<<
>>

3.1. Міжнародний і зарубіжний досвід забезпечення місцевих судів

Аналіз зарубіжного й міжнародного досвіду здійснення забезпечення місцевих судів, без сумніву, є вагомим внеском у нашому дослідженні, оскільки кращі зарубіжні напрацювання в цій сфері можна буде використати для вдосконалення вітчизняного законодавства.

Насамперед це зумовлено тим, що питання незалежності судової влади тісно пов’язане і з правом осіб на судовий захист, і з питанням рівності сторін у судовому процесі, і нарешті - з якістю правосуддя [45]. Використання порівняльно-правового методу в нашому дослідженні дасть змогу більш широко поглянути на досліджувану проблематику та знайти альтеративні й позитивні аспекти, які успішно впроваджено в державно-політичному житті наших сусідів і які допоможуть нам створити дійсно ефективну судову систему.

Подібну точку зору має М. Поліщик, який вважає, що в Україні протягом останнього часу існує чимало поглядів на реформування судової системи. Зазначене питання неодноразово обговорювалося в юридичній літературі та на різних юридичних форумах і наукових конференціях. Ні для кого не є несподіваним, що судова система в Україні має бути змінена, але шляхів таких змін пропонується багато, що разом із тим ускладнює пошуки достатньо чіткої моделі. У багатьох країнах світу сформовано судові системи, які працюють здебільшого досить ефективно, але, звичайно, вони мають також недоліки, а трапляється - і корупційні схеми. Система судів України не може бути побудована, наприклад, на зразок системи судів Франції, або Великої Британії чи США. Потрібно вивчити позитивні та негативні аспекти кожної з систем та, по можливості, використовувати їх у

розбудові судової системи в Україні [172, с. 110]. Проте це стосується не тільки самої побудови, а й більш чітких питань її функціонування й забезпечення місцевих судів зокрема.

Аналіз європейського досвіду передусім потрібен тому, що еволюція державного управління в цих країнах відображає демократичний шлях розвитку політико-правової організації суспільства на основі принципу верховенства права, поваги прав і свобод громадянина.

Принципова відмінність правових систем європейських країн полягає в прагненні до задоволення публічного інтересу - своєрідного необхідного балансу між приватно- та публічноправовими інтересами суб’єктів права. Відповідно орієнтація на захист прав і свобод людини, забезпечення дотримання й реалізації її прав, свобод і законних інтересів є одним з основних критеріїв розмежування з правовою пострадянською системою, де людина вважалася керованим об’єктом, чиї права та інтереси отримували переважною мірою декларативне закріплення [58, с. 5].

Таким чином, черпаючи досвід країн-учасниць ЄС, є змога зорієнтуватися на права людини на справедливий суд при судовому захисті та виявити адміністративно-правові аспекти забезпечення діяльності місцевих судів.

Окрім того С. Обрусна вважає, що в ході реформування вітчизняної судової системи вже використовувався зарубіжний досвід, але його запозичення не мало системного характеру. Разом із тим окремі елементи запозичення зарубіжного досвіду вже простежуються і можуть бути використані в подальшому, тому так потрібні наукові розвідки в цьому напрямку, практичне втілення результатів яких може бути ще одним кроком назустріч удосконаленню судової системи й побудові правової держави в Україні [127, с. 73].

Слід зазначити, що міжнародними правовими актами, які визначають функціонування судової влади, є Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (1983 р.), Основні принципи незалежності судових органів, розроблені ООН (1985 р.), Європейська хартія про статус суддів (1993 р.), Загальна (універсальна) хартія судді (1999 р.), Рекомендація № R (94) Комітету Міністрів Ради «Незалежність, дієвість та роль суддів» (1994 р.). Ці міжнародні правові акти містять визначальні засади, тобто принципи, на яких має будуватися й функціонувати судова влада демократичної правової держави. Це принципи як власне судової діяльності, так і побудови судоустрою. Щодо досліджуваної проблеми привертають до себе увагу саме останні, що поділяються на загальні і спеціальні (добір суддів, просування по службі, професійна підготовка, дисциплінарна відповідальність, організація суддівського самоврядування) [127, с.

54; 46; 43; 112].

Мова йде про те, що на світовому рівні вже сформовано основні керівні засади, на яких має базуватись як судова система певної країни загалом, так і щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів зокрема.

