Органи кримінальної юстиції як правоохоронні органи та частина механізму правоохоронної діяльності

Реформи, започатковані в Україні останнім часом, поряд із підвищенням ефективності функціонування різних державних правоохоронних органів, які покликані запобігати злочинності, розслідувати злочини та притягати винних осіб до відповідальності, повинні сприяти утвердженню справедливості та розширенню прав громадян, а також створенню додаткових гарантій їх забезпечення.

Проблема визначення соціального та державного призначення правоохоронних органів, чіткого розмежування компетенції їхньої та інших державних органів, які беруть участь у правоохоронній діяльності, набула особливого значення. Трансформація багатьох публічних державних відносин призвела до зміни пріоритетів в бік забезпечення прав людини. Правоохоронні органи в цьому контексті є основними суб’єктами, покликаними забезпечити та гарантувати їх дотримання.

Права людини та їх реальне дотримання мають виступати найважливішими індикаторами належної роботи усієї інституціональної системи, головним призначенням якої є утвердження справедливості в суспільстві та державі. Для цього в державі утворюються спеціальні інституції - органи кримінальної юстиції, які становлять досить різнорідну за напрямами діяльності систему, однак окремі функції яких забезпечують установлення істини у кримінальних провадженнях, виконання покарань щодо осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, за умови забезпечення та гарантування прав цих осіб.

Завдяки існуванню спеціальної системи правоохоронних органів передбачено розв’язання значно більшої кількості питань крім утвердження та забезпечення справедливості у державі. Натомість система органів кримінальної юстиції - це частина правоохоронної системи держави і на неї поширюються всі ознаки, притаманні зазначеній системі. До таких, зокрема, належать:

- виникнення правоохоронних органів унаслідок розподілу влади в державі;

- виокремлення частини державного механізму з метою правової охорони суспільних відносин, прав та законних інтересів особи;

- існування особливого виду державної діяльності - правоохоронної діяльності;

- застосування заходів державного примусу в межах повноважень під час здійснення правоохоронної діяльності;

- узгодженість із цілями та завданнями правоохоронної політики;

- незалежність усіх правоохоронних органів (а не тільки суду) в межах наданої компетенції, тобто при розгляді конкретних юридичних справ, виконанні конкретних юридичних завдань.

- внутрішня диференціація правоохоронних органів на відносно автономні утворення (органи), які відрізняються за способом, сферою діяльності, кадровим складом [1, с. 78].

Дотепер у чинному законодавстві не наведено вичерпного переліку правоохоронних органів та їхньої системи, що, безперечно, негативно позначається на можливості ефективно виконувати завдання та встановлювати справедливість у суспільних відносинах, а також розмежовувати компетенцію цих органів задля уникнення протиріч. Варто зазначити, що власне концепція правоохоронної діяльності та системи правоохоронних органів останнім часом докорінно змінюється. Зокрема, відбувається відхід від панівного (а інколи - зверхнього) ставлення зазначених органів до громадянського суспільства, їхня діяльність набуває сервісного характеру та позиціонується як особливий вид державної служби. Зокрема, йдеться про ліквідацію деяких органів правоохорони (наприклад, державної виконавчої служби Міністерства юстиції України), а також кардинальну зміну функцій (наприклад, органи прокуратури) або радикальний перегляд власної правоохоронної та правозастосовної політики (наприклад, органи внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби України).

Якщо звернути увагу на перелік правоохоронних органів, які намагаються швидко провести власне реформування, то видно, що фактично всі вони є частиною системи органів кримінальної юстиції. Зазначене додатково підтверджує актуальність аналізу сучасних проблем діяльності органів кримінальної юстиції в правоохоронному механізмі держави.

Перш ніж розпочати комплексний аналіз питань, пов’язаних із визначенням правових та організаційних аспектів діяльності органів кримінальної юстиції в Україні, необхідно звернутись до деяких методологічних положень, що обумовлюють розгляд вказаних органів саме в системі механізму правоохоронної діяльності. Зокрема, проаналізуємо такі наукові категорії, як «механізм правоохоронної діяльності», «система правоохоронних органів», «мета кримінальної юстиції в системі

правоохоронних органів».

При цьому необхідно зазначити про певну умовність терміна «правоохоронна діяльність», у зв’язку із чим можна виділити такі його характеристики.

По-перше, це практичний аспект, пов’язаний із діяльністю органів виконавчої влади, уповноважених державою здійснювати заходи

правоохорони, які мають різний зовнішній прояв і полягають у запобіганні та припиненні протиправної поведінки, притягненні винних осіб до відповідальності та в забезпеченні дотримання прав громадян. Розвиток нових економічних формацій впливає і на організацію та регламентацію діяльності цих структур. Практична ж реалізація ними своїх повноважень - неминучий об’єкт критики, викликаної необхідністю та можливістю застосування ними заходів примусу. На правоохоронній діяльності позначається і спрямованість державної, у тому числі правової, політики в розглянутій сфері суспільних відносин, виходячи з конкретних реалій. Проте існування в суспільстві правопорушень вимагає обов’язкового застосування засобів і методів впливу, спрямованих на їх нівелювання.

По-друге, завдання правової науки в будь-який період часу полягають у тому, щоб узагальнювати напрацювання практичної діяльності щодо охорони права і формулювати на цій основі теоретичні положення й практичні рекомендації з її оптимізації. Якщо говорити про зовнішній бік проблеми, то цілком допустимим є використання поряд із терміном «правоохоронна діяльність» і поняття «механізм правоохоронної діяльності». На нашу думку, це доцільно з тієї причини, що даний термін вказує як на можливість використання для захисту правоохоронюваних інтересів різних засобів і методів, так і на їхній взаємозв’язок.

Правоохоронна функція держави у сучасній науці розглядається з різних точок зору:

- як самостійна матеріальна функція держави, що реалізується в системі розподілу влади різними інститутами, у різних формах та за допомогою специфічних засобів;

- як самостійна матеріальна функція держави, яка, так би мовити, «розпорошена» між її соціальними, політичними, економічними функціями;

- як функція держави, інтегрована в систему більш високого рівня - в систему забезпечення безпеки держави.

Державно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції складається з упорядкованої сукупності елементів, що функціонують у правоохоронній сфері суспільного життя, тобто державно-правовий механізм утворює відносно самостійну соціальну систему - правоохоронну систему [2, с. 53-54].

Аналіз наукових праць, присвячених обґрунтуванню правоохоронної діяльності та правоохоронних органів (див., наприклад, [2], [3], [4], [5], [6], [7], [8], [9], [10] та ін.) засвідчує, що проблематика діяльності правоохоронних органів (незважаючи на те, що досі не вироблено єдиної думки щодо їхньої системи та поняття) є досить дослідженою, натомість теоретичному розробленню механізму правоохоронної діяльності не приділено належної уваги. Тому для з’ясування змісту цього поняття та встановлення окремих аналогій звернімось до наукових досліджень, присвячених публічному механізму.

Під механізмом функціонування держави розуміють всю сукупність внутрішніх факторів, інститутів, засобів, які забезпечують дію складових елементів держави в їхньому взаємозв’язку. До структури механізму функціонування держави відносять суб’єктів внутрішньодержавного впливу (взаємодії), об’єкти останнього і засоби впливу однієї системи на іншу, одного органу на інший, а також ряд блоків: прийняття рішень; доведення рішень до відома адресатів; контроль за виконанням рішень. До механізму функціонування держави відносять все те, що пов’язано з

внутрішньодержавним управлінням та самоуправлінням. Першочергове значення в механізмі функціонування держави надається праву. Безперечно, за такого підходу до механізму держави більш повно відображаються державні явища та важелі стійкого функціонування держави. При усій важливості державних органів, які утворюють державний апарат, не можна обмежувати обсяг даного поняття лише ними. Одним із найвагоміших доказів цього є конституційні характеристики держави [2, с. 15]. Розуміння правоохоронного органу та механізму правоохоронної діяльності як державної діяльності дає змогу провести певні аналогії із державним механізмом.

У цілому погоджуючися з тим, що «механізм держави - це система органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну та інші» [11, с. 153], зазначу, що механізм правоохоронної діяльності - система правоохоронних органів, які здійснюють правоохоронні функції та реалізують спеціальні правоохоронні завдання. Однак такий підхід не повною мірою здатен системно відобразити зміст поняття механізму правоохоронної діяльності.

Учені С. С. Алексеєв [12, с. 58-59] та І. С. Самощенко [13]

характеризують правоохоронну діяльність як різновид правозастосування, особливістю якого є виявлення правопорушень, розгляд відповідних юридичних справ та прийняття рішень про застосування заходів юридичної відповідальності. Такий підхід, на думку І. В. Бондаренка, дещо обмежений, оскільки відображає лише правові форми її здійснення. Однак вказана діяльність характеризується не тільки її спрямованістю на охорону права, а й різноманітністю форм впливу на потенційні і реальні загрози праву (виховна, профілактична робота тощо) [14, с. 18]. Крім того, підтримую О. Б. Сахарова в тому, що орієнтація правоохоронних органів переважно на правозастосовну діяльність шкідлива, бо ігнорує негативні економічні, політичні та морально- психологічні наслідки кримінально-правових заходів боротьби зі злочинністю і тим самим відволікає від інших, не менш дієвих, раціональних і більш гуманних форм впливу на злочинність [15, с. 90].

Механізм побудований на методологічній основі правоохоронної діяльності, тому йому притаманні ознаки, що характерні для неї. До останніх О. В. Бубенцова відносить:

- спрямованість цієї діяльності на охорону права, що полягає у забезпеченні передбачених законом запобіжних заходів з метою недопущення та припинення правопорушень;

- здійснення цієї діяльності за допомогою юридичних заходів впливу, які повинні відповідати закону та іншим правовим приписам, реалізація яких мусить здійснюватися в межах встановленої законом процедури;

- здійснення правоохоронної діяльності правоохоронними органами [16, с.

І. В. Бондаренко, аналізуючи юридичну літературу, визначає головні ознаки правоохоронної діяльності, до яких відносить:

- владний характер цієї діяльності, що має полягати у захисті певних суспільних відносин компетентними органами;

- підзаконність діяльності, що передбачає здійснення повноважень у чітко регламентованих законом процесуальних (процедурних) межах і формах, які навіть у певних випадках утворюють самостійні процесуальні галузі права (наприклад, кримінально-процесуальну);

- правозастосовний характер рішень, що приймаються, специфіка яких полягає не у встановленні нових норм права, а лише у застосуванні відповідних чинних норм, характерних своїм правоохоронним спрямуванням;

- використання примусу як запобіжного заходу з метою припинення протиправної діяльності та спроб уникнути відповідальності чи перешкодити провадженню встановленої законом процедури розслідування (розгляду справи) [17, с. 18-19].

Натомість механізм правоохоронної діяльності не є тотожним самій діяльності. І відповідно, наділений власними ознаками, які доповнюють вже наведені вище. Зокрема, до ознак механізму правоохоронної діяльності відносяться:

- те, що основою його існування є правоохоронні відносини, які виникають, розвиваються та припиняються під час здійснення відповідними суб’єктами (правоохоронними органами) правоохоронної діяльності;

- поєднання суб’єктної (інституційної), нормативної та

функціональної складових у його будові;

- здійснення правоохоронних функцій;

- регулювання особливої сфери суспільного життя (пов’язаної із забезпеченням правоохорони), а також здатність впливати на державні процеси (через досліджуваний механізм формується здатність окремих посадових осіб впливати на державні процеси, що потребує спеціальних механізмів контролю та нагляду).

Таким чином, погоджуємось із думкою А. М. Кучука щодо того, що правоохоронна діяльність реалізується через механізм, який включає такі елементи: суб’єкти правоохоронної діяльності; норми та принципи права, що регулюють відносини в сфері охорони права; правові відносини, в межах яких здійснюється охорона права. Основною складовою частиною механізму правоохорони виступають суб’єкти її здійснення [18, с. 160].

Вважаємо цілком обґрунтованим включення в поняття «механізм правоохоронної діяльності» наступних компонентів (тобто функціонально пов’язаних діяльнісних елементів):

- системи органів, що здійснюють правоохоронну діяльність у різних формах;

- заходів нормативно-правового регулювання, що забезпечують функціонування механізму правоохоронної діяльності;

- форм і методів правоохоронної діяльності державних органів, громадських організацій та інших суб’єктів;

- форм і методів управління у відповідних органах, що забезпечує функціональну диференціацію та організаційну цілісність механізму правоохоронної діяльності;

- форм і методів оптимізації функціонування механізму правоохоронної діяльності.

Інституційний елемент механізму правоохорони становлять суб’єкти правоохоронної діяльності, тобто органи та організації, спеціально уповноважені державою здійснювати на професійній основі на підставі та відповідно до закону, а у випадках, встановлених законом, - у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх урегульованих правом суспільних відносин [18, с. 115].

Якщо ж говорити про функціональний зріз механізму правоохоронної діяльності та роль різних суб’єктів у ньому, то перше місце варто надати правовим заходам, які покликані визначити мету і завдання, види й організаційний устрій системи органів та установ, які будуть вирішувати визначені завдання. В організаційно-методичному плані варто вирішувати і проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення як правоохоронної діяльності в цілому, так і окремих її напрямів зокрема, планування цієї діяльності, організації та здійснення взаємодії між суб’єктами та з іншими структурами, а також питання контролю і нагляду в названій системі за її проявами та реакціями. Адже саме раціональна організація механізму правоохоронної діяльності може забезпечити ефективне здійснення відповідних засобів і методів антикриміногенного впливу та встановлення додаткових гарантій прав громадян.

Нормативний елемент механізму правоохорони - це система нормативно-правових актів, що визначають правовий статус, повноваження правоохоронних органів та організацій, основи контролю та нагляду за їх діяльністю тощо. На жаль, цей елемент механізму перебуває на стадії становлення. Чинне законодавство потребує удосконалення, усунення протиріч. В ньому необхідно чітко розмежувати компетенцію всіх суб’єктів правоохоронної діяльності для уникнення дублювання їхніх завдань в одній сфері [18, с. 126].

Вищенаведений аналіз демонструє ту роль, яку відіграють у процесі формування і модернізації механізму правоохоронної діяльності організаційні та правові заходи. Сам же механізм за наявності даних передумов починає функціонувати, оскільки система органів, одержавши раніше відповідний статус і місце в структурній організації держави, починає здійснювати систему заходів, які є інструментарієм делегованих йому правоохоронних видів діяльності.

Стосовно механізму правоохоронної діяльності це буде означати, що його компонентами неминуче будуть відповідні засоби і методи примусу, які реалізуються в рамках певних правоохоронних функцій. Даний механізм буде охоплювати: по-перше, цикл правоохоронних функцій відповідних органів; по-друге - сукупність правоохоронних видів діяльності, що забезпечують контроль та нагляд за організацією та здійсненням діяльності під час розкриття, розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень; по-третє - групу заходів правоохоронного характеру.

Модель цього механізму може функціонувати тільки в тому випадку, коли вжиті усі необхідні організаційні заходи, що визначають суб’єктів вищевказаних функцій, а також правові заходи, що надають їм відповідні повноваження. За допомогою організаційних і правових заходів розглянутий механізм насамперед формується і функціонує, а за наявності певних умов - модернізується.

Механізм правоохоронної діяльності - не стале явище, він змінюється під впливом багатьох чинників. Серед основних із них необхідно назвати: розвиток правової політики держави та правової культури суспільства; соціальний та економічний розвиток держави, який обумовлює стан законності, а відповідно, необхідність правоохоронного втручання; стан злочинності, який визначає основи розвитку та необхідності модернізації механізму тощо.

Отже, механізм правоохоронної діяльності - це частина державноправового механізму, який, ґрунтуючись на правових приписах, через інституційну систему суб’єктів правоохоронної діяльності забезпечує реалізацію правоохоронних функцій держави, а також досягнення цілей правоохорони.

Суб’єкти виконання цих функцій визначаються в організаційно- правовому порядку, який врешті створює і модернізує модель аналізованого механізму.