Об’єкт і предмет кадрових процедур в Національній поліції України

На сьогодні трансформація кадрових процедур беззаперечно є фундаментальною складовою реформи поліції в Україні, оскільки, як проголошено в Концепції «100 днів якості Національної поліції України», «основною метою наразі є створення нового органу, здатного надати якісний правоохоронний сервіс відповідно до вимог суспільства» [97].

Окремі аспекти кадрових процедур в системі органів внутрішніх справ досліджували В.Б. Авер’янов, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, О.А. Банчук, І.П. Голосніченко, М.І. Іншин, Т.Є. Кагановська, А.М. Клочко, І.Б. Коліушко, П.Б. Коптєв, Н.П. Матюхіна, В.М. Плішкін, О.Ф. Смирнов та ін. Проте, об’єкт і предмет кадрових процедур в новоутвореній Національній поліції України є практично недослідженими.

Слід відмітити, що об’єкт кадрових процедур як керована підсистема кадрового забезпечення органів Національної поліції обумовлює існування та діяльність суб’єктів кадрових правовідносин, які, у свою чергу, виступають керуючою підсистемою. Це, на наш погляд, підтверджує важливість першочергового вивчення саме об’єкта кадрових процедур у процесі вдосконалення й проведення кадрових процедур і успішної реалізації поліцейської реформи в цілому.

У загальновживаному значенні об’єкт - це пізнавана дійсність, яка існує поза свідомістю людини і незалежно від неї; річ, предмет, які протистоять суб’єкту, свідомості; матеріальний предмет пізнання; предмет наукового дослідження; явище, предмет чи особа, на які спрямовується певна діяльність і які є предметом практичного впливу суб’єкта, тощо [112, с. 495; 113, с.

Досліджуючи кадрові процедури в органах Національної поліції, пріоритетною в контексті визначення сутності їх об’єкта вважаємо точку зору, згідно з якою об’єктом виступають люди, діяльність яких має соціальний характер і зумовлює соціальну організацію [119, с. 57], інакше кажучи, персонал, трудовий колектив організації (органу), а також окремі працівники [105, с. 16]. Зокрема, Н.П. Матюхіна в дослідженні питання управління персоналом органів внутрішніх справ України визначає об’єктом всі категорії працюючих, увесь персонал [30, с. 94]. Аналогічно і О.М. Бандурка під об’єктом розуміє в першу чергу колектив працівників, а також все те, на що спрямований свідомий, планомірний, організований, систематичний вплив суб’єкта управління з метою спрямування об’єкта по шляху певного розвитку, надання йому стану впорядкованості, якісного визначення, відповідності певним вимогам чи ознакам, тобто матеріальні, фінансові, трудові ресурси, тощо [8, с. 11]. У цілому погоджуючись з автором, вважаємо, що об’єктом безпосередньо кадрових процедур є виключно трудовий колектив чи окремі працівники.

Отже, узагальнюючи вищесказане, пропонуємо під об’єктом кадрових процедур у Національній поліції України розуміти систему кадрів Національної поліції України, представлену як трудовими колективами органів поліції чи їх структурних підрозділів, так і окремими поліцейськими, державними службовцями та іншими працівниками апарату поліції (у т.ч.

Виходячи з такого розуміння об’єкта кадрових процедур в Національній поліції України, вважаємо, що основним об’єктом є поліцейський. Згідно із ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Основними обов’язками поліцейського є наступні (ст. 18): 1) неухильне дотримання положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійне виконання своїх службових обов’язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва; 3) повага і дотримання прав і свобод людини; 4) надання невідкладної, зокрема, домедичної і медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я; 5) зберігання інформації з обмеженим доступом, яка стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків; 6) інформування безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді [18]. Для забезпечення якісного виконання цих та інших обов’язків і повноважень до поліцейських і, відповідно, до кандидатів на службу в поліції встановлено ряд вимог і обмежень.

Так, відповідно до положень ст. 49, на службу в поліцію можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою [18].

Крім того, на службу в поліції не можуть бути прийняті особи, які:

1) відмовляються від взяття на себе зобов’язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади» [120]. Також на поліцейських поширюються обмеження, визначені Законом України «Про запобігання корупції» [121] та іншими законами України (поліцейський не може бути членом політичної партії, не може організовувати страйки та брати участь у страйках і т.п.).

Не може бути поліцейським особа, яка: 1) визнана недієздатною або обмежено дієздатною особою; 2) засуджена за умисне вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, у т.ч. судимість якої погашена чи знята у визначеному законом порядку; 3) має непогашену або незняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої; 4) щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав; застосовані заходи адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією; 5) відмовляється від процедури спеціальної перевірки під час прийняття на службу в поліції або від процедури оформлення допуску до державної таємниці, якщо для виконання нею службових обов’язків потрібен такий допуск; 6) має захворювання, що перешкоджає проходженню служби в поліції; 7) втратила громадянство України та/або має громадянство (підданство) іноземної держави або особа без громадянства; 8) надала завідомо неправдиву інформацію під час прийняття на службу в поліції, тощо [18].

Враховуючи зазначені обов’язки та обмеження, варто відмітити й те, що поліцейський: 1) забезпечується належними умовами для виконання

покладених на нього службових обов’язків; 2) отримує в органах поліції в установленому порядку інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, та матеріали, необхідні для належного виконання покладених на нього обов’язків;

3) користується повноваженнями, передбаченими законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу; 4) своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати; 5) у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту; 6) захищає свої права, свободи та законні інтереси всіма способами, що передбачені законом; 7) під час виконання поліцейських повноважень користується безоплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом; 8) може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов’язків та своїх професійних, особистих якостей та ін.

Цілком закономірно, що на поліцейських покладена й підвищена відповідальність в силу суспільної значимості та специфіки їх діяльності. Зокрема, ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у випадку вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. При цьому, держава має відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень [18].

Досліджуючи кадровий склад Національної поліції як об’єкт кадрових процедур, варто звернути увагу й на види спеціальних звань поліцейських (ст. 80 Закону), а саме:

1) спеціальні звання молодшого складу: рядовий поліції; капрал поліції; сержант поліції; старший сержант поліції;

2) спеціальні звання середнього складу: молодший лейтенант поліції; лейтенант поліції; старший лейтенант поліції; капітан поліції; майор поліції; підполковник поліції; полковник поліції;

3) спеціальні звання вищого складу поліції: генерал поліції третього рангу; генерал поліції другого рангу; генерал поліції першого рангу.

Відповідно, й кадровий склад можна поділити на молодший, середній і вищий. При цьому, на наш погляд, законодавець достатньо повно регламентує порядок присвоєння первинних спеціальних звань (ст. 81), чергових спеціальних звань поліції (ст. 82), установлення строків вислуги в спеціальних званнях поліції (ст. 83), присвоєння спеціальних звань достроково та присвоєння спеціального звання на один ступінь вище від звання, передбаченого займаною штатною посадою (ст. 84), пониження та позбавлення спеціальних звань поліції (ст. 85), тощо [18].

Варто зазначити й те, що особливим об’єктом кадрових процедур є керівний склад поліції, оскільки безпосереднє керівництво поліцією здійснює саме керівник поліції. Так, керівник поліції призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр- міністра України відповідно до пропозицій Міністра внутрішніх справ України, має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України за поданням керівника поліції.

Тісно пов’язаним з розглянутим вище об’єктом кадрових процедур у Національній поліції є предмет кадрових процедур. У словнику української мови зазначається, що предметом є будь-яке конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття; те, на що спрямована пізнавальна, творча, практична діяльність кого-, чого-небудь, тощо [122, с. 527]. У теорії наукових досліджень акцент робиться на тому, що предметом є ті речі, явища, процеси, їхні сторони й відношення, які вже відомі, зафіксовані в тій чи іншій формі знання, але підлягають подальшому дослідженню [113, с. 360], тобто предмет виділяється в межах об’єкту як його частина [115, с. 16]. Цікавою точкою зору є й твердження, що предметом є пізнаний об’єкт, про який є знання, причому трансформація об’єкта в предмет передбачає перехід суб’єкта від пізнання об’єкта до його практичного перетворення [114, с. 108], із чим варто погодитися.

Варто зазначити, що в теорії адміністративного права, як правило, під предметом розуміють суспільні відносини, які виникають у сфері публічної діяльності держави, державного управління, у процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади, а також пов’язаних із внутрішньою організацією їх діяльності і т. ін. [123, с. 23; 118, с. 7; 124, с 6]. Таке розуміння, на нашу думку, цілком відповідає проблематиці дослідження кадрових процедур в Національній поліції України як органі центральної виконавчої влади.

Натомість, з точки зору управління персоналом, наприклад, Ю.Є. Меліхов пропонує розглядати предмет як сфери перетину взаємовідносин об’єкта та суб’єкта управління персоналом у відповідності до певних критеріїв:

1) кадрового (планування, добір, прийняття, навчання, адаптація, просування по службі, стимулювання, оцінювання, вивільнення та ін.);

2) нормативно-методичного (сукупність документів організаційного, технічного, економічного характеру, а також нормативно-довідкових матеріалів, які використовуються при вирішенні завдань організації та управління працею);

3) організаційного (визначення необхідної кількості спеціалістів із кадрового забезпечення, аналіз необхідності утримання власного відділу чи служби з управління персоналом, кадрового забезпечення, тощо);

4) інформаційного (забезпечення інформаційних процесів у системі управління персоналом, захист інформації, комунікаційні процеси всередині організації (органу), інформаційний супровід прийняття рішень та ін.);

5) матеріально-технічного (матеріально-технічне забезпечення заходів з управління персоналом), тощо [105, с. 19].

В контексті дослідження такою «сферою перетину взаємовідносин об’єкта та суб’єкта» є власне кадрова.

Отже, у результаті аналізу та узагальнення вищесказаного доходимо висновку, що предметом кадрових процедур у Національній поліції України є правовідносини, які виникають і припиняються між об’єктом та суб’єктом кадрових правовідносин під час проведення кадрових процедур в Національній поліції України із метою їх ефективної реалізації для забезпечення якісного й високопрофесійного рівня виконання функцій і завдань, покладених державою й суспільством на інститут поліції.

Так, об’єкт і суб’єкт кадрових правовідносин вступають у численні правовідносини, починаючи з добору на службу в поліцію і закінчуючи процедурою вивільнення/звільнення. Зокрема, можна стверджувати, що правовідносини виникають уже під час проведення конкурсу на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади в апараті центрального органу управління поліції та в її територіальних органах (закладах, установах) із метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов’язки за відповідною вакантною посадою [77]. Далі вони розвиваються в процесі розстановки кадрів, тобто призначення на посади та комплектування органів поліції.

Як зазначається у ст. 56 Закону України «Про Національну поліцію», на вакантну посаду поліцейського призначається переможець конкурсу в разі його проведення, при цьому службові відносини особи, яка вступає на службу в поліцію, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського [18]. При призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу, для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність або про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність проводиться атестування поліцейських. Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Не викликає сумнівів, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Контракт є підставою для видання наказу про прийняття особи на службу в поліцію та/або призначення її на відповідну посаду [18].

Зокрема, контракт про проходження служби в поліції укладається: 1) з особами молодшого складу поліції, які вперше прийняті на службу в поліції, - одноразово строком на два роки без права продовження; 2) з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу зі специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, - на час навчання; 3) із заступниками керівників територіальних органів поліції, науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та керівниками структурних підрозділів зазначених органів, закладів та установ - на термін три роки з правом продовження контракту на той самий термін; 4) із заступниками керівника поліції та керівниками територіальних органів поліції, науково-дослідних установ, ректорами (керівниками) вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та прирівняними до них керівниками - строком на чотири роки з правом продовження контракту одноразово строком до чотирьох років; 5) з керівником поліції - строком на п’ять років з правом продовження контракту одноразово строком до п’яти років [18].

Після закінчення строку контракту поліцейський, який був стороною в цьому контракті, за рішенням керівника, якому надано право приймати на службу, може продовжити службу в поліції на підставі наказу. У той же час поліцейські, які досягли граничного віку перебування на службі в поліції, мають бути звільнені зі служби. Так, поліцейські, які мають спеціальні звання молодшого складу поліції, перебувають на службі до досягнення ними 55- річного віку, а особи, які мають спеціальні звання середнього і вищого складу поліції, залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі до досягнення: до підполковників поліції включно - 55 років; полковники, генерали поліції - 60 років [18].

Окрім досягнення граничного віку перебування на службі в поліції, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв’язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 4) через службову невідповідність; 5) у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 6) за власним бажанням; 7) у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 8) у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 9) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 10) у зв’язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави [18].

Отже, предмет кадрових процедур в органах Національної поліції виражається у правовідносинах, які виникають під час добору на службу в поліції та призначення на посади із укладанням контракту, розвиваються в процесі переміщення та просування по службі, під час процедур атестування, мотивації та стимулювання, зміцнення службової дисципліни та законності, забезпечення умов праці, грошового й соціального забезпечення, тощо і припиняються при проведенні процедури звільнення зі служби в поліції.

2.4.