Низку положень, присвячених судовому управлінню, містить Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (1983 р.). У ній, зокрема, вказується на незалежність суддів від виконавчих і законодавчих органів держави, заборону виконавчим органам здійснювати контроль над судовими через адміністрування судів, закривати або призупиняти їх діяльність, приймати нормативні акти з метою впливу на конкретні рішення суду, зміни його складу тощо. Також декларацією визначено рекомендації щодо формування суддівського корпусу, зокрема кваліфікації, обрання та професійної підготовки суддів. Заслуговує на увагу теза про те, що «не існує єдиного правильного способу обрання суддів; єдиною вимогою є та, що спосіб обрання повинен гарантувати, що призначення суддів не здійснюється за нечесними мотивами» [112; 127, с. 54].

Окремим розділом декларації визначено адміністративні питання роботи суддів. Адміністрування з боку держави має переважно зводитись до забезпечення судів адекватними засобами для належного відправлення правосуддя, включаючи матеріальні засоби та приміщення, які б створювали відповідні умови для незалежної, гідної та ефективної роботи суддів, належний судовий та адміністративний персонал і достатній поточний бюджет. Відповідальність за адміністративну діяльність судів, включаючи нагляд і контроль за персоналом, рекомендовано покласти на суддів або певні органи, у яких вони складають більшість. Також судді (у співпраці з іншими органами) мають бути активними учасниками формування бюджету та відповідати за розподіл судових справ. Голова суду має право здійснювати нагляд за суддями лише в межах адміністративних питань [127, с. 54].

Тобто питання забезпечення суддівського корпусу також урегульовані міжнародними нормами світової спільноти.

У Європейській хартії про статус суддів (1998 р.) також міститься низка положень, що стосуються управлінської діяльності в судовій сфері - наприклад, питання відбору, призначення на посаду та підвищення по службі, соціального захисту, відповідальності суддів тощо. Сутність державного управління в означеній сфері зводиться до того, що держава має забезпечити суддів і судову систему всіма необхідними засобами для належного виконання завдань і здійснення правосуддя [43; 127, с. 54].

У Загальній Хартії Судді, ухваленій 17 листопада 1999 р. Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів, зокрема йдеться про суддівську незалежність, що має забезпечуватися законом, через створення та подальший захист такої судової влади, яка була б дійсно незалежна від інших гілок влади. Суддя як носій судової влади має можливість здійснювати свої повноваження без будь-якого суспільного, економічного чи політичного тиску незалежно від інших суддів і керівних органів у галузі юстиції [46; 127, с. 55].

Таким чином, при обранні орієнтирів для подальшого реформування українського законодавства у сфері забезпечення місцевих судів слід використовувати міжнародні правові акти, що регулюють досліджувану тематику, і брати інформацію саме з них.

Держави Східної Європи, приймаючи основоположні рішення, з одного боку, дотримувалися принципів демократії, правової держави, багатопартійної системи, виборчої системи, поділу влади, місцевого самоврядування, а з другого - розробляли відповідно своє національне рішення. Потім на цій базі було здійснено реформування публічного врядування. Слід відзначити також, що досвід модернізаційних перетворень у країнах Європейського Союзу переконливо довів, що «дешева держава» має обслуговуватися добре організованою, компетентною, забезпеченою сучасними засобами управління й комунікації адміністрацією, яка має відповідне якісне кадрове забезпечення та тісно співпрацює із громадянами. Тому реформування публічної адміністрації вимагає досить значних інвестицій, а її функціонування передбачає наявність необхідних матеріальних і фінансових ресурсів.

Наприклад, важливо добитися конкурентоспроможності держави на ринку праці, що дасть змогу мати кадри високої кваліфікації. Економія має досягатися не завдяки зниженню зарплат державних службовців, а за рахунок значного зростання ефективності дій публічної адміністрації. Скорочення кількості державних службовців не має бути самоціллю, а має пов’язуватися з ретельним функціональним обстеженням органів влади для уникнення дублювання функцій. Ключове значення має реформування права, визначення уніфікованих процедур, упровадження електронного обігу документів усередині адміністрації та між нею і громадянами [58, с. 41; 2, с. 77].

Саме тому доцільною є думка про те, що скорочення кількості публічних чиновників і підняття їх зарплат, які забезпечують адміністративно-правове забезпечення місцевих судів, не є самоцінністю, провідним завданням у цій сфері є підвищення ефективності щодо забезпечення права громадян на доступне і справедливе судочинство, надання якісних адміністративних послуг особам, які звернулися до місцевих суддів з вирішенням свої проблем.

Загалом конституції більшості сучасних зарубіжних країн містять розділи, присвячені судовій гілці влади: «Про судову владу» - конституціям Іспанії, Польщі, Франції, Японії; «Правосуддя» - Основному закону ФРН; «Суди» - конституції Португалії; «Судочинство» - конституції Угорщини; «Судова система» - конституції Македонії тощо. У вказаних розділах визначено її конституційні засади - визначення судової влади як однієї зі складових системи розподілу влад; основні принципи організації та діяльності судової системи; правовий статус суддів; судові гарантії прав і законних інтересів громадян [127, с. 56].

Наприклад, відповідно до Конституції республіки Польщі 1997 р. суди і трибунали є окремою владою і мають бути незалежними від інших гілок влади. Вони виносять рішення від імені Республіки Польща. Відправлення правосуддя в республіці Польща здійснюється Верховним судом, загальними, адміністративними та військовими судами.

Передбачається, що надзвичайні суди або зведені процедури можуть бути встановлені тільки під час війни. З погляду нашого дослідження треба зазначити, що в Польщі суддям мають бути забезпечені відповідні умови для роботи і винагороди, надані відповідно до їх повноважень і сфери їх обов’язків. При цьому судді призначаються на невизначений термін Президентом Республіки за пропозицією Національної ради магістратури. У тому разі, якщо була проведена реорганізація судової системи або зміни в межах судових округів, суддя може бути переведений до іншого суду або у відставку зі збереженням його повної винагороди. Вищий адміністративний суд та інші адміністративні суди здійснюють у межах, установлених законом, контроль за виконанням державного управління. Такий контроль також поширюється на судження про відповідність закону рішень органів місцевого самоврядування та нормативних актів територіальних органів державного управління [224].

Національна рада суддів має гарантувати незалежність судів і суддів. Національна рада юстиції може подати заяву до Конституційного суду щодо відповідності Конституції нормативних актів тією мірою, якою вони стосуються незалежності судів і суддів. Національна рада магістратури формується таким чином: перший заступник Голови Верховного суду, міністр юстиції, голова Вищого адміністративного суду, призначені Президентом Республіки за посадою; 15 суддів, обрані з-поміж суддів Верховного Суду, загальних судів, адміністративних судів і військових судів; 4 члени, обрані Сеймом з-поміж своїх депутатів, і 2 члени, обрані Сенатом з- поміж своїх сенаторів. Національна рада суддів обирає з-поміж своїх членів Голову і двох заступників голови. Термін повноважень обраних членів Національної ради магістратури - 4 роки. Організаційна структура, сфера діяльності і процедури роботи Національної ради магістратури, а також порядок вибору його членів, мають бути визначені законом [224].

Також діяльність судової гілки влади у ФРН регулює Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини, який є основою парламентської демократії та прийнятий 23 травня 1949. Ст. 92-104 Основного закону ФРН регулюють діяльність судової гілки влади. Ст. 92 передбачає, що судова влада покладена на суддів; здійснюється Федеральним конституційним судом заходами, передбаченими в Основному законі, федеральними судами й судами країни. Ст. 97 визначає, що судді незалежні й підкоряються лише закону. Ст. 114 свідчить, що Федеральне управління аудиту, здійснюючи принципи незалежності судової системи, перевіряє рахунки й ефективність регулювання бюджетного та економічного управління. Також Федеральний уряд має звітувати безпосередньо перед Бундестагом і Бундесратом щорічно щодо фінансової діяльності держави [216].

Крім того в багатьох країнах існує спеціальне законодавство, що детально розвиває конституційні засади судової влади. Так, це спеціальні закони про судоустрій - «Закон про судоустрій» 1975 р. (ФРН); «Органічний закон про правосуддя» 1985 р. (Іспанія); «Судоустрій і судове провадження» (розд. 28 Зводу законів США); закони, що визначають статус суддів - «Органічний закон про статус магістратури» 1978 р. (Франція) [86].

Так, відповідно до Органічного закону Іспанії про правосуддя 1985 р. місцева судова влада Іспанії територіально ділиться на юрисдикційні райони, провінції та автономні райони, над яким юридичні повноваження здійснюють мирові судді, суди першої інстанції й експерти судів магістратських. Адміністративні суди, трудові суди, суди тюремного нагляду, суди у справах неповнолітніх. Високими судами є Національний Високий суд і Верховний суд, які мають юрисдикцію в усій країні [221].

Проводячи аналогію з нашими судами, можна стверджувати, що до місцевих судів в Іспанії належать мирові судді, суди першої інстанції й слідчий суддя в судах, арбітражні суди, суди з розгляду справ щодо насильства над жінками, кримінальні суди, адміністративні суди, суди з трудових справ неповнолітніх, тюремні суди [212].

У кожній раді, де немає суду першої інстанції, відповідною громадою створюється мировий суд. Суд буде створено з юрисдикцією щодо цієї ради. У рамках громадянської судової сфери мирові судді розглядатимуть справи як суди першої інстанції, зокрема про кримінальні проступки [212].

У Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Норвегії, Фінляндії, Естонії функції з організаційного забезпечення судової влади здійснюють органи виконавчої влади, переважно міністерства юстиції. В інших демократичних державах функціонують спеціальні органи судової влади (наприклад, у США, Канаді, Нідерландах) [127, с. 7].

Тобто існує дві загальні концепції забезпечення судової влади загалом і місцевих судів на світовому рівні, які можна іменувати як управлінська, що передбачає покладення цього обов’язку на виконавчі органи влади, та суддівська, що полягає у створенні спеціального органу, який входить до системи судової влади й безпосередньо займається цим питанням.

У Республіці Білорусь органами суддівського співтовариства є З’їзд суддів; Республіканська рада суддів; конференції суддів обласних (Мінського міського) судів, конференції суддів військових судів і конференції суддів господарських судів; кваліфікаційна колегія суддів Верховного Суду Республіки Білорусь, кваліфікаційні колегії суддів обласних (Мінського міського) судів, кваліфікаційна колегія суддів військових судів і кваліфікаційна колегія суддів господарських судів [47].

Згідно зі ст. 15 Закону про судоустрій і статус суддів організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності судів у Республіці Білорусь здійснюється Міністерством юстиції Республіки Білорусь - щодо обласних, Мінського міського, районних (міських) і військових судів; управліннями юстиції виконавчих комітетів областей, міста Мінська - щодо районних (міських) судів; Вищим Господарським Судом Республіки Білорусь - щодо господарських судів [144].

Перераховані органи відповідно до своєї компетенції розробляють і вносять пропозиції з питань організації судів; здійснюють за участю відповідних судів підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації суддів і працівників судів; організують роботу з матеріально- технічного забезпечення і створення належних умов для їх діяльності, ведення судової статистики, виконання судових рішень; розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на зміцнення незалежності суддів; здійснюють інші повноваження щодо організаційного й матеріально- технічного забезпечення діяльності судів відповідно до чинного законодавства [144].

Таким чином, у Республіці Білорусь спостерігається двовекторність, дуалізм у концептуальному підході до досліджуваної нами проблематики.

Роль виконавчої влади зводиться здебільшого до матеріально- технічного забезпечення діяльності судів. Хоча кожна держава має в цьому розумінні свої особливості. Так, у низці держав на міністерство юстиції покладено низку управлінських функцій у сфері здійснення судової влади. Так, Федеральне міністерство юстиції ФРН та міністерства юстиції земель здійснюють призначення більшої частини суддів [127, с. 57]. Ця роль значніша в тих країнах, де на міністерства юстиції покладено деякі функції управління й керівництва прокуратурою. Так, у Німеччині на міністерства юстиції земель покладається обов’язок з призначення значної частини суддів. Однак необхідно зауважити, що у другій половині XX ст. міністерства юстиції почали втрачати свою керівну роль в управлінні судовою системою. Ця тенденція є свідченням посилення суддівського самоуправління, а отже й самостійності судової влади. Вищі ради магістратури, загальнодержавні ради суддів, вищі кваліфікаційні суддівські колегії - органи суддівського самоврядування, створення яких передбачається багатьма новітніми конституціями. На ці органи покладається вирішення питань формування суддівського корпусу й кар’єри суддів і прокурорів, призначення на посаду, дисциплінарної відповідальності, реорганізації окремих судів, інспектування судів у необхідних випадках. У Конституції Польщі 1997 року у ст. 186, наприклад, записано: «Всепольська Судова Рада стоїть на сторожі незалежності судів і незалежності суддів». На відміну від органів виконавчої влади (міністерства юстиції), ради судів, вищі ради магістратури, ради правосуддя й інші віднесено конституціями до органів судової влади, хоча судові функції вони не виконують [86].

В італійській судовій системі велике значення надається незалежності та самостійності судової системи. В Італії, за загальною думкою, закони (тобто рішення суду, прийняті в законну силу), як правило, мають застосовуватися в рішенні відповідної справи. У невеликих географічних районах, навпаки, суди зобов’язані застосовувати лише закони. Судді розглядаються як органи, що виконують державні функції відповідно до певних обмежень. Вони можуть бути призначені після відкритого конкурсу як державні службовці. Забезпечення незалежності та самостійності суддів покладається на органи державної влади, зокрема на Вищу раду магістратури [226]. Дві третини членів Ради обирає сам суддівський корпус, одну третину - парламент, а перший голова й генеральний прокурор касаційного суду входять до ради за посадою. Згідно зі статтею 104 Конституції Італії магістратура займає автономну й незалежну від будь-якої влади позицію. До магістратури входять судді та прокурори. Вища рада магістратури включає 24 особи, з яких троє входять за посадою, - Президент Республіки як голова, голова і генеральний прокурор Касаційного суду. Інші члени Ради обираються в такій кількості: 14 - магістратами з-поміж осіб, які належать до різних категорій магістратури; 7 - парламентом на спільному засіданні палат з-поміж штатних професорів права університетів і адвокатів з 15-річним стажем. До компетенції Вищої ради магістратури входить: прийом до складу магістратури, переведення, підвищення й інші заходи, пов’язані зі статусом магістратів; призначення й відкликання почесних віце-преторів, а також членів спеціалізованих відділень, що не є магістратами; накладення дисциплінарних санкцій на магістратів і деякі інші функції [127, с. 26, 57].

Рада має приймати акти, які зводяться в три категорії: 1) правила процедури адміністративного регулювання та обліку - це акти вторинного законодавства, визнані в будь-якому органі конституційної значущості, призначені для регулювання організації та функціонування Ради; 2) положення про підготовку суддів у навчанні, що призначені для регулювання тривалості й умов проведення підготовки суддів, які призначені вперше; 3) резолюції та директиви, які регламентують порядок здійснення корпоративного управління [212]. Італійська Вища Рада магістратури як гарант автономії та незалежності органів суддівської влади створює всі необхідні умови для забезпечення здійснення юрисдикції з погляду реальної автономії та незалежності органів, що здійснюють судочинство. Серед найбільш прискорених програм щодо впровадження європейського законодавства у сфері кадрового забезпечення Рада була одним з ініціаторів створення Європейської судової мережі підготовки кадрів (EJTN) [219].

Таким чином, в Італії кадрове й організаційне забезпечення судів здійснює Вища рада магістратури, яка є органом виконавчої влади, щодо забезпечення незалежності й самостійності судів через прийняття відповідних актів адміністративного регулювання.

Ст. 61 Конституції Франції 1958 року визначає, що Президент Республіки є гарантом незалежності судової влади. Йому допомагає Вища рада магістратури. Ст. 65 передбачає, що Головою Вищої ради магістратури є Президент Республіки. Міністр юстиції є по праву його віце-головою. Він може заміщати Президента Республіки. Вища рада магістратури включає два склади - один повноважний щодо суддів, інший - повноважний щодо прокурорів. Склад, повноважний щодо суддів, включає, крім Президента Республіки й міністра юстиції, п’ять суддів і одного прокурора, одного члена Державної ради, який призначається Державною радою, і трьох осіб, що не належать ні до Парламенту, ні до судової системи та призначаються відповідно Президентом Республіки, головою Національного зборів і головою Сенату. Склад Вищої ради магістратури, повноважний щодо суддів, вносить пропозиції про призначення суддів Касаційного суду, перших голів апеляційних судів і голів судів великої інстанції. Решта суддів призначаються за його позитивного висновку. Він виносить рішення як дисциплінарна рада суддів. У цьому разі в ньому головує перший голова Касаційного суду [219].

Отже, у Франції Конституцією закріплено засади здійснення судочинства, зокрема і встановлено функціональні засади діяльності Вищої ради магістратури, яка повноважна щодо суддів і прокурорів. Усе це вказує на те, що названі органи є особливим органом влади, основним завданням якого є добір кандидатур на посади суддів, а також здійснення щодо них дисциплінарних проваджень. Заслуговує на увагу досвід Польщі, де головною метою діяльності Всепольської судової ради є нагляд за дотриманням незалежності судів і суддів [127, с. 57, 26].

Фактично в Україні такими ж функціями, як Вища рада магістратури, наділена Вища Рада Юстиції, проте до рівня Франції, Італії та Польщі за рівнем виконання покладених на неї обов’язків їй ще далеко.

Ефективність судового управління значною мірою залежить від професійних якостей управлінців. У цьому розумінні цікавими є стандарти, установлені Національною асоціацією судового управління, що діє у США [202]. Вона організована шляхом об’єднання Національної асоціації адміністраторів судів першої інстанції з Національною асоціацією судового управління. Відповідно до цих стандартів судовий адміністратор має відповідати таким вимогам: мати досвід роботи на відповідальній керівній посаді в урядових організаціях або у приватному секторі; володіти сучасними діловими й управлінськими методиками, включаючи використання і впровадження автоматизованої обробки даних; мати навички планування та проведення досліджень для поліпшення управління судами, уміти складати рекомендації та впроваджувати їх у роботу, співпрацювати й організовувати роботу з іншими судами і працівниками місцевих органів влади, уряду штату і федерального уряду, юристами і громадськістю, володіти вмінням проводити конференції та зустрічі, зрозуміло висловлювати свою думку в письмовій і усній формі своїм працівникам, суддям, представникам урядових установ і громадськості, мати навички керівника, планування, організаційні навички, володіти високими етичними стандартами тощо [202; 46; 127, с. 65-66].

Таким чином, досвід США свідчить про більш конкретний і цільовий підхід до добору адміністраторів у судовий корпус влади.

У Канаді кожен тип суду має свою власну юрисдикцію, а це означає, що він має право вирішувати певні типи справ. Канада має такі рівні суду: провінційний (провінційні і територіальні суди; провінційні і територіальні вищі судові інстанції; провінційні апеляційні суди); федеральний (Федеральний суд; Федеральний апеляційний суд; спеціалізовані федеральні суди - наприклад, Податковий суд Канади і Військовий апеляційний суд Канади); Верховний суд Канади [215]. Незалежність суддів є наріжним каменем канадської судової системи. Саме тому відповідно до конституції судова система відокремлена і не залежить від двох інших гілок влади - виконавчої та законодавчої. Незалежність суддів гарантує, що судді матимуть можливість приймати рішення, вільні від впливу і виключно на основі фактів і права [217]. Ніщо не є більш важливим у системі правосуддя, ніж мати незалежних суддів.

Принцип незалежності судової системи складається з трьох компонентів: 1) гарантія проти необгрунтованого виселення (після

призначення суддя має право не служити на лавці до виходу на пенсію (75 років для федерально призначених суддів, 70 років у деяких провінціях / територіях юрисдикції). Судді можуть бути вилучені шляхом спільного адресу парламенту або провінційного законодавчого органу тільки після того, як незалежне й неупереджене розслідування покаже, що є на то вагомі підстави [217]; 2) фінансове забезпечення (відповідно до Конституційного акта 1867 року оклади, допомоги та пенсії суддів Вищого, окружного та районних судів (за винятком судів у Новій Шотландії і Нью-Брансвік), а також з Адміралтейських судів у випадках, коли їх судді протягом часу платять по заробітній платні, мають бути закріплені з відповідними умовами парламентом Канади) [214]; 3) адміністративна незалежність (ніхто не може втручатися в діяльність суду щодо управління судовим процесом і здійснення своїх судових функцій. Наприклад, тільки головний суддя може вибрати, які справи призначені суддями свого суду) [217].

Отже, принцип незалежності судової системи Канади складається з трьох компонентів: гарантія проти необгрунтованого виселення (в Україні це

принцип безстроковості призначення суддів); фінансове забезпечення (у нашій державі це принцип особливого порядку фінансового забезпечення судової вдали); адміністративна незалежність (в Україні це принцип заборони втручання органів державної влади в діяльність судових органів).

Кілька установ було створено для підтримки судової незалежності - Канадську судову раду, Уповноваженого з федеральних судових справ, Національний юридичний інститут і Адміністрацію судового сервісу. Вони допомагають орієнтувати уряд і судові органи в таких сферах, як дисципліна, заробітна плата та допомоги, а також безперервна освіта суддів [217].

Канадська судова рада є федеральним органом, створеним відповідно до законодавства Канади з метою підвищення ефективності, однаковості й підзвітності, а також для підвищення якості судової служби у вищих судах Канади. Раду очолює голова Верховного суду Канади. Є 38 інших членів Ради, які є головними суддями, і заступник головного судді вищих судів Канади, старші судді територіальних судів і голова Верховного суду, Військового апеляційного суду Канади. Парламент створив Канадську судову раду 1971 року, сьогодні Рада має владу над роботою понад 1100 федерально призначених суддів. Канадці справедливо вимагають високого ступеня професіоналізму й хорошу поведінку з боку своїх суддів. Їм також потрібні судді, які є незалежними і здатні давати судження в суді, не побоюючись відплати або покарання. Для досягнення цієї мети Канадська судова рада отримала повноваження відповідно з розслідування скарг, висловлених членами громадськості до Генерального прокурора про проведення федерально призначених суддів. Після розгляду ним скарги Рада може виносити рекомендації, зокрема щодо видалення судді з посади. Головна мета Ради полягає в тому, щоб установити належну політику й забезпечити інструменти, які допомагають судовій системі залишатися ефективною та рівномірною.

Таким чином, канадська судова рада є органом, який за своїми повноваженнями схожий на вітчизняну Вищу кваліфікаційну комісію суддів, проте Канадська судова рада призначена для розгляду скарг на суддів від фізичних та юридичних осіб, що відображає високий рівень неупередженості й незалежності судової влади, а також належний ступінь довіри громадян до судової системи країни.

Уповноважений з федеральних судових справ Канади підпорядковується безпосередньо Міністру юстиції. Управління Уповноваженого було створено 1978 року для забезпечення незалежності судової системи й федерального призначення суддів. Обов’язки Уповноваженого включають в себе введення Закону про суддів, який стосується прав на призначення, пенсійного віку, а також заробітної плати; підготовку бюджету й надання послуг персоналу Канадської ради суддів; надання підтримки Незалежному консультативному комітету при Верховному суді Канади щодо призначення суддів; управління Секретаріатом, який управляє 17 консультативними комітетами, відповідальними за оцінювання кандидатів; уведення судової внутрішньої мережі під назвою JUDICOM, яка забезпечує суддів електронною поштою, безпечною та обмеженою системою зв’язку й віртуальної бібліотеки; забезпечення мовної підготовки для суддів обома офіційними мовами; координацію ініціатив, пов’язаних з роллю канадської судової системи в здійсненні міжнародного співробітництва [220].

Національний юридичний інститут (NJI) є незалежною, некомерційною організацією, що прагне до створення кращого судочинства через лідерство в освіті суддів у Канаді на міжнародному рівні. З моменту свого створення 1988 року NJI продовжує розробляти і поставляти стимулювальні програми й різні електронні ресурси, які сприяють розвитку професійної освіти суддів [227].

Українська Національна школа суддів є певним прототипом Національного юридичного інституту в Канаді, адже ці установи спрямовані на підвищення професійного рівня здійснення справедливого судочинства судами різної юрисдикції.

Адміністрація судового сервісу була створена 2 липня 2003 року. Роль Адміністрації судового сервісу полягає в наданні адміністративних послуг чотирьом судам права - Федеральному апеляційному суду, Федеральному суду, Військовому апеляційному суду Канади й Податковому суду Канади. Ці послуги дозволяють приватним особам, підприємствам, організаціям й уряду Канади зупинити суперечки та вирішити інші питання в судах, а також дозволить судам розглядати і вирішувати справи перед ними справедливо, без затримок і настільки ефективно, наскільки це можливо. Адміністрацію було створено з метою сприяти координації та співпраці між судами з метою забезпечення ефективного й дієвого надання адміністративних послуг; зміцнення незалежності судової системи через розміщення адміністративних послуг на відстані витягнутої руки від уряду Канади і підтверджуючи роль головних судів і суддів в управлінні судами; підвищити відповідальність за використання державних коштів на підтримку судової адміністрації за умови збереження незалежності судової системи. Варто перелічити певні функції Адміністрації судового сервісу: надання порад з послуг, пов’язаних з організацією судових засідань; інформування про правила практики, судові директиви і процедури; підтримка протоколів судових засідань; обробка документів, поданих у судовому процесі; забезпечення суддів, працівників та інших осіб широким спектром допоміжних послуг, зокрема бібліотечних; забезпечення суддів, персонал відповідним обладнанням безпеки.

Таким чином, в Україні немає такого інституту, як Адміністрація судового сервісу. Її повноваження здійснює Державна судова адміністрація, вона хоч і є публічною, але має ширші повноваження, тому не значно впливає на якість надання адміністративних послуг. Ураховуючи досвід

Канади, в Україні варто було б створити Адміністрацію судового сервісу, яка б цілеспрямовано забезпечувала високу якість надання адміністративних послуг судами всіх юрисдикцій, включаючи місцеві.

Отже, в Канаді створено структурні інститути, на які покладено функції здійснення незалежного забезпечення органів судової влади. В Україні такими повноваженнями наділено деякі органи державної влади (ДСА, Національну школу суддів, Вищу кваліфікаційну комісію суддів), проте досвід Канади є передовим у сфері побудови якісного забезпечення судів.

Ми вважаємо, що слід погодитися з О. Красноборовим: єдиного підходу до організаційного забезпечення діяльності суду не існує, оскільки спостерігається значні відмінності в сучасних моделях органів, які здійснюють організаційне забезпечення діяльності суду [92].

Вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки відносно міжнародного й зарубіжного досвіду забезпечення місцевих судів:

- досвід країн Європейського Союзу дає змогу зорієнтуватися в основоположних правах людини під час судового захисту й забезпечити право на справедливий суд;

- на світовому рівні визначено керівні засади, на яких має базуватись як судова система країни, так і питання її ефективного функціонування. Більше того, питання забезпечення суддівського корпусу, зокрема місцевих судів, також урегульовані міжнародними нормами світової спільноти;

- при обранні орієнтирів для подальшого реформування українського законодавства у сфері забезпечення місцевих судів слід детально та ґрунтовно вивчити міжнародні правові акти, що регулюють досліджувану тематику, та брати інформацію саме з них;

- у Республіці Білорусь спостерігається двовекторність, дуалізм у концептуальному підході до організаційного забезпечення судової влади та місцевих судів;

- в Італії кадрове й організаційне забезпечення судів здійснює Вища рада магістратури, яка є органом виконавчої влади щодо забезпечення незалежності та самостійності судів через прийняття відповідних актів адміністративного регулювання;

- у Франції Конституцією закріплено засади здійснення судочинства, зокрема і встановлено функціональні засади діяльності Вищої ради магістратури, яка повноважна щодо суддів і прокурорів;

- фактично в Україні такими функціями, як Вища рада магістратури, наділена Вища Рада Юстиції, проте до рівня Франції, Італії та Польщі за рівнем виконання покладених на неї обов’язків їй ще далеко;

- досвід США свідчить про більш конкретний та цільовий підхід до добору адміністраторів у судовий корпус влади;

- принцип незалежності судової системи Канади складається з трьох компонентів - гарантії проти необґрунтованого виселення (в Україні це принцип безстроковості призначення суддів); фінансового забезпечення (у нашій державі це принцип особливого порядку фінансового забезпечення судової вдали); адміністративної незалежності (в Україні це принцип заборони втручання органів державної влади у діяльність судових органів);

- у Канаді створено структурні інститути, на які покладено функції здійснення незалежного забезпечення органів судової влади. В Україні такими повноваженнями наділено деякі органи державної влади (ДСА, Національну школу суддів, Вищу кваліфікаційну комісію суддів), проте досвід Канади є передовим у сфері побудови якісного забезпечення судів;

- Канадська судова рада є органом, який за своїми повноваженнями схожий на вітчизняну Вищу кваліфікаційну комісію суддів, проте Канадська судова рада призначена для розгляду скарг на суддів від фізичних та юридичних осіб, що відображає високий рівень неупередженості й незалежності судової влади, а також належний ступінь довіри громадян до судової системи країни;

- Українська Національна школа суддів є певним прототипом Національного юридичного інституту в Канаді, адже ці установи спрямовані на підвищення професійного рівня здійснення справедливого судочинства судами різних юрисдикції;

- в Україні немає такого інституту, як Адміністрація судового сервісу Канади. Ці повноваження здійснює Державна судова адміністрація, вона хоч і є публічною, але має ширші повноваження, і тому незначно впливає на якість надання адміністративних послуг. Ураховуючи досвід Канади, в Україні варто було б створити Адміністрацію судового сервісу, яка б цілеспрямовано забезпечувала високу якість надання адміністративних послуг судами всіх юрисдикцій, включаючи місцеві.

Отже, міжнародний і зарубіжний досвід свідчить, що існує три основні концепції забезпечення місцевих судів: по-перше, управлінська, яка передбачає покладення цього обов’язку на виконавчі органи влади - як правило, міністерство юстиції (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Норвегія, Фінляндія); по-друге, суддівська (США, Канада, Нідерланди), коли функції забезпечення місцевих судів лягають на плечі спеціального забезпечувального органу, що належить до судової влади, проте не здійснює судочинство, виконуючи виконавчі функції в системі судової влади; по- третє, змішана (Білорусь), у якій застосовується поєднання забезпечувальних функцій, які здійснюються як спеціальним виконавчим органом суддівської влади, так і органів виконавчої влади.

3.2.

<< | >>
Источник: БОЙКО В’ЯЧЕСЛАВ ПЕТРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Еще по теме 3.1. Міжнародний і зарубіжний досвід забезпечення місцевих судів:

  1. Зарубіжний досвід правового регулювання діяльності представників державних органів у виконавчому провадженні
  2. Зарубіжний досвід побудови системи виконавчого провадження й можливості його використання в Україні
  3. 3.2. Зарубіжний досвід проведення кадрових процедур в поліції та можливості його використання в Україні
  4. Зарубіжний досвід реформування місцевих судів
  5. РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
  6. 3.1 Міжнародний і зарубіжний досвід забезпечення незалежності судової влади
  7. Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності закладів освіти
  8. 3.1. Зарубіжний досвід нормативного визначення правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та основні пріоритети його запозичення в Україні
  9. РОЗДІЛ 1 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ: ІСТОРІЯ, СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ, ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
  10. РОЗДІЛ 2 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ В СКЛАДІ НАТОВПУ: ІСТОРІЯ, ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД І СУЧАСНІСТЬ
  11. 2.2.Зарубіжний досвід кримінально-правової протидії вчиненню злочинів особами в складі натовпу
  12. Зарубіжний досвід адміністративно-правовогорегулювання контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві
  13. 3.1. Зарубіжний досвід забезпечення функціонування системи електронних закупівель
  14. РОЗДІЛ 3 ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСІВ В УКРАЇНІ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -