Форми адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів

Розвиток демократичного суспільства в багатьох аспектах залежить від побудови незалежної та функціональної судової системи. Держава має створити судовій гілці влади належне правове забезпечення для реалізації її повноважень.

Діяльність суб’єктів публічної адміністрації, що здійснюють свої повноваження у сфері судової гілки влади, виражається в певних формах.

Узагалі ці форми зазначені в законах, положеннях, статутах та інших актах, що регламентують діяльність владних суб’єктів. При цьому для виконання своїх зобов’язань органи та посадові особи мають використовувати лише форми, установлені нормами права. Недотримання обов’язкової форми тягне недійсність або можливість оскарження дій та рішень суб’єктів владних повноважень [79].

Публічна адміністрація передбачає не тільки чітку визначеність і детермінованість її компетенції, а й наявність чіткого механізму її реалізації у практичній діяльності, що виражається в певних діях, які сприймаються як такі, що містять владні приписи [79, с. 471]. На ниві розвитку науки адміністративного права та теорії управління відбувається логічне переосмислення практики застосування чинних форм управлінської діяльності, що викликає зміну пріоритетів у користуванні тією чи іншою з них, потребу упровадження у практику державного управління принципово нових форм управління [200, с. 8].

Відповідно до нового тлумачного словника з української мови форма - це тип, будова, спосіб організації чого-небудь; спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація та зовнішній вираз [126].

С. Семко поняття «форми діяльності суб’єктів публічної влади» розуміє як зовнішнє вираження однорідних дій, операцій, процедур, які здійснюють органи публічної влади, їх структурні підрозділи й посадові особи для реалізації закріплених за ними функцій і компетенції [168]. Ю. Шпак визначає форму діяльності органів місцевого самоврядування як будь-яке зовнішнє вираження конкретних однорідних дій цих органів, їх структурних підрозділів і службових осіб, здійснюване з метою реалізації функцій управління [204]. О. Красноборов під формами діяльності Державної судової адміністрації України розуміє зовнішньо виражені конкретні однорідні дії її органів і територіальних управлінь, які в межах наданої компетенції здійснюють організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції з метою належного здійснення правосуддя [93].

Таким чином, виходячи з положень, закріплених у сучасній юридичній літературі, а також із думок учених, можна визначити, що форми діяльності публічної адміністрації в сфері забезпечення місцевих судів - це зовнішні способи вираження певних дій і процедур, що здійснюються суб’єктами публічної адміністрації в межах наданих їм повноважень для забезпечення потреб місцевих судів і з метою реалізації завдань та функцій публічної адміністрації як такої.

Щоб визначити основні форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів, потрібно проаналізувати чинне законодавство, що регламентує їхню діяльність і закріплює їхні обов’язки, адже кожен суб’єкт публічної адміністрації наділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість вибирати в конкретних ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкретних дій, тобто відбити зміст своєї регулятивної, сервісної чи управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, найбільш ефективна і найбільшою мірою відповідає публічним інтересам [79, с.

Щодо класифікації форм діяльності суб’єктів публічної адміністрації, то цікавою є думка Л. Сидорчука, який звертає увагу, що в новітній юридичній літературі з певними застереженнями висвітлюється теза про те, що на теоретичному рівні загальна класифікація форм управління є дослідженою й об’єднаною в групи за певними напрямками діяльності. Учений визначає такі правові форми діяльності: видання правових актів управління (нормативного й індивідуального характеру); укладання адміністративних договорів (угод); учинення інших юридично значущих дій [171]. Професор В. Галунько ширше розкриває класифікацію форм діяльності публічної адміністрації, зокрема за характером і правовою природою виявляє такі форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації: укладення адміністративних актів (видання підзаконних нормативно-правових актів і видання індивідуальних адміністративних актів); укладення

адміністративних договорів; учинення інших юридично значущих адміністративних дій; здійснення матеріально-технічних операцій [4]. Т. Коломоєць до правових форм діяльності публічної адміністрації, які безпосередньо викликають правові наслідки, відносить адміністративну нормотворчість, прийняття адміністративних актів (індивідуальних актів суб’єктів публічної адміністрації), укладання адміністративних договорів і здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій [3].

Окремо слід звернути увагу на думку вченого О. Красноборова про форми діяльності Державної судової адміністрації України щодо організаційного забезпечення діяльності суду загальної юрисдикції, оскільки в досліджуваній нами сфері саме Державна судова адміністрація України є центральним суб’єктом, що здійснює забезпечення діяльності місцевих судів.

Відповідно вчений поділяє їх на правові та організаційні. Так, до правових форм діяльності Державної судової адміністрації України він відносить видання нормативно-правових актів, виконання інших юридично значущих дій та укладення адміністративних договорів. У свою чергу до організаційних форм діяльності Державної судової адміністрації України відносить заходи, спрямовані на оптимізацію відносин щодо інформаційного, кадрового, матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Ураховуючи думки більшості вчених-адміністративістів, до форм адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів варто віднести такі зовнішні чинники їх діяльності, як видання адміністративних актів (видання підзаконних нормативно-правових актів й індивідуальних адміністративних актів); укладення адміністративних договорів; учинення інших юридично значущих дій; здійснення матеріально-технічних операцій.

Безумовно, найпоширенішою формою адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації є видання адміністративних актів. Учений

О. Скоров під адміністративним актом органу публічної адміністрації розуміє засноване на законі одностороннє юридично-владне волевиявлення уповноваженого суб’єкта публічної адміністрації в межах його компетенції, спрямоване на встановлення адміністративно-правових норм, виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових відносин, або такі, що мають обов’язкові для підлеглих органів і співробітників органів норми, з метою організації та практичного здійснення управління в різних сферах із дотриманням установленої процедури та форми, й тягне за собою певні юридичні наслідки [175]. Як зазначив професор П. Угровецький, через видання адміністративного акта органи публічної адміністрації вирішують те чи інше питання (загальне чи індивідуальне), що виникає у процесі їх діяльності, в інтересах реалізації завдань і функцій певних суб’єктів. Науковець звертає увагу, що адміністративні акти, прийняті органами публічної адміністрації, створюють юридичну основу для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин, або є юридичним фактом, що безпосередньо створює умови для виникнення, зміни або припинення певних правових відносин [188].

Отже, видання адміністративного акта є найпоширенішою формою діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів. Ураховуючи думки вчених, видання адміністративних актів поділяється на два підвиди - видання підзаконних (нормативних) актів і видання індивідуальних актів.

Як зазначив Є. Гетьман, підзаконний нормативно-правовий акт становить собою офіційний письмовий документ уповноваженого органу виконавчої влади, створений на підставі й на виконання Конституції та законів України, який містить, змінює чи скасовує норми права, створюється у встановленому законодавством порядку із застосовуванням спеціальних засобів нормотворчої техніки [33]. Вартує на увагу визначення «підзаконний нормативно-правовий акт», запропоноване В. Галуньком, відповідно до якого це прийняті у процесі підзаконної розпорядчої діяльності органами та посадовими особами публічної адміністрації владні приписи загального характеру з метою виконання завдань адміністративного права щодо конкретизації та деталізації законів до стадії їх застосування. Також дослідник трактує видання підзаконних нормативно-правових актів як правотворчий напрямок діяльності публічної адміністрації, що передбачає розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання законів через розроблення та встановлення підзаконних правил загального характеру [5]. А. Іванишук визначає підзаконні нормативно-правові акти у сфері судової гілки влади як форми адміністративної діяльності загального характеру специфічних суб’єктів публічної адміністрації, здійсненої у процесі підзаконної розпорядчої діяльності з метою забезпечення незалежності суддів, надання фізичним і юридичним особам адміністративних послуг, у цілому забезпечення функціонування судової гілки влади щодо конкретизації та деталізації спеціальних суддівських законів [66].

На наш погляд, видання підзаконних нормативно-правових актів адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів - це уповноважена діяльність органів у системі судової влади, а саме судів, органів суддівського самоврядування та Державної судової адміністрації, у межах наданих повноважень.

Видання підзаконних нормативно-правових актів Державною судовою адміністрацією відображається у формі наказів. Така діяльність передбачена Положенням про Державну судову адміністрацію від 22 жовтня 2010 року № 12, відповідно до якого Державна судова адміністрація здійснює організаційне забезпечення, основу якого становлять заходи різного правового характеру, до яких і належить видання наказів. Також відповідно до вищеназваного Положення Голова Державної судової адміністрації України з питань, що належать до його повноважень, видає накази [142]. Варто звернути увагу на те, що Державна судова адміністрація не є органом виконавчої влади, тому її накази не публікуються на сайті Верховної Ради України, а лише на офіційному веб-порталі судової гілки влади. Крім того нормативно-правові акти Державної судової адміністрації не підлягають обов’язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Дослідивши повноваження Державної судової адміністрації згідно із Законом України від 7 липня 2010 р. № 2453VI «Про судоустрій і статус суддів», можемо визначити приклад видання підзаконних нормативно- правових актів Державною судовою адміністрацією, зокрема Положення про бібліотеку суду, затверджене Наказом Державної судової адміністрації України від 18 березня 2011 р. № 65. Відповідно до нього бібліотека суду є структурним підрозділом апарату суду. Головним завданням бібліотеки є забезпечення інформаційно-аналітичних, науково-дослідних, освітніх потреб суддів і працівників апарату суду з метою підвищення якості судочинства. Діяльність бібліотеки здійснюється відповідно до Конституції України, законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», інших нормативно-правових актів України, наказів і розпоряджень голови суду, керівника апарату суду та цього Положення. Бібліотека розробляє відповідно до Типових правил користування бібліотеками в Україні, затверджених наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 року № 275, правила користування бібліотекою, які затверджуються керівником апарату суду. Режим роботи бібліотеки визначається відповідно до внутрішнього трудового розпорядку суду. Порядок створення документів бібліотеки здійснюється за загальними правилами діловодства суду. За порушення правил користування бібліотекою, несанкціоноване використання створених бібліотекою баз даних, інших об’єктів інтелектуальної власності особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством [82].

Повноваженнями у сфері видання підзаконних нормативно-правових актів наділено Г олову Державної судової адміністрації, зокрема він затверджує типове положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України та положення про структурні підрозділи Державної судової адміністрації України; затверджує за погодженням із Радою суддів України положення про порядок створення та діяльності служби судових розпорядників [55].

Суддівське самоврядування також наділене низкою повноважень у сфері видання підзаконних нормативно-правових актів. Такі повноваження також передбачені Законом України від 7 липня 2010 р. № 2453VI «Про судоустрій і статус суддів». Актуальним прикладом є затвердження Кодексу суддівської етики З’їздом суддів України, норми якого спрямовано на вирішення етичних питань, пов’язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом із тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві. Відповідно до Кодексу суддівської етики суддя має бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду; суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої; суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитету суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя; суддя має старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки й підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні; суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, має утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів [82]. Іншими прикладами видання підзаконних нормативно-правових актів органами суддівського самоврядування є такі: Рада суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України затверджує положення про автоматизовану систему документообігу суду; Рада суддів України затверджує положення про порядок ведення суддівського досьє; Рада суддів України затверджує положення про Державну судову адміністрацію; з’їздом суддів України затверджується положення про Раду суддів України [55].

Отже, Державна судова адміністрація та органи суддівського самоврядування є основними органами судової системи, які здійснюють видання підзаконних нормативно-правових актів у сфері адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів. Підзаконними нормативно- правовими актами у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів є накази Державної судової адміністрації, а також відповідні рішення органів суддівського самоврядування, які приймаються в межах повноважень.

Одним із підвидів адміністративного акта є індивідуальний адміністративний акт, під яким А. Школик розуміє рішення адміністративного органу (тобто органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або іншого уповноваженого державою суб’єкта); рішення, спрямоване на не підпорядкованих адміністративному органу осіб, тобто рішення зовнішньої дії; рішення, що спричиняє набуття, зміну чи припинення прав та обов’язків приватними особами; рішення, яке стосується конкретної особи (конкретних осіб) або ж урегульовує конкретні правовідносини [203]. А. Іванишук визначає індивідуальні адміністративні акти у сфері судової гілки влади як форму адміністративної діяльності персоніфікованого характеру специфічних суб’єктів публічної адміністрації, здійсненої у процесі виконавчої діяльності з метою забезпечення незалежності суддів, надання фізичним і юридичним особам адміністративних послуг, у цілому забезпечення функціонування судової гілки влади [65]. В. Галунько індивідуальні адміністративні акти вважає найпоширенішим способом реалізації публічною адміністрацією владної компетенції щодо забезпечення завдань адміністративного права. Учений вважає, що їх сутність полягає в тому, що вони встановлюють, змінюють і припиняють конкретні адміністративні правовідносини та звернені до конкретних суб’єктів і об’єктів адміністративно-правового регулювання [4].

Прикладами прийняття індивідуальних адміністративних актів у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів є повноваження: Голови Державної судової адміністрації брати участь у підготовці пропозицій до проекту Державного бюджету України щодо фінансування судової влади; Ради суддів України щодо звернення з пропозиціями з питань діяльності судів до органів державної влади й органів місцевого самоврядування; Ради суддів України затверджувати зразки посвідчень судді, судді у відставці, народного засідателя, присяжного тощо [55].

Ураховуючи думки вчених-адміністративістів щодо поняття «індивідуальний адміністративний акт», ми можемо трактувати поняття «індивідуальний адміністративний акт у сфері здійснення адміністративно- правового забезпечення місцевих судів» таким чином: це форма адміністративної діяльності, що виражається у прийнятті уповноваженими органами судової влади в межах своїх повноважень актів персоніфікованого характеру для врегулювання конкретних правовідносин. На наш погляд, головними органами, які приймають індивідуальні адміністративні акти у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів, є Державна судова адміністрація, органи суддівського самоврядування, місцеві суди та апарат суду.

Адміністративний договір також є однією з форм адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів. На думку В. Галунька, адміністративний договір - це публічна угода двох або більше суб’єктів адміністративного права, один з яких є суб’єктом публічної адміністрації [4]. Т. Коломієць зазначає, що він є різновидом публічноправового договору й посідає проміжне місце в системі публічноправових зв’язків, перебуваючи, з одного боку, між договором приватноправового характеру, якому притаманна рівноправність сторін, а з другого - адміністративним актом, що виражає одностороннє владне волевиявлення органу державного управління. У системі державного управління адміністративний договір застосовують у господарській, соціальній, духовній і адміністративно-політичній сферах діяльності держави. Це означає, що в процесі своєї діяльності органи державного управління можуть здійснювати владні повноваження не тільки через видання актів управління, а й укладання адміністративних договорів. До процедури укладення й виконання адміністративних договорів доцільно застосовувати загальні вимоги договірного права, установлені цивільним законодавством, зокрема такі, як форма договору, наслідки її недодержання, випадки визнання договору недійсним та ін. Однак, розглядаючи зазначені питання, слід ураховувати специфіку владного суб’єкта адміністративного договору (передусім це стосується питань його компетенції), яка не врахована нормами цивільного законодавства [3].

За переконаннями О. Пасенюка, для адміністративних договорів не властиві цивілістичні засади, такі як принцип юридичної рівності сторін, оскільки суб’єкт владних повноважень обов’язково наділяється владними контрольними функціями та правом накладати санкції; принцип вільного волевиявлення сторін, оскільки суб’єкт владних повноважень обмежений у виборі контрагента чітко прописаною процедурою підготовки та укладання договору і може відмовити в укладанні договору виключно з визначених законодавством підстав; принцип свободи договору витісняється детальним нормативним регламентуванням його змісту. До того ж публічноправовий характер адміністративного договору цілковито визначає його юридичну природу, проте його умови можуть містити й приватноправові елементи [7].

Прикладом адміністративного договору у сфері діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів є укладання Державною судовою адміністрацією адміністративних договорів з суб’єктами господарювання, зокрема щодо послуг з перевезення пасажирів наземним транспортом; устаткування для створення комплексної інформаційної системи; обладнання для автоматичного оброблення інформації тощо [39]. Причому такі договори фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а процедура відбувається у вигляді відкритих торгів.

Таким чином, адміністративний договір як форма адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів - це публічна домовленість суб’єкта публічного адміністрування та виконавця, що відбувається у вигляді відкритих торгів і фінансується за рахунок бюджетних коштів з метою реалізації покладених на першого обов’язків.

Однією з форм адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів є вчинення інших юридично значущих дій. При цьому

О. Меліхова визначає юридично значущі дії як виконавчо-розпорядчу діяльність суб’єктів публічної адміністрації, що спричиняє юридичні наслідки та спрямована на вирішення конкретних справ адміністративного характеру й видання офіційного документа. Вона відносить до юридично значущих дій, як правової форми публічного адміністрування в сфері юридичної науки в Україні, установчу, реєстраційну, атестаційну, експертну та юрисдикційну діяльність уповноважених суб’єктів публічної адміністрації [107]. А. Іванищук до вчинення інших юридично значущих адміністративних дій у сфері судочинства відносить дії, що безпосередньо створюють нове юридичне положення, змінюють наявні правовідносини або стають необхідною умовою для настання зазначених правових наслідків - незалежно від того, були вони спрямовані на ці наслідки чи ні. До таких дій учений відносить реєстрацію документів у канцелярії суду, документування судового засідання, прийняття присяги державними службовцями апарату суду [65].

Відповідно до основ теорії держави та права установча діяльність - це правова форма діяльності держави, що виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень на формування, перетворення або скасування органів держави, їх структурних підрозділів, посад [18]. Щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевого суду, то управлінська діяльність, на наш погляд, лише опосередковано виражена в повноваженнях керівників установ і структурних підрозділів у сфері судочинства щодо формування кадрового корпусу (наприклад, повноваження Голови Державної судової адміністрації вносити на розгляд Ради суддів України подання щодо визначення граничної чисельності працівників Державної судової адміністрації України, зокрема її територіальних управлінь [55]).

Реєстраційна діяльність здійснюється канцелярією суду. Згідно з Інструкцією з діловодства в місцевих загальних судах від 17 грудня 2013 року реєстрація документа - це сукупність дій, пов’язаних із фіксуванням факту створення або надходження документа через присвоєння унікального номера із записом у реєстраційних формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів провадиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документі інформації [118]. Діяльність у сфері документообігу здійснюється усіма органами у сфері судочинства. Як визначила О. Ул’яновська, документообіг в судах - це створення, обробка та рух інформації, яка закріплена на паперовому або електронному носії, що здійснюється на правовій основі й метою якої є упорядкування відносин у сфері організації діяльності судової влади [192].

Таким чином, визначивши поняття та основні аспекти вчинення юридично значущих дій у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів, до юридично значущих дій слід віднести установчу, реєстраційну діяльність, діяльність у сфері документообігу суду, прийняття присяги державними службовцями - працівниками апарату суду - тощо.

Під здійсненням матеріально-технічних операцій В. Галунько розуміє забезпечення публічною адміністрацією збирання, зберігання й оброблення інформації, використання технічних засобів, створення матеріально-технічних умов праці тощо. Також учений звертає увагу, що в системі форм адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації матеріально- технічне забезпечення виконує допоміжну роль [4]. Так, до повноважень Державної судової адміністрації належить забезпечення впровадження електронного суду; здійснення заходів щодо організації обміну електронними документами між судами та іншими державними органами й установами; забезпечення функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо [55].

Вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки щодо форм адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації із забезпечення діяльності місцевих судів:

- форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів потрібно шукати в чинному законодавстві, що регламентує їх діяльність та закріплює їхні обов’язки;

- Державна судова адміністрація України є центральним суб’єктом, що здійснює забезпечення діяльності місцевих судів;

- до форм адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів варто віднести такі зовнішні чинники їх діяльності: видання адміністративних актів (підзаконних нормативно-правових актів й індивідуальних адміністративних актів); укладення адміністративних договорів; учинення інших юридично значущих дій; здійснення матеріально-технічних операцій;

- видання адміністративного акта є найпоширенішою формою діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів. З урахуванням думок учених видання адміністративних актів поділяємо на два підвиди: видання підзаконних (нормативних) актів і видання індивідуальних актів;

- видання підзаконних нормативно-правових актів адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів - це уповноважена діяльність органів у системі судової влади, а саме судів, органів суддівського самоврядування та Державної судової адміністрації, у межах наданих повноважень;

- Державна судова адміністрація та органи суддівського самоврядування є основними органами судової системи, які здійснюють видання підзаконних нормативно-правових актів у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів. Підзаконними нормативно-правовими актами у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів є накази Державної судової адміністрації, а також відповідні рішення органів суддівського самоврядування, які приймаються в межах повноважень;

- поняття «індивідуальний адміністративний акт у сфері здійснення адміністративно-правового забезпечення місцевих судів» - це форма адміністративної діяльності, яка виражається у прийнятті уповноваженими органами судової влади в межах своїх повноважень актів персоніфікованого характеру для врегулювання конкретних правовідносин. На наш погляд, головними органами, які приймають індивідуальні адміністративні акти у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів, є Державна судова адміністрація, органи суддівського самоврядування, місцеві суди та апарат суду;

- адміністративний договір як форма адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів - це публічна домовленість суб’єкта публічного адміністрування та виконавця, що відбувається у вигляді відкритих торгів і фінансується за рахунок бюджетних коштів з метою реалізації покладених на першого обов’язків;

- у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів до юридично значущих дій слід віднести установчу, реєстраційну діяльність, діяльність у сфері документообігу суду, прийняття присяги державними службовцями - працівниками апарату суду - тощо.

Отже, форми адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів - це зовнішні способи вираження певних дій і процедур, які здійснюються за допомогою засобів юридичної техніки суб’єктами публічної адміністрації в межах наданих їм повноважень, з метою забезпечення місцевих судів для реалізації їх завдань і функцій. Такими формами є: видання адміністративних актів (підзаконних нормативно-правових актів й індивідуальних адміністративних актів); укладення адміністративних договорів; учинення інших юридично значущих дій; здійснення матеріально-технічних операцій.