<<
>>

Поняття та види прав поліцейських в Україні

Штатною одиницею в структурі Національної поліції України є працівник поліції (поліцейський). Виступаючи державним службовцем та посадовою особою з особливим правовим статусом, поліцейський наділяється широким колом адміністративних, в тому числі державно- владних, повноважень, які, в свою чергу, становлять основу його адміністративно-правового статусу.

Тому дослідження адміністративних повноважень працівника поліції дозволить розкрити сутність його правового статусу, тобто його фактичне правове положення у відносинах з громадянами, іншими фізичними та юридичними особами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

Звідси, невід’ємною частиною державно-владних повноважень поліцейського є права, які виступають складовим елементом його адміністративно-правового статусу. Тому права відіграють важливе значення у забезпеченні виконання поліцейським своїх державно-службових функцій та посадових обов’язків.

М. І. Інтттин з цього приводу зазначає, що працівники органів внутрішніх справ наділяються державно-владними повноваженнями і здатні проводити в дію механізм державного примусу [89, с. 45]. Погоджуючись з думкою науковця, необхідно зауважити, що поліцейський, як учасник державно-службових правовідносин, може наділятися різними видами прав, які класифікуються за відповідними критеріями. Однак, передусім необхідно з’ясувати значення досліджуваної категорії.

Слову «права» (rights) передували слова «вольності» (liberties) та «привілеї» (franchises). Деякі філософи навіть ототожнювали ці поняття [90, с. 10]. Цим, зокрема, можна пояснити, що в основі будь-яких прав знаходяться певні можливості, привілеї по відношенню до інших суб’єктів. Проте, в сучасній доктрині зміст поняття «права» суттєво розширився. В науковій літературі зазначається, що права людини — це певні можливості людини, які необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені обов’язками інших суб’єктів [91, с.

16].

Етимологія категорії «право» розкривається через такі її значення:

1) законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни; 2) система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю пануючого класу (в експлуататорському суспільстві) або всього народу (в соціалістичному суспільстві); 3) обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь; 4) наука, що займається юриспруденцією; правознавство; суд [92, с. 506].

В контексті дослідження поняття та видів прав працівника поліції категорію «права» будемо вживати у значенні наданих законодавством можливостей посадової особи діяти певним чином у відповідності до покладених на неї обов’язків.

Що стосується адміністративних прав, то такими слід вважати закріплену в адміністративному законодавстві міру дозволеної поведінки працівника поліції, яка наділяє його можливістю виконувати державно- владні повноваження та вступати в адміністративні правовідносини з іншими суб’єктами.

При цьому, слід погодитись з думкою Х. В. Малиняк щодо того, що особливістю статусу посадової особи є те, що він залежить від суспільно- політичної або державно-правової ситуації в країні. Наприклад, введення режиму надзвичайного стану чи введення встановлених спеціальними законами інших адміністративно-правових режимів сприятиме зміні обсягу посадових прав і обов’язків [93, с. 140].

Зокрема, відповідно до ст. 16 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», працівники правоохоронних органів наділяються додатковими повноваженнями щодо:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборони проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом, тощо [94].

Отже, права працівника поліції мають певну особливість, яка полягає, крім іншого, в тому, що їх обсяг змінюється в залежності від фактичної ситуації та умов, в яких опиняється поліцейський.

Оскільки працівник поліції є державним службовцем, то, відповідно, він користується всіма правами, визначеними Законом України «Про державну службу». Згідно зі ст. 7 цього закону, державний службовець має право на:

1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб;

2) чітке визначення посадових обов’язків;

3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення;

4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу;

5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;

6) професійне навчання, зокрема, за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;

7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків та ін. [9].

Між тим, аналіз положень Закону України «Про Національну поліцію» [1] показує, що в них одночасно застосовуються такі поняття як «завдання» (ст. 2), «повноваження» (ст.ст. 16, 22, 23), «обов’язки» (ст. 18). Однак, законодавець уникає вжиття терміну «права», які фактично ототожнюються з повноваженнями. Вважаємо, що таке ототожнення є недоцільним, оскільки права — це лише одна частина повноважень, іншу ж складають його обов’язки (необхідна, належна поведінка суб’єкта).

На підтвердження такої думки можна навести положення Закону України «Про міліцію», який втратив чинність 2 липня 2015 р. В ньому Розділ ІІ носив назву «Обов’язки та права міліції». Причому обов’язки були поставлені на перше, по відношенню до прав, місце. Згідно зі ст. 11 Закону «Про міліцію», до прав міліції були віднесені:

1) вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції,

2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

3) викликати громадян і службових осіб у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні;

4) виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством;

5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, визначених законом [95], тощо.

Характерно, що в Законі «Про міліцію» підкреслювалось, що відповідні права міліції надані для виконання покладених на неї обов’язків.

Системний аналіз положень ст. 11 Закону «Про міліцію» та ст. 23 нового Закону України «Про Національну поліцію» дозволяє засвідчити той факт, що законодавець фактично ототожнив права та повноваження працівників поліції, застосувавши для їх означення саме термін «повноваження», які в найбільшій мірі відображають безпосередній зв'язок між правами та обов’язками поліцейського. Водночас, зважаючи на те, що в окремій ст. 18 Закону «Про Національну поліцію» визначені додатково і обов’язки поліцейського, то вважаємо, що слід було б виокремити і його права.

Отже, права — хоча і відносно самостійна категорія, однак, тісно пов’язана із обов’язками та повноваженнями та походить від них. Повноваження відображають безпосередній зв'язок між правами та обов’язками поліцейського. У зв’язку з цим, вважаємо за необхідне побіжно зупинитися на науковому дискурсі навколо даної категорії.

Повноваження як соціальне явище, за визначенням І. П. Г олосніченка та Д. І. Голосніченка, — це володіння правами і обов’язками членів (члена) суспільства, переданих суб’єкту відносин в порядку та у спосіб, визначений соціальними правилами і нормами, з метою реалізації в особистих або спільних інтересах особи делегувальника і можуть включати в себе право розпорядження її цінностями, право на загальнообов’язковій основі залучати до виконання суспільних доручен, та застосовувати у випадках, передбачених правилами суспільного життя, заходи примусу [96, с. 148]. Категорія «повноваження» в широкому розумінні вживається для означення всієї сукупності прав, наданих уповноваженому суб’єкту з метою реалізації ним функцій у власних або спільних з іншими особами інтересах. В даному аспекті повноваження слід розглядати як деяку можливість, підкріплену гарантіями, необхідну для виконання завдань, що стоять перед суб’єктом.

В етимологічному значенні «повноваження» означає право, надане кому-небудь для здійснення чогось [97, с.

684]. Таким чином, відправною точкою для розуміння змісту категорії «повноваження» є те, що його складають не просто права, а лише ті, які необхідні для здійснення якогось

обов’язку або виконання іншої дії.

З цього приводу слушною видається думка В. В. Мозоль, яка зауважує, що в нормативних актах більш доцільно вживати термін «повноваження», маючи на увазі, що останні складаються з обов’язків та прав, і розуміючи, що посадові обов’язки є первинними щодо прав, адже останні спрямовані на забезпечення їх реалізації [98, с. 88]. Дана точка зору заслуговує на увагу, оскільки нерозривний зв'язок прав та обов’язків посадових осіб, а також первинність обов’язків по відношенню до прав обумовлені конституційним принципом, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [74].

Отже, для реалізації функцій держави органи державної влади та місцевого самоврядування наділені владними повноваженнями, які повинні бути чітко закріплені в законодавстві. Тому владні повноваження посадових та службових осіб цих органів, як правило, є похідними від повноважень органу державної влади, в якому вони проходять службу.

Г. Й. Ткач пропонує владне повноваження розглядати як забезпечену законом вимогу уповноваженого суб’єкта належної поведінки і дій, звернену до громадян та юридичних осіб [99, с. 102]. Однак, в даному випадку науковець, виділяючи такий важливий елемент повноваження як право (можливість), не торкається зворотної його сторони — посадових обов’язків. Разом з тим, слід погодитись з Н. В. Янюк, яка вважає помилковим визначення службових повноважень лише як сукупності обов’язків або лише як прав посадової особи. Науковець вказує, що часто саме такий підхід застосовано у підзаконних актах, що регулюють діяльність правоохоронців (інструкціях, положеннях, тощо) [4, с. 88, 90].

Таким чином, адміністративні повноваження працівника поліції можна визначити як закріплену в адміністративному законодавстві систему посадових обов’язків у сфері організаційно-розпорядчої діяльності та наданих для їх виконання відповідних прав, що наділяють його гарантованою можливістю діяти у межах та в порядку, визначеному законодавством, з метою реалізації, покладених на Національну поліцію завдань.

Отже, права — це складовий елемент повноважень, який відображає саме міру можливої, дозволеної поведінки працівника поліції. В більшості випадків така можливість обумовлюється завданнями та обов’язками, які належить виконати працівнику поліції.

Поліцейський користується досить широким колом службових прав. В науковій літературі висловлюються різні точки зору на проблему класифікації службових прав суб’єктів адміністративних правовідносин, зокрема, співробітників органів внутрішніх справ.

На думку А. М. Куліша, права працівників органів, служб, структур та підрозділів міліції — це соматичне поняття, що охоплює декілька рівнів: права державного службовця, права працівника органів внутрішніх справ, безпосередньо права державних службовців органів міліції. Обсяг прав збільшується від державного службовця через державного службовця органів внутрішніх справ до державного службовця органів міліції. Це пов’язано з поступовим ускладненням відповідного правового статусу, по мірі якого збільшується коло посадових прав [100, с. 71-72].

У зв’язку з цим, виникає необхідність виділити такий критерій класифікації прав поліцейського як посада, яку він займає в системі органів Національної поліції. Коло таких прав розширюється від поліцейського, який перебуває на нижчій посаді в органі поліції, до керівника Національної поліції.

С. В. Шестаков на підставі аналізу повноважень, що входять до адміністративно-правового статусу працівника міліції, запропонував класифікувати їх за кількома підставами:

за тривалістю володіння повноваженнями — ті, якими працівник міліції володіє постійно, незалежно від місця та часу перебування (реалізуються у повсякденних умовах), і додаткові, що покладаються на нього в разі виникнення ускладнених умов, надзвичайних обставин, тощо;

за метою їх реалізації: пов’язані з попередженням, припиненням протиправних діянь, затриманням осіб, які підозрюються у їх вчиненні; пов’язані з наданням допомоги громадянам, іншим суб’єктам права;

за характером (спрямованістю) дій, яких необхідно вжити для реалізації відповідних прав та обов’язків працівника міліції: обов’язки, для реалізації яких необхідно утримуватись від вчинення певних дій; повноваження, для реалізації яких треба вживати певні активні дії [14, с. 169].

В. М. Василенко, розглядаючи адміністративно-правовий статус ветеринарної міліції, запропонував об’єднати всі права співробітника міліції в дві групи: 1) безпосередні права працівників ветеринарної міліції, якими вони наділяються як працівники міліції і представники виконавчої влади;

2) права, якими володіють працівники ветеринарної міліції у зв’язку із займаною посадою і органом, в якому проходять службу [37, с. 98]. Розмежовуючи дві основні групи прав, науковець фактично поклав в основу критерій постійності або тимчасовості володіння посадовою особою відповідними правами. У відношенні до прав працівника поліції такий критерій класифікації також доцільно застосувати.

Зокрема, відповідно до ст. 67 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські можуть перебувати у розпорядженні органів поліції для подальшого проходження служби під керівництвом посадових осіб, уповноважених призначати на посади поліцейських. При цьому, поліцейські продовжують проходити службу згідно із законом, виконуючи обов’язки служби відповідно до тимчасових функціональних обов’язків, визначених керівником відповідного органу (закладу, установи) поліції, з урахуванням попередніх посад, які обіймав поліцейський, рівня його знань та професійного досвіду [1].

Л. В. Крупнова вважає, що за сучасних реалій соціально-державного життя суспільства усі права державних службовців слід класифікувати наступним чином: 1) права, надані державному службовцю при вступі на державну службу; 2) загальногромадські права; 3) службові права, що поділяються на загальнослужбові і посадові; 4) особисті права, пов’язані з кар’єрою державного службовця, з реалізацією прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги та соціально-правовий захист [101, с. 64].

Поліцейський, як державний службовець в системі органів виконавчої влади, володіє всіма правами, визначеними Законом України «Про державну службу» [9], з урахуванням особливостей і обмежень, встановлених Законом України «Про Національну поліцію» [1].

В Законі України «Про Національну поліцію» [1], як вже зазначалось, не міститься окремої статті, в якій було б визначено права поліцейського, а повноваженням поліції присвячено окремий розділ IV. Всі повноваження законодавцем об’єднано в такі групи:

1) основні (загальні) повноваження;

2) додаткові повноваження;

3) повноваження у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення.

Законодавець, визначаючи основні повноваження та повноваження в

сфері інформаційно-аналітичного забезпечення, не називає додаткові повноваження, зазначаючи лише, що вони можуть покладатися на поліцію лише законом. Між тим, у відношенні до працівника поліції (поліцейського) законодавець застосовує термін «обов’язки», а «повноваження» — лише щодо керівника поліції.

На підставі аналізу Закону України «Про Національну поліцію» [1], Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Національну поліцію» [47], Наказів Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Положення про патрульну службу МВС» [48], «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» [102] та ін. можна запропонувати таку класифікацію прав поліцейського як суб’єкта адміністративних правовідносин:

1) в залежності від рівня посади, яку займає поліцейський в органах

Національної поліції:

- права керівного складу поліції (керівництво діяльністю поліції; внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ України пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, надання поліцейських послуг; звітування перед Міністром внутрішніх справ, тощо). Ці права мають виключно керівники поліції, їх заступники, керівники та заступники відділів та управлінь поліції.

Наприклад, до прав керівника поліції, відповідно до ст. 22 Закону України «Про Національну поліцію», відносяться: розподіл обов’язків між своїми заступниками; підписання наказів поліції; скасування повністю чи в окремій частині актів територіальних органів поліції; у межах повноважень надання доручень, обов’язкових для виконання поліцейськими, державними службовцями і працівниками поліції; прийом на службу та звільнення зі служби, призначення та звільнення з посад поліцейських відповідно до положень Закону; призначення на посади та звільнення з посад у порядку, визначеному законом та іншими нормативно-правовими актами про державну службу, державних службовців апарату центрального органу управління поліції, тощо [1];

- права рядового складу поліції. Наприклад, працівники патрульної служби МВС України мають право: вимагати від громадян дотримання громадського порядку; вимагати від осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень; перевіряти у громадян при підозрі в учиненні ними правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи у передбачених законом випадках і спосіб; здійснювати в установленому законодавством порядку особистий огляд, огляд речей і документів, транспортного засобу і вантажу; вилучати у громадян та службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обігу, а також документи з ознаками підробки; застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених законодавством [48], та ін.;

- універсальні права, якими користується кожний поліцейський незалежно від посади, яку він обіймає в органі поліції. Універсальними правами поліцейського виступають такі: право на належні організаційні умови робочого місця, право на забезпечення необхідним обладнанням, канцелярськими приналежностями, спеціальними засобами, формою встановленого зразка; формування, ведення та користування інформаційними базами даних, тощо [48]. До універсальних прав також відносяться всі ті права, що визначені ст. 7 Закону України «Про державну службу» [9];

2) залежно від змісту прав (сфери їх виникнення та застосування). Сутність даного критерію класифікації полягає у необхідності функціонального розмежування прав поліцейських залежно від того, в якому органі поліції вони проходять службу (кримінальна поліція, поліція охорони, тощо):

права в сфері забезпечення публічної безпеки та порядку: право обмежувати або забороняти у випадках затримання правопорушників при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров'ю людей, рух транспортних засобів і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг відповідно до законодавства; право затримувати громадян за передбачених законом підстав і в спосіб та здійснювати їх доставлення до органів внутрішніх справ відповідно до законодавства; право затримувати та забезпечувати доставлення транспортних засобів для тимчасового зберігання відповідно до законодавства [48] та ін.;

права в сфері застосування поліцейських заходів: використовувати технічні засоби та технічні прилади для виявлення і фіксації правопорушень відповідно до законодавства; застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених законодавством, тощо.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про Національну поліцію», працівник поліції може застосовувати такі превентивні заходи: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ. Крім того, працівник поліції під час виконання повноважень, визначених законом, має право застосовувати такі заходи примусу: фізичний вплив (сила); застосування спеціальних засобів; застосування вогнепальної зброї [1];

3) за підставою виникнення прав:

права, що виникають з підстави підписання наказу про призначення на відповідну посаду в органі поліції: право вимагати письмового оформлення обсягу посадових (функціональних) обов’язків за відповідною посадою та створення умов, необхідних для їх виконання; право приймати у межах, визначених посадовими (функціональними) обов’язками, рішення або брати участь у їх підготовці; право на доступ до службової інформації, необхідної для виконання обов’язків за посадою [87], тощо;

права, які виникають в процесі виконання щоденних функцій на підставі посадових інструкцій та положень про відповідний відділ або поліцейське управління: участь у проведенні нарад, засіданнях робочих груп; складання та подання тематичних звітів; складання протоколів про адміністративні правопорушення та ін.;

права, які виникають на підставі наказів керівника поліції або походять із звернень громадян, інших осіб: підготовка аналітичних матеріалів з питань, що відносяться до відання працівника поліції; участь у розробці нормативно- правових актів, що стосуються діяльності поліції; підготовка та надання обґрунтованих відповідей на звернення громадян та інших осіб, тощо:

4) залежно від тривалості:

- постійні права, які поліцейський виконує відповідно до

посадових інструкцій на постійній основі;

тимчасові права, якими він наділяється в силу тимчасового заміщення відсутнього поліцейського або перебування в розпорядженні іншого керівника.

Для повноти даного дослідження вважаємо за необхідне здійснити порівняння прав працівника поліції та колишньої міліції у сфері застосування спеціальних засобів та інших примусових заходів впливу на правопорушників на підставі порівняльного аналізу Розділу ІІІ Закону «Про міліцію» та Розділу V Закону «Про Національну поліцію». Можна дійти наступних висновків:

1) новим законом значно розширився арсенал поліцейських заходів, зокрема, крім права на застосування спеціальних засобів, вогнепальної зброї та фізичної сили, поліцейський отримав право щодо проникнення до житла чи іншого володіння особи, здійснення перевірки дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ, здійснення поліцейського піклування, тощо;

2) в ст.ст. 29-46 Закону «Про Національну поліцію» детально регламентовано підстави та умови реалізації права щодо застосування поліцейського заходу, порядок його застосування, наслідки та ін.;

3) новим законом «Про Національну поліцію» суттєво розширено підстави застосування деяких поліцейських заходів. Наприклад, відповідно до ст. 32 закону, поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: а) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; б) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; в) якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю та ін. В той час як раніше перевірка документів була можлива лише при підозрі у вчиненні особою

правопорушення (п. 2 ст. 11 Закону «Про міліцію»).

Слід також зазначити, що розширення прав поліцейського здійснено в значній мірі за рахунок наділення його повноваженнями в деяких випадках діяти на власний розсуд, самостійно надаючи оцінку ситуації, що склалася, та приймаючи рішення щодо застосування того чи іншого поліцейського заходу. Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем при визначені підстав для застосування відповідних заходів таких оціночних категорій як «володіння особою зовнішніми ознаками, схожими на особу, що вчинила правопорушення»; «існування достатніх підстав вважати, що особа має намір вчинити правопорушення», тощо. Такий підхід, з однієї сторони, несе в собі явну загрозу здійснення необгрунтованого обмеження прав і свобод людини, але з іншої — надає поліцейському можливість діяти більш оперативно та ефективно. Як зазначає С. А. Резанов, застосування розсуду співробітником органів внутрішніх справ можливе за умови: якщо він здійснюється в рамках закону, з метою більш ефективного, доцільного, оптимального здійснення адміністративної та іншої діяльності органів внутрішніх справ; якщо акт, прийнятий на основі розсуду, містить в собі мотиви його застосування [103, с. 137]. У зв’язку з цим, необхідні чітка координація дій працівників поліції зі сторони керівництва, проведення періодичних навчань для орієнтації в законодавстві та ін.

Проведене дослідження дозволяє підсумувати, що різні види прав працівника поліції, що виділені за окремими критеріями, частково перетинаються між собою. Тому така класифікація є суто умовною.

Між тим, необхідно зауважити, що правове регулювання адміністративних прав працівника поліції потребує подальшого удосконалення. Зокрема, систематизація прав поліцейських відповідно до наведених вище критеріїв дозволяє виявити певні прогалини законодавчої регламентації відповідних прав. Можна зробити висновок, що в Законі України «Про Національну поліцію» необхідно уточнити службові права поліцейського у різних сферах його діяльності, передусім ті права, які носять універсальний характер, тобто якими користується кожний поліцейський, незалежно від посади, яку він обіймає.

Деякі науковці вказують також на такий важливий напрямок розвитку адміністративних прав державних органів як забезпечення їх оптимальної взаємодії, що виступає одним з пріоритетних напрямів організації публічної влади, оскільки від нього залежить вирішення проблем локального характеру. Для ефективного здійснення цієї функції необхідна взаємна підтримка цих органів, погодженість і єдина спрямованість їхніх дій [104, c. 4]. Погоджуючись з думкою науковця, слід зазначити, що в щоденній роботі поліцейського взаємодія з іншими працівниками поліції, посадовими особами інших органів державної влади, місцевого самоврядування, громадянами, фізичними та юридичними особами набуває особливо важливого значення. Тому кожному поліцейському мають бути надані права в сфері організації та забезпечення взаємодії з іншими органами та особами, що повинно бути чітко закріплено в Законі України «Про Національну поліцію». Конкретизація відповідних прав та повноважень потребує розробки та затвердження відповідних положень про поліцейські відділи та управління (Про Управління центрального органу поліції, Про територіальний орган поліції).

2.2.

<< | >>
Источник: ЛЕМЕШ ДМИТРО ЛЕОНІДОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Еще по теме Поняття та види прав поліцейських в Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -