлено, що координаційним органом з питань національної безпеки і оборони є Рада національної безпеки і оборони України (РНБО), яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. До того ж неконституційність повноважень та діяльності колишнього Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президенті України як спеціального органу по боротьбі з організованою злочинністю визнано Рішенням Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004.

Водночас, як зазначає суддя Конституційного Суду України В. Д. Бринцев стосовно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 1, частини першої ст. 7, ст.ст. 8, 9, 10, частини четвертої ст. 14, ст. 17, частини першої ст. 20, частини третьої ст. 29 Закону України «Про прокуратуру» (справа про повноваження прокуратури відповідно до пункту 9 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України), функція координації спрямована на узгодження, встановлення взаємозв’язку, контакту в діяльності людей або структур, а координатор - це установа чи відомство, яке координує діяльність інших установ чи відомств, що не перебувають у їхньому підпорядкуванні, суб’єкти координації мають однопорядкове, однорівневе становище. Прокуратура здійснює координацію зусиль правоохоронних органів саме в зазначеному сенсі, не втручаючись в їх діяльність, яка регламентована відповідно до Законів України «Про Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» тощо. З наведеного випливає, що організаційна роль прокурора в координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю не суперечить положенням ст.ст. 121, 123 Конституції України та Перехідним положенням. Координуюча діяльність прокуратури в межах і формах, встановлених частиною другою ст. 10 Закону України «Про прокуратуру», повною мірою відповідає конституційним засадам [110].

Так, координаційну діяльність на рівні держави здійснює координаційна нарада керівників правоохоронних органів під головуванням Генерального прокурора України. Протягом 2013 року на двох координаційних нарадах узгоджено спільні заходи з метою запобігання і протидії злочинності та корупції у державі.

Низку важливих питань стосовно додержання законності обговорено на тринадцяти міжвідомчих нарадах, проведених за участю керівників органів виконавчої влади, державного контролю і правоохоронних органів.

Зокрема, розглянуто стан додержання законодавства щодо розкриття та розслідування умисних убивств, законності та ефективності запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, корупційним проявам у воєнній сфері, при формуванні та зберіганні мобілізаційного резерву, у сфері захисту прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розвитку, оздоровлення неповнолітніх, безпечності та якості харчових продуктів, автомобільних перевезень, при використанні земель транспорту, забезпеченні режимних вимог, протидії злочинності та корупції в установах попереднього ув’язнення та виконання покарань. З метою оперативного розв’язання проблемних питань прокурорської та слідчої діяльності на сучасному етапі набула широкого застосування практика проведення керівництвом Генеральної прокуратури України нарад та інших заходів у режимі відеоконференцзв’язку.

Третій напрям складається з можливостей удосконалення міжгалузевого управління процесами у правоохоронній сфері та боротьбі зі злочинністю. Ці можливості реалізуються через подолання відомчих бар’єрів у комплексному вирішенні проблеми боротьби зі злочинністю;

цілеспрямовану координацію і взаємодію між органами і організаціями, що ведуть боротьбу зі злочинністю; збалансованість розвитку вертикальних і горизонтальних зв’язків між органами кримінальної юстиції, іншими правоохоронними органами, громадськими організаціями і формуваннями; зосередження виконання функції організації запобігання злочинам і боротьби зі злочинністю в єдиному центрі керівництва; удосконалення правових норм, що регламентують діяльність по боротьбі зі злочинністю, формування єдиної соціальної системи протидії злочинності.

Якщо говорити про зміст інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності, то можна стверджувати, що це насамперед система знань суб’єкта про керовані об’єкти, середовище їх взаємодії, існуючі взаємозв’язки між елементами, про зміст їх кількісних і якісних характеристик [111, с. 88-89].

Отже, основним завданням структури інформаційного забезпечення є створення умов для нормального функціонування правоохоронних технологій у діяльності органів кримінальної юстиції. Названі процеси являють собою складний комплекс управлінських впливів, призначених для забезпечення динамічної рівноваги системи органів кримінальної юстиції, у різних умовах сформованої криміногенної обстановки. Такі управлінські впливи здійснюються як зовнішніми суб’єктами, так і

внутрішньосистемними.

Будь-який орган кримінальної юстиції зазнає управлінських впливів з боку вищих органів системи і відповідної адміністрації, на території якої він функціонує. Таким чином, зовнішній аспект функціонування органів кримінальної юстиції містить вплив різних суб’єктів, кожний з яких діє в межах наданих йому повноважень. Сукупність таких суб’єктів і їх управлінських впливів можна розглядати як систему, якій притаманна власна структура, що і становить зовнішній аспект структури управління запобіганню злочинів.

Разом із тим будь-який орган кримінальної юстиції певною мірою є й самокерованою системою: він здатен самостійно управляти реалізацією покладених на нього функцій незалежно від того, на якому щаблі управлінської ієрархії він перебуває. Для цього є свій апарат управління. До нього входять начальник і його заступники, штаб, керівники служб та структурних підрозділів, що здійснюють управління підлеглими. Також потрібно враховувати різноманітні взаємозв’язки між учасниками цього процесу. Все це в сукупності становить внутрішній аспект структури управління механізму правоохоронної діяльності.

Виникає логічне запитання: коли ж, за яких умов відбудеться якісне поєднання цих аспектів або контурів діяльності, а вона сама стане більш ефективною? Відповісти на нього можна, проаналізувавши компоненти категорії ефективності.

Ефективність діяльності соціальних організацій залежить від цілої низки обставин і визначається багатьма факторами. При цьому управління виступає важливою умовою функціонування організацій, у тому числі правоохоронної спрямованості.

Природно, ефективність функціонування залежить від розмірів організації, чисельності персоналу, територіального розташування,

особливостей організації праці й виконуваних функцій, тенденцій і норм поведінки, що склались у колективі, дотримання дисципліни, ставлення до виконуваних посадових обов’язків, а також від стилю і методів самого керівництва.

Ефективність багато в чому забезпечується гнучкістю самої системи, типом структури організації, мірою відповідності цілей організації, співвідношенням формальної і неформальної структур організації, якістю прийнятих управлінських рішень та мірою їх сприйняття і реалізації [112, с. 221].

У вивчених нами документах різних органів кримінальної юстиції неодноразово вказувалося на необхідність зміцнення виконавської дисципліни. Проблема виконання управлінських рішень актуалізується стосовно соціальних організацій всіх типів, що пов’язано з існуванням об’єктивного протиріччя між цілями-завданнями, цілями-орієнтирами і цілями функціонування системи.

З метою забезпечення функціонування органів кримінальної юстиції в механізмі правоохоронної діяльності пропонуються наступні заходи: оптимізація структур підрозділів і служб органів кримінальної юстиції, що здійснюють запобігання злочинам, організацію і управління цими процесами, зміцнення в них штабних підрозділів і підвищення їх статусу; удосконалення організаційних структур органів кримінальної юстиції в цілому і насамперед їх провідних функціональних підрозділів, що визначають основні результати роботи (оперативно-розшукові підрозділи, слідство та дізнання), на основі експериментального апробування різних моделей їхньої структурно-штатної побудови і організації службової діяльності залежно від умов, у яких перебувають ці органи; розширення і зміцнення системи інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності органів кримінальної юстиції в усіх напрямах, оптимізація самої технології; розвиток науково-методичного забезпечення функціонування органів кримінальної юстиції, більш широкого впровадження наукових розробок у практику роботи.

Такими є основні організаційні засади функціонування органів кримінальної юстиції в механізмі правоохоронної діяльності, поетапна реалізація яких дасть змогу підвищити ефективність виконуваної ними соціальної ролі в суспільстві. Втім, підвищення ефективності не варто обмежувати тільки удосконаленням процесів управління. Має йтися також і про цілий комплекс інших заходів, зокрема, спрямованих на реформування органів кримінальної юстиції.